Десь у Творінні на планеті, що зветься Землею, помер хлопчик. Хлопець був молодим, трохи старшим за 16. Його життя закінчилось, ледве почавшись. Закінчилось, одначе, тільки в цьому світі.
Доля хлопця не признала це. Невдовзі після смерті, його Душа покинула тіло, і в цей момент сталось неймовірне. Його Душа, що мала злитись з іншими у місцевій річці, знехтувала її течією і натомість попрямувала іншою. Це була течія, яка нехтувала будь-якими кордонами, що намагались її обмежити, й зневажала всі Закони, які втручались в її справи.
Певна істота зі світу хлопця визначила течію, щоб зрозуміти її мету та устрій, рухом Хаосу, який потім, для красного слівця, став Плином Хаосу.
Спроба істоти була марною із самого початку, оскільки неможливо визначити Хаос, та все ж, дещо було в цій назві.
Якщо є щось безсумнівне у Творінні та Поза ним, то це ненависть Хаосу до Порядку, ненависть до всього, що є Порядком, окрім тимчасових форм, які приймає Хаос у застої. За цим істота припустила: там, де є застій, є й плин. Саме на цьому обмеженому уявлені про Хаос істота будувала свої плани, і саме тому Душа й Доля хлопчика стали їх частиною.
З того часу, Душа хлопця, подорожувала Творінням, зануреною у Плині Хаосу. Однак, коли Хаос задовольнився, він виплюнув її десь на своєму шляху. Це був інший світ — світ, схожий на той, який вона залишила, але з відмінностями. І саме ці відмінності мав дослідити хлопчик.
Вже поза плином течії хлопець не здатен був ігнорувати місцеві Закони щодо Душ. Одначе, його подорож не пройшла даремно, оскільки після занурення у Хаос Душа набуває певної якості.
Саме ця якість допомогла Душі знайти нове тіло — нещодавно померлого хлопчика того ж виду, статі та віку. Порівнявши нове та старе його тіла, можна було б навіть знайти кілька спільних рис.
Згідно з місцевим законом Душа розчинилась у новому тілі. Воно поглинуло її якість, і Смерть миттю відступила. Таким був розвиток подій, передбачений істотою з Землі, оскільки для неї Душа була лише контейнером, який містив її дорогоцінний вантаж — Свідомість.
У мить, коли Душа хлопця розчинилась, його свідомість перейшла та вкорінилась у новому житті, з неї вилетів маленький сувій. Декілька секунд він парив над хлопчиком, ніби у роздумах: що йому робити без носія.
Минула мить, він розгорнувся і дві речі з’явились перед ним. Одна була маленькою золотою кулькою, а інша — золотаво-чорною авторучкою.
Наступної миті золота куля, яка насправді була духовним яйцем, злетіла на чоло ще непритомного хлопця, який все ще звикав до свого нового існування. Опинившись там, воно увійшло в голову хлопчика та знайшло там свій дім.
Коли це владналось, ручка перетворилась на інший золотий сувій і попрямувала за яйцем. Там вона розчинилась, але залишила по собі Силу, яка огорнулась навколо яйця та свідомості хлопчика. Вона мала забезпечити виконання обов’язків, на які хлопець погодився в попередньому житті.
Натомість винагорода та можливість хлопчика були відкладені до кращих часів. Однак, залишилась ще одна річ, яка не виконала свою мету.
Первісний сувій все ще парив над хлопчиком. Там він застиг на мить і згорнувся. Згорнувшись, він сам перетворився на золоту кульку, що випромінювала яскраве світло. Із неї пролунало:
~ Плином Хаосу Доля пливе ~
Мова, невідома цьому світу, несла у світ Силу і слугувала бажанню того, хто говорив.
Бажання призвало струмок Хаосу в цей світ, але, на відміну від свого попередника, що переправив душу Хлопчика, його течія була не примхливою та набагато менш лютою. Якщо конче потрібно визначення, можна назвати її невеликою притокою могутньої ріки, яка текла всім світом.
З’явившись, Плин Хаосу підхопив золоту кулю і поніс її у далекі далі. Невдовзі, вона покинула місце перевтілення хлопчика, і, промайнувши якесь велике місто, мандрувала горами та лісами.
Вліво, вправо, вгору й вниз плило яйце і невдовзі вийшло на рівнину. Там було багато крихітних речей. Коли ж плин попрямував ближче, вони плавно перетворювались на поле брані, де чоловіки, жінки, звірі та інші істоти бились і гинули.
Крізь бій та Смерть течія плила, непомітна для інших. Нею плила й золота куля. Якщо хтось і помічав її, то ігнорував, щоб не відриватися від бою. Навіть після ще декількох кіл, описаних яйцем навколо поля, всім було байдуже.
Ніц не вподобав, яйце поплило далі. Пройшов деякий час. Гора за горою, озера за рівнинами, міста за містами, мінялись місцями один з одним, коли щось привернуло його увагу.
Плин почав прокладати новий шлях, і як вовк, що почув свою здобич, кинувся до своєї цілі. За мить, він дістався міста, але не спинився. В центрі він кружляв навколо різних будинків і, незабаром, натрапив на подвір’я.
Подвір’я було ні маленьким, ні великим, ні простим, але й не розкішним. Якщо потрібно його описати, можна сказати, що він здавався вишуканим. Таким його робило гарне розташування мостів, які з’єднували невеликі острівці на озері. Також на ньому цвіли лотоси, бо на літо було на дворі. А якщо придивитись, на дні можна було побачити кілька коропів.
Все це, однак, не мало жодної ваги ні Плину Хаосу, ні для золотої кулі, яку він ніс. Вагу натомість мала дівчинка віком близько тринадцяти років. Вона плавала в озері, хоча, здається, плавати не вміла, і мокрий одяг їй не допомагав.
Допомогти їй міг лише юнак, що нерухомо спостерігав за дівчинкою. Але він і не намагався допомогти, і, якщо уважно придивитись до обличчя, потопав у презирстві та ненависті до неї.
Цікаво, що, хоча дівчинка брикалась у воді, вона не кричала про допомогу. Не було навіть чутно звуків ударів рук по воді.
З кожним помахом дівчина слабшала, і від нестачі сил вона не могла більше тримати голову над водою. Невдовзі вона проковтнула забагато води і перестала боротись. Вона опустилась на самісіньке дно.
Парубок спостерігав ще кілька секунд, і з шокованим обличчям голосно закричав: “Юй Цзяо!”. Його крик був голоснішим, ніж мав бути. Підтриманий Силою його голос лунав на все озеро і навіть дістався внутрішнього двору.
З криком хлопець стрибнув в озеро й поплив до дівчинки. Він дістався її, поклав праву долоню на її спину і Силою спробував виштовхнути воду з її легень. Потім Силою він потягнувся до її серця в спробі запустити його та змусити качати так необхідну кров через її тіло. Водночас, з тільцем дівчинки на руках, він наповнив Силою м’язи ніг і вистрибнув на мостик, з якого стрибнув раніше.
Все це промайнуло настільки швидко, що тоді, коли юнак знову став на міст, люди на дворі зреагували на його крики.
Парубок продовжив використовувати Силу, коли поклав її на Землю. Він продовжив спроби запустити її серце, але кожен раз воно відмовлялось відновлювати пульсації, притаманні всім живим істотам. Його очі відображали непідробну турботу. Не ту, що ми відчуваємо до близьких, а ту, що каже: “Дідько, невже я переборщив? Сподіваюсь я не вбив її.”
З кожною секундою його сумніви зростали, і посилились ще більше, коли він почув легкі кроки позаду.
“Чому ж твоє дурне серце не б’ється? — подумки крикнув хлопець, коли кроки нарешті дістались його.
— Цзяо Цзяо, — з чоловічим криком і сильним ударом ноги кроки вдарили юнака в живіт і тим самим штовхнули його назад до озера. Кроки, що виявились чоловіком, замінили хлопця. Чоловік за мить відчув проблему своєю Силою і почав її виправляти. Та серце не почало битися, скільки Сили він би в нього не влив.
— Ні-і-і-і, дочко, не покидай мене, — знову крикнув чоловік, коли побачив, що змін не відбулось.
Через кілька секунд прийшли нові кроки, але плач чоловіка за донькою не вщух. Він навіть почав плакати сильніше.
Цього разу прибули одна жінка та три чоловіки. Двоє чоловіків були середнього віку і носили щось, схоже на гвардійські обладунки.
Третій був у білому халаті. Хоча з одного погляду можна було сказати про його похилий вік, від його кроків віяло весною.
Жінка була одягнута в тонкий літній халат, який підкреслював її сині очі. Як і всі інші, її лице було сповнене шоку, однак в очах можна було побачити задоволення. У наступну мить воно зникло, залишив шок і занепокоєння.
— Любий, відійди. Нехай цілитель зробить свою справу. Робити це наосліп лише нашкодить їй. Старійшина Хе, будь ласка, починайте вже. — голосом, сповненим надії, попросила вона цілителя скористатися магією.
Старий кивнув і підійшов до дівчини.
— Пане, будь ласка, зупиніться і дозвольте мені ... , — він не встиг закінчити речення, як пан, якого він хотів попросити припинити і відійти, відскочив на кілька кроків від маленької дівчинки.
Він здивувався як і всі інші. Спочатку він думав хитнути пану за реакцію на його присутність але, коли він побачив його лице, помітив справжній шок.
Після спроби зрозуміти причину його емоцій, він відігнав цю думку та підійшов ближче до дівчинки. І тільки тоді, коли він притиснув долоню до її грудей і влив до них Силу, розділив це занепокоєння.
Як і пан, старий припинив і відійшов від тіла.
— Чоловіче, старійшина, що сталось? У чому справа? — запитала жінка з ноткою занепокоєння в голосі.
Блискавка спалахнула в їхніх розумах, коли вони прийшли до тями. Літній цілитель проігнорував свої почуття і знову підійшов до дівчинки на холодному кам’яному мосту. Цього разу він торкався її з особливою обережністю. Він знову влив свою Силу і знову відчув це.
Сила старійшини палала всередині дівча.
“Зрештою, я не помилився. В ній горить полум’я, і воно спалює моє Кі, як дрова в печі. Але це не важливо — важливо, що я не відчуваю тепла”
Він вирішив витягнути Кі з її грудей та оглянути решту тіла.
“Полум’я горить усюди. Ззовні я його не бачу і не відчуваю, але всередині вона горить.”
Без жодної здогадки, що відбувається він детальніше оглянув дівчинку й одразу помітив аномалію
“Насправді, полум’я не спалює нічого фізичного, але тоді що воно горить окрім нашої з паном Кі?”
— Старійшино Хе, чи здогадуєтесь ви, що відбувається? — запитав пан цілителя.
Він крадькома глянув на чоловіка, заперечно хитнув головою і відповів: “Боюсь, що ні. За всі роки моєї культивації я не чув про таке полум’я. Я не помічаю жодного пального, окрім нашого Кі, і все ж... .“
— ... воно повинно бути. Зрештою це полум’я. Сама його концепція полягає в споживанні, — закінчив Володар клану.
Жінка без розуміння ситуації повністю розгубилась.
— Володарю, що відбувається? З нею все буде добре? Здається, її груди не ворушаться. — вона потягнулась за бажаним поясненням.
Ці слова нагадала цілителю, що було дещо важливіше за загадку вогню, що палав у дівчинці, тож поспішив скоригувати свої думки та дії. Через мить він вже вливав величезну масу Кі в неї. Більшість — згоріла, але маленька частина досягла її серця. У цю мить він зблід від побаченого.
Цього разу старий не зміг сховати весь свій жах, і він прослизнув назовні. Миттю він відскочив від дівчинки, немов ошпарений.
Здавалось, ніби саме лише визнання існування цього вогню було його паливом. Здавалось, ніби у дівчинці був запал. І, коли цілитель відскочив від неї, він розпалився, а полум’я охопило тіло дівчинки і вирвалось назовні. Ця подія не сховалась від жодної людини, оскільки воно спалювало все Кі у повітрі в околицях.
Однак, самого полум’я ніхто не бачив, хоча й відчували його кожною клітиною. Воно було невидиме для очей. Єдиною його ознакою було спалене Кі.
Всі навколо потупились від того, що відбувалось, і тільки юнак, що підійшов ближче, розвіяв загальний шок.
— Що за чортівня? — поцікавився він, цього разу дійсно спантеличений.
— Старійшино, що ви зробили? — пан вимагав відповідь на своє питання негайно. Можна було здогадатись, що він зробить зі старим, якщо той не дасть відповіді.
— Я, я, е-е, я ж нічого й не зробив, — відповів він, але продовжив спокійнішим голосом — Нічого, окрім глибшого занурення в полум’я в спробі розгледіти наслідки, що воно спричинило.
— Давай, скажи це, — знов наказав пан, але відповіді були туманними навіть для самого цілителя.
— Воно спалює Корені панночки, — нарешті оголосив він побачене.
— Корені? — запитала самотня жінка, що стояла осторонь від дівчинки, — Чекайте, ви говорите, що Полум’я справді поглинає її “Корені, що їх небо подарувало”?
— Так, наложнице Є, ще саме те, що я мав на увазі, — кивнув старий, але додав, що було у нього на думці, — Клянуся, бачив я людей з порізаним та розірваним корінням, всяк на свій лад. Деякі були покалічені так, що й не впізнаєш, хоча це й вбивало їх. Але палаючі корені, палаючі, наче справжня деревина — таке я бачу вперше, тим паче вид “що їх подарувало небо”.
Коли почули слова цілителя, вони нарешті зрозуміли природу Сили вогню. Та знов, ніби полум’я потребувало більшого визнання, воно розпалилось з новою силою та охопило біля метра в радіусі навколо дівчинки.
Натомість Кі, що було у повітрі, швидше розчинялось в полум’ї.
Нова інтенсивність полум’я стерла шок з лиця парубка, і він заговорив: “Це повинно бути, через її зламані “Корені, що їх небо подарувало”. Все ж, якщо в них немає Кі, вони не відрізняються він звичайних, хоча в неї вони ще гірші”
Погляди впали на юнака. Натомість емоції пана від побаченого та відчутого нарешті знайшли вихід.
— Ся Джинджи, — звернувся він до хлопця, — якщо ти тут і зараз не відповіси, що тут сталось, то, клянусь, я розрубаю тебе, як винуватця всього, що сталось, нехай ти й син Прем’єр Міністра — для більшої ваги він притиснув його зі всіх боків Силою своєї високорівневої культивації.
Ся Джинджи почувався, ніби з нього сік хотіли видавити. Однак він не міг видавити з себе ані слова. Опиратись тиску пана він також не міг. Хлопець зміг трішки відпочити лише, коли його варта прийшла на допомогу, однак, він все ще відчував лють пана дому Ю.
“Марна варта. Приходять коли мене вже побили сторіччя тому.” Однак, на захист варти, вони і подумати не могли, що пан посміє вдарити сина Прем'єр-міністра, неначе собаку, що плутається під ногами.
Заспокоївшись, Ся Джинджи відповів: “Схоже відкрутись повністю я не зможу, але ти хоча б вислухай мене, щоб не наробити дурниць”.
Він розцінив те, що продовжує існувати в одному шматку плоті, за добрий знак. Тож почав свою довгу промову, яку підготував заздалегідь:
“Всі ми знаємо, що я подобався Ю Цзяо. Хіба це не було найважливішою причиною, коли ти непохитно наполягав на цьому шлюбі. Але треба також брати до уваги її... Ем, — він зупинився на хвильку у пошуку слів, що не розізлили б її батька, — попередній стан. Тож я відмовився, і саме її стан був причиною.”
— Це було рішенням клану Ся, чи твоїм особистим? — спитав пан. Ані ці слова, ні навіть слова типу “зламаний” не турбували його, бо за ці 13 років він змирився зі станом доньки, на відміну від неї.
— Моїм, але мій клан раніше вирішив, що Ю Цзяо не відповідає умовам для підписання шлюбного контракту. Принаймні — на роль першої дружини, — відповів Ся Джинджи. Він продовжував використовувати нейтральні слова. — Тому мені довелось відмовити її почуттям. Коли — е-е-ем — я відійшов від неї, було вже пізно, оскільки вона стрибнула в озеро. Коли помітив це, я одразу пішов на порятунок, але вода вже була в її легенях. Я з усіх сил намагався запустити її серце, та решту ви вже знаєте.”
Всі чудово розуміли, що це не було цілковитою правдою. Його охоронці — особливо, оскільки їм було наказано підтримувати бар’єр, що глушив крики дівчини. Пан міг уявити такий розвиток подій.
Він точно знав, як сильні дивляться згори вниз на її доньку. Однак, це не означало, що він проковтне образу.
— Розумію. В такому разі, передай повідомлення Прем’єр Міністру Ся: всі угоди між кланами Ся та Ю — скасовані, як щодо майбутніх перемовин, що ж ми це ще обговоримо. Тепер, оскільки твої справи тут закінчились, попрошу тебе негайно піти. — він озирнувся до своєї варти, — Проводьте панича за межі моїх володінь.
Почувши останню репліку, юнак кивнув і пішов разом зі своєю охороною. Коли він сховався з поля зору, самотня жінка відчула розгубленість.
— Чоловіче, боюсь, що... , — заговорила вона зі страхом власних слів.
— Знаю, — все що він сказав. Одначе, в його роздумах кипіла лють.
“Засранець певно чекав і дивився, поки моя дівчинка тонула перед тим як витягти її задля того, щоб відмова мала більше вагу. Подумати, що я хотів одружити їх... ”
Він зітхнув на прикрі події і повернув увагу на свою доньку, що її огорнуло полум’я. Полум’я, яке можна тільки відчути, а не побачити. Після короткого спостереження він почув голос цілителя:
— Пане, наскільки я знаю, ваш родовід володіє Вогнем та, в основному, Землею. Чи можливо, що в ньому сховалась невідома гілка?
— Що ж, — кивнув лорд на припущення та відповів, — рід Ю існує вже певний час, тож не можна з певністю відкинути таку можливість. Однак, як на мене, її вірогідність дуже мала, особливо, якщо брати до уваги цей вогонь. Я переконаний, що запам’ятав би людину з таким полум’ям.
— Як щодо покійної пані Лі? — знов запитав старійшина, але пан похитав головою.
— Гілка Лі панує над Деревом та іноді Водою й Землею. Так казала мені моя покійна дружина, тож маю сумнів, що це від неї.
— Тоді не знаю, — здався старий, коли в нього закінчились варіанти. — Хай там як, думаю краще не втручатись. Однак, все ж спробую посунути панну.
Цікаве припущення відвідало старійшину, тож він підійшов ближче до вогню. Цього разу з кожною часткою Кі, яку він тільки міг зцідити з тіла, він торкнувся зовнішнього краю полум’я. Коли він помітив, що не згорів до кісток, він кивнув та знайшов трохи мужності у своєму старому тілі та занурив руку прямо у вогонь.
Він все ще не горів, тож занурився глибше і торкнувся панянки та, тим самим, підтвердив свої думки. Старий підняв її та поніс геть від холодного мосту — до дому.
Пан зі своєю другою дружиною пішли слідом.
Цілителю не склало труднощів знайти покої дівчинки, оскільки доглядав її з самого народження.
Жоден не знав чому вона народилась з розірваним “Корінням, що його небо подарувало”, а мати, яка могла пролити на це світло, померла при пологах. З того часу у панянки були проблеми зі здоров’ям, і вона потребувала постійного догляду. Тож, щоб не викликати кожен раз цілителя додому, він найняв його на постійній основі.
Коли вони прийшли до кімнати старий поклав її до ліжка та відступив.
— Пане, хай там що воно, це полум’я, таке, це мені не під силу. Я навіть не можу перевірити, чи б’ється її серце за допомогою Кі без ризику згоріти живцем.
— Старійшино, чи є інший шлях, окрім як використовувати Кі? — спитав пан у цілителя.
З трохи приголомшеним лицем він відповів: “Ох! Схоже ці події шокували мене більше, ніж я думав. Секунду, пане.”
Він взяв руку дівчинки та поклав пальці на внутрішній бік її зап’ястка, щоб перевірити пульс. Це було старою практикою, яка не використовувала Кі, але вона вважалась ненадійною, тому її рідко використовували.
Зрештою, нащо напружуватись, якщо з Кі можна доторкнутись до будь-чого. Проте, за допомогою цього методу він декілька разів перевірив її пульс, та вилаявся.
— Тож? — все що сказав пан.
— Ще мить, пане, — відповів старий і присів. Він наблизився до дівчинки та поклав вухо їй на груди в спробі щось почути. Тоді він почув тихий стукіт та зрадів. — Б’ється! Слабко, та все ж б’ється.
— Слава небесам! — З попереднім твердженням до пана прийшло полегшення.
— Слава небесам за милосердність, — сказала пані Є позаду.
— Згоден, пане, — погодився цілитель — Однак, хоча зараз панна з нами, я не знаю як довго це може тривати. Тож я попрошу вас відіслати прислугу до ринку та купити для неї їжі.
— Їжу? Маєш на увазі, що їй може нашкодити їжа з великою кількістю Кі?
— Хтозна — можливо, та не ризикуймо, щоб не померла від голоду, коли прокинеться, — відповів старий.
— Все зроблю, не хвилюйся, — угодив він запит.
Так, втрьох вони просто дивились на дівчинку, закуту в невидиме полум’я.
Далі
Розділ 2 - Клон?
[... Протокол Плину Хаосу Відключено] [... Базовий Протокол Пошуку — Активація Сканування Психіки] [... Сканування... Сканування... Сканування] [... Сканування завершено. Результат — 1] [... Ініціалізація Екзаменаційної послідовності 1 — Психічні залишки... Ступінь 1... Підтверджено] [... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 2 — Залишки Душі... Негативно... Підтверджено] [... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 3 — Метафізичні Залишки... Меридіанна Сутність... Підтверджено] [... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 3.1 — Послідовність Поглибленого Дослідження Меридіанної Сутності... Сканування... Сканування.. Сканування завершено... Меридіанна сутність не працює] [... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 3.2 — Меридіанна Сутність призначена для видобутку ресурсів... Підтверджено] [... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 4 — Фізичні Залишки... Підтверджено] [... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 4.1 — Послідовність Поглибленого дослідження Фізичних Залишків... Сканування... Сканування... Людина(Походження — мавпа)... Стать (Жіноча)... Вік(13)] [... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 4.2 — Деактивація Фізичних Залишків... Підтверджено] [... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 4.3 — Стабільність Частки Фізичних Залишків... Підтверджено] [... Ініціалізація Екзаменаційної Послідовності 4.4 — Послідовність Поглибленого Дослідження Фізичних Залишків Завершено... Результати — Оптимальні] [... Ініціалізація Послідовності Буття 1 — Видобуток Ресурсів — Початок Запалення через 3, 2, 1... Запалювання Підтверджено.] [... Ініціалізація Послідовності Буття 1.1 — Ініціалізація Послідовності Дослідження Видобутку Палива... Прогрес — Субнормальний... Початок Стабілізації Частки — Спостерігач] [... Ініціалізація Послідовності Буття 1.2 — Стабілізація Спостерігача — Спостерігача встановлено... Сканування... Сканування... Сканування... Спостерігача Знайдено... Ініціалізація Другого Запалу] [... Ініціалізація Послідовності Буття 1.3 — Ініціалізація Послідовності Дослідження Видобутку Палива... Прогрес — Оптимальний... Ініціалізація Третього Запалу] [... Ініціалізація Послідовності Буття 1.4 — Ініціалізація Послідовності Дослідження Видобутку Палива... Прогрес — В Допустимих Межах] [... Ініціалізація Послідовності Буття 2 — Послідовність Активації Фізичних Залишків... Збір Ресурсів... Створення Електричного Імпульсу... Встановлення Електричного Імпульсу... Активацію Фізичних Залишків... Підтверджено] [... Ініціалізація Послідовності Буття 2.1 — Ініціалізація Послідовності Поглибленого Дослідження Фізичних Залишків... Сканування... Сканування... Сканування... Сканування завершено... Результати — Субнормальні] [... Ініціалізація Послідовності Буття 2.2 — Оперування Фізичними Залишками — Субнормальне... Ініціалізація Другої Послідовності Дослідження... Сканування... Сканування... Сканування... Сканування завершено... Результат — Меридіанна Сутність Зарубцьована До Непридатного Стану... Встановлення Частки Відновлення та Стабілізації] [... Ініціалізація Послідовності Буття 3 — Послідовність Збору Психічних Залишків... Завершена] [... Ініціалізація Послідовності Буття 4 — Ініційована Послідовність “Кузня Походження Волі”... Збір Ресурсів... Спроба Послідовності Кузні 1... Буття Підтверджено] [... Ініціалізація Послідовності Буття 5 — Ініційовано Генератор Снів — Сценарій — “Хто я?”] *** Одного дня, коли до вас завітає Смерть, ви відчуєте, що час зупинився, а перед очима минає все життя. Миті Слави та Відчаю. Ви побачите ваші Добрі та Погані вчинки та зрозумієте, як ви жили, та що привело до цього моменту перед Смертю. Я не певен, чи була це саме така мить, але зараз моє життя справді минало перед очима. З миті мого народження, яке пройшло не дуже гладко, до мого першого подиху. Від першого несвідомого плачу, що спричинила різниця температур навколишнього середовища та утроби моєї матері, до першого світла, що осяяло мій слабкий дитячий розум. Від сповнених любов’ю та турботою поглядів моїх батьків, коли вони доглядали моє слабке дитяче тіло, яке безконтрольно мочилося та гадило, до дива моєї двоногої прямої ходьби. Від дитинства, коли я досліджував навколишній світ, до перших слів. Від вивчення мови до побоїв, якщо я не слухався батьків. Від мого першого дня в школі, повного занепокоєння від інших дітей, до першої сварки з однокласниками. Від дня, коли я закінчив початкову школу, відкрив ширший світ і зрозумів, що там немає нічого нового, до дня, коли закінчив старшу школу і зрозумів, що життя — відстій. Від дня, коли посварились батьки і покинули один одного, до дня, коли обурився на них та Світ, за те що був таким лайнячим місцем, до тієї миті, коли я увійшов до режиму відлюдника та поринув з головою в небувалі землі Аніме, Манґи, Фільмів, Серіалів, Книг, Новел та будь-чого, на що звертав увагу. Від дня, коли пішов до пекарні в кінці вулиці, щоб там купити хліба на сніданок, до рипучих шин машини, яка мене збила, від чого, ймовірно, я помер. Цікаво, що мені знадобилось потрапити під машину й опинитись у цьому білому просторі, щоб подивитись на своє життя під іншим кутом. Однак, це тривало не лише мить, щоб там не казали люди. Знов я пробігся всіма спогадами та прожив їх. Кожен раз Я відчував, як мої тіло та розум проживають кожний спогад. Від болю від росту до болю від травм; від відкриттів, що пережив, до того, як та чому це змінило мене як особистість. Було цікаво дізнаватись це. Воно давало ясність. Ясність, якої в мене ніколи не було, особливо, в останній частині мого життя, коли мене захопила депресія. Моє життя мало пристойний початок — не простий і не хороший. Середній, якщо враховувати мою гарну родину та сурове середовище, в якому ми жили. Хай там як, моє життя пішло під уклін саме після старшої школи, коли моя сім’я розпалась. Уклін, про який йдеться, не був матеріальним. Ні — він був духовний, і ясність, яку я зараз мав, показала мені це. Це не було відкриттям для мене, особливо, коли був трохи молодшим за тридцять. Але коли я переглядав ці моменти до мене прийшло відчуття. Відчуття, що відчуваєш на рівні підсвідомості. Відчуття, що не покине тебе доки ти від нього не позбудешся. А потім до мене дійшло. Була легка розбіжність між тим, що я бачив у спогадах, та тим, що відчував. У підсвідомості я відчував, що в них є те, чого не було. Хоча я не певен, що у мене була підсвідомість у цьому білому просторі. Я говорю про любовний бік мого життя. Через численні невдачі та зовнішні обставини я мав погані справи на любовному фронті. Коли я був молодшим моя перша любов пішла до іншого хлопа. Друга — відхилила мене. За третьою я спостерігав здалека. Почуття четвертої, якій я подобався, я відхилив через певні обставини та наївні погляди на любов. Мабуть, вважалось поганим не надсилати повідомлення протягом двох років, незалежно від обставин. Після цього все повторювалось; у кожного були свої проблеми у відносинах. Навіть, коли я закінчив з цим та просто хотів переспати з жінкою, це не вдавалось. Все це було справді депресивно. Саме через лайнячі справи на любовному фронті я так і не впорався з депресією до смерті в 29 років. Я переживав це знов і знов, і це тільки посилювало мою депресію. Наче спіраллю, мої емоції спускались донизу поки не дійшли до самого дна і не пустили корені. Там вони повинні були палати цілу вічність. Принаймні, я так думав. Всупереч моїм очікуванням, сталось протилежне. Коли моя депресія досягла дна дещо спало мені на думку. Дещо, на що я б ніколи не наважився. Якби я на це наважився єдиним очевидним результатом була б різанина. Ні — ідея була в лише в тому, щоб завдати шкоди бездоганним людям. Це завдало б мені більше шкоди, ніж варто, але, але. Тепер, коли я помер, якщо це було смертю, я зміг позбутися цього каменю в серці та всього іншого багажу, який я ніс. Не було жодної причини нести це у нове життя, якщо воно мене чекає. Якщо ж ні — не страшно. Тепер, коли мета була переді мною, я знайшов корінь депресії та запалив всередині іскру. Іскра, яка спалахнула, наче пекельне полум’я, поглинула все. Тиск від нього все зростав і зростав, а потім спричинив вибух. У цей момент нізвідки на мене нахлинуло натхнення, і я миттю випустив його. ааааааааАААААААААААААААААаааааааа Моя лють спалила відчай і вийшла в формі мого голосу, який відлунював у небутті цього білого простору. Від цього мені полегшало і я просто насолоджувався тим, як лють вібрувала у струнах в моєму горлі. Відчуття було неймовірним. Настільки, що тільки після деякого часу я зрозумів, що у мене взагалі були голосові зв'язки, чи руки, що торкались моєї шиї. Або моє лице, на якому я відчував їх дотик. Коли я відкрив очі і побачив руки, я дещо зрозумів. Не те, що я їх відчував, а те, що вони були червоними, вкритими різноманітними позначками. Придивившись, я побачив, як вони підійматися до моїх плечей та грудей. Коли зігнувся, я побачив деякі на шляху до моєї спини та ніг. — Це... в якомусь сенсі круто, але що відбувається? — я почув свої слова. Я спробував пошукати зачіпки навколо, та навкруги побачив лише білий колір. Коли я зрозумів, що стою у нескінченному білому просторі, дещо спало мені на думку. Я постукав правою ногою по білому полу, і повільно червоний колір почав спадати, а йому натомість почав повертатись здоровий рожеватий відтінок, до якого я звик. Через декілька секунд він спав з мого тіла повністю. — Привіт, Міре, — сказав голос позаду мене. В подиві я розвернувся і побачив сцену настільки культову, що вона стала легендарною. Настільки культовою, що жоден не міг це не впізнати. Нескінченний білий простір з двома темно-червоними шкіряними кріслами. Сумно, але найголовнішої людини тут не було — з’явилася лише його дешева біла підробка. — Морфеусе, ти що вирішив змінити расу? Якщо так, твій смак дещо... зіпсувався, — сказав я дешевій підробці. Він сидів на одному з крісел зі схрещеними ногами для більшого шоу. На ньому: чорний костюм та чорні окуляри без дужок, щоб мене добити. Окрім білої шкіри та іншого лиця, це була найбільш точна імітація оригіналу, яка тільки могла бути. “Ой, я ж голий, — та коли я подивився на себе, помітив протилежне. — Коли я встиг? А, не зважай.” — Ха-ха. — трохи посміявшись він почав говорити, — Непогано, та повинен сказати, що НІ — Я не Морфеус. Однак, ми все ж маємо дещо спільне. Іди, присядь-но, — сказав він і вказав на крісло, що вже чекало на мене. Я підійшов, доторкнувся до цього крісла і зрозумів, що не відрізню його від справжнього. Хай там як, воно було справжнє, допоки я вірив у це. Після цього невеликого тестування я присів і подивився на людину поряд. У нього було чорне волосся та гостре підборіддя. Таке підборіддя могла мати тільки людина, яка багато займалась, та й ще не без великої удачі. Попри те, що чоловік мав знакові чорні окуляри без дужок, які прилипли до носа, я знав, що у нього зелені очі. — Тож, якщо ти не Морфей, тоді хто ти? О, і ще розкажи, будь ласка, що відбувається? Сподіваюсь я не в Матриці, зважаючи на сцену. Хай як сильно мені подобається фільм — світ — сповнений лайном. Він всміхнувся один кутом губ і відповів: — Не хвилюйся — ти не в Матриці. Я відновив цю сцену тільки щоб полегшити твій перехід через все, що ти пройшов, і те що тебе тільки чекає. — тоді він зупинився, зняв окуляри та сказав, — Щодо моєї особистості, спробуй вгадати по лицю. Моя права брова затремтіла. Без окулярів я одразу зрозумів, що його світло-зелені очі були моїми. Я придивився і побачив, що він мав мої риси, як і риси з боку лінії моєї мати, оскільки саме через них я набув свого вигляду. Після детального огляду я згадав мого дядька. Він був на п’ять років старший, тож ми проводили багато часу у дитинстві. Потім він вступив до поліції, але зараз не про нього. Ні — його я б одразу впізнав. Наступною думкою було, що в мене є дядько, про якого я не здогадуюсь, але це було просто смішно. “Дідусь повинен бути доволі старим за його виглядом. Дідусь? Здається я пішов з життя набагато раніше за нього чи моїх батьків, чи декілька моїх єдиних друзів. Хай там як, я відволікаюся. Хтозна, що сталось, може я ще й не вмер?” Всіх кого можна було, я вже викреслив, тож залишалась тільки одна ймовірність, але, коли осмислив це, мені не залишалось нічого, крім смачної лайки. — Бляха, невже я мав би такий вигляд якщо більше займався, починаючи з дитинства? — Більш-менш, — підтвердив він. — Є ще кілька речей, які треба взяти до уваги, але, як ти вже, мабуть, зрозумів, Ти — це я. — Ти? Чи не слід усьому бути навпаки? — сказав я. — Типу, ти — це я? Я ж не застряг в якомусь чистилищі в очікуванні мого нового життя? — Ти ближчий до правди, ніж думаєш, але Ні — Ти — це Я, — знов констатував він, але цього разу продовжив, — Останнім, що ти пам’ятаєш був вереск. Я правий? Я кивнув і він продовжив. — Добре. Зараз ти маєш знати те, що цієї миті мого життя я помер, але це не було кінцем для мене. Ці простори, що ти бачиш, я отримав після цього. — А ще ти надибав якихось суперсил, якщо можна так сказати з поточної ситуації, — прокоментував я. Він посміхнувся та кивнув на знак того, що я був близьким до відповіді. — Не зовсім суперсили, як ти зрозумієш згодом. Я з’явився тут лише, щоб пояснити цю ситуацію — ситуацію, в якій ти опинився через мене. Але поки ми не почали спитай себе: хто ти такий? — Що значить “хто я такий”? Я... — мене спантеличило те, на що він натякав. — Я, я — Мір, але тільки шматок від оригіналу. Щось таке? Він кивнув і додав: — Так, Ти — це я, і зовсім не навпаки тому, що Ти є клоном Мене. Зокрема, клон, спроєктований з окремими спогадами Мене до того, як я став тим, ким є зараз. Ти — експеримент, створений задля досягнення певної мети. Якої — я розповім згодом, але спочатку обдумай все мною сказане. “Він сказав: ‘Клон’. Мені ж не почулося?” Деякий час я не міг і слова сказати. Потім прийшло усвідомлення, але все одно було те, що не прийшло разом з ним, і воно вразило мене ще більше. Не залишилось більше емоцій, окрім паніки, що почалась спочатку, і люті на моє безглузде життя. Дещо спало мені на думку, і я похитав головою з боку в бік. “Якщо я й справді клон, тоді, напевно, не єдиний. А ще, якщо пригадати мій емоційний спалах, можна подумати, що все це зроблено, лишень для цього — щоб звільнити усі мої приховані емоції і щоб я краще прийняв заяву щодо свого існування.” Мені полегшало, коли я дійшов цього висновку. Я підняв погляд до оригінала і заговорив: — Окей, поки що будемо вважати це правдою. Гірший випадок — це все правда, а найкращий — все це лише Сон і, коли прокинусь, я все забуду. — Ха-ха, — він посміхнувся, коли подивився на мене. — Хах, молодша версія мене, що я можу сказати, своїми словами ти влучив пальцем в небо. — Я не дуже зрозумів його, та він продовжував, — Окей, тепер, коли ти прийняв свою ситуацію, час для пояснень. Почнемо з того, де ти зараз. — він показав навколо себе правою рукою. — Білий простір, що навколо тебе — згенерований сценарій. Це було просто, правда ж? — я кивнув. — Але складніше здогадатися як і ким взагалі він був згенерований. — Ем, тобою? — я був подумав на нього, та він просто похитав головою. — Ні — тобою. — Мною? Ти загубив свою аудиторію. Пояснюй краще. — Це сценарій, згенерований у Сні — він знов обвів пальцем довкола, але потім указав на себе та на мене. — Ти заплутався, бо мозок, який створив цей сон не в моєму тілі, а в твоєму. — У моєму? Оригінал кивнув і додав: — Так, тепер ти у новому тілі, і воно зараз у процесі пристосування до твого існування. Але, оскільки сам процес доволі складний, він потребує Простору Снів, щоб на виході отримати кращі результати. — Гаразд, я повірю тобі на слово. Я в процесі прокидання в новому тілі. — Я зупинився на хвильку, щоб підібрати правильні слова. — Але чому все так заплутано звучить? Якщо ти вмієш створювати клонів, а я ще, певно, і не перший, то чи не має все бути більш ем... спрощеним? — О, як очікувалося від мене. Правильно мислиш, — сказав він, але я вже майже чув “але”, — але не повно, оскільки ти поза контекстом. Причина проста. Так — ти не перший і не останній клон, якого я зроблю. Так — клонів робити дуже просто. Я просто використовую трохи Сили, роблю для неї нове тіло, певним чином, і нарешті під кінець розділяю свою Волю разом зі спогадами того, що воно таке, та мету його створення. Однак, це можливо лише за однієї умови. Він зупинився на найцікавішому і просто дивився на мене з посмішкою, наче чекає, щоб я спитав. Я очікував поки він не продовжить, але допитливість мене зламала. — Гаразд, що за умова? З тією ж посмішкою він показав на себе, а потім на мене. — За умовою, що я з тобою, клоном, маємо перебувати в одному світі. Я був приголомшений і довго обирав наступне питання. — Я... Я більше не на Землі, правда ж? — Ха-ха, — він почав енергійно хитати головою, від чого почав сміятись трохи сильніше. Потім він відповів, — Саме так. І знаєш, що найсмішніше? — відповіді я йому не дав, бо до мене прийшло передчуття. — Знаю, ти вже думав про це — я проходжу цим сценарієм не вперше. Так, люба молодша версія мене. Я не маю жодного уявлення, де у Творінні ти перебуваєш. Чи не цікаво це — після стількох експериментів, нарешті, хтось досяг успіху та приземлився десь? — Чекай. Чи може бути так, що ти створюєш клонів і просто кидаєш їх кудись наосліп з надією, що десь вони прибудуть? — мій голос укутали відраза й глузування. Він подивився на мене, наче на дитину й відповів: — Нема потреби в цьому тоні, моя молодша версія. Я не сліпо закоханий у Силу, щоб використовувати її направо й наліво. Однак, і справді: були такі сценарії, коли я випробовував удачу, і все пішло шкереберть. — Фух, добре, — на секунду я подумав, що я збожеволів із цією Силою. Себто мій оригінал. — Гаразд, відкотімося назад. Я клон тебе. Я зараз не на Землі, і ти не маєш жодного уявлення, де саме. Я можу бути в пеклі, і навіть не дізнаюсь, оскільки я застряг у цьому Чистилищі Снів чи що воно таке. Ще щось погане, про що я маю дізнатись? Моє тіло химерне чи щось таке? — поцікавився я у нього. — Не переймайся через тіло. Воно повинно бути людським, оскільки я встановив вимоги щодо цього. — від цього мені трохи полегшало. — Не знаю чиє воно, бо останні налаштування, ще не проводились. Як щодо твого місцезнаходження, доручаю дізнатись це тобі. Однак, якщо ти в пеклі, я сподіваюсь, що ти в нашій його версії. Я вже завітав до нього, і, повір мені, може бути набагато гірше. Я зітхнув у думках і трохи розслабився на кріслі. Напруга спала, наче нічого не було. Я тихо насолоджувався кріслом і несвідомо потер його правий бік, коли дещо спало мені на думку. — Скажи, якщо ми у Сні, чи є якісь обмеження по Часу, та чи запам’ятаю я це все? — Так і Так, — відповів Оригінал, що сидів на такому ж кріслі навпроти мене. — Процес переродження доволі складний, а його вимоги — ще складніші. Я проєктував його кілька років, тим більше, що не міг зробити це звичайним способом, — він прийняв глибокодумну позу та продовжив. — Коли я все це розробив, я не мав жодного уявлення, що чекає тебе по той бік. Тож мені довелось продумати чимало сценаріїв. У найкращому випадку ми маємо весь час світу, і, оскільки це місце було згенеровано, це точно не найгірший випадок і навіть не посередній. — Я можу уявити найгірший сценарій і без тебе, але який має бути посередній? — спитав я. — Посереднім є версія поточного випадку, але з меншими запасами енергії. За цим сценарієм, після створення Волі ти одразу прокидаєшся. За ним, у тебе буде найгірший початок з усіх можливих. Ти б мав лише спогади перед своєю смертю і ні про що б не знав, — пояснив він. — Воля? Що це таке? — поцікавився знов я, оскільки частина про створення мені не дуже подобається. — До цього я дійду, та, спершу, поговоримо про те, що ти залишив позаду, — він знов відмовився від пояснень. — Зараз я кажу про Землю. — Гаразд, продовжуй. Мені дуже цікаво, — сказав я й кивнув. — По-перше, тобі потрібно знати, що існують люди, яких називають Долею Благословенними. Можеш думати про них, як про ГГ в історії, — сказав він. — Не складно усвідомити, що їх ніхто не любить. Це тому, що вони — тип людей, які змінюють Світ як у гарний бік, так і в поганий. Однак, є щось, про що багато людей не здогадуються, і під людьми я розумію людей, що володіють Магією, або іншими видами Сили. Вони не розуміють, що Благословенні Долею не просто мають долю, яку мають виконати. Ні — їх так називають, тому що навіть їх присутність змінює долю інших. Ти маєш пам’ятати, як в оповіданнях якийсь молодий майстер йде проти ГГ і робить дурні речі, чим просто стріляє собі в ногу. — То-о-обто, вони впливають на інших і ці зміни створюють ефекти метелика, які не подобаються іншим людям? — В основному. Однак, більшість не знає, що навіть серед цих людей існує поділ на ранги, і найвеличніші з них впливають на Світ у такому масштабі, що хвилі їх наслідків з Часом все ще розходяться. Саме так виникають пророцтва, — він зупинився на секунду, і я зрозумів, що наближається найголовніше. — На цю мить, коли я записав це повідомлення, а це 2063, сімдесят один рік тому надійшло одне таке пророцтво. Воно було неймовірних масштабів. Навіть Рай, Пекло та Магічна Спілка, були настільки налякані, що перестали гризти один одному горлянки і об’єднались в спробі заперечити існування згаданого у пророцтві створіння. Як гадаєш, ким було це створіння? — Так і знав: це я, себто ти, — я виправився, але він заперечив мої висновки. — Ні, це і не я, оскільки, хоч ти і будеш здивований, я теж свого роду клон. Ні — я кажу про нашого оригінала. Вони витратили на його вбивство стільки ресурсів, що дістали його, навіть попри його дурну Долю. — Але? — додав я. — Але, оскільки вона була така неймовірна, вони не змогли позбавитись від нього повністю, і, за цим сценарієм, народився я, — він сказав це, наче сама думка про це викликає у нього огиду. — Більше про це я не буду говорити, просто щоб ти знав. Коли він сказав все це, я дещо запідозрив. — Отже, хтось і справді тягнув за ниточки у моєму житті? Він кивнув. — Так, але це суворе життя зробило нас тими, ким ми є. А розповів я це тобі з наступної причини. У ході цього експерименту я виявив, що неможливо відправити клона з часовими рамками, що не відповідають твоїм спогадам. Я не зовсім певен чому, але я вже відправив багатецько клонів у Творіння і кожен раз, коли я отримував від них відповідь, я вже знав, що це провал. Я не знаю чому, але все так. Тож після багатьох спроб результатом став ти — Я до того як став тим, хто Я зараз. — І ким же ти є? — я хотів дізнатися ким я, себто, він став. — Що ж, в мені багатецько унікальних речей, але найкрутіша — те, що я вийшов за рамки людського існування, — констатував він з гордістю на обличчі. — Як? — це все, що я видавив із себе. — Я розповім тобі згодом. Дай мені закінчити. Моя найкраща здогадка на цей момент полягає в тому, що мої клони надто важкі в плані існування, щоб подорожувати Творінням тим шляхом, яким я відправив тебе й інших. — Звучить логічно, як на мене. Тож який шлях ти використовував? Я сподіваюсь, що буду ясно пам’ятати цей Сон, як він сказав. Буде так шкода прокинутись без жодних спогадів про це. — Авжеж, я вивіз тебе контрабандою, — з усмішкою заявив він. — В-в-визіз контрабандою? — моя ліва повіка здригнулась, коли я почув це. — Ти що не міг використати інший шлях, наприклад: просторово-часовий? — Ха-ха, не очікував такого, правда? Але, на мій захист, це тільки здається безглуздим, оскільки ти не знаєш, що я намагаюсь зробити, — відповів він і потім розповів про свою причину. — Коли я кажу про Творіння, я не маю на увазі лише всесвіт, в якому розташована наша Земля. Я кажу про мультивсесвіт та всі інші місця, до яких досягнула Людська Свідомість. Шок, мабуть, відбився на моєму обличчі, коли я спробував уявити масштаб гри, яку затіяв мій оригінал. — Добре, помірний шок надає всьому набагато більше сенсу, — сказав він, але посмішка не зникла з його обличчя. — Дозволь мені сказати ще кілька речей, перш ніж ми почнемо твоє навчання. Родина з твоїх спогадів живе добре. Також, оскільки я не маю уявлення ні про плин Часу твого місцеперебування та нашого дому, ані відстані між ними, ти скоріш за все більше ніколи їх не побачиш. Але я кажу це, щоб заспокоїти тебе, оскільки я про них піклуюсь. У цьому новому житті знайди для себе новий сенс життя. Після цього відкриття я задрімав у своїх думках. “Більше ніколи не побачу їх? Ем, навіть не знаю, що про це думати. Можливо краще взагалі не думати про це зараз? Так і зроблю. А коли все закінчиться я повернусь до цього.” — Я залишу емоції на потім. Ти щось казав про навчання. Що воно передбачає? — відповів я йому. На це він просто кивнув, наче я відповів так, як він і очікував, що напевно так і було. — Як я казав мить тому, коли я відправляв тебе туди, де ти зараз, я не мав жодного уявлення щодо умов, що чекають на тебе. Тож, окрім методів досягнення Трансцендентності, я додам кілька дарів і загальні знання про Творіння. Після цього я почну останні налаштування твого нового життя. Чим більше знань, тим краще, незалежно від їх виду. — Гаразд, чому ж ти навчиш мене спершу? Я заінтригований. — Ми почнемо з основи основ, — відповів він. — У цьому випадку, основа — це пролог твоєї Реальності та те, як вона була створена. Принаймні, моя версія. — Почнемо з дуже великого вибуху, і я кажу про той самий Великий Вибух, — почав він.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!