Скільки я тут перебуваю, я не можу точно пригадати. Від цієї жалюгідної ситуації я, як завжди, звела очі до неба; небо, в якому велике, масивне сонце було одягнене в легкість. Сонячне світло лагідно розливалося на всіх. Яке це було б благословення для світу, якби тільки небо залишилося чистим. Завтра також і всі наступні дні я маю продовжувати молитися про спокій. Щоб витримати біль тих, хто плакав, я з розпачем залишалася в молитві. А потім одного морозного, занедбаного, бездушного, застійного, дощового дня ми померли. Принаймні я так думала…