ГЛАВА 52.2 (17.2) Бальзамін з квасеницею
Незабаром він почув про викуп Фенсянь.
Незалежно від того на яку ціну могла претендувати куртизанка такого класу, здавалося, супротивники підіймали ціну все вище й вище лише через власну ворожнечу.
Звісно, Луохань, який попри успішну військову кар’єру втратив посаду спадкоємця роду на користь молодшого зведеного брата, не мав грошей, щоб взяти участь у торгах.
Що ж йому було робити?
Тоді у голову Луоханя прийшла підступна ідея, але він одразу відкинув її. Подібні дії були неприпустимі.
***
Три місяці по тому, при поверненні Луоханя до будинку розпусти, він побачив Фенсянь, що сиділа перед двома дошками — ґо та шьоґі.
Й перше, що вона сказала, було:
— Чому б нам для різноманіття не побитися об заклад? Якщо ви виграєте, я дам вам усе, що забажаєте. Якщо виграю я, то отримаю все, що захочу. Оберіть дошку, яка вам більше до вподоби.
Луохань мав більше шансів на перемогу в шьоґі. Але він сів перед дошкою для ґо.
Сказавши, що хоче зосередитися на грі, Фенсянь наказала дівчатам-служкам покинути кімнату.
Деякий час по тому, так і не з’ясувавши, хто з них виграв, їхні руки переплелися.
Фенсянь не говорила жодних ніжних слів. Та і йому таке не було властиво, тож в дечому вони були, напевно, схожі.
Але знаходячись у його обіймах, Фенсянь прошепотіла: «Я хочу продовжити грати в ґо».
А Луоханю й самому кортіло і надалі грати в шьоґі.
***
На жаль, слідом прийшла біда.
Дядько, з яким він був у таких теплих стосунках, втратив свою посаду в палаці. Кінець-кінцем він все ще лишався непристосованим до життя незграбою.
Батько Луоханя страшенно розлютився, лаяв дядька на чому світ стоїть та називав ганьбою роду. Хоча насправді ніякої шкоди їхньому дому не було завдано, батько, вочевидь, вирішив, що син підпав під небажаний вплив, а тому змусив його вирушити в тренувальний похід й не повертатись протягом довгого часу.
Луохань міг би проігнорувати цей наказ, але це призвело б до купи проблем. Адже його батько, військовий офіцер, був не тільки головою родини, а і його безпосереднім начальником.
У підсумку він ледь встиг написати до борделю листа, в якому повідомив, що має повернутися десь за пів року.
Вже після відправлення листа Луохань дізнався, що перемовини про викуп Фенсянь зірвалися. Він легковажно вирішив, що тепер деякий час вона буде в порядку.
Але він й гадки не мав, що повернеться лише за три роки.
***
Повернувшись додому, Луохань побачив посеред своєї запиленої кімнати цілу гору листів, недбало розкиданих по столу. Прив’язані до них квіткові гілки не просто зів’яли, а висохли на порох, нагадуючи про довгі роки, що минули.
Він взяв один із листів, який чомусь був незапечатаний. Це був звичаний лист-запрошення, такий самий, як і всі, що він отримував раніше. Однак у кутку листа була темно-червона пляма. Поруч Луохань побачив напіввідкритий мішечок, на якому була така сама темно-червона пляма.
Зазирнувши всередину, він знайшов два предмети, загорнуті в брудний папір. Спочатку він ніяк не міг зрозуміти, це якісь гілочки чи просто шматочки брудної глини. Один з них був настільки крихітним, що, здавалося, варто взяти в руки, і він буде миттю розчавлений.
Й лише коли Луохань розгледів, що було на кінці «гілочки», він зрозумів, що це таке.
Занадто пізно він зрозумів, що має таких «гілочок» аж десять — на власних руках.
Закляття на мізинцях. Він чув, що останнім часом увійшло в моду таке замовляння.
Дбайливо загорнувши обидві «гілочки», Луохань вклав їх назад, у мішечок, і сховав до внутрішньої кишені. А потім скочив на найшвидшого зі своїх коней і помчав до Квіткового міста.
У знайомому домі розпусти, який виглядав старим та занедбаним, були лише люди з камінцями ґо замість облич. Жодної жінки, схожої на Фенсянь, там не було й лише за голосом він зрозумів, що тою, хто став бити його мітлою, була стара бабця, господарка борделю.
Фенсянь померла.
Коли від неї відмовилися одразу двоє найбільш впливові покупці, її репутація була зруйнована. А коли віра у здібності куртизанки впала до самісінького дна, їй не залишилось нічого іншого, як привертати до себе клієнтів так само як і звичайній повії.
Такі наслідки було б легко передбачити, якби він хоч трохи замислився, але розум Луоханя тоді займала лише гра в ґо та шьоґі.
Тепер же він міг лише привселюдно плазувати землею та заливатись сльозами. Але час не повернеш назад.
Це була його, лише його провина. Тільки його власна недалекоглядність призвела до цього.
*****
Схопившись за похмільну голову, яку пронизував гострий біль, Луохань підвівся з ліжка. Приміщення навколо було просте й знайоме — військова кімната для відпочинку, якою він час від часу користувався, коли ухилявся від своїх обов’язків.
Через те, з яким завзяттям та дівчинка випивала штрафні чарки, він вирішив, що алкоголь був не надто міцним. Та Луохань не мав жодного уявлення, що то був за напій. Він був такий пекучий, що обпік стратегу горло з першого ж ковтка.
Поруч стояв глечик з водою. Луохань схопив його й заходився пити, навіть не подумавши налити в кружку. Миттю ротом поширилася гіркота, яка змусила його все виплюнути. Здається, це був засіб від похмілля, але у методі його приготування відчувався злий намір.
Поруч із глечиком стояла коробка з павловнії.
Всередині лежав його трофей, здобутий під час давньої витівки, який він пізніше прикріпив до листа. Луохань і не здогадувався, що квіти можуть зберігати свою форму так довго навіть у засохлому стані.
Квасениця. Дрібні квіточки нагадали йому дівчинку, що й сама була схожа на «котячий щавель».
Після того дня, він ще багато разів стукав у двері «Малахітового палацу», але щоразу лише зазнавав кари від бабці-господині.
Вона волала: «Немає тут ніякої дитини! Забирайся геть!» і лупцювала його мітлою. Дійсно страшна жінка.
Після чергового побиття, коли він, стікаючи кров’ю, сидів повністю виснажений, Луохань побачив поблизу дитину, що рвала якусь траву. Під стіною будівлі росли знайомі жовті квіточки.
На запитання Луоханя, що вона робить, дівчинка відповіла, що збирає складники для ліків. А на її обличчі, яке мало б виглядати як черговий камінець, він раптом чомусь побачив невдоволений вираз.
Набравши обидві руки трави, дитина встала й підбігла до старого чоловіка, який кульгавою ходою з’явився з-за рогу. Його обличчя також не було схоже на звичний камінець ґо, а являло собою фігурку шьоґі. Й це був не якийсь там пішак чи кінь, а така ключова фігура, як тура-дракон.
Тоді Луохань зрозумів, хто відкрив єдиного незапечатаного листа в його кімнаті та зазирнув до заплямованого мішечка.
Перед ним стояв Луомен, його дядько, який зник з поля зору після вигнання з палацу.
А до дитини, яка ходила за ним наче курча за квочкою, старий звертався «кошенятко» — Маомао...
***
Луохань дістав з-за пазухи брудний мішечок. Він був вже сильно потертий через те, що його завжди носили з собою. Чоловік знав, що всередині й досі лежали два схожих на гілочки предмети, ретельно загорнуті в папір.
Під час гри рухи Маомао були повільними та незграбними. Причиною цього могло бути те, що вона була мало знайома з шьоґі, але могло бути й те, що вона грала лівою рукою. Й роздивляючись її пофарбовані червоним нігті, Луохань помітив деформований мізинець.
Не дивно, що вона так сильно ображена на нього. Це все його провина.
Та він все одно хотів би, щоб Маомао залишилась поруч з ним. Він більше не хотів жити в оточенні одних тільки камінців ґо та фігур шьоґі.
Заради цієї мети Луохань ще тоді почав накопичувати силу. Він відібрав у батька владу голови роду, повністю відсторонив зведеного брата, а також схилив на свій бік та всиновив племінника.
Після десяти років численних спроб домовитись із бабцею-господаркою борделю, він заплатив компенсацію у розмірі подвійної вартості зірваного викупу.
Також він натис на свого дядька та трьох служниць-учениць Фенсянь, яких тепер називали «Трьома принцесами» Квіткового міста, щоб вони дали можливість Маомао самій обирати свій шлях.
На жаль, дії Лоуханя, який так і не навчився розуміти почуття людей, продовжували давати зовсім не ті результати, на які він очікував.
Луохань знов сховав мішечок на грудях.
Цього разу доведеться здатися.
Але хай його назвуть огидним причепою, проте повністю здатися він не міг.
До того ж Лоуханю збіса не подобався чоловік, що тримався поруч з його дівчинкою. Хіба він не підібрався до неї занадто близько? Протягом партії він аж тричі торкнувся плеча Маомао! Проте щоразу його руку одразу відкидали. Так йому й треба!
Як би ото йому насолити?
Замислившись, Луохань знову підняв глечик і взявся пити гіркі ліки. Хоч яким гидким на смак був напій, та все ж його дочка власноруч приготувала це.
Він мусив зосередитися на тому, як позбутися комахи, що зазіхнула на його квіточку.
// П.п.: Ім’я матері Маомао, Фенсянь, записується 鳳仙, що означає «квітка бальзаміну», а друга назва квасениці, 猫足 («котячі лапки») вимовляється китайською [мао-цзу]. Але [цзу] китайською також можна записати як 诅, що означає «давати обіцянку» або ж «накладати прокляття». Таким чином, бальзамін із квасеницею, що згадуються в назві цього розділу, натякають нам на щось значно більше за складники фарби для нігтів.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
