Час прокидатись?

Світло грало з моїм розумом.

Звук грався з моїм розумом.

Запах грався з моїм розумом.

Дотик грався з моїм розумом.

Починались і закінчувались сцени і вони показували мені різні речі.

Деякі речі мене дивували, деякими я насолоджувався, а деякі — зневажав. Проте, коли відкрив очі та заповнив їх світлом, я більше не міг їх ігнорувати.

Дивна стеля постала навпроти мене. Червона, яскрава, дерев’яна. Шовкові штори. Це відкрило мені правду.

Я більше не на Землі, або якийсь засранець мене викрав, змусив мене бачити ті дивні сни, та залишив мене десь в Азії, якщо враховувати навколишню архітектуру.

Час минав, а я все лежав у м’якому ліжку та не поворухнув жодним м’язом. Якби я зробив щось і побачив те, що підсвідомо заперечував, це забило б останній цвях у мій гроб і більше не було б жодних виправдань.

Минуло ще трохи часу поки я набирався сміливості, щоб нарешті визнати правду, але цього не сталось, оскільки я почув кроки.

Я чув їх з правого боку. Для моїх вух вони були такі легкі, що скоріш за все належали дитині чи дорослому, що не доїдає.

Коли вони нарешті дісталися кімнати, в якій я лежав, я почув, як відкриваються двері. Із закритими очима я чув як людина трохи походила навколо та пішла.

Я відкрив очі і зрозумів, що неможливо більше тікати від цього. Я підвів праву руку і зупинив її перед очима.

Маленька, біла, ніжна та слабка.

Навіть у тому Сні я відчував дещо дивне. Наче відчуття розшаровувались на шляху від дорослих розуму та тіла до дитячих.

Я більше не був чоловіком віком у своїх двадцять з гаком — тепер я — дівчинка тринадцяти років.

Якщо краще придивитися можна сказати, що ця рука була гладкою, надзвичайно гладкою, наче в житті не носила нічого тяжкого.

Я став маленькою татовою донечкою.

Я підвів іншу руку і побачив теж саме. З моєї шиї почали виходити звуки ковтання, коли я почав стимулювати зв’язки, та, коли я нарешті відкрив рота, щоб усвідомити свої думки, усе, що вийшло, це ЗІТХАННЯ.

“Я дійсно переродився дівчинкою.” — це те, що мій розум хотів сказати, але те, що вийшло, звучало зовсім не так, як звик мій розум.

Тоном набагато вищим, ніж я звик.

“Так — більше не можна заперечувати. Навіть мій голос каже мені правду.” — сказав я собі щоб позбутися сумнівів, що все це просто сон.

“Гаразд, більше думати про це не буду, час прокинутися та пройтись.” Я закрив очі на мить і спробував напружити м’язи зі всіх сил.

Від живота до спини, до рук та нарешті ніг. Все працювало належним чином, принаймні, наскільки я очікував від цього малого дівчачого тіла.

Я напружив живіт і спину, щоб піднятися наполовину. Як тільки я підвівся, тоненьке покривало спало з мене.

Згодом я зігнувся вправо-вліво й не відчув жодних проблем.

Я скинув решту попон та повністю оглянув своє тіло. Воно було вдягнете у щось схоже на піжаму у старовинному китайському стилі, зроблене зі світло-синього шовку, з квітковими узорами навколо живота.

Я відвів погляд від цього, щоб подивитися на дещо інше, що привернуло мою увагу. На моїх грудях були маленькі гулі. Я трохи поворушив плачими та руками, щоб відчути їх.

“Може через те, що вони такі малі, але... вони взагалі не відрізняються від чоловічих грудей, що я мав минулого життя.”

Я знайшов хоробрість у собі та торкнувся їх вказівними пальцями. Я був дуже ніжним з першим дотиком, бо боявся, що вони лопнуть, наче повітряні кульки. Та оскільки цього не сталось решта пальчиків почало свої брудні експерименти.

“Можливо вони все ж дещо м’якіші за чоловічі. Скоріш через відсутність будь-якої праці, ніж через те, що їх власник належав до жіночого полу.”

Закінчив із цим, пальці пішли вниз у тремтінні. Там я міг би знайти остаточний доказ — все ж моє тіло могло належати якомусь жіночному хлопчику на гормональних препаратах.

Тоді і настала вирішальна мить. Моя долоня доторкнулась до площини, в якій мала бути шишка. Після кількох дотиків останній цвях був забитим. Ще один подих і я нарешті усвідомив це.

“Фух. Гаразд, жодним чином не можуть належати ці рівнини та височини якомусь жіночному хлопцю.”

У мене більше не залишилось відмовок, тож я перемістив нижню частину свого тіла з ліжка на дерев’яну підлогу. Як тільки підвівся та напружив м’зи спини та стегон я помітив, як щось ворухнулося позаду.

У мене виникло деяке припущення, тож я торкнувся маківки двома руками і відчув шовк, що виявився моїм волоссям. Коли усе воно опинилось в одній руці я перекинув його наперед.

“Оу, май, яке довге волосся, — я повернув його назад, — ага, до стегон дістає.”

“Ну і що мені з цим робити?”

Минулого життя я був чоловіком, тож не мав довгого волосся. І навіть у період, коли я з ним експериментував, воно не досягло й довжини пальця. Я позбувся його, оскільки стало важко за ним доглядати.

“Не думаю, що з цим допоможе проста стрижка. Емм, якщо мої знання з минулого життя мають тут вагу, то таке довге волосся в будь-якій культурі вважається символом сили, а також, також, також... .”

Коли мені дещо спало на думку я озирнувся в пошуках інших деталей.

Від ліжка, що на ньому я був мить тому, до різнокольорових попон. Від меблів, в яких навіть моє не натреноване око бачило дорогу деревину, та викарбуваних в них елементів до шовкової піжами, в яку я був одягнений. Я, мабуть, міг би проігнорувати бавовну, оскільки в моєму минулому житті вона була не така вже й дорога, але якщо це був справді новий світ, тоді... певно я вибив джекпот.

“Думаю краще піти перевірити це.”

В мене зайняло трохи часу, щоб ідентифікувати двері, але коли я їх побачив, то одразу пішов до них. Я доторкнувся до цього цільного великого шматка деревини та потягнув його на себе, та двері не відкрились. Я спробував ще раз, та нічого не вийшло. Це було підозріло, тож цього разу я штовхнув їх, і — вуаля — вони відкрились.

Ще кілька кроків, і я підтвердив своє припущення.

“І справді джекпот.”

Я був у кімнаті, що була частиною одноповерхового маєтку. Тут було повно дерева, повно каменів, оброблених таким чином, щоб радували очі, мощена каменем дорога, що вела від дверей до чогось, схожого на арку, і стіна, що поєднувала решту частину маєтку з цією.

“Я бачив таку архітектуру тільки у серіалах, але, якщо дивитися наживо, це досить непогане видовище.”

Я спустився на дві сходинки, які тримали це місце над землею і скоро дістався до арки. Я йшов і мені здавалось, що моє серце почало битися сильніше, з кожним кроком голосніше й голосніше. Та коли я поклав руку на груди, виявилось, що не тільки серце та ще й легені працювали на повну.

“Чому моє тіло так поводиться? Та не важливо, певно я просто перехвилювався. Піду-но далі.”

Я проігнорував проблеми із серцем і скоро пройшов крізь арку. Виявилось, що більшість маєтку складається з дерева, каменя та червоної черепиці, яку часто можна побачити на таких будівлях.

Я досліджував навколиці і нарешті побачив людей. Коли вони мене побачили я просто кивнув їм і пішов далі. Скоро я прийшов до маленького озера в саду. На ньому були маленькі острівці і місточки, з’єднані між собою.

“Джекпот, джекпот.”

Коли я пришвидшився на шляху до озера, моє серце також пришвидшилось. Вже скоро я відчував, як воно б’ється прямо в голові. Це було так гучно, що я почав підозрювати, що щось негаразд.

Я спочатку проігнорував це, бо зі мною це було не вперше.

В минулому житті це часто зі мною траплялось після того, як я довго сидів на комп’ютерному кріслі і раптово вставав. Це вказувало на те, що моєму мозку не вистачає кисню. При цьому, спочатку у тебе темніє в очах, потім губиш рівновагу, і нарешті, що ж, мабуть, це знають не всі, ти непритомнієш і падаєш на підлогу.

Як по підручнику, в моїх очах потемніло, та я продовжував йти, бо звик до цього. Потім відмовило почуття рівноваги, тож я старався з усіх сил, щоб не впасти, як зазвичай. Однак, коли я відчув, що падаю, і земля наближалась до мого обличчя, я нарешті усвідомив, що мав інше тіло. Та було занадто пізно.

— Панно....

Все про що я думав, окрім перегляду минулих подій під іншим кутом, був голос, що говорив іноземною.

 

***

 

Водночас у тому ж маєтку, та в іншому місті, у кімнаті, спеціально спроєктований під робоче місце поточного голови сім’ї Ю та лідера торгової компанії, відомої як Товариство Небесного Нефриту. Саме в цій кімнаті сидів Ю Лівей.

Цієї миті він сидів на зручному дерев’яному стільці з безліччю підкладок, оскільки паперова робота була прокляттям комфорту.

На відміну від того, що можна очікувати від торговця його рівня, його стіл був бездоганно чистим. Його обличчя зображало холодну, як камінь, волю, і якби перед ним стояла звичайна людина, вона б одразу знепритомніла.

Його батько назвав його Лівеєєм за прибуток та велич, які це ім’я символізувало, оскільки його філософія полягала в тому, що людина має бути великою, аби досягти прибутку. Ю Лівей продовжував нести в собі цю філософію та став головою сім’ї Ю, випередив всіх інших претендентів як у знаннях, так і в культивації.

Та не те щоб була велика конкуренція з боку його брата, чиї інтереси брали початок в інших напрямах.

Навпроти нього за його величезним столом сидів інший чоловік. Він мав схожі на Ю Лівея риси. Обидва вони мали кремезний вигляд та чорне волосся. Але у родоводі Ю було дещо унікальне — очі цієї сім’ї були яскраво зеленого кольору, наче полірований нефрит. Вони мали такий колір завдяки сімейній Мантрі*.

*П.п.: Взагалі, мантра — це набор звуків, що повторюють для очищення розуму. Слово так і перекладається із санскриту — “інструмент мислення”. Однак, як ви побачите в наступних розділах, тут воно має інше значення.

Також на честь цієї Мантри їх клан назвали Ю*.

*П.п.: Скоріш за все автор має на увазі ієрогліф, що означає “нефрит”, “коштовність”, “щось досконале”.

Цей чоловік був старшим братом Ю Лівея від іншої матері, Ю Цяо.

Цієї миті, старший брат вирячився на молодшого з напруженим лицем.

— Ти в цьому впевнений, Другий? Після цього Ся Реньшу не зупиниться поки не змусить нас страждати.

— Мене це не бентежить, Перший. Його син просто спостерігав, як моя Цзяо Цзяо тоне. І навіть якщо він спробував врятувати її, її серце все одно зупинилось. Якби це дивне полум’я не з’явилось, може б я вже загубив доньку, — з люттю відповів Лівей.

— Але не ж не загубив? Мені сказали, що полум’я відступило і не залишилось жодних наслідків, окрім цієї аномалії.

— Вона і справді ще не прокинулась, та, окрім цього, старійшина сказав, що з нею все гаразд. Можливо зараз, коли Коріння не заважає тілу функціонувати, їй буде навіть краще, хоча я не маю жодної здогадки як таке можливо, — пояснив Ю Лівей. — Та, брате, моя дівчинка майже не загинула. Це принципово. Вони могли просто надіслати нам письмову відмову. Я б обережно доніс її Цзяо Цзяо.

На це Ю Цяо кивнув, та додав:

— Ти ж розумієш, що вони все заперечуватимуть і скажуть, що це просто імпульсивна відповідь хлопчика. Та що як це правда? Не можна заперечувати як на Цзяо Цзяо дивляться поза сім’єю, та й реакцію хлопця його віку не важко уявити.

— Стривай-но, — тут Лівей вже зупинив домисли старшого брата. — Я розумію, що ти маєш на увазі, та те, як розвивались події, та це не змінює того, що хлопець не одразу врятував її. Будь проклята сім’я Ся, якщо я все спущу йому з рук і навіть не намагайся змінити мою думку, брате.

— І не збирався, — констатував Ю Цяо. — Я просто намагаюсь зрозуміти твоє рішення.

— Добре. Оскільки ми прояснили все щодо сім’я Ся, я розберусь із політикою, а ти почни деякі приготування з Найманцями. Я ще не вирішив, як краще поступити, та краще все ж підготуватися, — проінструктував молодший брат старшого. — Щодо участі в усьому цьому Ай, емм, на думку спадає лише те, що десь у минулому вона залишила підказку чи то Цзяо, чи то байстрюку Ся. Якщо я хочу щось зробити мені потрібне виправдання, а це вже буде залежати від Цзяо Цзяо. Побачимо, коли вона прокинеться.

Наче доля чекала саме на це речення, у двері постучали. “Заходь” — сказав Лівей. Зайшов старий чоловік в одязі слуги.

— Що таке, Сюе? Це має бути дуже важливим, якщо ти нас перериваєш. Зажди-но, Цзяо Цзяо відкрила очі?

Дуань Сюе, головний стюард родини Ю, побачив, як на обличчі його пана виступає хвилювання та відповів:

— Так, мій пане, та, поки ви не надто сильно зраділи, я приніс не тільки добрі новини. Панночка і справді прокинулась ба навіть гуляла маєтком, коли мені доповіли про це. Але коли я вже йшов доповісти все вам, до мене підбіг інший слуга та розповів, що вона знепритомніла біля озера. Я негайно послав цього слугу до старійшини Хе.

Після цього, щасливе обличчя спало, наче його й не було.

— Чорт забирай це озеро, накажу зрівняти його із землею. Оскільки вона прокинулась і навіть непогано ходила, скоріш за все вона знепритомніла через хвилювання чи щось на кшталт. Дякую, Сюе, — сказав пан своєму слузі та звернувся до брата, — Я піду перевірю Цзяо Цзяо.

— Я піду з тобою, — додав Ю Цяо. Трохи згодом вони пішли разом зі стюардом.

Коли вони вже підходили до озера вони побачили, що прислуга збирається на певній ділянці, а в центрі було видно знайомий білий одяг цілителя родини. Тепер Ю Лівей міг зітхнути з полегшенням, оскільки його донька була в кращих руках з ним.

Коли вони наблизились, прислужники зробили для них коридор, через який пан побачив свою маленьку дівчинку на землі. Вона виглядала так само як і тоді, окрім легких синяків на щоках через те, що певно впала обличчям.

— Старійшино, як вона? — спитав пан.

— О, пане, ви тут, — сказав він сухо, оскільки був зайнятий оглядом панянки і не міг відривати від неї уваги. — Цього разу маю гарні новини. Нічого нового з панянкою не сталося. Не думав, що буду радий, якщо знову спливе стара хвороба. Я впевнений не на всі сто відсотків, але це доволі точно.”

— Гаразд, і чому ж ні? Це через те? — запитав пан і озирнувся на слуг, щоб відігнати їх.

— Саме через ЦЕ, — кивнув старий на цей висновок.

— Старійшино, будь ласка, детальніше. Все що мені сказали — це, що вона втратила своє коріння, — наполіг Ю Цянь.

— О, Цяне, ти теж тут? — він відвів погляд від панянки, здивовано подивився на Цяна й відповів, — Ти певно приїхав, щоб відмовити брата.

— Я намагався, та все марно, мій молодший брат такий же впертий, як і завжди. Та зараз краще розкажіть мені про Цзяо Цзяо, як вона?

— Твоя правда, — погодився старий. Він погладжував свою довгу бороду та знов почав спостерігати за дівчиною. — Якщо тобі вже відомо про Небесне коріння, тоді ось решта. З того моменту, як той дивний вогонь спалив коріння, її тіло слабко реагувало на моє лікувальне Ци. Я підозрюю, що це справедливо й для інших, та це не вплив нової трансформації в її тілі. За моєю теорією, Ци переміщується менш ефективно без притаманних людському тілу каналам. Я все ще можу це зробити, але будь-хто без Божественного Чуття відчував би складності. Було б складно інтерпретувати потоки Ци без нього.

— О, — сказали обоє братів.

— Згоден. — Цілитель ще не закінчив свою промову, тож продовжив, — Але тепер, коли я оглядаю панну, повинен сказати, що мої очі бачать зовсім інший світ.

— Це як? — спитав пан.

— Так, розкажіть, про що ви? — додав його старший брат.

Він припинив все, що робив, і подивився на братів.

— Що ж, по-перше, я повинен сказати, що тепер, коли коріння не заважає, панночка може культивуватися. Одначе, я не маю жодного уявлення, як вона це зробить. Цікаве питання, як на мене. Нагадує цю загадку про те, “що з’явилось першим: курка чи яйце”.

Він трохи посміявся з цього та продовжив:

— По-друге, коріння. Пам’ятаєте ідіому “Небеса обдаровують нас”? Можливо варто сприймати це більше буквально, а не думати про це, як про вдачу.

Після того як поділився своїми думками старий подивився на небо. Коли брати поглянули на нього, їх здалось, що на його обличчі з’явилося ще декілька зморщок.

— Зажди-но, хочеш сказати, що наше коріння було дароване Небесами? — сказав молодший брат у прозрінні. — А якщо їх можна дати, тоді й забрати також. Цікаво, чи саме це сталось із Цзяо Цзяо.

— Можливо, пане. Будь ласка, прийміть застереження старого, — наполягав він. — Одначе, хай там яка була причина, якщо замішані Небеса, боюсь, що нас чекають великі зміни, і боюсь ще більше, що полум’я принесло великі зміни у неї в розумі.

— Що?

— Що?

— Мені шкода, мій пане, та без коріння, мої дослідження показують зовсім іншу картину розуму панни, — сказав старий серйозним голосом. — Не знаю, до чого ці зміни призведуть, оскільки такого розуму я ще не бачив; будь ласка, приготуйтесь до будь-чого, коли вона прокинеться.

Двоє братів були шоковані відкриттям і мовчали. Тільки після деякого часу, коли все обдумали, пан почав вимагати деталей:

— Ти не знаєш, чого нам чекати, та хоча б поділися здогадками.

Цілитель відповів, хитаючи головою:

— Не можу, пане, тому й сказав приготуватися до будь-чого. Та чи можу я дати вам пораду? — він побачив підтвердження та продовжив, — Краще залишити сподівання, бо це може породити Внутрішнього Диявола. Тому пропоную розбудити панну прямо зараз.

Після цієї пропозиції брати дивилися скоріше на один одного, ніж на дочку/племінницю, що лежала на землі у синій піжамі.

Пан зробив глибокий подих і сказав:

— Гаразд, зроби це. Відчуваю, що буде тільки гірше, якщо буду й далі думати про те, що може бути.

Старий отримав свій дозвіл і став на коліна перед панною. Він надіслав у її голову пульс Ци. Коли з цим було закінчено він прибрав руку та почав спостерігати за нею разом з паном та його старшим братом.

Трохи згодом всі процеси в мозку панни досягли своєї мети, і її повіки ворухнулися. Її очі відкрились, і в них можна було побачити збентеження і здивованість від присутності всіх інших.

Її очі змінились. Якщо раніше вони були коричневими, завдяки матері та впливу Небесного Коріння, яке вона мала, то тепер вони були яскраво-зеленими та відблискували, наче полірований нефрит на сонці.

— Її очі стали яскраво-зеленим, хоча вона й не культивувала нашу сімейну Мантру. Це беззаперечно поганий знак, — тихо пробурмотів пан. Та, оскільки поруч були інші, його слова були почути, особливо — Культиваторами.

Вони уважно спостерігали за панною, а вона спостерігала за ними у відповідь. Відразу пана охопило неприємне відчуття. В цих очах він не побачив, що вона когось впізнала. Довше за все її очі затримались на старому лікарю, оскільки він стояв до неї найближче. Однак, коли пан придивився, він помітив, що вона дивилась не на лице старого. Ні — її погляд був прикутий до його довгої білої бороди.

Наступної миті її ліва рука схопила цю бороду і потягнула так сильно, як тільки може слабка тринадцятирічна дівчинка. Пан не знав, чи це повинно було бути жартом, чи вона очікувала, що борода виявиться підробкою, але дівчинка отримала свою відповідь, коли почула крик.

— А-а-а, панно, чи не могли б залишити в спокої мою бороду? — кричав старий, шокований, що за його бороду смикнули.

Вона зітхнула, а те, що сталось потім розбило пану серце. Його вух досягли незнайомі слова, що лунали з рота його доньки.

Вона зажмурилась і глибоко вдихнула, а потім відкрила очі. В цей момент вона не була спантеличена, а в її очах сяяв розум. Після цього вона повільно встала.

За нею встав старий, після того, як привів бороду до ладу, а також двоє чоловіків, що раніше уважно спостерігали.

Так, у тиші, вони спостерігали один одного. Деякий час згодом дівчинка зламалась. Вона почала говорити, та розчарування вона висловлювала невідомою мовою.

Потім вона знов зупинилась і знов закрила очі. Коли вона відкрила їх і знову заговорила, вони вже могли її розуміти, хоч і ледве.

— Привіт, тепер Ви... можете мене... розуміти?

“БАМ” було відповіддю, оскільки вона несвідомо розбила серце чоловіка. У відповідь він лише впав обличчям на землю