Сновидство — мало вивчена хвороба. Люди, які страждають на неї, навіть коли засинають, встають та рухаються, ніби й не сплять зовсім. А причина цього — душевний розлад, тож ніякі трав'яні настої не допоможуть.
Маомао знала одну повію-сновиду.
Вона була веселою, життєрадісною та складала прекрасні вірші, й знайшовся той, хто завів мову про викуп.
Але невдовзі переговори були зірвані.
Посеред ночі та повія стала блукати коридорами борделю, ніби була одержима злими духами. А коли стара завідувачка дому розпусти або інші дівчата, що трапилися поруч, пробували її зупинити, жінка нігтями роздирала їхні тіла до крові.
Наступного дня усі мешканці борделю намагалися триматися подалі від неї, в очікуванні повторення дивної поведінки, але та повія лише запитувала у всіх своїм звичайним життєрадісним голосом:
— Боже правий, що це з вами з усіма сталося?
Й вона зовсім не пам'ятала, чому її ноги вкриті брудом та подряпинами.
***
— І що було далі?
Окрім Женьши та Маомао у вітальні були присутні Ґаошунь та дружина Ґьокуйо. А турботу про маленьку принцесу довірили Хуннян.
— Нічого особливого. Коли припинилися переговори щодо її викупу, нічним блуканням теж прийшов кінець, — непривітно буркнула Маомао.
— Іншими словами, то розмови про викуп настільки їй остогидли?
— Можливо. Той, хто забажав її викупити, був багатієм, власником великої лавки, але вже мав не лише дружину та дітей, а й онуків, які були б вище за неї статусом. До того ж цій жінці залишався тільки рік до завершення наймів.
// П.п.: В давнину в країнах Азії елітними куртизанками ставали дівчата, які здобули спеціальну освіту, що надавалась власниками домів розпусти у борг. Необхідність виплати цього боргу й складала певний термін найму, після завершення якого повія могла покинути свою професію, відкрити власний бордель або ж продовжити працювати, але вже на інших умовах.
Схоже, вона вважала за краще витримати ще рік роботи у борделі, ніж потрапити під владу чоловіка, який їй не подобався. Зрештою, останній рік тієї повії закінчився без нових пропозицій викупу.
— Також були й інші, що починали блукати ночами після надмірних переживань. Для того, щоб вони опанували себе, ми палили ладан та підбирали трави зі заспокійливою дією, але це давало лише тимчасовий ефект.
За дорученням батька саме Маомао змішувала настої для таких пацієнтів.
— Хмм, — Женьши сидів, підпираючи щоку рукою, й виглядав розчарованим. — Це справді кінець?
Під його липким поглядом, Маомао ледве стримувала вираз зневаги на власному обличчі. Ґаошунь, що стояв поруч з молодим євнухом, мовчки вболівав за неї.
— Саме так. Прошу вибачення, але мені час повертатися до роботи, — дівчина вклонилася й вийшла із кімнати.
***
Повернемося на деякий час назад.
Наступного дня після спостереження за примарою Маомао завітала до Сяолан, балакучої дівчини-служниці зі східної частини палацового містечка.
Ледве Сяолан побачила Маомао, одразу ж почала розпитувати про подружжя Ґьокуйо, а натомість поділилася вже нікому не потрібними пересудами про переполох довкола привиду.
Перші звістки про примару поширились близько півмісяця тому. Спершу її помітили на північній стороні Внутрішнього палацу. А через якийсь час жінку в білому почали помічати й у східній частині, де вона стала з'являтися ледве не щоночі.
Охоронці були так налякані історіями про привида, що сиділи й не рипалися. А оскільки досі ніхто не постраждав, схоже, жоден з них і не збирався нічого робити.
Дармоїди, а не охорона.
Потім Маомао попрямувала до лікаря-шарлатана.
В епоху, коли ще не існувало такого поняття, як конфіденційність, чоловік, що не здатний розрізнити, які секрети варто зберігати, розповість тобі про все, що ти ще не чув.
Наприклад, про благородну панну Фужун, що останнім часом перебуває у пригніченому настрої.
Вона була третьою донькою володаря маленького князівства, та попри номінальний статус принцеси не стала навіть другорядною дружиною.
Панна Фужун займала один з будиночків для середньорангових гаремниць у північній частині Внутрішнього палацу. Вона захоплювалася танцями та була надто боязкою і нервовою дівчиною, тому зазнала невдачі під час аудієнції в імператора.
За винятком вміння танцювати, панна Фужун не мала нічого, щоб допомогло їй виділитися серед інших і за два роки з моменту прибуття до Внутрішнього палацу вона так і лишилася незайманою.
Тепер її мали подарувати за заслуги військовому офіцерові, який був її другом дитинства, тож цього разу вона, здається, нарешті знайшла своє щастя.
«То он воно що!»
У голові Маомао склалися до купи розрізнені клаптики інформації.
Проте, чи варто розповідати комусь про те, що є лише її припущенням?
«Батько говорив, що спираючись у висновках на домисли, можна погано скінчити».
Тому вона вирішила нікому нічого не казати.
***
Коли тиха й покірна біловида панна проходила центральними воротами гарему, її щоки палали рум'янцем. Й попри непримітну зовнішність її щасливий вигляд викликав у всіх довкола заздрісні зітхання.
Кожна хотіла б отак виглядати, якщо їй доведеться стати імператорським подарунком.
Подробиці цієї сцени швидко поширилися палацом.
***
— Було б добре, якби ти розповіла все хоча б мені, чи не так? — чарівно посміхнулася пані дружина Ґьокуйо, Попри те, що вона вже була матір’ю, її справжній вік ще не досяг і двадцяти років. Її усмішка була дещо легковажною, як у дівчинки-пустунки.
Маомао на мить замислилася.
— Оскільки все, що я знаю, лише припущення, мені не хотілося б випадково зачепити ваші почуття.
— Я не стану гніватись, якщо знати про все буду лише я.
«Хм».
— Ну, якщо більше нікому ні слова...
— Я точно триматиму язика за зубами.
І Маомао розповіла їй історію про повію-сноходу. Але не ту, що днями оповідала в присутності Женьши та інших.
Подібно до повії з попередньої історії, коли почалися переговори про її викуп, вона захворіла на сновидство, й угода була скасована.
Однак її блукання уві сні після цього не припинилися. Як і в попередньому випадку, призначені ліки не допомагали. А незабаром щодо цієї повії знов завели розмову про викуп. Власниця борделю не могла дозволити, щоб хтось взяв до себе хвору жінку, але шанувальник наполягав на викупі. У неї не залишилось іншого вибору, окрім як підписати угоду, але на суму в половину від кількості срібла, про яку йшла мова під час попередніх переговорів.
— Пізніше мені стало зрозуміло, що це було шахрайство, — закінчила розповідь Маомао.
— Шахрайство?
Чоловік, який першим запропонував викуп, був добре знайомий із тим, що розпочав переговори вдруге. Коли повія прикинулася хворою, угоду неминуче розірвали. А тоді її обранець викупив її за пів ціни.
— Цій повії було ще далеко до закінчення терміну наймів, а чоловік не мав достатньо срібла, щоб заплатити за неї.
— Отже, хочеш сказати, панна Фужун вчинила так само як і та повія?
Військовий офіцер, її друг дитинства, не мав достатньо високого статусу, щоб посвататися до принцеси, навіть якщо ця принцеса з маленького князівства. Проте він мав намір колись здобути достатню звитягу для цього.
Однак з політичних міркувань принцеса була змушена увійти до Внутрішнього палацу. Дівчина, що мріяла про свого військового офіцера, намагалася не привертати уваги імператора і тому навмисне зірвала свій виступ під час аудієнції.
Таким чином цілком закономірно їй вдалося протягом двох років жодного разу не потрапити до спальні імператора й зберегти своє тіло в чистоті.
Коли її друг дитинства накопичив достатньо військових подвигів і прийшов час панні Фужун перетворитися на імператорський подарунок, у поведінці принцеси проявилися підозрілі блукання.
Жодних помилок, імператор ні в якому разі не повинен зацікавитися принцесою та має без жалю попрощатися з нею.
Якби імператор звернув на неї увагу та побажав наблизити до себе, то віддав би лише після того, як провів з нею ніч. А панна Фужун, яка так цінувала свою цноту, не змогла б подивитися у вічі другу дитинства, коли б хоч раз виконала «нічний танок».
От вона й танцювала біля східних воріт, і це була наче молитва за друга, який повертався за нею. Молитва за те, щоб усе пройшло без помилок.
— Але все це, від початку і до кінця, лише мої припущення, — підкреслила Маомао.
— Що я тут можу сказати? Що стосується імператора, то я не можу стверджувати, що нічого б не сталося.
Улюблена дружина імператора виглядала трохи стурбованою. Вона не могла з упевненістю сказати, що хтивий імператор не зацікавився б принцесою, яку так мріяв отримати якийсь військовий офіцер.
— Якби я сказала, що заздрю панні Фужун, то напевне б здалася вкрай жахливою жінкою, — зітхнула вона.
— Я так не думаю, — відповіла Маомао.
Хоча вона була певна, що правильно здогадалася щодо більшої частини цієї історії, та все ж не вважала за потрібне розповідати про свої припущення Женьши.
Маомао була впевнена, що тим двом пощастило, і що це було правильно.
Вона хотіла зберегти ту лагідну та просту усмішку.
***
Здавалося, що проблема була повністю вирішена, але...
Насправді лишалася ще одна загадка.
— Як же вона туди залазила?
Маомао кинула оком на стіну, що була вчетверо вища за неї і зацікавлено схилила голову.
// П.п.: Цікаво, що японська транскрипція імені панни Фужун, подана автором — [フヨウ] (Фуйоу) — співзвучна японському слову 不要 (фуйо:) «непотрібний, негодящий», й тепер ми розуміємо, що це було не просто так.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі: @smakolyky_tl або на сайті https://smakolykytl.site.
Далі
Том 1. Розділ 13 - Залякування
«Дзень!» — щось із брязкотом впало на підлогу. На всі боки розлетілися рисова каша, відварений з пшоном батат, терті фрукти та приладдя для чаю. — Ти зібралася подати шановній пані Ліхуа таку вульгарну їжу?! Негайно перероби все! — вигукнула придворна пані з яскравим модним макіяжем, за яким зовнішні кути очей подовжували високі червоні стрілки. Це була одна з особистих служниць подружжя Ліхуа. «Ааа, ну що за скалка в дупі!» Маомао зітхнула й узялася підіймати тарілки та прибирати розкидану їжу. Вона знаходилась в Кришталевому палаці, резиденції другої дружини імператора Ліхуа. Тут її з усібіч оточувала безліч недобрих пильних поглядів. Глузливі погляди, презирливі погляди, ворожі погляди. Оскільки Маомао була покоївкою дружини Ґьокуйо, це місце було для неї ворожою територією. Вона наче ходила по битому склу. А все почалося з учорашнього візиту імператора до пані Ґьокуйо. Маомао, як завжди, скуштувала страви на отруту й вже зібралася вийти з кімнати, коли... — У мене є прохання до лікаря, чутки про якого дійшли до мене, — імператор вперше звернувся до неї. «Що це ще за чутки?» Імператор — величний чоловік із гарною густою бородою, але насправді йому лише ледь за тридцять років. Він найвпливовіша людина в країні, тому його зовнішність зазвичай засліплює жінок Внутрішнього палацу, але на жаль на Маомао це не діє. Єдине, що у неї промайнуло в голові, це: «Яка довга борода, цікаво було б її помацати». — Яка буде ваша воля? — вона шанобливо схилила голову. Оскільки вона усього лише служниця, то не збиралася припускатися якихось неналежних дій. — Стан подружжя Ліхуа поганий. Не могла б ти трохи подбати про неї? Ось так все і сталося. Слово імператора — то воля небес. Маомао, яка хотіла, щоб її голова та тулуб залишалися одним цілим, не мала іншого вибору, окрім як відповісти: «Як забажаєте». Вочевидь «подбати» означало те саме, що й «зцілити». Можливо попри те, що пані Ліхуа втратила милість імператора, він все ще має до неї певну прихильність, або ж просто не може знехтувати дочкою впливового роду. І якщо Маомао не вилікує її, то цілком може втратити голову. Тепер у них одна доля на двох. Оскільки імператор звернувся з таким проханням до якогось малого дівчиська, то або гаремний лікар настільки ненадійний, або ймовірна смерть цієї дружини настільки неважлива. Так чи інакше, це було безвідповідальне прохання. «У будь-якому випадку, це не те, що варто обговорювати в присутності іншої дружини». Імператор, який спантеличив Маомао таким проханням, неквапливо насолодився пізньою трапезою та весь вечір тішився дружнім спілкуванням з пані Ґьокуйо. Маомао приголомшила думка, що справжній імператор і є ось такий. Перше, за що вона взялася, коли побачила стан дружини Ліхуа, це покращення її харчування. Наразі, за розпорядженням Женьши, використання отруйної пудри заборонене у Внутрішньому палаці. Якби знайшлися купці, які продали більшу кількість цієї отрути, їх би цілком закономірно жорстоко покарали. А отже першочерговим завданням буде позбавлення пані Ліхуа від отрути, що залишилася в її організмі. Хоча кожен раз на стіл подавали просту рисову кашу, до неї додавалися такі розкішні страви, як смажена у фритюрі риба з густим крохмальним соусом, жирна тушкована свинина, пиріжки з червоною та білою квасолею або ж акулячі плавники та краби. Це була прекрасна поживна їжа, але занадто важка для хворої людини з ослабленим шлунком. Вона наказала кухареві переробити сніданок, намагаючись не пустити слину. Імператорський наказ давав певні повноваження навіть такій скромній служниці, як Маомао. Новий сніданок складався з каші з високим вмістом клітковини, чаю з сечогінною дією та легкозасвоюваних фруктів. На жаль все це щойно опинилося на підлозі. Та схоже, справа не в наказі імператора. Здається, значно більше цій придворній пані не сподобалась потворна зовнішність покоївки з палацу дружини Ґьокуйо. Маомао багато що хотілося сказати у відповідь, але вона доклала усіх сил, аби стриматися, й продовжила прибирання. Служниця принесла ще одну порцію розкішних страв та занесла її до кімнати дружини Ліхуа, але незабаром повернулася з майже неторкнутою їжею. Звичайно, ці залишки стануть приємним додатком до сніданку високорангових служниць. Коли Маомао хотіла оглянути хвору, пишне ліжко з балдахіном оточили особисті покоївки, чий догляд був бездоганно шанобливим, але абсолютно безглуздим. Як же тут не з'явитися кашлю, якщо біля ліжка хворої раз у раз розпурхують пудру. — Повітря геть зіпсоване. То через присутність цієї мерзенної простолю́динки. І її вигнали з кімнати. За таких обставин шанси на одужання дружини Ліхуа мізерні. «Якщо так продовжуватиметься, вона неминуче помре від виснаження». Або отрути накопичилося забагато й тіло не зможе вчасно позбутися її, або людині просто не вистачить життєвих сил. Якщо перестати їсти — помреш. Пані Рифа, мабуть, втратила волю до життя. Маомао сперлася на стіну біля кімнати й замислилася, скільки днів залишилося до того, коли її голова відділиться від тіла. І в цей момент вона почула неподалік чарівний голос. Надзвичайно неприємне відчуття примусило її підняти голову й максимально серйозно поглянути на обличчя неймовірної краси, яке до моторошного весело усміхалося. — Здається, у тебе виникли якісь проблеми, — промовив Женьши. — Я що, так виглядаю? — монотонно відповіла вона, напівприкривши очі повіками. — Ти справді так виглядаєш. Женьши пильно вдивлявся в обличчя Маомао, але все ніяк не міг спіймати її погляд. У спробі слідувати за ним він наблизився так, що його довгі вії мали ось-ось торкнутися її. Але якщо їхні погляди зустрінуться, вона не зможе стримати рефлекторного погляду на нього, як на шматок лайна. — Що не так з тою дівкою? — почула Маомао злобний шепіт. Це була та сама особиста служниця, яка перекинула приготовану нею їжу. Маомао охопило бажання втекти. Атмосфера навколо стала просто жахливою. Раптом біля самого її вуха пролунав солодкий наче мед голос: — Для початку, зайдемо всередину. Й перш ніж вона встигла кивнути, її проштовхнули в кімнату. Коли вона увійшла, присутній в кімнаті по́чет почав зиркати на неї ще більш похмуро, ніж перед тим. Але коли вони побачили поруч з нею власника божественної зовнішності, ці погляди миттю перетворилися в легкі усмішки. Жінки справді страшні. — Таким красивим і талановитим жінкам зовсім не личить нехтувати бажанням імператора. Від слів Женьши служниця біля приголів'я нишком відступила від ліжка, закусивши губу. — Ось так. Іди, — Маомао ледь не впала від поштовху в спину. Вона вклонилася, встала перед ліжком і взяла бліду руку з випнутими венами. Маомао мала досвід і в лікарській практиці, а не тільки в тому, що стосувалося ліків. Подружжя Ліхуа байдуже лежала зі закритими очима й не опиралася. Маомао навіть не могла зрозуміти спить вона чи ні. Здавалося, її душа вже на півдорозі до іншого світу. Щоб заглянути під повіки, Маомао доторкнулася до обличчя хворої. Пальці ковзнули шкірою, відчуваючи, наскільки вона гладка. Шкіра, як і раніше, була бездоганно білого кольору. «Той самий колір, що й раніше?» Обличчя Маомао застигло. Дівчина обернулася до служниць. Вона стала перед однією з них і запитала тихим придушеним від злості голосом. Це була саме та панночка, яка нещодавно розтрушувала тут пудру. — Це ти робила макіяж пані дружині? — Так, це я. Це мій обов’язок, як особистої покоївки, — трохи сполохано відповіла служниця під пронизливим поглядом Маомао. Найкраще, що змогла вигадати — це напустити туману, хизуючись. — Я хотіла, щоб пані Ліхуа завжди була красивою. Вона ніби хотіла сказати, що має рацію. — Зрозуміло, — сказала Маомао. У кімнаті пролунав гучний ляпас. Все ще не в змозі збагнути, що сталося, служниця гепнулася на підлогу, разом втративши всі сили. Її щока та вухо були дивовижно гарячими. — Ти що робиш?! — напустилася на Маомао одна з приголомшених присутніх. — Га? Я лише даю прочухана цілковитій дурепі, — з цими зневажливими словами Маомао схопила знесилену служницю за волосся й потягла за собою. Вона зупинилася перед туалетним столиком і вільною рукою схопила коробочку, вкриту вишуканим різьбленням. А потім відкрила кришку й висипала на служницю увесь її вміст. Та закашлялася. На очі їй навернулися сльози. — Хіба це не чудово? Тепер ти будеш такою ж гарною, як дружина імператора, — Маомао підняла служницю за волосся й розтягнула губи у хижій посмішці. — Через твій ніс, рот та пори шкіри отруйні випаровування розійдуться усім твоїм тілом. Так само як в обожнюваної тобою пані Ліхуа, твої руки стануть схожі на засохлі гілки, очі позападають, наче у глибокі ями, а знекровлена шкіра втратить колір. — О, н-ні... — Чому ж? Хіба ви не знаєте, через що заборонили цю пудру? Вам же сказали, що це отрута! — К-казали. Але ж вона найкрасивіша. Я думала, пані Ліхуа зрадіє... — Хто зрадіє отруті, яка вбила її дитину? — відповіла Маомао на це дитяче виправдання, цикнула й відпустила служницю. Кілька пасом довгого волосся залишилися у неї на руках. — Хутчіш, прополощи рота. Іди вже, вмийся. Вона провела поглядом цю придворну панночку, що поспіхом вибігла з кімнати, й зиркнула на інших переляканих служниць. — Гей! Якщо і далі отак стовбичитимете, це нашкодить хворій. Негайно приберіть, — Маомао вказала на розсипаний по всій підлозі порошок, повністю проігнорувавши те, що вона сама влаштувала цей безлад. Покоївки здригнулися й квапливо схопилися за прибиральне знаряддя. Маомао схрестила руки на грудях і зневажливо фиркнула. — Жінки справді страшні, — пробурмотів собі під ніс Женьши, сховавши обидві руки в рукавах. А вона вже й забула про його існування. — Ох... Маомао раптом відчула, як кров відхлинула від голови, й присіла де стояла. // П.п.: Яка ж вона крута! 🤩
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!