Одразу після засідання я пішов до свого кабінету, де я вже плюхнувшись на диван, почав роздумувати про своє. Мої думки звісно були дуже змішані, та навіть я сам, не міг розібратися що зараз слід робити. Довкола твориться якась хрінь, яку я не можу ніяк пояснити. Лише за кілька годин я встиг вмерти, перевтілитися у минулому або якомусь іншому альтернативному світі, при цьому я встиг зустрітися з міністрами, та ще й після цих усіх випробувань можу дихати та думати. Навіть в лабораторії я менше бігав по кабінетах, та менше сконцентрував свою увагу на таких надзвичайних ситуаціях.

Зараз я відчував себе безсило, наче я вже не зможу навіть встати через виснаження. Але це була не правда. Мені слід ще глибше зрозуміти в якому становищі я опинився, та спробувати в найкоротші строки змінити хід подій в інше річище. Якщо ж я це не зроблю, мене можуть вбити, або зробити щось ще гірше, чого б мені не хотілося. Якщо те що у наших суперників є вогнепальна зброя правда, я можна сказати, у повній дупі. Саме тому час викликати Прем’єр Міністра та Осборна до свого кабінету, щоб обговорити тему щурів та розвідки. От тільки для початку слід переглянути невідомі звіти що стоять у мене в столі.

З цією думкою я відкрив шухляду свого столу, та взявши до рук ці пергаменти, зачинив шухляду, та почав читати. Я переглядав усі ці папери не надто довго, але цього було достатньо щоб усе чітко переглянути та скласти уявлення про все що було написаного на них. Як виявляється це були папери пов’язані з розвідкою Ґрейкаслу. Щури що активно копали інформацію задля війни з Роландом, виявилися в більшості достатньо ефективними. Схоже той хто їх надав, добряче перевірив усі чутки що тут написані, бо під кожним реченням були доповнення, де говорилося про правдивість та доречність цієї інформації.

Звичайно в більшості інформація була або не підтверджена, або мала за собою підстави сумніватися. Наприклад я знайшов інформацію про дивні заворушення флоту однієї торговки, які в теорії могли перевозити біженців на захід. Також була інформація про можливу співпрацю Роланда з відьмами, та його фактична протидія церкві. Звичайно не могло обійтися без нісенітниці, про демонічне походження, різку зміну Роланда Вімблдона, та можливе створення планів зі знищення Ґрейкаслу. Останнє мене навіть розсмішило, бо якщо Роланд достатньо розумний, він розуміє що знищення Ґрейкаслу одна з найтупіших ідей. І я сумніваюся що він справді тупий, щоб взятися за знищення королівства. Але от що мене справді здивувало та змінило мою думку, та це останні три сторінки.

«По місту Віллоу ходять чутки, що принц Роланд Вімблдон має в наявності армію, здатну не тільки розгромити сили усього Ґрейкаслу, але й підкорити увесь континент. Статус: Не підтверджено. Пріоритет: Високий».

«Торговий караван пані Маргарет, у якої в наявності були зафіксовані шахти з селітрою та цінні матеріали коштовністю до ста тисяч золотих, був зафіксований на багатьох територіях. Скоріш за все вона може бути причетна до зникнення біженців з під стін Королівського міста. Статус: Під сумнівом. Пріоритет: Незначний».

«По місту Червона Вода ходять чутки про нову зброю створену заходом. Люди говорять наче бачили невідомих людей, схожих на мисливців з дивними палицями, що були схожі на списи без наконечників, з дірками, та дивною формою. При цьому ті люди що їх тримали, були одягнути дивакувато, та тримали цю зброю ще більш незвично. Статус: Під сумнівом; Щурів відправлено на пошук за для підтвердження інформації. Пріоритет: Надзвичайний».

Все що тут було написано, значило неймовірно багато, оскільки ця інформація, давала мені достатньо, для розуміння наступних кроків. Якщо усе що тут написано правда, то перед Ґрейкаслом стоїть загроза, по гірше будь-якої іншої. Серед усього, мене найбільше збентежила  фраза: «Схожі на списи без наконечників, з діркою та дивною формою». Наче опис мушкета або гвинтівки зі сторони людини що вперше бачить таку новітню річ. Це значить що якщо ми знайдемо підтвердження цим чуткам, ми отримаємо приблизне бачення як протидіяти заходу. 

За описом це можуть бути мушкети. Тому можна буде використати кінноту з тими ж мушкетами, які будуть вироблені нами. Кіннота буде швидша, маневровніший, та зможе досягнути ціль за лічені секунди. 

Виринувши зі своєї уяви, я поглянув що було на останньому листку, і те що там було, також мене добряче зацікавило. Якщо описати коротко, то на території Ґрейкаслу зріс вплив церкви на населення. Неосвічені збідніли селяни що живуть в злиднях та зводять кінці з кінцями, починають звертатися до церкви, щоб ті допомогли у такому скрутному становищі. В тексті що тут написаний, було додано невеликий опис за якими вербували людей. Одним з них була роздача ліків проти чуми, яку не могли вилікувати нічим іншим, як цими ліками. В документі було написано що церква знайшла ліки в надто короткі строки, та не могла їх так просто знайти. На це могли піти роки, або століття. 

Звісно це не могло бути звичайним збігом, оскільки за звітами церква знайшла ліки проти чуми лише через кілька днів після появи хвороби. Невдалий експеримент? Чи геноцид? Треба буде знайти того хто відповідає за ці папери, та скорегувати його пошуки у сторону пошуку зброї Роланда, церкви, та стану місцевих громадян, щоб знати як краще впливати на королівство. Хоча тут і без мене усе досить добре розібрано на потрібне, і не потрібне, але вплив у цю сторону буде також дуже важливим. 

Повністю відклавши усі папери, я попрохав вартових знайти та покликати Осборна та Маркіза Вайка до мене в кабінет, на важливу розмову. Звичайно я не забув доповнити, що вони мають прийти як найшвидше, бо це питання, стосується не тільки палацу, але й Королівського міста. 

***

Промайнуло лишень двадцять хвилин, а у мої двері вже почали активно стукати. Звичайно це було добре що вони так швидко прийшли, але аж настільки? Мабуть, їх справді збентежило моє повідомлення про питання що стосується не тільки палацу.

- Заходьте! – суворо та голосно крикнув я. 

У кімнату увійшли два чоловіки. Перший був одягнутий як лицар, мав трохи збентежене, але таке ж спокійне лице, що зі своїми насупленими бровами, було готове почути будь-що. Другий же чоловік був трохи старуватий, та з більш збентеженим обличчям. Він був одягнутий як впливовий вельможа, та мав більш витончені манери, але це не значило що він не був готовий до дій, та не був готовий активно працювати. Усе це можна було побачити з вигляду Осборна та Маркіза Вайка, але чи виявиться що вони зможуть впоратися з усіма проблемами які зваляться на них в найближчі місяці? Не знаю, але в разі чого я докладу усіх зусиль, щоб Ґрейкасл зміг вижити, і я зміг спокійно відпочити та дізнатися, що сталося зі мною насправді.

- Вітаємо Ваша Величність, викликали? – Запитав Осборн, підходячи ближче до столу, щоб добре чути що я скажу.

- Звісно що викликав. Як ви знаєте, за один день сталося надто багато подій, і хоча ми й вирішили частину цих проблем, це не значить що усе закінчилося. 

- Що ви хочете цим сказати Ваша Величність? – Запитав Вайк, почухуючи свою потилицю.

Спершу нічого не відповівши, я дістав кілька листків пов’язаних з розвідкою, та поклав перед Маркізом, що був правіше від мене, та відповів. – Візьміть це, та знайдіть того хто це написав. Він буде моїм помічником у плані розвідки. 

- Звичайно Ваша Величність, щось ще?

- Так, мені потрібно щоб ви разом з Осборном підготували їжу на більш ніж на сім тисяч осіб, підкупили максимальну кількість щурів, та зробили невелику сцену у центрі міста. Усе це треба зробити до вечора, тобто у вас дві години. За цей час ви також маєте зібрати велику купу людей

Договоривши, я лише склав руки та просто відповідав на здивовані питання, що лунали від Міністра Вайка й Осборна. Разом вони не розуміли, що я хочу зробити, та чому треба стільки підготовки.

В одну мить цих питань, пролунало чітке питання від Прем’єр Міністра. – Ваша Величність, що ви хочете зробити? Навіщо ми маємо приготувати стільки їжі?

- Все дуже просто Маркізе Вайк. – Промовив я піднімаючи кутики губ у щось схоже на нахабну усмішку. – Інколи мені здається що усім так складно зрозуміти мої плани, хоча їх дуже легко зрозуміти. Усе це, що я від вас хочу, піде для того, щоб заспокоїти народ. Просто уявіть, ви сидите в столиці величезного королівства, при цьому вважаючи її неприступною. І тут в мить лунає грім, що зносить до бісової мамці частину палацу. Звичайно ви цього не побачили, але що духу налякалися. У цей же момент вилазять кляті щури Роланда, що починають кричати у всіх тавернах, немов це його покарання за спробу захопити захід. Скажіть, ви б повірили?

- Звичайно ні Ваша Величність! – Промовив Маркіз Вайк.

- Брешете. Бо це тут ви не повірите у цю брехню, яка є правдою. А от бідняки, ще і як повірять. І ось щоб заспокоїти народ, треба надати їжі, показати що все в порядку, і що ніхто не постраждав.

- Чудовий план Ваша Величність. Але що ви хочете, щоб люди почули? - Запитав Осборн сповненим ентузіазмом голосом.

У цей момент я навіть почав сміятися, бо те що я хотів сказати, мало водночас підіграти на руку щурам, але й погіршити їхнє становище. – Я хочу підтвердити усі чутки, та звинуватити Роланда у спробі вбивства.

У цей момент лице Осборна та Прем’єр Міністра були сповнені шоку та нерозуміння. – Але ж Ваша Величність, це лише покращить становище щурів Роланда, та поставить під сумнів сили Ґрейкаслу. Не розумніше буде збрехати? – Відповів Маркіз Вайк.

Одразу ж насупившись, я розлючено відповів. - Це зараз звучало так наче ти назвав мене дурнем. На відмінну від вас, я знаю що слід зробити, і я також знаю до чого це призведе якщо неправильно усе пояснити. Якщо людям сказати правду, та прикрасити її, ми зможемо паралельно збрехати, звинувативши Роланда та його підлеглих у спробі знищення складів з припасами. Наші побрехеньки швидко привернуть увагу щурів, і вони не тільки будуть шоковані, але й збиті з пантелику, через що їх легше буде спіймати. При цьому ми навіть знайдемо ворога для Королівства, та зможемо трохи згуртувати народ до рішучіших дій. Навіть ті ж щурі, яких ви маєте найняти, не будуть сидіти та байдикувати. Коли закінчиться моя промова, вони мають кричати якісь лозунги, на кшталт: «Хай живе Його Величність», «Смерть Четвертому Принцу» та  тому подібне. Якщо усе пройде за моїм планом, люди завдяки «Стадному Інстинкту» дуже швидко підхоплять ці лозунги, та почнуть кричати їх разом зі щурами.

Закінчивши говорити, я трохи прокашлявся та додав. – Ну як вам моя ідея? Звичайно виступати буду тільки я.

Відповідь не забарилася себе чекати, і першим заговорив Осборн. - Це просто геніальний план Ваша Величність. Але що якщо вас спробує хтось вбити? Я не думаю що саме вам слід йти на цю промову.

Ось цього аспекту я не встиг продумати, саме тому трохи поміркувавши, я легко відповів. – Усе має свої ризики.

- Тобто ви хочете наразити себе на небезпеку заради цих простих людей? Це ж не припустимо. Вам не слід цього робити. – Продовжував переконувати мене Осборн, подекуди підвищуючи свій голос.

- Питання, навіщо тоді Королівству король, якщо він лише сидить на троні та влаштовує війни? – Запитав я у відповідь.

- Ну… - Осборн більше нічого не вимовив, бо не знав чіткої відповіді на це питання. Лише Прем’єр Міністр знав навіщо король, але він не хотів відповідати на питання, бо воно його навіть не стосувалося.

- Ото ж бо. – Відповів я, дістаючи перо та два пергаменти з шухляди робочого столу. – В такому разі, Прем’єр Міністр, запишіть усе що я скажу, та одразу після цього, йдіть з цими списками виконувати мій наказ.

Поклавши перед Прем’єр Міністром чорнильницю, перо, два пергаменти та дощечку для того, щоб можна було писати не на столі, я почав повільно диктувати.

***

Промайнула вже година, яка здавалася набагато довшою ніж зазвичай, бо я знову багато думав над тактиками протидії Роланду, та над тим, чому я тут опинився. Я, мабуть, єдина людина у цьому світі, якій так «пощастило» потрапити в інший світ за таких умов. Була б в мене можливість, я б, мабуть, ліпше помер, але чинити самогубство, або нищити ціле королівство я не збираюся. Тутешні проблеми, виглядають скоріше як виклик, що кинув мені світ. Так чому б не пограти у цю гру, що дала мені так звана "доля", та не випробувати свої здібності? 

Трохи розваживши себе подібними думками, я вирішив встати з крісла, та як слід розім’ятися, бо я ніколи не любив постійно сидіти на одному місці впродовж такого довгого часу. До того ж мені ще треба буде йти на сцену, та втихомирювати людей, розвіявши чутки про свою смерть. Зараз, з моєю появою, це королівство зазнає суттєвих змін, і церква, чи якийсь Роланд Вімблдон, не завадять мені. Це королівство розквітне, і я докладу усіх зусиль, щоб увесь світ знав, що битися зі мною, значить битися зі смертю!

Ну але спершу треба пройтися. Може в цьому кабінеті буде щось корисне? Хоча, якщо поглянути навколо, тут не так багато важливих речей. Книги, папери, та всяка таке, добре що тут є бодай камін. Хоча б зимою не буде холодно працювати.

Обійшовши половину кімнати, я не натрапив на щось корисне. Навіть перебравши книжкові полиці, я побачив різноманітну літературу, яка може допомогти мені в майбутньому, але не зараз, коли в мене й так нема часу читати.

Єдине, що справді привернуло мою увагу, це шухляда, на якій було щось схоже на дзеркало. Воно відбивало сонячні промені на стелю, та з відстані десяти метрів здавалося досить малим. Дивно що за весь цей час я навіть не задумався над тим, як я насправді виглядаю. Підійшовши ближче, я узяв це дзеркальце, яке насправді було завбільшки з мою долонь, та піднісши до лиця, побачив у ньому своє відображення. Відображення Срібноволосого парубка, з прикрасами у вигляді сережок, та невеликої сріблястої шпильки, що грала чисто декоративну роль у моєму волоссі.

Відклавши дзеркало на ту ж шухляду, я спокійно зняв усі прикраси, та поклав коло того ж дзеркала. Для підлеглих завжди грає роль вигляду лідера. Те як він одягається, те як він говорить, як ставиться до оточуючих, має велику роль на сприйнятті. 

Трохи спростивши свій зовнішній вигляд, знявши з себе піджак та трохи поправивши увесь свій одяг, я став виглядати більш по простому. Єдине що мене виділяло серед інших людей, це манери, та срібне волосся, яке легко можна було побачити навіть здалеку.

Закінчивши увесь цей марафет, я почув стук у двері, що як мені здавалося, належав або Прем’єр Міністру, або Осборну. – Прошу, можете заходити. – Вигукнув я людині, що була за дверима.

В ту ж мить, зайшов відомий мені лицар, та з трохи спітнілим та змученим обличчям, він хотів щось сказати, але я його випередив.

- Ще раз вітаю Осборн. Все вже готово? – Запитав я, спираючись на шухляду, та дивлячись на Осборна.

- Так Ваша Величність, усе готово. – Відповів Осборн, витираючи піт.

Посміхнувшись, я кивнув після чого встав у повний зріст, та пройшовши до шафи, швидко вибрав пальто, що краще підходило до мого нового, ближчого до народу образу. Одягнувши пальто, я зачинив шафу, та почув питання у свій бік.

- Ваша Величність, ви цілком впевнені у своєму рішенні? 

- Звичайно. Хто ще буде готовий виступити перед такою великою кількістю людей?

Не отримавши відповідь, я додав. – Ото ж бо. А тепер нам час йти, бо я впевнений що людей в центрі зібралося задосить. Та й дивно, що саме я у цьому кабінеті, є найсміливішою людиною з присутніх.

Після цього я лише прокашлявся, та готовий, вийшов з кабінету в оточенні варти.

***

Ми йшли не довго, зі мною було п’ять лицарів, включаючи Осборна що стояв найближче до мене, та з насупленим обличчям, йшов вперед, доки я йшов за ним. І підходячи усе ближче до центру, я помічав ще більше скупчення людей. Через кожні сотню кроків, я помічав людей, що дивилися на мене досить не однозначним поглядом, й може хотіли сісти на одне коліно, проте через велике скупчення людей не могли цього просто так зробити. Так чи інакше, більшості людей все одно було просто байдуже, і вони дивилися в слід, доки я та мої лицарі не зникали з їх поля зору.

Я намагався не думати про ті жахіття, що тут можуть творитися, та про які я просто не знаю. Все що я робив, це лише йшов за Осборном, намагаючись не впасти на вільному місці. Якщо чесно, я досі не звик до цього тіла, тож будь-який сильний вітерець міг збити мене з рівноваги, через що я впав би у ту ж мить. Проте на щастя я досить швидко дістався до місця призначення.

Більша частина центру була заповнена людьми, і не можна бути навіть порахувати їхню приблизну кількість. На вигляд тут було безліч людей, і з боку це виглядало чи то вражаюче, чи то жахаюче. Але людей було достатньо, щоб почалася невелика, але тиснява. Завдяки варті, крізь таку велику кількість людей було зроблено невеликий коридор, через який я міг пройти та вийти на сцену. На кінець, вийшовши на дерев’яну сцену, я міг помітити увесь цей неймовірно великий натовп що шепотівся, та розмовляв, у більшості не зважаючи на мене уваги. По вигляду, на площі було до шести тисяч людей, і це по справжньому вражало мене, бо навіть на плацу зрідка можна було побачити таку велику кількість народу.

Взявши свій меч який досі був у футлярі, я тричі голосно стукнув ним об підлогу, щоб привернути увагу народу, та тримаючи меч як тростину, я стояв, та оглядав народ довкола. Загалом, майже одразу як я постукав мечем об сцену, люди поступово почали помічати, що на сцені хтось з’явився, та поступово замовкали. Саме у цей момент, я легко посміхнувся, та трохи нахиливши голову, зітхнув, й вже через мить прокричав.

- Мої піддані! – Мовив я. - Сьогодні я стою перед вами як ваш король, але ще більше – як житель і син цієї Богом благословенної землі, яку ми разом називаємо домом. Ваші трудові руки й теплі серця, є тими стовпами, на яких тримається велич і добробут нашого королівства. Але темрява стає на нашому шляху в обличчі Роланда Вімблдона – ворога, демонопоклоника, який ховається за своїми брехливими обіцянками та вигаданими казочками про те що він дасть Ґрейкаслу світле майбутнє. Він той, через кого наш народ страждає від голоду! Він несе за собою смерть, а не благо, і ми не повинні бути сліпими перед цим фактом. Ми, народ цього королівства, несемо відповідальність за наше щастя та майбутнє. Саме тому ми не маємо піддаватися брехні цього зрадника, що сьогодні не тільки спробував знищити палац, але й хотів спалити продовольство нашого Королівського міста. Скажіть, це можна назвати вчинком святої людини? Скажіть мені в обличчя, чи може свята людина вчиняти так підло, наражаючи столицю на небезпеку?

В ту ж мить пролунав голос одної третьої натовпу, що злісно кричав. – Ні!

- Ось бачите? Саме тому, що це є вчинком справжнього зла, я закликаю вас розповсюджувати правду, та спільно ставити під сумнів байки, що встигли поширити зрадники та невігласи, про наш майбутній занепад. Наша сила полягає в єдності, а правда – наш найвірніший союзник. Так давайте встаньмо разом, розганяючи тіні невідомого, та засвітимо світлом правди. Нехай це королівство буде центром справжнього щастя та справедливості. Нехай Бог буде свідком наших діянь! Я зроблю усе щоб подолати голод і покарати цього нечестивого Роланда Вімблдона! Дякую вам, за вашу довіру мої вірні піддані! Ви, це те, що тримає Ґрейкасл, і саме тому я хочу, щоб ви були ситі та готові до будь-яких небезпек, навіть таких, які хочуть кинути нам наші вороги. Хай же настане новий світанок для Ґрейкаслу!!

Закінчивши мовити, на мить настала могильна тиша, від якої я на мить заплющив очі та трохи опустив голову. І ось, почулися крики, що залунали від більшості присутніх людей.

- Смерть триклятому демонопоклоннику Роланду Вімблдону!!!

- Король був вибраний Богом, і жоден ворог не зможе цього змінити!!

- Хай живе справжній король Тімоті Вімблдона!! Не дамо ворогам обдурити нас!

Публіка кричала, та скандувала основні пропагандистські наративи, що я хотів чути. Промова звучала настільки чудово, що тільки одиниці могли протидіяти стадному інстинкту, та мовчки дивитися на цю виставу. Усе що тут сталося, можна записати як важливий досвід, та поставити це в приклад, наступної пропаганди.

Мої методи можна назвати брудними, але навіть так, вони можуть дати не аби яку вигоду, в боротьбі, проти моїх найбільших ворогів. Цікаво, коли я зустрінуся зі своїм братом віч-на-віч, як він буде поводитися, після того що я зараз буду робити?

Я вже хотів піти зі сцени, проте я почув гасло, що не планував додавати до списку необхідних для пропаганди. І цим гаслом стало: «Нехай же Його Величність стане новим світанком для Ґрейкаслу, нашого дому!». Це гасло наче розчулило мене, від чого я хоч і пішов зі сцени, але все одно лишився на невеликий проміжок часу неподалік. 

Осборн що знову стояв поряд, дивився на мене неймовірно гордим, та радісним обличчям. Навіть я, якщо бути чесним, був у дуже піднесеному настрої, від чого широка усмішка світилася у мене на лиці, не зникаючи, а ні миті.

Я дивився у бік натовпу у тихому місці, де мене охороняло лише кілька лицарів, що були неймовірно приголомшені моєю промовою. У момент, коли я вже подумав йти, до мене звернувся Осборн.

- Ваша Величність. – Тихо вигукнув Осборн. – Можу я вам де що сказати?

Поглянувши на Осборна що ще хвилю назад стояв позаду та ступив крок вперед, я відповів. – Я слухаю.

У цей момент Осборн просто дивився на натовп, проте чомусь в один момент він просто заплющив очі, та на кінець, поборовши себе, заговорив. — Ваша Величність, я хотів сказати вам, що це одна з найкращих промов, що я чув від вас за весь цей час, доки служив вам вірою та правдою. Хоча ви й перебільшили руйнування, та додали краплю неправди, мені чомусь здається, що ви говорили від щирого серця, про бажання знищити ворогів, та піднести Ґрейкасл на вершину усіх королівств. Я лише хотів сказати… - Зупинився Осборн. - Я хотів сказати що неймовірно пишаюся тим, що виконую обов’язок вашого королівського охоронця. 

Почувши ці приємні для вух слова, я просто відповів. – Дякую. – Після чого просто пішов у сторону палацу, нічого не кажучи.

- В-Ваша Величність, куди ви?! – Загомонів Осборн, як тільки помітив що я вже пішов у сторону палацу.

Проте я нічого не відповів на крик Осборна, саме тому йому довелося побігти за мною, щоб наздогнати та провести назад до палацу. Мовчки йдучи, я лише думав про своє, та був певний в одній істині. Яку я знав на певне. Ця промова, це початок для нового Королівства.

***

Повернувшись до свого кабінету, я побачив на своєму столі десяти сантиметрову стопку паперів. Підійшовши ближче, та прочитавши перший же папірець, я зрозумів що це звіти Міністра Економіки, які включали доходи та витрати кожного села та міста яке перебувало під контролем палацу.

Дивлячись на цю стопку, я міг думати лише про дві чашки еспресо, та про нормальний ліхтарик. Але з того що я знаю, ліхтарик ніхто мені не дасть, бо їх не існує у цьому часі. А якщо я знову стану залежним від кави як минулого життя, я точно не зможу жити без будь-яких обмежень, як того бажав колись.

Зітхнувши, я повільно сів на своє зручне крісло, та почав думати про те що я буду робити далі. І трохи подумавши, я вирішив все ж поглянути на ці звіти, після чого відштовхуючись від них, я міг би знайти шляхи для створення далекобійної зброї. Ну або міг би принаймні знайти шляхи для відпочинку. Бо лише цей один день, був настільки виснажливим, що здається, наче довга історія, що тільки досягнула третини, різко змінилася.
____________________________________________________________

Післямова
Привіт усім читачам цієї історії, що дочитали аж до цього моменту. Дякую за те що ви прочитали цей розділ. Якщо вам сподобалося, прошу оцінити цю історію та написати коментар, щоб показати що я не дарма проходив 4 кола пекла, щоб отримати такий результат. Прошу також писати що до хиб, оскільки деякі з цих хиб я міг просто не помітити. =)

Також хочу сказати, що в мене є телеграм канал, на якому вже є усі нині наявні розділи у кількох форматах файлів. Також там будуть знаходитися ШІ стилізації персонажів, щоб ви як читачі, могли приблизно уявити як виглядають персонажі на мою думку.

Прошу донатити на ЗСУ і та не забувати про підтримку українського контенту. На цьому все, бажаю вам удачі, а сам йду працювати далі.

ТГК: https://t.me/RaymundMoment

Далі

Розділ 4 - Злочинець, спійманий на гарячому.

Закінчивши читати звіти, догоріла четверта воскова свічка. Вже по вигляду з вікна, можна було сказати що зараз середина ночі, а значить мені слід було закінчувати. Проте в моїй голові грала така велика кількість ідей, що навіть якби я хотів, я б не зміг заснути. Та й загалом мені треба ще багато чого зробити, оскільки нинішній стан королівства неймовірно хиткий. Якщо дивитися на папери, то наша скарбниця має величезні кошти у розпорядженні. Цього достатньо щоб найняти найкращих ковалів, для спроби створити бодай сотню мушкетів за неділю. Також це дасть можливість найняти швачок, що змогли б зробити форму, та мені б, мабуть, вдалося навіть найняти флот для активної торгівлі. Звичайно швидкість створення мушкетів надто мала, але цього буде достатньо для особистої охорони та офіцерського складу. Навіть ті ж швачки не змогли б зробити хорошу форму за тиждень, тому, мабуть, тимчасово армія буде виглядати як якесь сільське ополчення. Мабуть, колись, коли я виготовлю прототип електричного генератора, я зможу також зробити креслення станків, завдяки яким буде збільшена кількість робочих місць, а також буде створено нові види озброєння та навіть нові види форми. Проте все це зараз лише фантазії. Хоча я впевнений що у найближчому майбутньому, ця фантазія стане реальністю. Але для здійснення цієї фантазії будуть заважати борги, які лежать каменем на наших заощадженнях, не дозволяючи просто так усе розпочати. Борги перед церквою складають приблизно одну десяту від коштів що перебувають у нашій скарбниці. І це неймовірно велика сума, яка сильно вплине на ціни та податки у королівстві. Хоча, якщо усе правильно скерувати та закупити, то борг не вплине на становище людей. Зараз я просто буду по трохи віддавати борги, а коли настане час, назву себе банкрутом, або відмовлюся виплачувати ті борги. Хоча, навіть при такій схемі, закуповувати зерно в інших регіонах та країнах буде неймовірно дорогим задоволенням. Саме тому треба взяти бідних людей, та відправити на спустошений південь. Тоді в майбутньому збільшиться й кількість зерна у наступному зборі врожаю. Головне буде за цей час підготувати плацдарм для захисту від Роланда та церкви. Що до витрат, то вони мінімальні, але від цього не змінюється ситуація з прибутком. Схоже на дохід впливають раби, церква, та звісно війна, яка хоч і по факту скінчилася, все одно нагадує про себе у вигляді нестачі їжі та знищеній вщент економіці. Міністри змогли трохи стабілізувати ситуацію, але якщо зима почнеться бодай на тиждень раніше, усе це посипиться як картковий будиночок. Тому у мене є місяць, щоб укріпити свої сили, та дістати їжу для більше ніж мільйону людей. Якщо правильно думати, то тепер лицарі нам не будуть потрібні. Вони неефективні порівняно з простим замотивованим людом. Як тільки я отримаю звіти Міністра Закордонних справ, я скличу усіх, та видам накази у швидкому порядку, й розпочну пошук розв’язання наших вторинних проблем. Також слід негайно написати лист Роланду Вімблдону. Якби мені не хотілося, я маю з ним співпрацювати, бо війна з ним зараз страшенно не вигідна. Але пізніше, можна буде назвавши його своїм братом, вдарити у спину, та позбавивши його усього, кинути в прірву відчаю та болю. Найбільше я не люблю зрадників, та тих, хто називає себе сім’єю, коли єдине що їх об’єднує це лише кров. Слово "брат" завжди для мене було пустим звуком в минулому житті, а в цьому випадку воно може вимовлятися лише у ворожому тоні, оскільки в королівській сім'ї брати чи сестри, це лише суперники на шляху до влади. Можливо я дам йому шанс на те, щоб він попрохав вибачення, і ми могли разом зійтися на одному. Але якщо він не використає цей шанс, мені доведеться його прибрати. Так чи інакше, я маю надіслати цей клятий лист. Якщо це не зробити, мій так званий брат може завдати ще одного неочікуваного удару, і тоді мені швидко може настати гаплик. Головне красиво написати, та вдати наче я трохи змінив свої плани, на більш дружні. Позіхнувши та потягнувшись, я взяв невеликий пергамент та перо в руки, після чого відчув як вже по трохи засинаю прямісінько на своєму робочому місці. Я вже легенько заплющив очі, та думав спертися на спинку крісла, щоб подрімати. Як в мить гучний стук пролунав позаду мене, при цьому налякавши до такого ступеня, що я навіть схопився за сорочку в місці де має бути серце. – Що це в біса було?! – Голосно вигукнув я, не стримуючись від здивування та переляку. Повернувши голову, я почав розглядати стіни та усе що було позаду мене. Проте позаду нічого дивного я так і не помітив. Усе довкола було в такому ж стані як і до цього, лише шафа що стояла в кутку, мала відкриті дверцята які через вітер трохи коливалися та билися об стінку. Схоже через протяг дверцята шафи відчинилися та вдарилися об кам’яні стіни. Заспокоївши трохи свої нерви, я уявив як у кабінет зайшла служниця, та помітила короля, що спить, втупившись своїм лицем у папери що були на столі, пускаючи слину. Було б дуже неприємно щоб це сталося в реальності, але, мабуть, це було б дуже смішно бачити. Трохи посміхнувшись, я знову поглянув на пустий пергамент, та замочивши кінчик пера в чорнильницю, взявся згадувати як правильно писати за тутешнім письмом. Загалом тутешнє письмо було якимось… Дивним. Дивним в плані написання, бо до цього я вже читав усі ці нові для мене символи, що нагадували дивні закарлючки. Ця мова не була схожа на англійську, не була схожа на німецьку, та навіть не була схожу на арабську. Це було щось чудернацьке, що навіть мені було складно описати. Хоча цей вигляд літер неймовірно бісить, я не можу зараз зайнятися ще й зміною тутешнього письма та мови, інакше це був би вже перебір. Наче мені й так нічим зайнятися. Трохи почухавши свою ліву щоку, я спробував спершу написати кілька фраз на іншому пергаменті. І написавши зо три фрази рідною мовою, та чотири на тутешній, я зрозумів що руки мене просто не слухаються. Мимоволі з’являлося питання «Якого чорта? Що не так з моїми руками? Чому коли я намагаюся щось написати, рука мене навіть не слухається». Провівши ще кілька спроб написати те що мене інтересує, в мене нічого не вийшло, і я тільки вимазав свої руки у чорнилі. Ще колись, я помічав що мої руки тряслися та інколи гортали кілька листків замість одного, але я не уявляв наскільки у цьому тілі буде складно жити. Моє нинішнє тіло було жвавішим, слабкішим та молодшим за попереднє. Саме тому кожен мій рух здавався трохи незграбнішим за інший. Навіть кроки відчувалися по іншому, через що мені й було складно ходити коли я тільки сюди потрапив. Дивно що я ще по дорозі до центру міста не встиг зашпортатися об випнуте з землі каміння. Зітхнувши, я взяв ще один пергамент для листів, та трохи подумавши що саме я хочу написати своєму братові, я вирішив що якщо я хочу укласти з ним тимчасовий мир для зміцнення Ґрейкаслу, мені треба було не тільки бути менш ворожим, але й вдати з себе брата. Взявши перо якомога краще, я почав писати, намагаючись зробити свій почерк охайним та обережним попри тремтіння рук. Мабуть, я провів за цим листом ще хвилин двадцять, доки не написав його остаточно, і не почав повільно читати, шукаючи помилки. «Дорогий брате. Як ти можливо чув від своїх щурів у Королівському місті, я досі живий, та незадоволений тим що ти хотів вбити мене. Зараз, коли ти підступно задіявши своїх щурів хотів мене вбити, ти лише дав мені сил та рішучості. Але цей лист не про рішучість, та не про мою злість. Цей лист я пишу, бо бажаю зустрітися з тобою, у мирному місці, без зла та образ. Те що ти зробив, досить самовпевнено та ворожо, але навіть це я можу зрозуміти, оскільки ти захищаєш свої клаптики землі, що тобі дав наш нині покійний батько. Якщо ти справді зацікавлений у подібній зустрічі, то напиши мені відповідь до кінця цього місяця. Я пропоную зустрітися у Твердині Довга Пісня, щоб ми вклали мирну угоду, від якої ми обоє будемо у виграші. З повагою, твій брат Тімоті Вімблдон» Перевіривши усе, я не зустрів особливих хиб, окрім подекуди кривого написання тексту. Єдине що я зробив, так це підкреслив слово «брат» для особливої естетичності та краси, після чого згорнувши цей лист, я спокійно вклав його у конверт, та взявши червону майже розтоплену свічку до рук, підніс її до конверта. Коли віск почав повільно стікати у низ, я відчув певне розслаблення, від того як красиво та повільно стікав віск на цей конверт. Одразу на листі почала з'являтися невелика калюжка червоного воску, що виглядала наче кров. Коли на листі опинилося достатньо розтопленого воску, я швидко взяв свою печатку до рук, та приклавши до воску, почав тримати печатку на листі, щоб віск утворив форму печатки, надаючи їй значення королівської важливості. Піднявши печатку, на конверті замайорів королівський знак, на якому було зображено палац, корону, та два силуети, схожих на лицарів. Зараз, коли на листі є таке маркування, жоден не міг просто підмінити чи дістати лист, не знищивши при цьому конверт чи цю марку. Поклавши списані пергаменти та перо для письма на місце, я чорними від засохлих чорнил пальцями, поклав лист у шухляду, та з відчуттям виконаного обов’язку, сполоснув руки у чистій воді що була неподалік, та ліг на диван, думаючи про те, що буде наступного дня. І відчуття у моїй душі було неприємним, але я не знав чому. Я очікував що я вмру, та зникну, але з’явився у цьому місці, не знаючи в якому я році, та в якому я становищі. Можливо це і на краще, бо просто вмерти, мені б не хотілося… Саме з цією думкою я поклав праву руку собі на лоба, та заплющивши очі, я просто заснув. *** Прокинувшись від променів сонця що люб’язно світили мені на лице, я зрозумів що вже настав ранок. Моє тіло боліло, а відчуття втоми та розчарування різко огорнули мене немов бинти, що накладалися на рани. Чому я відчував розчарування? Тому що я знову згадав про своє минуле.. Мабуть, я б хотів подрімати ще бодай кілька годин та забути про все, але сонце, що так яскраво світило на усю кімнату, не дозволяло мені цього зробити. Саме тому я просто встав, помив руки та лице у воді, після чого сів за свій стіл, та просто сидів, втупившись у стіл. Мабуть, зі сторони мої дії виглядали дивно. Вигляд людини, яка неемоційно дивиться в одну точку не відводячи погляду, не те що хочеш побачити заходячи у кабінет короля зранку. Але саме так я робив, коли мене зустрічали сум, чи туга. Цього разу, ранок не здавався як зазвичай радісним та веселим, а все тому, що я згадав про доньку та свою смерть. Замість того щоб спокійно сісти за роботу я відчував апатію, та відчуття наче щось не так. Що було б якби мене не застрелили? Можливо я б прийшов додому, та зателефонував їй, щоб попрохати вибачення за свої слова? Хоча, можливо, вона б просто не вибачила мені. Ось ця сварка у день моєї смерті... Мабуть, слід було закрити свого рота, і цього усього не було б. Того дня я був надто прямолінійний та грубий, і якби я тоді стримався, цього б не сталося. Тоді б я не прийшов на роботу та був би досі живий. Хоча, я не впевнений що мені б так просто вдалося уникнути цього всього балагану на роботі. Взагалі, тема нашої з донькою розмови сама по собі була найгіршою з тільки можливих. Тоді мова йшла про її матір, та про те як вона померла. Люсі звинувачувала мене у її смерті, бо саме тоді коли я був за кермом, сталася аварія, яку я пережив. Проте не її матір. Я тоді змирився з її смертю, але задля доньки я вирішив жити без інших жінок. А що до тепер, то я не знаю про що й думати... Зітхнувши, я відчув як кілька сльозинок прокотилися по моїм щокам, а мої руки не навмисне стискали підлокітники крісла. Зрозумівши що я роблю, я прибрав руки зі стільця, та повільно опустивши свою праву руку у кишеню, й взявши хусточку що там була, я витер ці сльози що досі стікали по моїх щоках. Але навіть так, я досі відчував тягар за те, що так і не вибачився перед Люсі, і схоже більше ніколи не зможу. Коли мої депресивні думки досягали свого апогею, у двері різко постукали. Стук був чіткий та достатньо гучний, щоб можна було почути його навіть з самого віддаленого куточка кабінету. Це змусило мене відкласти усі зайві думки, та взяти до своїх рук пергамент й перо, щоб вдати наче я вже працюю. – Заходьте! – Крикнув я людині, що стояла за дверима. Тим хто стукав у двері кабінету виявився Осборн. Він з досить рішучим виразом обличчя став перед моїм столом, вклонився приймаючи кулак до грудей, та в мить повернувся у своє звичайне положення, бажаючи щось повідомити. На усе це я дивився з кам’яним обличчям, не видаючи якихось особливих емоцій, оскільки це були лишні рухи яких можна було уникнути, всього-на-всього виконавши звичний для армії жест військового вітання. Взагалі, слід буде попрацювати над великою кількістю жестів для майбутньої армії. Наприклад... – Доброго ранку Ваша Величність. – Вимовив Осборн голосно та рішуче. – Я хотів доповісти вам про те, що наша варта змогла затримати людину, пов’язану з щурами принца Роланда Вімблдона. Що накажете з ним робити Ваша Величність? Щойно Осборн мовив про зрадника, усі мої думки про жести для армії в мить зникли, і лишилося лише здивування. Осборн сказав що вони спіймали щура Роланда? Трохи піднявши брови, та втупившись в обличчя Осборна, я просто дивився, щоб побачити чи це є правдою. Невже варта справді змогла затримати щура Роланда? Чи це лише ідіот якого варта взяла під варту по помилці? Якщо це виявиться другий варіант, то це буде лише зайвий клопіт для мене та для варти. Тому закінчивши розглядати пику Осборна я насупив трохи своє обличчя, та відповів. – Приведіть його сюди, негайно. Я хочу особисто побачити цього щура. – Як накажете Ваша Величність. – Відповів Осборн не заперечуючи. Зробивши невеликий поклін, він одразу ж повернувся до мене спиною, щоб вийти з кабінету, в той час, як у моїй голові знову вирувала велика кількість думок. Проте одна думка в моїй голові переважала всі інші, і це думка про те що Осборн та інші тутешні Міністри окрім Міністра Економіки, це бісові невігласи. Тутешні аристократи навіть уявити не можуть тієї сили яка може нам загрожувати прямо в цей момент. Якщо моя теорія про те, що у Роланда є люди здатні робити бомби правдива, то це буде значити що ми вже програли. На наступному засіданні я буду говорити відвертіше, і одразу роздам з десяток наказів, щоб я не робив усю брудну роботу один. *** Через десять чи може більше хвилин, у мій кабінет знову гучно постукали, після чого вигукнувши дозвіл зайти, двері відчинилися, та у кабінет зайшов Осборн, а разом з ним невідомий мені королівський лицар, та чоловік, що був одягнутий у звичайний одяг простолюдина, проте з занесеними позаду руками, й кайданами що заважали йому рухатися. Поки я сидів, Осборн силою змусив чоловіка стати на коліна, після чого доповів мені те, що він знав про цього чоловіка, з сильно зневажливим тоном. – Ось він Ваша Величносте. Його звуть Хілл Фокс, та він є колишнім актором однієї з театральних груп, яка донедавна зникла через невідомі мені обставини. За тим що ми знаємо, він тісно співпрацює з людиною яка довгий час перебувала в оточенні Роланда Вімблдона, та ця людина схоже виконує прямі накази принца, намагаючись зашкодити вам, та людям що проживають у столиці. Також крізь тортури він сам зізнався про те, що є щуром Роланда Вімблдона. Проте більшого на жаль, він не сказав. Нічого не відповівши, я опустив погляд на цього чоловіка, та в момент почав оглядати його з голови до п'ят. Він весь був у синцях, порізах та почервонінь від ударів палкою чи чимось подібним. Проте це можна було побачити лише у відкритих частинах тіла у вигляді рук та ніг. Усе ж інше було сховано за тоненькою тунікою, через яку ледь виднілася кров. Що до рук, я без проблем міг побачити їх за спиною чоловіка. Вони були досить грубі та великі, і при цьому закуті у грубі, залізні, міцні кайдани. З рук цієї людини, можна зробити висновок що він не один день тяжко працював, задля досягнення своєї мети. Що ще можна було додати, так це його обличчя. Видно що воно отримало не менше шкоди ніж усе інше. Порізи, синці, розбиті губи, та на половину відрізане вухо що виднілося збоку від лиця. Для когось це могло здатися жорстоким, диким, чи можливо навіть жахливим. Проте я не відчував до нього, а ні жалю, а ні співчуття, бо якщо цей чоловік справді вирішив піти на ризик й протистояти аристократам, то це був його вибір, і він не має про нього шкодувати. Звісно попри вигляд чоловіка, у моїй голові все ж промайнула думка, що навіть так я маю бути більш доброзичливим до нього. Оскільки якщо я хочу здобути від нього інформацію, або навіть завербувати його до своїх особистих щурів, мені доведеться бути схожим на приємного, ввічливого та доброго чоловіка, що не підвищить голос без причини. – Осборн, прошу, зніми з цього чоловіка ці кайдани. Невже слід людині стояти на колінах, після таких жахливих тортур які ви провели без мого відома? – З легкою посмішкою вимовив я. На мить, я поглянув на Осборна, який схоже не був готовий виконувати мій наказ. Його вираз обличчя, нагадував мовчазну відмову. І це мені не сподобалося, через що мені довелося знову повторити те що сказав. – Осборн, зніми з нього кайдани. – Вимовив я вже більш грубим, та наказовим тоном. І звісно його відповідь не забарилася себе чекати. – Ваша Величність, заради вашої безпеки я цього не зроблю. Якщо цей зрадник встане з колін та наблизиться до вас, він може спокійно вбити вас, і саме тому я не збираюся виконувати цей наказ! – Відповів Осборн, суттєво підвищивши голос, та показуючи своє невдоволення моїм рішенням. Крик Осборна пройшовся по усій кімнаті, та могло навіть здатися що весь палац міг його почути. Його крик, був показником, що дисципліною у тутешніх лицарів навіть не пахне. Саме тому, я не встаючи з крісла склав руки на стіл, після чого трохи підвищивши голос, відповів на питання Осборна. — Якщо ти переживаєш за моє життя, то ти маєш захищати мене, а не застерігати від того що я й сам знаю. Якщо ви не перевірили чи є у нього зброя, то нахіба мені такі королівські вартові? Якщо я сказав це зробити, то, мабуть, я знаю що роблю? Ти про це не думаєш Осборн? Запам'ятай. Якщо я захочу спитати твою думку, я спитаю, але до цього я бажаю, щоб ти мовчки виконував мої накази. Тобі усе зрозуміло? Мабуть, я переборщив з використанням "якщо", але це було не важливо, бо коли я закінчив говорити, я почав свердлити Осборна поглядом, через що він спершу трохи занервував, став на одне коліно, опустив голову й відповів. – Т-так Ваша Величність, вибачте що заперечив вашим словам. Цього більше не повториться. – Чудово, а тепер просто зніми з нього кайдани, та втручайся лише за необхідності. Я впевнений що ти зрозумієш коли слід втрутитися й без мого наказу. – Так Ваша Величність, як накажете. – Відповів Осборн, піднімаючись та йдучи до чоловіка, щоб зняти з нього ці тяжкі залізні кайдани. Його лице у цей момент виглядало трохи нервовим та не рішучим. Схоже він не аби як опікується моїм життя. Ну, або він просто хотів відпочити, доки злочинець сидів би, та не становив загрози для усіх тут присутніх. І ось, як тільки кайдани були зняті, Осборн відійшов ближче до дверей, та вирішив просто стояти, в очікуванні нових наказів. По його вигляду було ясно, що мої слова не обурили його, а лише трохи пригнітили. Він розумів що зробив не так, а тому тепер стояв мовчки та намагався бути готовим до можливих дій цього не підтвердженого злочинця. Осборн дав волю емоціям та накричав на мене, знаючи хто я, та розуміючи усе що було навколо, при цьому відмовляючись виконувати мій прямий наказ. Для нього, як для лицаря та своєрідного військово це мало бути неприпустимо. Саме тому він вибачився. Зітхнувши та змістивши погляд з Осборна на чоловіка, що досі сидів на колінах, я лише взявся за чашку з досі гарячим чаєм, та трохи відпивши, відклав її, й промовив у сторону чоловіка невелику фразу, вказавши правою рукою на вільне крісло навпроти мене. – Пане Хілл, встаньте та сядьте на крісло поряд. Вас ніхто більше не буде чіпати, за умови що ви не будете нікого чіпати у відповідь. Почувши що я сказав, чоловік удав наче нічого не чув. Він лише продовжував сидіти на колінах та досить голосно й важко дихати, доки усі, включаючи мене, дивилися на нього. Промайнуло лише кілька тяжких подихів, після чого чоловік все ж піднявся, та спробував підійти до крісла. Й підійшовши достатньо близько, він все ж схопився за крісло, та сів на нього. Саме схопився, а не підійшов як зазвичай це роблять звичайні люди. По вигляду він ледве тримався на ногах, а його лице яке я зміг краще розгледіти, було збірником з синців, порізів, та звісно, виснаження. Схоже що чоловік навіть не спав, настільки виснаженим був його вигляд. Мабуть, його спіймали у ночі, та катували, а ж до самого ранку, доки я не прокинувся та сюди не зайшов Осборн. Взявши в руки чайничок, я елегантно та обережно налив у одну з запасних чашок чай, після чого підсунув чашку ближче до чоловіка, щоб той міг випити його, та можливо трохи розговоритися. Але чоловік не показав жодної реакції, він просто дивився мені в очі з дивним бажанням, схожим на бажання прирізати мене прямо в цьому кабінеті. Це бажання я вже бачив, і не один раз. Саме тому навіть не поворухнувши пальцем, я просто почав розповідати Хіллу нісенітницю, яку встиг пригадати за весь цей час. – Що ж пане Хілл, чудово що ми зустрілися. Як ви вже знаєте, мене звуть Тімоті Вімблдон, і я не буду пояснювати хто я та що з себе представляю. Ви й без мене все чудово знаєте та розумієте, тому перейдемо ближче до суті цієї розмови. – Я трохи промовчав, продовжуючи дивитися на чоловіка навпроти, намагаючись побачити у ньому бодай якісь емоції окрім ненависті. Проте нічого не побачивши продовжив, з більш холодним голосом. – Ви щур Четвертого Принца Роланда Вімблдона, це видно по вашій міміці, по ваших діях, та по вашій поведінці. Без сумніву можу сказати, що ви бажаєте моєї смерті. І хоча вас мали стратити ще у в’язниці, цього не зробили, бо у мене є для вас краща пропозиція, а ніж загинути під час тортур. Відклавши зелений чай що я тримав у своїх руках, я відкрив шухлядку у якій необережно лежав один лист, що неймовірно видівся серед усіх паперів що там були. Цей лист планував надіслати Роланду Вімблдону одним з чотирьох можливих способів. На щастя один з цих способів прийшов прямо до мене в гості та сидить навпроти, що суттєво полегшує мою роботу. Діставши лист з шухляди, я просто поклав його перед чоловіком, через що той заворушив очима, та поглянув з нетямущим поглядом спершу на лист, а потім на мене. – Що це? – Запитав чоловік, дивлячись на мене змученим та байдужим поглядом. – Це лист який необхідно доправити одній дуже важливій людині. Я бажаю з вами співпрацювати, пане Хілл. У вашому випадку це найкращий… – Нізащо. – Миттєво перебив мене чоловік своїм змученим та трохи гнівним голосом. – Я нізащо не буду працювати на людину, що поводиться з людом як зі скотом, відправляючи на забій. Мені чхати на ці ваші пусті балачки. Вау, як цікаво слухати ці образи. Може він мені ще лекцію прочитає про те який я козел, і що мені вже час в могилі прокрутитися сто двадцять сім разів? Гаразд, якщо бути серйозним, то його слова були сповнені гніву та ненависті, що мені навіть сподобалися. І все через те, що людина котра має на меті когось вбити, легше піддається брехні. Завжди можна просто спрямувати гнів на когось іншого, щоб усіма правдами й неправдами відхреститися, та зайняти позицію ангелочка. Схема перевірена не одним диктатором, і вона майже завжди працює. Спершу я нічого не сказав на ці образливі слова, я лише запитав його, із зацікавленим поглядом. – Чому? За що ви ненавидите мене? Чоловік не зводив погляду з мене свого зневажливого погляду, і помітивши мою зацікавленість, він лише відповів. – Так мені ще й слід говорити за що! Я вас ненавиджу за: полювання на відьом, байдужість до навколишніх, підігрування на руку аристократам, геноцид людей у війні за трон, та багато інших причин, які можна перераховувати нескінченно. Таких гнилих людей як ви, ще слід пошукати. Найбільше зі сказаного чоловіком мене зацікавила згадка про полювання на відьом. Якщо пригадати, то я справді віддавав наказ про початок полювання на відьом. Проте відьом же не може існувати, бо це лише фокус церкви, що лише грає на страху, називаючи простих жінок відьмами. Так було в минулому яке я вивчав, і так є й зараз. Хоча, по всесвітній історії в мене була оцінка D в усіх класах. А все тому, що я не особливо цікавився цією бурдою. – Ясно… – Тихо пробурмотів я. – Може до чогось що ви перерахували я і причетний, але я не прикладав руку до полювання на відьом. – Брешете! – Різко викрикнув чоловік, якимось чином знайшовши в собі сили кричати та якось рухатися. – Ви нахабно брешете, бо всі знають що це саме ви наказали почати полювання на відьом! – Ні, як раз таки я не брешу. Бо цей наказ йшов не від моєї примхи, а від церкви. – Спокійно відповів я, намагаючись вдавати саму спокійну людину на цій бісовій планеті. Звісно з мене актор як з Осборна балерина, але впевнений що я зможу надурити цього дурня, та дізнатися трохи більше про цих щурів що вставляють мені палки у колеса. Чоловік почувши мою відповідь, продовжив кричати, подекуди намагаючись встати. – Ні, ви брешете. Якби це зробила церква, вам не довелося б вдавати, що це саме ви віддали наказ. Навіщо вдавати немов саме ви віддали наказ, якщо це неправда? – Все набагато складніше. – Відказав я чоловіку, при цьому намагаючись вдати себе вже у більш серйозному руслі, змінивши свою позу сидіння, славши руки на стіл, та сильніше насупивши брови, після чого підвівся ближче, та запитав. - Чи чули ви про надзвичайних? – Надзвичайних? – Зло відповів чоловік. – Так, відьми що мають сили, які не можливо розвіяти каменями Божої Кари. Про них не чув тільки лінивий. Чудово, тепер я маю ще одне уявлення про церкву. До цього я навіть не знав що церква продає камінці що наче мають рятувати від відьом. Хороший маркетинг, і найкращий сука обман в історії. Що далі? Вони продадуть лід ескімосам? Чи може поставлять податок на повітря? Гаразд, якщо бути більш серйозним, то цей потяг абсурду продовжує свій рух кудись не туди. Надто вже дивно що я пригадав про надзвичайних, але не пригадав про камені Божої Кари. Сподіваюся що церква не прийде по мою душу з криками про те що в мене вселився біс. – Тоді ви, мабуть, маєте уявити що могло статися з церквою, якби вона втратила бодай одну таку відьму з під свого контролю. Це були б великі проблеми для церкви. Ви ж уявляєте що сталося б з тутешньою церквою, чи не так? – Заговорив я, намагаючись запудрити йому мізки як міг. Головне тягнути цю ниточку брехні до кінця, намагаючись не запнутися об свою ж неправду. Чоловік спочатку нічого не відповів на мої доводи. Він лише трохи спростив лице, та не полишаючи свого гніву, легко кивнув. Після чого все ж додав. – Так, я уявляю що було б. – Тоді як думаєте, що зробила церква? Вирішила розбиратися з цим самостійно? – З усмішкою запитав я. Але не очікуючи відповіді я продовжив. – Ха, та вони скоріше спалять усе Королівське місто, а ніж визнають свої помилки. Легше ж скинути все на короля, що досі у хиткому становищі. – Якщо це замовила церква, то чому ви погодилися? – Запитав Хілл, намагаючись підхопити мене на власній брехні. – Ви досі не зрозуміли? Вони хотіли скинути мене, та остаточно знищити човен стабільності, який пливе по морю негараздів. Кожен крок у Королівському місті бачить церква. Церкві вірять, церкві поклоняються, та за церкву готові вмерти. А король, це лише пішак, що не здатний ні нащо, та є одним з інструментів, які вже можуть бути їм не потрібними. Й знову чоловік замовчав. Він зрозумів, що якщо я і брешу, то роблю я це дуже вміло, і що якщо він хоче підхопити мене на брехні, йому доведеться витратити багато часу. Мабуть, тому він просто взяв лист у руки, та почав дивитися на нього своїм досі гнівним лицем. Хоча навіть тоді як він взяв листа, я не замовчав. – Так чи інакше, хотів я того чи ні, церква все одно скористалася моєю владою, та приховавши свою участь, буквально наказали мені взяти на себе роль цапа відбувайла, та всюди сказати що це мій задум. Але я, не вбивав тих людей, не я вибирав жертв, і я навіть не бачив тих, кого засудили. Тим хто займався цією справою був один з головних мисливців на відьом, на ім’я пан Ленглі. Саме пан Ленглі першим отримав наказ від церкви, шукати усіх відьом за критеріями, які вони надали. – Повільно заплющивши очі та піднявши голову до гори, я сперся на крісло та продовжив говорити. – Я хочу позбутися Ленглі, і якщо хочете, я можу віддати його вам. Договоривши, я певний час чув лише тяжке дихання, проте через хвилину вираз обличчя чоловіка певним чином змінився. Мені навіть здалося, що йому стукнула в голову якась неочікувана ідея. Проте через побиття я не міг сказати ствердно, чи справді до нього прийшла якась ідея, чи то він просто не зміг скривити своє лице так, як хотів. – Кому цей лист?… – О, так ви зацікавлені? Я не встиг підписати листа, але невже ви погоджуєтесь на мою пропозицію? – Ні, я проти прямої співпраці. – Одразу відповів чоловік. – Але я міг би доставити цього листа, за умови що ви віддасте мені цього мисливця на відьом, та відпустите. – Відповів Хілл, досі тримаючи лист у руках. – Без питань. Але якби ви погодилися, ви могли б приєднатися до лав антицерковників. Мабуть, вам би навіть вдалося з часом допомогти мені знищити церкву. Та й загалом, вам би тимчасово виділили кімнату, щоб ви відпочили від усіх цих тортур. – Я повторюся. Я не збираюся лишатися тут, та працювати на тих, хто так чи інакше причетний до усіх цих злочинів. – З гнівом хрипло відповів Хілл. Дивлячись на цього чоловіка, мені здається що він надто вже не вірить у мої ідеї. Тим більше з урахуванням того, ким я був. Все що мені лишається, це лише погодитися, з одним малим але. – Як забажаєте, Хілл Фокс. У такому разі, вам треба доставити цей лист прямо до рук Роланда Вімблдона. І лише після того, як від нього прийде звістка, я готовий буду віддати вам Ленглі прямо в руки. – Але я не можу так довго чекати. – Спробував прокричати Хілл, але замість цього він зміг лише трохи підняти голос. – Це надто довго. За цей час доки я його доставлю, може статися будь-що. Ось воно, те за що треба хапатися за для успішної умови. – Ну, якщо так, то просто лишіться зі мною, та підпишіть контракт, і я віддам вам Ленглі у найближчі два дні. – Промовив я, пишучи цей самий контракт, прямо у цей же момент. І ось закінчивши писати, я коротенько переглянув усе, та виправивши помилки, поклав перед ним документ та чорнильницю. – Мокніть свій палець у чорнильницю, після чого прикладіть його до контракту, щоб залишити відбиток свого пальця. Але перед цим раджу прочитати його, щоб ненароком не загнати себе у неприємне становище. Взявши у руки мій документ, чоловік почав дуже швидко водити своїми очима по ньому, і з кожним рядком який він читав, його брови починали потроху підійматися від здивування. Через одну хвилину, він перевів погляд на мене, та з серйозним обличчям запитав. – Це справді ваші умови? – Так. – Ствердно відповів я, не приховуючи своєї легкої посмішки, від якої м’язам лиця вже було боляче. – Що вас здивувало? – Обмеження та зарплата. Обмежень не мало, але й не багато, а зарплатня вища порівняно з професійним ковалем, що вивчав свою справу понад двадцять років. Невже ви справді не помилилися? – Ні, не помилився. Все ж якщо ви будете триматися правил та контракту, ви справді отримуватимете зазначену в паперах заробітну плату. Але… – Я на мить замовчав, після чого підвівся ближче до чоловіка, та з усмішкою відповів. – Я не люблю зрадників, тож обіцяю, що якщо ви мене зрадите, то дуже глибоко пошкодуєте Коли Хілл дивився на моє обличчя, він дивився на мене з неймовірним здивуванням та страхом. Він виглядав так, наче побачив справжнього диявола. Проте коли я трохи підняв брови, він зрозумів що я маю на увазі, та нахмурившись, він просто мокнув один з пальців у чорнильницю, після чого обережно приклав палець туди куди треба. І коли він прибрав палець, на місці вже був відбиток, що значило цілковиту згоду. – Чудово. З цього самого моменту, ви працюєте на мене, з фіксованою заробітною платою та офіційним королівським захистом. Зараз, вас проведуть до кімнати для гостей. А ввечері, я віддам вам лист, та заарештую пана Ленглі. Добре? – Так… – Ствердно вимовив Хілл. – Ваша Величність. – З неохотою додав Хілл, встаючи зі стільця. – Проведіть пана Хілла до вільної кімнати. А ти Осборн лишаєшся зі мною. – Заговорив я, показуючи на невідомого мені вартового рукою. Через лише одну хвилю, в кімнаті були лише я, та Осборн, що схоже трохи нервував. Через це нервування я вирішив швидко заспокоїти його. – Все в порядку Осборн, я лише хочу тебе про де що спитати. – Про що ви хочете спитати Ваша Величність? – Запитав Осборн, витираючи з лоба піт. Таке відчуття наче він готується до того що я зараз накажу стратити його. Принаймні так виглядало з мого боку. – Ти ж розумієш чому я обурився на те що ти відмовився виконувати мій наказ? Поясни, чому я це зробив. – Ви… Ви обурилися, бо я відмовився виконувати наказ Вашої Величності. Це було неприпустимо з моєї сторони, і це більше не повториться. Вже через мить Осборн почув мій галасливий сміх, який лунав по всій кімнаті, доки на моєму лиці була усмішка. – Це не зовсім те що я очікував почути. Схоже ти справді не розумієш чому. Давай я відповім тобі на це питання дуже легкою відповіддю, яку можна вмістити в одне слово. – Повільно взявши чайничок у руки та наливши собі ще трохи чаю, я відповів.   – Дисципліна. – Дисципліна? – Не розуміючи відповів Осборн. – Так, дисципліна. – обережно дмухаючи ще гарячий чай, відповів я. – Дисципліна, це можна сказати, правила поведінки, що потрібні для підтримання порядку. Ти, мабуть, з ними не знайомий, але зрозумій, що відмовлятися виконувати наказ було не потрібно. Ти міг лише сказати що це може зашкодити, і я був би не надто обурений, та можливо дослухався б до твоїх порад. Зрозумій, твій обов’язок, це за будь-яку ціну охороняти мене, але ти можеш спокійно застерігати мене, замість того щоб так грубо відповідати. Розумієш? – Т-так Ваша Величність. Я зрозумів ваше невдоволення. – Чудово тоді ось тобі мій наказ. Знайди або найми людей, щоб вони слідкували за кожним кроком Хілла Фокса. А також розповсюджуй чутки, про те що саме церква змусила мене почати полювання на відьом. – Відповів я, випивши трохи чаю. – А також, прослідкуй, щоб наша розмова з Хіллом Фоксом не вийшла за стіни цього палацу. – Як накажете Ваша Величність, але на це усе може піти певний проміжок часу. – Це не велика проблема. Головне зробіть усе, щоб вже через місяць чутки були по всьому Ґрейкаслу. – Так і зробимо Ваша Величносте. – Відповів Осборн зробивши низький поклін, та поклавши праву руку до своїх грудей. Після цього він швидко чкурнув з кімнати, лишивши мене одного. Якщо подумати, то цей Хілл Фокс справжній невдаха у справі щура. Так попастися на очі може лише шпигун, що не до кінця розуміється у своїй справі. Мабуть, слід було спитатися Осборна. Можливо він би сказав на чому він попався, бо я так і не дізнався як він потрапив на очі вартових. Хоча, мені має бути байдуже на це, чи не так? Я лише використаю його, щоб зв’язатися з братом, а також завдяки його неуважності, спробую дістати тих щурів що так пристрасно очікують моїх нових невдач. І цих зрадників буде очікувати суд, після якого голова кожного буде відправлена брату у подарунок якщо… Ні, це вже я замріявся. Просто в рабство і кудись під нагляд. *** З точки зору Хілла: Цей Тімоті… Він схожий на досить розумного чоловіка, що знає своїм знанням ціну. Але в той самий момент коли він підвівся до мене, виголосивши свою нелюбов до зрадників, я побачив як його очі наче спалахнули червоним, а погляд став більш схожим на маніяка. Від цього погляду не можна було не здригнутися. В мить він почав виглядати як справжній диявол, що в мить міг би мене вбити. Якщо так подумати, доки я працюю на цього виродка, я зможу передавати інформацію Тасі. До того ж тепер у мене може з’явитися унікальний шанс вбити й самого короля, закінчивши увесь цей клятий цирк. Хоча, навіть я розумію що Тімоті не допустить мене близько, коли я тільки приєднався до нього. Та й те що він сказав на рахунок церкви… Я не вірю цій брехні, бо усі знають що це був прямий наказ короля. Але навіть так, у мене є невеликі сумніви що до цього твердження… Навіть якщо це якимось боком може виявитися правдою, Тімоті все одно не зрівнятися розумом з Четвертим Принцом. Тим хто й справді зможе дати мені те що я хочу, буде сам Принц Роланд, а не цей узурпатор. Доки я блукав у своїх думках, почувся голос вартового, що допомагав мені йти, поступово приводячи до моєї кімнати. – Ось ми й прийшли. – Вимовив вартовий, відкриваючи двері до кімнати. Я нічого не відповів, а лише кивнув у знак згоди. На що вартовий не надто здивовано, допоміг мені дійти до ліжка, після чого коли я вже сів, вартовий додав. – Добре, в разі чого клич мене та я прийду. Зазвичай я патрулюю тут неподалік, тож зможу без проблем почути. Якщо Його Величність вимовить бажання з тобою зустрітися, я повідомлю про це тобі особисто. – Добре. – Відповів я, думаючи над словами Тімоті. Проте коли вартовий вже майже зачинив за собою двері, я швидко зупинив його. – Постривайте. Я можу запитати як вас звуть? – Мене? Мене звуть Ерен. – Тоді скажи мені Ерен, чи правда усе що сказав… Його Величність. – Запитав я, намагаючись видавити з себе повагу до цього нелюдя. Ерен кліпнув кілька разів, після чого вимовив – Я цього не знаю на певне. Але те що сказав Його Величність має сенс, і потому, що я чув, він кричав на Ленглі, звинувачуючи у смерті невинних. Особисто я думаю, що Його Величність недавно отримав листа від церкви, та прочитавши щось обурливе, вирішив діяти, щоб прибрати вплив церкви. Але це лише моє особисте припущення. Я спочатку хотів йому щось сказати, але потім зрозумів що це буде лишнім. Він нічого не знає, та може запідозрити щось, а тому мені не слід питати. – Добре, зрозуміло. – Чудово, тоді до тебе прохання не шастати по палацу, та мати бодай краплину поваги до Його Величності. Факт того що ти живий, вже є милосердним. Після цих слів, Ерен зачинив двері, та лишив мене одного. «Факт того що ви живі, вже ж милосердним». Теж мені милосердя з його сторони. Катували, били, знущалися, а тепер називають це милосердям. Хоча до цього вартового я не маю жодної неприязні. Бо саме завдяки його силі, він зупинив усе це, та разом з цим Осборном довели мене до кабінету клятого демона в обличчі людини. Зітхнувши, та відкинувши думки, я просто плюхнувся спиною на ліжку та відчувши неймовірну м’якість, зміг з певним полегшенням зітхнути. Мабуть, це такий план, щоб я відчув увесь комфорт, та почав працювати на клятого узурпатора з більшим задоволенням. Але я не куплюся на таку хрінь, я скоріше спробую вбити Тімоті коли навколо буде з десяток вартових, ніж повірю у ці брехливі слова. Треба лише дочекатися, доки мені дадуть лист, і я зможу побігти до Таси, та розповісти йому про усе що тут відбувається. Думаю він дасть хороші настанови для легшої роботи. А зараз, мені ліпше трохи відновити свої сили, бо біль так просто не пройде. Це ж як треба було прорахуватися, щоб бути спійманим... ____________________________________________________________ Післямова Привіт усім читачам цієї історії, що дочитали аж до цього моменту. Дякую за те що ви прочитали цей, вже четвертий розділ. Якщо вам справді сподобалося, прошу оцінити цю історію та написати коментар, щоб показати що я не дарма працюю над написанням своїх історій. До того ж це найбільший розділ серед усіх написаних, тож хиб тут не менше ніж ворогів у Тімоті, тому прошу також писати що до хиб, оскільки я 100% щось пропустив) Також хочу сказати, що в мене є телеграм канал, на якому вже є усі нині наявні розділи у кількох форматах файлів. Також там будуть знаходитися ШІ стилізації персонажів, щоб ви як читачі, могли приблизно уявити як виглядають персонажі на мою думку. Прошу донатити на ЗСУ та не забувати про підтримку українського контенту. На цьому все, бажаю вам удачі, а сам йду працювати далі. ТГК: https://t.me/RaymundMoment

Читати


Відгуки

lsd124c41_steins_gate_kurisu_makise_user_avatar_minimalism_40412edc-7d63-4472-a95f-265da1d76416.webp
Vitalik

6 місяців тому

Це шедевр, раджу усім!!

lsd124c41_Code_geass_lelouch_round_user_avatar_minimalism_82328ab8-7c84-465d-b952-25c6b4496a0a.webp
StCollector

6 місяців тому

Ох надіюсь ви будете публікувати тут частіше глави бо я вже прочитав 4 главу на іншому сайті, але через небажання реєструватись не залишив там коментарів. Дуже на це надіюсь тому що помилок я бачив набагато більше, але тепер коли перечитав по діагоналі не впевнений в багатьох речах. Будете тут публікуватись отримаєте порцію моєї критики.

lsd124c41_steins_gate_rintarou_user_avatar_minimalism_55f446db-ebf5-4a54-8f77-a776cab77da0.webp
Raymund

6 місяців тому

Прошу приєднатися до мого телеграм каналу. Там будуть чіткі новини про всі мої нині активні проєкти) До того ж там завжди є свіжі розділи Звільнити цю Відьму, хоча й вже трішки застарілі, оскільки більша частина отримає величезну купу змін незабаром.

lsd124c41_Code_geass_lelouch_round_user_avatar_minimalism_82328ab8-7c84-465d-b952-25c6b4496a0a.webp
StCollector

6 місяців тому

Для мене телеграм банально незручний. Ти більше навіть такі обговорення трішки, але все-таки роблять певний вклад в розвиток сайту. Якщо вибирати між расасіянским телеграм і Українським сайтом...

lsd124c41_Code_geass_lelouch_round_user_avatar_minimalism_82328ab8-7c84-465d-b952-25c6b4496a0a.webp
StCollector

6 місяців тому

Не погана глава. Але я не розумію чому герой так ворожо налаштований до Роланда. Ніби поки що Роланд не зробив гг нічого поганого, але таке враження що гг розглядає його не як "потенційного ворога" а як "непримиримого ворога". Ем дозвольте поясню, колишній власник тіла і Роланд могли бути ворогами, але поки що між Роландом і гг немає непримиримої ворожнечі. Також я помітив ще один недолік вашого твору, це початкова точка. В оригіналі складалось враження що в Роланда немає іншого вибору ніж як стати на позицію лорда. ( не пам'ятаю точних причин, здається фортеця Пісні потребувала високі податки за перезимування Роланда + люди в його місті умруть) Коротше відчувалось що Роланд притиснутий до стіни а цей гг: Тутешні проблеми, виглядають скоріше як виклик, що кинув мені світ. Так чому б не пограти у цю гру, що дала мені так звана "доля", та не випробувати свої здібності? Кардинальна відмінність в мотивації і ситуації. І це мінус дуже і дуже великий мінус.

lsd124c41_steins_gate_rintarou_user_avatar_minimalism_55f446db-ebf5-4a54-8f77-a776cab77da0.webp
Raymund

6 місяців тому

Ще раз дякую за коментар, і знову я трішки поясню що тут та як) Ненависть до Роланда буде пояснена у майбутніх розділах. Більш віддалених та не готових. Тож на цю тему відповідь буде в майбутньому. (До прикладу у сьомому розділі що мав би вийти в телеграм каналі, проте на жаль він не вийде доки не з'являться обриси якої не якої команди) І ось моя відповідь що до 'могли бути ворогами'. Ні вони не могли бути ворогами за жодних обставин, оскільки Тімоті вмер в американській лабораторії від озброєного нападу, доки Роланд помер від серцевого приступу десь в Китаї. Надто тупо і банально пояснювати подібним чином ворогування між Роландом і Тімоті, при тому, що вони навіть не могли знати про те що їхній супротивник перемістився в інший світ) Що до початкової точки, це досить складна тема яку я намагався зробити нормально. Є як мінімум три чернетки де Тімоті мав чіткі обриси проблем що мали давити на нього, проте через це майбутні події були б неймовірно безглуздими та цілком неможливими. Так, проблема відсутності мотивації сильно буде заважати в майбутньому, й скоріш за все цей розділ отримає зміни у найближчий місяць як тільки у мене з'являться помічники, проте на жаль охочих поки немає.

lsd124c41_Code_geass_lelouch_round_user_avatar_minimalism_82328ab8-7c84-465d-b952-25c6b4496a0a.webp
StCollector

6 місяців тому

Я просто забув ім'я тіла. Речення мало мати такий вигляд: Оригінальний Тімоті і Роланд могли бути ворогами, але після переселення, поки що між Роландом і гг немає непримиримої ворожнечі. Тепер стосовно пояснення що має бути в майбутніх розділах. Ця тягне за собою низку проблем. Якщо гг якийсь науковець який мав би розмірковувати раціонально виважено і холоднокровно, тоді чому він відразу не помітив цю зміну в собі? Ви можете сказати що він тільки прибув, проблеми потрібно було вирішувати негайно не було часу на рефлексії. У мене тоді наступне питання Чому не була продемонстрована ця негайність? Якщо б селяни ломилися в парадні двері з вилами і смолоскипами я б зрозумів, потім ви б це підкреслили в тексті а так... Але гг сам являється ініціатором всіх дій і кроків. Чи міг би він взяти паузу? Як мені здається так, принаймні не було подій які б говорили про протилежне. Про те що гг не науковиць я навіть не розглядаю в принципі, тому що тоді вам прийшлось би дуже, дуже постаратись з тим щоб виставити гг компетентним на фоні Роланда.

lsd124c41_Code_geass_lelouch_round_user_avatar_minimalism_82328ab8-7c84-465d-b952-25c6b4496a0a.webp
Legat

6 місяців тому

Інтригує, чекаю на новий розділ!

lsd124c41_Code_geass_lelouch_round_user_avatar_minimalism_82328ab8-7c84-465d-b952-25c6b4496a0a.webp
O_001

6 місяців тому

Дякую вам за цю історію! На мою думку, ваша історія цікава і читається досить легко, а хиб я майже не помітив. Бажаю вам натхнення на наступні розділи і запевняю, що ви не дарма проходили 4 кола пекла!

lsd124c41_steins_gate_rintarou_user_avatar_minimalism_55f446db-ebf5-4a54-8f77-a776cab77da0.webp
Raymund

6 місяців тому

Приємно бачити що вам сподобалася моя писанина) Раджу перейти в телеграм. Там завжди є свіжіші розділи ніж будь-де. Проте оскільки кожен розділ з часом оновлюється, доповнюється, виправляються помилки, може виявитися що десь написано так, а десь сяк. Словом, велика дяка за ваш коментар)