«Як же я втомилася».
Маомао ще раз переконалася, що мати справу з малознайомим суперником дійсно виснажливо. Вона ледве трималася на ногах після того, як відвела того в дим п’яного лиса до кімнати відпочинку військових.
Оскільки Женьши та Ґаошунь мали справи, для супроводу Маомао призначили іншого чиновника. Це був той самий молодик, який допомагав їй під час нещодавнього інциденту з намасу.
Здається, його звали Машань. Вони вже кілька разів зустрічалися, але тільки тепер вона нарешті змогла пригадати його ім’я.
Цей чоловік був не дуже привітний, але добре виконував свою роботу, тому Маомао з ним було легко. А коли супутник не в настрої ляси точити, то вона вже точно не буде його примушувати.
Проте Маомао досі вважала, що вони з ним не надто сумісні, бо він мав деякі риси, які вона ніяк не могла прийняти.
І вона знову згадала про це, коли зустрілася з ним цього разу.
Навіть якщо її супутник не мав жодного злого наміру...
Поки Маомао повільно волочила ноги, вона помітила мальовничу групу придворних. В її центрі була одна з дружин імператора, Лоулань, одягнена в чергове дивовижне вбрання й прикрита величезною парасолею, яку тримали над нею придворні дами.
Маомао мовчки спостерігала за ними.
Раптом вона почула поряд із собою звук незадоволеного клацання язиком. Машань пильно вдивлявся в ту групу, зіщуливши очі. З якоїсь причини він виглядав незадоволеним.
Намагаючись зрозуміти, що відбувається, Маомао помітила огрядного сановника, що стояв з іншого боку від жіночої зграйки. По обидва боки від нього були чоловіки, схожі на особистих помічників, а за ним — ще кілька службовців. Серед них були обличчя, які здалися їй трохи знайомими.
Це стосувалося двох жінок-службовиць, при чому одна з них колись належала до групи придворних дам, які намагалися знущатися з Маомао спочатку. То була саме та висока панна, яка не втручалася й трималася трохи осторонь.
«Це вона?»
На мить погляд Маомао затримався на ній, але дівчина вирішила не перейматись. Якщо ця панна служила при дворі, то нема нічого дивного в тому, що вона належала до якоїсь із фракцій.
Коли Лоулань побачила огрядного посадовця, вона, відгородившись віялом, почала з ним розмову, що виглядала доволі інтимно.
Маомао замислилася, чи можна вважати пристойною таку сердечну бесіду, хай навіть у присутності служниць.
— Чортові інтригани! Що батько, що донька, — пролунало сердите буркотіння й Маомао переконалась, що її здогад був правильний. Схоже, то дійсно був батько дружини Лоулань, яка зовсім недавно увійшла до Внутрішнього палацу.
За чутками, він був одним з найвпливовіших сановників попереднього імператора. Тепер же він став як пісок в оці нинішнього правителя, бо той намагався запровадити систему просування службовців, що спиралась лише на особисті заслуги.
Але хай там як, а Маомао все одно витріщилася на Машаня. Хоча його тихі слова могла почути лише вона, дівчина все одно була переконана, що йому не варто так висловлюватись про високопосадовців. Якби ще хтось почув це, то міг би вирішити, що ці зухвалі слова були частиною розмови з Маомао.
«Який же він іще зелений!»
Саме це спало Маомао на думку, хоча юнак, на якого вона дивилася був майже її однолітком.
«Та попри все...»
Вона подумала, що він їй когось нагадує.
***
За планом, сьогодні Маомао не повинна була повертатися до Внутрішнього палацу, а натомість мала прийти до помешкання Женьши.
— Я був певний, що ти його ненавидиш, — сказав молодий євнух, який повернувся раніше й вже чекав на неї.
— Чого б це?
Маомао поволі сьорбала рідку кашу, яку приготувала Шуйлянь. Говорити під час їжі — поганий тон, але відновити сили, втрачені під час перебування в Кришталевому палаці, було важливіше. Побачивши, як Маомао схудла за короткий період їхньої розлуки, Шуйлянь заходилася готувати одна за одною додаткові страви.
До того ж тут, як і в Нефритовому палаці, вважалось, що служниці працюють завжди, навіть під час їжі, тож Маомао зобов'язана була відповідати на запитання господаря.
Женьши стис руки й боязко заговорив:
— Луо…
— Будь ласка, не згадуйте його! — різко перебила Маомао.
«Здається, вона все-таки його ненавидить», — подумав Женьши з пригніченим виглядом.
А Маомао була впевнена, що попри певну схожість образа та ненависть — зовсім різні речі.
— Я не тримаю зла на нього. Зрештою я з’явилась на цьому світі лише завдяки його успішному... «пострілу».
— Пострілу?.. — Женьши вражено витріщився на дівчину, розмірковуючи, як можна тут висловитись інакше.
«Як ти це не називай...»
Нічого не зміниться, тому що це правда.
— Не знаю, що ви собі уявили, але куртизанка не завагітніє, якщо не хотітиме цього.
Кожна повія постійно приймає протизаплідні або абортивні засоби. І навіть якщо вагітність все ж траплялась, існували різноманітні способи перервати її на ранніх стадіях. А отже мати Маомао народила тому, що хотіла цього.
— Скоріше, це було більше схоже на якусь змову, чи не так? — додала Маомао.
Відстежуючи свої регулярні кровотечі, жінки, як правило, можуть передбачити найкращі дні для зачаття. А скоригувати день візиту конкретного клієнта за допомогою листів для куртизанки такого рівня було зовсім не складно.
— З паном тактиком? — уточнив Женьши, беручись за тістечка, які принесла Шуйлянь.
— Жінки — хитрі створіння.
Напевно, вона просто збожеволіла, коли її план провалився. При тому, до такої міри, що була готова нашкодити собі.
Якщо ж пригадати той сон, який Маомао бачила днями... Це дійсно сталося.
Не задовольнившись лише своїм пальцем, вона додала до листа й шматок мізинця своєї дитини.
У домі розпусти, де жила Маомао, ніхто ніколи не розповідав їй про куртизанку, яка її народила. Вона знала лише, що це бабця-управителька наказала всім тримати язика за зубами. Однак завдяки її допитливості, деякі відомості просочувалися з атмосфери довкола цього питання.
Наприклад, що саме народження Маомао було причиною занепаду «Малахітового палацу».
Або те, що її батьком був той самий дивак, який понад усе любив ґо та шьоґі.
— Пане Женьши, той чоловік ніколи не розмовляв із вами деінде поза межами вашого кабінету, чи не так? — запитала Маомао.
Женьши схилив голову, замислившись.
— Якщо подумати, ти, здається, права, — він пояснив, що під час випадкових зустрічей у коридорах тактик завжди вітав його лише простим кивком. Єдиним випадком, коли цей чоловік наполягав на розмові, був час, коли Женьши знаходився у своєму кабінеті.
— Іноді буває, що люди не можуть розпізнавати обличчя. Той чоловік — один із таких, — Маомао переказала ті уривки історії, які почула від татуся.
Чесно кажучи, вона доволі скептично поставилася до можливості існування подібної хвороби, але коли почула про того чоловіка, то відчула, що зрозуміла дещо.
— Хіба можливо зовсім не впізнавати?..
— Так. Невідомо чому, але так і є. Через це він, здається, якось розпізнає людей за іншими рисами, не за обличчями.
Татусь розповів Маомао про це з вкрай сумним виразом. Він жалів того чоловіка і називав бідолахою. Так, тато іноді мислив дуже своєрідно, але водночас він жодного разу не став на заваді бабці-управительці, коли вона лупцювала «бідолаху» мітлою та проганяла його прямо з порогу.
— Чомусь тільки мене й мого названого тата він впізнає безпомилково. Схоже саме це причина його одержимості мною.
Одного дня перед Маомао просто нізвідки з’явився незнайомий чоловік, який раптово спробував забрати її. Не дивно, що сцена, коли бабця прогнала його мітлою, побивши до крові, наповнила її дитяче серце страхом. Будь-хто злякався б, побачивши, як людина зі закривавленим обличчям і моторошною усмішкою тягнеться до них тремтячою рукою.
Відтоді він приходив багато разів, робив абсолютно несподівані речі й кожен раз повертався додому весь у крові. Саме через це у Маомао сформувався такий характер, за якого мало що могло її здивувати.
Він наполягав, що є її батьком, але для Маомао єдиним батьком був Луомен, а не цей дивак. З огляду на його роль, він був не більше ніж жеребцем-плідником.
Він намагався стати її батьком, відштовхнувши Луомена. Але це, звісно, було абсолютно неможливо. Жодних поступок і крапка.
Всі мешканки їхнього дому розпусти опинились в небезпеці, а жінка, що народила Маомао, померла, але все це не мало жодного відношення до неї самої. Це все була провина того чоловіка.
Перш за все, Маомао не мала жодних спогадів про ту померлу жінку. А якби й мала, то ці спогади не змальовували б її як матір. Це була б пам'ять про жахливу демонічну жінку.
Отже, навіть якщо той чоловік викликав у Маомао огиду, вона не відчувала до нього ненависті. Ось які почуття мала вона до Луоханя.
Хоча він мав лише деякі неприємні сторони та не викликав у Маомао ненависті в цілому, однак саме через все це вона була схильна реагувати на нього надмірно різко.
Маомао підняла ліву руку й подивилася на кінчик свого мізинця.
— Пане Женьши, ви знали?
— Що саме?
— Якщо відрізати кінчик пальця, він може відрости. Якщо це лише кінчик.
— ...Ти серйозно говориш про це під час їжі?
Вкрай рідко траплялося, щоб Женьши дивився на неї такими, примруженими від огиди очима. Зазвичай все було навпаки.
— Ну гаразд. Тоді ще одне.
— Що саме?
— Як би ви почувалися, якби це обличчя з моноклем промовило до вас: «Назви мене татусем»?
Женьши на мить застиг. На його обличчі відбилася рідкісної сили огида. Побачивши це, Шуйлянь скрикнула «ой леле!» й прикрила рота рукою.
— Я захотів би розбити його монокль.
— От і я про те.
Женьши, здається, зрозумів, до чого веде Маомао, й пробурмотів щось про те, як важко бути батьком.
Чомусь Ґаошунь, який стояв поруч, здавалося, випромінював сум. Маомао зацікавилась, чи не сталося ще щось.
— Що трапилося? — запитала вона. У відповідь Ґаошунь зітхнув, піднявши голову до стелі.
— Нічого. Просто пам’ятайте, що немає у світі такого батька, якому сподобається, що його ненавидять, — сказав він серйозно.
«Отакої».
Тим часом Маомао поклала до рота останню ложку й взялася вишкрібати рештки каші з тарілки.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
