Ще якийсь час у палаті панував хаос.

 

Серцебиття на кардіомоніторі стабілізувалося, Лу Лісін знову відкрив очі. Старий пан Лу зайшов у палату і побачив онука, який щойно прокинувся. Від радості його очі сповнилися сльозами й він ледь вимовив:

 

— Прокинувся... Нарешті прокинувся!

 

Після цілого місяця напружених нервів і безсонних ночей його молитви зрештою були почуті й онук, який весь цей час перебував на межі смерті, нарешті опритомнів.

 

Лу Лісін оглянув всіх присутніх в кімнаті, заплющив очі та, заспокоївшись, знову відкрив їх.

 

— Дідусю, вибач, що примусив тебе турбуватися, — Лу Лісін щойно прокинувся, його тіло слабке, а голос трохи хрипкий, але погляд гострий, як ніж. Відкинувши слабкість і втому, він безпомилково кинув оком на Цзі Цінцін. — Хто вона?

 

Старійшина Лу притягнув дівчину до себе. 

 

— Не гнівайся на цього старого діда за те, що свавільно прийняв рішення. Це дружина, яку я обрав для тебе, її звуть Цзі Цінцін.

 

Погляд Лу Лісіна був такий глибокий і темний, що годі й розрізнити його суть. Він нічого не сказав, лише зміряв поглядом новоявлену дружину так, що одразу став явним намір прицінитися та прискіпливо дослідити.

 

Цзі Цінцін схилила голову, не наважуючись зустрітися поглядом з Лу Лісіном. Її серце охопила незрозуміла паніка.

 

Тим часом лікар продовжував оглядати тіло хворого, й низка отриманих даних не раз змусила насупитися досвідченого спеціаліста.

 

Лу Лісін пролежав у реанімації місяць, кілька разів його ледве вдалося повернути до життя, усі органи вже почали відмовляти. Навіть за допомогою найсучаснішої передової медицини його життя неможливо було врятувати.

 

— Шановний пане, ми можемо поговорити зовні?

 

Старійшина Лу ще раз поглянув на Лу Лісіна, кивнув і, спираючись на помічника, вийшов із палати разом із лікарем та медсестрами.

 

У коридорі лікар з похмурим обличчям сказав старому:

 

— Молодий пане Лу потрапив в автомобільну аварію місяць тому. Коли його доправили до лікарні, ми діагностували серйозні травми, зокрема було порушено функціонування серця, легенів та нирок. Після місяця лікування його організм був уже на межі. Те, що він зміг прокинутися сьогодні... Вибачте, шановний пане, але сучасна медицина не в змозі врятувати життя пана Лу.

 

Сивочолий старий крутив в руках буддійські чотки, не промовивши ані слова.

 

— Старійшино, я знаю, що ви дуже любите онука, але травма молодшого Лу під час тої катастрофи була надто серйозною. Увесь цей місяць був просто підтримкою його на плаву до останнього подиху, але подальше лікування, лише збільшуватиме страждання вашого онука.

 

Лікар підштовхнув тонку золотаву оправу окулярів на переніссі й зітхнув:

 

— Як лікар, єдина порада, яку я можу дати — це докласти зусиль, щоб цей останній період для пана Лу пройшов без турбот та приводів для жалю.

 

Старий пан Лу раптом напружено стиснув у кулаці намистини буддійських чоток. Це його онук, який виріс у нього на очах. Він із нетерпінням чекав, коли той одружиться й заведе дітей, насолоджуватиметься щасливим сімейним життям. А тепер він буде змушений поховати його власними руками...

 

Тремтячими ногами пан Лу відступив на кілька невпевнених кроків.

 

Лікар поспішно підтримав його: 

 

— Старійшино, подбайте й про власне здоров’я.

 

Старий знесилено заплющив очі, втративши останню надію:

 

— Я зрозумів, директоре Чень. Дякую за всі зусилля, докладені вашою лікарнею для надання допомоги моєму онукові за весь цей час.

 

— Ну що ви, це наш обов'язок.

 

***

 

Коли двері палати зачинилися, всередині залишилися тільки Лу Лісін і Цзі Цінцін.

 

Дівчина споглядала цього немічного і побляклого чоловіка на лікарняному ліжку, та її очі сповнювалися безмежним жалем.

 

Бідолашний, бути у такому послабленому стані, не знаючи скільки ще тобі залишилось. У будь-яку мить він може заснути й більше не прокинутись. Те, що він зараз не спить — це лише прикінцевий подарунок долі, останній спалах світла.

 

Цзі Цінцін турботливо підіткнула хворому ковдру. Бог дав цьому чоловікові бездоганний вигляд, видатне родинне походження, мудрий розум і кар’єру на вершині світу лише для того, щоб він помер молодим.

 

З людиною, що помирає, Цзі Цінцін завжди буде поводитися м’якіше.

 

— Дружина? — несвідомо Лу Лісін потер краєчок ковдри кінчиками пальців. Його тон був невиразним, у ньому не чулося ні радості, ні гніву. — Отже, ти дружина, яку знайшов мені дідусь. Я не буду сперечатись.

 

— Я не знаю, чому старійшина Лу обрав саме мене, проте оскільки я стала твоєю дружиною, я буду добре піклуватися про тебе в наступні дні, — вона докладе всіх зусиль аби він пішов на той світ без жалю.

 

Лу Лісін на якусь мить затримав на ній свій холодний погляд. На дні його очей вирували підводні течії, але він нічим не видав того, що думає.

 

Молодий успішний бізнесмен бачив занадто багато жінок, яких можна було б назвати небесними красунями, цвітом нації, проте жодна не викликала у нього бажання зупинити погляд.

 

Але ця жінка інша: вона має залишитися поруч й дати йому можливість продовжувати жити.

 

— Я нічого про тебе не знаю. Як ти казала, ти не знаєш, чому саме дідусь обрав тебе мені за дружину, і я теж цього не знаю, але, сподіваюсь, у наступні кілька днів ти зможеш визначитися щодо твого статусу.

 

Цзі Цінцін знала, що цей чоловік за своїм складом характеру байдужий до жінок і не має близькості з жодною з них, тож їй здалося, що тон Лу Лісіна був не дуже задоволений.

 

Та якщо подумати, який чоловік не спохмурнішає, якщо з'ясує, що жінка, яку він досі ніколи не бачив, стала його дружиною?

 

Обличчя Лу Лісіна було бліде, а сам він сильно схуд після того, як пролежав у ліжку протягом місяця. Цзі Цінцін мовчки зітхнула. Невже його зовсім не турбує власне тіло? Чому він досі настільки стурбований її статусом?

 

— Я розумію, не хвилюйся. Перед сторонніми я не буду заявляти, що ми одружені.

 

Старший пан Лу ще не повернувся після розмови з лікарем про стан Лу Лісіна і їм удвох було незручно знаходитися в кімнаті наодинці.

 

— Доброго тобі відпочинку. Я, мабуть, піду, — Цзі Цінцін посміхнулася й підвелася, щоб піти.

 

Відношення Лу Лісіна до неї погане, і це цілком зрозуміло.

 

Будь-хто мав би поганий настрій, якби потрапив до жахливої автокатастрофи, пролежав місяць у лікарняному ліжку, прокинувся через наближення смерті, ще й ні сіло ні впало отримав за дружину невідому жінку.

 

Вона не сліпа. Якщо вона залишиться тут, Лу Лісін не зможе провести свої останні дні у спокої. Якщо так, то нащо залишатися і дратувати людину зайвий раз?

 

[Попередження про смерть! Протягом п'яти хвилин, будь ласка, виконайте обмін прізвиськами з Цзі Цінцін].

 

 «Обмін прізвиськами?» — подумки перепитав Лу Лісін.

 

[Тепер ви чоловік і дружина, тому, звичайно, повинні дати одне одному прізвиська. Будь ласка, звернися до Цзі Цінцін «дружинонько». А вона має назвати тебе «чоловіченьку»].

 

Лу Лісін: «...»

 

// П.п.: Трохи перекладацьких теревенів щодо цих прізвиськ на телеграм-каналі нашої команди: https://t.me/smakolyky_tl/39. Якщо дуже коротко, то звичні нам  «любий / люба» тут не підходили, оскільки навряд викликають зніяковіння як у того, хто говорить, так і в того, хто слухає, а це зніяковіння є важливою частиною сюжету.

=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі: @smakolyky_tl або на сайті https://smakolykytl.site.