ГЛАВА 51 (16). Фарба для нігтів
Як на сміх, різнобарвні троянди, створені простою служницею, захопили увагу всіх вельмож на бенкеті.
Луохань дивився на них, ніби зачарований. Перед тим оркестрова музика була настільки сонливою, що він, схоже, задрімав, й сам не помітив, як у його руках опинився чийсь головний убір разом зі жмутом волосся.
«Хех», — подумав Луохань й залишив перуку на найближчому столі. Один зі службовців поруч з ним миттю схопив її й схвильовано знову натягнув на голову.
Здається цей службовець ще довго пронизував Луоханя поглядом, але він не був впевнений в цьому. Про всяк випадок він зняв монокль, витер його поверхню тканиною і одягнув знову, але вже на інше око.
Троянди стояли в центрі бенкетного столу.
Вони виглядали так, наче хтось ними хизується, а отже, напевно, вказували на неприємний характер того, хто створив цей букет.
Луохань пам’ятав, що бенкет дійсно був. Тонкі шовкові шалики танцівниць майоріли на вітру, линули звуки струнних інструментів. Легкі, але вишукані страви традиційної японської кухні одна за одною змінювалися на столах, а повітря заповнювалося ароматом алкоголю.
Проте, так чи інакше, Луохань не міг пригадати нічого конкретного, оскільки ніколи не цікавився подібним. Він пам’ятав сам факт події, однак не міг згадати жодної емоції, яка її супроводжувала.
Наступний спогад стосувався того моменту, коли бенкет вже закінчився. Дві гаремниці, одягнені в чорні та блакитні вбрання, отримали від імператора троянди відповідних кольорів.
Судячи з голосів, що лунали навколо, обидві були справжніми красунями, але для Луоханя це не мало ніякого сенсу. Його зовсім не цікавила краса чи потворність їхніх облич. Хоч так, хоч сяк було нудно.
Схоже, вона не приходила сьогодні.
Він і сам не знав, навіщо провокував її.
Оскільки дурна натура Луоханя вимагала взяти на кпини хоч когось, він вирішив причепитися до декого іншого. Й так помститися за її відсутність.
Луохань оглянувся довкола. Людей залишилось ще вдосталь.
Натовпи він не любив.
Обличчя більшості людей для Луоханя виглядали, як камінці для гри в ґо.
Він міг розрізнити стать, але лише тому, що чоловіки скидалися на чорні камінці, а жінки — на білі. Всі вони мали для нього однакові, нічим не примітні обличчя.
Навіть давно знайомі військові могли перетворитися хіба що на фігури шьоґі. Більшість з них виглядали, як звичайні пішаки*, дехто, вищого статусу, міг скидатися на спис* або коня*. Робота Луоханя як тактика була простою: розставити фігури на потрібні місця. Саме правильні фігури на правильних місцях давали можливість виграти майже будь-яку битву.
// * П.п.: Пішак, спис, кінь — фігури для гри в шьоґі. Загалом гравці мають по 20 фігур: король, тура, слон, два золоті генерали, два срібні генерали, два коні, два списи і дев'ять пішаків.
Це було зовсім не складно, й лише одного цього було достатньо, щоб робота Луоханя вважалася виконаною. А навіть якщо сам він робив якісь помилки у розставлянні, його оточення було здатне самостійно усе виправити.
Принаймні, так вважав сам Луохань.
А ось того хлопця, чию усмішку, подібну до небесної діви, вихваляли усі довкола, він не міг зрозуміти. Проте знайти золотого генерала, якого постійно супроводжував срібний, було зовсім нескладно.
Луохань вже звик шукати подібних людей. Та сьогодні його очі боліли більше, ніж зазвичай. Червоний колір аж надто впадав у вічі. Нігті у всіх були нафарбовані.
Це що, якась нова мода серед придворних дам — мазюкати нігті рум’янами?
Так само розфарбовані нігті з його спогадів, не мали такого яскраво-червоного кольору. Вони мали лише трохи червонуватий відтінок. Відтінок бальзаміну.
Й саме тоді, коли з глибин пам’яті Луоханя раптом спливло ім’я милої серцю куртизанки, краєм ока він помітив мініатюрну придворну даму.
Маленька, бідно одягнена, але вперта — дівчина, схожа на повзучий щавель.
Він подивився на неї голодними очима.
Піймавши його погляд, вона повернулася до нього спиною і повільно пішла, ніби просячи йти за нею.
На іншому боці півонієвого саду, в маленькій альтанці, стояла дошка для шьоґі. На дошці лежала коробочка з деревини павловнії, всередині якої, наче мрець у труні, лежала зів’яла троянда.
— Може зіграймо? — безвиразним тоном запитала дівчина, беручи до рук фігурку шьоґі. Поруч з нею стояли золотий та срібний «генерали».
Не було жодної причини для відмови.
Особливо якщо це прохання його милої доньки.
Луохань широко посміхнувся.
***
Що ж вона задумала?
Женьши залишився тут, попри прохання Маомао піти. Вона була явно не задоволена, але погодилась за умови, що він не вимовить жодного слова.
Запросивши тактика, Маомао почала розставляти фігурки шьоґі. Зараз її обличчя було абсолютно позбавлене емоцій, хоча зазвичай її незворушність зберігала все ж якісь людські риси. А ще вона час від часу чухала тильний бік руки, хоча навряд чи її могла вкусити комаха.
— Ходитимеш першою чи другою? — було видно, як очі Луоханя за моноклем аж зіщулилися від задоволення. З такою одержимістю це й не дивно.
— Може, перш ніж почати, визначимо правила та ставки? — запропонувала Маомао. — Це не займе багато часу.
Женьши вдивлявся в дошку з-за спини Маомао. Луохань обдарував його зловісною посмішкою, але молодик не міг дозволити собі поступитися. Це вперше він був членом команди підтримки.
Вони вирішили, що гра складатиметься з п’яти раундів без жодних винятків. Тобто виграє той, хто здобуде три перемоги.
Женьши не міг зрозуміти, чому Маомао обрала такий шлях. Цей тактик ніколи не програвав у шьоґі. Вибір цієї гри вже сам по собі був помилкою.
Що собі думає Маомао?
Ґаошунь, схоже, поділяв його думку, адже зморшки на його чолі стали ще глибшими.
— Хочеш фору? Можу віддати туру чи слона, — запропонував Луохань.
— Не треба нічого, — рішуче відмовилася Маомао від люб’язної пропозиції. Женьши подумав, що краще б вона просто погодилась.
— Що ж, якщо я виграю, ти офіційно станеш моєю дитиною.
Женьши вже збирався заперечити, але Ґаошунь, що стояв позаду, зупинив його. Він же обіцяв мовчати.
— Я зараз у наймах, тож лише після завершення строку.
— У наймах? — лисячі очі втупилися в Женьши. Той усміхнувся, намагаючись стримати надмірну радість.
— Ти дійсно працюєш за наймом? — перепитав Луохань, наче просто підтверджуючи.
— Так. Це зазначено в договорі.
Все так і було. Принаймні так було написано в документі, який бачила Маомао. Правда, підписувала договір бабця-управителька, яка виступила в ролі опікуна. У чоловіка, який, здавалося б, насправді був названим батьком Маомао, пензля відібрали прямо з рук.
— Гаразд, мене це влаштовує. Тоді як щодо тебе? — з сумнівом запитав Луохань.
— Мені нічого не треба. Однак чи можу я додати ще два правила?
— Я не проти.
— В такому разі...
Маомао дістала пляшку вина, яку заздалегідь підготував Ґаошунь. Вона порівну налала напій у п’ять чарок. Відчувався різкий запах міцного, якісно очищеного алкоголю.
Потім вона дістала з-за пазухи паперовий згорток і висипала в три чарки якісь порошки. Судячи з вигляду, вони відрізнялися один від одного.
Нахиляючи чарки, Маомао збовтала вміст, щоб розмішати його, а потім хутко попереставляла їх, міняючи місцями. Тепер неможливо було зрозуміти, де яка.
— Після кожного програшу ти випиваєш напій, який обере твій супротивник. Неважливо, питимеш потроху чи вип’єш одним духом.
У Женьши з’явилося дуже неприємне передчуття щодо цього правила. Він обійшов Маомао ззаду і встав збоку від дошки. Неможливо було не помітити, що її беземоційне обличчя трохи зарум’янилося, а щоки розсунулися в натяку на усмішку так, ніби вона отримувала задоволення.
Він вже знав, що означає такий вираз обличчя.
Йому дуже кортіло дізнатися, що за порошки вона щойно підсипала, але він не міг запитати. Це дратувало.
— Що за порошки ти додала? — запитав за нього Луохань.
— Це ліки. По одинці. Але якщо їх змішати усі разом, вийде смертельна отрута, — сказавши це, дівчина розпливлася у зовсім недоречній усмішці. Й додала:
— Відмова продовжувати гру з будь-якої причини означатиме програш. Ось такі два правила, — Маомао промовила це, крутячи в руках чарку з «ліками».
Її нігті були пофарбовані червонуватим кольором, а мізинець на лівій руці мав неправильну форму.
Луохань витріщився на кінчики її пальців.
***
Женьши міг думати лише про найгірше.
Хоча все було досить безпечно, доки жоден з них не вип’є три чарки, однак до цього все одно не можна було ставитись легковажно.
Може насправді суть лише в тому, щоб вивести суперника з рівноваги? Звісно, звичайного супротивника таке могло б збити з пантелику. Але зараз її опонентом був тактик, відомий своєю ексцентричністю. Женьши сумнівався, що розум цього чоловіка можна так легко вивести з рівноваги.
Як і очікувалося, Маомао програла дві партії поспіль. Женьши думав, що вона володіє хоч якимись навичками, але, схоже, дівчина була ледве знайома з основними правилами.
Вона вже випила до дна дві чарки. Проте робила це так, ніби їй справді смакувало.
Що ж вона собі думала?
Третя партія тільки почалася, але результат вже був очевидний.
Женьши спробував оцінити ризик для Маомао отруїтися третьою чаркою. Спочатку ймовірність вибрати отруєну чарку була три з п’яти, потім два з чотирьох, якщо першою була таки з ліками, і, нарешті, одна з трьох. Іншими словами, зараз шанс Маомао випити отруту складає один з десяти.
Чесно кажучи, Женьши лякала думка про те, що Маомао навіть не вважала отруєння проблемою.
І він не знав, чи відомо про це Луоханю.
І от коли Женьши вже перевів погляд на Ґаошуня, намагаючись зрозуміти, що робити після програшу, він почув голос:
— Шах.
І це був голос не Луоханя, а Маомао.
Женьши з Ґаошунем переглянулись та прикипіли поглядами до дошки. Король знаходився під атакою підвищеного пішака. Це був не надто майстерний хід, але шляхи короля дійсно були перекриті.
— Визнаю поразку, — Луохань підняв обидві руки, здаючись.
— Перемога є перемога, навіть якщо ви піддалися, вірно? — уточнила Маомао.
— Звісно, не можу ж я припуститися помилки й запропонувати своїй донці отруту.
Дві випиті чарки не викликали жодних змін на безвиразному обличчі Маомао. Неможливо було зрозуміти, чи був в одній з тих чарок складник отрути.
Луохань, криво усміхаючись, кинув погляд на дівчину.
— Ці ліки мають якийсь смак?
— Всі вони дуже гіркі, хоч і різні на смак, тож ви зрозумієте з першого ковтка.
— Ясно. Обереш для мене?
— Обирайте самі.
То он воно що. Схоже, Луохань вирішив, що може дозволити собі двічі програти. Якщо хоч одна з двох штрафних чарок буде гірка, він знатиме, що Маомао не постраждає. Такий хід не змінював шанси, але давав деяку впевненість.
Він таки справді надзвичайно кмітливий.
Луохань взяв чашку з середини й зробив ковток.
— Гірко...
Женьши опустив голову. Тепер Маомао навряд чи виграє наступну партію.
Поки він розмірковував, що робити далі...
— ...й га́ряче.
Женьши підвів голову. Обличчя Луоханя набуло яскраво-червоного кольору, а голова поволі хиталася з боку в бік. А потім кров відхлинула, він так зблід, що аж посинів, і раптом впав непритомний.
Ґаошунь підбіг до нього й спробував привести до тями.
— Що відбувається? Ти ж казала, що ці ліки по одинці нешкідливі! — Женьши наче звинувачував: наскільки б сильно ти його не ненавиділа, як можна було отруїти живу людину?
— Ні, це таки ліки, — роздратовано відповіла Маомао. Вона взяла глечик і підійшла до Луоханя та Ґаошуня.
Розвівши пальцями його повіки й переконавшись, що він ще не заснув мертвим сном, вона силоміць відкрила йому рота й влила велику кількість води. Її лікування було доволі грубим.
— Пане Женьши... — Ґаошунь розгублено подивився на господаря. — Схоже, він просто сп’янів.
— Звісно. Алкоголь — це ж «цар усіх ліків», — Маомао виконувала всі необхідні дії без жодного ентузіазму, просто впевнюючись, що Луохань здатний прийти до тями. Напевно, вона робила це лише через свій фах аптекарки. — Він просто не вміє пити.
Тільки тепер Женьши нарешті зрозумів, які були наміри Маомао.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
