Напрямок долі

Напрямок долі

 

Наступного ранку Ері снідала на самоті у великій їдальні. Хоч вона й трохи заспала, на годиннику було лише дев’ята. Однак граф Ернест не став її чекати — і навіть не надіслав служницю покликати. Просто залишив усе на її розсуд.

 

У ту мить Ері остаточно відпустила останні залишки надій, за які досі трималася.

 

Після сніданку, який здався їй надто розкішним, Ері провели на терасу. Чорно-кремові плитки з відтінком устриці сяяли під сонцем, а горобці, сидячи на вигнутій перилах, чухали крильцями одне одного перед злетом.

 

Поки вона зосереджено обирала між чорним чаєм і кавою, на столі з’явилася триповерхова таця, вщерть заповнена десертами. Ері театрально потерла живіт і ніяково звернулася до Джинджер:

 

 

— Я щойно їла. Просто в сусідній кімнаті.

— Прошу вас, не будьте такою офіційною, панно.

 

У вмінні Джинджер м’яко зводити розмову в інше русло було щось таке, що нагадувало Ері дворецького Грейта.

 

Поки вона ковтала солодощі настільки приторні, що від них щипало язик, для неї підготували три різні газети.

 

Суворість і справедливість…

 

Вона знову згадала ті слова. Інакше й бути не могло — особливо після того, як дізналася, що кожного ранку їй доставляють газети трьох напрямків: консервативного, прогресивного та центристського.

 

//Примітка перекладача: Консервативний

 

Погляди, які підтримують збереження традицій, стабільність, обережні зміни.

Прихильники такого напряму часто виступають за сильну державу, традиційні цінності, економічну свободу з обмеженою роллю уряду.

 

Прогресивний

 

Погляди, спрямовані на зміни, реформи й оновлення суспільства.

Прогресивні сили зазвичай виступають за соціальну справедливість, права меншин, рівність, державну підтримку вразливих верств.

 

Центристський

 

Помірковані погляди, які поєднують елементи як консервативного, так і прогресивного підходів.

Центристи часто намагаються знайти баланс, уникати крайнощів і будувати політику компромісу.//

 

 

Оскільки Ері зовсім не орієнтувалася в політичному ландшафті Бретії, вона читала повільно й уважно. Щойно виникало якесь запитання, одразу зверталася до Джинджер.

 

На її подив, Джинджер не просто відповідала — здавалося, вона була вдячна за саму можливість пояснити. До того ж, орієнтувалася в новинах приголомшливо добре.

 

— Ти зазвичай теж читаєш газети, Джинджер?

— Мій батько був дуже суворий щодо того, щоб я добре розуміла, як влаштований світ.

 

Ще один суворий батько, га...

 

— А ким він працює?

— Він — дворецький у знатному домі.

 

— …У якому саме? —

Ері раптом охопило тривожне передчуття.

 

— У домі графа Ернеста.

 

— Ага…

 

Як вона й підозрювала, Джинджер виявилася донькою дворецького Грейта. Розгадавши цю маленьку загадку, Ері відчула полегшення й тут же з’їла ще три бісквіти з яблучним варенням.

 

Коли дочитала останню з газет, мимоволі пробурмотіла:

 

— Гм... Лоранц Брінгер...

 

Яку б газету вона не відкрила — усі хвалили одну й ту саму людину: Лоранца Брінгера. Кожна газета — з різними епітетами, але однією суттю. Морська слава, зовнішність з обкладинки; людина, яка пожертвувала всю свою бойову винагороду — сто тисяч дорінів — на притулок для сиріт. І головне — він шукав дружину.

 

Консервативна газета навіть присвятила йому цілу шпальту з чорно-білою фотографією. Той факт, що вони пожертвували рекламною площею, свідчив: вони чекали ще більшого прибутку — вже лише з його обличчя.

 

— …Він привабливий, — байдуже промовила Ері, перегортаючи сторінку.

 

Джинджер раптом напружилась.

 

— …?

 

Ері кинула погляд то на Джинджер, то на фотографію Лоранца, а потім запитала:

 

— Джинджер, ти закохана в сера Лоранца?

 

— Я вважаю… він справді… гідний захоплення.

 

Уперше за весь час Джинджер, яка стояла, немов витягнута по стійці «струнко», виглядала так, ніби щойно зізналась у тяжкому злочині.

 

— Чула його ім’я. Але ніколи не бачила, як він виглядає.

 

Лоранц Брінгер воював у Війні між Ґіннессом і Реброттом на боці Ґіннесса й здобув велику славу. Багато хто в Ґіннессі захоплювався ним. Проте Ері жила в маленькому селі, де новини з фронту доходили із запізненням, а люди взагалі воліли уникати розмов про війну. Вона лише побіжно чула, що “морський герой” був молодий і неодружений. Але причин, з яких такий чоловік міг би з’явитись у її віддаленому селі, не було жодних.

 

— Він виграв морську битву біля Міссіссіні, хоча головне командування вже втратило надію. А ще — врятував принца.

 

Щоки Джинджер помітно зашарілися. Вираз на її обличчі — той, який щойно промайнув — був цілком очевидним: це погляд дівчини, закоханої безнадійно. Побачивши цю сторону Джинджер, Ері нарешті усвідомила, що та на два роки молодша за неї — їй лише вісімнадцять.

 

— Принца врятувати — це, звісно, круто, але ж ризикувати собою?..

 

— Він надзвичайно сміливий.

 

Або ж він просто вміє робити ставки. Якщо рятуєш принца — отримуєш джекпот. Але Ері вирішила не озвучувати цю думку вголос. Кидати такі ремарки поруч із Джинджер, яка мало не світилася від захоплення, було б... жорстоко.

 

Перш ніж скласти останню газету, вона раптово запитала:

 

— Джинджер, ти чула про битву під Баттерверксом?

 

Голос її був дивно тихим — майже шепіт. Джинджер ледь не пропустила питання.

 

— Перепрошую? Берро… Ви не могли б повторити, панно?

 

— Битва під Баттерверксом.

 

— Даруйте, але я нічого про неї не знаю.

 

— Все гаразд, не переймайся.

 

Ері повільно постукувала пальцем по щоці, замислено, ніби намацувала приглушену думку.

 

— Це не була відома битва. Союзні війська зазнали повної поразки.

 

— Розумію…

 

Помітивши, що настрій Ері став якимось приглушеним, Джинджер прочистила горло.

 

— Бажаєте, щоб я щось дізналася про неї?

 

— Ти… займаєшся такими речами?

 

— Якщо це не заборонено, то так. Я можу звернутися до інформаційного посередника.

 

— Не варто. Якщо людина там не була — їй нема чого мені розповісти.

 

— Вам… до вподоби історії про війну?

 

— Ні. Я їх щиро ненавиджу.

 

Ері криво всміхнулась і припинила розмову. Притиснувши серветку до вуст, вона відсунула стілець і вимушено бадьорим тоном сказала:

 

— А зараз я хотіла б оглянути «Білого лебедя».

 

***

 

Лоранц зупинився. Карета Фелікса загородила йому дорогу.

 

— Підкинути?

 

— Ти ж їдеш у протилежний бік.

 

Лоранц відповів байдуже, змусивши Фелікса надутись, як ображене дитя.

 

— Ти навіть не знаєш, куди я їду.

 

— А ти й сам не знаєш, куди я йду.

 

— Повертаєшся додому після того, як знову розтоптав чиєсь серденько, так? І, раз погода хороша, вирішив пройтися сам.

 

Це влучило надто точно. Лоранц на мить просто… завис. Фелікс, звісно, скористався моментом і показав на дверцята карети:

 

— Ну що, сідай?

 

Все більше людей починали його впізнавати. Погляди ставали надто нав’язливими, і Лоранц навіть сам подумав, що не завадило б найняти екіпаж. Зітхнувши, він зайшов у Феліксову карету. Прийняти цю "маленьку послугу" від принца здавалося цілком розумним.

 

— …

 

Та він дуже скоро пожалкував, що так легко довірився Феліксу.

 

— Ти їдеш не в той бік.

 

— А я обіцяв довезти тебе додому?

 

— До “Білого лебедя”.

 

Лоранц завжди вважав, що давати імена маєткам — це дурнувате чванство, хоча сам колись назвав свого коня Чарлі. До того ж, він не був настільки обізнаний у вищому товаристві, щоб знати, що за “Білий лебідь” такий.

 

— Ти щойно подумав, що це пафосно, так?

 

— Трохи.

 

— От побачиш. Він реально схожий на лебедя з розправленими крилами.

 

— І куди мене цього разу сватають?

 

— У маєток графа Ернеста. Клянусь, усе по діловій частині. Я не знаю, чи «та панна» буде там.

 

Фелікс, звісно, сподівався, що буде. Але якщо й ні — теж не проблема. Лоранц лише зітхнув і відкинувся на сидінні, остаточно змирившись із черговою свавільною витівкою принца.

 

***

 

Коли вони прибули, Фелікс ліктем штовхнув Лоранца в бік, хихикаючи:

 

— Бачиш? Я ж казав.

 

— …Ага.

 

Лоранц неохоче визнав: “Білий лебідь” таки підходить. Фелікс розплився в самовдоволеній усмішці. І принаймні, ділова зустріч із графом Ернестом справді була запланована — мова йшла про розробку шахти на острові Мотор.

 

*******

 

Рада розділити з тобою цю історію.

 

Переклала Nathaniel. Більше перекладів, коментарів і новин — у моєму Telegram-каналі.

 

Переклад — це не чарівна кнопка, а багато часу, зусиль і уваги до кожної дрібниці. Якщо моя робота тобі цінна — донат завжди буде найкращим способом сказати “дякую”.

Це не лише тримає ритм нових розділів, а й зберігати натхнення, сили й віру в цю справу.

Ваші донати — це не просто жест. Це те, що справді підтримує й мотивує
перекладати далі. Вони дуже багато значать.

 

Monobank

abank24

Ko-fi

Telegram-канал

 

(У коментарі до донату можеш зазначити, який твір ти підтримуєш або який переклад хочеш побачити в майбутньому)