Королівський палац, де світло ніколи не згасає.
Так часто називали Атісу, де мешкав господар Елевського моря. Оточена захисним бар'єром, через який дозволялося входити й виходити тільки обраним, вона була настільки прекрасною, що не вистачало слів, щоб описати її.
Сповнені магією перлини м'яко сяяли, корали набували червонуватого кольору, а морські водорості м'яко погойдувалися на хвилях, огортаючи кам'яні стіни з десятками тисяч років історії.
У самому центрі королівського замку була дуже жваво виліплена кам'яна статуя Мера, який тримав в одній руці тризуб, а в іншій – королівський скіпетр, із відстороненим виразом обличчя, ніби командуючи морем. На обличчях тих, хто входив і виходив з Атіси, не було й тіні смутку, а молоді русалки співали гімни, вихваляючи короля.
Раян, який колись був серед їхніх рядів і
прославляв короля, який править цим морем і творить мир, нахилився в мушлі й підпер підборіддя.
Так він робив уже кілька днів. Раян, якого не налякало те, що сталося кілька років тому, і який завжди був енергійним, цілими днями сидів у своїй мушлі, а русалки що пропливали повз, удавали, що їм байдуже. Він, не звертаючи на них жодної уваги, був занурений у свої думки.
— ...-яне.
Чи була та фігура, яку він бачив, справді людською? Невже люди оселилися в замку, незважаючи на те, що він не бачив жодних ознак цього протягом трьох років? Якщо так, то це був перший раз, коли Раян побачив людину.
Як виглядають люди? І русалки, і люди – це Божі створіння, і вони були виліплені за його образом і подобою. Тому він приблизно знав, що люди зовні схожі на русалок. Але у них не було такого красивого бірюзового хвоста, не було павутиння й маленьких зябер біля вух.
— Раяне.
А волосся у них було чорне чи темно-синє, як у нас? Цікавість кусала за хвіст, і вона була нескінченною. Якби не Ель, він, можливо, зміг би розгледіти трохи ближче.
— Раяне?
— Сімере Раяне.
— Я ж казав тобі не робити цього... Юрі?
Той, хто звернувся до нього ненависним йому ім'ям, був Юрі з клану дельфінів.
— Я ж просив тебе не називати мене так. Особливо в Атісі...
— Я знаю. Знаю, знаю. Якщо не зважати на це, знаєш, скільки разів я кликав тебе? – відповів Юрі, стиснувши губи.
— Ти мене кликав?
— Кілька разів. Але про що ти так сумлінно думав?
— Тобі краще не знати.
— Це ж очевидно, адже ти не здаєшся хворим.
Юрі, який пустотливо усміхався, нахилився, стишив голос і прошепотів:
— Тебе або Ель насварив, або ти думав про зовнішній світ.
Раян одразу ж закотив очі й озирнувся навколо. Було б дуже погано, якби хтось це почув. До того ж, в Атісі всюди були очі та вуха Мера. Наприклад, ті озброєні русалки-охоронниці, що пропливали повз.
Скільки б він не виходив на власний розсуд подивитися на морські простори, тим, хто патрулював Атісу під безпосереднім командуванням Мера, було б неприємно почути такі речі. Якщо вони це почують, це дійде до вух Мера, і Раяну, можливо, більше ніколи не дозволять перетнути захисний бар'єр.
Звичайно, він не міг піти через тверду позицію Ель, який був дуже розлючений тим, що сталося кілька днів тому. Однак бути тимчасово заблокованим і постійно зв'язаним – це проблеми, які не можна ставити в один ряд.
— Говори тихіше.
— Вони не почують. Так чи інакше. Про що ти думав?
Юрі, який навіть не слухав, був зайнятий тим, що переконував його якнайшвидше задовольнити свою цікавість. Чорні очі Юрі, який терся мордою об його плечі, виблискували цікавістю.
— Юрі.
— Здається, я бачив людину.
Очі Юрі стали більшими, наче ось-ось вилізуть, коли Раян прошепотів йому на вухо. Незабаром його тіло огорнуло біле світло. Олюднивши своє тіло, він нахилився до Раяна, струснувши із себе чорно-біле волосся, ніби воно йому заважало. Було ясно, що він закликав сказати більше. Він закрив мушлю з Раяном усередині, ніби не міг більше чекати.
Гімн, що лунав ззовні, повністю обірвався.
— Справді? Раяне, ти бачив справжню людину?
— Так.
Як тільки звук ззовні обірвався, Юрі одразу ж запитав схвильованим голосом. Він не був до кінця впевнений, але це, мабуть, була людина. Чорна маленька фігурка точно рухалась.
— Як ти її побачив?
Дивлячись на Юрі, який підійшов ближче, на відміну від Ель, який сказав би йому залишити це в спокої, Раян пояснив, що сталось. У міру того, як він говорив те, що думав, спогади про той день ставали трохи яснішими, слова – швидшими, а тон – виразнішим.
— Тепер зрозуміло. Ці кілька днів Ель дивився на мене наким лютим поглядом, ніби хотів убити.
Юрі, який слухав деякий час, злегка співчуваючи йому, кивнув головою, ніби розуміючи події минулого. Ці двоє були схожі на кота й собаку, і всі знали, що губи Ель завжди сіпаються, коли він дивиться на Юрі, ніби від незадоволення. Тож він просто махнув рукою, ніби нічого не сталось.
— Юрі, ти коли-небудь бачив людину?
— Звичайно. Були випадки, коли мене мало не спіймали.
Юрі перебільшено вдарив себе в груди, мовляв, як згадаю про той час, то до сих пір мурашки по шкірі бігають. Але навіть при цьому було мало шансів, що Юрі, якого називали наступником клану дельфінів, хтось легко спіймає.
— Чи правильно я зрозумів, що бачив людину?
— Не впевнений. А тобі цікаво?
Юрі запитав щось дуже очевидне. Йому нічого не залишалося, як зробити абсурдний вираз обличчя, коли він перепитав.
— Тоді ти можеш попливти й подивитися ще раз.
Раян нахилив голову, не знаючи, що відповісти. Ніби він про це не думав, але на скільки днів він застряг в Атісі? Якби це було можливо, він би уже поплив перевірити ще раз. Але Ель остерігався цього. Він боявся, що Раян надто зацікавиться людьми.
— Я чув дещо по дорозі сюди. Думаю, щось сталось із кланом косаток.
— Із кланом косаток?
Ель нічого не говорив про це, тож Раян не мав жодного уявлення.
— Тут невимушена атмосфера, тож, можливо, через це він навіть і не знає. Я просто почув про це нещодавно. Це не повинно бути великою проблемою.
Побачивши, що Юрі не надто переживає, Раян одразу відкинув свої хвилювання.
Якщо так подумати, навіть якщо він зараз Сімер лише на словах, якби щось сталося з кланом косаток, він би теж про це дізнався.
Після того, як занепокоєння вщухло, він зрозумів, чому Юрі сказав це ні з того, ні з сього.
Те, що він говорив, було зрозуміло. Ель був спадкоємцем клану косаток. Невідомо, що сталось, але через проблеми в клані, старійшини покличуть його назад, і він застрягне там на деякий час.
Він подивився на Юрі, який крутив своє довге, хвилясте волосся, і вигинав тілом ближче до нього.
— Раяне, хочеш піти перевірити?
Він усміхнувся й прошепотів це тихим голосом.
***
Тож, коли знову настала ніч, Раян визирнув із моря.
Через стеження Еля він надовго був прив'язаний до Атіси й зміг вийти лише через кілька днів, тому круглий місяць був трохи спотворений. Однак розсіяне місячне та зоряне світло все ж ледь-ледь освітлювало поверхню моря, ніби поглинаючи темряву.
— ...
Замість того, щоб, як завжди, милуватися, Раян ковзнув до берега скелі. Русал визирнув назовні й подивився на замок на скелі напіврозплющеними очима. Немов доводячи, що він не бачив того дня нічого поганого, із замку лилося білувате світло.
— Справді схоже, що там живуть люди.
Юрі, який кружляв навколо Раяна, легенько хлюпаючи водою й бавлячись, додав упевненості його думкам. Ті вогні – справді сліди людей. Його серце переповнилося цікавістю. Проте він не скорочував дистанцію.
Еля, який мав би стежити за ним, не було, але він не міг підплисти дуже близько.
«Не створюй жодних проблем, поки мене не буде. Раяне. Якщо ти це зробиш, я почну називати тебе Сімером. Ти зрозумів?»
Це було не лише тому, що він боявся Еля, косатки, яка погрожували йому своїм гострим поглядом. Почувши від Юрі про зовнішній світ, Раян завжди цікавився людьми, але думка про те, що він справді може зіткнутися з кимось із них, не давала йому спокою. Можливо, це тому, що кривава історія, яку він чув змалечку, закарбувалась у його підсвідомості.
— Раяне, я зроблю перерву.
Юрі часто й неминуче виходив на поверхню, але не мав ніякого інтересу до людей, тож йому швидко набридло. Здається, Раян почув його, але все ж, справді було б недобре, якби його спіймали тут на гарячому. У всякому разі, побачивши, що русал вагається, він вирішив не надто хвилюватись.
Він показав Раяну навколишній світ, але його початковим наміром було подарувати йому щось цікаве, бо йому було шкода хлопця, який жив у пригніченні, і тепер йому було приємно бачити його з блиском в очах. Але насправді Юрі не хотів, щоб єдиний принц Атіси був добрим до людей.
— Не створюй проблем, поки мене не буде.
— Хто ти? Ти точно Юрі?
Юрі пирхнув точнісінько так, як би це зробив Ель. Невже Ель перевтілився в Юрі, щоби перевірити його?
— Я не хочу, щоб Ель мене вбив.
Відкинувши свої абсурдні думки, Раян подивився на Юрі, який усміхнувся й пожартував до нього, а потім швидко зник удалині. Напевно, не надто далеко, щоб прилягти на тулуб і розслабитись.
Після того, як Юрі, який метушився поруч, зник, Раян відчув себе трохи ніяково. Щоразу, коли Раян виходив за межі Атіси, він завжди був з Елем. Але зараз була повна свобода. Раян, не в силах подолати незручність, закотив очі й поплив трохи вперед, кілька разів зупиняючись.
Як і очікувалося, він не міг підпливти ближче.
Роздивившись ще трохи навколо, Раян вирішив, що йому слід повернутися до Юрі, але в цей момент навколо нього зібралася зграя летанів (тропічна риба, що мешкає на узбережжі Елевського моря).
Не всім кланам, що жили в морі, було дозволено входити в Атісу, але більшість захоплювались і любили русалок, клан правителів. Раян махнув хвостом на знак привітанння і підморгнув їм. У відповідь на ввічливість юного русала летани ніжно помахали хвостовими плавниками. Раян знову глянув на замок, легенько граючись із летанами.
Потім він зупинився.
Світло почало м'яко виблискувати не на замку, а на скелі.
— Бувайте. До зустрічі.
Попрощавшись із летанами, які збіглися навколо, щоб погратися з ним, Раян попрямував до скелі. Коли він наблизився, мерехтливе світло стало чіткішим, а людина, яка тримала його, була дуже тьмяною. Раян підняв голову й замислився, втупивши погляд у вершину.
Це була людина.
Його серце закалатало.
— ...
Потім, коли людська рука намалювала в повітрі параболу, об'єкт, що світився, раптово впав униз. Здивований падінням, хоча воно було не так близько, Раян ворухнув тілом. Те, що раніше світилося в руках людини, швидко згасло, як тільки торкнулося води. Що сталося? Чи це була чарівна куля, яка світиться лише тоді, коли її торкаються людські руки? Раян, якому було цікаво, обережно підплив до неї.
А потім упало сонце.
Ні, це був маленький хлопчик, схожий на сонце.
Далі
Розділ 3
Не те, щоб русалки та люди мали погані стосунки від самого початку. Про їхнє існування дізналися, коли одна з русалок випадково потрапила в людські сіті. Люди цікавилися новими расами, і русалки не були винятком. Русалки дозволили людям вийти в море, і люди розвинули цивілізацію, вільно пересуваючись морськими шляхами, які вони відкрили. Між тим, часто траплялися русалки, які закохувалися в людей і виходили на сушу, щоб оселитися там. У світі людей історії про русалок перетворювали в казку, а історії про русалок, які закохалися в людей, розповідали навіть в Атісі. Мир тривав недовго. Люди, які розвивали цивілізацію, егоїстично намагалися заволодіти незліченними скарбами, що були заховані під водою та бурхливими течіями. Можливо, навіть русалками. Снаряди падали роками. Запах пороху та крові не зникав. Багато русалок було заколото гострими списами людей, і навіть Мер, який був на передовій, зрештою теж загинув. Новий власник тризуба жорстоко розірвав людину, яка вбила колишнього Мера, затягнув Атісу в морські глибини й поставив захисний бар'єр. Русалки, які встановили зв'язок із людьми, були назавжди вигнані й більше ніколи не повертались, і після цього історії про кохання між людьми та русалками зникли з Атіси. Таким чином, для русалок, народжених після кривавої історії, люди були невідомими істотами. — ... Те саме стосувалось і Раяна. Поки Раян не знав, що робити після раптового падіння, в тому місці, де впала людина, дрібно піднялася піна, яку потім поглинули ревучі хвилі. Раян спостерігав за цим, кліпаючи очима, а потім ковзнув на поверхню, щоб переконатись у тому, що побачив. Падаючи, людина втратила свідомість і повільно тонула. Її блискуче золотисте волосся сяяло навіть у темному морі. Як у його Атісі, де світло ніколи не згасає. Як сонце, про яке він тільки чув. Раян кружляв навколо людини й дивився на неї, наче одержимий. Маленька людина, яка вже втратила свідомість, почала боротись із болем по всьому тілу. Лише тоді Раян прийшов до тями й підплив до неї ближче. Він вагався, коли наближався, але не відступав. — Кхмп, ух!.. Булькаючий звук вирвався з рота людини, яка стискала свою шию обома руками, створюючи бульбашки. Коли зморшки на її лобі розправилися, а тіло безпорадно розмякло, Раян із запізненням подумав про те, чи може людина дихати у воді. Ах. Думаючи про це, він згадав слова старої русалки, яка колись давно мала досить войовничу вдачу. Вона з великою гордістю розповідала, як заспівала пісню, коли повз неї пропливав корабель із людьми, а потім перекинула його, посадила корабель на мілину й потопила всіх людей. Тоді чому ця молода людина, схожа на сонце, стрибнула у море, хоча не має змоги дихати під водою? Не розуміючи цього, Раян обережно наблизився й схопив потопаюче тіло. Але він не знав, що робити далі. Це був перший раз, коли він бачив людину, і також перший раз, коли він бачив істоту, яка не могла дихати у воді. — О, благородний русале. Поцілуй людину та дай їй можливість дихати. Прошепотів один із летанів, який кружляв навколо, і вирішив утрутитися. Коли він промовив це, Раян притулився губами до м'яких губ іншого та видихнув. Вираз обличчя людини нарешті розслабився. В ту ж мить його трохи неспокійний розум прояснився, і Раян почав спостерігати за людиною. Між його пальцями не було дрібного павутиння. За вухами не було зябер, а під тулубом не було плавників. — Ого. Не в силах придушити свою цікавість, Раян схопив людський палець і прошепотів. — Як ці маленькі люди могли зробити з нами таке? Людина була схожа зовні на Раяна, який досі через незавершене зростання має вигляд юного русала, і була тендітною істотою, яка не могла навіть дихати під водою. Але як такі люди могли жорстоко вбити стільки русалок, що пофарбували прекрасне море в червоний колір сотні років тому? — Це молода людина, яка ще не виросла. Доросла людина набагато більша за неї, русале. Летан, який почув його бурмотіння, підтримав розмову. Він не міг повірити, що така маленька істота може вирости такою великою, як русалка, тому знову доторкнувся до його гладких пальців без павутиння. — І навіть якби людина могла дихати, вона б померла від холоду, якби довго перебувала у воді. Отак просто? Вони справді слабкі. Раян нахилив голову. Його чорне волосся розвівалося, торкаючись людського тіла, яке він тримав у руках. Шкода, але зараз він повинен був повернути його. Може, просто покласти людину на берег? — Ух... Саме тоді, коли він збирався перепитати летана, губи молодої людини розтулилися, і з них вирвався слабкий стогін болю. Раян зосередився на звуці. Повіки людини сіпнулися, і закотилися вгору. Її очі були блакитними, як море. З кожним кліпанням очей людини, які були затуманені через відсутність фокусу, її зір ставав чіткішим. У молодої людини, яка спочатку не помітила присутності Раяна, широко розплющилися очі. Кліп-кліп. Губи раз по раз відкривалися й закривалися, через що почали утворюватися бульбашки. Однак, оскільки людина не могла говорити під водою, її голос так і не прозвучав. Але його образ відбивався в блакитних очах людини. Його чорне волосся та зелені очі були унікальними. Русал в її очах, тобто Раян, не міг приховати свого збентеження. — Ах... Люди не повинні дізнатися про існування русалок. Перед очима промайнуло обличчя Еля. Холодне обличчя Мера. І навіть його майбутнє, де він буде ув'язнений у захисному бар'єрі Атіси. Подумавши, що йому не варто більше показувати себе людям, Раян підсвідомо махнув хвостом. Ляск! Від несподіваного удару очі молодої людини заплющилися, а тіло знову заклякло. Раян від несподіванки розслабив руки, і тіло людини знову почало опускатись. Він не хотів його вирубати. Раян, у якого від збентеження розширилися очі, схопився за тіло, що тонуло, і виплив на поверхню. Потім він підняв його й поклав на землю. Тіло людини безпорадно обм’якло. — ... Летан сказав, що ця людина просто ще не виросла, і що дорослі люди набагато більші. Це звучало неймовірно, але Юрі також розповідав, що був випадок, коли його ледь не вбила людина. Втім, можливо, тому, що першою людиною, яку він побачив, була ця молода людина, але Раян на мить засумнівався. Можливо, всі помилялись. Насправді, він замислився, чи всі люди можуть бути такими, як це сяюче сонце. — ... Раян подивився на людину, верхня частина тіла якої схилилася над водою. Його м'яко розпущене волосся перепліталося з пасмами людського золотистого волосся, що безладно спадало на воду. Раян, який саме збирався розчісати волосся, мимоволі простягнув руку й поклав її на груди молодої людини. Плоть людини, яку витягли з води, була гарячішою за температуру його власного тіла. Ця несподіванка змусила його стиснути руку і опустити її, а потім знову підняти. Під теплою плоттю – туп, туп, туп. Воно звучало слабко, але серце все ж билося. На відміну від ситуації під водою, він швидко дихав. Раян вагався, не бажаючи опускати руку, через яскраві відчуття. З іншого боку, русал знову й знову вдивлявся в обличчя молодої людини, на випадок, якщо та знову розплющить очі. Людина насупилася, але так і не розплющила їх. — ...Болить? Коли він придивився, то побачив, що на щоці людини був червоний слід від хвоста. — Людино, тобі боляче? Він не хотів. Раптом йому стало шкода. Раян розчесав мокре золотисте волосся, що прилипло до чола, і ніжно потер щоку, обережно промовляючи до нього. Звісно, непритомна людина нічого не відповіла. Щоки, обхоплені його долонями, були м'якими. Його почуття жалю швидко зникло, замінившись на цікавість. Тим часом Раян уважно вдивлявся в людське обличчя, торкаючись його по вигинах. Йому здалося, що золотисте волосся виблискувало б навіть під водою, але у місячному сяйві воно було ще прекраснішим. Ледве стримуючи бажання забрати кілька пасом як компенсацію за порятунок, він ніжно потер куточки очей. Хоча очі людини були заплющені, він добре знав, якого кольору очі під цими довгими, опущеними віями. Блакитні. Блакитні, як море. — ... Він хотів побачити їх знову, тому легенько торкнувся повік. Коли людина сіпнулась і повернулася, він здриґнувся, швидко відсмикнув руку й став спостерігати. На щастя, не було ніяких ознак того, що вона прокинулася. Раян розслабився й знову торкнувся її обличчя. Молодої і тендітної людської істоти. Людини, яку врятував Раян. Неймовірної істоти, яка продовжувала викликати цікавість. — Хах! Людина схопила руку Раяна, коли той вовтузився біля його обличчя. Він знову злякався й мало не вдарив її хвостом, але побачивши це обличчя, його серце пом’якшало. Хіба він не був достатньо слабким, щоб на ньому залишився слід? Поки його тримали за руку й він не міг зробити те чи інше, довгі, опущені вії затремтіли. Глибокі блакитні очі, в які він перед тим намагався зазирнути, підсунувши повіки, розплющилися під місячним світлом. — ...Кашель, кашель!.. Людина обернулась і довго кашляла. Тим часом Раян застиг. — ...Хто? Людина повільно кліпнула очима й заговорила до Раяна. Це був чистий і мелодійний голос. Раян, який був загіпнетизований людським голосом, який уперше почув, швидко прийшов до тями й легенько відсмикнув руку. Він не доклав до цього зусиль, бо боявся, що людська рука може зламатись. Ах. Людська рука, енергія якої вичерпалася, під стогін болю власника, легко впала. Мізинці затремтіли, ніби хотіли, щоб до них доторкнулись. Раян штовхнув своє напівпідняте тіло назад у воду. — Молодий русале, наступник дельфіна пливе сюди у твоїх пошуках. Летан, що кружляв навколо нього, нагадав про Юрі, про якого Раян забув. Навіть якщо Юрі був лагіднішим за Еля, він не дозволив би йому рятувати людину й викривати свою особистість. Йому треба було швидко повернутися до нього й прикинутися невинним. Хоча Раян знав це, він не міг відірвати очей від людини, яка дивилася на нього, і змусити своє тіло пливсти назад. Людина ще не до кінця прийшла до тями. Вона все ще була напівпритомна. — Чому ти... Піднявши руку перед очима людини, що бурмотіла, Раян розтулив рот. — Ich glaube, die Wellen verschlingen... Am Ende Schiffer und Kahn... Красива мелодія, неоднозначна, але приємна на слух, теплим тоном витекла з між губами Раяна. Тіло людини, що здригалося, ніби розчароване, що йому закрили огляд, розслабилось, і пульсація, що тріпотіла під долонею, також вщухла. Поглянувши на сплячу людину й на мить замислившись над тим, що та намагалася сказати, Раян із деяким жалем перевернув її тіло на спину. Крім ніжної піни, що піднялася вгору, під місячним світлом залишилася тільки молода людина.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!