Готуючись до повернення онука, старійшина Лу запросив додому кількох лікарів. Також з лікарні було привезено багато медичного обладнання та розміщено в кімнаті Лу Лісіна, щоб постійно контролювати його фізичний стан.
Адже якщо говорити відверто, то молодший Лу повернувся додому, щоб чекати на свою смерть.
Якщо помирати, то хоча б в рідних стінах. Багато хто зі смертельно хворих пацієнтів не хотів залишатися до скону в лікарні, тому лікарі погоджувались відпускати їх додому.
Лу Лісін чудово усвідомлював стан свого тіла, але говорити вголос про те, що з ним відбулося — то занадто фантастично. Таке просто неможливо сказати напрямки, тому він міг лише тактовно повторити:
— Дідусю, не хвилюйся. Я почуваюся набагато краще.
Проте після цих слів обличчя присутніх у кімнаті лиш спохмурніли. Навіть Цзі Цінцін подивилася на нього співчутливим поглядом.
Кожен подумав, що це вже точно «останній спалах свічки, що згасає».
— Так, чудово... Чудово, що ти добре почуваєшся, — руки старого майстра Лу затремтіли навколо чоток, які він стискав у руці, а коли старий підвівся, то похитнувся, й Цзі Цінцін швидко підійшла ближче, аби підтримати його.
— Відпочинь гарненько, а я... дідусь загляне до тебе пізніше, — старійшина махнув рукою. — Виходьте, виходьте всі!
З понурими обличчями всі повільно вийшли з кімнати так тихенько, що не було чутно жодного звука.
Тітонька Пей на повний голос ридала у вітальні на першому поверсі, але коли побачила старшого господаря, що спускався сходами, підхопилася й, ковтаючи сльози, жалібно запитала:
— Пане Лу, невже справді немає способу врятувати нашого панича? Хіба не можна відвезти його до кращої лікарні? Або знайти кращого лікаря? Він міг би поїхати лікуватися за кордон... — вона не могла припинити схлипувати. Тітонька Пей ніяк не могла повірити, що Лу Лісін остаточно приречений. — Я бачу, що юний господар у хорошому настрої, він здатний ходити, говорити посміхатися. Можливо, його стан не такий поганий, як вважає лікар?
Від цих слів старий на мить заплющив очі. За останній місяць він проконсультувався з незліченною кількістю медекспертів. Якби була хоч найменша надія, хіба він здався б так легко?
— Я знаю, що ти зростила Лу Лісіна змалечку, тому тебе жахає думка про те, наскільки він хворий. Але хіба мені, його дідусеві, легше? Як у спадкоємця родини Лу, в цього хлопчика з дитинства не було жодного вільного дня. Якби ж я тільки знав... — пан Лу замовк, ніби решта слів застрягли йому в горлі.
Тітонька Пей заголосила:
— Старійшино Лу! Я... я просто не можу дивитися, як Лісін... Він ще такий молодий!.. Він не встиг ні одружитися, ні діточок народити... Як він може просто так покинути цей світ?
— Коли щось стає наперед вирішеним, ми можемо лише спробувати примиритися з цим. Головний лікар Чень сказав мені цілком однозначно, що Лісіну залишилося лише кілька днів. Нам слід почати підготовку.
Охоплена панікою, тітонька Пей запитала:
— Я-яку підготовку?
Старий майстер Лу заплющив очі й глибоко зітхнув:
— Час готуватися до похорону.
Ледве виснажені вуста пана Лу промовили слово «похорон», здалося, що цей ще доволі міцний старий за одну мить постарішав на кілька років.
Сивочолий проводжає чорнявого. Не може бути жорстокішої долі для чоловіка у похилому віці, який вже втратив сина, а тепер має супроводити на той світ і онука.
— Похорон? — голос тітоньки Пей затремтів. Вона кинула на пана Лу довгий погляд, а тоді осіла на диван. — Старійшино Лу, юний господарю, він вже...
— Старість, хвороби й смерть — це речі, яких не може оминути кожна людина. Коли помер батько Лісіна, я також не міг з цим одразу змиритися, — пан Лу втомлено змахнув рукою. — Я вже доручив цю справу Цинь Шао, але чоловік неминуче проґавить важливі дрібниці у такій справі, тож маєш пильнувати, щоб усе було зроблено належним чином.
Хитаючись, тітонька Пей підвелася. Вона з усіх сил намагалася стримати свою журбу.
— Я зрозуміла.
Пан Лу перевів погляд на Цзі Цінцін. Насправді у його серці ще жевріла крихітна надія. Адже шановний майстер Вень сказав, що Лісін буде врятований, якщо одружиться з Цзі Цінцін. Якщо сучасна медицина не здатна врятувати Лісіна, то усі надії й сподівання лягають на цю дівчину.
— Цінцін, ти вже все знаєш про стан Лісіна. Я розумію, що докучаю тобі, та все ж сподіваюсь, що ти зможеш залишатися поруч із ним у ці дні.
Слова старійшини Лу йшли від щирого серця, він навіть не помітив, яке жалісне благання пролунало у його голосі.
Цзі Цінцін мала м’яке серце. Вона не могла розчарувати старого майстра Лу, який був такий відданий своєму онукові.
— Старійшино Лу, не хвилюйтеся. Я старанно піклуватимуся про пана Лу в цей час.
Старий сердешно посміхнувся й промовив:
— Яка добра дитина. Йди. Йди до кімнати Лісіна, склади йому компанію. Залиш мене. Мені потрібно трохи побути на самоті.
Цзі Цінцін кивнула. Піднявшись на другий поверх, вона озирнулась і побачила нерухому фігуру старійшини Лу, згорбатілу під тиском зрадливої долі.
Коли вона прочинила двері до кімнати Лу Лісіна, то побачила, що той вже встав з ліжка, сидить в офісному кріслі біля вікна й щось розглядає на екрані планшету.
Цзі Цінцін насупилась. Його тіло в такому жахливому стані, а він ще й працює замість відпочинку?
Вона знала, що Лу Лісін справжній трудоголік. Він з тих людей, які жадають працювати по двадцять годин на добу. У романі навіть згадувався рекорд, коли Лу Лісін працював 72 години без перепочинку.
Але це було ще тоді, коли Лу Лісін був здоровий, а зараз він на порозі смерті. Як він може працювати у нинішньому фізичному стані?
Та навіть залізне здоров’я не можна так розтринькувати!
Цзі Цінцін справді вважала, що цей чоловік занадто легковажно ставиться до власного тіла, тому вона швидко, у кілька кроків, підійшла до Лу Лісіна й вихопила планшет з його рук.
Вона поклала гаджета на стіл. Дівчина розуміла, що втручається у чужі справи, але не змогла стриматися, коли побачила, як Лу Лісін старанно нищить своє здоров’я, марнуючи крихітний залишок життя. Вона рішуче заявила:
— Пане Лу, я знаю, що не маю права керувати вами, але ви щойно повернулися з лікарні й лікар дав чіткі вказівки, що з вашим фізичним станом ви маєте лягти та як слід відпочити. Невже робота важливіша за ваше здоров’я?
Коли у нього забрали планшет, Лу Лісін на мить сторопів, а потім довгим поглядом зміряв Цзі Цінцін. Він підняв брови й спитав:
— Ти вказуєш мені, що робити?
— Думаєте, я хочу втручатися? Якби ж не... — Цзі Цінцін хотіла сказати щось на кшталт «якби я не знала, що ти помираєш, то чхала б на тебе!» Але вона проковтнула ці слова, перш ніж вони зірвалися з вуст. Було б надто жорстоко сказати таке людині на порозі смерті. Натомість вона сказала, — якби старійшина Лу не хвилювався за ваше здоров’я настільки, що не міг нормально спати, я б не стала турбуватися про вас!
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі: @smakolyky_tl або на сайті https://smakolykytl.site.
Далі
Розділ 4.2
Цзі Цінцін заздрила, що Лу Лісін мав такого турботливого дідуся. Вона ніколи не відчувала від власної родини такої прихильності, такої любові, яку старійшина Лу дарував своєму онукові. От чому, коли вона побачила, що Лу Лісін настільки легковажно ставиться до хвилювань свого діда, її серце спалахнуло гнівом. Цей сучий потрох зовсім не цінує свого щастя! — Окрім того, хіба ви... тобто, ти хіба не казав, що я твоя дружина? Як дружина... хіба я не маю жодної влади над тобою? — в словах Цзі Цінцін явно бракувало переконливості, бо її голос злегка тремтів. Вона чудово пам’ятала справжню причину, чому погодилася стати дружиною Лу Лісіна, а тому не могла говорити з належною впевненістю. До того ж Лу Лісін зовсім не був покірливим безпечним ягнятком. Якби він не помер на самому початку роману, то головний герой не мав би жодного шансу стати центром цієї історії. Коли Лу Лісін почув слова Цзі Цінцін, його настрій змінився. — Це не робота. Суворий вираз обличчя Цзі Цінцін застиг. Вона схилила голову, щоб подивитися на планшет, що лежав на столі. На екрані була відкрита сторінка з інформацією про неї. Звісно, Лу Лісін, який місяць перебував у комі й відразу після пробудження обзавівся дружиною, вважав за потрібне більше дізнатися про своє подружжя. Інтернет майорів повідомленнями, що стосувалися новоспеченої дружини, але майже всі вони були негативними. Згідно з коментарями, вона знущалася з новачків шоубізнесу, присвоювала чужі ролі, була коханкою багатого чоловіка, вдавалася спекуляцій заради реклами свого імені, ще й мала погані акторські здібності — такі ось погані новини. Більшість тем у Вейбо, де згадувалася Цзі Цінцін, мали тег #ЗабирайсяГетьЗШоубізнесу. // П.п.: Вейбо (微博, wēibó) — надзвичайно популярний у Китаї сервіс мікроблогів. Являє собою щось середнє між Твіттером та Фейсбуком. Нещодавно її навіть притягнули до кримінальної відповідальності. Увесь запал Цзі Цінцін в одну мить перетворився на пшик. Вираз її обличчя став напружений. Нарешті їй вдалося вичавити з себе усмішку, яка б не виглядала надто зніяковілою. — Навіть якщо це не робота... Лікар сказав, що тобі... вам слід відпочивати. Ви не повинні напружуватись. Я розповім вам все, що вас цікавить. Вона знала, що за своєю природою Лу Лісін був надзвичайно скрупульозною й обачною людиною. Якщо біля нього з’явилася дружина, про яку він нічого не знав, то він просто зобов’язаний ретельно вивчити все, що її стосувалося. Лу Лісін глянув на неї. — На тебе справді подала до суду якась Шень Вейвей? З компенсацією аж у двадцять мільйонів юанів. Чому? Лу Лісін ніяк не міг співвіднести жінку, що стояла перед ним й досі не зробила нічого надміру огидного, з тою пихатою, чванливою та жадібною до влади жінкою, яку змалювали користувачі мережі. Зазвичай Лу Лісін надавав перевагу тому, що чув і бачив сам, а не тому, що розповідали інші. Цзі Цінцін ретельно пригадала все, що знала з новин, і чесно пояснила: — Я не дуже добре пам’ятаю деталі. Здається, я штовхнула її. Шень Вейвей впала з пагорба й отримала числені переломи та тріщини, а також глибокий поріз на обличчі. Вона готова врегулювати це позасудово, якщо я заплачу їй двадцять мільйонів юанів. Інакше вона подасть офіційний позов і я потраплю у в’язницю. Чесно кажучи, Цзі Цінцін не знала, чи справді травми Шень Вейвей мали якесь відношення до її тезки з роману. По правді, хоча та Цзі Цінцін була вельми неприємною зарозумілою особою, проте ніколи не робила нічого аж настільки підступного. У Шень Вейвей була головна жіноча роль в романі, але вона зовсім не була янголом, тому з упевненістю сказати, де тут правда, було неможливо. — Ти знаєш, хто володіє Tianyu Entertainment? — Знаю, це... — Це я. Серце Цзі Цінцін на мить зупинилося, а потім підскочило й закалатало. Так, вона забула, що коли у романі головний герой повернувся до сім’ї Лу, то жінка-протагоніст отримала чималу розкрутку від Tianyu Entertainment. А все тому, що ця агенція була однією з багатьох компаній, що належали родині Лу. У романі Лу Лісін помре протягом наступних двох днів, тому цілком природно, що незабаром головний герой візьме на себе управління родинною фінансовою імперією. Але Лу Лісін ще не помер. Отже, звичайно, Tianyu Entertainment все ще перебувала під його контролем. А оскільки вона вийшла за нього заміж, хіба це не зробило її дружиною боса? Хвилину тому Цзі Цінцін хвилювалася, що варто їй залишитися в індустрії розваг і її зацькують, як це було у романі. Але вона не очікувала, що в одну мить перетвориться на хазяйку власної долі. Навіть якщо її шлюб із Лу Лісіном не набуде розголосу, хіба родина Лу буде спокійно спостерігати, як над нею знущаються? Або, коли Лу Лісін помре, а її проблема з Шень Вейвей вирішиться, вона зможе просто забрати чималий спадок як його вдова й швиденько покинути шоубізнес, щоб не ставати на заваді парі головних героїв. Тих грошей їй вистачить на все життя. Лу Лісін відклав планшет. Він потер лоба, кинув на дівчину перед ним пронизливий погляд й підкреслено холодним тоном промовив: — Між нами немає ніяких емоційних зв’язків і я чітко усвідомлюю, чому ти вийшла за мене. Мені відомо, що люди в індустрії розваг приділяють величезну увагу шлюбному стану, тому ти можеш сама вирішувати, чи оприлюднювати наш шлюб. Щодо справи з Шень Вейвей, тобі не потрібно турбуватися про це. Я проведу детальне розслідування й розв’яжу цю проблему, але у мене є одна умова. — Яка умова? — Ти зобов’язана з’являтися за першим покликом. Що за надмірний контроль? У Лу Лісіна справді була якась ненормальна пристрасть до контролю над усім, що його оточує. А також почуття власності: до того, що йому належить, не дозволено нікому навіть пальцем торкнутися. Цзі Цінцін нишком пробурмотіла собі під ніс: «Через два дні я прийду на твій похорон, то скільки разів ми встигнемо зустрітися? Як часто ти збираєшся мене викликати?» — Хоча ми чоловік і дружина, тобі не варто хвилюватися. Ти мені нецікава, тому я не чіпатиму тебе, — Лу Лісін підвівся й обійшов стіл, щоб налити собі склянку води. — Я попрошу тітоньку Пей облаштувати тобі окрему кімнату, а до моєї кімнати без дозволу не заходь. Цзі Цінцін кинула на чоловіка презирливий погляд. Навіть якби Лу Лісін зацікавився нею, навряд чи зміг що-небудь зробити у його нинішньому стані. У будь-якому випадку, Цзі Цінцін погодилася приїхати сюди лише через старого пана Лу, інакше б вона і не подумала турбуватися про нього. — Не хвилюйтеся, пане Лу, я цілком реально оцінюю своє положення. Я буду чітко дотримуватись ваших вказівок. Цзі Цінцін обійшла стіл з іншого боку й попрямувала до виходу. [Попередження про смерть! Ви маєте виконати завдання протягом наступних п’яти хвилин: візьміться за руки з Цзі Цінцін]. Рука Лу Лісіна сіпнулася й він мало не впустив склянку з водою, яку тримав. // Від автора: Лу Лісін: Варто мені прикинутися одинаком, як я отримую ляпаса! Моє серце вже не витримує _(:з」∠)_.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!