Зарозумілість. Частина 2

Якби було темніше, для вільного пересування гірським лісом знадобився б смолоскип. Вей У Сянь ішов деякий час, але не зустрів багато заклинателів. Він був дуже здивований.

 

«Невже половина кланів, які прибули до Стоп Будди, сперечалися й говорили порожні слова, а інша половина - повернулися переможеними, як та група людей, що щойно пройшла повз?»

 

Раптом попереду почулися крики:

 

– Є тут хто-небудь?

 

– Допоможіть нам!

 

Було чутно як чоловічі, так жіночі голоси, і всі вони звучали панічно, не фальшиво. Крики про допомогу з безлюдних гір зазвичай були справою рук злих істот, які заманювали необізнаних людей у пастки. Проте Вей У Сянь був надзвичайно щасливий. 

 

Що злішою була ця істота, то краще для нього! 

 

Він спрямував віслюка на пошуки голосів, але не знайшов нічого довкола. Та коли подивився вгору, замість духів чи чудовиськ побачив сільський клан, який раніше зустрівся йому на полі, розвішаний на деревах у величезних золотих сітях. 

 

Чоловік середнього віку разом із кількома іншими спочатку патрулював і розвідував ліс. Однак замість того, щоб угамувати здобич, на яку покладали великі сподівання, вони потрапили в пастку, яку, ймовірно, підготував якийсь заможний клан, тому висіли на деревах, скаржачись і кликаючи на допомогу.

 

Побачивши, що хтось наближається, вони відразу пожвавішали, але надія згасла, коли натомість до них підійшов божевільний. Хоча нитки божественної зв'язувальної сітки були тонкими, матеріал, з якого вона зроблена, був дуже якісним, тому їх важко розірвати. Незалежно від того, чи це людина, бог, демон, дух або чудовисько, непроханий гість довго не міг вирватися, оскільки порвати сіті можна було лише за допомогою магічного знаряддя. Божевільний, мабуть, навіть не знав, що це таке, не кажучи вже про те, як його звідти витягти. 

 

Вей У Сянь уже збирався покликати інших на допомогу, коли почувся хрускіт гілок і шарудіння листя. З темного лісу вийшов хдопчина у світлому вбранні.

 

Між бровами у нього була вермілієва мітка. Він мав ніжні, але гострі риси обличчя, і був досить молодим, приблизно того ж віку, що й Лань Си Чжуй – ще підлітком. На спині хлопчина ніс бамбуковий сагайдак із пір’ястими стрілами та яскравий меч, а в руці тримав довгий лук. Вишивка на його одязі була надзвичайно витонченою, утворюючи розкішну білу півонію на грудях. Золоті нитки виблискували на тлі темних нічних сутінків, що оточували його.

 

(П.П: Мітка з верміліону: Має криваво-червоний колір. У минулому дітям малювали позначки, щоб «пробити невігластво», сподіваючись, що так вони стануть хорошими учнями в майбутньому житті, і саме до цього відноситься імпліцитний сенс цього слова.)

 

Вей У Сянь тихо вигукнув:

 

– Який багатій!

 

Це, мабуть, був молодий майстер, який навчався в клані Лань Лін Цзінь, оскільки тільки цей клан мав білу півонію за кланову емблему, використовуючи королеву всіх квітів, щоб припустити, ніби вони були королями всіх заклинателів. Знак верміліону означав «відчиняти двері мудрості й прагнення; освітлювати світ світлом верміліону».

 

Молодий майстер уже наклав стрілу на лук і готувався випустити її, коли зрозумів, що божественні тенета спіймали лише людей. Після першої миті розчарування він швидко роздратувався:

 

– Я знову й знову впевнююся, що ви ідіоти. На горі понад чотириста сіток, які зв'язують божества, але ви, хлопці, вже розірвали близько десяти, а я ще навіть не бачив здобичі!

 

Вей У Сянь знову подумав:

 

«Що за багатій!»

 

Одна сітка для зв’язування божеств коштувала дорого, а він установив одразу чотири сотні. Невеликий клан збанкрутував би, купивши таку кількість, проте, звісно ж, це був клан Лань Лін Цзінь. Однак марнування сіток, які зв’язують божества, і байдуже ставлення до того, що вони спіймали, взагалі не слід вважати нічним полюванням. Насправді це виглядало так, ніби вони відганяли людей, не даючи іншим можливості долучитися до процесу. Здавалося, заклинателі, які відступили раніше, зробили це не тому, що здобич була важкою, а швидше тому, що цей клан був таким, який не варто гнівати.

 

Після кількох днів неспішної подорожі й підслуховування інтриг і розмов біля Стоп Будди, Вей У Сянь зібрав багато інформації про зміни у світі заклинателів. Як остаточний переможець столітнього краху заклинателів, клан Лань Лін Цзінь очолив усі клани й секти – її лідера навіть називали “командувачем” усіх заклинателів.

 

Ще до цього клан Цзінь був зарозумілим шанувальником екстравагантної розкоші. Після багатьох років перебування на вершині зміцнення клану, вони навчили своїх учнів робити все, що їм заманеться. Навіть трохи слабший клан мусив би підкоритися приниженню, не кажучи вже про такий маленький сільський клан, як цей. Ось чому, попри те, що люди, які потрапили в сіті, були червоні від люті через образливі слова хлопця, вони не могли відповісти на них.

 

Чоловік середнього віку поблажливо заговорив:

 

– Прошу, молодий пане, зробіть нам послугу й відпустіть.

 

(П.П: Хоча чоловік і не є слугою хлопця, у Стародавньому Китаї до молодого пана будь-якої сім'ї однаково зверталися «молодий господар», особливо якщо його сім'я була вищого статусу, ніж сім'я мовця.)

 

Хлопець мав неспокійний вигляд від тривоги, що досі нічого не вполював, і йому було зручно спрямувати свою злість на сільських бовдурів.

 

Він схрестив руки:

 

 – Вам, хлопці, краще залишитися тут, на випадок, якщо знову будете дуркувати й станете на моєму шляху! Я спущу вас після того, як зловлю звіра, що поглинає дух, звісно, якщо ще пам'ятатиму про це.

 

Якби вони й справді залишалися на деревах всю ніч і випадково натрапили б на істоту, що сколихнула гору Дафань, не маючи змоги поворухнутися, єдиним їхнім варіантом було б просто чекати, допоки їхні душі не висмокчуть повністю. Круглолиця дівчина, яка дала яблуко Вей У Сяню, злякалася й заплакала. Вей У Сянь спочатку сидів на віслюку, схрестивши ноги, але коли той почув ридання, його довгі вуха затремтіли, і він раптом стрибнув уперед.

 

Після стрибка пролунало довге жахливе іржання. Якби не воно, нестримну енергію цього віслюка можна було б прийняти за породистого коня. Непідготовлений до цього, Вей У Сянь був скинутий зі спини, ледь не пошкодивши голову при падінні. Віслюк кинувся до хлопця стрімголов, наче вірив, що зможе збити його з ніг своєю головою. Стріла хлопця досі висіла на луку, зручно спрямовуючи її в його бік. Вей У Сянь не хотів так швидко шукати нового коня, тому швидко смикнув за поводи. Юнак подивився на нього, і на його обличчі раптово з'явився вираз шоку. 

 

Через секунду шок перетворився на презирство. Його рот смикнувся:

 

– То це ти.

 

У тоні було двадцять відсотків здивування й вісімдесят відсотків відрази, що змусило Вей У Сяня кліпнути. Хлопець знову заговорив:

 

– Ти збожеволів після повернення до рідного селища? Як вони могли випустити тебе на вулицю в такому дивному вигляді?

 

Чи мало якесь важливе значення те, що він зараз почув?

 

«Можливо, – раптом збагнув Вей У Сянь, – батько Мо Сюань Юя - не голова якоїсь дрібної секти, а знаменитий Цзінь Ґуан Шань?»

 

Цзінь Ґуан Шань був останнім лідером клану Лань Лін Цзінь, який уже відійшов у вічність. Історію цієї людини неможливо розповісти одним реченням. Він мав люту дружину з відомої родини і, власне, був відомий тим, що боявся її. Однак навіть страх ніколи не зупиняв його від походів до інших жінок. Якою б лютою не була мадам Цзінь, вона не могла стежити за ним двадцять чотири години на добу. Тому, якщо йому випадала нагода, він не пропускав жодної - від панянок з високим статусом до повій у сільській місцевості. І хоча Цзінь Ґуан Шань насолоджувався випадковими зв'язками й фліртував усюди, маючи незліченну кількість позашлюбних дітей, йому було надзвичайно легко занудьгувати.

 

Після того, як жінка йому набридала, він повністю забував про неї, не несучи жодної відповідальності. Серед усіх його позашлюбних дітей лише один виявився надзвичайно талановитим і був прийнятий у клан - нинішній лідер Лань Лін Цзінь – Цзінь Ґуан Яо. Більше того, Цзінь Ґуан Шань помер не почесною смертю. Він вважав себе старим, але енергійним, і хотів кинути виклик самому собі, розважаючися з групою жінок. Однак, на жаль, йому це не вдалося, і він помер під час цього дійства. Це було надто принизливо, тож клан Лань Лін Цзінь повідомив громадськості, що старий лідер помер від перевтоми. Всі інші клани вирішили промовчати про це й зробили вигляд, що нічого не знають. Так чи інакше, це були справжні причини його «слави».

 

Під час облоги пагорба Луань Цзан, окрім Цзян Чена, Цзінь Ґуан Шань був другим найбільшим учасником облоги. А тепер Вей У Сянь заволодів тілом його власного позашлюбного сина, і навіть не знав, чи були вони рідними.

 

Побачивши, що він відійшов, хлопець ще більше роздратувався:

 

– Забирайся звідси! Огидно просто дивитися на тебе, клятий мужолюб!

 

З точки зору його віку, Мо Сюань Юй цілком міг бути старшим цього хлопця, можливо, навіть дядьком. Після такого приниження з боку молодшого, Вей У Сянь подумав, що навіть якщо не заради себе, але він повинен відплатити за приниження тіла Мо Сюань Юя:

 

– Що за ставлення! У тебе не було матері, яка б навчила правильним манерам?

 

Почувши його слова, в очах хлопця спалахнули два несамовитих полум'я. Він витягнув меча з чохла й погрожуючи запитав:

 

– Що... Ти сказав?

 

Лезо засяяло золотим світлом. Це був рідкісний меч високої якості - більшість кланів, напевно, не змогли б отримати бодай маленький шматочок від нього, навіть якщо б витратили все своє життя, щоб заощадити на нього. Вей У Сянь  уважно розглянув його, чомусь подумавши, що цей меч здається йому знайомим. З іншого боку, він бачив багато золотих першокласних мечів, тож  не став довго роздумувати над цим і почав крутити крихітний тканинний мішечок, який тримав у руці.

 

Це був імпровізований «мішок, що ув’язнює духів», який він створив кілька днів тому, використовуючи обрізки та шматки речей. Коли хлопець, орудуючи мечем, наблизився до нього, Вей У Сянь витягнув з мішка папірець у формі людини. Він змістився вбік, уникаючи атаки, і ляснув папірцем по спині свого супротивника. 

 

Рухи хлопця були швидкими, але Вей У Сянь багато разів ставив підніжку й ляскав талісманом по спині, а це означало, що він був швидшим. Хлопець раптом відчув, як його тулуб занімів, спина ослабла й він мимоволі впав на землю, а його меч із брязкотом відлетів убік. Він не міг встати, як би не намагався, наче на нього навалилася гора. На його спині лежав привид, який помер від обжерливості, розчавивши його до такої міри, що хлопець не міг навіть дихати. Хоча привид був слабким, він цілком міг упоратися з такими негідниками, як цей. Вей У Сянь підняв меч, зважив його в руках і замахнувся в напрямку божественної зв'язувальної сітки, розрубавши її навпіл.

 

Люди незграбно впали на землю, але одразу ж побігли геть, не кажучи ні слова. Круглолиця дівчинка, здавалося, хотіла подякувати йому, але її відтягнув старший, злякавшись, що Молодий Майстер Цзінь зненавидить їх іще більше. Хлопець, що лежав на землі, лютував:

 

– Ти клятий мужолюб! Для тебе ж краще, що пішов таким хибним шляхом, не маючи достатньо духовних сил, щоб щось зробити! Бережи своє життя! Хоч знаєш, хто сьогодні прийшов? Я…

 

Хоч метод заклинання, який він використовував у минулому, часто критикували, і в довгостроковій перспективі він шкодив здоров'ю, його можна було швидко освоїти. Особливо привабливим він був ще й тому, що не мав жодних обмежень щодо духовних сил і талантів заклинателя, тому завжди знаходилися люди, які таємно практикували його, аби знайти найкоротший шлях. Хлопчина припустив, що після вигнання з клану Лань Лін Цзінь Мо Сюань Юй обрав ганебний шлях, і це був розумний висновок, який врятував Вей У Сяня від багатьох непотрібних неприємностей. 

 

Хлопець штовхався на землі, але не міг встати навіть після кількох спроб. Його обличчя було червоним, і він зціпив зуби:

 

– Якщо не зупинишся, я розповім дядькові, і ти таки дочекаєшся своєї смерті!

 

Вей У Сянь здивувався:

 

– Чому це твій дядько, а не батько? Нагадай, хто він?

 

Раптом з-за його спини прозвучав голос, який був сумішшю гіркоти й холоду.

 

– Я його дядько. Хочеш сказати останнє слово?

 

Почувши цей голос, уся кров з тіла Вей У Сяня прилила до голови й за мить витекла. Добре, що його обличчя вже було білим. Якби воно стало на тон білішим, це не мало б особливого значення.

 

Впевненими кроками до них наближався чоловік у фіолетовому одязі. Його мантія цзяньсю плавно спадала, а рука стискала руків'я меча. Срібний дзвіночок висів у нього на поясі, однак не видавав жодного звуку, коли той ішов. 

 

(П.П.: Цзяньсю - тип одягу з рукавами, які ширші на плечах і стають досить вузькими, коли досягають зап'ястя. Втім, це не має особливого значення, оскільки більшість фанартів показують його одягненим по-іншому.)

 

Він мав тонкі брови й мигдалеподібні очі. Його риси обличчя були гострими й красивими, а в очах - врівноважена енергія з легким наміром нападу; вони здавалися двома блискавками, якщо подивитися в них. Чоловік стояв за десять кроків від Вей У Сяня, і його вираз обличчя нагадував відточену стрілу на луку, готову вистрілити будь-якої миті. Навіть постава випромінювала атмосферу зарозумілості та самовпевненості.

 

Він насупився:

 

– Цзінь Лін, чому ти так затримуєшся? Справді хочеш, щоб я особисто забрав тебе? Тільки поглянь на своє жахливе становище. Вставай!

 

Після початкового оніміння голови Вей У Сянь швидко зрозумів, що відбувається. Він скрутив палець у рукаві й змусив папірець відступити. Цзінь Лін відчув як його спина полегшала, і одразу ж підкотився, вихопивши при цьому свій меч. Він наблизився до Цзян Чена й звинувачувально вказав на Вей У Сяня:

 

– Я переламаю тобі ноги!

 

З пари дядька й племінника, які стояли поруч, було зрозуміло, що вони дуже схожі між собою, і, можливо, могли б зійти за братів. Цзян Чен ворухнув пальцем, і паперова лялька стрімко вилетіла з руки Вей У Сяня в його руку. Поглянувши на неї, Цзян Чен відчув ворожість. Він стиснув пальці, і папір загорівся, перетворюючися на порох під крики темних духів.

 

Цзян Чен похмуро промовив:

 

– Переламати йому ноги? Хіба я тобі не казав? Якщо бачиш таку злу й нечестиву практику - вбий заклинателя й згодуй його собакам!

 

Вей У Сянь не зміг навіть спробувати схопити свого віслюка, швидко відступивши назад. Він думав, що після стількох років, скільки б ненависті до нього не мав Цзян Чен, вона вже давно б зникла. Він не очікував, що ненависть не тільки не зникла, але й стала багатшою, наче глечик з витриманим алкоголем. Наразі його ненависть зросла настільки, що зачепила навіть людей, які обрали той самий шлях заклинательства!

 

(П.П.: У Стародавньому Китаї алкоголь зберігали у великих глечиках з глини.)

 

Коли його хтось прикривав, напади Цзінь Ліна ставали все агресивнішими. Вей У Сянь засунув два пальці в мішечок, що ув’язнює духів, збираючися щось дістати, як раптом синій відблиск меча пронизав його, мов блискавка. Він зіткнувся з мечем Цзінь Ліна, миттєво розбивши золоті промені потужного меча.

 

Це сталося не через якість мечів, а скоріше через велику нерівність у силах людей, які їх використовували. Вей У Сянь спочатку розрахував час, але раптом зупинився, перерваний відблиском меча, через що й спіткнувся. Він упав на землю, прямо на пару білосніжних черевиків. Замислившися на мить, Вей У Сянь повільно підняв голову.

 

Перше, що потрапило на очі – довге, тонке лезо, кришталеве і напівпрозоре, наче зроблене з льоду.

 

У світі заклинателів цей меч був одним з найвідоміших. Вей У Сянь незліченну кількість разів випробовував його силу, в тому числі й у битвах, що відбувалися як поруч із ним, так і проти нього. Руків'я меча було викуване з чистого срібла, витонченого за допомогою секретних технік. Меч мав надзвичайно тонке лезо, майже прозоре, від якого йшли холодні подуви льоду й снігу. Але водночас воно могло рубати залізо, як багно. Ось чому, попри те, що меч виглядав легким, ніби міг відлетіти будь-якої миті, він насправді був досить важким, не під силу звичайній людині.

 

Його ім’я – Бічень.

 

(П.П.: «Бічень» – «уникати пилу».)

 

Лезо повернулося, і зверху над Вей У Сянем пролунав брязкіт меча, який вставляли назад у чохол. Водночас здалеку почувся голос Цзян Чена:

 

– А я все думав, хто ж це. Отже, це ви, Другий Молодий Майстре Лань. 

 

Пара білих черевиків обійшла навколо Вей У Сяня й спокійно пройшла три кроки вперед. Він підняв голову й підвівся. Проходячи повз новоприбулого й злегка торкаючися його плечей, Вей У Сянь на коротку мить зустрівся з ним поглядом, вдаючи, ніби це сталося ненавмисно.

 

Чоловік мав ауру м'якого місячного світла. Семиструнна цитра, яку той ніс на спині, була вужчою за інші. Її корпус був чорного кольору, виготовлений з дерева м'якого відтінку.

 

Його лоб прикрашала стрічка з візерунками хмар. Шкіра була світлою, а риси обличчя витонченими й елегантними, мов шматок відшліфованого нефриту. Колір очей особливо світлий, ніби ті були зроблені з кольорового скла, що робило його погляд надто відстороненим. Вираз обличчя зберігав сліди морозу й снігу, суворий до ступеня застиглості, непохитний навіть тоді, коли він бачив смішне обличчя Вей У Сяня.

 

З голови до ніг на ньому не було жодної пилинки чи зморщеної плямочки. Неможливо було знайти жодної вади в його зовнішності. І все ж два слова, написані з великої літери, промайнули в голові Вей У Сяня.

 

Траурний одяг!

 

Дійсно, траурний одяг. Хоча всі клани у світі заклинателів використовували екстравагантні слова, щоб описати уніформу клану Ґу Су Лань як найкрасивішу уніформу, а Лань Ван Цзі - як незрівняного красеня, що з'являється лише раз на блакитний місяць, ніщо не могло змінити гіркий вираз обличчя, який змушував його виглядати так, наче у нього померла дружина.

 

У нещасливий рік вороги часто знаходили шляхи, щоб перетнутися; хороші новини завжди подорожували поодинці, але одна катастрофа завжди слідувала за іншою… Так, як і зараз.

 

Лань Ван Цзі мовчав, дивлячися прямо перед собою, нерухомо стоячи навпроти Цзян Чена. Цзян Чен також був надзвичайно вродливим, але коли вони стояли поруч, він усе ж здавався на кілька сходинок нижчим. 

 

Піднявши брову, той промовив:

 

– Хань Ґуан Цзюнь, ти дійсно виправдовуєш свою репутацію «бути там, де хаос». Отже, знайшов час приїхати в таку віддалену місцину сьогодні?

 

Могутні заклинателі з відомих кланів зазвичай не звертали уваги на здобич нижчого рівня. Проте Лань Ван Цзі був винятком. Він ніколи не переймався здобиччю нічного полювання й не відмовлявся йти тільки тому, що істота не була достатньо небезпечною, щоб примножити його славу. Якщо комусь потрібна була допомога, він був поруч. Лань Ван Цзі мав таку якість із самого дитинства. «Бути там, де хаос» - так люди називали його нічні полювання, а також хвалили за моральні якості. Зараз Цзян Чен справді виглядав не надто ввічливим, розмовляючи таким тоном. Навіть молодші, які прийшли слідом за Лань Ван Цзі, здавалося, були не в захваті від того, що чули. 

 

Лань Цзін Ї прямо запитав:

 

– Хіба лідер клану Цзян теж не тут?

 

Цзян Чен похмуро відповів:

 

– Тц, справді думаєш, що можеш втручатися в розмову старших? Клан Ґу Су Лань завжди був відомим своєю шанобливою поведінкою. Невже так він виховує своїх учнів?

 

Лань Ван Цзі, здавалося, не хотів вступати в розмову, кинувши погляд на Лань Си Чжуя. Той зрозумів і сказав молодшим розмовляти між собою. Після цього він звернувся до Цзінь Ліна:

 

– Молодий майстре Цзінь, нічні полювання завжди були чесними змаганнями між різними кланами й сектами. Однак розставляти сітки по всій горі Дафан явно заважає хліборобам, змушуючи їх потрапляти в пастки. Це суперечить чи не суперечить правилам нічного полювання?

 

Похмурий вираз обличчя Цзінь Ліна був точно таким самим, як і в його дядька:

 

– Що я можу зробити? Вони самі винні в тому, що потрапили в пастку. Я все вирішу після того, як упіймаю здобич.

 

Лань Ван Цзі насупився. Цзінь Лін був готовий знову заговорити, але раптом усвідомив, що не може ні відкрити рота, ні вимовити жодного звуку, що шокувало його. Побачивши, як верхня й нижня губи Цзінь Ліна стали нероздільними, наче склеєні, обличчя Цзян Чена відобразило гнів. Від позбувся навіть тих недбалих манер, яких дотримувався:

 

– Агов, ти! Що це означає? Ще не твоя черга виховувати Цзінь Ліна, тож зніми заклинання! Негайно!

 

Закляття мовчання використовувалося членами клану Лань для того, щоб робити догани своїм учням. Вей У Сянь дуже страждав від цього маленького трюку. Хоч це й не було чимось надто складним чи незрозумілим, лише люди клану Лань могли зняти закляття. Якщо хтось хотів насильно заговорити, це призводило до того, що губи розривалися до крові, а горло хрипіло кілька днів. Єдиним виходом було мовчати й обдумувати скоєне, доки не закінчиться термін покарання. Лань Си Чжуй сказав:

 

– Лідере секти Цзян, не треба гніватися. Якщо він не розірве закляття силою, то через тридцять хвилин воно розвіється саме по собі.

 

Перш ніж Цзян Чен відкрив рота, щоб заговорити, з лісу до них вибіг чоловік одягнений у фіолетову форму клану Цзян. Він крикнув:

 

– Лідере секти!

 

Однак побачивши присутність Лань Ван Цзі, завагався. Цзян Чен сатирично промовив:

 

– Говори. Є ще погані новини?

 

Чоловік почав тихим голосом:

 

– Нещодавно пролетів блакитний меч і знищив сіті, що зв'язують божества, які ви розставили.

 

Цзян Чен суворо подивився на Лань Ван Цзі. Невдоволення було написано на його обличчі:

 

– Скільки?

 

Чоловік обережно відповів:

 

– Усі…

 

Та це ж більше чотирьохсот!

 

Цзян Чен кипів від гніву.

 

Він не очікував, що подорож буде настільки невдалою. Спочатку Цзян Чен приїхав, аби допомогти Цзінь Ліну. Цього року йому мало б виповнитися п'ятнадцять років, і він уже повинен був дебютувати й почати змагатися з юними майстрами інших кланів. Цзян Чен ретельно обміркував це рішення, перш ніж обрати гору Дафань місцем полювання. Він також розставив усюди сітки й погрожував заклинателям інших кланів, показуючи їм можливі наслідки, щоб ті відступили й дозволили Цзінь Ліну отримати головний приз, не маючи нікого, хто бився б проти нього.

 

Хоча чотириста сіток для зв'язування божеств були величезною ціною, для секти Юнь Мен Цзян це було не так уже й багато. Проте втрата сіток була дрібницею, а от втрата обличчя - ні. Через дії Лань Ван Цзі Цзян Чен відчув вир гніву на дні свого серця, який з кожною секундою піднімався все вище й вище. Він примружив очі, а лівою рукою недбало погладжував перстень на вказівному пальці правої руки.

 

Це був небезпечний знак.

 

Усі знали, що перстень був грізною, сильною магічною зброєю. Щоразу, коли лідер клану Цзян починав торкатися його, це означало, що він має намір убити.