Казка з іншого світу
— Що? Що сталося?
Щойно дверцята карети зачинились, Фелікс глузливо посміхнувся. Лоранц удав, що не чує, але той навіть тицьнув носком черевика йому в щоку — прямо в вилицю. Лоранц, роздратований, схрестив ноги.
— Це вона, так? Та дівчина з чуток? Марі… Ернест?
— …Ері.
— Ага, таки вона. Отже, щось точно сталося.
Ері Ернест подивилася на них згори, з балкона, а він лише ввічливо кивнув у відповідь. І все ж, цього короткого обміну поглядами вистачило, аби Фелікс винюхав, що між ними щось сталося. Його інтуїція — безславно відсутня, коли вона потрібна, і неймовірно точна, коли її краще б не було — дратувала до сказу.
— Ну що сталося? Кажи. Це королівський наказ.
— Не зловживай владою.
— Я не зловживаю. Я так тільки з тобою.
— Це було…
просто загублена річ...
Лоранц так і не закінчив речення. Сказати, що він знайшов рукавичку, було б перебільшенням — він просто побачив її першим. Дівчина сама б знайшла її — неушкоджену — якби він не встиг перед нею.
— Чорт забирай, — буркнув Лоранц і вдарився лобом об вікно карети. А Фелікс, як завжди, не вгавав:
— Загублена річ? Що вона могла загубити у власному маєтку?
— Впустила рукавичку в саду.
— А ти її підняв? Ти?
Як на зло, Фелікс знав Лоранца надто добре. Після війни, яку вони пройшли разом, мало що могло залишитись між ними втаємниченим.
Саме тому, попри невпинне втручання Фелікса в його шлюбні справи, Лоранц усе ж зітхнув із полегшенням. Хоча б трохи. Якби Фелікс був проти — він би нічого не зміг із цим вдіяти.
— Одним словом, усе це призвело до… невеликого інциденту.
Він навмисно змазав деталі й більше нічого не пояснив.
Фелікс бурчав, але зрештою здався і з головою занурився в багатослівну тираду про обговорення з графом Ернестом — мовляв, ідеться про розробку копальні на острові Мотор.
Лоранц слухав рівно настільки, щоб виглядати присутнім, іноді ввічливо кивав. І от, щойно Фелікс замовк, Лоранц вставив:
— Чому саме Ернести?
— Га?
— Ти згадав сім’ю Ернестів, коли говорив про моє одруження.
За межами маєтку графа простягалася широка рівнина. На перший погляд — одноманітна, та варто було придивитися, як ставало помітно: земля постійно змінюється, віддзеркалюючи примхи природи. Натомість профіль Лоранца залишався холодним і непроникним, мов скло.
Фелікс крадькома зиркнув на обличчя друга, перш ніж сам перехрестив ноги.
— Ну… з цілком практичних причин.
— Слухаю.
— По-перше, жодна родина герцога чи маркіза не прийме у зяті вихідця з простолюду, навіть якби небо розверзлося.
— Це правда, — без жодного вагання погодився Лоранц.
Фелікс почав загинати пальці, перелічуючи умови:
— Тож максимум, на що ти можеш розраховувати, — це родина графа. Але зі старовинного роду.
«Старовинний» — тобто титул не куплений за гроші.
— І, звісно, заможна.
Якщо б у жінки, на якій Лоранц одружиться, була солідна спадщина — ще краще.
— Та, що не зневажає флот.
Серед усіх гілок армії саме морські офіцери були найменш бажаними зятями — адже якщо вже вирушив у море, невідомо, коли повернеться.
— І сім’я, яка цінує честь більше за владу.
Багато графів усе ще прагнули підвищити свій статус через шлюб із родинами маркізів чи герцогів. Такі на Лоранца навіть не глянули б. У нього були якісь гроші, не надто великі за шляхетними мірками, і лише лицарський титул.
— І все це підходить графові Ернесту.
— …Розумію.
Фелікс нахилився вперед, немов задумав щось таємне, хоча в кімнаті вони були вдвох.
— Чому? Ти про це думаєш? З того, що я побачив, ця дівчина —
— Гарна.
— Та ще й яка. Справді, приголомшлива. Якщо вона так впадала в око з такої відстані… стоп, коли наступний бал?
Поки Фелікс щось бурмотів собі під ніс, Лоранц поринув у думки.
Її волосся — чорне й блискуче, як чорниця, вимочена у воді. Її розумний погляд.
— Я просто… почуваюся жахливо.
Очі, що виблискували сльозами, яким вона не дозволяла впасти.
У когось, чиє майбутнє здається таким гладким і впевненим, що могло б викликати таку гіркоту?
Якби вона лише нещодавно вийшла в світ — ще можна було б зрозуміти. Напевно, інші знатні панянки дивилися на неї зверхньо. Але ж хіба не зараз її час мріяти? Закон змінили кілька років тому — тепер жінки можуть успадковувати. А отже, всі багатства графа Ернеста стануть її.
Лоранц цокнув язиком. Який сенс її розуміти?
Розлита вода не збирається назад — так само, як і він не міг повернути те, що зробив з її мусліновою рукавичкою. Так, вона неправильно зрозуміла його наміри, але Лоранц не збирався принижувати себе, намагаючись усе пояснити.
У Лоранца були масштабніші цілі. Рано чи пізно, з’явиться краща можливість, ніж онука графа Ернеста.
…Хоча знайти жінку красивішу буде важкувато.
З гіркуватою усмішкою він змінив положення ніг і подивився у вікно.
***
Після неприємної зустрічі з гостем графа Ернеста Ері замкнулася у своїй кімнаті.
Вона думала самостійно полагодити рукавичку, але її навички шиття були далеко не ідеальними. Краще вже довірити це професіоналу, ніж усе зіпсувати.
О четвертій дня повернулася Джинджер.
— Я допоможу вам підготуватися, моя леді.
За годину на Ері чекала перша вечеря з графом Ернестом. Спочатку вона дивувалась: навіщо аж година на збори? Але, потрапивши до їдальні, щиро подякувала Джинджер.
— …Це вже занадто.
Вголос вона цього не сказала, але розкіш, яка її оточила, виявилася приголомшливою.
Вишуканий центр столу, позолочені канделябри, ідеально викладені закуски — Ері навіть у газетах нічого подібного не бачила. Та й зрештою, газети не друкували світлин аристократичних банкетів. Це не здивувало б дворян, зате тільки б посилило заздрість або почуття меншовартості в простолюду.
— …Добрий вечір, графе.
До того ж граф Ернест з’явився раніше за неї. Зазвичай голова родини приходить останнім, але як господар вечора — логічно, що він був першим.
Це означає, що я тут лише гість? А не частина родини?
Ері розуміла, що надто заглиблюється в думки, але зупинити цей потік не могла.
— Так. Сідай.
Граф сів на своєму місці на чолі столу, а Ері посадили навскіс від нього.
//Примітка перекладача: Навскіс — це значить по діагоналі, трошки збоку й навпроти одночасно.
Уяви стіл як прямокутник. Якщо граф сидить на короткому боці (на чолі столу), то Ері сидить не прямо перед ним і не поруч, а на іншому боці столу, але трохи вбік — на куті навпроти нього.//
Служниці подали їжу.
Ері напружено згадувала правила етикету, які вона похапцем вчила дорогою у кареті, — і тепер старанно тримала столові прибори, намагаючись не зробити жодної помилки.
Здавалося, що за кожним її рухом стежили не лише граф, а й навіть слуги.
Було важко дихати, ніби кожен її жест оцінювали за шкалою.
— Гарно відпочила?
— Так.
— Тобі подобається твоя кімната?
— Вона дуже велика й гарна.
— Чув, що сьогодні вдень ти оглядала Білого Лебедя.
Ці слова граф кинув, розрізаючи велику, жорстку устрицю.
Ері мимоволі задумалась, чи не намагається граф дізнатися про її зустріч із Лоранцом.
Та вона аж ніяк не була досвідченою, щоб читати думки старого графа, який колись правив світським життям, немов сценою.
Тож вона дала безпечну, розмиту відповідь:
— Маєток надто великий, щоб оглянути все одразу. Я пройшлася Трояндовим садом і половиною головного.
— Парфуми з наших троянд дуже популярні серед молодих панянок. Люди в чергу стають, аби їх придбати, хіба не так, Грейте?
— Саме так, мілорде.
Несподівано граф завів довгу розмову про трояндові парфуми, олії й мило — як відомі акторки та примадонни змагались за право рекламувати їх.
Чесно кажучи, усе це звучало як казка з іншого світу.
Ері не мала до цього жодного інтересу, але кивала йому, внутрішньо дивуючись свіжості морепродуктів.
— Як для людини з приморського містечка, якість справді вражає.
— Якщо хочеш, я можу надіслати тобі скільки завгодно.
— Перепрошую?
Ері, яка досі машинально кивала, здригнулась і підвела погляд.
Граф Ернест дивився на неї очима твердими, мов мигдаль.
Потім він знову заговорив:
— А твоє вбрання…
Він прокашлявся.
— Усі сукні, які ти привезла, — такі ж?
Ері застигла.
Тон був недвозначний: йому це не подобалося.
Більшість суконь, які вона взяла з собою, були тими, що вона давно любила й носила р
оками.
— Так. Усі в подібному стилі.
А якщо чесно… то їх у неї було всього три.
Обличчя графа похмурішало.
— Викинь їх усі.
— …
Всередині Ері запалало, ніби в ній розгорілась тисяча вогнів.
*******
Рада розділити з тобою цю історію.
Переклала Nathaniel. Більше перекладів, коментарів і новин — у моєму Telegram-каналі.
Переклад — це не чарівна кнопка, а багато часу, зусиль і уваги до кожної дрібниці. Якщо моя робота тобі цінна — донат завжди буде найкращим способом сказати “дякую”.
Це не лише тримає ритм нових розділів, а й зберігати натхнення, сили й віру в цю справу.
Ваші донати — це не просто жест. Це те, що справді підтримує й мотивує перекладати далі. Вони дуже багато значать.
Monobank
abank24
Ko-fi
Telegram-канал
(У коментарі до донату можеш зазначити, який твір ти підтримуєш або який переклад хочеш побачити в майбутньому)
