Щойно я ступив на поріг цього залу, я відчув наче по моїй спині пройшла не одна сотня мурах. Чому? Тому що усі присутні дивилися прямісінько на мене, не відводячи погляду. Проте всі дивилися на мене по різному. Хтось дивився на мене з байдужістю, намагаючись приховати своє ставлення до мене за зовнішнім виглядом, обличчям, та манерами. Де хто з присутніх навпаки, були дуже зацікавлені у зустрічі зі мною, хоча таких людей я можу перерахувати на пальцях однієї руки. Останні ж, виглядали так, наче вбачали у мені наживу, що було досить неприємним фактом, але не секретом.

 

Не показуючи жодних емоцій, я зі спокійним обличчям підійшов ближче до столу, та доторкнувшись до нього кінчиками пальців, я почув різкий звук, що нагадував відсування стільця по килиму. Звернувши на це увагу, я побачив як усі Міністри встали, та низько вклонившись, вигукнули лише одну фразу. – Раді бачити в доброму здоров'ї Вашу Величність!

 

Побачивши це, я навіть слова не проронив. Я лише відвів погляд від цієї вистави, та легко зітхнувши, сів на своє місце, кинувши одну ногу на іншу, та склавши руки на столі, чекаючи поки всі сядуть на свої крісла. Не побачивши нічого у відповідь, Міністри лише тихо посідали, та почали знову шурхати стільцями, сідаючи ближче до столу.

 

Поки я готувався до свого монологу, почалося активне перешіптування, що було сконцентровано на останніх рядах зали. Мало того що це було чистою неповагою, так це ще й сильно напружувало, від чого моя голова знову починала гудіти. Саме тому, щоб усі чітко звернули на мене увагу, та повністю замовкли, я тричі постукав по столу кісточкою середнього пальця, після чого усі дуже швидко затихли, дозволивши почати.

 

– Вітаю усіх присутніх тут міністрів та важливих для Ґрейкасла людей. Сьогодні, думаю усі чули цей грім, що пролунав на всю столицю, зганьбивши неприступність палацу та сили короля як такі. Саме тому я вирішив, що час трохи розібратися у стані королівства як такого, оскільки якщо нічого не зміниться, подібний "грім", може повторитися.

 

Майже усі Міністри мовчали, не наважуючись піти першими, що дратувало мене більше, ніж проста зневага. Лише одна людина серед усіх присутніх вирішила почати.

 

– Ваша Величносте, чи можу я почати першим? – Мовив чоловік, дивлячись на усіх присутніх Міністрів з нотками презирства, наче стидаючись що він сидить серед таких боягузів.

 

Цей чоловік досить сильно виділявся порівняно з іншими Міністрами, в першу чергу своєю поведінкою. Він був добре одягнений, мав добре зачісане коротке волосся, та при цьому його погляд і дії були спокійними та плавними. Видно, що він не перший рук працює у плідній співпраці з королем, оскільки він поводився набагато спокійніше за інших, та виглядає набагато рішучішим.

 

– Звісно, я уважно слухаю.

 

– Дякую за таку можливість висловити свою думку, Ваша Величносте. – Мовив Міністр з перебільшеною повагою, яка навіть йому була досить огидна. – Ваша Величносте, я пропоную прибрати наших лицарів з території Порту Чистої Води. Війна проти принцеси Ґарсії скінчилася перемогою, і її Високість більше не контролює регіон, звільняючи нам руки на півдні. Я вважаю, що розформувавши більшу частину лицарів на півдні, ми зможемо звільнити велику суму коштів та продовольства, для відновлення регіону. Якщо ми цього не зробимо, величезні суми грошей полетять у нікуди, а відновлення затягнеться на невідомий строк, через що може початися голод у південних регіонах.

 

Вислухавши подібну думку, я пригадав хто цей чоловік. Його звали Лорен Мур, й він був найбільшим прихильником миру, та процвітання серед Міністрів. Лорен Мур, досить самовпевнена особа, що займає місце Міністра Економіки Ґрейкаслу, та постійно висловлює своє скептичне ставлення, до будь-якого озброєного конфлікту. Лорен Мур працював ще за часів Вімблдона III, і за тим що я знаю, він був одним з найкращих Економістів які тільки були серед усіх чотирьох королівств. Це і було причиною чому за свою нахабність він досі живий, та при цьому їсть свій зароблений плідною працею хліб.

 

– Чудова ідея, чи будуть у вас ще якісь пропозиції?

 

– Поки ні, Ваша Величносте. – Мовив Міністр, похитуючи своєю головою.

 

– Гаразд, у такому разі я хочу почути ще кілька думок. – Голосно вигукнув я, бажаючи почути ще більше нових, цікавих ідей.

 

У ту ж мить пролунав низький голос. – Ваша Величносте, прошу дозволити висловити свою думку перед усіма тут присутніми.

 

– Дозволяю – Мовив я, дивлячись на чоловіка.

 

В цю мить цей чоловік, чимось схожий з мисливцем на вампірів у поєднанні з Міністром, встав зі свого стільця, та трохи прокашлявшись, мовив. – Як голова мисливців на відьом, та не прямий представник від церкви, я хочу висунути свою пропозицію, про негайне розслідування цього нападу та спробу замаху на Його Величність. Я, як і більшість тут присутніх, майже повністю впевнені у тому, що за цим замахом стоять відьми!

 

– Ліпше б вам замовкнути Ленглі! Ви знаєте що сталося минулого разу, коли були проведені останні пошуки відьом по столиці. Ваші методи не дієві, та призводять лише до лишніх збитків!

 

Тим хто почав кричати у сторону мисливця на відьом, виявився Міністр економіки, що встав, та почав гнівно жестикулювати, подекуди вказуючи на Ленглі пальцем. Побачивши це, Міністр поряд з Муром почав його заспокоювати. – Муре, заспокойтеся.

 

Разом з Міністром Економіки, піднявся також ще один чоловік, з чорним досить довгим волоссям, що було заплетеним в одну косу. Чоловіку на вигляд було тридцять, але навіть так на його лиці було досить багато зморшок. Це був Міністр Закордонних справ Куля Флінн, що спробував заспокоїти присутніх, та мав на меті зупинити сварку, що от мала початися. – Прошу заспокоїтися, зараз не час для подібних речей. Сядьте на свої місця.

 

Проте Флінна ніхто навіть не слухав, оскільки Міністр економіки продовжив кричати. – Ви дарма витрачаєте величезну кількість коштів, при цьому використовуючи варварські методи, та руйнуючи роботу цілих гільдій у нашій столиці! Я протестую, проти вашої участі у цих, та наступних засідань.

 

– Та як ви смієте Муре! Якби не церква, а разом з ними й мисливці на відьом, ви б давно гнили в землі!

 

Вислуховуючи це, я в районі шести хвилин спостерігав на дебати двох людей, що поступово перетворювалася в буквальну сварку. Спершу я терпів, та просто вислуховував думку кожного, лише стукаючи своїм взуттям по підлозі, від бажання втрутитися. Коли ж дебати перетворилися в цілковите закидування один одного образами, я почав відчувати головний біль через велику кількість криків. Від цього я просто встав, та крикнув, демонстративно вдаривши по столу.

 

– Годі! Негайно припинили весь цей балаган, та посідали на свої місця!

 

Миттєво усі Міністри, що вступили у цю сварку, звернули на мене увагу, та побачивши моє розлючене обличчя, припинили розмовляти. Першим хто щось промовив, був Ленглі, що вибачився, та сів на своє місце. Після цього, Міністри поступово почали повторювати за ним, та поверталися на свої місця. Лише Міністр економіки стояв непорушно, свердлячи Ленглі своїм поглядом. Тільки коли усі посідали, він помітив мій гнівний погляд, що буквально говорив сісти.

 

Міністр навіть не сіпнувся від мого погляду, він лише спокійно вимовив – Перепрошую за подібне, Ваша Величносте. – після чого сів на своє місце, продовжуючи дивитися на Ленглі з гнівним поглядом.

 

– Значить, з усього почутого, я зробив свій висновок. – З гнівним тоном сказав я, навіть не наважуючись на те, щоб сісти. – Я забороняю проведення ще одного полювання на відьом, через велику кількість факторів. Я вже знаю скільки невинних людей загинуло після ваших нікчемних спроб знайти відьом! Що вже говорити про збитки, що вийшли у досить велику суму, яка могла б піти у щось більш важливе. Ви - Ленглі, змогли спаплюжити себе не тільки у своїй справі, так ще й на цих зборах.

 

– Але ж Ваша Величносте...

 

– Я не бажаю чути жодних виправдань! – Сповненим гніву голосом крикнув я на Ленглі, змусивши його замовкнути.

 

Коли ж настала повна тиша, й усі дивилися на мене, я продовжив вже більш спокійним голосом. – Лорен Мур.

 

– Так, Ваша Величносте? – Миттєво відгукнувся Міністр економіки.

 

– Надайте мені папери наших боргів, витрат та доходів продовж двох днів. Список має бути за минулий місяць, й має містити максимально детальну картину того, де найближчим часом може виникнути голод. Також потрібно щоб ви перерахували казну, оскільки будь-який золотий дракон буде важливий для нашої роботи. Вам усе ясно?

 

– Так, Ваша Величносте. Робота буде зроблена у найшвидшому порядку.

 

– Чудово, а тепер що до вас, Куля Флінн. – Промовив я, поправляючи своє волосся, що від гніву кинулося мені на очі. – Від вас мені потрібен цілковитий список відносин палацу з іншими дворянами, та повний розпис усіх дружніх до нас королівств. У вас також два дні на виконання цієї роботи.

 

– Як накажете, Ваша Величносте. – Мовив Куля Флінн, з серйозним обличчям.

 

- Гаразд. Також мене цікавить головний алхімік Релей Кеннет. Він присутній?

 

- Так Ваша Величність, я тут та маю для вас чудові новини. – з бадьорим голосом відповів трохи старуватий сивий чоловік.

 

- Якщо це новини про сніжний порошок, то можете навіть не починати говорити про свої відкриття, мене це не цікавить. Мене цікавить те, чи здобули ви якогось прогресу в способі використання?

 

- Н-ні Ваша Величносте… – Понуро відповів алхімік.

 

Не давши спершу жодної відповіді, запала невелика тиша. Логічно що не все йде одразу, але навіть за спогадами короля, 90% чиновників та важливих діячів у палаці, були не важливим для роботи кадрами, й трималися тут, лише завдяки своєму статусу. Зараз треба в найкоротші терміни придумати як зробити бодай мушкети, щоб протистояти ворогам. З того що я пам’ятаю, алхімічна майстерня Ґрейкаслу найкраща у світі, та виробляє рідкісні речі, такі як кришталеве скло, порох, парфуми й тому подібне. З Міністрами я розберуся пізніше.

 

- Ясно… В такому випадку ми припиняємо неймовірну закупівлю селітри. Ми витрачаємо надто багато коштів на це. Ліпше б ви спрямували свій погляд на створення бодай чогось справді корисного. Звичайно увесь цей порошок ми будемо далі зберігати у таємниці, але відсьогодні, ви маєте сконцентруватися на пошуку інших займистих речовин, яких ми ще не відкрили.

 

– Як накажете, Ваша величносте. – Мовив Релей, почісуючи свою бороду.

 

Не маючи більше ідей що можна було б наказати, я хотів закінчити засідання, проте мене спинив голос одного з Міністрів.

 

– Ваша Величносте, чи можу я висловити свою думку?

 

Цим Міністром що привернув мою увагу, став Міністр Юстицій Лорд Пілоу. Досить важлива людина у цьому осередку непотрібних Міністрів. Можна навіть сказати, що він нічим не гірший за Міністра економіки, хоча й різниця також була.

 

– Говоріть.

 

– Дякую за таку можливість, Ваша Величносте. – З повагою вимовив Пілоу. – Я помітив, що лицарі почали частіше споживати церковні таблетки, задля досягнення військової мети. Я пропоную заборонити їх масове використання, та припинити давати їх простим людям, оскільки таблетки коштують досить дорого, а витрачають у пусту.

 

- Я пропоную перестати використовувати ці церковні таблетки у наших військах! Ми ж бачимо що вони роблять з людьми. Нам треба знищити їх як можна швидше!

 

Не зрозумівши про які таблетки йде мова, я уявив собі таблетки схожі на наркотичні, проте трохи пригадавши, я зміг зрозуміти що воно таке насправді. По суті це звичайний наркотик який дає сил. Але його вигляд скоріше схожий на таблетку риб'ячого жиру, та мав дивний колір. Одна подібна таблетка фактично нарікала людину на смерть, оскільки вона буквально роз'їдала твої нутрощі упродовж довгого часу.

 

Трохи обміркувавши дію та можливе використання подібних таблеток, я відповів. – Ваша правда Лорде Пілоу, це досить хороша ідея. Проте треба враховувати що церква буде незадоволена тим, що ми різко припинимо закупівлю таблеток. Саме тому, я даю вам завдання. Сховайте усі таблетки як найдалі, та у найближчу неділю зробіть оголошення для церкви, що ми тимчасового припинимо закупівлю таблеток, через величезні витрати на поновлення лицарського складу. В такому разі, церква не буде на заваді, оскільки це, буде частковою правдою.

 

– Ми так і зробимо Ваша Величносте.

 

– Тоді, на цьому поки що все. Як тільки я отримаю та прочитаю ваші звіти, я знову скличу вас для подальшого розв'язання кількох питань, які будуть підняті на наступних зборах. А тепер я можу вважати засідання закінченим.

 

Закінчивши говорити, я почав дивитися як усі присутні Міністри встають зі своїх стільців, та розходяться під наглядом варти. Коли ж усі розійшлися, я потягнувся, після чого задумливо дивився в одну точку на столі, з думкою про церкву, та про її вплив. Таблетки що здатні вбити лише за одне вживання, полювання на відьом, набожність та все інше. Це все бентежить, і мабуть, мені доведеться докласти неймовірних зусиль, щоб бодай замінити нинішню церкву на щось інше. Але зараз це все лише мрії…

 

Легко зітхнувши, я подумки розсміявся з того як я навіть не зрозумівши що відбувається, почав швидко розв'язувати тутешні проблеми.

 

Обертаючись, щоб піти у сторону де мене мала очікувати варта, стояв Осборн з трохи здивованим лицем. Як тільки я помітив його здивування, я легко посміхнувся, та коли він помітив мій погляд, майже миттєво змінився у лиці. – Ваша Величносте, давайте я вас проведу до кабінету. – Мовив Осборн, з трішки нервовим обличчям.

 

На що я з тією ж усмішкою відповів. – Звісно.

____________________________________________________________

Післямова
Привіт усім читачам цієї історії, що дочитали аж до цього моменту. Дякую за те що ви прочитали цей розділ. Якщо вам сподобалося, прошу оцінити цю історію та написати коментар, щоб показати що я не дарма проходив 4 кола пекла, щоб отримати такий результат. Прошу також писати що до хиб, оскільки деякі з цих хиб я міг просто не помітити. =)

Також хочу сказати, що в мене є телеграм канал, на якому вже є усі нині наявні розділи у кількох форматах файлів. Також там будуть знаходитися ШІ стилізації персонажів, щоб ви як читачі, могли приблизно уявити як виглядають персонажі на мою думку.

Прошу донатити на ЗСУ і та не забувати про підтримку українського контенту. На цьому все, бажаю вам удачі, а сам йду працювати далі.

ТГК: https://t.me/RaymundMoment

 

Далі

Розділ 3 - Виступ перед народом.

Одразу після засідання я пішов до свого кабінету, де я вже плюхнувшись на диван, почав роздумувати про своє. Мої думки звісно були дуже змішані, та навіть я сам, не міг розібратися що зараз слід робити. Довкола твориться якась хрінь, яку я не можу ніяк пояснити. Лише за кілька годин я встиг вмерти, перевтілитися у минулому або якомусь іншому альтернативному світі, при цьому я встиг зустрітися з міністрами, та ще й після цих усіх випробувань можу дихати та думати. Навіть в лабораторії я менше бігав по кабінетах, та менше сконцентрував свою увагу на таких надзвичайних ситуаціях. Зараз я відчував себе безсило, наче я вже не зможу навіть встати через виснаження. Але це була не правда. Мені слід ще глибше зрозуміти в якому становищі я опинився, та спробувати в найкоротші строки змінити хід подій в інше річище. Якщо ж я це не зроблю, мене можуть вбити, або зробити щось ще гірше, чого б мені не хотілося. Якщо те що у наших суперників є вогнепальна зброя правда, я можна сказати, у повній дупі. Саме тому час викликати Прем’єр Міністра та Осборна до свого кабінету, щоб обговорити тему щурів та розвідки. От тільки для початку слід переглянути невідомі звіти що стоять у мене в столі. З цією думкою я відкрив шухляду свого столу, та взявши до рук ці пергаменти, зачинив шухляду, та почав читати. Я переглядав усі ці папери не надто довго, але цього було достатньо щоб усе чітко переглянути та скласти уявлення про все що було написаного на них. Як виявляється це були папери пов’язані з розвідкою Ґрейкаслу. Щури що активно копали інформацію задля війни з Роландом, виявилися в більшості достатньо ефективними. Схоже той хто їх надав, добряче перевірив усі чутки що тут написані, бо під кожним реченням були доповнення, де говорилося про правдивість та доречність цієї інформації. Звичайно в більшості інформація була або не підтверджена, або мала за собою підстави сумніватися. Наприклад я знайшов інформацію про дивні заворушення флоту однієї торговки, які в теорії могли перевозити біженців на захід. Також була інформація про можливу співпрацю Роланда з відьмами, та його фактична протидія церкві. Звичайно не могло обійтися без нісенітниці, про демонічне походження, різку зміну Роланда Вімблдона, та можливе створення планів зі знищення Ґрейкаслу. Останнє мене навіть розсмішило, бо якщо Роланд достатньо розумний, він розуміє що знищення Ґрейкаслу одна з найтупіших ідей. І я сумніваюся що він справді тупий, щоб взятися за знищення королівства. Але от що мене справді здивувало та змінило мою думку, та це останні три сторінки. «По місту Віллоу ходять чутки, що принц Роланд Вімблдон має в наявності армію, здатну не тільки розгромити сили усього Ґрейкаслу, але й підкорити увесь континент. Статус: Не підтверджено. Пріоритет: Високий». «Торговий караван пані Маргарет, у якої в наявності були зафіксовані шахти з селітрою та цінні матеріали коштовністю до ста тисяч золотих, був зафіксований на багатьох територіях. Скоріш за все вона може бути причетна до зникнення біженців з під стін Королівського міста. Статус: Під сумнівом. Пріоритет: Незначний». «По місту Червона Вода ходять чутки про нову зброю створену заходом. Люди говорять наче бачили невідомих людей, схожих на мисливців з дивними палицями, що були схожі на списи без наконечників, з дірками, та дивною формою. При цьому ті люди що їх тримали, були одягнути дивакувато, та тримали цю зброю ще більш незвично. Статус: Під сумнівом; Щурів відправлено на пошук за для підтвердження інформації. Пріоритет: Надзвичайний». Все що тут було написано, значило неймовірно багато, оскільки ця інформація, давала мені достатньо, для розуміння наступних кроків. Якщо усе що тут написано правда, то перед Ґрейкаслом стоїть загроза, по гірше будь-якої іншої. Серед усього, мене найбільше збентежила  фраза: «Схожі на списи без наконечників, з діркою та дивною формою». Наче опис мушкета або гвинтівки зі сторони людини що вперше бачить таку новітню річ. Це значить що якщо ми знайдемо підтвердження цим чуткам, ми отримаємо приблизне бачення як протидіяти заходу.  За описом це можуть бути мушкети. Тому можна буде використати кінноту з тими ж мушкетами, які будуть вироблені нами. Кіннота буде швидша, маневровніший, та зможе досягнути ціль за лічені секунди.  Виринувши зі своєї уяви, я поглянув що було на останньому листку, і те що там було, також мене добряче зацікавило. Якщо описати коротко, то на території Ґрейкаслу зріс вплив церкви на населення. Неосвічені збідніли селяни що живуть в злиднях та зводять кінці з кінцями, починають звертатися до церкви, щоб ті допомогли у такому скрутному становищі. В тексті що тут написаний, було додано невеликий опис за якими вербували людей. Одним з них була роздача ліків проти чуми, яку не могли вилікувати нічим іншим, як цими ліками. В документі було написано що церква знайшла ліки в надто короткі строки, та не могла їх так просто знайти. На це могли піти роки, або століття.  Звісно це не могло бути звичайним збігом, оскільки за звітами церква знайшла ліки проти чуми лише через кілька днів після появи хвороби. Невдалий експеримент? Чи геноцид? Треба буде знайти того хто відповідає за ці папери, та скорегувати його пошуки у сторону пошуку зброї Роланда, церкви, та стану місцевих громадян, щоб знати як краще впливати на королівство. Хоча тут і без мене усе досить добре розібрано на потрібне, і не потрібне, але вплив у цю сторону буде також дуже важливим.  Повністю відклавши усі папери, я попрохав вартових знайти та покликати Осборна та Маркіза Вайка до мене в кабінет, на важливу розмову. Звичайно я не забув доповнити, що вони мають прийти як найшвидше, бо це питання, стосується не тільки палацу, але й Королівського міста.  *** Промайнуло лишень двадцять хвилин, а у мої двері вже почали активно стукати. Звичайно це було добре що вони так швидко прийшли, але аж настільки? Мабуть, їх справді збентежило моє повідомлення про питання що стосується не тільки палацу. - Заходьте! – суворо та голосно крикнув я.  У кімнату увійшли два чоловіки. Перший був одягнутий як лицар, мав трохи збентежене, але таке ж спокійне лице, що зі своїми насупленими бровами, було готове почути будь-що. Другий же чоловік був трохи старуватий, та з більш збентеженим обличчям. Він був одягнутий як впливовий вельможа, та мав більш витончені манери, але це не значило що він не був готовий до дій, та не був готовий активно працювати. Усе це можна було побачити з вигляду Осборна та Маркіза Вайка, але чи виявиться що вони зможуть впоратися з усіма проблемами які зваляться на них в найближчі місяці? Не знаю, але в разі чого я докладу усіх зусиль, щоб Ґрейкасл зміг вижити, і я зміг спокійно відпочити та дізнатися, що сталося зі мною насправді. - Вітаємо Ваша Величність, викликали? – Запитав Осборн, підходячи ближче до столу, щоб добре чути що я скажу. - Звісно що викликав. Як ви знаєте, за один день сталося надто багато подій, і хоча ми й вирішили частину цих проблем, це не значить що усе закінчилося.  - Що ви хочете цим сказати Ваша Величність? – Запитав Вайк, почухуючи свою потилицю. Спершу нічого не відповівши, я дістав кілька листків пов’язаних з розвідкою, та поклав перед Маркізом, що був правіше від мене, та відповів. – Візьміть це, та знайдіть того хто це написав. Він буде моїм помічником у плані розвідки.  - Звичайно Ваша Величність, щось ще? - Так, мені потрібно щоб ви разом з Осборном підготували їжу на більш ніж на сім тисяч осіб, підкупили максимальну кількість щурів, та зробили невелику сцену у центрі міста. Усе це треба зробити до вечора, тобто у вас дві години. За цей час ви також маєте зібрати велику купу людей Договоривши, я лише склав руки та просто відповідав на здивовані питання, що лунали від Міністра Вайка й Осборна. Разом вони не розуміли, що я хочу зробити, та чому треба стільки підготовки. В одну мить цих питань, пролунало чітке питання від Прем’єр Міністра. – Ваша Величність, що ви хочете зробити? Навіщо ми маємо приготувати стільки їжі? - Все дуже просто Маркізе Вайк. – Промовив я піднімаючи кутики губ у щось схоже на нахабну усмішку. – Інколи мені здається що усім так складно зрозуміти мої плани, хоча їх дуже легко зрозуміти. Усе це, що я від вас хочу, піде для того, щоб заспокоїти народ. Просто уявіть, ви сидите в столиці величезного королівства, при цьому вважаючи її неприступною. І тут в мить лунає грім, що зносить до бісової мамці частину палацу. Звичайно ви цього не побачили, але що духу налякалися. У цей же момент вилазять кляті щури Роланда, що починають кричати у всіх тавернах, немов це його покарання за спробу захопити захід. Скажіть, ви б повірили? - Звичайно ні Ваша Величність! – Промовив Маркіз Вайк. - Брешете. Бо це тут ви не повірите у цю брехню, яка є правдою. А от бідняки, ще і як повірять. І ось щоб заспокоїти народ, треба надати їжі, показати що все в порядку, і що ніхто не постраждав. - Чудовий план Ваша Величність. Але що ви хочете, щоб люди почули? - Запитав Осборн сповненим ентузіазмом голосом. У цей момент я навіть почав сміятися, бо те що я хотів сказати, мало водночас підіграти на руку щурам, але й погіршити їхнє становище. – Я хочу підтвердити усі чутки, та звинуватити Роланда у спробі вбивства. У цей момент лице Осборна та Прем’єр Міністра були сповнені шоку та нерозуміння. – Але ж Ваша Величність, це лише покращить становище щурів Роланда, та поставить під сумнів сили Ґрейкаслу. Не розумніше буде збрехати? – Відповів Маркіз Вайк. Одразу ж насупившись, я розлючено відповів. - Це зараз звучало так наче ти назвав мене дурнем. На відмінну від вас, я знаю що слід зробити, і я також знаю до чого це призведе якщо неправильно усе пояснити. Якщо людям сказати правду, та прикрасити її, ми зможемо паралельно збрехати, звинувативши Роланда та його підлеглих у спробі знищення складів з припасами. Наші побрехеньки швидко привернуть увагу щурів, і вони не тільки будуть шоковані, але й збиті з пантелику, через що їх легше буде спіймати. При цьому ми навіть знайдемо ворога для Королівства, та зможемо трохи згуртувати народ до рішучіших дій. Навіть ті ж щурі, яких ви маєте найняти, не будуть сидіти та байдикувати. Коли закінчиться моя промова, вони мають кричати якісь лозунги, на кшталт: «Хай живе Його Величність», «Смерть Четвертому Принцу» та  тому подібне. Якщо усе пройде за моїм планом, люди завдяки «Стадному Інстинкту» дуже швидко підхоплять ці лозунги, та почнуть кричати їх разом зі щурами. Закінчивши говорити, я трохи прокашлявся та додав. – Ну як вам моя ідея? Звичайно виступати буду тільки я. Відповідь не забарилася себе чекати, і першим заговорив Осборн. - Це просто геніальний план Ваша Величність. Але що якщо вас спробує хтось вбити? Я не думаю що саме вам слід йти на цю промову. Ось цього аспекту я не встиг продумати, саме тому трохи поміркувавши, я легко відповів. – Усе має свої ризики. - Тобто ви хочете наразити себе на небезпеку заради цих простих людей? Це ж не припустимо. Вам не слід цього робити. – Продовжував переконувати мене Осборн, подекуди підвищуючи свій голос. - Питання, навіщо тоді Королівству король, якщо він лише сидить на троні та влаштовує війни? – Запитав я у відповідь. - Ну… - Осборн більше нічого не вимовив, бо не знав чіткої відповіді на це питання. Лише Прем’єр Міністр знав навіщо король, але він не хотів відповідати на питання, бо воно його навіть не стосувалося. - Ото ж бо. – Відповів я, дістаючи перо та два пергаменти з шухляди робочого столу. – В такому разі, Прем’єр Міністр, запишіть усе що я скажу, та одразу після цього, йдіть з цими списками виконувати мій наказ. Поклавши перед Прем’єр Міністром чорнильницю, перо, два пергаменти та дощечку для того, щоб можна було писати не на столі, я почав повільно диктувати. *** Промайнула вже година, яка здавалася набагато довшою ніж зазвичай, бо я знову багато думав над тактиками протидії Роланду, та над тим, чому я тут опинився. Я, мабуть, єдина людина у цьому світі, якій так «пощастило» потрапити в інший світ за таких умов. Була б в мене можливість, я б, мабуть, ліпше помер, але чинити самогубство, або нищити ціле королівство я не збираюся. Тутешні проблеми, виглядають скоріше як виклик, що кинув мені світ. Так чому б не пограти у цю гру, що дала мені так звана "доля", та не випробувати свої здібності?  Трохи розваживши себе подібними думками, я вирішив встати з крісла, та як слід розім’ятися, бо я ніколи не любив постійно сидіти на одному місці впродовж такого довгого часу. До того ж мені ще треба буде йти на сцену, та втихомирювати людей, розвіявши чутки про свою смерть. Зараз, з моєю появою, це королівство зазнає суттєвих змін, і церква, чи якийсь Роланд Вімблдон, не завадять мені. Це королівство розквітне, і я докладу усіх зусиль, щоб увесь світ знав, що битися зі мною, значить битися зі смертю! Ну але спершу треба пройтися. Може в цьому кабінеті буде щось корисне? Хоча, якщо поглянути навколо, тут не так багато важливих речей. Книги, папери, та всяка таке, добре що тут є бодай камін. Хоча б зимою не буде холодно працювати. Обійшовши половину кімнати, я не натрапив на щось корисне. Навіть перебравши книжкові полиці, я побачив різноманітну літературу, яка може допомогти мені в майбутньому, але не зараз, коли в мене й так нема часу читати. Єдине, що справді привернуло мою увагу, це шухляда, на якій було щось схоже на дзеркало. Воно відбивало сонячні промені на стелю, та з відстані десяти метрів здавалося досить малим. Дивно що за весь цей час я навіть не задумався над тим, як я насправді виглядаю. Підійшовши ближче, я узяв це дзеркальце, яке насправді було завбільшки з мою долонь, та піднісши до лиця, побачив у ньому своє відображення. Відображення Срібноволосого парубка, з прикрасами у вигляді сережок, та невеликої сріблястої шпильки, що грала чисто декоративну роль у моєму волоссі. Відклавши дзеркало на ту ж шухляду, я спокійно зняв усі прикраси, та поклав коло того ж дзеркала. Для підлеглих завжди грає роль вигляду лідера. Те як він одягається, те як він говорить, як ставиться до оточуючих, має велику роль на сприйнятті.  Трохи спростивши свій зовнішній вигляд, знявши з себе піджак та трохи поправивши увесь свій одяг, я став виглядати більш по простому. Єдине що мене виділяло серед інших людей, це манери, та срібне волосся, яке легко можна було побачити навіть здалеку. Закінчивши увесь цей марафет, я почув стук у двері, що як мені здавалося, належав або Прем’єр Міністру, або Осборну. – Прошу, можете заходити. – Вигукнув я людині, що була за дверима. В ту ж мить, зайшов відомий мені лицар, та з трохи спітнілим та змученим обличчям, він хотів щось сказати, але я його випередив. - Ще раз вітаю Осборн. Все вже готово? – Запитав я, спираючись на шухляду, та дивлячись на Осборна. - Так Ваша Величність, усе готово. – Відповів Осборн, витираючи піт. Посміхнувшись, я кивнув після чого встав у повний зріст, та пройшовши до шафи, швидко вибрав пальто, що краще підходило до мого нового, ближчого до народу образу. Одягнувши пальто, я зачинив шафу, та почув питання у свій бік. - Ваша Величність, ви цілком впевнені у своєму рішенні?  - Звичайно. Хто ще буде готовий виступити перед такою великою кількістю людей? Не отримавши відповідь, я додав. – Ото ж бо. А тепер нам час йти, бо я впевнений що людей в центрі зібралося задосить. Та й дивно, що саме я у цьому кабінеті, є найсміливішою людиною з присутніх. Після цього я лише прокашлявся, та готовий, вийшов з кабінету в оточенні варти. *** Ми йшли не довго, зі мною було п’ять лицарів, включаючи Осборна що стояв найближче до мене, та з насупленим обличчям, йшов вперед, доки я йшов за ним. І підходячи усе ближче до центру, я помічав ще більше скупчення людей. Через кожні сотню кроків, я помічав людей, що дивилися на мене досить не однозначним поглядом, й може хотіли сісти на одне коліно, проте через велике скупчення людей не могли цього просто так зробити. Так чи інакше, більшості людей все одно було просто байдуже, і вони дивилися в слід, доки я та мої лицарі не зникали з їх поля зору. Я намагався не думати про ті жахіття, що тут можуть творитися, та про які я просто не знаю. Все що я робив, це лише йшов за Осборном, намагаючись не впасти на вільному місці. Якщо чесно, я досі не звик до цього тіла, тож будь-який сильний вітерець міг збити мене з рівноваги, через що я впав би у ту ж мить. Проте на щастя я досить швидко дістався до місця призначення. Більша частина центру була заповнена людьми, і не можна бути навіть порахувати їхню приблизну кількість. На вигляд тут було безліч людей, і з боку це виглядало чи то вражаюче, чи то жахаюче. Але людей було достатньо, щоб почалася невелика, але тиснява. Завдяки варті, крізь таку велику кількість людей було зроблено невеликий коридор, через який я міг пройти та вийти на сцену. На кінець, вийшовши на дерев’яну сцену, я міг помітити увесь цей неймовірно великий натовп що шепотівся, та розмовляв, у більшості не зважаючи на мене уваги. По вигляду, на площі було до шести тисяч людей, і це по справжньому вражало мене, бо навіть на плацу зрідка можна було побачити таку велику кількість народу. Взявши свій меч який досі був у футлярі, я тричі голосно стукнув ним об підлогу, щоб привернути увагу народу, та тримаючи меч як тростину, я стояв, та оглядав народ довкола. Загалом, майже одразу як я постукав мечем об сцену, люди поступово почали помічати, що на сцені хтось з’явився, та поступово замовкали. Саме у цей момент, я легко посміхнувся, та трохи нахиливши голову, зітхнув, й вже через мить прокричав. - Мої піддані! – Мовив я. - Сьогодні я стою перед вами як ваш король, але ще більше – як житель і син цієї Богом благословенної землі, яку ми разом називаємо домом. Ваші трудові руки й теплі серця, є тими стовпами, на яких тримається велич і добробут нашого королівства. Але темрява стає на нашому шляху в обличчі Роланда Вімблдона – ворога, демонопоклоника, який ховається за своїми брехливими обіцянками та вигаданими казочками про те що він дасть Ґрейкаслу світле майбутнє. Він той, через кого наш народ страждає від голоду! Він несе за собою смерть, а не благо, і ми не повинні бути сліпими перед цим фактом. Ми, народ цього королівства, несемо відповідальність за наше щастя та майбутнє. Саме тому ми не маємо піддаватися брехні цього зрадника, що сьогодні не тільки спробував знищити палац, але й хотів спалити продовольство нашого Королівського міста. Скажіть, це можна назвати вчинком святої людини? Скажіть мені в обличчя, чи може свята людина вчиняти так підло, наражаючи столицю на небезпеку? В ту ж мить пролунав голос одної третьої натовпу, що злісно кричав. – Ні! - Ось бачите? Саме тому, що це є вчинком справжнього зла, я закликаю вас розповсюджувати правду, та спільно ставити під сумнів байки, що встигли поширити зрадники та невігласи, про наш майбутній занепад. Наша сила полягає в єдності, а правда – наш найвірніший союзник. Так давайте встаньмо разом, розганяючи тіні невідомого, та засвітимо світлом правди. Нехай це королівство буде центром справжнього щастя та справедливості. Нехай Бог буде свідком наших діянь! Я зроблю усе щоб подолати голод і покарати цього нечестивого Роланда Вімблдона! Дякую вам, за вашу довіру мої вірні піддані! Ви, це те, що тримає Ґрейкасл, і саме тому я хочу, щоб ви були ситі та готові до будь-яких небезпек, навіть таких, які хочуть кинути нам наші вороги. Хай же настане новий світанок для Ґрейкаслу!! Закінчивши мовити, на мить настала могильна тиша, від якої я на мить заплющив очі та трохи опустив голову. І ось, почулися крики, що залунали від більшості присутніх людей. - Смерть триклятому демонопоклоннику Роланду Вімблдону!!! - Король був вибраний Богом, і жоден ворог не зможе цього змінити!! - Хай живе справжній король Тімоті Вімблдона!! Не дамо ворогам обдурити нас! Публіка кричала, та скандувала основні пропагандистські наративи, що я хотів чути. Промова звучала настільки чудово, що тільки одиниці могли протидіяти стадному інстинкту, та мовчки дивитися на цю виставу. Усе що тут сталося, можна записати як важливий досвід, та поставити це в приклад, наступної пропаганди. Мої методи можна назвати брудними, але навіть так, вони можуть дати не аби яку вигоду, в боротьбі, проти моїх найбільших ворогів. Цікаво, коли я зустрінуся зі своїм братом віч-на-віч, як він буде поводитися, після того що я зараз буду робити? Я вже хотів піти зі сцени, проте я почув гасло, що не планував додавати до списку необхідних для пропаганди. І цим гаслом стало: «Нехай же Його Величність стане новим світанком для Ґрейкаслу, нашого дому!». Це гасло наче розчулило мене, від чого я хоч і пішов зі сцени, але все одно лишився на невеликий проміжок часу неподалік.  Осборн що знову стояв поряд, дивився на мене неймовірно гордим, та радісним обличчям. Навіть я, якщо бути чесним, був у дуже піднесеному настрої, від чого широка усмішка світилася у мене на лиці, не зникаючи, а ні миті. Я дивився у бік натовпу у тихому місці, де мене охороняло лише кілька лицарів, що були неймовірно приголомшені моєю промовою. У момент, коли я вже подумав йти, до мене звернувся Осборн. - Ваша Величність. – Тихо вигукнув Осборн. – Можу я вам де що сказати? Поглянувши на Осборна що ще хвилю назад стояв позаду та ступив крок вперед, я відповів. – Я слухаю. У цей момент Осборн просто дивився на натовп, проте чомусь в один момент він просто заплющив очі, та на кінець, поборовши себе, заговорив. — Ваша Величність, я хотів сказати вам, що це одна з найкращих промов, що я чув від вас за весь цей час, доки служив вам вірою та правдою. Хоча ви й перебільшили руйнування, та додали краплю неправди, мені чомусь здається, що ви говорили від щирого серця, про бажання знищити ворогів, та піднести Ґрейкасл на вершину усіх королівств. Я лише хотів сказати… - Зупинився Осборн. - Я хотів сказати що неймовірно пишаюся тим, що виконую обов’язок вашого королівського охоронця.  Почувши ці приємні для вух слова, я просто відповів. – Дякую. – Після чого просто пішов у сторону палацу, нічого не кажучи. - В-Ваша Величність, куди ви?! – Загомонів Осборн, як тільки помітив що я вже пішов у сторону палацу. Проте я нічого не відповів на крик Осборна, саме тому йому довелося побігти за мною, щоб наздогнати та провести назад до палацу. Мовчки йдучи, я лише думав про своє, та був певний в одній істині. Яку я знав на певне. Ця промова, це початок для нового Королівства. *** Повернувшись до свого кабінету, я побачив на своєму столі десяти сантиметрову стопку паперів. Підійшовши ближче, та прочитавши перший же папірець, я зрозумів що це звіти Міністра Економіки, які включали доходи та витрати кожного села та міста яке перебувало під контролем палацу. Дивлячись на цю стопку, я міг думати лише про дві чашки еспресо, та про нормальний ліхтарик. Але з того що я знаю, ліхтарик ніхто мені не дасть, бо їх не існує у цьому часі. А якщо я знову стану залежним від кави як минулого життя, я точно не зможу жити без будь-яких обмежень, як того бажав колись. Зітхнувши, я повільно сів на своє зручне крісло, та почав думати про те що я буду робити далі. І трохи подумавши, я вирішив все ж поглянути на ці звіти, після чого відштовхуючись від них, я міг би знайти шляхи для створення далекобійної зброї. Ну або міг би принаймні знайти шляхи для відпочинку. Бо лише цей один день, був настільки виснажливим, що здається, наче довга історія, що тільки досягнула третини, різко змінилася. ____________________________________________________________ Післямова Привіт усім читачам цієї історії, що дочитали аж до цього моменту. Дякую за те що ви прочитали цей розділ. Якщо вам сподобалося, прошу оцінити цю історію та написати коментар, щоб показати що я не дарма проходив 4 кола пекла, щоб отримати такий результат. Прошу також писати що до хиб, оскільки деякі з цих хиб я міг просто не помітити. =) Також хочу сказати, що в мене є телеграм канал, на якому вже є усі нині наявні розділи у кількох форматах файлів. Також там будуть знаходитися ШІ стилізації персонажів, щоб ви як читачі, могли приблизно уявити як виглядають персонажі на мою думку. Прошу донатити на ЗСУ і та не забувати про підтримку українського контенту. На цьому все, бажаю вам удачі, а сам йду працювати далі. ТГК: https://t.me/RaymundMoment

Читати


Відгуки

lsd124c41_steins_gate_kurisu_makise_user_avatar_minimalism_40412edc-7d63-4472-a95f-265da1d76416.webp
Vitalik

6 місяців тому

Топ робота!!! дякую за вашу працю!!

lsd124c41_Code_geass_lelouch_round_user_avatar_minimalism_82328ab8-7c84-465d-b952-25c6b4496a0a.webp
StCollector

6 місяців тому

Якщо коротко резюмувати главу то: політика. Логічний крок в цій ситуації, + непоганий спосіб ввести читача в курс справи. Однак якщо порівнювати з оригіналом, то фф програє в динаміці. Роланд прийшов до тями під час страти, потім відклав її, а в другій главі нам не тільки про відьом розповідають а й про їх організацію! Тобто презентація світу, побуту і чогось глобального відбувається швидше і краще. Ще один мінус фф в тому що гг не оперує складними словами як учений, Роланд це робив і звісно він відчувався освідченим. Тут по складу своїх думок використання слів гг може бути як двірником так і доктором наук. Це вже дорікання на ледь не на рівному місці, але надіюсь така критика дозволить вам стати краще.

lsd124c41_steins_gate_rintarou_user_avatar_minimalism_55f446db-ebf5-4a54-8f77-a776cab77da0.webp
Raymund

6 місяців тому

Дякую за коментар. Давайте я вам поясню кілька моментів які ви не зрозуміли, через відсутність чіткої думки головного героя. В першу чергу, у Тімоті була думка спершу розібратися у тутешній політиці, а потім діяти. Він не рветься розв'язувати проблеми та організовувати індустріалізацію на перших порах, тому що він трішки дезорієнтований. Він бажає для початку поглибитися у ситуацію, а щоб привертати менше уваги намагається не говорити зарозумними словами. Хоча він це робить і не вдало, що мало б стати ясно після дивної реакції Осборна) По-друге, що до динаміки. Я читав оригінал (новелу), але не весь, і судячи з оригіналу та вивченими мною матеріалами (Які мені довелося вивчати для реалізму) автор не заморочувався з деякими аспектами, кидаючи на інженера Роланда неможливе. До прикладу, створення гармат. Не те щоб це було не можливо, але навіть з відьмами Роланд би їх не встиг зробити. До того ж автор зовсім не розкрив нам таких персонажів як Тімоті, його оточення, та тому подібне. Саме тому я спершу концентрую увагу на політиці. Навіть ті ж відьми не зустрінуться Тімоті просто так. Роланд мав ситуацію де він знаходячись у повній дупі світу, був поблизу цілої зграї відьом. Тут же центр всіх королівств, й короля будуть охороняти найкращі воїни королівства. Тому хочуть того відьми чи ні, вони так просто не зустрінуть Тімоті. Якось так)

lsd124c41_Code_geass_lelouch_round_user_avatar_minimalism_82328ab8-7c84-465d-b952-25c6b4496a0a.webp
Legat

6 місяців тому

Цікаво, що ж він робити далі, все досить цікаво іде!