Все змінюється
Єдиним видом транспорту, який Ері колись знала, була стара диліжансія, якою їхня родина їздила до міста дивитися вистави.Тож коли вона побачила автомобіль — чорний, як грива жеребця, — її серце застукало так сильно, що, здавалося, ось-ось вискочить з грудей.
Автомобіль прибув точно о десятій ранку до «Морнінґ Ґлорі», як і було домовлено. Джонсон і шофер вийшли з машини. Шофер був лисуватий, але ще не старий чоловік. Він швидко підійшов і без зусиль підняв валізу Ері.
— Я сама!
Ері поспішно простягнула руку, але мовчазний шофер її проігнорував і завантажив валізу в багажник.
Вона завмерла, коли багажник відкрився. У блиску чорного лаку чітко відбилося її обличчя — здивоване, з широко відкритими очима.
Тим часом Джонсон стояв біля вхідних дверей, прощаючись із місіс Абіл.
— Дякую вам за це рішення.
— Якщо вона буде нещасною там, я без вагань заберу свою доньку назад.
У її лагідних очах спалахнула тиха рішучість. І разом із нею — одна-єдина крапля смутку.
Джонсон швидко відступив, не бажаючи копатися в її почуттях. Це було найшляхетніше, що він міг зробити.
— Мамо!
Коли шофер відчинив дверцята машини, Ері затремтіла, ніби її збиралися штовхнути прямісінько до пащі чудовиська. Вона різко кинулася в обійми матері.
— Донечко моя...
— Я писатиму тобі листи.
— Ері… Ох, Ері…
І нарешті голос місіс Абіл затремтів від сліз.
— Я знаю.
Ері ніжно погладила маму по спині й прошепотіла, мов даючи урочисту обіцянку:
— Я досягну успіху й повернуся по тебе.
Мати й дочка розійшлися ще до того, як Джонсон встиг щось сказати.
Ері сіла в машину. Після кількох спроб їй нарешті вдалося повністю опустити вікно, і вона висунулася назовні всім верхнім тілом.
Вжжжух!
Двигун заревів оглушливо, і тіло Ері напружилось. Колеса зірвалися з місця, підкидаючи дрібне каміння.
Пейзаж, який вона любила, зникав.
Світ, який любив її, залишався позаду.
— Ері! Ері Абіл!
Коли машина спускалася з пагорба Морнінґ Ґлорі, вгору підіймалася веснянкувата дівчина, захекана й розгублена. Вона кричала вслід машині, що віддалялася:
— Ти-ти жахлива дівка! Гик!
У її очах палало справжнє обурення. Страх і самотність від того, що її залишають, біль зради, відчай перед тим, що доведеться жити далі — самій, у сірій буденності...
Але Ері, занурена у власні почуття, усе зрозуміла неправильно. Притискаючи руку до болючих грудей, вона щосили замахала подрузі Моен:
— Я писатиму тобі, Моен! Бережи себе!
Джонсон спокійно дав дівчатам розіграти свою драматичну сцену прощання — ніби це був обов’язковий фільм, який доводиться додивитись до кінця.
Це було тихе й відлюдне містечко. Три роки тому тінь війни впала на Гіннесс, і відтоді північний фронт безупинно то наступав, то відступав.
Хоча південне узбережжя й уникло найстрашнішого, спокійним його теж не назвеш. Зрештою, хіба не на битві при Баттерверксі загинув Молодий Господар?
— …
Джонсон кинув погляд на Ері через дзеркало заднього виду. Вона була разюче вродливою. Він був майже певен, що кожен юнак у цьому забутому містечку таємно зітхав за нею. І якби замість тієї вицвілої, пошарпаної сукні на ній був добре пошитий вбрання з ательє — вона без сорому могла б стояти поруч із будь-якою шляхетною пані у Бретії.
*Її колір очей — точнісінько як у місіс Абіл, але ця різкість у рисах обличчя…*
Вона була схожа на Молодого Господаря. Ба більше — вся її постава, сама аура нагадували про нього.
Місіс Абіл була ніжною, мов крихка квітка. Але Ері — ні. Вона була живою, розумною, яскравою — точно як її батько.
Як відреагує граф Ернест, коли вперше її побачить?
Думка про те, що всіх дітей люблять однаково — лише красива вигадка.
Граф завжди намагався бути справедливим до трьох своїх синів, але без сумніву найбільше прихильності мав до наймолодшого.
Другий син був слабким від народження й помер надто рано. А перший — запальний і нерозважливий.
Якби третій син був хоча б наполовину достойною людиною, граф і так любив би його понад усе.
Але Молодий Господар був лагідним, добрим і надзвичайно розумним — тож граф обожнював його беззастережно.
І саме цей син зрештою відмовився від усього заради жінки, повернувся спиною до батька й зруйнував власне майбутнє…
І ось тепер — єдина внучка, яка так нагадувала того улюбленого сина.
Чи полюбить її граф?
Чи зненавидить?
Джонсон кинув на Ері ще один байдужий погляд — або принаймні намагався виглядати байдужим.
У дзеркалі її загадкові блакитні очі сяяли, мов коштовне каміння.
Покашлявши, Джонсон заговорив діловим тоном:
— Якщо вам буде незручно — обов’язково скажіть.
— …Насправді, я забула дістати книжку з валізи. Можна?
Джонсон трохи розгубився. Він не очікував, що вона щось попросить так швидко.
— Книжку? Щоб читати?
— Ну, я ж не збираюся її жувати, як коза, — буркнула Ері з надутою губою.
Вуха Джонсона відразу почервоніли від збентеження.
— Перепрошую. Зараз же її дістану.
Машина зупинилася. Шофер витягнув важку валізу. З огляду на їхнє скромне майно, він здивувався, чому вона така важка — аж поки не побачив, що більшість місця займають книжки.
Здавалося, ця юна леді пропускала обіди й економила кожну копійку, щоб купити книжки.
Ері пригорнула товсту книжку, мов немовля, і повернулася до машини. Авто знову рушило з місця.
Раптом Ері заговорила:
— Це через заколисування, так?
— …Перепрошую?
Джонсон, який майже задрімав, різко вирівнявся. Ері пробурмотіла в книжку:
— Ви подумали, що читання може викликати в мене нудоту в дорозі, так?
— …
— Дякую, що подбали. Я була грубою раніше. Просто… просто почуваюся не на місці.
— …Я розумію.
А потім — тиша.
Джонсон знову перевів погляд на дорогу.
Вперше він по-справжньому замислився, що ця подорож означає для Ері.
Двадцятирічна дівчина, на порозі дорослого життя, стоїть перед абсолютно новим етапом. Вона їде в невідомість, не знаючи, чи дід, який навіть не прийшов на похорон її батька, зустріне її з теплом чи відштовхне.
Вона напевно хвилювалась, боялась.
Поглянувши на неї ще раз, Джонсон помітив надто напружену поставу, міцно стиснуті губи. І найголовніше — вона досі не перегорнула жодної сторінки в книжці.
Можливо, вона навмисне змушувала себе не дивитись на пейзаж, що пропливав за вікном.
Джонсон несподівано для себе відчув захоплення її впертістю.
І вперше — щиро побажав їй щастя.
***
Усе зміниться.
Ері повторювала це собі, коли проїжджала крізь головну браму маєтку Ернестів.
Вона думала, що, залишивши Гіннесс, позбудеться того неспокою, який точив її зсередини.
Але в Бретії контраст між міським багатством і сільською порожнечею був разючим.
Поки вони мчали крізь безкраї, мовчазні простори, їй здавалося, що час зупинився.
Маєток Ернестів розташовувався в Полні — за три години їзди від Руфена, столиці Бретії. З огляду на розміри країни, три години вважалися «поруч». Ба більше, Полн був настільки заможним, що його часто називали «другою столицею».
Ері була надто захоплена краєвидами, щоб нервувати, — аж поки не побачила масивні зелені ворота з кованого заліза, обвиті квітучими лозами.
Воротар помітив їхнє чорне авто ще здалеку й уже стояв у офіційній позі. Шофер перекинувся з ним кількома жартами — і важкі ворота повільно розчинилися.
— Скільки сімейств тут живе? — поцікавилася Ері, висунувшись у вікно, ловлячи вітерець.
Джонсон, якого сильно нудило в дорозі, відповів з блідим обличчям.
— Ви маєте на увазі прислугу?
— Ні, не обов’язково.
— …Боюся, я вас не зовсім розумію.
Джонсон, який раптово став значно офіційнішим, терпляче пояснив:
— Це приватний маєток роду Ернестів. Жодні сторонні особи тут не живуть — лише ті, хто служить родині.
— А?
Ері здивовано нахилила голову. Тим часом за вікном миготіли високі буки, що тягнулися вздовж дороги. У салон проник насичений аромат густого лісу.
Після тривалої паузи вона нерішуче розтулила губи:
— Усе це… належить родині Ернест?
— Так.
— А ті ворота?
— Це був головний вхід.
— Тоді…
— Так.
— …А доки простягається ця територія?
Зрозумівши, що дівчина з провінції в легкому шоці, Джонсон прикусив внутрішній бік щоки, стримуючи посмішку.
— Ми ще навіть не дісталися самого маєтку, міс Ері.
— Тоді… скажіть, коли приїдемо.
Джонсон мовчав ще п’ять хвилин.
Зрештою, Ері не витримала й знову спитала:
— Ми ще не приїхали?
*******
Рада розділити з тобою цю історію.
Переклала Nathaniel. Більше перекладів, коментарів і новин — у моєму Telegram-каналі.
Переклад — це не чарівна кнопка, а багато часу, зусиль і уваги до кожної дрібниці. Якщо моя робота тобі цінна — донат завжди буде найкращим способом сказати “дякую”.
Це не лише тримає ритм нових розділів, а й зберігати натхнення, сили й віру в цю справу.
Ваші донати — це не просто жест. Це те, що справді підтримує й мотивує перекладати далі. Вони дуже багато значать.
Monobank
abank24
Ko-fi
Telegram-канал
(У коментарі до донату можеш зазначити, який твір ти підтримуєш або який переклад хочеш побачити в майбутньому)
