Ще якийсь час у палаті панував хаос.
Серцебиття на кардіомоніторі стабілізувалося, Лу Лісін знову відкрив очі. Старий пан Лу зайшов у палату і побачив онука, який щойно прокинувся. Від радості його очі сповнилися сльозами й він ледь вимовив:
— Прокинувся... Нарешті прокинувся!
Після цілого місяця напружених нервів і безсонних ночей його молитви зрештою були почуті й онук, який весь цей час перебував на межі смерті, нарешті опритомнів.
Лу Лісін оглянув всіх присутніх в кімнаті, заплющив очі та, заспокоївшись, знову відкрив їх.
— Дідусю, вибач, що примусив тебе турбуватися, — Лу Лісін щойно прокинувся, його тіло слабке, а голос трохи хрипкий, але погляд гострий, як ніж. Відкинувши слабкість і втому, він безпомилково кинув оком на Цзі Цінцін. — Хто вона?
Старійшина Лу притягнув дівчину до себе.
— Не гнівайся на цього старого діда за те, що свавільно прийняв рішення. Це дружина, яку я обрав для тебе, її звуть Цзі Цінцін.
Погляд Лу Лісіна був такий глибокий і темний, що годі й розрізнити його суть. Він нічого не сказав, лише зміряв поглядом новоявлену дружину так, що одразу став явним намір прицінитися та прискіпливо дослідити.
Цзі Цінцін схилила голову, не наважуючись зустрітися поглядом з Лу Лісіном. Її серце охопила незрозуміла паніка.
Тим часом лікар продовжував оглядати тіло хворого, й низка отриманих даних не раз змусила насупитися досвідченого спеціаліста.
Лу Лісін пролежав у реанімації місяць, кілька разів його ледве вдалося повернути до життя, усі органи вже почали відмовляти. Навіть за допомогою найсучаснішої передової медицини його життя неможливо було врятувати.
— Шановний пане, ми можемо поговорити зовні?
Старійшина Лу ще раз поглянув на Лу Лісіна, кивнув і, спираючись на помічника, вийшов із палати разом із лікарем та медсестрами.
У коридорі лікар з похмурим обличчям сказав старому:
— Молодий пане Лу потрапив в автомобільну аварію місяць тому. Коли його доправили до лікарні, ми діагностували серйозні травми, зокрема було порушено функціонування серця, легенів та нирок. Після місяця лікування його організм був уже на межі. Те, що він зміг прокинутися сьогодні... Вибачте, шановний пане, але сучасна медицина не в змозі врятувати життя пана Лу.
Сивочолий старий крутив в руках буддійські чотки, не промовивши ані слова.
— Старійшино, я знаю, що ви дуже любите онука, але травма молодшого Лу під час тої катастрофи була надто серйозною. Увесь цей місяць був просто підтримкою його на плаву до останнього подиху, але подальше лікування, лише збільшуватиме страждання вашого онука.
Лікар підштовхнув тонку золотаву оправу окулярів на переніссі й зітхнув:
— Як лікар, єдина порада, яку я можу дати — це докласти зусиль, щоб цей останній період для пана Лу пройшов без турбот та приводів для жалю.
Старий пан Лу раптом напружено стиснув у кулаці намистини буддійських чоток. Це його онук, який виріс у нього на очах. Він із нетерпінням чекав, коли той одружиться й заведе дітей, насолоджуватиметься щасливим сімейним життям. А тепер він буде змушений поховати його власними руками...
Тремтячими ногами пан Лу відступив на кілька невпевнених кроків.
Лікар поспішно підтримав його:
— Старійшино, подбайте й про власне здоров’я.
Старий знесилено заплющив очі, втративши останню надію:
— Я зрозумів, директоре Чень. Дякую за всі зусилля, докладені вашою лікарнею для надання допомоги моєму онукові за весь цей час.
— Ну що ви, це наш обов'язок.
***
Коли двері палати зачинилися, всередині залишилися тільки Лу Лісін і Цзі Цінцін.
Дівчина споглядала цього немічного і побляклого чоловіка на лікарняному ліжку, та її очі сповнювалися безмежним жалем.
Бідолашний, бути у такому послабленому стані, не знаючи скільки ще тобі залишилось. У будь-яку мить він може заснути й більше не прокинутись. Те, що він зараз не спить — це лише прикінцевий подарунок долі, останній спалах світла.
Цзі Цінцін турботливо підіткнула хворому ковдру. Бог дав цьому чоловікові бездоганний вигляд, видатне родинне походження, мудрий розум і кар’єру на вершині світу лише для того, щоб він помер молодим.
З людиною, що помирає, Цзі Цінцін завжди буде поводитися м’якіше.
— Дружина? — несвідомо Лу Лісін потер краєчок ковдри кінчиками пальців. Його тон був невиразним, у ньому не чулося ні радості, ні гніву. — Отже, ти дружина, яку знайшов мені дідусь. Я не буду сперечатись.
— Я не знаю, чому старійшина Лу обрав саме мене, проте оскільки я стала твоєю дружиною, я буду добре піклуватися про тебе в наступні дні, — вона докладе всіх зусиль аби він пішов на той світ без жалю.
Лу Лісін на якусь мить затримав на ній свій холодний погляд. На дні його очей вирували підводні течії, але він нічим не видав того, що думає.
Молодий успішний бізнесмен бачив занадто багато жінок, яких можна було б назвати небесними красунями, цвітом нації, проте жодна не викликала у нього бажання зупинити погляд.
Але ця жінка інша: вона має залишитися поруч й дати йому можливість продовжувати жити.
— Я нічого про тебе не знаю. Як ти казала, ти не знаєш, чому саме дідусь обрав тебе мені за дружину, і я теж цього не знаю, але, сподіваюсь, у наступні кілька днів ти зможеш визначитися щодо твого статусу.
Цзі Цінцін знала, що цей чоловік за своїм складом характеру байдужий до жінок і не має близькості з жодною з них, тож їй здалося, що тон Лу Лісіна був не дуже задоволений.
Та якщо подумати, який чоловік не спохмурнішає, якщо з'ясує, що жінка, яку він досі ніколи не бачив, стала його дружиною?
Обличчя Лу Лісіна було бліде, а сам він сильно схуд після того, як пролежав у ліжку протягом місяця. Цзі Цінцін мовчки зітхнула. Невже його зовсім не турбує власне тіло? Чому він досі настільки стурбований її статусом?
— Я розумію, не хвилюйся. Перед сторонніми я не буду заявляти, що ми одружені.
Старший пан Лу ще не повернувся після розмови з лікарем про стан Лу Лісіна і їм удвох було незручно знаходитися в кімнаті наодинці.
— Доброго тобі відпочинку. Я, мабуть, піду, — Цзі Цінцін посміхнулася й підвелася, щоб піти.
Відношення Лу Лісіна до неї погане, і це цілком зрозуміло.
Будь-хто мав би поганий настрій, якби потрапив до жахливої автокатастрофи, пролежав місяць у лікарняному ліжку, прокинувся через наближення смерті, ще й ні сіло ні впало отримав за дружину невідому жінку.
Вона не сліпа. Якщо вона залишиться тут, Лу Лісін не зможе провести свої останні дні у спокої. Якщо так, то нащо залишатися і дратувати людину зайвий раз?
[Попередження про смерть! Протягом п'яти хвилин, будь ласка, виконайте обмін прізвиськами з Цзі Цінцін].
«Обмін прізвиськами?» — подумки перепитав Лу Лісін.
[Тепер ви чоловік і дружина, тому, звичайно, повинні дати одне одному прізвиська. Будь ласка, звернися до Цзі Цінцін «дружинонько». А вона має назвати тебе «чоловіченьку»].
Лу Лісін: «...»
// П.п.: Трохи перекладацьких теревенів щодо цих прізвиськ на телеграм-каналі нашої команди: https://t.me/smakolyky_tl/39. Якщо дуже коротко, то звичні нам «любий / люба» тут не підходили, оскільки навряд викликають зніяковіння як у того, хто говорить, так і в того, хто слухає, а це зніяковіння є важливою частиною сюжету.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі: @smakolyky_tl або на сайті https://smakolykytl.site.
Далі
Розділ 3.1
— Зачекай... Рука Цзі Цінцін уже була на дверній ручці, коли вона почула голос Лу Лісіна. Дівчина обернулася і, побачивши, як раптово перекособочилося обличчя чоловіка, припустила, що йому стало погано. Вона швидко підійшла. — Що з тобою? Ти в порядку? — сказала вона й зібралася натиснути кнопку біля ліжка, щоб викликати лікаря. Та Лу Лісін схопив її за зап'ясток, щоб зупинити. — Все гаразд. Коли він потягнув її, Цзі Цінцін була змушена нахилитися й вони з Лу Лісіном опинилися обличчям до обличчя. На близькій відстані чуже лице збільшилося і заповнило майже весь простір перед очима, а дихання, що належало чоловікові, проникло до її носа. Серце Цзі Цінцін раптово прискорилося, долоні вкрилися тонким шаром поту, а обличчя зарум’янилось. Вона мусила визнати, що Лу Лісін був надзвичайно вродливим чоловіком: високий прямий ніс, чітко окреслені й на диво елегантні риси обличчя, та гострий погляд глибоких очей, схожий на палкий факел посеред безодні. Можливо, через те, що він давно вже обіймав найвищі посади та звик віддавати накази оточуючим, один лише його погляд примушував червоніти й опускати очі долу. Цзі Цінцін зморгнула. Її опущений погляд впав на пару чистих охайних рук, одна з яких стискала її зап’ясток. Навіть його руки мали гарний вигляд. Долоня була трохи прохолодна, а в довгих струнких пальцях відчувалася сила. Цзі Цінцін різко висмикнула руку, затиснуту Лу Лісіном, і потерла червоний слід, що залишився від його пальців. — Цзі Цінцін... — Лу Лісін закрив очі. — Коли я сказав, що ти маєш визначитися щодо твого статусу, я мав на увазі, що оскільки ти та, кого мій дід знайшов мені за дружину... й ти отримала його схвалення... це означає, що відсьогодні ти моя... дружина. [Залишилася остання хвилина]. — Ти розумієш... дружинонько? — вимовив Лу Лісін. Цзі Цінцін подивилася на нього з сумнівом. Вона не була дурепою. Як вона могла неправильно зрозуміти намір його попередніх слів, тону та виразу обличчя? Хіба він не попереджав її, щоб вона у найкоротший термін засвоїла, що не може коїти що заманеться лише тому, що на папері стала пані Лу? Чому він раптом змінив свою позицію і визнав її своєю дружиною? — Я розумію, — відповіла Цзі Цінцін. Лу Лісін примружився. — Якщо ти розумієш, то як ти маєш звертатися до мене надалі? Цзі Цінцін знехотя примірялася: — Пане Лу? [Останні тридцять секунд]. Обличчя Лу Лісіна спохмурніло. — Ми чоловік і дружина! — Лісін? — ще раз спробувала дівчина. І чого він так розлютився?! [Останні двадцять секунд]. Відчувши тупий біль у серці, Лу Лісін глибоко вдихнув і сказав: — Дру-жи-нонь-ко! «О», — тепер вона зрозуміла. Лу Лісін хотів, щоб вона називала його чоловіком, щоб заявити свої права на неї? Здається, в романі було сказано, що Лу Лісін мав ненормальний власницький потяг до будь-яких речей, які йому належали. Але це була їхня перша зустріч, і він хотів, щоб вона назвала його «чоловіченьку»? Раніше вона навіть ні з ким не зустрічалася, а тепер має перестрибнути усі кроки й одразу стати «дружинонькою»? Цзі Цінцін, яка була самотньою понад двадцять років, відчувала внутрішній опір. Вона розвернулася, щоб піти, бо не відчувала бажання сперечатися з ним. Однак саме в той момент, коли Цзі Цінцін поверталася, Лу Лісін знову схопив її за зап'ясток. Посмик вийшов занадто сильний і дівчину потягнуло до ліжка так, що вона сіла на край і майже впала чоловіку на груди. Вона ще ніколи не зустрічала такої безсоромної людини! — Що ти робиш?! Зненацька двері прочинилися й у палату заглянула медсестра з тацею. — Пане Лу… Коли вона побачила «інтимні обійми» «молодят», у молоденької медсестри мало щелепа не впала на землю, а на зніяковілому обличчі застигла дилема: чи їй заходити, чи піти? — Медсестра тут! — Цзі Цінцін підвелася, з усіх сил намагаючись звільнити свій зап'ясток від руки Лу Лісіна. — Все добре. Можете заходити, — звернулася вона до медсестри. [Останні десять секунд]. — Цзі Цінцін! Вона не могла продовжувати суперечку за чиєїсь присутності, тому знизила голос, хоч їй більше хотілося загризти його до смерті: — Тут є сторонні. Чи не можемо ми поговорити про це пізніше? — Забирайся! — гримнув Лу Лісін на медсестру. [Останні п'ять секунд]. Невідома сила стисла серце так, що його пронизав страшенний біль. Лу Лісін з такою ж силою стиснув зуби. Він не зупиниться, поки не досягне мети. — Дру-жи-нонь-ко! Цзі Цінцін охопила лють. Коли їй не вдалося вирватися з рук Лу Лісіна, вона заскреготіла зубами через безвихідь і скрикнула: — Чоловіченьку! Аж палата здригнулась. — Задоволений?! Пусти мене! Лу Лісін відпустив її руку. [Завдання виконано. Бали життя: +1. Поточна довжина життя: 1 година]. Тупий біль у серці згас. Лу Лісін відкинувся на спинку ліжка й заплющив очі. Медсестра з усмішкою підійшла до ліжка пацієнта. — Божечки, пане Лу, пані Лу... оце так справжнє подружнє кохання! Навіть одного разу сказати «чоловіченьку» було достатньо, щоб у Цзі Цінцін пересохло в роті, ніби вона наговорила забагато. А невинне зауваження молодої медсестри збентежило її ще більше, тому вона просто втекла з кімнати. Від вітерцю у коридорі жар на її щоках трохи прохолов, але настрій залишився неспокійним, та й серце все ще калатало. — Отже, чоловіченьку? — Цзі Цінцін знову спробувала це слово. Її серце забилося ще швидше. Вона була жінкою, що прожила більш як двадцять років на самоті, й чула слова «чоловіче, чоловіченьку» та «дружино, дружинонько» лише у розмовах інших людей. Вимовляти та чути це самій було надто хвилююче. [Бали життя: +1. Поточна тривалість життя: 2 години]. Лу Лісін: «???» *** До Цзі Цінцін підійшов чоловік у костюмі, який раніше привіз її до лікарні, та сказав: — Пані Лу, старійшина просив мене відвести вас до кабінету директора. Дівчина завмерла й довгі п’ять секунд не могла зрозуміти, чому звернулися саме до неї, адже він назвав її «пані Лу». — А ви?.. — Мене звуть Цинь Шао. Цзі Цінцін кивнула та пішла за ним до кабінету директора. Важливо, щоб люди знали своє місце. Цзі Цінцін чудово усвідомлювала свою роль «дружини на щастя», яка має відвернути злу долю тяжкохворого Лу Лісіна. Але зараз, хоча чоловік і прокинувся, його справи йшли, схоже, не найкращим чином. Задля забезпечення найліпшого догляду за важко травмованим Лу Лісіном, його палата була на тому ж поверсі, що й кабінет директора. Їй знадобилося лише кілька кроків, щоб пройти до нього. В кабінеті панувала гнітюча атмосфера, а на обличчі старого майстра Лу був похмурий вираз. — Старійшино, ви хотіли мене бачити? Помітивши Цзі Цінцін, що входить до кабінету, старий жестом запросив її сісти та передав купу документів щодо стану здоров’я Лу Лісіна. Головний лікар Чень сказав: — Це наявний стан хворого. Я щойно обговорював стан пана Лу з шановним старійшиною. Травми пана Лу в результаті автомобільної аварії були надто серйозні. Його органи відмовляють, особливо серце, легені та нирки. Після місяця лікування його фізичний стан все ще дуже поганий. Ми провели ретельний огляд тіла хворого і вважаємо, що сучасні методи лікування не зможуть врятувати життя пана Лу. Хоча вона вже знала це, коли Цзі Цінцін почула прямолінійні слова доктора Ченя, її серце безпідставно сіпнулося. — Як лікар, я можу порадити лише докласти всіх зусиль, аби останні дні пана Лу були сповнені спокоєм та турботою. Серце Цзі Цінцін затріпотіло. — Я вирішив, що Лісін залишить лікарню і... поїде додому, — втомлено промовив старий майстер Лу. ============= // Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі: @smakolyky_tl або на сайті https://smakolykytl.site.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!