[... Протокол Плину Хаосу Відключено]
[... Базовий Протокол Пошуку — Активація Сканування Психіки]
[... Сканування... Сканування... Сканування]
[... Сканування завершено. Результат — 1]
[... Ініціалізація Екзаменаційної послідовності 1 — Психічні залишки... Ступінь 1... Підтверджено]
[... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 2 — Залишки Душі... Негативно... Підтверджено]
[... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 3 — Метафізичні Залишки... Меридіанна Сутність... Підтверджено]
[... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 3.1 — Послідовність Поглибленого Дослідження Меридіанної Сутності... Сканування... Сканування.. Сканування завершено... Меридіанна сутність не працює]
[... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 3.2 — Меридіанна Сутність призначена для видобутку ресурсів... Підтверджено]
[... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 4 — Фізичні Залишки... Підтверджено]
[... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 4.1 — Послідовність Поглибленого дослідження Фізичних Залишків... Сканування... Сканування... Людина(Походження — мавпа)... Стать (Жіноча)... Вік(13)]
[... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 4.2 — Деактивація Фізичних Залишків... Підтверджено]
[... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 4.3 — Стабільність Частки Фізичних Залишків... Підтверджено]
[... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 4.4 — Послідовність Поглибленого Дослідження Фізичних Залишків Завершено... Результати — Оптимальні]
[... Ініціалізація Послідовності Буття 1 — Видобуток Ресурсів — Початок Запалення через 3, 2, 1... Запалювання Підтверджено.]
[... Ініціалізація Послідовності Буття 1.1 — Ініціалізація Послідовності Дослідження Видобутку Палива... Прогрес — Субнормальний... Початок Стабілізації Частки — Спостерігач]
[... Ініціалізація Послідовності Буття 1.2 — Стабілізація Спостерігача — Спостерігача встановлено... Сканування... Сканування... Сканування... Спостерігача Знайдено... Ініціалізація Другого Запалу]
[... Ініціалізація Послідовності Буття 1.3 — Ініціалізація Послідовності Дослідження Видобутку Палива... Прогрес — Оптимальний... Ініціалізація Третього Запалу]
[... Ініціалізація Послідовності Буття 1.4 — Ініціалізація Послідовності Дослідження Видобутку Палива... Прогрес — В Допустимих Межах]
[... Ініціалізація Послідовності Буття 2 — Послідовність Активації Фізичних Залишків... Збір Ресурсів... Створення Електричного Імпульсу... Встановлення Електричного Імпульсу... Активацію Фізичних Залишків... Підтверджено]
[... Ініціалізація Послідовності Буття 2.1 — Ініціалізація Послідовності Поглибленого Дослідження Фізичних Залишків... Сканування... Сканування... Сканування... Сканування завершено... Результати — Субнормальні]
[... Ініціалізація Послідовності Буття 2.2 — Оперування Фізичними Залишками — Субнормальне... Ініціалізація Другої Послідовності Дослідження... Сканування... Сканування... Сканування... Сканування завершено... Результат — Меридіанна Сутність Зарубцьована До Непридатного Стану... Встановлення Частки Відновлення та Стабілізації]
[... Ініціалізація Послідовності Буття 3 — Послідовність Збору Психічних Залишків... Завершена]
[... Ініціалізація Послідовності Буття 4 — Ініційована Послідовність “Кузня Походження Волі”... Збір Ресурсів... Спроба Послідовності Кузні 1... Буття Підтверджено]
[... Ініціалізація Послідовності Буття 5 — Ініційовано Генератор Снів — Сценарій — “Хто я?”]
***
Одного дня, коли до вас завітає Смерть, ви відчуєте, що час зупинився, а перед очима минає все життя.
Миті Слави та Відчаю. Ви побачите ваші Добрі та Погані вчинки та зрозумієте, як ви жили, та що привело до цього моменту перед Смертю.
Я не певен, чи була це саме така мить, але зараз моє життя справді минало перед очима. З миті мого народження, яке пройшло не дуже гладко, до мого першого подиху. Від першого несвідомого плачу, що спричинила різниця температур навколишнього середовища та утроби моєї матері, до першого світла, що осяяло мій слабкий дитячий розум.
Від сповнених любов’ю та турботою поглядів моїх батьків, коли вони доглядали моє слабке дитяче тіло, яке безконтрольно мочилося та гадило, до дива моєї двоногої прямої ходьби.
Від дитинства, коли я досліджував навколишній світ, до перших слів. Від вивчення мови до побоїв, якщо я не слухався батьків.
Від мого першого дня в школі, повного занепокоєння від інших дітей, до першої сварки з однокласниками.
Від дня, коли я закінчив початкову школу, відкрив ширший світ і зрозумів, що там немає нічого нового, до дня, коли закінчив старшу школу і зрозумів, що життя — відстій.
Від дня, коли посварились батьки і покинули один одного, до дня, коли обурився на них та Світ, за те що був таким лайнячим місцем, до тієї миті, коли я увійшов до режиму відлюдника та поринув з головою в небувалі землі Аніме, Манґи, Фільмів, Серіалів, Книг, Новел та будь-чого, на що звертав увагу.
Від дня, коли пішов до пекарні в кінці вулиці, щоб там купити хліба на сніданок, до рипучих шин машини, яка мене збила, від чого, ймовірно, я помер.
Цікаво, що мені знадобилось потрапити під машину й опинитись у цьому білому просторі, щоб подивитись на своє життя під іншим кутом. Однак, це тривало не лише мить, щоб там не казали люди.
Знов я пробігся всіма спогадами та прожив їх. Кожен раз Я відчував, як мої тіло та розум проживають кожний спогад. Від болю від росту до болю від травм; від відкриттів, що пережив, до того, як та чому це змінило мене як особистість.
Було цікаво дізнаватись це. Воно давало ясність. Ясність, якої в мене ніколи не було, особливо, в останній частині мого життя, коли мене захопила депресія.
Моє життя мало пристойний початок — не простий і не хороший. Середній, якщо враховувати мою гарну родину та сурове середовище, в якому ми жили. Хай там як, моє життя пішло під уклін саме після старшої школи, коли моя сім’я розпалась.
Уклін, про який йдеться, не був матеріальним. Ні — він був духовний, і ясність, яку я зараз мав, показала мені це. Це не було відкриттям для мене, особливо, коли був трохи молодшим за тридцять. Але коли я переглядав ці моменти до мене прийшло відчуття. Відчуття, що відчуваєш на рівні підсвідомості. Відчуття, що не покине тебе доки ти від нього не позбудешся. А потім до мене дійшло.
Була легка розбіжність між тим, що я бачив у спогадах, та тим, що відчував. У підсвідомості я відчував, що в них є те, чого не було. Хоча я не певен, що у мене була підсвідомість у цьому білому просторі.
Я говорю про любовний бік мого життя. Через численні невдачі та зовнішні обставини я мав погані справи на любовному фронті.
Коли я був молодшим моя перша любов пішла до іншого хлопа. Друга — відхилила мене. За третьою я спостерігав здалека. Почуття четвертої, якій я подобався, я відхилив через певні обставини та наївні погляди на любов. Мабуть, вважалось поганим не надсилати повідомлення протягом двох років, незалежно від обставин.
Після цього все повторювалось; у кожного були свої проблеми у відносинах. Навіть, коли я закінчив з цим та просто хотів переспати з жінкою, це не вдавалось.
Все це було справді депресивно. Саме через лайнячі справи на любовному фронті я так і не впорався з депресією до смерті в 29 років.
Я переживав це знов і знов, і це тільки посилювало мою депресію. Наче спіраллю, мої емоції спускались донизу поки не дійшли до самого дна і не пустили корені. Там вони повинні були палати цілу вічність. Принаймні, я так думав.
Всупереч моїм очікуванням, сталось протилежне.
Коли моя депресія досягла дна дещо спало мені на думку. Дещо, на що я б ніколи не наважився. Якби я на це наважився єдиним очевидним результатом була б різанина. Ні — ідея була в лише в тому, щоб завдати шкоди бездоганним людям. Це завдало б мені більше шкоди, ніж варто, але, але.
Тепер, коли я помер, якщо це було смертю, я зміг позбутися цього каменю в серці та всього іншого багажу, який я ніс. Не було жодної причини нести це у нове життя, якщо воно мене чекає. Якщо ж ні — не страшно.
Тепер, коли мета була переді мною, я знайшов корінь депресії та запалив всередині іскру. Іскра, яка спалахнула, наче пекельне полум’я, поглинула все. Тиск від нього все зростав і зростав, а потім спричинив вибух. У цей момент нізвідки на мене нахлинуло натхнення, і я миттю випустив його.
ааааааааАААААААААААААААААаааааааа
Моя лють спалила відчай і вийшла в формі мого голосу, який відлунював у небутті цього білого простору. Від цього мені полегшало і я просто насолоджувався тим, як лють вібрувала у струнах в моєму горлі. Відчуття було неймовірним. Настільки, що тільки після деякого часу я зрозумів, що у мене взагалі були голосові зв'язки, чи руки, що торкались моєї шиї. Або моє лице, на якому я відчував їх дотик.
Коли я відкрив очі і побачив руки, я дещо зрозумів. Не те, що я їх відчував, а те, що вони були червоними, вкритими різноманітними позначками. Придивившись, я побачив, як вони підійматися до моїх плечей та грудей. Коли зігнувся, я побачив деякі на шляху до моєї спини та ніг.
— Це... в якомусь сенсі круто, але що відбувається? — я почув свої слова. Я спробував пошукати зачіпки навколо, та навкруги побачив лише білий колір.
Коли я зрозумів, що стою у нескінченному білому просторі, дещо спало мені на думку. Я постукав правою ногою по білому полу, і повільно червоний колір почав спадати, а йому натомість почав повертатись здоровий рожеватий відтінок, до якого я звик. Через декілька секунд він спав з мого тіла повністю.
— Привіт, Міре, — сказав голос позаду мене. В подиві я розвернувся і побачив сцену настільки культову, що вона стала легендарною.
Настільки культовою, що жоден не міг це не впізнати. Нескінченний білий простір з двома темно-червоними шкіряними кріслами.
Сумно, але найголовнішої людини тут не було — з’явилася лише його дешева біла підробка.
— Морфеусе, ти що вирішив змінити расу? Якщо так, твій смак дещо... зіпсувався, — сказав я дешевій підробці.
Він сидів на одному з крісел зі схрещеними ногами для більшого шоу. На ньому: чорний костюм та чорні окуляри без дужок, щоб мене добити. Окрім білої шкіри та іншого лиця, це була найбільш точна імітація оригіналу, яка тільки могла бути.
“Ой, я ж голий, — та коли я подивився на себе, помітив протилежне. — Коли я встиг? А, не зважай.”
— Ха-ха. — трохи посміявшись він почав говорити, — Непогано, та повинен сказати, що НІ — Я не Морфеус. Однак, ми все ж маємо дещо спільне. Іди, присядь-но, — сказав він і вказав на крісло, що вже чекало на мене.
Я підійшов, доторкнувся до цього крісла і зрозумів, що не відрізню його від справжнього. Хай там як, воно було справжнє, допоки я вірив у це.
Після цього невеликого тестування я присів і подивився на людину поряд. У нього було чорне волосся та гостре підборіддя. Таке підборіддя могла мати тільки людина, яка багато займалась, та й ще не без великої удачі.
Попри те, що чоловік мав знакові чорні окуляри без дужок, які прилипли до носа, я знав, що у нього зелені очі.
— Тож, якщо ти не Морфей, тоді хто ти? О, і ще розкажи, будь ласка, що відбувається? Сподіваюсь я не в Матриці, зважаючи на сцену. Хай як сильно мені подобається фільм — світ — сповнений лайном.
Він всміхнувся один кутом губ і відповів:
— Не хвилюйся — ти не в Матриці. Я відновив цю сцену тільки щоб полегшити твій перехід через все, що ти пройшов, і те що тебе тільки чекає. — тоді він зупинився, зняв окуляри та сказав, — Щодо моєї особистості, спробуй вгадати по лицю.
Моя права брова затремтіла. Без окулярів я одразу зрозумів, що його світло-зелені очі були моїми. Я придивився і побачив, що він мав мої риси, як і риси з боку лінії моєї мати, оскільки саме через них я набув свого вигляду.
Після детального огляду я згадав мого дядька. Він був на п’ять років старший, тож ми проводили багато часу у дитинстві. Потім він вступив до поліції, але зараз не про нього.
Ні — його я б одразу впізнав. Наступною думкою було, що в мене є дядько, про якого я не здогадуюсь, але це було просто смішно.
“Дідусь повинен бути доволі старим за його виглядом. Дідусь? Здається я пішов з життя набагато раніше за нього чи моїх батьків, чи декілька моїх єдиних друзів. Хай там як, я відволікаюся. Хтозна, що сталось, може я ще й не вмер?”
Всіх кого можна було, я вже викреслив, тож залишалась тільки одна ймовірність, але, коли осмислив це, мені не залишалось нічого, крім смачної лайки.
— Бляха, невже я мав би такий вигляд якщо більше займався, починаючи з дитинства?
— Більш-менш, — підтвердив він. — Є ще кілька речей, які треба взяти до уваги, але, як ти вже, мабуть, зрозумів, Ти — це я.
— Ти? Чи не слід усьому бути навпаки? — сказав я. — Типу, ти — це я? Я ж не застряг в якомусь чистилищі в очікуванні мого нового життя?
— Ти ближчий до правди, ніж думаєш, але Ні — Ти — це Я, — знов констатував він, але цього разу продовжив, — Останнім, що ти пам’ятаєш був вереск. Я правий?
Я кивнув і він продовжив.
— Добре. Зараз ти маєш знати те, що цієї миті мого життя я помер, але це не було кінцем для мене. Ці простори, що ти бачиш, я отримав після цього.
— А ще ти надибав якихось суперсил, якщо можна так сказати з поточної ситуації, — прокоментував я.
Він посміхнувся та кивнув на знак того, що я був близьким до відповіді.
— Не зовсім суперсили, як ти зрозумієш згодом. Я з’явився тут лише, щоб пояснити цю ситуацію — ситуацію, в якій ти опинився через мене. Але поки ми не почали спитай себе: хто ти такий?
— Що значить “хто я такий”? Я... — мене спантеличило те, на що він натякав. — Я, я — Мір, але тільки шматок від оригіналу. Щось таке?
Він кивнув і додав:
— Так, Ти — це я, і зовсім не навпаки тому, що Ти є клоном Мене. Зокрема, клон, спроєктований з окремими спогадами Мене до того, як я став тим, ким є зараз. Ти — експеримент, створений задля досягнення певної мети. Якої — я розповім згодом, але спочатку обдумай все мною сказане.
“Він сказав: ‘Клон’. Мені ж не почулося?”
Деякий час я не міг і слова сказати. Потім прийшло усвідомлення, але все одно було те, що не прийшло разом з ним, і воно вразило мене ще більше. Не залишилось більше емоцій, окрім паніки, що почалась спочатку, і люті на моє безглузде життя.
Дещо спало мені на думку, і я похитав головою з боку в бік.
“Якщо я й справді клон, тоді, напевно, не єдиний. А ще, якщо пригадати мій емоційний спалах, можна подумати, що все це зроблено, лишень для цього — щоб звільнити усі мої приховані емоції і щоб я краще прийняв заяву щодо свого існування.”
Мені полегшало, коли я дійшов цього висновку. Я підняв погляд до оригінала і заговорив:
— Окей, поки що будемо вважати це правдою. Гірший випадок — це все правда, а найкращий — все це лише Сон і, коли прокинусь, я все забуду.
— Ха-ха, — він посміхнувся, коли подивився на мене. — Хах, молодша версія мене, що я можу сказати, своїми словами ти влучив пальцем в небо. — Я не дуже зрозумів його, та він продовжував, — Окей, тепер, коли ти прийняв свою ситуацію, час для пояснень. Почнемо з того, де ти зараз. — він показав навколо себе правою рукою.
— Білий простір, що навколо тебе — згенерований сценарій. Це було просто, правда ж? — я кивнув. — Але складніше здогадатися як і ким взагалі він був згенерований.
— Ем, тобою? — я був подумав на нього, та він просто похитав головою.
— Ні — тобою.
— Мною? Ти загубив свою аудиторію. Пояснюй краще.
— Це сценарій, згенерований у Сні — він знов обвів пальцем довкола, але потім указав на себе та на мене. — Ти заплутався, бо мозок, який створив цей сон не в моєму тілі, а в твоєму.
— У моєму?
Оригінал кивнув і додав:
— Так, тепер ти у новому тілі, і воно зараз у процесі пристосування до твого існування. Але, оскільки сам процес доволі складний, він потребує Простору Снів, щоб на виході отримати кращі результати.
— Гаразд, я повірю тобі на слово. Я в процесі прокидання в новому тілі. — Я зупинився на хвильку, щоб підібрати правильні слова. — Але чому все так заплутано звучить? Якщо ти вмієш створювати клонів, а я ще, певно, і не перший, то чи не має все бути більш ем... спрощеним?
— О, як очікувалося від мене. Правильно мислиш, — сказав він, але я вже майже чув “але”, — але не повно, оскільки ти поза контекстом. Причина проста. Так — ти не перший і не останній клон, якого я зроблю. Так — клонів робити дуже просто. Я просто використовую трохи Сили, роблю для неї нове тіло, певним чином, і нарешті під кінець розділяю свою Волю разом зі спогадами того, що воно таке, та мету його створення. Однак, це можливо лише за однієї умови.
Він зупинився на найцікавішому і просто дивився на мене з посмішкою, наче чекає, щоб я спитав. Я очікував поки він не продовжить, але допитливість мене зламала.
— Гаразд, що за умова?
З тією ж посмішкою він показав на себе, а потім на мене.
— За умовою, що я з тобою, клоном, маємо перебувати в одному світі.
Я був приголомшений і довго обирав наступне питання.
— Я... Я більше не на Землі, правда ж?
— Ха-ха, — він почав енергійно хитати головою, від чого почав сміятись трохи сильніше. Потім він відповів, — Саме так. І знаєш, що найсмішніше? — відповіді я йому не дав, бо до мене прийшло передчуття. — Знаю, ти вже думав про це — я проходжу цим сценарієм не вперше. Так, люба молодша версія мене. Я не маю жодного уявлення, де у Творінні ти перебуваєш. Чи не цікаво це — після стількох експериментів, нарешті, хтось досяг успіху та приземлився десь?
— Чекай. Чи може бути так, що ти створюєш клонів і просто кидаєш їх кудись наосліп з надією, що десь вони прибудуть? — мій голос укутали відраза й глузування.
Він подивився на мене, наче на дитину й відповів:
— Нема потреби в цьому тоні, моя молодша версія. Я не сліпо закоханий у Силу, щоб використовувати її направо й наліво. Однак, і справді: були такі сценарії, коли я випробовував удачу, і все пішло шкереберть.
— Фух, добре, — на секунду я подумав, що я збожеволів із цією Силою. Себто мій оригінал.
— Гаразд, відкотімося назад. Я клон тебе. Я зараз не на Землі, і ти не маєш жодного уявлення, де саме. Я можу бути в пеклі, і навіть не дізнаюсь, оскільки я застряг у цьому Чистилищі Снів чи що воно таке. Ще щось погане, про що я маю дізнатись? Моє тіло химерне чи щось таке? — поцікавився я у нього.
— Не переймайся через тіло. Воно повинно бути людським, оскільки я встановив вимоги щодо цього. — від цього мені трохи полегшало. — Не знаю чиє воно, бо останні налаштування, ще не проводились. Як щодо твого місцезнаходження, доручаю дізнатись це тобі. Однак, якщо ти в пеклі, я сподіваюсь, що ти в нашій його версії. Я вже завітав до нього, і, повір мені, може бути набагато гірше.
Я зітхнув у думках і трохи розслабився на кріслі. Напруга спала, наче нічого не було. Я тихо насолоджувався кріслом і несвідомо потер його правий бік, коли дещо спало мені на думку.
— Скажи, якщо ми у Сні, чи є якісь обмеження по Часу, та чи запам’ятаю я це все?
— Так і Так, — відповів Оригінал, що сидів на такому ж кріслі навпроти мене. — Процес переродження доволі складний, а його вимоги — ще складніші. Я проєктував його кілька років, тим більше, що не міг зробити це звичайним способом, — він прийняв глибокодумну позу та продовжив. — Коли я все це розробив, я не мав жодного уявлення, що чекає тебе по той бік. Тож мені довелось продумати чимало сценаріїв. У найкращому випадку ми маємо весь час світу, і, оскільки це місце було згенеровано, це точно не найгірший випадок і навіть не посередній.
— Я можу уявити найгірший сценарій і без тебе, але який має бути посередній? — спитав я.
— Посереднім є версія поточного випадку, але з меншими запасами енергії. За цим сценарієм, після створення Волі ти одразу прокидаєшся. За ним, у тебе буде найгірший початок з усіх можливих. Ти б мав лише спогади перед своєю смертю і ні про що б не знав, — пояснив він.
— Воля? Що це таке? — поцікавився знов я, оскільки частина про створення мені не дуже подобається.
— До цього я дійду, та, спершу, поговоримо про те, що ти залишив позаду, — він знов відмовився від пояснень. — Зараз я кажу про Землю.
— Гаразд, продовжуй. Мені дуже цікаво, — сказав я й кивнув.
— По-перше, тобі потрібно знати, що існують люди, яких називають Долею Благословенними. Можеш думати про них, як про ГГ в історії, — сказав він. — Не складно усвідомити, що їх ніхто не любить. Це тому, що вони — тип людей, які змінюють Світ як у гарний бік, так і в поганий. Однак, є щось, про що багато людей не здогадуються, і під людьми я розумію людей, що володіють Магією, або іншими видами Сили. Вони не розуміють, що Благословенні Долею не просто мають долю, яку мають виконати. Ні — їх так називають, тому що навіть їх присутність змінює долю інших. Ти маєш пам’ятати, як в оповіданнях якийсь молодий майстер йде проти ГГ і робить дурні речі, чим просто стріляє собі в ногу.
— То-о-обто, вони впливають на інших і ці зміни створюють ефекти метелика, які не подобаються іншим людям?
— В основному. Однак, більшість не знає, що навіть серед цих людей існує поділ на ранги, і найвеличніші з них впливають на Світ у такому масштабі, що хвилі їх наслідків з Часом все ще розходяться. Саме так виникають пророцтва, — він зупинився на секунду, і я зрозумів, що наближається найголовніше. — На цю мить, коли я записав це повідомлення, а це 2063, сімдесят один рік тому надійшло одне таке пророцтво. Воно було неймовірних масштабів. Навіть Рай, Пекло та Магічна Спілка, були настільки налякані, що перестали гризти один одному горлянки і об’єднались в спробі заперечити існування згаданого у пророцтві створіння. Як гадаєш, ким було це створіння?
— Так і знав: це я, себто ти, — я виправився, але він заперечив мої висновки.
— Ні, це і не я, оскільки, хоч ти і будеш здивований, я теж свого роду клон. Ні — я кажу про нашого оригінала. Вони витратили на його вбивство стільки ресурсів, що дістали його, навіть попри його дурну Долю.
— Але? — додав я.
— Але, оскільки вона була така неймовірна, вони не змогли позбавитись від нього повністю, і, за цим сценарієм, народився я, — він сказав це, наче сама думка про це викликає у нього огиду. — Більше про це я не буду говорити, просто щоб ти знав.
Коли він сказав все це, я дещо запідозрив.
— Отже, хтось і справді тягнув за ниточки у моєму житті?
Він кивнув.
— Так, але це суворе життя зробило нас тими, ким ми є. А розповів я це тобі з наступної причини. У ході цього експерименту я виявив, що неможливо відправити клона з часовими рамками, що не відповідають твоїм спогадам. Я не зовсім певен чому, але я вже відправив багатецько клонів у Творіння і кожен раз, коли я отримував від них відповідь, я вже знав, що це провал. Я не знаю чому, але все так. Тож після багатьох спроб результатом став ти — Я до того як став тим, хто Я зараз.
— І ким же ти є? — я хотів дізнатися ким я, себто, він став.
— Що ж, в мені багатецько унікальних речей, але найкрутіша — те, що я вийшов за рамки людського існування, — констатував він з гордістю на обличчі.
— Як? — це все, що я видавив із себе.
— Я розповім тобі згодом. Дай мені закінчити. Моя найкраща здогадка на цей момент полягає в тому, що мої клони надто важкі в плані існування, щоб подорожувати Творінням тим шляхом, яким я відправив тебе й інших.
— Звучить логічно, як на мене. Тож який шлях ти використовував?
Я сподіваюсь, що буду ясно пам’ятати цей Сон, як він сказав. Буде так шкода прокинутись без жодних спогадів про це.
— Авжеж, я вивіз тебе контрабандою, — з усмішкою заявив він.
— В-в-визіз контрабандою? — моя ліва повіка здригнулась, коли я почув це. — Ти що не міг використати інший шлях, наприклад: просторово-часовий?
— Ха-ха, не очікував такого, правда? Але, на мій захист, це тільки здається безглуздим, оскільки ти не знаєш, що я намагаюсь зробити, — відповів він і потім розповів про свою причину. — Коли я кажу про Творіння, я не маю на увазі лише всесвіт, в якому розташована наша Земля. Я кажу про мультивсесвіт та всі інші місця, до яких досягнула Людська Свідомість.
Шок, мабуть, відбився на моєму обличчі, коли я спробував уявити масштаб гри, яку затіяв мій оригінал.
— Добре, помірний шок надає всьому набагато більше сенсу, — сказав він, але посмішка не зникла з його обличчя. — Дозволь мені сказати ще кілька речей, перш ніж ми почнемо твоє навчання. Родина з твоїх спогадів живе добре. Також, оскільки я не маю уявлення ні про плин Часу твого місцеперебування та нашого дому, ані відстані між ними, ти скоріш за все більше ніколи їх не побачиш. Але я кажу це, щоб заспокоїти тебе, оскільки я про них піклуюсь. У цьому новому житті знайди для себе новий сенс життя.
Після цього відкриття я задрімав у своїх думках.
“Більше ніколи не побачу їх? Ем, навіть не знаю, що про це думати. Можливо краще взагалі не думати про це зараз? Так і зроблю. А коли все закінчиться я повернусь до цього.”
— Я залишу емоції на потім. Ти щось казав про навчання. Що воно передбачає? — відповів я йому.
На це він просто кивнув, наче я відповів так, як він і очікував, що напевно так і було.
— Як я казав мить тому, коли я відправляв тебе туди, де ти зараз, я не мав жодного уявлення щодо умов, що чекають на тебе. Тож, окрім методів досягнення Трансцендентності, я додам кілька дарів і загальні знання про Творіння. Після цього я почну останні налаштування твого нового життя.
Чим більше знань, тим краще, незалежно від їх виду.
— Гаразд, чому ж ти навчиш мене спершу? Я заінтригований.
— Ми почнемо з основи основ, — відповів він. — У цьому випадку, основа — це пролог твоєї Реальності та те, як вона була створена. Принаймні, моя версія.
— Почнемо з дуже великого вибуху, і я кажу про той самий Великий Вибух, — почав він.
Далі
Розділ 3 - Час прокидатись?
Світло грало з моїм розумом. Звук грався з моїм розумом. Запах грався з моїм розумом. Дотик грався з моїм розумом. Починались і закінчувались сцени і вони показували мені різні речі. Деякі речі мене дивували, деякими я насолоджувався, а деякі — зневажав. Проте, коли відкрив очі та заповнив їх світлом, я більше не міг їх ігнорувати. Дивна стеля постала навпроти мене. Червона, яскрава, дерев’яна. Шовкові штори. Це відкрило мені правду. Я більше не на Землі, або якийсь засранець мене викрав, змусив мене бачити ті дивні сни, та залишив мене десь в Азії, якщо враховувати навколишню архітектуру. Час минав, а я все лежав у м’якому ліжку та не поворухнув жодним м’язом. Якби я зробив щось і побачив те, що підсвідомо заперечував, це забило б останній цвях у мій гроб і більше не було б жодних виправдань. Минуло ще трохи часу поки я набирався сміливості, щоб нарешті визнати правду, але цього не сталось, оскільки я почув кроки. Я чув їх з правого боку. Для моїх вух вони були такі легкі, що скоріш за все належали дитині чи дорослому, що не доїдає. Коли вони нарешті дісталися кімнати, в якій я лежав, я почув, як відкриваються двері. Із закритими очима я чув як людина трохи походила навколо та пішла. Я відкрив очі і зрозумів, що неможливо більше тікати від цього. Я підвів праву руку і зупинив її перед очима. Маленька, біла, ніжна та слабка. Навіть у тому Сні я відчував дещо дивне. Наче відчуття розшаровувались на шляху від дорослих розуму та тіла до дитячих. Я більше не був чоловіком віком у своїх двадцять з гаком — тепер я — дівчинка тринадцяти років. Якщо краще придивитися можна сказати, що ця рука була гладкою, надзвичайно гладкою, наче в житті не носила нічого тяжкого. Я став маленькою татовою донечкою. Я підвів іншу руку і побачив теж саме. З моєї шиї почали виходити звуки ковтання, коли я почав стимулювати зв’язки, та, коли я нарешті відкрив рота, щоб усвідомити свої думки, усе, що вийшло, це ЗІТХАННЯ. “Я дійсно переродився дівчинкою.” — це те, що мій розум хотів сказати, але те, що вийшло, звучало зовсім не так, як звик мій розум. Тоном набагато вищим, ніж я звик. “Так — більше не можна заперечувати. Навіть мій голос каже мені правду.” — сказав я собі щоб позбутися сумнівів, що все це просто сон. “Гаразд, більше думати про це не буду, час прокинутися та пройтись.” Я закрив очі на мить і спробував напружити м’язи зі всіх сил. Від живота до спини, до рук та нарешті ніг. Все працювало належним чином, принаймні, наскільки я очікував від цього малого дівчачого тіла. Я напружив живіт і спину, щоб піднятися наполовину. Як тільки я підвівся, тоненьке покривало спало з мене. Згодом я зігнувся вправо-вліво й не відчув жодних проблем. Я скинув решту попон та повністю оглянув своє тіло. Воно було вдягнете у щось схоже на піжаму у старовинному китайському стилі, зроблене зі світло-синього шовку, з квітковими узорами навколо живота. Я відвів погляд від цього, щоб подивитися на дещо інше, що привернуло мою увагу. На моїх грудях були маленькі гулі. Я трохи поворушив плачими та руками, щоб відчути їх. “Може через те, що вони такі малі, але... вони взагалі не відрізняються від чоловічих грудей, що я мав минулого життя.” Я знайшов хоробрість у собі та торкнувся їх вказівними пальцями. Я був дуже ніжним з першим дотиком, бо боявся, що вони лопнуть, наче повітряні кульки. Та оскільки цього не сталось решта пальчиків почало свої брудні експерименти. “Можливо вони все ж дещо м’якіші за чоловічі. Скоріш через відсутність будь-якої праці, ніж через те, що їх власник належав до жіночого полу.” Закінчив із цим, пальці пішли вниз у тремтінні. Там я міг би знайти остаточний доказ — все ж моє тіло могло належати якомусь жіночному хлопчику на гормональних препаратах. Тоді і настала вирішальна мить. Моя долоня доторкнулась до площини, в якій мала бути шишка. Після кількох дотиків останній цвях був забитим. Ще один подих і я нарешті усвідомив це. “Фух. Гаразд, жодним чином не можуть належати ці рівнини та височини якомусь жіночному хлопцю.” У мене більше не залишилось відмовок, тож я перемістив нижню частину свого тіла з ліжка на дерев’яну підлогу. Як тільки підвівся та напружив м’зи спини та стегон я помітив, як щось ворухнулося позаду. У мене виникло деяке припущення, тож я торкнувся маківки двома руками і відчув шовк, що виявився моїм волоссям. Коли усе воно опинилось в одній руці я перекинув його наперед. “Оу, май, яке довге волосся, — я повернув його назад, — ага, до стегон дістає.” “Ну і що мені з цим робити?” Минулого життя я був чоловіком, тож не мав довгого волосся. І навіть у період, коли я з ним експериментував, воно не досягло й довжини пальця. Я позбувся його, оскільки стало важко за ним доглядати. “Не думаю, що з цим допоможе проста стрижка. Емм, якщо мої знання з минулого життя мають тут вагу, то таке довге волосся в будь-якій культурі вважається символом сили, а також, також, також... .” Коли мені дещо спало на думку я озирнувся в пошуках інших деталей. Від ліжка, що на ньому я був мить тому, до різнокольорових попон. Від меблів, в яких навіть моє не натреноване око бачило дорогу деревину, та викарбуваних в них елементів до шовкової піжами, в яку я був одягнений. Я, мабуть, міг би проігнорувати бавовну, оскільки в моєму минулому житті вона була не така вже й дорога, але якщо це був справді новий світ, тоді... певно я вибив джекпот. “Думаю краще піти перевірити це.” В мене зайняло трохи часу, щоб ідентифікувати двері, але коли я їх побачив, то одразу пішов до них. Я доторкнувся до цього цільного великого шматка деревини та потягнув його на себе, та двері не відкрились. Я спробував ще раз, та нічого не вийшло. Це було підозріло, тож цього разу я штовхнув їх, і — вуаля — вони відкрились. Ще кілька кроків, і я підтвердив своє припущення. “І справді джекпот.” Я був у кімнаті, що була частиною одноповерхового маєтку. Тут було повно дерева, повно каменів, оброблених таким чином, щоб радували очі, мощена каменем дорога, що вела від дверей до чогось, схожого на арку, і стіна, що поєднувала решту частину маєтку з цією. “Я бачив таку архітектуру тільки у серіалах, але, якщо дивитися наживо, це досить непогане видовище.” Я спустився на дві сходинки, які тримали це місце над землею і скоро дістався до арки. Я йшов і мені здавалось, що моє серце почало битися сильніше, з кожним кроком голосніше й голосніше. Та коли я поклав руку на груди, виявилось, що не тільки серце та ще й легені працювали на повну. “Чому моє тіло так поводиться? Та не важливо, певно я просто перехвилювався. Піду-но далі.” Я проігнорував проблеми із серцем і скоро пройшов крізь арку. Виявилось, що більшість маєтку складається з дерева, каменя та червоної черепиці, яку часто можна побачити на таких будівлях. Я досліджував навколиці і нарешті побачив людей. Коли вони мене побачили я просто кивнув їм і пішов далі. Скоро я прийшов до маленького озера в саду. На ньому були маленькі острівці і місточки, з’єднані між собою. “Джекпот, джекпот.” Коли я пришвидшився на шляху до озера, моє серце також пришвидшилось. Вже скоро я відчував, як воно б’ється прямо в голові. Це було так гучно, що я почав підозрювати, що щось негаразд. Я спочатку проігнорував це, бо зі мною це було не вперше. В минулому житті це часто зі мною траплялось після того, як я довго сидів на комп’ютерному кріслі і раптово вставав. Це вказувало на те, що моєму мозку не вистачає кисню. При цьому, спочатку у тебе темніє в очах, потім губиш рівновагу, і нарешті, що ж, мабуть, це знають не всі, ти непритомнієш і падаєш на підлогу. Як по підручнику, в моїх очах потемніло, та я продовжував йти, бо звик до цього. Потім відмовило почуття рівноваги, тож я старався з усіх сил, щоб не впасти, як зазвичай. Однак, коли я відчув, що падаю, і земля наближалась до мого обличчя, я нарешті усвідомив, що мав інше тіло. Та було занадто пізно. — Панно.... Все про що я думав, окрім перегляду минулих подій під іншим кутом, був голос, що говорив іноземною. *** Водночас у тому ж маєтку, та в іншому місті, у кімнаті, спеціально спроєктований під робоче місце поточного голови сім’ї Ю та лідера торгової компанії, відомої як Товариство Небесного Нефриту. Саме в цій кімнаті сидів Ю Лівей. Цієї миті він сидів на зручному дерев’яному стільці з безліччю підкладок, оскільки паперова робота була прокляттям комфорту. На відміну від того, що можна очікувати від торговця його рівня, його стіл був бездоганно чистим. Його обличчя зображало холодну, як камінь, волю, і якби перед ним стояла звичайна людина, вона б одразу знепритомніла. Його батько назвав його Лівеєєм за прибуток та велич, які це ім’я символізувало, оскільки його філософія полягала в тому, що людина має бути великою, аби досягти прибутку. Ю Лівей продовжував нести в собі цю філософію та став головою сім’ї Ю, випередив всіх інших претендентів як у знаннях, так і в культивації. Та не те щоб була велика конкуренція з боку його брата, чиї інтереси брали початок в інших напрямах. Навпроти нього за його величезним столом сидів інший чоловік. Він мав схожі на Ю Лівея риси. Обидва вони мали кремезний вигляд та чорне волосся. Але у родоводі Ю було дещо унікальне — очі цієї сім’ї були яскраво зеленого кольору, наче полірований нефрит. Вони мали такий колір завдяки сімейній Мантрі*. *П.п.: Взагалі, мантра — це набор звуків, що повторюють для очищення розуму. Слово так і перекладається із санскриту — “інструмент мислення”. Однак, як ви побачите в наступних розділах, тут воно має інше значення. Також на честь цієї Мантри їх клан назвали Ю*. *П.п.: Скоріш за все автор має на увазі ієрогліф, що означає “нефрит”, “коштовність”, “щось досконале”. Цей чоловік був старшим братом Ю Лівея від іншої матері, Ю Цяо. Цієї миті, старший брат вирячився на молодшого з напруженим лицем. — Ти в цьому впевнений, Другий? Після цього Ся Реньшу не зупиниться поки не змусить нас страждати. — Мене це не бентежить, Перший. Його син просто спостерігав, як моя Цзяо Цзяо тоне. І навіть якщо він спробував врятувати її, її серце все одно зупинилось. Якби це дивне полум’я не з’явилось, може б я вже загубив доньку, — з люттю відповів Лівей. — Але не ж не загубив? Мені сказали, що полум’я відступило і не залишилось жодних наслідків, окрім цієї аномалії. — Вона і справді ще не прокинулась, та, окрім цього, старійшина сказав, що з нею все гаразд. Можливо зараз, коли Коріння не заважає тілу функціонувати, їй буде навіть краще, хоча я не маю жодної здогадки як таке можливо, — пояснив Ю Лівей. — Та, брате, моя дівчинка майже не загинула. Це принципово. Вони могли просто надіслати нам письмову відмову. Я б обережно доніс її Цзяо Цзяо. На це Ю Цяо кивнув, та додав: — Ти ж розумієш, що вони все заперечуватимуть і скажуть, що це просто імпульсивна відповідь хлопчика. Та що як це правда? Не можна заперечувати як на Цзяо Цзяо дивляться поза сім’єю, та й реакцію хлопця його віку не важко уявити. — Стривай-но, — тут Лівей вже зупинив домисли старшого брата. — Я розумію, що ти маєш на увазі, та те, як розвивались події, та це не змінює того, що хлопець не одразу врятував її. Будь проклята сім’я Ся, якщо я все спущу йому з рук і навіть не намагайся змінити мою думку, брате. — І не збирався, — констатував Ю Цяо. — Я просто намагаюсь зрозуміти твоє рішення. — Добре. Оскільки ми прояснили все щодо сім’я Ся, я розберусь із політикою, а ти почни деякі приготування з Найманцями. Я ще не вирішив, як краще поступити, та краще все ж підготуватися, — проінструктував молодший брат старшого. — Щодо участі в усьому цьому Ай, емм, на думку спадає лише те, що десь у минулому вона залишила підказку чи то Цзяо, чи то байстрюку Ся. Якщо я хочу щось зробити мені потрібне виправдання, а це вже буде залежати від Цзяо Цзяо. Побачимо, коли вона прокинеться. Наче доля чекала саме на це речення, у двері постучали. “Заходь” — сказав Лівей. Зайшов старий чоловік в одязі слуги. — Що таке, Сюе? Це має бути дуже важливим, якщо ти нас перериваєш. Зажди-но, Цзяо Цзяо відкрила очі? Дуань Сюе, головний стюард родини Ю, побачив, як на обличчі його пана виступає хвилювання та відповів: — Так, мій пане, та, поки ви не надто сильно зраділи, я приніс не тільки добрі новини. Панночка і справді прокинулась ба навіть гуляла маєтком, коли мені доповіли про це. Але коли я вже йшов доповісти все вам, до мене підбіг інший слуга та розповів, що вона знепритомніла біля озера. Я негайно послав цього слугу до старійшини Хе. Після цього, щасливе обличчя спало, наче його й не було. — Чорт забирай це озеро, накажу зрівняти його із землею. Оскільки вона прокинулась і навіть непогано ходила, скоріш за все вона знепритомніла через хвилювання чи щось на кшталт. Дякую, Сюе, — сказав пан своєму слузі та звернувся до брата, — Я піду перевірю Цзяо Цзяо. — Я піду з тобою, — додав Ю Цяо. Трохи згодом вони пішли разом зі стюардом. Коли вони вже підходили до озера вони побачили, що прислуга збирається на певній ділянці, а в центрі було видно знайомий білий одяг цілителя родини. Тепер Ю Лівей міг зітхнути з полегшенням, оскільки його донька була в кращих руках з ним. Коли вони наблизились, прислужники зробили для них коридор, через який пан побачив свою маленьку дівчинку на землі. Вона виглядала так само як і тоді, окрім легких синяків на щоках через те, що певно впала обличчям. — Старійшино, як вона? — спитав пан. — О, пане, ви тут, — сказав він сухо, оскільки був зайнятий оглядом панянки і не міг відривати від неї уваги. — Цього разу маю гарні новини. Нічого нового з панянкою не сталося. Не думав, що буду радий, якщо знову спливе стара хвороба. Я впевнений не на всі сто відсотків, але це доволі точно.” — Гаразд, і чому ж ні? Це через те? — запитав пан і озирнувся на слуг, щоб відігнати їх. — Саме через ЦЕ, — кивнув старий на цей висновок. — Старійшино, будь ласка, детальніше. Все що мені сказали — це, що вона втратила своє коріння, — наполіг Ю Цянь. — О, Цяне, ти теж тут? — він відвів погляд від панянки, здивовано подивився на Цяна й відповів, — Ти певно приїхав, щоб відмовити брата. — Я намагався, та все марно, мій молодший брат такий же впертий, як і завжди. Та зараз краще розкажіть мені про Цзяо Цзяо, як вона? — Твоя правда, — погодився старий. Він погладжував свою довгу бороду та знов почав спостерігати за дівчиною. — Якщо тобі вже відомо про Небесне коріння, тоді ось решта. З того моменту, як той дивний вогонь спалив коріння, її тіло слабко реагувало на моє лікувальне Ци. Я підозрюю, що це справедливо й для інших, та це не вплив нової трансформації в її тілі. За моєю теорією, Ци переміщується менш ефективно без притаманних людському тілу каналам. Я все ще можу це зробити, але будь-хто без Божественного Чуття відчував би складності. Було б складно інтерпретувати потоки Ци без нього. — О, — сказали обоє братів. — Згоден. — Цілитель ще не закінчив свою промову, тож продовжив, — Але тепер, коли я оглядаю панну, повинен сказати, що мої очі бачать зовсім інший світ. — Це як? — спитав пан. — Так, розкажіть, про що ви? — додав його старший брат. Він припинив все, що робив, і подивився на братів. — Що ж, по-перше, я повинен сказати, що тепер, коли коріння не заважає, панночка може культивуватися. Одначе, я не маю жодного уявлення, як вона це зробить. Цікаве питання, як на мене. Нагадує цю загадку про те, “що з’явилось першим: курка чи яйце”. Він трохи посміявся з цього та продовжив: — По-друге, коріння. Пам’ятаєте ідіому “Небеса обдаровують нас”? Можливо варто сприймати це більше буквально, а не думати про це, як про вдачу. Після того як поділився своїми думками старий подивився на небо. Коли брати поглянули на нього, їх здалось, що на його обличчі з’явилося ще декілька зморщок. — Зажди-но, хочеш сказати, що наше коріння було дароване Небесами? — сказав молодший брат у прозрінні. — А якщо їх можна дати, тоді й забрати також. Цікаво, чи саме це сталось із Цзяо Цзяо. — Можливо, пане. Будь ласка, прийміть застереження старого, — наполягав він. — Одначе, хай там яка була причина, якщо замішані Небеса, боюсь, що нас чекають великі зміни, і боюсь ще більше, що полум’я принесло великі зміни у неї в розумі. — Що? — Що? — Мені шкода, мій пане, та без коріння, мої дослідження показують зовсім іншу картину розуму панни, — сказав старий серйозним голосом. — Не знаю, до чого ці зміни призведуть, оскільки такого розуму я ще не бачив; будь ласка, приготуйтесь до будь-чого, коли вона прокинеться. Двоє братів були шоковані відкриттям і мовчали. Тільки після деякого часу, коли все обдумали, пан почав вимагати деталей: — Ти не знаєш, чого нам чекати, та хоча б поділися здогадками. Цілитель відповів, хитаючи головою: — Не можу, пане, тому й сказав приготуватися до будь-чого. Та чи можу я дати вам пораду? — він побачив підтвердження та продовжив, — Краще залишити сподівання, бо це може породити Внутрішнього Диявола. Тому пропоную розбудити панну прямо зараз. Після цієї пропозиції брати дивилися скоріше на один одного, ніж на дочку/племінницю, що лежала на землі у синій піжамі. Пан зробив глибокий подих і сказав: — Гаразд, зроби це. Відчуваю, що буде тільки гірше, якщо буду й далі думати про те, що може бути. Старий отримав свій дозвіл і став на коліна перед панною. Він надіслав у її голову пульс Ци. Коли з цим було закінчено він прибрав руку та почав спостерігати за нею разом з паном та його старшим братом. Трохи згодом всі процеси в мозку панни досягли своєї мети, і її повіки ворухнулися. Її очі відкрились, і в них можна було побачити збентеження і здивованість від присутності всіх інших. Її очі змінились. Якщо раніше вони були коричневими, завдяки матері та впливу Небесного Коріння, яке вона мала, то тепер вони були яскраво-зеленими та відблискували, наче полірований нефрит на сонці. — Її очі стали яскраво-зеленим, хоча вона й не культивувала нашу сімейну Мантру. Це беззаперечно поганий знак, — тихо пробурмотів пан. Та, оскільки поруч були інші, його слова були почути, особливо — Культиваторами. Вони уважно спостерігали за панною, а вона спостерігала за ними у відповідь. Відразу пана охопило неприємне відчуття. В цих очах він не побачив, що вона когось впізнала. Довше за все її очі затримались на старому лікарю, оскільки він стояв до неї найближче. Однак, коли пан придивився, він помітив, що вона дивилась не на лице старого. Ні — її погляд був прикутий до його довгої білої бороди. Наступної миті її ліва рука схопила цю бороду і потягнула так сильно, як тільки може слабка тринадцятирічна дівчинка. Пан не знав, чи це повинно було бути жартом, чи вона очікувала, що борода виявиться підробкою, але дівчинка отримала свою відповідь, коли почула крик. — А-а-а, панно, чи не могли б залишити в спокої мою бороду? — кричав старий, шокований, що за його бороду смикнули. Вона зітхнула, а те, що сталось потім розбило пану серце. Його вух досягли незнайомі слова, що лунали з рота його доньки. Вона зажмурилась і глибоко вдихнула, а потім відкрила очі. В цей момент вона не була спантеличена, а в її очах сяяв розум. Після цього вона повільно встала. За нею встав старий, після того, як привів бороду до ладу, а також двоє чоловіків, що раніше уважно спостерігали. Так, у тиші, вони спостерігали один одного. Деякий час згодом дівчинка зламалась. Вона почала говорити, та розчарування вона висловлювала невідомою мовою. Потім вона знов зупинилась і знов закрила очі. Коли вона відкрила їх і знову заговорила, вони вже могли її розуміти, хоч і ледве. — Привіт, тепер Ви... можете мене... розуміти? “БАМ” було відповіддю, оскільки вона несвідомо розбила серце чоловіка. У відповідь він лише впав обличчям на землю
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!