Вей У Сянь був людиною, яка вміла легко знаходити розваги для себе навіть у нудних обставинах. Оскільки варіантів було обмаль, він почав дражнити Лань Ван Цзі, називаючи його «Ван Цзі-сюн».
Але той залишався нерухомим.
– Ван Цзі.
Парубок навпроти виглядав так, ніби нічого не чув.
– Лань Ван Цзі.
– Лань Чжань!
Лань Ван Цзі нарешті перестав писати й подивився на нього холодним поглядом. Вей У Сянь відступив назад, піднявши руки, ніби захищаючись:
– Не дивись на мене так. Я назвав твоє ім'я при народженні лише тому, що ти не відповідав, коли кликав тебе Ван Цзі. Якщо засмучений, можеш також називати мене Вей Їн.
Хлопець відповів лише:
– Опусти ноги.
Вей У Сянь сидів у вкрай неправильній перекошеній позі з підпертими ногами. Побачивши, що його піддражнювання допекли Лань Ван Цзі так, що той почав говорити, він тихо хихикнув про себе, подумавши, що хмари розійшлися й з'явився місяць.
(П.П.: Побачити, як хмари розходяться й з'являється місяць, означає нарешті побачити результат після довгого терпіння й очікування.)
Послухавшись Лань Ван Цзі, Вей У Сянь опустив ноги, але непомітно нахилився верхньою частиною тіла й притиснув руки до столу. Це досі була неприйнятна поза для сидіння. Він запитав серйозним тоном:
– Лань Чжань, дозволь поставити тобі запитання. Ти... справді так сильно мене ненавидиш?
Лань Ван Цзі опустив очі, і його вії відкинули легкі тіні на нефритові щоки. Вей У Сянь поспішно додав:
– Гей, не будь таким. Не ігноруй мене знову після того, як сказав так мало слів. Я хочу визнати свою провину й вибачитися перед тобою. Поглянь на мене.
Після паузи він знову заговорив:
– То я навіть погляду не гідний? Звісно. Тоді просто почну говорити. Провина за ту ніч лежить на мені. Я помилився – не варто було лізти на стіну, пити алкоголь і битися з тобою. Але присягаюся! Я не навмисно тебе спровокував, а просто дійсно не знав порядки вашого клану. Усі правила ордену Цзян передаються усно – жодне з них не записується. Інакше цього не сталося б!
«Я точно не допивав би глечик «Усмішки Імператора» на твоїх очах, а сховав би його й відніс до себе в кімнату, де потайки пив би щодня й ділився з іншими, поки всі не сп’яніємо.
Вей У Сянь продовжив:
– І взагалі, якщо поміркувати, то хто з нас напав першим? Ти. Якби не це, ми могли б гарно поспілкуватися й усе з'ясувати. Однак, якщо хтось атакує, я повинен захищатися. Тож це не тільки моя провина. Лань Чжань, ти мене чуєш? Поглянь на мене. Молодий Майстре Лань?
Вей У Сянь клацнув пальцями:
– Другий брате Лань, вшануйте мене своїм поглядом.
(П.П.: Дослівний переклад – «Другий старший брат Лань». Тут дане звертання використано в жартівливій формі. В Китаї ж його використовують зазвичай при флірті, особливо дівчата по відношенню до хлопців.)
Лань Ван Цзі навіть не підвів очей:
– Перепиши ще раз.
Вей У Сянь знову нахилився:
– Ну не будь таким. Це моя провина, гаразд?
Лань Ван Цзі безжально викрив його брехню:
– Ти не відчуваєш жодних докорів сумління.
Вей У Сянь продовжив так, ніби у нього не було ніякої гідності:
– Вибач, вибач, вибач, вибач, вибач, вибач, вибач, вибач, вибач, вибач, вибач. Я можу повторювати стільки разів, скільки ти забажаєш. Навіть можу сказати це, стоячи на колінах.
Лань Ван Цзі відклав пензлик. Вей У Сянь подумав, що тому нарешті увірвався терпець і хлопець захотів його побити. Та щойно він приготувався натягнути дурнувату посмішку, як виявив, що його губи були ніби склеєні, тож посміятися не вийде.
Обличчя Вей У Сяня швидко змінилося. Він насилу говорив:
– Ммф? Умфммфнмфнф!
Лань Ван Цзі заплющив очі й ледь чутно вдихнув повітря. Після цього до нього знову повернувся спокійний вираз обличчя. Ван Цзі взявся за пензель, наче нічого й не сталося. Вей У Сянь давно знав про ненависне закляття мовчання ордену Лань, але відмовлявся в це вірити. Проте, доклавши всіх зусиль і розтираючи губи до почервоніння, він однаково не міг розкрити рота. Тоді Вей У Сянь схопив папір, почав писати так, ніби його пензель летів, і штовхнув аркуш до парубка навпроти. Лань Ван Цзі кинув на нього свій погляд:
– Жалюгідно, – відповів він, зім'яв його в кульку й викинув.
Вей У Сянь так розлютився, що навіть покрутився на підлозі, а потім піднявся й написав ще один лист, ляснувши ним перед Лань Ван Цзі. І знову той зім'яли в кульку й викинули.
Закляття мовчання розвіялося лише після того, як Вей У Сянь закінчив переписування. На другий день, коли він знову прийшов до павільйону бібліотеки, паперових кульок, що валялися всюди, вже не було.
Вей У Сянь не зробив жодних висновків, і, хоча в перший день він дуже страждав від заклинання мовчання, вже через кілька хвилин його язик знову почав свербіти. Тож після того, як Вей У Сянь кілька разів необачно заговорив, його вчергове змусили замовкнути. Він не міг відкрити рота, тому знову штовхнув криву записку до Лань Ван Цзі, який зім'яв її й кинув на землю. Те саме сталося й на третій день.
(П.П.: Дослівний переклад – «забути про біль після того, як поріз загоїться». Означає швидко забути про те, що людина мала б засвоїти з покарання.)
Його раз за разом змушували мовчати. Однак в останній день, коли йому довелося «стати обличчям до стіни й роздумувати», Лань Ван Цзі помітив, що Вей У Сянь мав дещо інший вигляд.
Під час свого перебування в Ґу Су, Вей У Сянь міг залишити свій меч будь-де. Ніхто ніколи не бачив, щоб той носив його належним чином. Проте сьогодні він узяв меч із собою, голосно грюкнувши ним по столу. Хлопець навіть почав писати не вимовивши й слова, що йшло в розріз із його звичними дошкуляннями Лань Ван Цзі. Вей У Сянь був настільки слухняним, що це здавалося дивним.
Лань Ван Цзі не мав причин змушувати його замовкнути, тому ще кілька разів глянув на нього, ніби не вірив, що той нарешті захотів поводитися пристойно. Виправдовуючи очікування, через деякий час Вей У Сянь повторив свої звичні дії, простягнувши Лань Ван Цзі аркуш паперу, щоб він подивився на нього.
Лань Ван Цзі спочатку подумав, що це знову якась плутанина з незграбних фраз, але після випадкового погляду його охопило здивування від намальованого портрету людини, що сиділа прямо й читала біля вікна. Це був він сам.
Зрозумівши, що Лань Ван Цзі не одразу відвів погляд, Вей У Сянь скривив губи й підняв брову. Слова не потрібні, оскільки значення було очевидним:
«Схоже вийшло? Як тобі?»
Лань Ван Цзі повільно промовив:
– Замість переписування текстів, ти гаєш час на малювання. Думаю, день твого звільнення від покарання ніколи не настане.
Вей У Сянь дмухнув на чорнило, яке ще не висохло, і безтурботно відповів:
– Я вже закінчив, тому завтра не прийду!
Тонкі пальці Лань Ван Цзі, здавалося, зупинилися перед тим, як перегорнути наступну жовту сторінку. На диво, Вей У Сянь не замовк. Оскільки хлопець навпроти ніяк не відреагував, Вей У Сянь легенько кинув малюнок:
– Це твоє.
Той упав на килимок, але Лань Ван Цзі не мав жодного наміру його піднімати. За ці дні папір, на якому Вей У Сянь писав прокльони, вмовляння, вибачення, благання та інші безладні каракулі, закінчувався саме так. Він звик до цього й не зважав. Раптом юнак сказав:
– Я забув. Треба ще дещо додати.
Після цих слів він узяв папір та пензлик і додав кілька мазків. Вей У Сянь подивився на малюнок, потім на саму людину й покотився підлогою від сміху. Лань Ван Цзі відклав книгу й побачив, що той домалював квітку в його волоссі.
Куточки губ Ван Цзі, здавалося, сіпнулися. Вей У Сянь підповз і наввипередки заговорив:
– Знову скажеш жалюгідно? Не можеш вигадати щось нове? Якесь інше слово?
Лань Ван Цзі холодно відповів:
– Надзвичайно жалюгідно.
Вей У Сянь заплескав у долоні:
– Ти справді додав ще одне слово. Дякую!
Лань Ван Цзі відвів погляд, узяв книгу, яку поклав на стіл, і знову розкрив її. Він встиг зазирнути в неї лише один раз, перш ніж відкинув геть, наче та його обпекла.
Спочатку Лань Ван Цзі читав буддійський текст, але коли він подивився на розгорнуту сторінку, то побачив лише голі переплетені фігури, нестерпні для його ока. Йому підсунули порнографічну книгу, обкладинка якої була замаскована під буддійський текст.
Навіть людина без мізків здогадалася б, хто це зробив. Мабуть, Вей У Сянь скористався можливістю, коли Лань Ван Цзі звернув увагу на малюнок. До того ж, Вей У Сянь навіть не намагався щось приховати, ляснувши рукою по столу й істерично регочучи:
– Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!
Лань Ван Цзі відкинув книгу так, ніби та кишіла зміями та скорпіонами, і менш ніж за секунду відскочив до кутка павільйону. Він заревів від люті:
– Вей Їн!
Вей У Сянь ледь не закотився під стіл від сміху, насилу піднявши руку:
– Тут! Я тут!
Лань Ван Цзі швидко витягнув Бічень. Відколи вони познайомилися, Вей У Сянь ніколи не бачив його таким розгубленим. Він поспішно схопив власний меч, витягнувши його так, що третина леза виявилася назовні, і нагадав Лань Ван Цзі:
– Манери, Другий Майстре Лань! Слідкуйте за своїми манерами! Я сьогодні теж приніс свого меча. Якщо почнемо битися, з цим павільйоном усе буде гаразд?
Він знав, що Лань Ван Цзі буде присоромлений і розгніваний, тому навмисне відмовився від принципу, що меч має слугувати самозахисту, аби його випадково не закололи. Лезо Біченя було спрямоване на нього. В той момент легко простежувалося, як вогонь проростає в парі світлих очей:
– Що ти за людина?!
Вей У Сянь відповів:
– А якою людиною я можу бути? Чоловіком!
Лань Ван Цзі вигукнув:
– Безсоромний!
– Чи повинен я соромитися цього? Тільки не кажи, що ніколи раніше не бачив чогось подібного. Я тобі не вірю.
Слабким місцем Лань Ван Цзі було те, що він не вмів сперечатися. Після хвилини мовчазного стримування юнак холодно промовив:
– Ходімо на двір.
Вей У Сянь кілька разів похитав головою, вдаючи слухняність:
– Ні, ні. Хіба Ви не знали, молодий майстре Лань? У Хмарних Глибинах заборонено битися без дозволу.
Він хотів підняти книгу, але Лань Ван Цзі випередив його, вихопивши її з його рук. Вей У Сянь швидко здогадався, що той збирається використати це як доказ, щоб донести на нього. Він навмисно промовив:
– Навіщо ти її забрав? Думав, вона тобі не сподобалася. Чи все навпаки? Насправді, якщо хочеш її прочитати, то не мусиш за неї боротися. Я однаково позичив книгу виключно для тебе. Тепер, коли ти також прочитав хтиву книжку, ми стали друзями. Можемо продовжувати обмінюватися думками й...
Лань Ван Цзі зблід. Він говорив по одному слову за раз:
– Я. Не. Збираюся. Це. Читати.
Вей У Сянь продовжував спотворювати факти:
– Якщо не збирався читати, навіщо тоді взяв? Хочеш таємно зберігати? Так не можна. Я позичив її, тож доведеться повернути книгу після прочитання... Гей, гей, гей, не підходь. Ти надто близько, я нервуюся. Просто поговорімо. Ти ж не збираєшся її віддати, так? Тим паче кому? Старому... Твоєму дядькові? Другий Молодий Майстер Лань, як думаєте, чи можна дозволити старшому побачити це? Він точно подумає, що дехто її вже прочитав. Тобі буде так соромно, що ти помреш...
Лань Ван Цзі наповнив свою праву руку духовною енергією, і книгу розірвало на тисячі мільйонів шматочків, які полетіли вниз. Коли Вей У Сянь збагнув, що він успішно спровокував Лань Ван Цзі на знищення доказів, то нарешті відчув полегшення й із удаваним жалем промовив:
– Яке марнотратство!
Потім він підняв папірець, що впав йому на волосся, і показав блідому Лань Ван Цзі:
– Лань Чжань, все в тобі чудове, окрім того, що любиш розкидувати всюди речі. Скажи мені, скільки стосів паперу ти викинув за останні кілька днів? А сьогодні вже задовольняєшся тим, що рвеш його. Сам порвав, сам і прибирай. Я не збираюся допомагати.
Звісно ж, він ніколи й не допомагав.
Лань Ван Цзі намагався стримуватися, але його терпець урвався. Він прогримів:
– Забирайся геть!
Вей У Сянь сказав:
– Ну-ну, тільки поглянь на себе, Лань Чжань. Усі кажуть, що ти неперевершений джентльмен, яскрава перлина світу, тримаєшся з незрівнянною ввічливістю. Але хіба не знаєш, що в Хмарних Глибинах заборонено шуміти? І ти, фактично, сказав мені «забиратися геть». Це вперше, коли я чую таке від тебе...
Лань Ван Цзі кинувся на нього з мечем. Вей У Сянь поспішно застрибнув на підвіконня:
– Тоді забираюсь геть. Загубитися - моє найкраще вміння. Не варто мене проводжати!
Він зістрибнув з павільйону бібліотеки, регочучи мов маніяк, і побіг до лісу. Там на нього вже чекала група людей. Нє Хуай Сан запитав:
– Як усе пройшло? Він прочитав? Яка була реакція?
Вей У Сянь відповів:
– Реакція? Ха! Хіба ви не чули, як голосно він кричав?
Нє Хуай Сан був сповнений захоплення:
– Я почув, що він сказав тобі забиратися геть! Вей-сюн, мені вперше довелося чути такі слова від Лань Ван Цзі. Як ти це зробив?
На обличчі Вей У Сяня сяяло задоволення:
– Радий, що допоміг йому досягти цього «вперше». Ви всі бачили, чи не так? Стриманість та етикет, за які так хвалили Другого Молодого Майстра Лань, виявилися слабкими й марними проти мене.
Цзян Чен вилаявся з похмурим виразом обличчя:
– Чим ти пишаєшся?! Чим тут можна пишатися?! Думаєш, це похвально, коли хтось каже тобі забиратися геть? Ти приносиш стільки ганьби нашому клану!
Вей У Сянь відповів:
– Я дуже хотів вибачитися перед ним, але він ніколи не звертав на мене уваги. Сам мовчав стільки днів, то що поганого в тому, що я трохи розважився? Та й книгу дарував із добрими намірами. Хуай Сан-сюн, те, що сталося з твоєю книгою – дуже сумно. Я навіть не встиг її дочитати, а вона була такою хорошою! Лань Чжань, безумовно, не розуміє правильних стосунків. Я віддав її йому, та він однаково був незадоволений. Яке марнування його личка.
Нє Хуай Сан вигукнув:
– Мені зовсім не шкода книг! Можеш брати стільки, скільки захочеш.
Цзян Чен насміхався:
– Ти серйозно образив і Лань Ван Цзі, і Лань Ці Женя. Чекай завтра на смерть! Ніхто не поховає твій труп.
Вей У Сянь замахав руками, обійнявши Цзян Чена за плечі:
– Кого це хвилює? Ти вже стільки разів ховав мій труп, то що поганого в іще одному?
Цзян Чен відповів, стусанувши його ногою:
– В майбутньому, як зробиш щось подібне, не давай мені знати! І не проси дивитися!
Далі
Розділ 16 - Вдосконалення. Частина 6
На випадок, якщо старигань і його племінник прийдуть витягнути Вей У Сяня з ліжка посеред ночі, той спав, тримаючи меча. Проте ніч минула спокійно. Наступного дня Нє Хуай Сан прийшов до нього із задоволеною мармизою й сказав: – Брате Вей, тобі дійсно всміхається фортуна. Старий Лань пішов на збори членів клану минулої ночі, тому в нас не буде занять цілих п’ять днів! «Тепер, коли стариганя немає, з молодшим Ланєм можна легко впоратися!» Вей У Сянь швидко піднявся й, вишкірившись, одягав чоботи: – Воістину щасливий збіг. Ніби самі Небеса благословляють мене. Цзян Чен стояв обіч, старанно натираючи свого меча, і опустив Вей Їна на землю: – Коли старий повернеться, тебе однаково покарають. Вей У Сянь відповів: – Заради чого живій людині займати свою голову роздумами про те, що станеться після її смерті? Я просто безтурботно житиму якомога довше. Ходімо. Не вірю, що не зможу знайти жодного фазана на горі клану Лань. Утрьох вони проходили повз вхід у Небесні Глибини. Раптом Вей У Сянь зупинився й вигукнув: – Там хтось іде... Лань Чжань! Крізь арку пройшло двоє. Обидва юнаки були немов витесані з льоду й нефриту – одягнені в однакові білосніжні шати, а китиці мечів і налобні стрічки колихав вітер. Відрізнялися лише їхні аури й вирази обличчя. Вей У Сянь міг одразу сказати, що хлопець із суворим обличчям – Лань Ван Цзі, а з лагідним – Цзеу-Цзюнь, Лань Сі Чень. Коли Лань Ван Цзі побачив Вей У Сяня, то насупив брови, зиркнувши на нього майже «серйозним» поглядом. Він відвів погляд і втупився в далину, ніби якби дивився довше, то заплямувався б. З іншого боку, Лань Сі Чень усміхнувся: – А ви?.. Цзян Чен висловив свою повагу, привітавшись: – Цзян Вань Інь із Юнь Мен. – Вей У Сянь із Юнь Мен. Лань Сі Чень відповів на вітання. Нє Хуай Сан прошепотів: – Брате Сі Чень. Той звернувся до нього: – Хуай Сан, деякий час тому, коли я відвідав Цін Хе, твій брат запитав про твої успіхи в навчанні. Як справи? Цього року зможеш пройти? Нє Хуай Сан відповів: – Загалом, так... Він був схожий на зів’ялий огірок, безпорадно поглядаючи на Вей У Сяня. У відповідь той усміхнувся: – Цзеу-Цзюнь, куди ви вдвох прямуєте? – Потрібно знищити водяного упиря. У нас не вистачало рук, тому я повернувся, щоб знайти Ван Цзі. Останній холодно промовив: – Брате, годі світських розмов. Не можна гаяти час. Ходімо. Вей У Сянь поспішив: – Зачекай, зачекай, зачекай. Я знаю, як ловити водяних упирів. Цзеу-Цзюнь, чому б тобі не взяти нас із собою? Лань Сі Чень усміхнувся. Лань Ван Цзі заявив: – Це проти правил. Вей У Сянь зауважив: – Як це проти правил? Раніше ми постійно ловили водяних упирів у Юнь Мені. Крім того, в нас однаково немає занять. Юнь Мен багатий на озера, тому просто кишів водяними упирями. Це правда, що люди з клану Цзян були вправні в цьому, і Цзян Чен також хотів утримати репутацію, яку орден Юнь Мен Цзян утратив під час перебування в клані Лань: – І справді, Цзеу-Цзюнь, ми б точно допомогли. – Це не обов’язково. Клан Ґу Су Лань і… До того як Лань Ван Цзі закінчив говорити, Лань Сі Чень промовив, усміхаючись: – Тоді вирішено. Дуже дякую за вашу допомогу. Ходіть підготуйтеся й можемо вирушати. Хуай Сан, ти також підеш? Нє Хуай Сан також хотів приєднатися, але згадав про свого старшого брата, коли зустрів Лань Сі Ченя. Зіщулившися, він не наважувався грати дурня: – Я, мабуть, повернуся до навчання... Він сподівався, що Лань Сі Чень скаже його братові кілька хороших слів про нього. Вей У Сянь і Цзян Чен повернулися до своїх кімнат, щоб підготуватися. Лань Ван Цзі кинув погляд на їхні спини й збентежено насупився: – Брате, чому ти вирішив узяти їх із собою? Винищувати упирів це не жарти. Лань Сі Чень відповів: – Головний учень і єдиний син лідера ордену Цзян досить відомі в Юнь Мені. Ймовірно, вони знають більше, ніж показують. Хоча Лань Чжань нічого на це не відповів, та фраза «Не погоджуюся» була буквально написана на його обличчі. Лань Січень знову заговорив: – І, крім того, ти ж хочеш, щоб він також пішов, чи не так? Лань Ван Цзі був приголомшений. Лань Сі Чень продовжив: – Я погодився лише тому, що ти мав такий вигляд, ніби хотів, аби головний учень клану Цзян пішов із тобою. Серед них запала мертва тиша. Лише через деякий час Лань Ван Цзі нарешті промовив так, ніби слова давалися йому з великими труднощами: – Ти помиляєшся. Він хотів і далі захищатися, але Вей У Сянь і Цзян Чен уже прямували до них, тож йому довелося замовкнути. Вони стали на мечі й рушили. Місто Цай Ї, де тривало переслідування водяних упирів, було приблизно за десять кілометрів від Хмарних Глибин. Місто пронизали водяні шляхи. Це була або мережа річок, що густо вкривала місто, або житла, розташовані по обидва боки від водних доріг. Будинки мали білі стіни й сірі дахи, а річки наповнювали човни з кошиками й людьми. На берегах продавали квіти, фрукти, вироби з бамбука, тістечка, чай і шовк. Ґу Су розташовувався в районі Цзянь Нань, тому всі голоси, що лунали звідусіль, були м’якими й ніжними. Навіть коли два човни врізалися один в одного й кілька банок рисового вина розлилися, суперечка двох човнярів звучала як цвірінькання горобців. Хоча в Юнь Мені й було багато озер, маленьких містечок із такою кількістю води налічувалося мало. Вей У Сянь вважав це досить цікавим. Він купив два глечики рисового вина й дав один Цзян Чену: – Люди Ґу Су так солодко розмовляють. Хіба це можна назвати сперечанням? Якщо вони побачать, як сперечаються у Юнь Мені, то можуть до смерті злякатися... Чому ти так дивишся на мене, Лань Чжань? Справа не в тому, що я надто скупий, аби купити тобі вина. Хіба ваші правила не забороняють вживати алкоголь? Затримавшись лише на коротку мить, група заклинателів сіла на десять чи близько того вузьких човнів і попливла до місця, де зібралися водяні упирі. Поступово будинків на берегах поменшало, затихла й річка. Вей У Сянь і Цзян Чен змагалися у веслуванні на власних човнах, одночасно прислухаючися до навколишнього середовища. Цей водний шлях вів до великого озера, яке називалося Білін. Водяні упирі не гнітили людей Цай Ї десятками років, проте за останні місяці кількість потопельників на озері різко зросла. Безпричинно затонули й човни, що перевозили вантажі. Пару днів тому Лань Сі Чень закинув у Білін кілька сіток. Він сподівався зловити одного чи двох водяних упирів, але натомість витягнув близько дюжини. Лань Сі Чень очистив трупи й відніс їх у ближню частину міста, але виявилося, що деякі з них не були знайомі нікому з місцевих жителів. Учора він знову закинув сітку і вчергове зловив чимало упирів. Вей У Сянь сказав: – Не схоже, що вони потонули деінде й спливли тут. Водяні упирі вибагливі до своєї місцевості. Здебільшого ця нечисть залишається там, де померла. Лань Сі Чень кивнув: – Правильно. Ось чому я подумав, що це не звичайна справа й попросив Ван Цзі піти зі мною про всяк випадок. Вей У Сянь запитав: – Цзеу-Цзюнь, водяні упирі дуже розумні. Якщо будемо використовувати човни й не поспішатимемо, чи може бути, що вони сховаються під водою і не показуватимуться? Ми ж вічність їх шукатимемо. Що як не зможемо їх знайти? Лань Ван Цзі відповів: – Будемо чекати. Зрештою, ми робимо те, що повинні. Вей У Сянь: – Просто за допомогою сіток? Лань Сі Чень: – Саме так. Клан Юнь Мен Цзян має інші методи? Вей У Сянь усміхнувся, але не відповів. Звичайно, орден Юнь Мен Цзян також використовував сітки. Але, оскільки Вей У Сянь був хорошим плавцем, він завжди стрибав у річку й просто витягував водяних упирів. Однак цей спосіб був надто небезпечним. Він точно не міг зробити це перед заклинателями клану Лань. Якби це дійшло до вух Лань Ці Женя, Вей У Сянь точно отримав би чергове покарання. Він змінив тему: – Було б чудово мати щось схоже на рибальську наживку, якою можна привабити водяних упирів. Або щось, що може вказати їхній напрямок, як компас. Цзян Чен сказав: – Дивися у воду й зосередься на пошуках. Знову даєш волю своїй уяві. Вей У Сянь: – Культивація та політ на мечах також були лише уявою! Поглянувши вниз, він оглянув дно човна, на якому стояв Лань Ван Цзі. У його голові промайнула здогадка, і він крикнув: – Лань Чжань, поглянь на мене! У той момент Лань Ван Цзі пильно стежив за водою. Почувши це звернення, він підняв голову й побачив, як бамбукове весло Вей У Сяня, здіймаючи бризки води, вдаряється в його човен. Лань Ван Цзі легко перестрибнув на інший, уникаючи бризок. Він був неабияк розлючений, подумавши, що Вей У Сянь знов почав грати дурня: – Жалюгідно! Однак Вей У Сянь ударив ногою бік човна Лань Ван Цзі й перекинув його бамбуковим веслом. До дерев’яних дошок дна щільно причепилися три водяні упирі з опухлими обличчями й попелястою шкірою! Учень, який стояв поруч, негайно придушив їх. Лань Сі Чень усміхнувся: – Юний пане Вей, як ти дізнався, що вони під човном? Вей У Сянь постукав по борту: – Усе просто! Човен просідав більше, ніж потрібно. Ван Цзі був єдиною людиною, яка стояла там, але човен опустився нижче, ніж ті, що перевозили двох людей. Тож я подумав, що, мабуть, щось було на дні. Лань Сі Чень похвалив його: – Ти справді досвідчений. Весло Вей У Сяня злегка ковзнуло по воді й човен пришвидшився, зупинившись біля човна Лань Ван Цзі. Він сказав: – Лань Чжань, я не бризкав на тебе водою навмисно. Водяні упирі дуже розумні. Якби я сказав це вголос, вони б почули й утекли. Гей, не ігноруй мене. Чому не дивишся на мене, другий молодий майстре Лань? Нарешті Лань Ван Цзі поблажливо кинув на нього погляд: – Навіщо ти пішов із нами? Вей У Сянь щиро відповів: – Я тут, щоб вибачитися перед тобою. Провина за минулу ніч лежить на мені. Я помилився. Обличчя Лань Ван Цзі було трохи нахмуреним, швидше за все тому, що той досі не забув, як він «вибачився» перед ним. Вей У Сянь запитав, хоча знав відповідь: – Чому ти такий похмурий? Не хвилюйся. Сьогодні я справді тут задля допомогти. Цзян Чен більше не міг дивитися на цю сцену: – Якщо справді хочеш допомогти, то припини балакати й ходи сюди! Один з ученів крикнув: – Сітка зрушилася! Дійсно, мотузки сітки почали хитатися. Вей У Сянь засяяв: – Вони тут, вони тут! Густі довгі пасма волосся утворювали вуалі з чорного атласу, що здіймалися й зникали навколо човнів. Посеред них пари жахливих рук стискалися з боків. Лань Ван Цзі вихопив Бічень і відрубав близько десяти зап’ясть зліва від човна, залишивши лише долоні з пальцями, глибоко встромленими в дерево. Коли він збирався відзрізати ті, що праворуч, повз нього спалахнуло червоне світло, а меч Вей У Сяня вже заходив у піхви. Вода припинила рухатися, і сітка знову заспокоїлася. Хоча кілька хвилин тому меч Вей У Сяня атакував надзвичайно швидко, Лань Ван Цзі вже міг сказати, що той був дуже високої якості. Він запитав із серйозним обличчям: – Яке ім’я у твого меча? Вей У Сянь відповів: – Суйбянь. Лань Ванцзі витріщився на нього. Вей У Сянь подумав, що він погано розчув, тому повторив: – Суйбянь. (П.П.: Суйбянь – «байдуже».) Лань Ван Цзі нахмурився: – У меча є дух. Називати його «Байдуже» – це неповага. Вей У Сянь зітхнув: – Думаєш, незвичайно, чи не так? Я не називав його будь-як, але ім’я мого меча просто «Суйбянь». Ось. Говорячи це, він простягнув меч, аби Лань Ван Цзі побачив символи на мечі. На піхвах, оточених лініями та візерунками, були вирізані два стародавні символи. Це справді було «Байдуже». Кілька хвилин Лань Ван Цзі не міг підібрати слів. Вей У Сянь продемонстрував свою зваженість: – Тобі не потрібно щось говорити. Я знаю, що ти точно хочеш запитати мене, чому саме таке ім'я. Усі запитують, чи має це якесь особливе значення. Насправді нічого такого немає. Просто коли дядько Цзян дав мені меч і запитав, як хочу його назвати, я придумав більше двадцяти імен, але не був задоволений жодним. Я подумав, що можу дозволити дядьку Цзян назвати його, тож сказав: «Байдуже!». Але хто ж знав, що після цього на мечі викуються ці два символи. Дядько Цзян сказав: «Якщо це так, то чому б не дозволити мечу назватися “Суйбянь”?». Чесно кажучи, це ім’я теж непогане, чи не так? Нарешті Лань Ван Цзі промовив крізь стиснені зуби: – Сміховинно!.. Вей У Сянь тримав меч на плечі: – Ти така нудна людина. Хіба не розумієш, яке це гарне ім’я? Його перевага в тому, що можна дурити таких серйозних людей, як ти. Спрацьовує кожного разу, ха-ха! У той самий час зсередини зеленого озера довга тінь промайнула навколо маленького човна. Після того, як Цзян Чен добив водяних упирів на своєму боці, він досі стежив за тими, кого вони пропустили. Побачивши тінь, він негайно закричав: – Знову йде!
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!