Готуючись до повернення онука, старійшина Лу запросив додому кількох лікарів. Також з лікарні було привезено багато медичного обладнання та розміщено в кімнаті Лу Лісіна, щоб постійно контролювати його фізичний стан.

 

Адже якщо говорити відверто, то молодший Лу повернувся додому, щоб чекати на свою смерть.

 

Якщо помирати, то хоча б в рідних стінах. Багато хто зі смертельно хворих пацієнтів не хотів залишатися до скону в лікарні, тому лікарі погоджувались відпускати їх додому.

 

Лу Лісін чудово усвідомлював стан свого тіла, але говорити вголос про те, що з ним відбулося — то занадто фантастично. Таке просто неможливо сказати напрямки, тому він міг лише тактовно повторити:

 

— Дідусю, не хвилюйся. Я почуваюся набагато краще.

 

Проте після цих слів обличчя присутніх у кімнаті лиш спохмурніли. Навіть Цзі Цінцін подивилася на нього співчутливим поглядом.

 

Кожен подумав, що це вже точно «останній спалах свічки, що згасає».

 

— Так, чудово... Чудово, що ти добре почуваєшся, — руки старого майстра Лу затремтіли навколо чоток, які він стискав у руці, а коли старий підвівся, то похитнувся, й Цзі Цінцін швидко підійшла ближче, аби підтримати його.

 

— Відпочинь гарненько, а я... дідусь загляне до тебе пізніше, — старійшина махнув рукою. — Виходьте, виходьте всі!

 

З понурими обличчями всі повільно вийшли з кімнати так тихенько, що не було чутно жодного звука.

 

Тітонька Пей на повний голос ридала у вітальні на першому поверсі, але коли побачила старшого господаря, що спускався сходами, підхопилася й, ковтаючи сльози, жалібно запитала:

 

— Пане Лу, невже справді немає способу врятувати нашого панича? Хіба не можна відвезти його до кращої лікарні? Або знайти кращого лікаря? Він міг би поїхати лікуватися за кордон... — вона не могла припинити схлипувати. Тітонька Пей ніяк не могла повірити, що Лу Лісін остаточно приречений. — Я бачу, що юний господар у хорошому настрої, він здатний ходити, говорити посміхатися. Можливо, його стан не такий поганий, як вважає лікар?

 

Від цих слів старий на мить заплющив очі. За останній місяць він проконсультувався з незліченною кількістю медекспертів. Якби була хоч найменша надія, хіба він здався б так легко?

 

— Я знаю, що ти зростила Лу Лісіна змалечку, тому тебе жахає думка про те, наскільки він хворий. Але хіба мені, його дідусеві, легше? Як у спадкоємця родини Лу, в цього хлопчика з дитинства не було жодного вільного дня. Якби ж я тільки знав... — пан Лу замовк, ніби решта слів застрягли йому в горлі.

 

Тітонька Пей заголосила:

 

— Старійшино Лу! Я... я просто не можу дивитися, як Лісін... Він ще такий молодий!.. Він не встиг ні одружитися, ні діточок народити... Як він може просто так покинути цей світ?

 

— Коли щось стає наперед вирішеним, ми можемо лише спробувати примиритися з цим. Головний лікар Чень сказав мені цілком однозначно, що Лісіну залишилося лише кілька днів. Нам слід почати підготовку.

 

Охоплена панікою, тітонька Пей запитала:

 

— Я-яку підготовку?

 

Старий майстер Лу заплющив очі й глибоко зітхнув:

 

— Час готуватися до похорону.

 

Ледве виснажені вуста пана Лу промовили слово «похорон», здалося, що цей ще доволі міцний старий за одну мить постарішав на кілька років.

 

Сивочолий проводжає чорнявого. Не може бути жорстокішої долі для чоловіка у похилому віці, який вже втратив сина, а тепер має супроводити на той світ і онука.

 

— Похорон? — голос тітоньки Пей затремтів. Вона кинула на пана Лу довгий погляд, а тоді осіла на диван. — Старійшино Лу, юний господарю, він вже...

 

— Старість, хвороби й смерть — це речі, яких не може оминути кожна людина. Коли помер батько Лісіна, я також не міг з цим одразу змиритися, — пан Лу втомлено змахнув рукою. — Я вже доручив цю справу Цинь Шао, але чоловік неминуче проґавить важливі дрібниці у такій справі, тож маєш пильнувати, щоб усе було зроблено належним чином.

 

Хитаючись, тітонька Пей підвелася. Вона з усіх сил намагалася стримати свою журбу.

 

— Я зрозуміла.

 

Пан Лу перевів погляд на Цзі Цінцін. Насправді у його серці ще жевріла крихітна надія. Адже шановний майстер Вень сказав, що Лісін буде врятований, якщо одружиться з Цзі Цінцін. Якщо сучасна медицина не здатна врятувати Лісіна, то усі надії й сподівання лягають на цю дівчину.

 

— Цінцін, ти вже все знаєш про стан Лісіна. Я розумію, що докучаю тобі, та все ж сподіваюсь, що ти зможеш залишатися поруч із ним у ці дні.

 

Слова старійшини Лу йшли від щирого серця, він навіть не помітив, яке жалісне благання пролунало у його голосі.

 

Цзі Цінцін мала м’яке серце. Вона не могла розчарувати старого майстра Лу, який був такий відданий своєму онукові.

 

— Старійшино Лу, не хвилюйтеся. Я старанно піклуватимуся про пана Лу в цей час.

 

Старий сердешно посміхнувся й промовив:

 

— Яка добра дитина. Йди. Йди до кімнати Лісіна, склади йому компанію. Залиш мене. Мені потрібно трохи побути на самоті.

 

Цзі Цінцін кивнула. Піднявшись на другий поверх, вона озирнулась і побачила нерухому фігуру старійшини Лу, згорбатілу під тиском зрадливої долі.

 

Коли вона прочинила двері до кімнати Лу Лісіна, то побачила, що той вже встав з ліжка, сидить в офісному кріслі біля вікна й щось розглядає на екрані планшету.

 

Цзі Цінцін насупилась. Його тіло в такому жахливому стані, а він ще й працює замість відпочинку?

 

Вона знала, що Лу Лісін справжній трудоголік. Він з тих людей, які жадають працювати по двадцять годин на добу. У романі навіть згадувався рекорд, коли Лу Лісін працював 72 години без перепочинку.

 

Але це було ще тоді, коли Лу Лісін був здоровий, а зараз він на порозі смерті. Як він може працювати у нинішньому фізичному стані?

 

Та навіть залізне здоров’я не можна так розтринькувати!

 

Цзі Цінцін справді вважала, що цей чоловік занадто легковажно ставиться до власного тіла, тому вона швидко, у кілька кроків, підійшла до Лу Лісіна й вихопила планшет з його рук.

 

Вона поклала гаджета на стіл. Дівчина розуміла, що втручається у чужі справи, але не змогла стриматися, коли побачила, як Лу Лісін старанно нищить своє здоров’я, марнуючи крихітний залишок життя. Вона рішуче заявила:

 

— Пане Лу, я знаю, що не маю права керувати вами, але ви щойно повернулися з лікарні й лікар дав чіткі вказівки, що з вашим фізичним станом ви маєте лягти та як слід відпочити. Невже робота важливіша за ваше здоров’я? 

 

Коли у нього забрали планшет, Лу Лісін на мить сторопів, а потім довгим поглядом зміряв Цзі Цінцін. Він підняв брови й спитав:

 

— Ти вказуєш мені, що робити?

 

— Думаєте, я хочу втручатися? Якби ж не... — Цзі Цінцін хотіла сказати щось на кшталт «якби я не знала, що ти помираєш, то чхала б на тебе!» Але вона проковтнула ці слова, перш ніж вони зірвалися з вуст. Було б надто жорстоко сказати таке людині на порозі смерті. Натомість вона сказала, — якби старійшина Лу не хвилювався за ваше здоров’я настільки, що не міг нормально спати, я б не стала турбуватися про вас!

=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі: @smakolyky_tl або на сайті https://smakolykytl.site.