Королівський палац, де світло ніколи не згасає.

 

Так часто називали Атісу, де мешкав господар Елевського моря. Оточена захисним бар'єром, через який дозволялося входити й виходити тільки обраним, вона була настільки прекрасною, що не вистачало слів, щоб описати її.

 

Сповнені магією перлини м'яко сяяли, корали набували червонуватого кольору, а морські водорості м'яко погойдувалися на хвилях, огортаючи кам'яні стіни з десятками тисяч років історії.

 

У самому центрі королівського замку була дуже жваво виліплена кам'яна статуя Мера, який тримав в одній руці тризуб, а в іншій – королівський скіпетр, із відстороненим виразом обличчя, ніби командуючи морем. На обличчях тих, хто входив і виходив з Атіси, не було й тіні смутку, а молоді русалки співали гімни, вихваляючи короля.

 

Раян, який колись був серед їхніх рядів і 

прославляв короля, який править цим морем і творить мир, нахилився в мушлі й підпер підборіддя.

 

Так він робив уже кілька днів. Раян, якого не налякало те, що сталося кілька років тому, і який завжди був енергійним, цілими днями сидів у своїй мушлі, а русалки що пропливали повз, удавали, що їм байдуже. Він, не звертаючи на них жодної уваги, був занурений у свої думки.

 

— ...-яне.

 

Чи була та фігура, яку він бачив, справді людською? Невже люди оселилися в замку, незважаючи на те, що він не бачив жодних ознак цього протягом трьох років? Якщо так, то це був перший раз, коли Раян побачив людину.

 

Як виглядають люди? І русалки, і люди – це Божі створіння, і вони були виліплені за його образом і подобою. Тому він приблизно знав, що люди зовні схожі на русалок. Але у них не було такого красивого бірюзового хвоста, не було павутиння й маленьких зябер біля вух.

 

— Раяне.

 

А волосся у них було чорне чи темно-синє, як у нас? Цікавість кусала за хвіст, і вона була нескінченною. Якби не Ель, він, можливо, зміг би розгледіти трохи ближче.

 

— Раяне?

 

— Сімере Раяне. 

 

— Я ж казав тобі не робити цього... Юрі?

 

Той, хто звернувся до нього ненависним йому ім'ям, був Юрі з клану дельфінів.

 

— Я ж просив тебе не називати мене так. Особливо в Атісі...

 

— Я знаю. Знаю, знаю. Якщо не зважати на це, знаєш, скільки разів я кликав тебе? – відповів Юрі, стиснувши губи.

 

— Ти мене кликав?

 

— Кілька разів. Але про що ти так сумлінно думав?

 

— Тобі краще не знати. 

 

— Це ж очевидно, адже ти не здаєшся хворим. 

 

Юрі, який пустотливо усміхався, нахилився, стишив голос і прошепотів:

 

— Тебе або Ель насварив, або ти думав про зовнішній світ. 

 

Раян одразу ж закотив очі й озирнувся навколо. Було б дуже погано, якби хтось це почув. До того ж, в Атісі всюди були очі та вуха Мера. Наприклад, ті озброєні русалки-охоронниці, що пропливали повз.

 

Скільки б він не виходив на власний розсуд подивитися на морські простори, тим, хто патрулював Атісу під безпосереднім командуванням Мера, було б неприємно почути такі речі. Якщо вони це почують, це дійде до вух Мера, і Раяну, можливо, більше ніколи не дозволять перетнути захисний бар'єр.

 

Звичайно, він не міг піти через тверду позицію Ель, який був дуже розлючений тим, що сталося кілька днів тому. Однак бути тимчасово заблокованим і постійно зв'язаним – це проблеми, які не можна ставити в один ряд.

 

— Говори тихіше.

 

— Вони не почують. Так чи інакше. Про що ти думав?

 

Юрі, який навіть не слухав, був зайнятий тим, що переконував його якнайшвидше задовольнити свою цікавість. Чорні очі Юрі, який терся мордою об його плечі, виблискували цікавістю.

 

— Юрі.

 

— Здається, я бачив людину.

 

Очі Юрі стали більшими, наче ось-ось вилізуть, коли Раян прошепотів йому на вухо. Незабаром його тіло огорнуло біле світло. Олюднивши своє тіло, він нахилився до Раяна, струснувши із себе чорно-біле волосся, ніби воно йому заважало. Було ясно, що він закликав сказати більше. Він закрив мушлю з Раяном усередині, ніби не міг більше чекати.

 

Гімн, що лунав ззовні, повністю обірвався.

 

— Справді? Раяне, ти бачив справжню людину?

 

— Так.

 

Як тільки звук ззовні обірвався, Юрі одразу ж запитав схвильованим голосом. Він не був до кінця впевнений, але це, мабуть, була людина. Чорна маленька фігурка точно рухалась.

 

— Як ти її побачив?

 

Дивлячись на Юрі, який підійшов ближче, на відміну від Ель, який сказав би йому залишити це в спокої, Раян пояснив, що сталось. У міру того, як він говорив те, що думав, спогади про той день ставали трохи яснішими, слова – швидшими, а тон – виразнішим.

 

— Тепер зрозуміло. Ці кілька днів Ель дивився на мене наким лютим поглядом, ніби хотів убити.

 

Юрі, який слухав деякий час, злегка співчуваючи йому, кивнув головою, ніби розуміючи події минулого. Ці двоє були схожі на кота й собаку, і всі знали, що губи Ель завжди сіпаються, коли він дивиться на Юрі, ніби від незадоволення. Тож він просто махнув рукою, ніби нічого не сталось.

 

— Юрі, ти коли-небудь бачив людину?

 

— Звичайно. Були випадки, коли мене мало не спіймали.

 

Юрі перебільшено вдарив себе в груди, мовляв, як згадаю про той час, то до сих пір мурашки по шкірі бігають. Але навіть при цьому було мало шансів, що Юрі, якого називали наступником клану дельфінів, хтось легко спіймає.

 

— Чи правильно я зрозумів, що бачив людину?

 

— Не впевнений. А тобі цікаво?

 

Юрі запитав щось дуже очевидне. Йому нічого не залишалося, як зробити абсурдний вираз обличчя, коли він перепитав.

 

— Тоді ти можеш попливти й подивитися ще раз. 

 

Раян нахилив голову, не знаючи, що відповісти. Ніби він про це не думав, але на скільки днів він застряг в Атісі? Якби це було можливо, він би уже поплив перевірити ще раз. Але Ель остерігався цього. Він боявся, що Раян надто зацікавиться людьми.

 

— Я чув дещо по дорозі сюди. Думаю, щось сталось із кланом косаток. 

 

— Із кланом косаток?

 

Ель нічого не говорив про це, тож Раян не мав жодного уявлення.

 

— Тут невимушена атмосфера, тож, можливо, через це він навіть і не знає. Я просто почув про це нещодавно. Це не повинно бути великою проблемою. 

 

Побачивши, що Юрі не надто переживає, Раян одразу відкинув свої хвилювання.

 

Якщо так подумати, навіть якщо він зараз Сімер лише на словах, якби щось сталося з кланом косаток, він би теж про це дізнався.

 

Після того, як занепокоєння вщухло, він зрозумів, чому Юрі сказав це ні з того, ні з сього.

 

Те, що він говорив, було зрозуміло. Ель був спадкоємцем клану косаток. Невідомо, що сталось, але через проблеми в клані, старійшини покличуть його назад, і він застрягне там на деякий час.

 

Він подивився на Юрі, який крутив своє довге, хвилясте волосся, і вигинав тілом ближче до нього.

 

— Раяне, хочеш піти перевірити?

 

Він усміхнувся й прошепотів це тихим голосом.

 

***

 

Тож, коли знову настала ніч, Раян визирнув із моря.

 

Через стеження Еля він надовго був прив'язаний до Атіси й зміг вийти лише через кілька днів, тому круглий місяць був трохи спотворений. Однак розсіяне місячне та зоряне світло все ж ледь-ледь освітлювало поверхню моря, ніби поглинаючи темряву.

 

— ...

 

Замість того, щоб, як завжди, милуватися, Раян ковзнув до берега скелі. Русал визирнув назовні й подивився на замок на скелі напіврозплющеними очима. Немов доводячи, що він не бачив того дня нічого поганого, із замку лилося білувате світло.

 

— Справді схоже, що там живуть люди.

 

Юрі, який кружляв навколо Раяна, легенько хлюпаючи водою й бавлячись, додав упевненості його думкам. Ті вогні – справді сліди людей. Його серце переповнилося цікавістю. Проте він не скорочував дистанцію.

 

Еля, який мав би стежити за ним, не було, але він не міг підплисти дуже близько.

 

«Не створюй жодних проблем, поки мене не буде. Раяне. Якщо ти це зробиш, я почну називати тебе Сімером. Ти зрозумів?» 

 

Це було не лише тому, що він боявся Еля, косатки, яка погрожували йому своїм гострим поглядом. Почувши від Юрі про зовнішній світ, Раян завжди цікавився людьми, але думка про те, що він справді може зіткнутися з кимось із них, не давала йому спокою. Можливо, це тому, що кривава історія, яку він чув змалечку, закарбувалась у його підсвідомості.

 

— Раяне, я зроблю перерву.

 

Юрі часто й неминуче виходив на поверхню, але не мав ніякого інтересу до людей, тож йому швидко набридло. Здається, Раян почув його, але все ж, справді було б недобре, якби його спіймали тут на гарячому. У всякому разі, побачивши, що русал вагається, він вирішив не надто хвилюватись.

 

Він показав Раяну навколишній світ, але його початковим наміром було подарувати йому щось цікаве, бо йому було шкода хлопця, який жив у пригніченні, і тепер йому було приємно бачити його з блиском в очах. Але насправді Юрі не хотів, щоб єдиний принц Атіси був добрим до людей.

 

— Не створюй проблем, поки мене не буде. 

 

— Хто ти? Ти точно Юрі?

 

Юрі пирхнув точнісінько так, як би це зробив Ель. Невже Ель перевтілився в Юрі, щоби перевірити його?

 

— Я не хочу, щоб Ель мене вбив.

 

Відкинувши свої абсурдні думки, Раян подивився на Юрі, який усміхнувся й пожартував до нього, а потім швидко зник удалині. Напевно, не надто далеко, щоб прилягти на тулуб і розслабитись.

 

Після того, як Юрі, який метушився поруч, зник, Раян відчув себе трохи ніяково. Щоразу, коли Раян виходив за межі Атіси, він завжди був з Елем. Але зараз була повна свобода. Раян, не в силах подолати незручність, закотив очі й поплив трохи вперед, кілька разів зупиняючись.

 

Як і очікувалося, він не міг підпливти ближче.

 

Роздивившись ще трохи навколо, Раян вирішив, що йому слід повернутися до Юрі, але в цей момент навколо нього зібралася зграя летанів (тропічна риба, що мешкає на узбережжі Елевського моря).

 

Не всім кланам, що жили в морі, було дозволено входити в Атісу, але більшість захоплювались і любили русалок, клан правителів. Раян махнув хвостом на знак привітанння і підморгнув їм. У відповідь на ввічливість юного русала летани ніжно помахали хвостовими плавниками. Раян знову глянув на замок, легенько граючись із летанами.

 

Потім він зупинився.

 

Світло почало м'яко виблискувати не на замку, а на скелі.

 

— Бувайте. До зустрічі. 

 

Попрощавшись із летанами, які збіглися навколо, щоб погратися з ним, Раян попрямував до скелі. Коли він наблизився, мерехтливе світло стало чіткішим, а людина, яка тримала його, була дуже тьмяною. Раян підняв голову й замислився, втупивши погляд у вершину.

 

Це була людина.

 

Його серце закалатало.

 

— ...

 

Потім, коли людська рука намалювала в повітрі параболу, об'єкт, що світився, раптово впав униз. Здивований падінням, хоча воно було не так близько, Раян ворухнув тілом. Те, що раніше світилося в руках людини, швидко згасло, як тільки торкнулося води. Що сталося? Чи це була чарівна куля, яка світиться лише тоді, коли її торкаються людські руки? Раян, якому було цікаво, обережно підплив до неї.

 

А потім упало сонце.

 

Ні, це був маленький хлопчик, схожий на сонце.