Полум’я

ГЛАВА 15. Полум'я

«Все ж таки є!»

Фігурка Маомао в цю мить являла собою з одного боку великий кошик для білизни, а з іншого — щасливе обличчя.

Невеликий бір біля східних воріт складався з червоних сосен. Усі сади та парки Внутрішнього палацу доволі пильно доглядаються. Відтак тут щороку прибирають опалі гілки та хвою, а це створює ідеальні умови для росту деяких видів грибів.

Зараз вона тримала на долоні рідкісний гриб мацутаке, шапочка якого вже добряче розрослася.

Декому не подобається їхній запах, але Маомао їх обожнювала. Особливо їй подобалося розрізати його начетверо, обсмажити на грилі та з’їсти з дрібкою солі та лимонного соку.

// П.п.: Мацутаке або сосновий гриб — доволі великий їстівний гриб, м’якоть якого має сильний смолистий запах з відтінком кориці. Шляпка може сягати аж 20 см. Вживаються як приготованими, так і сирими. Японський підвид вважається одним з найдорожчих грибів у світі після трюфеля.

Сосновий бір був невеликий, але дівчина вдало натрапила на грибовище й тепер у її кошику лежало вже цілих п’ять грибів мацутаке.

«Краще з’їсти їх у дядечка-аптекаря чи на кухні палацу?»

Якщо Маомао їстиме в Нефритовому палаці, до неї можуть доскіпатись щодо того, звідки вона взяла ці продукти. А збирання чогось в лісі, швидше за все, не належить до справ які личать придворній пані, якою вона тепер вважається.

Отже, вона попрямує до добросердого придворного лікаря, який був хорошою людиною, хоча й поганим спеціалістом. Якщо йому сподобається цей смаколик — добре, та навіть якщо тому шарлатанові таке не до вподоби, він не стане їй заважати.

Дорогою також треба не забути завітати до Сяолань. Вона була цінним джерелом інформації для Маомао, у якої тут небагато друзів.

Під час догляду за дружиною Ліхуа Маомао помітно втратила вагу, тому ледве вона повернулася до Нефритового палацу, старші служниці взялися знов її відгодовувати. Оскільки вона перебувала у ворожому таборі цілих два місяці, така турбота з одного боку викликала у неї радість, але з іншого — справді бентежила, бо її кошик тепер постійно був нестерпно повний місяцевими тістечками й печивом, які вона отримувала за кожного чаювання.

Очі Сяолань, яка отримала можливість їсти солодощі досхочу, засяяли, і вона проговорила з Маомао всю свою коротку обідню перерву.

Як завжди, у неї було повно загадкових історій сумнівного характеру, на зразок тої, про привида, але...

— А в палаці імператора одна придворна панночка за допомогою любовного зілля змогла скинути з п’єдесталу впертого генерала, затятого жононенавидця.

Чомусь Маомао пройняло холодним потом, коли вона почула свіжі плітки.

«Та ні, це, мабуть, не має нічого спільного із тим замовленням. Напевно».

До речі, якщо подумати, вона жодного разу не чула, кому саме призначене те зілля.

Палац імператора є частиною Зовнішнього двору імператорського містечка. Це місце, яке відвідують нормальні чоловіки, тож конкуренція між представницями квіткових професій повинна бути дуже високою.

І водночас це до сумного одиноке місце роботи для дівчат, оскільки порядних чоловіків там небагато.

***

Окрім старого бороданя в будиночку лікаря був присутній незнайомий євнух з блідим обличчям. Він чомусь весь час чухав руку.

— О, дівчино, ти саме вчасно, — сказав знахар.

— Що таке? — запитала Маомао.

— Виглядає так, наче у нього на руці висип. Чи не могла б ти швиденько приготувати мазь? —  відповів той.

Як не крути, це зовсім не схоже на слова того, хто керує медичним обслуговуванням всього Внутрішнього палацу. Ех, доведеться йти, як завжди, до сусідньої кімнати, де вишикувались аптекарські полиці.

Та перед цим вона поставила кошик і дістала звідти мацутаке.

— У вас знайдеться вугілля?

— Ооо! Яку чудову річ тобі вдалося знайти. Добре було до цього мати соєвий соус і сіль.

Що ж, питання його вподобань щодо такої страви вирішилося швидко.

Весело підстрибуючи на ходу, нібилікар попрямував до їдальні по спеції.

А бідолашний хворий залишився кинутим напризволяще.

«Мабуть, і з ним поділюся шматочком, якщо він таке любить», — ретельно змішуючи складові, Маомао думала про цього бідного євнуха.

Коли шарлатан повернувся з приправами, деревним вугіллям і решіткою для гриля, густа мазь була готова.

Взявши євнуха за праву руку, Маомао обережно змастила маззю червоні цятки висипу. Запах трохи зарізкий, але доведеться йому потерпіти. Поки процедура закінчилася, на безкровне обличчя євнуха, здавалося, трохи повернулося життя.

— Ой, яка мила служниця, — сказав він.

— Так і є. Вона мені часто допомагає, — відповів знахар.

Два євнухи продовжили мирну розмову.

Євнухів часто вважають злими людьми, сповненими жадоби до влади, але насправді таких лиходіїв небагато. Більшість із них мають ось такий лагідний характер.

«Але бувають і винятки».

Маомао миттю згадалось одне обличчя, що весь час завдає прикрощів, і вона поквапилась стерти його з пам’яті.

Дівчина запалила деревне вугілля, встановила решітку та розклала власноруч зібрані мацутаке. Потім Маомао розрізала кілька судачі*, які вона безцеремонно присвоїла у фруктовому саду.

// П.п.: Судачі — японський цитрусовий фрукт, кисліший за лайм. Вживається лише як приправа та складова для соусів.

Дуже скоро їхні носи наповнилися характерним ароматом, і коли гриби припеклися по краях, Маомао виклала їх на тарілку, полила соком судачі та присолила.

Два дядьки одразу наповнили роти й в одну мить перетворились на співучасників.

Доки Маомао мовчки жувала, старий шарлатан безтурботно патякав.

— Ця дівчинка — мій порятунок, вона може практично все! Окрім мазей, вона вміє робити безліч ліків.

— Ого, це справді добре, — відгукнувся євнух-пацієнт.

Маомао трохи зніяковіла, бо лікар-недоук поводився так, наче вона його власна донька. Раптом їй згадався батько, якого вона не бачила вже більше ніж пів року.

Поки Маомао трохи замислилася, цей невіглас зробив воістину шарлатанський ляп:

— Ах, здається, просто немає ліків, які б вона не могла зробити!

«Га?»

Та перш ніж Маомао встигла припинити ці пустопорожні балачки, євнух, що сидів навпроти, вже відреагував:

— Які завгодно?

— Будь-які, — гордовито надувся лікар-дурисвіт.

Ох, саме через такі висловлювання він повністю заслуговує на прізвиська «нібилікар» та «шарлатан».

— Тоді, може, вона зварить зілля, що знімає прокляття? — спитав його співбесідник, потираючи висип на правій руці.

Його обличчя знову стало блідим, наче полотно. Нещодавній ледь помітний рум’янець зник без сліду.

***

Позавчорашній вечір.

Робота, як завжди, може бути закінчена лише після прибирання сміття. Його треба зібрати на воза з усього Внутрішнього палацу, доправити у західну частину палацового містечка і там спалити.

Раніше розпалювати вогонь пізно ввечері було заборонено, але оскільки сьогодні не вітряно, а повітря доволі вологе, то дозвіл вдалося отримати без проблем.

Старший євнух спостерігав, як підлеглі кидають сміття у яму. Йому хотілося закінчити роботу якнайшвидше, тому він узявся допомагати.

Раптом щось у візку привернуло його увагу.

Це були жіночі шати. Хоча й не шовкові, але дуже якісні. Було б шкода просто викинути.

Євнух підняв одежину, щоб роздивитися, що з нею не так, і виявив, що в неї загорнуті дерев’яні дощечки для письма. Краї широких рукавів, які обмоталися навколо дощечок, були всі  в підпалинах.

Що б оце все означало?

Однак, робота сама себе не закінчить, якщо стояти й ловити ґав у марних роздумах.

Одна за одною він зібрав усі дощечки, підпалив їх та вкинув до ями.

***

— І тут полум’я здійнялося зі страшною силою! Ще й кольору стало дивного, моторошного — закінчив свою оповідку євнух.

— Ааа! — дядько-недолікар здригнувся від жаху при згадці про таке.

— Цей колір, чи він був червоним, фіолетовим або зеленим? — запитала Маомао.

— Саме так, — підтвердив євнух.

Маомао кивнула на знак розуміння. Схоже, одна з чуток, які розповідала сьогодні Сяолань, пішла саме звідси.

«Ця історія вже поширилася аж сюди, хоча мова йде про західну частину палацу?»

Мабуть-таки правда, що серед гаремниць плітки поширюються швидше за вітер.

— Ох, це точно прокляття тої дружини імператора, що в давнину загинула під час пожежі. Не можна було розпалювати вогонь після заходу сонця! От чому у мене тепер такі руки, — схоже, висип на руці євнуха з’явився саме після побаченого полум’я.

— Слухай, дівчино, зроби мені зілля, яке б розвіяло прокляття.

— Такого зілля не існує, — рішуче та вкрай холодно заявила Маомао, а потім встала зі свого місця й пішла порпатися на аптекарських полицях у сусідній кімнаті.

Незабаром вона повернулась, скоса глянула на схвильованого нібилікаря та дядька-пацієнта й поклала щось на стіл. Там було кілька згортків з якимись дрібними як порох речовинами та жмут старих розтрощених дощечок для письма.

— Воно було такого кольору? Те полум’я?

Маомао поклала дерев’яні тріски на жар, переконалась, що вони загорілись, зачерпнула ложечкою трохи білого порошку й додала у вогнище. Помаранчевий вогонь став червоним.

— Якщо ні, то, може, таке?

Коли вона додала інший порошок, полум’я позеленіло.

— Або можна зробити ось таке.

Маомао додала дрібку солі, якою посипала мацутаке, й вогонь став яскраво-жовтим.

— Дівчино, це що таке було? — запитав спантеличений шарлатан.

— Це саме те, завдяки чому роблять кольорові феєрверки. Колір змінюється всього лиш в залежності від того, що згорає, — відповіла вона.

Один з мешканців багатокімнатного будинку, де вона жила, був майстром з феєрверків. Таємні техніки, що передаються лише у спадок й не можуть бути винесені за поріг, перетворювалися на звичайну бесіду в спальні. Ніхто й не здогадувався, що дитина по сусідству часто прокидається посеред сну.

— Тоді що з моєю рукою? Хіба це не через прокляття? — запитав євнух.

Маомао простягнула йому білий порошок.

— Якщо доторкнутися до нього голими руками, може з’явитися висип. А якщо не це, то дощечки могли бути вкриті лаком. У будь-якому випадку, хіба ваша шкіра не схильна до подразнень?

— ...Справді? — євнух осів, наче разом втратив усі кістки. На його обличчі змішалися подив і полегшення.

Мабуть, це дійсно було щось налипле на ті дерев’яні дощечки, через що при спалюванні з’явилося різноколірне полум’я. От і все.

«І чому знову така сама історія?»

Маомао замислилася, але її роздуми раптом були перервані.

Почулися оплески.

— Браво!

Виявилося, що в якийсь момент тут з’явився вельми неприємний відвідувач.

Він сяяв своєю незмінною небесною посмішкою.

=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!