ГЛАВА 46 (11). Цінність
Минулої ночі Маомао приснився дивний сон.
Це був давній сон, точніше сон про доволі давні часи.
Він стосувався події, яку вона ніяк не могла пам’ятати та навіть не була певна, чи це відбувалося насправді.
В цьому сні на Маомао зверху вниз дивилася доросла жінка. Змарніла, зі скуйовдженим волоссям та запалими щоками, вона зло витріщалася з голодним блиском в очах. Її макіяж облупився, а червона фарба на губах розмазалася.
Жінка простягла руку і схопила лівицю Маомао. Це була малесенька ручка, по-дитячому пухка, з милими ямочками, розчепірена, наче кленовий листочок.
В правій руці жінка тримала лезо, а ліва, якою вона утримувала ручку Маомао, була в кілька шарів обгорнута просоченими червоним бинтами. Підсохлі кінці бинтів наче вкрилися іржею й трохи смерділи.
З горла Маомао вирвався звук, схожий на котяче нявкання, й вона зрозуміла, що це був її власний плач.
Коли її ліва рука була міцно притиснута до ковдри, жінка широко замахнулася правицею. Її перекособочені губи тремтіли, а на червоні очі навернулися сльози.
«Дурепа».
Не змінивши пози, жінка одним махом опустила лезо вниз.
***
— Ой, ти вже хочеш спати? Що ж, доведеться тобі ще трохи почекати, перш ніж лягти, — сказала Шуйлянь Маомао, яка шалено позіхала.
Тон старої придворної був цілком ввічливий, але оскільки вона була доволі суворою, Маомао одразу випрямилася та взялася ретельніше начищати срібний посуд.
— Зовсім ні.
Це все лише через той дивний сон. Вона не виспалася, тому її почало хилити на сон, як тільки звечоріло.
Чому це взагалі трапилось?
«Напевно, то через вчорашню розмову».
Швидше за все, в її пам’яті просто закарбувалася та персона, яку згадував Женьши.
«Це неприємно. Краще просто забути».
Маомао глибоко зітхнула, подумавши, що то ажніяк не могла бути та сама людина.
Саме тоді, як вона закінчила розставляти по полицях стоси тарілок, раптом почувся звук кроків, що наближалися. Оскільки свічки вже запалили, їхньому господарю був вже час повернутися.
Женьши, що останнім часом постійно мав утомлений вигляд, пройшов вітальню наскрізь і зайшов на кухню. Шуйлянь саме розкладала овочевий гарнір по тарілках, які Маомао так старанно натирала.
— Презент від одного дивака. Випийте з Шуйлянь, — Женьши поставив на стіл пляшку.
Відкоркувавши її, Маомао відчула гірко-солодкий запах апельсинів. Якийсь фруктовий сік?
— Від дивака? — перепитала вона безвиразним тоном.
Женьши повернувся до вітальні й розкинувся на дивані. Маомао додала вугілля до жаровні.
Побачивши, що запас вугілля майже закінчився, Ґаошунь вийшов з кімнати. Напевно, пішов принести трохи, як і належить по-справжньому старанній людині.
Женьши безцеремонно почухав потилицю, спостерігаючи за Маомао.
— Чи багато ти знаєш про постійних відвідувачів «Малахітового палацу»?
Отримавши таке раптове запитання, Маомао схилила голову.
— Тільки про найбільш яскравих особистостей.
— І що це за люди?
— Це таємниця закладу.
Женьши насупив брови через таку різку відповідь. Він, здається, зрозумів, що неправильно сформулював запитання, тому спробував зайти з іншого боку:
— Тоді які існують способи знизити цінність повії?
— Це доволі неприємне питання, — легенько зітхнула Маомао. — Є багато способів. Особливо для куртизанок найвищого рангу.
Досягши високого становища, куртизанки могли працювати лише кілька разів на місяць. Найкращий товар не повинен шукати свого покупця. То лише звичайні «нічні метелики» зацікавлені у щоденному заробітку, а тому вимушені щоночі приймати клієнтів.
Високопоставлені куртизанки не люблять виставляти себе напоказ. Відвідуючи їх лише зрідка, клієнти самі підвищують їхню цінність. Такі дівчата опановують танці, музику та поезію й саме цими мистецтвами приваблюють до себе відвідувачів.
У «Малахітовому палаці» такі тренування займали весь вільний час учениць куртизанок. Під час навчання їх розділяли на тих, хто мав гарний вигляд та потенціал, і тих, у кого не було перспектив. Останні починали приймати клієнтів одразу після дебюту. Вони були змушені продавати себе, а не своє мистецтво.
Більш перспективні починали з чаювань з гостями борделю. Хто краще вмів утримувати увагу клієнта однією лиш розмовою, міг поступово підіймати ціну все вище й вище. Таким чином частота відвідин клієнтами такої куртизанки штучно знижувалася, а популярність зростала, аж поки вона не ставала здатна заробити річний запас срібла за одне чаювання.
Тому існували такі куртизанки, яких чоловіки взагалі жодного разу не торкалися, аж поки хтось їх не викуповував. Це створювало для чоловіків такий собі романтичний ореол — що він буде першим, хто зірве цвіт виняткової квітки.
— Саме недоторканність рідкісної квітки робить її такою цінною.
Маомао запалила пахощі зі заспокійливим ефектом. Вона часто робила це для Женьши, який останнім часом дуже втомлювався.
— Якщо зірвати цвіт, то від цього одного вартість квітки знизиться вдвічі. Ба більше, — Маомао тихенько вдихнула, насичуючись заспокійливим ароматом, — якщо після цього дівчина завагітніє, вона вже нічого не варта.
Вона сподівалась, що змогла сказати це без зайвих емоцій.
***
Все ще міркуючи про те, що б це могло означати, Женьши різко видихнув і поставив печатку на документі.
— Вибачте, — разом зі стуком у дверях з’явився схожий на лиса персонаж, відповідно до його вчорашньої обіцянки.
Слідом його підлеглий, надзвичайно ввічливо кланяючись, вніс м’яку подушку для канапи. Скільки він збирався тут залишитися?
— Продовжимо вчорашню розмову? — Луохань налив собі фруктового соку з винної пляшки, що приніс з собою.
Він навіть смаколиків приніс і поклав прямо на завалений документами стіл купку солодкого печива, що пахло вершковим маслом. Відчайдушно бажаючи, щоб він припинив таке робити, Ґаошунь міг лише за голову схопитися, коли побачив на документах жирні плями.
— Схоже ви справді вчинили щось дійсно нахабне, — сказав Женьши, ставлячи печатку на наступному документі.
Він не міг втримати в голові зміст цих документів, але оскільки Ґаошунь, що стояв позаду, нічого не сказав, Женьши вирішив, що все буде в порядку.
З відповіді Маомао він вже уявив, що саме утнув цей хитрий божевільний. Пізніше йому спало на думку ще одне, не надто приємне припущення. Не те щоб він не міг зрозуміти цього чоловіка, але погодитись не міг, навіть якщо в окремих моментах їхні думки збігалися.
Чому, він взагалі завів розмову про викуп когось там з «Малахітового палацу»? Навіщо розповідав про свої давні знайомства?
Женьши не хотів зізнатися собі в цьому.
— Ну вже вибачте мені таке нахабство. Однак, це не ті слова, які я хотів би чути від чорного шуліки*, — Луохань посміхнувся, мружачись крізь скельце свого монокля.
// П.п.: Тут Луохань натякає, що Женьши повівся як грабіжник або крадій, коли забрав до себе Маомао. Пам’ятаєте наш вираз «налетів, як шуліка на курча»? У японців є близьке за змістом прислів’я про смажений тофу, раптово вихоплений чорним шулікою [прямо з рук] (とんびに油揚げをさらわれる) — про щось забране, вкрадене з під самого носа. Тут і далі автор обігрує це прислів’я, що я намагалась адаптувати. //
— Зрештою я зміг переконати стару, що господарює в тому домі розпусти. На це пішло аж десять років. Уявіть, як я почувався, коли дехто вихопив у мене здобич з-під носа, — Луохань одним махом допив свій келих. На дні з фруктового соку показалися шматочки льоду.
— Хочете повернути своє курча?
Під «курчам» Женьши мав на увазі одну малорослу відлюдькувату дівчину.
— Саме так. Я заплачу тобі скільки хочеш. Не хочу наступити на ті ж граблі, що й в минулому.
— А якщо я скажу «ні»?
— Що ж, якщо ви так поставите питання, мені буде нічого сказати. Ви... Небагато існує засобів хоч одного пальця вам прищемити, — знайшов спосіб здалеку натякнути Луохань. Женьши стало моторошно.
У його словах був глибокий сенс.
Луохань зняв монокль і протер його хустинкою. Переконавшись, що на склі немає розводів, він одягнув його знову, на ліве око. Оскільки перед цим стратег носив монокль на правому, було зрозуміло, що це просто для показухи. Він справді був диваком.
— Мені просто цікаво, що про це подумає моя... дочка, — Луохань особливо підкреслив останнє слово.
О! То он, що він мав на увазі. Луохань був справжнім батьком Маомао. Рука Женьши, що ставила печатки, застигла в повітрі.
— Будь ласка, передайте їй, що дуже скоро ми з нею неодмінно зустрінемось, — облизуючи масляні пальці, Луохань вийшов з кабінету.
Однак подушку стратег залишив лежати на канапі, що ймовірно, означало, що він прийде знову.
Женьши та Ґаошунь, не змовляючись, одночасно опустили голови та протяжно зітхнули.
***
— Один чиновник незабаром хоче зустрітися з тобою, — не втримався і чесно розповів Маомао Женьши, як тільки повернувся до своїх покоїв.
— Що то за людина? — здавалося, за своїм невиразним обличчям Маомао приховувала якесь хвилювання, але її тон був, як завжди, спокійний.
— Е-е, його звати Луохань...
Не встиг Женьши договорити, як вираз обличчя Маомао змінився.
До цього моменту вона багато разів дивилася на нього з презирством: як на дохлого жука, бридкого слимака, розчавлену гусінь, як на огидну багнюку чи дохлу жабу, наче він був справжнім сміттям. Але все це навіть віддалено не нагадувало нинішній ступінь відрази у їх погляді.
Це неможливо було описати. Якби цей погляд був спрямований на самого Женьши, він точно не зміг би далі жити. Це б розтрощило саму основу його серця, розплавило б друзки в горні та розчинило б їх у закипілому залізі, аж поки навіть попелу не лишилося б.
Ось таким був вираз Маомао.
— Я... знайду спосіб відмовити йому.
— Щиро дякую.
Ошелешений Женьши, більше не зміг нічого сказати. Вже диво, що в нього серце не зупинилося.
А Маомао повернулася до свого попереднього незворушного обличчя та знову взялася до роботи.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
