Вдосконалення. Частина 5

Вей У Сянь був людиною, яка вміла легко знаходити розваги для себе навіть у нудних обставинах. Оскільки варіантів було обмаль, він почав дражнити Лань Ван Цзі, називаючи його «Ван Цзі-сюн».

 

Але той залишався нерухомим.

 

– Ван Цзі.

 

Парубок навпроти виглядав так, ніби нічого не чув.

 

– Лань Ван Цзі.

 

– Лань Чжань!

 

Лань Ван Цзі нарешті перестав писати й подивився на нього холодним поглядом. Вей У Сянь відступив назад, піднявши руки, ніби захищаючись:

 

– Не дивись на мене так. Я назвав твоє ім'я при народженні лише тому, що ти не відповідав, коли кликав тебе Ван Цзі. Якщо засмучений, можеш також називати мене Вей Їн.

 

Хлопець відповів лише:

 

– Опусти ноги.

 

Вей У Сянь сидів у вкрай неправильній перекошеній позі з підпертими ногами. Побачивши, що його піддражнювання допекли Лань Ван Цзі так, що той почав говорити, він тихо хихикнув про себе, подумавши, що хмари розійшлися й з'явився місяць.

 

(П.П.: Побачити, як хмари розходяться й з'являється місяць, означає нарешті побачити результат після довгого терпіння й очікування.)

 

Послухавшись Лань Ван Цзі, Вей У Сянь опустив ноги, але непомітно нахилився верхньою частиною тіла й притиснув руки до столу. Це досі була неприйнятна поза для сидіння. Він запитав серйозним тоном:

 

– Лань Чжань, дозволь поставити тобі запитання. Ти... справді так сильно мене ненавидиш?

 

Лань Ван Цзі опустив очі, і його вії відкинули легкі тіні на нефритові щоки. Вей У Сянь поспішно додав:

 

– Гей, не будь таким. Не ігноруй мене знову після того, як сказав так мало слів. Я хочу визнати свою провину й вибачитися перед тобою. Поглянь на мене.

 

Після паузи він знову заговорив:

 

– То я навіть погляду не гідний? Звісно. Тоді просто почну говорити. Провина за ту ніч лежить на мені. Я помилився – не варто було лізти на стіну, пити алкоголь і битися з тобою. Але присягаюся! Я не навмисно тебе спровокував, а просто дійсно не знав порядки вашого клану. Усі правила ордену Цзян передаються усно – жодне з них не записується. Інакше цього не сталося б!

«Я точно не допивав би глечик «Усмішки Імператора» на твоїх очах, а сховав би його й відніс до себе в кімнату, де потайки пив би щодня й ділився з іншими, поки всі не сп’яніємо.

 

Вей У Сянь продовжив:

 

– І взагалі, якщо поміркувати, то хто з нас напав першим? Ти. Якби не це, ми могли б гарно поспілкуватися й усе з'ясувати. Однак, якщо хтось атакує, я повинен захищатися. Тож це не тільки моя провина. Лань Чжань, ти мене чуєш? Поглянь на мене. Молодий Майстре Лань?

 

Вей У Сянь клацнув пальцями:

 

– Другий брате Лань, вшануйте мене своїм поглядом.

 

(П.П.: Дослівний переклад – «Другий старший брат Лань». Тут дане звертання використано в жартівливій формі. В Китаї ж його використовують зазвичай при флірті, особливо дівчата по відношенню до хлопців.)

 

Лань Ван Цзі навіть не підвів очей:

 

– Перепиши ще раз.

 

Вей У Сянь знову нахилився:

 

– Ну не будь таким. Це моя провина, гаразд?

 

Лань Ван Цзі безжально викрив його брехню:

 

– Ти не відчуваєш жодних докорів сумління.

 

Вей У Сянь продовжив так, ніби у нього не було ніякої гідності:

 

– Вибач, вибач, вибач, вибач, вибач, вибач, вибач, вибач, вибач, вибач, вибач. Я можу повторювати стільки разів, скільки ти забажаєш. Навіть можу сказати це, стоячи на колінах.

 

Лань Ван Цзі відклав пензлик. Вей У Сянь подумав, що тому нарешті увірвався терпець і хлопець захотів його побити. Та щойно він приготувався натягнути дурнувату посмішку, як виявив, що його губи були ніби склеєні, тож посміятися не вийде.

 

Обличчя Вей У Сяня швидко змінилося. Він насилу говорив:

 

– Ммф? Умфммфнмфнф!

 

Лань Ван Цзі заплющив очі й ледь чутно вдихнув повітря. Після цього до нього знову повернувся спокійний вираз обличчя. Ван Цзі взявся за пензель, наче нічого й не сталося. Вей У Сянь давно знав про ненависне закляття мовчання ордену Лань, але відмовлявся в це вірити. Проте, доклавши всіх зусиль і розтираючи губи до почервоніння, він однаково не міг розкрити рота. Тоді Вей У Сянь схопив папір, почав писати так, ніби його пензель летів, і штовхнув аркуш до парубка навпроти. Лань Ван Цзі кинув на нього свій погляд:

 

– Жалюгідно, – відповів він, зім'яв його в кульку й викинув.

 

Вей У Сянь так розлютився, що навіть покрутився на підлозі, а потім піднявся й написав ще один лист, ляснувши ним перед Лань Ван Цзі. І знову той зім'яли в кульку й викинули.

 

Закляття мовчання розвіялося лише після того, як Вей У Сянь закінчив переписування. На другий день, коли він знову прийшов до павільйону бібліотеки, паперових кульок, що валялися всюди, вже не було.

 

Вей У Сянь не зробив жодних висновків, і, хоча в перший день він дуже страждав від заклинання мовчання, вже через кілька хвилин його язик знову почав свербіти. Тож після того, як Вей У Сянь кілька разів необачно заговорив, його вчергове змусили замовкнути. Він не міг відкрити рота, тому знову штовхнув криву записку до Лань Ван Цзі, який зім'яв її й кинув на землю. Те саме сталося й на третій день. 

 

(П.П.: Дослівний переклад – «забути про біль після того, як поріз загоїться». Означає швидко забути про те, що людина мала б засвоїти з покарання.)

 

Його раз за разом змушували мовчати. Однак в останній день, коли йому довелося «стати обличчям до стіни й роздумувати», Лань Ван Цзі помітив, що Вей У Сянь мав дещо інший вигляд.

 

Під час свого перебування в Ґу Су, Вей У Сянь міг залишити свій меч будь-де. Ніхто ніколи не бачив, щоб той носив його належним чином. Проте сьогодні він узяв меч із собою, голосно грюкнувши ним по столу. Хлопець навіть почав писати не вимовивши й слова, що йшло в розріз із його звичними дошкуляннями Лань Ван Цзі. Вей У Сянь був настільки слухняним, що це здавалося дивним.

 

Лань Ван Цзі не мав причин змушувати його замовкнути, тому ще кілька разів глянув на нього, ніби не вірив, що той нарешті захотів поводитися пристойно. Виправдовуючи очікування, через деякий час Вей У Сянь повторив свої звичні дії, простягнувши Лань Ван Цзі аркуш паперу, щоб він подивився на нього.

 

Лань Ван Цзі спочатку подумав, що це знову якась плутанина з незграбних фраз, але після випадкового погляду його охопило здивування від намальованого портрету людини, що сиділа прямо й читала біля вікна. Це був він сам.

 

Зрозумівши, що Лань Ван Цзі не одразу відвів погляд, Вей У Сянь скривив губи й підняв брову. Слова не потрібні, оскільки значення було очевидним:

 

«Схоже вийшло? Як тобі?»

 

Лань Ван Цзі повільно промовив:

 

– Замість переписування текстів, ти гаєш час на малювання. Думаю, день твого звільнення від покарання ніколи не настане.

 

Вей У Сянь дмухнув на чорнило, яке ще не висохло, і безтурботно відповів:

 

– Я вже закінчив, тому завтра не прийду!

 

Тонкі пальці Лань Ван Цзі, здавалося, зупинилися перед тим, як перегорнути наступну жовту сторінку. На диво, Вей У Сянь не замовк. Оскільки хлопець навпроти ніяк не відреагував, Вей У Сянь легенько кинув малюнок:

– Це твоє.

 

Той упав на килимок, але Лань Ван Цзі не мав жодного наміру його піднімати. За ці дні папір, на якому Вей У Сянь писав прокльони, вмовляння, вибачення, благання та інші безладні каракулі, закінчувався саме так. Він звик до цього й не зважав. Раптом юнак сказав:

 

– Я забув. Треба ще дещо додати.

 

Після цих слів він узяв папір та пензлик і додав кілька мазків. Вей У Сянь подивився на малюнок, потім на саму людину й покотився підлогою від сміху. Лань Ван Цзі відклав книгу й побачив, що той домалював квітку в його волоссі.

 

Куточки губ Ван Цзі, здавалося, сіпнулися. Вей У Сянь підповз і наввипередки заговорив:

 

–  Знову скажеш жалюгідно? Не можеш вигадати щось нове? Якесь інше слово?

 

Лань Ван Цзі холодно відповів:

 

– Надзвичайно жалюгідно.

 

Вей У Сянь заплескав у долоні:

 

– Ти справді додав ще одне слово. Дякую!

 

Лань Ван Цзі відвів погляд, узяв книгу, яку поклав на стіл, і знову розкрив її. Він встиг зазирнути в неї лише один раз, перш ніж відкинув геть, наче та його обпекла.

 

Спочатку Лань Ван Цзі читав буддійський текст, але коли він подивився на розгорнуту сторінку, то побачив лише голі переплетені фігури, нестерпні для його ока. Йому підсунули порнографічну книгу, обкладинка якої була замаскована під буддійський текст.

 

Навіть людина без мізків здогадалася б, хто це зробив. Мабуть, Вей У Сянь скористався можливістю, коли Лань Ван Цзі звернув увагу на малюнок. До того ж, Вей У Сянь навіть не намагався щось приховати, ляснувши рукою по столу й істерично регочучи:

 

– Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!

 

Лань Ван Цзі відкинув книгу так, ніби та кишіла зміями та скорпіонами, і менш ніж за секунду відскочив до кутка павільйону. Він заревів від люті:

 

– Вей Їн!

 

Вей У Сянь ледь не закотився під стіл від сміху, насилу піднявши руку:

 

– Тут! Я тут!

 

Лань Ван Цзі швидко витягнув Бічень. Відколи вони познайомилися, Вей У Сянь ніколи не бачив його таким розгубленим. Він поспішно схопив власний меч, витягнувши його так, що третина леза виявилася назовні, і нагадав Лань Ван Цзі:

 

– Манери, Другий Майстре Лань! Слідкуйте за своїми манерами! Я сьогодні теж приніс свого меча. Якщо почнемо битися, з цим павільйоном усе буде гаразд?

 

Він знав, що Лань Ван Цзі буде присоромлений і розгніваний, тому навмисне відмовився від принципу, що меч має слугувати самозахисту, аби його випадково не закололи. Лезо Біченя було спрямоване на нього. В той момент легко простежувалося, як вогонь проростає в парі світлих очей:

 

– Що ти за людина?!

 

Вей У Сянь відповів:

 

– А якою людиною я можу бути? Чоловіком!

 

Лань Ван Цзі вигукнув:

 

– Безсоромний!

 

– Чи повинен я соромитися цього? Тільки не кажи, що ніколи раніше не бачив чогось подібного. Я тобі не вірю.

 

Слабким місцем Лань Ван Цзі було те, що він не вмів сперечатися. Після хвилини мовчазного стримування юнак холодно промовив:

 

– Ходімо на двір.

 

Вей У Сянь кілька разів похитав головою, вдаючи слухняність:

 

– Ні, ні. Хіба Ви не знали, молодий майстре Лань? У Хмарних Глибинах заборонено битися без дозволу.

 

Він хотів підняти книгу, але Лань Ван Цзі випередив його, вихопивши її з його рук. Вей У Сянь швидко здогадався, що той збирається використати це як доказ, щоб донести на нього. Він навмисно промовив:

 

– Навіщо ти її забрав? Думав, вона тобі не сподобалася. Чи все навпаки? Насправді, якщо хочеш її прочитати, то не мусиш за неї боротися. Я однаково позичив книгу виключно для тебе. Тепер, коли ти також прочитав хтиву книжку, ми стали друзями. Можемо продовжувати обмінюватися думками й...

 

Лань Ван Цзі зблід. Він говорив по одному слову за раз:

 

– Я. Не. Збираюся. Це. Читати.

 

Вей У Сянь продовжував спотворювати факти:

 

– Якщо не збирався читати, навіщо тоді взяв? Хочеш таємно зберігати? Так не можна. Я позичив її, тож доведеться повернути книгу після прочитання... Гей, гей, гей, не підходь. Ти надто близько, я нервуюся. Просто поговорімо. Ти ж не збираєшся її віддати, так? Тим паче кому? Старому... Твоєму дядькові? Другий Молодий Майстер Лань, як думаєте, чи можна дозволити старшому побачити це? Він точно подумає, що дехто її вже прочитав. Тобі буде так соромно, що ти помреш...

 

Лань Ван Цзі наповнив свою праву руку духовною енергією, і книгу розірвало на тисячі мільйонів шматочків, які полетіли вниз. Коли Вей У Сянь збагнув, що він успішно спровокував Лань Ван Цзі на знищення доказів, то нарешті відчув полегшення й із удаваним жалем промовив:

 

– Яке марнотратство!

 

Потім він підняв папірець, що впав йому на волосся, і показав блідому Лань Ван Цзі:

 

– Лань Чжань, все в тобі чудове, окрім того, що любиш розкидувати всюди речі. Скажи мені, скільки стосів паперу ти викинув за останні кілька днів? А сьогодні вже задовольняєшся тим, що рвеш його. Сам порвав, сам і прибирай. Я не збираюся допомагати.

 

Звісно ж, він ніколи й не допомагав.

 

Лань Ван Цзі намагався стримуватися, але його терпець урвався. Він прогримів:

 

– Забирайся геть!

 

Вей У Сянь сказав:

 

– Ну-ну, тільки поглянь на себе, Лань Чжань. Усі кажуть, що ти неперевершений джентльмен, яскрава перлина світу, тримаєшся з незрівнянною ввічливістю. Але хіба не знаєш, що в Хмарних Глибинах заборонено шуміти? І ти, фактично, сказав мені «забиратися геть». Це вперше, коли я чую таке від тебе...

 

Лань Ван Цзі кинувся на нього з мечем. Вей У Сянь поспішно застрибнув на підвіконня:

 

– Тоді забираюсь геть. Загубитися - моє найкраще вміння. Не варто мене проводжати!

 

Він зістрибнув з павільйону бібліотеки, регочучи мов маніяк, і побіг до лісу. Там на нього вже чекала група людей. Нє Хуай Сан запитав:

 

– Як усе пройшло? Він прочитав? Яка була реакція?

 

Вей У Сянь відповів:

 

– Реакція? Ха! Хіба ви не чули, як голосно він кричав?

 

Нє Хуай Сан був сповнений захоплення:

 

– Я почув, що він сказав тобі забиратися геть! Вей-сюн, мені вперше довелося чути такі слова від Лань Ван Цзі. Як ти це зробив?

 

На обличчі Вей У Сяня сяяло задоволення:

 

– Радий, що допоміг йому досягти цього «вперше». Ви всі бачили, чи не так? Стриманість та етикет, за які так хвалили Другого Молодого Майстра Лань, виявилися слабкими й марними проти мене.

 

Цзян Чен вилаявся з похмурим виразом обличчя:

 

– Чим ти пишаєшся?! Чим тут можна пишатися?! Думаєш, це похвально, коли хтось каже тобі забиратися геть? Ти приносиш стільки ганьби нашому клану!

 

Вей У Сянь відповів:

 

– Я дуже хотів вибачитися перед ним, але він ніколи не звертав на мене уваги. Сам мовчав стільки днів, то що поганого в тому, що я трохи розважився? Та й книгу дарував із добрими намірами. Хуай Сан-сюн, те, що сталося з твоєю книгою – дуже сумно. Я навіть не встиг її дочитати, а вона була такою хорошою! Лань Чжань, безумовно, не розуміє правильних стосунків. Я віддав її йому, та він однаково був незадоволений. Яке марнування його личка.

 

Нє Хуай Сан вигукнув:

 

– Мені зовсім не шкода книг! Можеш брати стільки, скільки захочеш. 

 

Цзян Чен насміхався:

 

– Ти серйозно образив і Лань Ван Цзі, і Лань Ці Женя. Чекай завтра на смерть! Ніхто не поховає твій труп.

 

Вей У Сянь замахав руками, обійнявши Цзян Чена за плечі:

 

– Кого це хвилює? Ти вже стільки разів ховав мій труп, то що поганого в іще одному?

 

Цзян Чен відповів, стусанувши його ногою:

 

– В майбутньому, як зробиш щось подібне, не давай мені знати! І не проси дивитися!