Не те, щоб русалки та люди мали погані стосунки від самого початку. Про їхнє існування дізналися, коли одна з русалок випадково потрапила в людські сіті.

 

Люди цікавилися новими расами, і русалки не були винятком. Русалки дозволили людям вийти в море, і люди розвинули цивілізацію, вільно пересуваючись морськими шляхами, які вони відкрили. Між тим, часто траплялися русалки, які закохувалися в людей і виходили на сушу, щоб оселитися там. У світі людей історії про русалок перетворювали в казку, а історії про русалок, які закохалися в людей, розповідали навіть в Атісі.

 

Мир тривав недовго. Люди, які розвивали цивілізацію, егоїстично намагалися заволодіти незліченними скарбами, що були заховані під водою та бурхливими течіями. Можливо, навіть русалками.

 

Снаряди падали роками. Запах пороху та крові не зникав. Багато русалок було заколото гострими списами людей, і навіть Мер, який був на передовій, зрештою теж загинув.

 

Новий власник тризуба жорстоко розірвав людину, яка вбила колишнього Мера, затягнув Атісу в морські глибини й поставив захисний бар'єр. Русалки, які встановили зв'язок із людьми, були назавжди вигнані й більше ніколи не повертались, і після цього історії про кохання між людьми та русалками зникли з Атіси.

 

Таким чином, для русалок, народжених після кривавої історії, люди були невідомими істотами.

 

— ...

 

Те саме стосувалось і Раяна.

 

Поки Раян не знав, що робити після раптового падіння, в тому місці, де впала людина, дрібно піднялася піна, яку потім поглинули ревучі хвилі. Раян спостерігав за цим, кліпаючи очима, а потім ковзнув на поверхню, щоб переконатись у тому, що побачив.

 

Падаючи, людина втратила свідомість і повільно тонула. Її блискуче золотисте волосся сяяло навіть у темному морі. Як у його Атісі, де світло ніколи не згасає. Як сонце, про яке він тільки чув.

 

Раян кружляв навколо людини й дивився на неї, наче одержимий.

 

Маленька людина, яка вже втратила свідомість, почала боротись із болем по всьому тілу. Лише тоді Раян прийшов до тями й підплив до неї ближче. Він вагався, коли наближався, але не відступав. 

 

— Кхмп, ух!..

 

Булькаючий звук вирвався з рота людини, яка стискала свою шию обома руками, створюючи бульбашки. Коли зморшки на її лобі розправилися, а тіло безпорадно розмякло, Раян із запізненням подумав про те, чи може людина дихати у воді.

 

Ах. Думаючи про це, він згадав слова старої русалки, яка колись давно мала досить войовничу вдачу. Вона з великою гордістю розповідала, як заспівала пісню, коли повз неї пропливав корабель із людьми, а потім перекинула його, посадила корабель на мілину й потопила всіх людей.

 

Тоді чому ця молода людина, схожа на сонце, стрибнула у море, хоча не має змоги дихати під водою? Не розуміючи цього, Раян обережно наблизився й схопив потопаюче тіло.

 

Але він не знав, що робити далі.

 

Це був перший раз, коли він бачив людину, і також перший раз, коли він бачив істоту, яка не могла дихати у воді.

 

— О, благородний русале. Поцілуй людину та дай їй можливість дихати. 

 

Прошепотів один із летанів, який кружляв навколо, і вирішив утрутитися. Коли він промовив це, Раян притулився губами до м'яких губ іншого та видихнув. 

Вираз обличчя людини нарешті розслабився. В ту ж мить його трохи неспокійний розум прояснився, і Раян почав спостерігати за людиною.

 

Між його пальцями не було дрібного павутиння.

 

За вухами не було зябер, а під тулубом не було плавників.

 

— Ого. 

 

Не в силах придушити свою цікавість, Раян схопив людський палець і прошепотів.

 

— Як ці маленькі люди могли зробити з нами таке?

 

Людина була схожа зовні на Раяна, який досі через незавершене зростання має вигляд юного русала, і була тендітною істотою, яка не могла навіть дихати під водою. Але як такі люди могли жорстоко вбити стільки русалок, що пофарбували прекрасне море в червоний колір сотні років тому?

 

— Це молода людина, яка ще не виросла. Доросла людина набагато більша за неї, русале.

 

Летан, який почув його бурмотіння, підтримав розмову. Він не міг повірити, що така маленька істота може вирости такою великою, як русалка, тому знову доторкнувся до його гладких пальців без павутиння.

 

— І навіть якби людина могла дихати, вона б померла від холоду, якби довго перебувала у воді. 

 

Отак просто? Вони справді слабкі.

 

Раян нахилив голову. Його чорне волосся розвівалося, торкаючись людського тіла, яке він тримав у руках. Шкода, але зараз він повинен був повернути його. Може, просто покласти людину на берег?

 

— Ух...

 

Саме тоді, коли він збирався перепитати летана, губи молодої людини розтулилися, і з них вирвався слабкий стогін болю.

 

Раян зосередився на звуці.

 

Повіки людини сіпнулися, і закотилися вгору. Її очі були блакитними, як море.

 

З кожним кліпанням очей людини, які були затуманені через відсутність фокусу, її зір ставав чіткішим. У молодої людини, яка спочатку не помітила присутності Раяна, широко розплющилися очі. Кліп-кліп. Губи раз по раз відкривалися й закривалися, через що почали утворюватися бульбашки. Однак, оскільки людина не могла говорити під водою, її голос так і не прозвучав.

 

Але його образ відбивався в блакитних очах людини.

 

Його чорне волосся та зелені очі були унікальними. Русал в її очах, тобто Раян, не міг приховати свого збентеження.

 

— Ах...

 

Люди не повинні дізнатися про існування русалок. Перед очима промайнуло обличчя Еля. Холодне обличчя Мера. І навіть його майбутнє, де він буде ув'язнений у захисному бар'єрі Атіси. 

 

Подумавши, що йому не варто більше показувати себе людям, Раян підсвідомо махнув хвостом.

 

Ляск! Від несподіваного удару очі молодої людини заплющилися, а тіло знову заклякло. Раян від несподіванки розслабив руки, і тіло людини знову почало опускатись.

 

Він не хотів його вирубати. Раян, у якого від збентеження розширилися очі, схопився за тіло, що тонуло, і виплив на поверхню. Потім він підняв його й поклав на землю. Тіло людини безпорадно обм’якло.

 

— ...

 

Летан сказав, що ця людина просто ще не виросла, і що дорослі люди набагато більші. Це звучало неймовірно, але Юрі також розповідав, що був випадок, коли його ледь не вбила людина. Втім, можливо, тому, що першою людиною, яку він побачив, була ця молода людина, але Раян на мить засумнівався.

 

Можливо, всі помилялись.

 

Насправді, він замислився, чи всі люди можуть бути такими, як це сяюче сонце.

 

— ...

 

Раян подивився на людину, верхня частина тіла якої схилилася над водою. Його м'яко розпущене волосся перепліталося з пасмами людського золотистого волосся, що безладно спадало на воду.

 

Раян, який саме збирався розчісати волосся, мимоволі простягнув руку й поклав її на груди молодої людини. Плоть людини, яку витягли з води, була гарячішою за температуру його власного тіла.

 

Ця несподіванка змусила його стиснути руку і опустити її, а потім знову підняти. Під теплою плоттю – туп, туп, туп. Воно звучало слабко, але серце все ж билося. На відміну від ситуації під водою, він швидко дихав. 

 

Раян вагався, не бажаючи опускати руку, через яскраві відчуття. З іншого боку, русал знову й знову вдивлявся в обличчя молодої людини, на випадок, якщо та знову розплющить очі. Людина насупилася, але так і не розплющила їх.

 

— ...Болить?

 

Коли він придивився, то побачив, що на щоці людини був червоний слід від хвоста.

 

— Людино, тобі боляче?

 

Він не хотів. Раптом йому стало шкода. Раян розчесав мокре золотисте волосся, що прилипло до чола, і ніжно потер щоку, обережно промовляючи до нього. Звісно, непритомна людина нічого не відповіла.

 

Щоки, обхоплені його долонями, були м'якими. Його почуття жалю швидко зникло, замінившись на цікавість. Тим часом Раян уважно вдивлявся в людське обличчя, торкаючись його по вигинах. Йому здалося, що золотисте волосся виблискувало б навіть під водою, але у місячному сяйві воно було ще прекраснішим.

 

Ледве стримуючи бажання забрати кілька пасом як компенсацію за порятунок, він ніжно потер куточки очей. Хоча очі людини були заплющені, він добре знав, якого кольору очі під цими довгими, опущеними віями.

 

Блакитні. Блакитні, як море.

 

— ...

 

Він хотів побачити їх знову, тому легенько торкнувся повік. Коли людина сіпнулась і повернулася, він здриґнувся, швидко відсмикнув руку й став спостерігати. На щастя, не було ніяких ознак того, що вона прокинулася. Раян розслабився й знову торкнувся її обличчя.

 

Молодої і тендітної людської істоти.

 

Людини, яку врятував Раян.

 

Неймовірної істоти, яка продовжувала викликати цікавість.

 

— Хах!

 

Людина схопила руку Раяна, коли той вовтузився біля його обличчя. Він знову злякався й мало не вдарив її хвостом, але побачивши це обличчя, його серце пом’якшало. Хіба він не був достатньо слабким, щоб на ньому залишився слід?

 

Поки його тримали за руку й він не міг зробити те чи інше, довгі, опущені вії затремтіли. Глибокі блакитні очі, в які він перед тим намагався зазирнути, підсунувши повіки, розплющилися під місячним світлом.

 

— ...Кашель, кашель!..

 

Людина обернулась і довго кашляла. Тим часом Раян застиг.

 

— ...Хто?

 

Людина повільно кліпнула очима й заговорила до Раяна. Це був чистий і мелодійний голос.

 

Раян, який був загіпнетизований людським голосом, який уперше почув, швидко прийшов до тями й легенько відсмикнув руку. Він не доклав до цього зусиль, бо боявся, що людська рука може зламатись. Ах. Людська рука, енергія якої вичерпалася, під стогін болю власника, легко впала. Мізинці затремтіли, ніби хотіли, щоб до них доторкнулись.

 

Раян штовхнув своє напівпідняте тіло назад у воду.

 

— Молодий русале, наступник дельфіна пливе сюди у твоїх пошуках.

 

Летан, що кружляв навколо нього, нагадав про Юрі, про якого Раян забув.

 

Навіть якщо Юрі був лагіднішим за Еля, він не дозволив би йому рятувати людину й викривати свою особистість. Йому треба було швидко повернутися до нього й прикинутися невинним. Хоча Раян знав це, він не міг відірвати очей від людини, яка дивилася на нього, і змусити своє тіло пливсти назад.

 

Людина ще не до кінця прийшла до тями. Вона все ще була напівпритомна. 

 

— Чому ти...

 

Піднявши руку перед очима людини, що бурмотіла, Раян розтулив рот.

 

— Ich glaube, die Wellen verschlingen... Am Ende Schiffer und Kahn...

 

Красива мелодія, неоднозначна, але приємна на слух, теплим тоном витекла з між губами Раяна. Тіло людини, що здригалося, ніби розчароване, що йому закрили огляд, розслабилось, і пульсація, що тріпотіла під долонею, також вщухла.

 

Поглянувши на сплячу людину й на мить замислившись над тим, що та намагалася сказати, Раян із деяким жалем перевернув її тіло на спину. Крім ніжної піни, що піднялася вгору, під місячним світлом залишилася тільки молода людина.