Лу Літін був також вельми безжальним. У романі, коли Цзі Цінцін уже впала на дно, й будь-хто міг наступити на неї, він не погребував можливістю добити лежачого. Під час вечірки, в присутності великої кількості людей він примусив її опуститися на коліна й витерти вино, розлите на черевики головної героїні.

 

Зараз, коли Лу Лісін не на жарт хворий, старійшина Лу відправив людей повернути Лу Літіна. Після смерті старшого брата, йому настане час очолити родину Лу.

 

Бух!..

 

На верхньому поверсі, здається, щось вдарилось у двері кабінету. Тітонька Пей поспішно попрямувала нагору, але щойно вона підійшла до кабінету, як двері з гуркотом розчахнулися. В слабо освітлений коридор впав яскравий стовп світла, майже наполовину закритий фігурою чоловіка, який вискочив з кабінету. Він ледве не зіткнувся з тітонькою Пей.

 

Та подивилася на нього зі сльозами.

 

— Другий юний господарю, ви нарешті повернулися...

 

Лу Літін був зовні вельми схожий на старшого брата. У нього були такі ж різкі брови та чіткі риси обличчя. Попри те, що він був молодший за Лу Лісіна, аура сили й могутності від його фігури не поступалася братові.

 

Дихання Лу Літіна було важким та уривчастим, мабуть, через прочуханку, щойно отриману у кабінеті від старійшини Лу. Він кілька разів глибоко вдихнув, перш ніж запитати:

 

— Тітонько Пей, де мій брат?

 

— Старший панич у себе в кімнаті. Лікар сказав... Це може статися у будь-який момент протягом кількох наступних днів, тому вам слід піти побачитися з ним.

 

Лу Літін кивнув.

 

Два брати мали небагато тем для розмови. Хоча вони й росли разом, стосунки їхні не були близькими. Діаметрально протилежні характери не давали їм знайти жодних спільних уподобань. Тому, промовивши лише кілька десятків слів, Лу Літін покинув кімнату брата менш ніж за десять хвилин після входу.

 

Та навіть за цей короткий час дещо йому здалося дивним: дідусь сказав, що Лу Лісін у критичному стані, а тітонька Пей сказала, що братові залишилося лише кілька днів, але під час розмови той перебував у гарному настрої й зовсім не скидався на пацієнта при смерті.

 

Але сьогодні ввечері Лу Літін не мав сил розгадувати, що відбувається. За наказом старійшини Лу він усю ніч провів у дорозі, аби дістатися сюди якнайшвидше, ще й так довго вислуховував нотації у дідовому кабінеті. Він був фізично й морально виснажений та зараз хотів лише прийняти душ і лягти спати.

 

Погляд Лу Літіна впав на кут коридору. Він помітив, як за рогом зникла чиясь спина. На якусь мить здалося, що вона належала дуже знайомій жіночій постаті. Лу Літін протер очі й покепкував із себе. Який же він дурник, що досі думає про цю вертихвістку!

 

Поволі він наздоганяв того, чиї кроки чув, й нарешті на сходах з’явилася постать. Ця фігура знов здалася Лу Літіну на диво знайомою. Він насурмив брови, ніби збентежений думками, але тут-таки безмовно засміявся. Це маєток родини Лу. Звідкіля б тут взятися тій жінці?

 

Й саме тоді, коли Лу Літін вже подумав, що з його зором щось не так, фігура обернулася й зустріла погляд Лу Літіна. Її очі були такими ж здивованими, як і очі Лу Літіна.

 

Якусь мить обидва мовчали.

 

— Цзі Цінцін! — оскаженілий погляд Лу Літіна наводив жах. Він притис дівчину, що хотіла сховатися у своїй кімнаті, до стіни й процідив крізь зуби. — Чому. Ти. Тут?!

 

Серце Цзі Цінцін шалено калатало.

 

Вона подумала, що одного чудового дня помре від серцевого нападу, адже ці двоє братів тільки й робили, що лякали її цілий день.

 

— Чому я не можу бути тут?

 

Притиснута до стіни Цзі Цінцін змусила себе заспокоїтися. Вона підняла голову, подивилася Лу Літіну в очі та найправеднішим тоном промовила:

 

— Тепер я твоя старша невістка, тож будь ласкавий ставитися до мене з відповідною повагою.

 

— Невістка? — на обличчі чоловіка вирувала лють. Його кулак, що торкався стіни біля щоки Цзі Цінцін стиснувся так, що проступили жили. — Про що це ти торочиш?

 

Дівчина обережно глитнула. Її ноги трусилися, ніби сито в руках пекаря, але вона вдавала, що спокійна.

 

— Кажу, відтепер я твоя старша невістка. Дружина твого старшого брата. Як кажуть, старша невістка — друга матір. Будь ласка, шанобливіше!

 

— Ти вийшла заміж за мого брата?! — емоції Лу Літіна кидалися від недовіри до гніву й назад.

 

— Так! Я вийшла за нього заміж сьогодні! Коли ми зустрінемось наступного разу, сподіваюсь, ти звертатимешся до мене як належить до старшої невістки! — Цзі Цінцін підняла очі.

 

Її чисте лице без краплі макіяжу задерлося догори, а прозорі яскраві очі дивилися без жодного натяку на переляк.

 

Всім серцем Лу Літіну захотілося зірвати фальшиву маску цієї жінки. Він бажав більш ніколи не бачити цей безневинний та доброчесний погляд!

 

Ні за що в житті ця жінка не зможе його більш обдурити!

 

Лу Літін стер з обличчя гнів і посміхнувся:

 

— Зрозуміло. Отже, ти відштовхнула такого бідака, як я, а тепер придибала сюди й спокусила мого брата? Думаєш, дочекатися його смерті й успадкувати ціле багатство, чи не так?

 

Коли потаємні думки Цзі Цінцін виявилися викриті, вона вирішила, що вже досить себе за це поїдом їсти.

 

— Так, я тут заради грошей твого старшого брата. То й що? Якщо маєш заперечення, тримай їх при собі. Зараз я — твоя невістка, і навіть коли твій старший брат помре, я все одно залишатимусь старшою невісткою для тебе, тому нема чого грубіянити!

 

Лу Літін з усієї сили стиснув кулаки, намагаючися стриматись. Зрештою він поглузував крізь зціплені зуби:

 

— Що, той нахабний крутелик тебе кинув, то ти швиденько знайшла собі нового папіка? Але мій брат скоро помре. Який жаль, що тобі, такій молодій, доведеться залишитися вдовою!

 

Лу Літін продовжив принижувати її:

 

— Та ти ж просто не втримаєшся у ролі пристойної вдови! Хотілося б мені знати, як саме ти звабила мого брата?!

 

Раптом Цзі Цінцін відштовхнула його.

 

— Це не твоя справа! Лу Літін, ми з тобою вже давно розійшлися. За кого б я не вийшла, яким чином це тебе стосується?

 

— Що саме його стосується? — на порозі кабінету стояв Лу Лісін. Його брови були опущені, а темні очі зберігали бездонний спокій, проте навіть з цим байдужим обличчям він виглядав дещо пригніченим. Й ніхто не знав, як давно він спостерігав за цією виставою.

 

Серце Цзі Цінцін затріпотіло.

 

Попри те, що вони з Лу Лісіном були одружені менше ніж один день, однак вона вже прийняла на себе обов'язки пані Лу. Але тепер виглядає так, ніби прямо в чоловіка на очах вона милується з його молодшим братом! Але Лу Лісін все ще живий й миттю розсердиться!

 

Два брати стояли віч-на-віч. Вони були однакового зросту й випромінювали однаково важкі аури. Затиснута між ними Цзі Цінцін на мить заціпеніла.

 

Зрештою Лу Літін промовив холодним тоном:

 

— Старший брате, чи ти знаєш біографію цієї жінки? Як ти міг з нею одружитися?!

 

— Угу, я в курсі, — схоже, Лу Лісіна це не дуже турбувало.

 

— Оскільки ти все знаєш, то напевне в курсі й про те, що в минулому вона...

 

Цзі Цінцін похапцем перебила Лу Літіна, щоб попередити непорозуміння:

 

— Зрозумійте мене правильно. Між ним та мною нічого немає!

 

Лу Лісін зіщулився. Хоча він не чув більшої частини розмови між Цзі Цінцін та Лу Літіном, їхні вирази облич чітко свідчили, що ці двоє мали спільне минуле, про яке не згадують перед сторонніми.

 

Відчуття, що виникло, було схоже на те, коли хтось спостерігає за річчю, яка тобі до вподоби, та тільки й чекає, поки ти нарешті підеш, аби швиденько забрати її.

 

— В минулому ми просто були знайомі...

 

«Ми?» — Лу Лісін подивився на Цзі Цінцін байдужим поглядом.

 

— Не пояснюй. Мені це не цікаво.

 

Попри ці слова він почувався незадоволеним. Почуття, яке він не міг назвати, без будь-якої вагомої причини перехопило подих й споганило настрій.

 

Яка невихована жінка!

 

Як це так, що його власна дружина голубиться з його молодшим братом, ніби він уже мрець?!

 

— Ми знаходимося у нашому родинному маєтку, тому байдуже, які стосунки у вас були раніше, сподіваюся, ви здатні дотримуватися звичайного етикету.

 

З холодним виразом обличчя Лу Лісін повернувся, щоб піти.

 

[Попередження про смерть! Будь ласка, протягом найближчих тридцяти хвилин дізнайтеся емоційну історію стосунків вашої дружини та надайте їй належну підтримку й розраду. В протилежному випадку, будь ласка, негайно помріть!]

 

У наступну мить Цзі Цінцін скрикнула:

 

— Пане Лу, що з вами? Лікарю! Де лікар?!

 

Коли метушня вгамувалася, а Цзі Цінцін та Лу Літін допомогли Лу Лісіну влаштуватися у ліжку в його кімнаті, той відмовився спілкуватися з будь-ким і заявив, що хоче лишень спокійно дочекатися смерті.

 

// Від автора:
Лу Лісін: Досить вже мене лікувати! Дайте померти спокійно! (В тиші та спокої, у власному ліжку).

=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі: @smakolyky_tl або на сайті https://smakolykytl.site.