Те, що слід зробити
Золотаве сонячне світло лилося крізь шатро з листя. Сервірований чайний столик, застелений білою мереживною скатертиною, виблискував витонченим сервізом. Дам середнього віку з бездоганно укладеним волоссям, захоплено обговорювали цей набір.
Ці жінки були постійними гостями на чайних зустрічах мадам Боунс. Їхні звичні розмови точилися навколо вишуканих порцелянових чашок чи рідкісних сортів чаю.
— О, до речі! Чула, що ви останнім часом навчаєте юну міс Ернест?
— О, справді? І як ви могли нам про це не сказати, мадам Боунс?
Їхні голоси зазвучали з удаваним докором через приховану новину.
— Мадам Боунс, певно, вже надто поважна, аби ділитися з нами.
— Авжеж. Ігнорує нас, мов якісь музейні експонати.
— Ох, любі, ви все перебільшуєте. Я просто берегла цю чудову історію на потім.
Мадам Боунс зробила ковток білого чаю, грайливо усміхаючись. Жінки нетерпляче нахилилися вперед, насторожено прислухаючись.
— Вона й справді така вродлива?
— Кажуть, уже зачарувала все Фоллен!
Звісно, найбільше їх цікавила зовнішність. Мадам Боунс відповіла без прикрас:
— Її краси цілком вистачає, щоби не загубитися навіть серед столичної еліти.
Пані не могли приховати свого збудження. Мадам Боунс додала з лукавою усмішкою:
— І така ввічлива, така вихована. Якщо чесно, я хвилювалася, що вона буде повільно вчитись, але помилилась. Хоча... танцює вона просто жахливо.
— Ох, мадам Боунс, та ви ж така сувора, коли йдеться про танці! Якщо ви назвали це «жахливим», то, мабуть, не все так погано.
— Принаймні я подбаю, аби вона не зганьбилася на прийдешньому балу.
Пані одразу все зрозуміли. Мадам Боунс вподобала міс Ері Ернест. Хоча вона й була приязною та чарівною, мадам Боунс приймала до свого кола далеко не кожну.
Одна з дам мрійливо прошепотіла:
— Цікаво, з ким у міс Ері буде перший танець? Я й спати не можу, думаючи про юне кохання.
— Так, це цікавіше за будь-яку виставу!
— Хо-хо. У мене є дуже хороша здогадка, хто буде її першим партнером.
Мадам Боунс тихо всміхнулася, ніби знала щось, чого не знали інші. Вона легко поклала руки на стіл і прочистила горло.
— А здогадайтесь, кого я бачила в «Білому лебеді»?
Дами миттєво подалися ближче, немов змовниці. За мить у кімнаті вибухнуло гучне вигукування, від якого ледве не злетів один з вишуканих капелюшків.
— Що?! Сер Лоранц?!
Так у Фоллені народилася нова чутка.
***
Переїзд не становив особливої мороки — речей у нього майже не було. Лоранц мешкав у готелі, а все, що залишилось у родинному маєтку, йшло на утилізацію.
Його довгі кінцівки, які він незграбно витягав з автомобіля, завдавали більше клопоту, ніж той убогий багаж.
Прислуга, успадкована від попереднього власника, складалася з чотирьох слуг та кухарки. Минуло всього два тижні, а Лоранц уже довірив їм повне управління домом.
Спочатку їх лякала сама думка про службу у військового героя. Та коли з’ясувалося, що Лоранц — ані складна, ані самозакохана постать, яка живе лише за рахунок зовнішності, — напруга швидко розвіялась.
Втім, дисципліну слід було підтримувати. Лоранц свідомо намагався зберігати серйозний вигляд.
— Слухай, ти ще довго сидітимеш з цим обличчям нудного старого чиновника?
Фелікс миттєво розкусив його гру й почав піддражнювати. Ледь дізнавшись про переїзд, він одразу вчепився з ідеєю вечірки. Зрештою, сам себе й запросив — під благородним приводом «новосілля».
І майже одразу закохався у «Блакитноокий» маєток. На відміну від велетенських палаців, у яких легко загубитись, цей був приємно скромного розміру. До нього вела затишна стежка через ліс, що вела аж до річки — ідеальне місце для осіннього полювання. Щоправда, Лоранц, найімовірніше, зненавидів би цю ідею. Але він був не з тих, хто відмовляє друзям.
— З ким ти танцюватимеш першим?
З грамофона пливла друга частина «Королеви Місяця». Це був дорогий подарунок від Фелікса — така розкішна покупка, що повз неї хотілося кланятись щоразу, як проходиш повз.
Фелікс курив, спершись на балконну огорожу. Лоранц сидів за круглим скляним столиком позаду нього й читав інвестиційні документи.
— Гм? З ким ти танцюватимеш?
— Обов’язково танцювати?
— Що це ще за питання? Весь сенс — потанцювати з гарною леді.
— Я думав, це бал на честь перемоги.
— Ой, ну не сміши. Кожен другий солдат там думає те саме. Просто це зручна відмовка. Назвати це прямо «шлюбним балом» було б занадто, от вони й маскують усе під офіційне святкування.
Лоранц насупився від прямолінійності Фелікса.
— Як огидно. Наче тварини.
— Секс — це святе.
— …
Ось і почалося. Проповідь Фелікса.
— Насолода — це одне. Але коли двоє по-справжньому хочуть одне одного — в цьому немає нічого огидного.
— Так.
— Я серйозно.
— Я цілком розумію.
— Тобі-то що розуміти, ти ж досі незайманий.
— Досить цих брутальностей. Йди вже.
— Чого це? Соромишся власної невинності?
— О, я нею ще й пишаюсь. А тепер іди.
— Йду, йду.
Невимушеність Лоранца змусила Фелікса клацнути язиком. Напевно, він залишив за собою гору незакінченої роботи, подумав Лоранц.
— Мій дорогий лорде Лоранце, готуйтесь. На балу я неодмінно знайду вам пару.
— Я тебе не проводжатиму.
Лоранц ліниво махнув йому рукою.
— Я й не розраховував.
Фелікс вийшов. Невдовзі в повітрі пролунав гул двигуна.
Стильний чорний автомобіль виїхав з маєтку.
Біп!
Фелікс коротко просигналив.
На диво, цього разу Фелікс приїхав сам, без шофера.
— Та їдь уже! —
вигукнув Лоранц, вигнувши шию, щоб крикнути вслід. Сміх Фелікса поступово розчинився вдалині.
Нарешті — тиша.
Лоранц перегорнув ще кілька сторінок, зітхнув і відклав документи.
Вітер шумів у кронах дерев, і цей шелест скидався на звук водоспаду. У перший день перебування тут він навіть поцікавився, чи є поблизу справжній водоспад. Ні, не було.
Він вклав між губ давно не запалену сигарету.
Бал для залицянь.
Ні.
Бал на честь перемоги.
Він торкнувся скроні пальцями. Його думки були явно зіпсовані.
Лоранц розпрямив ноги й підійшов до балконних перил. Ослабив краватку, розстібнув жилет — раніше вдень він заходив до банку, тому був у формальному вбранні.
Прикривши очі долонею від сонця, він прищурився й вдивився вдалечінь. У такий ясний день, як сьогодні, маєток «Білий Лебідь» було видно навіть із цієї відстані.
Його каплиця з гострим білим дахом і блискучим хрестом вирізнялася навіть звідси.
Вона — зовсім поруч.
Як не крути, все це здавалося нереальним.
Що вона зараз робить?
Ходили чутки, що вона рідко виходить з дому. Можливо, вирішила приберегти свою появу для балу, відмовившись від окремого дебюту в маєтку Ернестів.
Вона не любила вечірки, але прагнула товариства…
Лоранц раптом зрозумів, що спостерігав за Ері Ернест значно уважніше, ніж збирався.
— Це мене не стосується.
Він повернув борг. Навіть більше, ніж потрібно. Цього було більш ніж достатньо. Відтепер вони могли спілкуватися просто як сусіди.
А сусіди не задумуються, чи самотньо іншому.
Не уявляють, що вона зараз спить… або катається по траві з кошеням.
Вони не повинні про це думати.
*******
Марафонка перекладу на трасі.
Наздоганяю англійський переклад із дикими очима й файлом словника в зубах.
Цей розділ — чергова переможна миля, хоч ноги вже не слухаються, а дієслова — тим паче.
Переклала Nathaniel.
Якщо хочеш бути серед перших, хто отримує нові розділи (до того, як я впаду),
приєднуйся до мого Telegram-каналу.
(Не змушуй мене наздоганяти ще й тебе. Я вже наздоганяю англійську. Досить із мене.)
Коли я кажу «переклад», я не маю на увазі, що натиснула кнопку і пішла пити чай.
Я маю на увазі: перечитала один діалог п’ять разів,
викликала демона граматики, сперечалась із собою,
пережила трохи екзистенційної кризи — і лиш тоді натиснула «зберегти».
Донат — це не “плати мені за роботу”.
(Ну… я, звісно, не відмовлюсь. Уяви, якби за справу, яку ти любиш, ще й платили? Це ж майже мрія.)
Але правда в тому, що любов і захоплення — це прекрасно,
та іноді їх просто недостатньо,
особливо коли переклад — це не магія, а копирсання в деталях,
слова, які не хочуть лягати красиво,
Донат - це скоріше : "бачу тебе", "дякую за зусилля", "ти не в пустелі".
Він несе значно більше, ніж цифра на екрані. Він — привід не зупинятись.
А ще я страшенно радію, коли мені справді донатять. Не знаю, чому — але донат на переклад гріє сильніше, ніж сума втричі більша за щось абстрактне.
І — так, я дуже люблю ваші коментарі.
“Ого, ти вже переклала?”,
“Ого, ти ще й визначення дала?”,
“Дуже гарно перекладено сцену!” — я читаю все.
Деякі — з усмішкою, деякі — з бажанням їх роздрукувати й приклеїти на лоб.
Особливо люблю чи
тати, де ви ділитесь своїми враженнями
Мовчати не заборонено, звісно.
(Але пам’ятай: кожен мовчазний читач — це ще один привид у коридорі мотивації.)
Тож якщо хочеш підтримати —
Monobank
abank24
Ko-fi
