- Гей, Ноель, нам час повертатися!
Закинувши зброю на плече, юнак оглянув місцевість і гучно покликав. Сьогодні був такий самий день, як і завжди, він полював від світанку до заходу сонця. Його звали Мірут, а допомагали йому товариші по полюванню Фрейзер і Ноель. Фрейзер витирав піт, відпочиваючи на сусідньому пеньку.
- Що, вже все? А там ще тонни дичини залишилося. Прикро, знаєш, - десь у гронах дерев почувся незадоволений голос.
- Сьогодні й так багато заробили. Не годиться бути такою жадібною, злізай вже звідти.
- Добре, зрозуміла.
На очах у Мірута, Ноель елегантно зістрибнула вниз і приземлилася серед трупів незліченних дрібних тварин, які були розкидані на лісовій галявині. У кожної тварини з одного з життєво важливих органів стирчала блискуча стріла.
- Вражає, як завжди. Це якась неймовірна майстерність.
- Хоча я навіть не люблю луки, без стріл неможливо воювати.
Мірут не мав сенсу відповідати. Навіть досвідчений мисливець не зміг би повторити її щоденні результати, не кажучи вже про пташенят Мірута і Фрейзера. Він не хотів чути від такої досвідченої мисливиці, як вона, що це навіть не її спеціальність.
- Гей, зачекай. Я думав, ми збиралися вполювати маленького кабана разом. Якщо так, то хіба не виходить, що ти про пречудовий мисливець?
Фрейзер ткнув у мертвого кабана. Оскільки він був малий, це була невелике досягнення.
- Ну ж бо, хіба це не чудово?
- О,так, це дивовижно. Абсолютно дивовижно. Ти дивовижна.
- Згодна! Я приймаю твою похвалу.
Невинно посміхаючись, Ноель кинула кілька ягід Фрейзеру на додачу.
- О, дякую...чорт, як завжди кислі, - насупився Фрейзер, розжовуючи кісточки.
Скаржачись на спеку, Ноель почала розстібати верхню частину сорочки. Мірут відчув, як його погляд почав відволікатися, а Фрейзер щасливо насолоджувався "краєвидом".
Вона завжди однакова. Невже ти зовсім не усвідомлюєш себе жінкою?
Роздратований її беззахисністю, Мірут накинув на неї тканину, щоб прикрити її тіло, а Фрейзер тихо клацнув язиком.
- Ти... можеш застудитися, тож витри піт. Давай.
- Гаразд.
Впоравшись із грудьми, вона перейшла до витирання волосся. Мірут був зачарований її розкуйовдженим, м'яко погойдуваним, вогненно-рудим волоссям. Воно загадково зачаровувало.
- Дякую, повертаю тобі рушник. Ну що ж, тоді давай повернемося і поїмо! Хороша їжа і відпочинок - це перші кроки до щастя, чи не так?
Ноель дістала з нагрудної кишені блокнот, щоб підтвердити свої підозри. Це був один з її скарбів: пам'ятка про щастя. Неважливо, кого вона запитувала, кожна деталь кожного методу знайти щастя була записана. Все, що, на її думку, не спрацьовувало, вона перекреслювала діагональною лінією. Вона завжди докладала багато зусиль, але так і не досягла значного прогресу; вона нарікала щоразу, коли метод не спрацьовував на практиці.
- Сам так. Гаразд, повертаємося назад. Фрейзер, збираємось.
- Гаразд. З цією кількістю ми сьогодні влаштуємо справжній бенкет!
- Що ж, удачі вам, хлопці.
- Ти теж допоможи. Дістань мотузку з тієї сумки.
- Добре, зараз візьму.
Свою здобич вони прив'язували до дерев'яних жердин на зворотному шляху. Гірський регіон створив середовище, в якому могло рости дуже мало сільськогосподарських культур, тому населення села жило за рахунок того, що мисливці приносили щодня. Саме ця залежність від мисливців дозволила Ноель залишитися в селі. Надлишок їжі був недостатнім, щоб утримувати нікому не потрібних людей, тому чоловіки і жінки різного віку змушені були щодня важко працювати, щоб прогодувати себе.
Люди були роздратовані високими податками. Хоча вони працювали з усіх сил, комфортне життя було недосяжним. Більшу частину врожаю зберігали для продажу в сусідньому місті, а решту забирали як податок. Оскільки тривалість життя становила лише кілька десятиліть, їхнє подальше існування поступово затьмарювало їхні думки та настрої. Ходили навіть чутки, що почалося повстання.
Незважаючи на все це, люди ніколи не думали братися за мечі. Вони не мали ні бажання, ні засобів для ефективного повстання. У напівзруйнованому сільському барі добрі друзі з останніх сил скаржилися один одному. У цій застійній, виснажливій буденності несподівано матеріалізувалася оптимістично налаштована дівчина. У мішкуватому одязі, як у рознощиці та з двозубом на спині, вона з'явилася з усміхненим обличчям.
Для маленького села це була серйозна подія. Сільський староста зібрав усіх разом, щоб обговорити, що робити. Ноель розповіла їм про свої обставини, але оскільки вона була одна, не було легкого способу підтвердити її розповідь. Тоді вона похвалилася, що може зробити все, що завгодно, б'ючи себе в груди. Старець ніколи раніше не чув таких шокуючих слів, але врешті-решт з нею довелося змиритися. Ноель було приблизно 16 років, і оскільки вона була і молодою, і привабливою, її планували продати, якщо виявиться, що вона нікому не потрібна. Не дивно, що в селі поширилися такі настрої, але діти селян не були з цим згодні. Всупереч усім очікуванням, Ноель отримала дозвіл на постійне проживання. Вона знайшла дім у занепалій старій будівлі і швидко почала життя вправного мисливця. Зі старим луком і кількома стрілами, які їй позичив Мірут, вона згодом показала їм те, що вполювала в горах.
Її продуктивність була порівнянна з тим, що найдосвідченіший мисливець села міг би зробити за 3 дні, і якби вона продовжувала полювати з такою швидкістю, це завдало б шкоди екосистемі, тож їй довелося дати тваринам "фору". Так вона стала повноправним членом села Зоїм.
- Слухай, а чому ти так добре полюєш? У чому твій секрет? Може, якийсь трюк, щоб помітити схованих тварин?
- Та ні. Я просто... знаю, розумієш? Я можу сказати, де вони ховаються, і куди стріляти, щоб збити птаха. Зачекай, хіба я не дивовижна?
- Так і є, це справді неймовірно. Якщо ти зрозумієш, може, допоможеш мені?
- Ха... це той самий тип людей з вродженим талантом. Хіба не завидно? Якщо ти візьмеш її за дружину, тобі не доведеться турбуватися про їжу до кінця життя.
- Ну, не знаю...
- Це абсолютна правда, помилки бути не може.
Поки Фрейзер жартував, у Ноель був розгублений вираз обличчя. Він продовжив:
- Слухай... щодо того, про що я говорив раніше, чи не час тобі почати думати про це?
- Про те, на кому я одружуся?
- Так, про це. Я сказав це серйозно, так що з цього приводу? Я не кажу зараз, але я серйозно.
Фрейзер запитав з надзвичайно серйозним виглядом. Ноель була вибором номер один для більшості юнаків у селі. Її зовнішність була прекрасною, а мисливські навички - неперевершеними. Багато хто з них вже встиг піддатися її чарам. Той, хто взяв би її за дружину, набув би значного статусу в селі, але вона сама цього не помічала. У неї був цілковитий брак "жіночності", притаманної іншим дівчатам її віку.
- Ні, я ціную твої почуття, але ти можеш припинити?
- А чому ні?
- Ну, я не знаю, чи заміжжя завадить мені знайти щастя. Знаєте, жінки в селі дуже скаржилися на свої власні шлюби.
Вона витягнула свою записку про щастя, щоб підтвердити це. Поглянувши на нього збоку, Фрейзер побачив, що запис про шлюб, на жаль, був викреслений.
- Не слухай цих незадоволених старих кряг. Все буде добре, якщо це буду я, і ми обов'язково знайдемо щастя! - люто заперечив Фрейзер.
Він перевірив, чи справді він закоханий, і серед дівчат у селі вона була лише одна така.
- Хто мені подобається, і подібні питання - це речі, на які я не маю жодного уявлення про відповідь. Зараз немає нікого, з ким би я хотіла жити, тож не міг би ти трохи почекати з цими питаннями? - Ноель посміхнулася, явно відхиляючи його пропозицію.
Вона така жінка, напевно. Зовсім не схожа на інших. Я поняття не маю, про що вона думає.
Зазвичай вона була відстороненою і безтурботною, але іноді вираз її обличчя змінювався. Час від часу крізь її веселу поведінку проступала темрява. Особливо це було помітно в дощові дні. У такі ночі здавалося, що в неї вселялася інша, більш похмура особистість, настільки, що з нею ставало важко розмовляти.
Одного разу цілий день йшов сильний дощ, а вночі п'яний хуліган намагався залізти в ліжко до неї. Він потім побіг до сільського старости, боячись помсти, хоча й знав, що його замах матиме наслідки. Він намалював картину того, що його налякало, і через деякий час на ній можна було розрізнити постать Ноель. Тоді йому здавалося, що його розповідь за нього говорив напій, але на ранок після інциденту чоловіка знайшли напівмертвим, розпластаним на сільському майдані. Це було настільки жахливо, що на нього було боляче дивитися, і з тих пір чоловік уникав Ноель, наскільки це було можливо. У нього були очі переляканого собаки, і після того, як його вигнали з села, ніхто не знав, що з ним сталося.
Фрейзер добре знав про це, тому й висловився чітко. Мірут зітхнув про себе, бо був несвідомо засмученим.
Коли вони спускалися з гори, щоб повернутися до села, їх окликнув високий молодий чоловік. Довготелесого, слухняного чоловіка звали Крафт. Він піднявся з поля з мотикою в руках.
- Агов, хлопці!
- Що таке, Крафт? Якщо ти будеш там стояти, ми залишимося без їжі.
Фрейзер поплескав його по спині. Їхні характери, полярні протилежності, але вони явно якось добре ладнали.
- Щось не так. У селі було дуже шумно. Думаю, щось сталося.
- Скоро дізнаємося.
- А якщо бандити напали?
Це не було рідкістю, коли бандитські клани нападали на село. Селяни працювали разом, щоб захистити себе по-своєму. Вони слухняно віддавали свої гроші, щоб уникнути непотрібних жертв при зіткненні з великою компанією бандитів; однак, якщо бандитів було небагато, селяни швидко переламували ситуацію і привласнювали їхнє майно.
- Ого, як тут шумно. Ага, може, це фестиваль. Фестивалі - це завжди весело, чи не так?
Ноель була оптимістичним, як ніколи.
- Як не крути, а фестиваль не може відбуватися в цю пору року.
- Фестивалі - це ж весело, правда? Там буде багато смаколиків. Там будуть барабани, флейти, тож це буде цікаво. Я трохи попрактикувалася, тож у мене непогано виходить...
- Зараз не час для твоїх позитивних тлумачень. Поглянь на полум'я, що здіймається в небо!
- А, що?!
Обличчя Фрейзера і Крафта зблідли. З боку села Зоїм здіймався чорний дим. В околицях не було жодного бандитського клану, який би вдавався до підпалів, оскільки це зменшило б їхні майбутні прибутки, але все ж таки не виключено, що тут проходила нова банда.
- Щ-що нам робити? Гей, Фрейзер, м-ми... в якому напрямку нам бігти?
- Не жартуй зі мною! Ми не можемо просто так кинути наших людей, ти, тупак! - Фрейзер вдарив Крафта по потилиці.
Звісно, Мірут був тієї ж думки. Він не мав наміру жертвувати своєю сім'єю. Будь-хто з них спробував би допомогти, навіть якщо б довелося йти самому.
- Гаразд, тоді нам час повертатися. З твоїх слів я бачу, що у тебе добрі наміри.
- Ноель, ти теж? Якщо ці бандити жорстокі, тебе можуть убити.
- Не хвилюйся, зі мною все буде гаразд. Я просто вб'ю все, що стане на моєму шляху. Інакше все вийде з-під контролю.
Коли вона схопила правою рукою двозуб на спині, усміхнене обличчя Ноель випустило короткий смішок. Крафт втратив дар мови, побачивши це. Він майже не міг повірити в те, що бачив. Не могло бути, щоб купка селян, фермерів і мисливців могла впоратися з організованим бандитським угрупуванням; звісно якщо ті, про кого йдеться, були звичайними людьми.
Ця дурна жінка серйозно збирається боротися з ними? Таке враження, що вона не розуміє різниці між людьми і тваринами.
Люди не думають, як тварини, на них не так легко полювати. Він ніколи раніше не вбивав людей, але навіть Мірут це знав. До того ж, незважаючи на те, що Ноель вправно володіла луком, вона обрала списа, вміння користуватися яким ніколи не підтверджувалося. Хоча вона завжди носила його з собою, він ніколи не ставав у пригоді під час полювання, а подолання такої складної ситуації було не жартом.
- Ноель. Ми ще не знаємо, з ким маємо справу. Не можна допустити, щоб ситуація вийшла з-під контролю. Ти можеш безтурботно загинути там, не хвилюючись, але ті з нас, у кого є сім'ї, не можуть зараз брати в цьому участь.
- Я знаю.
- Справді?
- Так, я розумію.
Ноель стиснула праву руку в кулак перед грудьми у військовому стилі вітання. Вона перебільшила цей рух у жартівливій манері, але потім її спина випросталася, а вираз обличчя став серйозним. Вона більше не була схожа на мисливицю, а радше на професійного солдата.
- Я-я... все правильно роблю?
- Ха, мені теж так робити?
Встановивши зоровий контакт один з одним, Фрейзер і Крафт наслідували її. Навіть неозброєним оком було помітно, що відмінності між ними були очевидні.
- Чому б нам усім тоді просто не подуріти!? Слухай, якщо ти збираєшся сказати щось дурне, просто забирайся звідси.
Мірут попрямував до села, знизуючи плечима.
Далі
Том 1. Розділ 2.1 - Повстанці Червоного Кола
Дійшовши до села, вони побачили багато чоловіків з червоними ганчірками, обмотаними навколо рук. Не схоже було на те, що відбувалося якесь мародерство, і зовсім не було чутно криків. З будинку старости, який височів над селом, звичний прапор висів під дивним кутом. Однак вони не розуміли, чому прапор тепер складався з двох червоних діагональних ліній, розташованих на білому полотні. - Фрейзер, ти живий! - Та наче так, але що відбувається? - Я теж не знаю. Раптом їх так багато з'явилося. Фрейзер підтвердив, що його мати в безпеці, але Мірут все ще шукав свого єдиного члена сім'ї, який залишився в живих. Коли його очі зустрілися з тим, кого він шукав, вони кинулися один до одного. - Братику! - Кел! Вони ж нічого тобі не зробили? - Ні, але мені було дуже страшно. - Тепер все гаразд. Братик з тобою. Мірут обійняв Кел, на обличчі якої нарешті з'явилася посмішка. - Ти виглядаєш таким щасливим, що я трохи заздрю. Слухай, а можливо створювати сім'ї, не одружуючись? - Ноель знову запитала щось безглузде, витягаючи записник. Вона наблизилася до беззахисного обличчя, але її відштовхнули рукою. - Гей, зачекай. Що ти виробляєш? Це добре, що ти щаслива і все таке, але ми все ще в халепі. - Так. Село все-таки захопили якісь невідомі люди. Ноель зрозуміла і ствердно кивнула. - Якщо ти зрозуміла, то поводься добре! Мірут залишив пустощі іншим, а сам пішов спостерігати за схожими на бандитів чоловіками, які прийшли в село. Кожен з них мав червону тканину, обмотану навколо руки, і всі вони були озброєні списами, мечами тощо. Їхнє вбрання було пошарпане, і їм бракувало відчуття єдності. Вони також були непропорційно змішані, і, здавалося, сприяли більш широкому поширенню демографічних показників, ніж звичайні бродячі банди розбишак. - Але все ж таки, хто ці хлопці? Вони якось не схожі на мародерів. - Вони виглядають як мішанина. Поглянь на того хлопця, він тримає бамбукову мітлу. Думаєш, він використовує його як зброю? - поспішно зауважила Ноель. - Якщо ти будеш так голосно кричати, ми будемо виділятися. - Ніхто не чув, і нас ще не помітили. - Це все одно проблема, навіть якщо шанси, що нас помітять, 10 000 до 1. - Мабуть так. Поки це відбувалося, один чоловік вийшов з групи бандитів. Він відрізнявся від інших тим, що був більшим за розміром, а його спорядження було якіснішим. Він був схожий не на бандита, а на досвідченого найманця. Його можна було відрізнити з першого погляду. Галаслива юрба замовкла в ту ж мить, як він до них звернувся. Чоловік, який представляв їх, оглянув оточення і заговорив сильним, дзвінким голосом. - Ми ті, хто повстав проти віце-короля Коїмбри Ґрола Вардки та його деспотичного режиму; ми - армія Червоного Кола! - Еее... армія Червоного кола? - перепитав вклоняючись сільський староста, і Рістіг кивнув, погоджуючись. - Саме так. Звуть мене Рістіг, і я служу на чолі армії Червоного кола. До цього моменту ми пролили багато крові. Щоб пам'ятати про це, ми обв'язуємо праві руки червоною тканиною. Ми вирізаємо наші червоні кола з прапорів наших ворогів і жадаємо можливості винести вирок тим, кому протистоїмо! - Зрозуміло... - Наша армія Червоного кола має на меті захопити столицю, наступаючи з півночі Коїмбри, і ми не робимо нічого іншого, як щодня працюємо назустріч нашій долі. Наші зусилля є доказом грубої тиранії деспота Ґрола. Наразі про наші подвиги мав би знати сам Імператор! А коли це станеться, відповідальні личинки отримають свою справедливу "винагороду". На відміну від гордого, напористого Рістіга, сільський староста лише розгубився. Якщо те, що він сказав, було правдою, то відокремлене село не мало до цього жодного стосунку. Єдиний раз, коли тут згадували про політику, це коли збирачі податків робили обхід, або коли військові призивали молодих хлопців до армії. Мірут відчував, що знає, до чого це призведе, але мовчав. Він був напоготові на випадок, якщо це станеться. Ноель, тим часом, заплющила очі. Час від часу її тіло здригалося так, що Мірут подумав, що вона, мабуть, спить. Він хотів, щоб вона була обережнішою, але мовчав, бо не хотів викликати тривогу. Кел тримала Ноель обома руками ззаду. Молодша сестра Мірута була дуже прив'язана до безтурботної Ноель. - Що вам потрібно від цього занепалого села? Незважаючи на нашу гостинність, наші запаси мізерні. - Серед братів таке здирництво немислиме. Якби ми так робили, то були б нічим не кращі за тих, з ким боремося. У нас тільки одне прохання. Ми просто просимо, щоб ті, хто з нами однодумці, відгукнулися і долучилися до нашої справи. Допомагати може кожен, адже без такої підтримки ми не зможемо нічого змінити. Ми приймемо тих, хто готовий взяти до рук меча, бо настав їхній час! - По суті, ви хочете, щоб ми взяли в руки зброю і повстали проти влади Коїмбри. Коли занепокоєний старець ще більше зморщив брови, Рістіг різко вимовив: - Простіше кажучи, так. Однак ми не маємо наміру виступати проти Його Імператорської Величності чи імперії в цілому. Наша єдина мета - усунути паразитів від влади над Коїмброю. Ніколи наша благородна мета не буде витлумачена як зрада! На випадок відмови солдати розійшлися, готуючись до мародерства. Хоча лідер повстанців пообіцяв нікого не вбивати, вони робили сильний наголос на тому, як інші люди щедро їх забезпечували. Повстання, однак, все ще залишалося серйозним злочином. Якщо село надасть підтримку, а революція зазнає поразки, на повстанців неодмінно чекатиме трагічна доля. Старійшина деякий час вагався, а потім з безпорадним виразом обличчя капітулював. - Я розумію. Дехто з нашої молоді братиме участь, тож будьте милосердні. - Я вдячний. Виступати проти беззаконня Ґролів і прожити своє життя на благо народу - ось наша місія. Старійшино, ми обов'язково доведемо правильність наших ідей! - вигукнув Рістіг, сідаючи на коня. З цими важкими словами кіннота рушила вперед, а решта армії Червоного кола почала марширувати у вільному строю. Це був лише авангард повстанської армії, решта корпусу мала прибути пізніше. Коли прибувало стільки людей, підтримувати порядок ставало неможливим. Поки Мірут роздумував над цими речами, старійшина, згорбивши плечі, повернувся до селян. - Все так, як ви чули, я не буду примушувати вас підкорятися. На жаль, через нас буде проходити ще більше солдатів. - Що?! Що вони можуть виправити, повстання - це не жарти! Якщо ми втратимо наших робітників, ми втратимо наші життя! - Навіть якщо так, наше село було б знищене, якби ми відмовилися. Чи є хтось, хто міг би зробити кращий вибір!? - Старійшино, а якщо ми таємно повідомимо військових? - Не може бути, щоб вони не помітили. Вони можуть вдавати, що не помітили, але вони знають. Якщо ми це зробимо, то до того часу, як прийде допомога з півдня, ми вже будемо мертві. У мене не було вибору. Я розумію, що вижити буде важко, але ми повинні вижити. Промовив старець тремтячим голосом, опустивши голову. Ніхто не заперечував. Навіть за нинішньої ситуації їхнє село не належало до тих, які національна армія намагатиметься захистити, натомість вони, мабуть, вичікуватимуть і дивитимуться, чим усе це закінчиться. Це правда, що люди затаїли обурення проти правління Гролів. Ймовірно, знайшлося б кілька людей, які хотіли б покращити ситуацію, взявши участь у повстанні. Якби в армію набирали солдатів з мешканців півночі, які також страждали від злиднів, вони б не мали сильного бажання знищити повстання, а радше відчули б, що повстанці є рупором їхніх власних скарг. Старійшина, який прийняв рішення, і ті, хто був з ним згоден, зібралися разом і говорили в галасі. Вони обговорювали, кого відправити з повстанцями. Учасники почали зупинятися на Міруті та мисливцях, а згодом звернули свої погляди на Крафта та фермерів. Загалом було названо десять осіб. Звісно, Ноель також була обрана. У такі часи було само собою зрозуміло, що треба було приносити в жертву чужинців і других синів. - Агов, чи не могли б ви послухати мене трохи? - Що? Ноель повернулася до всіх з серйозним обличчям і заговорила: - Ну, я кажу, що було б краще, якби ви зібрали свої сім'ї і втекли в безпечне місце. - Що... це має означати? - Я згоден з нею. Чому ми не можемо сказати іншим, щоб вони тікали зі своїми сім'ями? Чи повинні ми приєднуватися до армії Червоного кола? Крафт з цікавістю нахилив голову. Інші також робили спантеличені вирази обличчя. Цілком природно, що вони повинні були приєднатися, щоб запобігти знищенню села. Було також смішно припускати, що вони будуть воювати за армію, яка забрала їх від їхніх родин. Ні Кел, ні мати Фрейзера не могли захистити себе; без допомоги вони б загинули. - Ага, і чомусь у мене таке відчуття, що з такими темпами, коли ми підемо, рештки війська все одно будуть мародерствувати. - Еее..? - Гей, зачекай. Такого не може бути! Фрейзер, можливо, і кричав, але Ноель було байдуже, що він хотів сказати. - Ну, навіть якщо про це було заявлено Армією Червоного Кола, вони досить дезорганізовані. Вони більше схожі на бродячих бандитів, ніж на добре дисциплінований військовий корпус. - Але... - Щоб ви ні про що не шкодували, раджу тікати разом з вашими близькими. Не те, щоб я вас примушую чи щось таке... Поки Ноель говорила, вона схопила Кел за руку і почала йти. - Агов! Що ти робиш з Кел!? - Мірут почав кричати, а Ноель ніжно посміхнулася до нього. - Кел - моя подруга, тож я захищу її. Так? - Дякую, сестричко Ноель! - Ага. А хочеш, почитаємо разом мою книжку з картинками? У ній завжди є нова історія, тож тобі краще підготуватися до того, яку історію ми відкриємо для себе. - Я готова! Переконайся, що ти теж готова, добре!? - Гей, припини! Не роби так! Стоячи там, Мірут вагався. Хоча зазвичай він не дуже багато думав, у словах Ноель була частка правди і забрати звідси сестру було хорошею ідеєю. Він не знав, що робити. Чорт, що що є вибрати? - Яке кумедне обличчя, Мірут. Схоже, ти щойно з'їв щось кисле. Нічого, якщо я посміюся? Ноель мала звичку питати дозволу робити щось після того, як вона щось починала, і цей раз не був винятком. Мірут був настільки розчарований, що просто закричав: - Замовкни! Я думаю, тож припини! - Гаразд, я розумію. Ноель знову віддала честь у відмінній формі, але посмішка на її обличчі не зникла. Здавалося, що вона не може зрозуміти всю серйозність ситуації, в якій опинилася. Він виявився не в змозі дійти висновку. Йому потрібно було перестати зосереджуватися на витівках Ноель і зосередитися на завданні, що стояло перед ним. Ми, мабуть, могли б попрямувати до південного району Рокбелл. Треба також подбати про те, щоб вчасно втекти. У всякому разі, найкраще було б тримати це в таємниці від інших мешканців села. Рух по головній дорозі на південь привів би їх із села Зоїм до району Рокбелл, який знаходився на півдорозі між північним і південним регіонами. Цей район був відносно великим, тому повстанська армія не могла прочесати його повністю. - Гаразд, мабуть, піду поговорю зі старійшиною. Гадаю, те, про що говорить Ноель, не є чимось неможливим. - Це правда, що ми не знатимемо, що станеться, так? Історія цього Рістіга теж підозріла. Йому поки що не можна довіряти. - Невже? Мені він здавався досить старанним хлопцем. - Життя не таке просте, щоб можна було відрізнити хорошого від поганого лише за зовнішнім виглядом. Фрейзер відмахнувся від цих слів як від нісенітниці, і Мірут був тієї ж думки. Рістіг стверджував, що відчайдушно бореться з тиранією, але це виглядало лише поверхнево. Вони зовсім не виглядали відчайдушними, і їхні дії поки що не були такими, які б легко підтримала біднота. - Але в навколишніх селах, напевно, таке вже траплялося. Що ж нам робити? Велике тіло Крафта тремтіло. Незважаючи на свою значну статуру, він був менш сильним духом, ніж більшість. Мірут знав, що Крафту вже нічим не допоможеш, і запропонував кілька порад. Він був з тих людей, які повинні допомагати тим, кого знають. - Поки що ми сховаємося в горах. Нам не доведеться турбуватися про їжу, якщо ми зупинимося в мисливській хатині. Ми зможемо протриматися деякий час. - Саме так! Ти такий розумний, Мірут. Я зараз покличу тата і маму! - Я теж. За незграбним Крафтом пішло ще кілька інших. - Ноель, вибач, але не могла би ти доглянути за Кел, поки я не повернуся. Я розраховую на твій захист. - Гаразд, я зроблю це. Ноель ствердно кивнула і повернулася обличчям до підлеглих старійшини. Було нерозважливо залишати молодшу сестру, якій нещодавно виповнилося десять років, адже вона могла легко стати тягарем під час втечі. Вони планували втекти, як тільки повернеться Мірут. Якби втекла лише невелика група, то пройшов би деякий час, перш ніж інші жителі села помітили б зникнення людей. - Вибач, але, схоже, я тепер відповідальна за няньку. Як думаєш, настав час для книжки з картинками? Щось мені так здається. - Все буде добре, коли ми виїдемо з села. Таку особливу річ треба читати тоді, коли ми зможемо її повністю оцінити. Ми не можемо дозволити їй пропасти даремно, правда? - На нервові слова Кел Ноель посміхнувся. - Ноель, а ти не боїшся? Навіть незважаючи на те, що всі люди тут панікують? - Напевно, мені зараз зовсім не страшно. Адже навіть дощу немає, і погода чудова. Ноель підняла погляд до неба. Сонця не було, але замість нього світ освітлював півмісяць. - Нічого, що немає дощу? - Так. Дощ віщує жахіття, що наближаються. Так було завжди... Дощові дні сповнені поганих речей. Ноель роздратовано сплюнула. - Дощові дні пригнічують тебе. У сонячні дні ти завжди посміхаєшся, а в дощові робиш дуже страшне обличчя. - Чисте небо приносить тільки хороші новини. Як би я хотіла, щоб воно завжди було безхмарним. Сонце приносило Ноель енергію, і її горде волосся розливалося кольором сяйва. Вона була помазана сонячним світлом при виборі свого імені. Місяць і зорі заспокоювали її серце; їхнє ліниве мерехтливе світло навіювало легкий настрій, сприятливий для сну. Тож Ноель вихваляла такі безхмарні дні. - Але чи не загине весь урожай? - Так... це правда. - Бачиш, бачиш, дощ дуже важливий. Коли йде дощ, нам не потрібно поливати поля! Слухаючи слова Кел, Ноель згадувала той день; пекельну картину, яку вона так і не змогла витіснити зі своєї пам'яті: гнильний запах, що бив у ніс, різке дзижчання мух, яму, заповнену нещасно покинутими трупами, і бездиханні тіла її дорогоцінних друзів. Таким був кінець тих, хто не зміг знайти щастя; вкритий холодним дощем, що застилає світ. Вона зненавиділа дощ і відчувала, як з кожною краплею руйнується її існування. - Незважаючи на це, я все одно не люблю дощ. Насправді, я його ненавиджу.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!