Залякування

«Дзень!» — щось із брязкотом впало на підлогу. На всі боки розлетілися рисова каша, відварений з пшоном батат, терті фрукти та приладдя для чаю.

 

— Ти зібралася подати шановній пані Ліхуа таку вульгарну їжу?! Негайно перероби все! — вигукнула придворна пані з яскравим модним макіяжем, за яким зовнішні кути очей подовжували високі червоні стрілки. Це була одна з особистих служниць подружжя Ліхуа.

 

«Ааа, ну що за скалка в дупі!»

 

Маомао зітхнула й узялася підіймати тарілки та прибирати розкидану їжу.

 

Вона знаходилась в Кришталевому палаці, резиденції другої дружини імператора Ліхуа.

 

Тут її з усібіч оточувала безліч недобрих пильних поглядів. Глузливі погляди, презирливі погляди, ворожі погляди.

 

Оскільки Маомао була покоївкою дружини Ґьокуйо, це місце було для неї ворожою територією. Вона наче ходила по битому склу.

 

А все почалося з учорашнього візиту імператора до пані Ґьокуйо. Маомао, як завжди, скуштувала страви на отруту й вже зібралася вийти з кімнати, коли...

 

— У мене є прохання до лікаря, чутки про якого дійшли до мене, — імператор вперше звернувся до неї.

 

«Що це ще за чутки?»

 

Імператор — величний чоловік із гарною густою бородою, але насправді йому лише ледь за тридцять років. Він найвпливовіша людина в країні, тому його зовнішність зазвичай засліплює жінок Внутрішнього палацу, але на жаль на Маомао це не діє. Єдине, що у неї промайнуло в голові, це: «Яка довга борода, цікаво було б її помацати».

 

— Яка буде ваша воля? — вона шанобливо схилила голову. Оскільки вона усього лише служниця, то не збиралася припускатися якихось неналежних дій.

 

— Стан подружжя Ліхуа поганий. Не могла б ти трохи подбати про неї?

 

Ось так все і сталося.

 

Слово імператора — то воля небес. Маомао, яка хотіла, щоб її голова та тулуб залишалися одним цілим, не мала іншого вибору, окрім як відповісти: «Як забажаєте».

 

Вочевидь «подбати» означало те саме, що й «зцілити».

 

Можливо попри те, що пані Ліхуа втратила милість імператора, він все ще має до неї певну прихильність, або ж просто не може знехтувати дочкою впливового роду. І якщо Маомао не вилікує її, то цілком може втратити голову.

 

Тепер у них одна доля на двох.

 

Оскільки імператор звернувся з таким проханням до якогось малого дівчиська, то або гаремний лікар настільки ненадійний, або ймовірна смерть цієї дружини настільки неважлива. Так чи інакше, це було безвідповідальне прохання.

 

«У будь-якому випадку, це не те, що варто обговорювати в присутності іншої дружини».

 

Імператор, який спантеличив Маомао таким проханням, неквапливо насолодився пізньою трапезою та весь вечір тішився дружнім спілкуванням з пані Ґьокуйо. Маомао приголомшила думка, що справжній імператор і є ось такий.

 

Перше, за що вона взялася, коли побачила стан дружини Ліхуа, це покращення її харчування.

 

Наразі, за розпорядженням Женьши, використання отруйної пудри заборонене у Внутрішньому палаці. Якби знайшлися купці, які продали більшу кількість цієї отрути, їх би цілком закономірно жорстоко покарали.

 

А отже першочерговим завданням буде позбавлення пані Ліхуа від отрути, що залишилася в її організмі.

 

Хоча кожен раз на стіл подавали просту рисову кашу, до неї додавалися такі розкішні страви, як смажена у фритюрі риба з густим крохмальним соусом, жирна тушкована свинина, пиріжки з червоною та білою квасолею або ж акулячі плавники та краби. Це була прекрасна поживна їжа, але занадто важка для хворої людини з ослабленим шлунком.

 

Вона наказала кухареві переробити сніданок, намагаючись не пустити слину. Імператорський наказ давав певні повноваження навіть такій скромній служниці, як Маомао.

 

Новий сніданок складався з каші з високим вмістом клітковини, чаю з сечогінною дією та легкозасвоюваних фруктів.

 

На жаль все це щойно опинилося на підлозі.

 

Та схоже, справа не в наказі імператора. Здається, значно більше цій придворній пані не сподобалась потворна зовнішність покоївки з палацу дружини Ґьокуйо. Маомао багато що хотілося сказати у відповідь, але вона доклала усіх сил, аби стриматися, й продовжила прибирання.

 

Служниця принесла ще одну порцію розкішних страв та занесла її до кімнати дружини Ліхуа, але незабаром повернулася з майже неторкнутою їжею. Звичайно, ці залишки стануть приємним додатком до сніданку високорангових служниць.

 

Коли Маомао хотіла оглянути хвору, пишне ліжко з балдахіном оточили особисті покоївки, чий догляд був бездоганно шанобливим, але абсолютно безглуздим. Як же тут не з'явитися кашлю, якщо біля ліжка хворої раз у раз розпурхують пудру.

 

— Повітря геть зіпсоване. То через присутність цієї мерзенної простолю́динки.

 

І її вигнали з кімнати.

 

За таких обставин шанси на одужання дружини Ліхуа мізерні.

 

«Якщо так продовжуватиметься, вона неминуче помре від виснаження».

 

Або отрути накопичилося забагато й тіло не зможе вчасно позбутися її, або людині просто не вистачить життєвих сил.

 

Якщо перестати їсти — помреш. Пані Рифа, мабуть, втратила волю до життя.

 

Маомао сперлася на стіну біля кімнати й замислилася, скільки днів залишилося до того, коли її голова відділиться від тіла. І в цей момент вона почула неподалік чарівний голос.

 

Надзвичайно неприємне відчуття примусило її підняти голову й максимально серйозно поглянути на обличчя неймовірної краси, яке до моторошного весело усміхалося.

 

— Здається, у тебе виникли якісь проблеми, — промовив Женьши.

 

— Я що, так виглядаю? — монотонно відповіла вона, напівприкривши очі повіками.

 

— Ти справді так виглядаєш. 

 

Женьши пильно вдивлявся в обличчя Маомао, але все ніяк не міг спіймати її погляд. У спробі слідувати за ним він наблизився так, що його довгі вії мали ось-ось торкнутися її.

 

Але якщо їхні погляди зустрінуться, вона не зможе стримати рефлекторного погляду на нього, як на шматок лайна.

 

— Що не так з тою дівкою? — почула Маомао злобний шепіт. Це була та сама особиста служниця, яка перекинула приготовану нею їжу.

 

Маомао охопило бажання втекти. Атмосфера навколо стала просто жахливою.

 

Раптом біля самого її вуха пролунав солодкий наче мед голос:

 

— Для початку, зайдемо всередину.

 

Й перш ніж вона встигла кивнути, її проштовхнули в кімнату.

 

Коли вона увійшла, присутній в кімнаті по́чет почав зиркати на неї ще більш похмуро, ніж перед тим. Але коли вони побачили поруч з нею власника божественної зовнішності, ці погляди миттю перетворилися в легкі усмішки.

 

Жінки справді страшні.

 

— Таким красивим і талановитим жінкам зовсім не личить нехтувати бажанням імператора.

 

Від слів Женьши служниця біля приголів'я нишком відступила від ліжка, закусивши губу.

 

— Ось так. Іди, — Маомао ледь не впала від поштовху в спину.

 

Вона вклонилася, встала перед ліжком і взяла бліду руку з випнутими венами. Маомао мала досвід і в лікарській практиці, а не тільки в тому, що стосувалося ліків.

 

Подружжя Ліхуа байдуже лежала зі закритими очима й не опиралася. Маомао навіть не могла зрозуміти спить вона чи ні. Здавалося, її душа вже на півдорозі до іншого світу.

 

Щоб заглянути під повіки, Маомао доторкнулася до обличчя хворої. Пальці ковзнули шкірою, відчуваючи, наскільки вона гладка. Шкіра, як і раніше, була бездоганно білого кольору.

 

«Той самий колір, що й раніше?»

 

Обличчя Маомао застигло. Дівчина обернулася до служниць.

 

Вона стала перед однією з них і запитала тихим придушеним від злості голосом. Це була саме та панночка, яка нещодавно розтрушувала тут пудру.

 

— Це ти робила макіяж пані дружині?

 

— Так, це я. Це мій обов’язок, як особистої покоївки, — трохи сполохано відповіла служниця під пронизливим поглядом Маомао. Найкраще, що змогла вигадати — це напустити туману, хизуючись. — Я хотіла, щоб пані Ліхуа завжди була красивою.

 

Вона ніби хотіла сказати, що має рацію.

 

— Зрозуміло, — сказала Маомао.

 

У кімнаті пролунав гучний ляпас.

 

Все ще не в змозі збагнути, що сталося, служниця гепнулася на підлогу, разом втративши всі сили. Її щока та вухо були дивовижно гарячими.

 

— Ти що робиш?! — напустилася на Маомао одна з приголомшених присутніх.

 

— Га? Я лише даю прочухана цілковитій дурепі, — з цими зневажливими словами Маомао схопила знесилену служницю за волосся й потягла за собою.

 

Вона зупинилася перед туалетним столиком і вільною рукою схопила коробочку, вкриту вишуканим різьбленням. А потім відкрила кришку й висипала на служницю увесь її вміст.

 

Та закашлялася. На очі їй навернулися сльози.

 

— Хіба це не чудово? Тепер ти будеш такою ж гарною, як дружина імператора, — Маомао підняла служницю за волосся й розтягнула губи у хижій посмішці. — Через твій ніс, рот та пори шкіри отруйні випаровування розійдуться усім твоїм тілом. Так само як в обожнюваної тобою пані Ліхуа, твої руки стануть схожі на засохлі гілки, очі позападають, наче у глибокі ями, а знекровлена шкіра втратить колір.

 

— О, н-ні...

 

— Чому ж? Хіба ви не знаєте, через що заборонили цю пудру? Вам же сказали, що це отрута!

 

— К-казали. Але ж вона найкрасивіша. Я думала, пані Ліхуа зрадіє...

 

— Хто зрадіє отруті, яка вбила її дитину? — відповіла Маомао на це дитяче виправдання, цикнула й відпустила служницю. Кілька пасом довгого волосся залишилися у неї на руках. — Хутчіш, прополощи рота. Іди вже, вмийся.

 

Вона провела поглядом цю придворну панночку, що поспіхом вибігла з кімнати, й зиркнула на інших переляканих служниць.

 

— Гей! Якщо і далі отак стовбичитимете, це нашкодить хворій. Негайно приберіть, — Маомао вказала на розсипаний по всій підлозі порошок, повністю проігнорувавши те, що вона сама влаштувала цей безлад.

 

Покоївки здригнулися й квапливо схопилися за прибиральне знаряддя.

 

Маомао схрестила руки на грудях і зневажливо фиркнула.

 

— Жінки справді страшні, —  пробурмотів собі під ніс Женьши, сховавши обидві руки в рукавах.

 

А вона вже й забула про його існування.

 

— Ох...

 

Маомао раптом відчула, як кров відхлинула від голови, й присіла де стояла.

 

// П.п.: Яка ж вона крута! 🤩