ГЛАВА 52.1 (17.1). Бальзамін з квасеницею
Старі спогади Луоханя виринули на поверхню.
Посеред незліченних чорно-білих сцен, лише одна мала пляму, розфарбовану в тьмяно-червонуватий колір. Хоча звичайним зором помітити цю пляму було б важко, але в його очах це було єдине, що сяяло яскраво.
Тонкі пальці, що стискали камінці ґо чи фігурки шьоґі й були прикрашені червоними нігтями, виглядали пречудово. Перед їх витонченими впевненими рухами капітулювали всі, без жодного вийнятку. Цією гордовитою жінкою, що завжди дивилася на нього з нудьгою, була Фенсянь, куртизанка.
Луохань приходив до борделю зрідка, лише за компанію, бо самому йому, чесно кажучи, було байдуже до тамтешніх розваг. Він не вмів пити, його не приваблювали ні гра на ерху, ні танці. Й як би старанно не чепурилися всі ці жінки, він все одно бачив їх лише як безликі білі камінці для ґо.
Так було завжди.
Луохань просто не міг розрізняти обличчя людей. Хоча з часом він все ж трохи покращив свої навички.
Однак спочатку він не тільки плутав власну матір з годувальницею, а навіть не міг відрізнити чоловіків від жінок.
Батько, вирішивши, що син — ні на що не здатний нікчема, переїхав до молодої коханки.
Мати також не надто переймалася дитям, яке навіть не здатне впізнати її обличчя, а натомість плела інтриги, щоб повернути чоловіка.
Завдяки цьому Луохань міг насолоджуватися безтурботним та вільним життям попри те, що народився первістком у видатній родині. Він вчився грати в ґо й шьоґі, прислухався до пліток і час від часу пустував.
Наприклад, намагався виростити в імператорському дворі блакитну троянду, наслухавшись розповідей свого дядька. Чоловік видатного розуму, хоч й не надто вправний в побуті, дядько був єдиним, хто розумів Луоханя.
Саме він порадив хлопцеві запам’ятовувати людей не за обличчям, а за голосом, поставою, статурою. Також Луоханю було значно легше зрозуміти довколишніх людей, порівнюючи їх з фігурками шьоґі. Згодом, нецікаві йому люди перетворились на камінці для ґо, а ті, з ким він підтримував знайомство — на фігурки шьоґі.
Коли Луохань побачив свого дядька у вигляді тури-дракона*, він ще раз переконався, що той був справді видатною людиною.
// * Тура-дракон — найсильніша фігура в шьоґі (приблизно можна провести аналогію з ферзем у шахах). Отримується шляхом перетворення звичайної тури, яка дійшла до одного з трьох останніх рядів на протилежній стороні дошки.
Важко навіть уявити, як засмутився юний Луохань, коли дізнався, що дядько вирушив на навчання далеко на Захід. Тільки завдяки цьому він зрозумів, наскільки мало довкола людей, здатних порозумітися з ним.
А ще він ніколи не думав, що зможе скористатися своїми талантами до ґо та шьоґі за межами гри.
Завдяки своєму родинному походженню Луохань отримав посаду військового офіцера попри те, що не володів жодними військовими навичками. Однак, навіть якщо сам він був слабким, він виправдовував свою зарплатню доки міг ефективно використовувати підлеглих. Й звісно, та гра, в якій фігурами для шьоґі слугували люди, виявилась найцікавішою.
Оскільки низка непереможних партій Луоханя як в грі, так і в роботі все тривала й тривала, один з повних заздрощів колег підбурив його зійтися віч-на-віч з куртизанкою, про ігрові навички якої ходили легенди. Так само як Луохань серед військових, Фенсянь ніколи не програвала нікому з відвідувачів борделю.
Хто б не програв у цьому двобої, глядачі були б у захваті.
Зрештою, саме він виявився «жабою в колодязі», що світу не знає.
Фенсянь перемогла так, наче хотіла під самий корінь зрубати його самовпевненість. Хоча їй випало грати білими камінцями й починати другою, у підсумку різниця в їхніх позиціях була просто приголомшливою. Ці витончені пальці з червонуватими нігтями майстерно розтрощили суперника на друзки.
Скільки вже часу минуло з його останньої поразки? Однак він зовсім не відчував роздратування. Ба більше, від цього безжального удару Луохань відчув справжній порив свіжості. Напевно їй не сподобалося його зневажливе ставлення. Це було зрозуміло й з того, що за всю гру вона не промовила ані слова, й з коротких різких рухів.
Й тоді він не зміг втриматися від реготу, просто навпіл зігнувся від сміху. Це настільки здивувало всіх довкола, що серед натовпу зчинився ґвалт.
А глянувши в обличчя безжальної куртизанки крізь сльози, що виступили на очах, він раптом побачив не звичний білий камінець ґо, а обличчя жінки, повне невдоволення. Немов її ім’я*, Фенсянь була схожа на плід бальзаміну, ладний вибухнути від найменшого дотику, а її погляд проводив нездоланну межу.
// * Фенсянь (鳳仙) — і японською, і китайською означає «бальзамін», хоча й читається дещо по-різному.
Чи справді людина може мати такий вираз?
Саме в цей момент Луохань уперше усвідомив дещо очевидне.
Тим часом Фенсянь нахилилася до служки, яка стояла поруч, і щось прошепотіла. Дівчинка, що ледь досягла підліткового віку, швидко принесла дошку для шьоґі.
І ця гордовита куртизанка, що так і не дала Луоханю почути свого голосу протягом першої гри, так само мовчки запропонувала йому нову партію.
Він був впевнений, що цього разу не програє.
Притримуючи рукави, вона взялася розставляти фігури на дошці.
***
Скільки ж років пройшло за численними зустрічами, під час яких вони лише грали у шьоґі та ґо? Однак частота цих зустрічей поступово зменшувалася.
Зазвичай контакти з клієнтами для обдарованих куртизанок обмежувалися, коли вони досягали певного рівня популярності. Фенсянь стала однією з таких.
Хоча її суворе ставлення подобалося не всім, надзвичайно гострий розум Фенсянь, вочевидь, приваблював деяких вибагливих диваків. А він був саме таким диваком.
Зрештою її ціна настільки зросла, що він міг відвідувати її лише раз на три місяці.
Коли він прийшов після чергової довгої перерви, то застав Фенсянь під час фарбування нігтів у звичний червонуватий колір. На її обличчі, як завжди, було написане невдоволення. Поруч з нею на таці лежали яскраво-червоні квітки бальзаміну та тонкі стеблинки якоїсь трави.
Коли Луохань запитав, що це, вона назвала траву «котячим щавлем»**. Виявилося, що її використовували у медицині для для виведення отрут із тіла та лікування укусів комах.
Цікаво, що так само як і бальзамін, ця рослинка, дозрівши, стріляла насінням при найменшому дотику.
Він доторкнувся до однієї з дрібних жовтих квіточок, збираючись взяти її на пробу, щоб гарненько роздивитись до наступного разу, як раптом Фенсянь спитала:
— Коли ви прийдете наступного разу?
Це було вкрай незвично для жінки, яка зазвичай надсилала лише стандартні листи-запрошення.
— Через три місяці, — відповів він.
— Ясно.
Фенсянь наказала дівчинці-служниці прибрати фарби для нігтів і почала розставляти фігури на дошці для шьоґі.
// ** П.п.: Котячий щавель — вигадана мною назва, оскільки Фенсянь називає квасеницю японською народною назвою «котячі лапки», що має прямий зв’язок з ім’ям Маомао (猫猫, китайською — кішка-кішечка). Однак у нас під цією назвою відома зовсім інша рослина (антенарія), яка ніякого стосунку до видобування фарб не має. Водночас квасеницю в Україні також називають заячим щавлем. Отак, з бажання передати сенс і не втратити підтекст, і народився котячий щавель 😅
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
