Лу Лісін відчув, що з нього рвуться матюки, але як справді добре вихована людина, все ж зміг втриматись.

 

Побачивши, що Цзі Цінцін вже поклала руку на дверну ручку, він придушив свій гнів і гукнув до неї:

 

— Стій.

 

Цзі Цінцін обернулася і нетерпляче спитала:

 

— Що знов сталося, пане Лу?

 

Вони провели разом менше одного дня, але Цзі Цінцін вже відчувала, що Лу Лісін вичерпав майже все її терпіння. Спочатку вона відчувала жалощі через його неминучу ранню смерть, але тепер він виглядав сповненим життєвих сил. Хіба схоже на те, що цей чоловік скоро помре?

 

Замість того, щоб залишатися тут, піклуватися про нього й терпіти образи, краще піти розрадити старійшину Лу.

 

Хоча, якщо добряче поміркувати, то в романі зазначалося, що темперамент Лу Лісіна непередбачуваний, як погода. Це просто його природна особливість. На щастя, Лу Лісіну залишилося жити недовго, інакше вона, як його дружина, одного дня луснула б від злості!

 

— Йди-но сюди.

 

Але Цзі Цінцін відмовилася підходити й залишилася нерухомою:

 

— Пане Лу, просто скажіть, що ви хочете. Я і тут чудово вас чую.

 

Лу Лісін відчув себе останнім жебраком. Він доклав усі сили, щоб приховати свій стан і стати схожим на хворого, а тоді промовив з найсумирнішим виразом обличчя, на який був здатен:

 

— Подай мені ліки.

 

— Ліки? — в ту ж мить вираз обличчя Цзі Цінцін змінився на стурбований. Вона напружилася.

 

Сварка сваркою, а стан здоров’я значно важливіше, тому вона похапцем занурилася в шафку й почала нишпорити у пошуках ліків.

 

— Які? Ось ця біла пляшечка? Чи ця синя?

 

— Біла.

 

Цзі Цінцін швиденько піднесла білу пляшку ближче до нього:

 

— Це вона?

 

Стурбований вираз обличчя дівчини потішив Лу Лісіна. Куточки його губ ледь помітно здригнулися. Отже, не підійдеш?

 

— Ні, не та.

 

Цзі Цінцін поспіхом обернулася, щоб попрямувати за іншою пляшечкою, а Лу Лісін трохи витягнув вперед свою довгу ногу. Заклопотана Цзі Цінцін необачно зробила крок, перечепилася й почала падати прямо на нього.

 

Але Лу Лісін був уже готовий. Однією рукою він надійно перехопив її за талію, а іншою міцно схопив за руку. Зрештою дівчина опинилася в його обіймах.

 

Біла пляшечка з ліками впала й загуркотіла по підлозі.

 

[Завдання виконано. Бали життя: +1. Поточна тривалість життя: 2 години].

 

Лу Лісін ще ніколи не був настільки близьким до жінки. Коли він опустив погляд вниз, ледь помітний солодкий запах від тонкої білої шиї Цзі Цінцін заповнив його ніс й збудив інстинкт, притаманний усім чоловікам.

 

Добре загартована сталь пом’якшала, хоч навколо пальця обгортай.

 

Кадик Лу Лісіна шалено здригнувся. Відчуття, яке він вважав абсолютно непритаманним собі, прямо зараз поволі охоплювало його тіло.

 

Серце калатало все швидше й швидше.

 

Це відчуття було чудовим, але розум нагадав йому, що жінки — це слабкість. Він не міг дозволити собі спокуситися.

 

Цзі Цінцін була вражена значно сильніше за Лу Лісіна. Вона зблідла, обережно випросталася з його рук і знервовано оглянула чоловіка. Вона боялася, що її падіння наблизило його до смерті.

 

— З вами все гаразд?

 

Лу Лісін відвів погляд і відпустив її руку.

 

— Ти можеш іти.

 

— Я викличу вам лікаря...

 

— Не треба, — Лу Лісін відвернувся й заплющив очі, щоб заспокоїтися. Слідом він підняв пляшку з ліками, що впала, й вдруге подивився на неї.

 

— Я помилився. Це та сама пляшка, — він дістав дві таблетки й проковтнув їх. — Я в порядку. Мені просто потрібно трохи відпочити.

 

Цзі Цінцін все ще була трохи стурбована, але знов відчула, що мінливий настрій Лу Лісіна розлючує її. Вийшовши з кімнати, вона пішла шукати сімейного лікаря, аби той оглянув цього чоловіка.

 

Лише після того, як за Цзі Цінцін закрилися двері, Лу Лісін взяв телефона й набрав номер. Ледве він закінчив розмову, як повернулася Цзі Цінцін з лікарем, щоб провести медичний огляд.

 

Взагалі-то мешканці будинку Лу вже почали сумніватися: з самого моменту повернення з лікарні Лу Лісін зовсім не був схожий на пацієнта, що ось-ось помре. Навпаки, він був сповнений життєвих сил.

 

Однак усі прилади, якими скористався лікар, показали ті самі результати: тіло Лу Лісіна досягло своєї межі. Настав час готуватися до похорону.

 

Після спілкування з лікарем старійшина Лу знову втратив надію.

 

Нічна завіса поступово опустилася на маєток, але по всій садибі було запалене світло, а челядь продовжувала діловито снувати коридорами. Цзі Цінцін знала, що вони заклопотані через підготовку похорону Лу Лісіна. Можливо, всього за кілька днів вона стане вдовою й одягнена в чорний траурний одяг, з маленькими білими квітами та чорно-білою фотографією Лу Лісіна у руках, буде змушена використати всі свої акторські здібності задля створення скорботного вигляду з червоними заплаканими очима.

 

Вона не мала наміру завдавати неприємності, тому трохи відпочивши в кімнаті для гостей, яку підготувала для неї тітонька Пей, вирішила відвідати старійшину Лу.

 

Цей старець втратив сина в середньому віці й онука — в старості. Хто знає, наскільки холодно стане йому, коли мешканців цього величезного маєтку стане на одного менше. Старійшина Лу пробуджував у Цзі Цінцін мрії про ніжні родинні стосунки, ​​які б вона могла мати з власним дідусем, тому ні за яких обставин їй не хотілося бачити цього старця у настільки пригніченому стані.

 

— Молода пані, старший господар запрошує вас на обід, — ледве Цзі Цінцін вийшла з кімнати, до неї підійшла покоївка й запросила до їдальні.

 

Старий Лу вже сидів на чолі великого обіднього столу занепалий духом настільки, що був не в змозі їсти. Але побачивши Цзі Цінцін, він люб’язно привітав її та жестом запросив до столу.

 

Тітонька Пей відсунула стілець праворуч від старого майстра Лу, змушуючи дівчину зайняти це почесне місце. На столі були лише легкі пістні страви, призначені для збудження апетиту.

 

— Цзі Цінцін, будь як вдома, їж усе, що хочеш. Ми тільки приїхали, тому я не встиг попередити тебе, що ми зазвичай надаємо перевагу легкій їжі. Якщо це не відповідає твоєму смаку, просто поговори з тітонькою Пей і вона приготує тобі щось інше.

 

Цзі Цінцін поквапилася відмовитись:

 

— Не треба зайвих клопотів. Дідусю, я не примхлива щодо їжі.

 

Пан Лу кивнув й тітонька Пей заходилася наливати йому супу, говорячи:

 

— Старійшино Лу, другий молодий господар нарешті повернувся. Як щодо...

 

Настрій старого різко погіршився. Він зробив лише кілька ковтків юшки й зупинився:

 

— Не згадуй при мені цього покидька! Він переїхав від нас і стільки років навіть не намагався зв’язуватися з родичами, а тепер, коли його старший брат майже... Тепер він нарешті повернувся! Чого б вже було не зачекати, поки і я, старий мішок із кістками, ляжу в землю, а тоді повертатися?!

 

— Пане Лу, не гнівайтеся. Другий молодий господар просто трохи надто впертий...

 

— Не втручайся в це, — відповів той тітоньці Пей, а тоді підвівся й звернувся до невістки, — Цінцін, їж спокійно, не поспішай, а я навідаюсь до того виродка!

 

Сказавши це, він попрямував нагору до кабінету.

 

Економка довго дивилася у спину старому. Її обличчя виглядало стривоженим.

 

— Тітонько Пей, що відбувається?

 

Не відриваючи занепокоєного погляду від дверей кабінету на другому поверсі, тітонька Пей пояснила:

 

— Щойно повернувся другий молодий господар, і старійшина Лу одразу потяг його до кабінету. Боюся, це погано скінчиться.

 

Другим молодим господарем цього дому був молодший брат Лу Лісіна та головний чоловічий персонаж роману Лу Літін. Брати залишилися без батьків ще в дитинстві й про них піклувався дідусь. Та неминуче були речі, яким старший господар Лу не приділяв достатньо уваги, самотужки виховуючи двох дітей одночасно.

 

Лу Лісін був спокійною та стриманою людиною, а от Лу Літін був справжнім бунтарем, неслухняним і впертим. Два брати мали абсолютно протилежні характери і, звичайно, старійшина Лу був більш задоволений своїм старшим онуком Лу Лісіном, який завдяки зрілому й врівноваженому характеру міг взяти на себе бізнес сім’ї Лу.

 

Лу Літін відчував невдоволення через нерівне ставлення діда до нього у порівнянні з братом, тому пішов з дому. Він хотів створити своє майбутнє власними руками.

 

За сюжетом роману після цього Лу Літін і зустрів Цзі Цінцін. На той час його перша спроба побудувати власний бізнес зазнала невдачі й він стикнувся з усіма труднощами підприємництва. Та саме тоді, коли Лу Літін був сповнений бентеги та відрази до самого себе, у його житті з’явилася ця дівчина і, немов промінь світла, розвіяла тіні в його серці.

 

На жаль, Цзі Цінцін належала до людей, які зневажають бідних й схиляються перед багатими. Тому коли молодик з багатої родини поласився на її красу й почав упадати біля неї, Цзі Цінцін за першої ж нагоди покинула Лу Літіна, якого вважала безхатьком.

 

Цей розрив став важким ударом для Лу Літіна. Його характер так кардинально змінився, ніби він став зовсім іншою людиною. А Цзі Цінцін стала жінкою, яку він ненавидів найбільше, та яку був не здатен забути.

=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі: @smakolyky_tl або на сайті https://smakolykytl.site.