Нова зустріч, та, грузовичку?

“Земля з її величним синьо-зеленим сяйвом, що його створювали величезні водні маси та ліси, які вкривали цілі континенти. У космосі вона здавалася перлиною, яку могли оцінити всі істоти, що мали принаймні два види кольорових рецепторів у своїх органах сприйняття.

Звичайно, щоб справді побачити її у повній красі, потрібно дивитись на цю коштовність поза її житловою зоною. Себто, у її зовнішньому просторі.

До нього було багато шляхів. Сьогочасні пануючі види, які називають себе людьми (в основному це розумні голі мавпи), досягли космосу технологічним шляхом. На жаль, досягнення цього рівня породжує непередбачувані наслідки, які могли статись, але не стались і були проігноровані досить тривалий час тому.

Зараз люди заселили понад 70% суші, якщо не враховувати непридатні для життя місця, такі як пустелі, надто скелясті каньйони та ділянки землі, які були оголошені Національними заповідниками для дикої природи, яка вже на своєму останньому подиху. Або останній масив суші, який своїми крижаними язиками холодного вітру та снігу позбавляє їх присутності у великій кількості.

Проте, навіть це місце колись не втоїть, якщо врахувати, що їхні ненавмисні наслідки вже позбавили їх від одного такого місця, яким був Північний полюс.

У будь-якому разі, річ у тому, що нинішня Земля більше не...”

ДИН! ДИН! ДИН!

– Курво! - вилетіло з мого рота за мить після того, як у правій частині мого ментального простору(прим. 1) з’явилось знайоме візуальне та звукове сповіщення і перервало моє мистецьке натхнення. – Дідько! Неначе це повинно було статися саме тоді, коли мій внутрішній художник показав себе світу.

Внутрішньо зітхаючи, я клацнув ментальними важелями у своїй голові, і, окрім сповіщення, яке щойно надійшло, ціла низка інших речей з’являлась та зникала в моєму полі зору. Голографічна клавіатура, на якій я друкував своє натхнення, і дисплей, який, – спокійно, - відбивав моє натхнення, зникли, а на їхньому місці з’явилася вітальня.

У цей момент дещо спало мені на думку, і я ще раз клацнув розумовим важелем. Переді мною з’явився крихітний папірець. На ньому я зробив замітку та помістив її у кутку ментального простору, щоб не забути її перевірити. Насправді це мені не потрібно, якщо взяти до уваги мою здатність до запам’ятовування, але незалежно від того, як сильно тренувати людський розум, він усе одно залишиться людським розумом, а його концентрація уваги залишиться незмінною.

Покінчивши з цим, я звернув увагу на сповіщення. - Оскільки воно обійшло мій ASP (протокол тиші автора), це має бути важливим. - Подивимось, про що це? - коли я зосередився на ньому, воно збільшилось та зобразило своє важливе повідомлення:

!!! ПОПЕРЕДЖЕННЯ; ПОДІЯ В РОЗВИТКУ; ТИП; ХАОС, ДУША, ВАРІАНТ; ВАНТАЖІВКА. !!!

!!! ПОПЕРЕДЖЕННЯ; ПОДІЯ В РОЗВИТКУ; МІСЦЕ; АЗІЯ/ КИТАЙ. КООРДИНАТИ; ##. ## !!!

!!! ПОПЕРЕДЖЕННЯ; ПОДІЯ В РОЗВИТКУ; ETA; 53 секунди. !!!

– СРАКА, дійсно важливо. Добре, немає часу відволікатися. – Одразу додаткові команди тріпочуть мій розум, але цього разу я ігнорую ментальний простір, оскільки це була для мене просто модна іграшка, абсолютно непотрібна. Я сам надсилаю команди в мій мозок, що ініціалізує каскад коктейлів, які прискорять мої думки за межі нормального людського спектра.

Простіше кажучи, я активував Bullet Time. З додатковим внутрішнім часом на обробку з’явилося більше команд, і я побачив карту Землі. Через кілька секунд я наблизив материкову частину Китаю, і подивився на місце за координатами.

– Маленьке містечко? Але ж це глушина якась. У цих часових рамках негайна передача фізичного тіла неможлива. У цьому випадку залишається мій аватар, але про всяк випадок, краще піду особисто. – Визначившись із планом дій, я розділив свою Волю на дві частини. Закінчивши з розділенням, я вказую Системі, де повинен бути згенерований мій аватар, і через кілька секунд половина моєї Волі зникла.

Далі моє фізичне тіло отримало свої інструкції. Але для того, щоб воно дійсно взяло участь у цій події, його потрібно було переслати через половину земної кулі за такий короткий час, що дехто одразу сказав би, що це просто неможливо. І мали б слушність, якби не було доступу до того, що нормальні люди вважають НЕМОЖЛИВИМ, НЕОСЯЖНИМ, ЗАПОВІТНОЮ МРІЄЮ кожної дитини.

Якби хтось запитав, що таке це Неможливе, 99% людей сказали б, що це Магія, і здебільшого мали б рацію. Зрештою, крім магії, є й інші речі. На жаль для мене, моя сфера знань належить до протилежності магії, і в цьому випадку я не маю зручних телепортів і порталів.

Принаймні я не повинен, але, якщо у вас чогось немає, ви знайдете того, хто це має. За допомогою іншої команди я надсилаю повідомлення:

“Маркус, мій найкращий друже. Як справи? Сподіваюся, я не перериваю нічого важливого, але мені потрібна твоя могутня Просторова Магія. Мені потрібен телепорт із місця, де я зараз перебуваю, а це мій диван, до цих координат ##. ##. О, і мені це потрібно негайно, і для точності моїх поточних потреб ось ще одне НЕГАЙНО“

Для додаткової ваги я надсилаю повідомлення з тим самим пріоритетом, з яким я отримав своє сповіщення, що означає, що я гарантовано перерву все, що він робив. Чекаючи його відповіді, я провів буквально вічність, оскільки він не мав мого смішного розумового прискорення. На другий IRL прийшла відповідь:

“До біса, ледь не переніс серцевий напад. Я зайнятий, і куди б ти не поспішав, якщо це не кінець світу, не заважай мені”

– Га? Зазвичай він дружній, якщо справа дійсно важлива для мене. Цікаво, що він робить? - Попри гостру потребу десь бути, я отримав доступ до Системи та відстежив його місцеперебування.

– Хм, він удома. Чим це він... О! - Про всяк випадок я детальніше перевіряю його місцеперебування і киваю подумки на свій висновок.

“Ой, пробач, що перервав. Продовжуй свої вправи. Це не аж ТАК важливо.”

До листа я прикріпив мем SNU-SNU, щоб ще більше розлютити його

— Тоді підемо довгим шляхом.

Скасування Bullet Time зайняло кілька секунд, і коли я подивився на таймер залишилось ще 30. Внутрішньо зітхнувши, я проявив свою Силу й повністю зник зі свого дому та із Землі водночас. Там, де я з’явився, було моє Царство, точніше копія мого будинку в ньому. Наступної секунди я зник і звідти й опинився позаду будинку, де стояла маленька кам’яна арка. Вона була трохи більшою за мене і саме того розміру, щоб функціонувати як імпровізовані метафізичні двері, які з’єднуватимуться з просторовими та часовими координатами мого пункту призначення.

— Шкода, що вас не створювали з урахуванням швидкості. Хоча не те щоб я б зміг вас прискорити, навіть якби захотів. У будь-якому випадку, почнемо.

Я поклав на одну зі сторін арки, і миттю вона засвітилась. Всередині, де зазвичай була перешкода у вигляді дверей, з’явилось зображення мого Царства у мініатюрі. На дні арки було білосніжне поле, на якому зростали крихітні зіроньки. Зірки рухались і зливались у струмочки, які, своєю чергою, збирались у широчезні ріки, що струміли в різних напрямках. Багато річок у певний момент перетинались, тож було важко визначити, де починається одна і закінчується інша.

У середині цієї картини річки поєднувались у галактики, а їх центрах були сингулярності, які поглинали зірки. Із сингулярностей виривались розмиті промені світла, а навколо них крутились потоки туману у формі подвійної спіралі.

Нарешті, у верхній частині та на самому краю арки туманності стали білими, і чистий білий колір приєднався до арки і повільно стікав донизу, лише щоб повторити візерунок, коли він дістанеться низу.

Це було вишукане зображення мого Царства, яке я назвав Простором Сну.

Дивлячись на це, ви відчуваєте, що це 3D-зображення, надруковане на просторі, що представляє дверний отвір, або, якщо це побачить Маг, велика мініатюрна ілюзія. Насправді правда і те й інше, але не це зараз важливо.

Коли все запрацювало, зв’язалось з координатами, у яких перебував мій Аватар, і з’явився портал з іншого боку, мій зворотний відлік уже давно перейшов за цифру 0.

Проходячи крізь портал, я ніби опинився в іншому світі, а не на Землі. Причина цього полягала в тому, що координати містили частину тимчасової десинхронізації. Це означає, що в місці, куди я прибув, час минав з іншою швидкістю стосовно звичайної Землі.

Це місце було бульбашкою приблизно 3 метри в радіусі. Озирнувшись, я побачив, що бульбашка була посеред дороги, якщо точніше, посеред перерізу міської дороги. Поза бульбашкою все зупинилося. Принаймні це так виглядало і справді, в певній перспективі, це було так, якщо дивитись зсередини.

Правда полягала втому, що ігри з часом були дуже дорогі для моїх скромних запасів енергії. Інакше кажучи, якби я справді зупинив час усюди, крім бульбашки, став би трупом за наносекунди. Інша справа, якщо зробити навпаки. Я прискорив час у бульбашці, і, voila, вартість знизилась до прийнятного рівня. Хоча все одно дуже дорого.

Так чи інакше, я визирнув назовні в пошуках своєї цілі. Коли не побачив оної з першого погляду, я обернувся і помітив її близько метра перед бульбашкою.

— Нова зустріч, та, Грузовичку? Схоже нам доведеться влаштувати ще один бій. Поки що рахунок — 0:12 на твою користь, але запам’ятай — 13 буде моїм щасливим числом. Принаймні, я на це сподіваюсь. Я навіть не можу сказати, що роблю не так, оскільки в мене немає експериментальних даних, — зробивши цю заяву й не отримавши відповіді, я закотив очі в образі на цю його ітерацію, у всій величній красі, яку тільки може випромінювати звичайний сміттєвоз.

— Дурна аномалія! Чи не можете ви принаймні залишатися в одній формі, щоб вас було легше класифікувати? — знову не отримавши відповіді, я відвернувся від його величності й подивився на центр бульбашки, де нерухомо стояв мій Аватар, який тримав одну руку на голові хлопчика. Дитина намагалась перебігти дорогу, але, їй не судилось дістатися кінцевого призначення.

Підійшовши до свого Аватара, я заговорив: «Схоже, що я перебуваю в присутності щирого вірянина, оскільки він на вигляд ледве старший шістнадцяти?» У відповідь Аватар кивнув.

— Й справді. Рідкісна в наш час порода, — визнав я думку свого Аватара, який містив іншу половину моєї Волі. Я подивився на хлопчика ближче.

— Розкажи мені про нього. Чи є в ньому щось особливе? — запитав я себе.

— Крім звичного — ні, — Кивнувши, я поклав руку на Аватар і з’єднав свою Волю з її рештками в моєму тілі, водночас, залишивши Силу у Аватарі.

Потім, я змусив його прийняти вигляд хлопця, для кращого зв'язку, і, поклавши ліву руку на справжнє тіло хлопа, я з’єднав його з Аватаром, щоб замінити його справжнє тіло. Коли я покінчив з цим, виникла іскра, і Воля хлопчика прокинулась.

— Хлопче, не панікуй, якщо не можеш рухатись. Зосередься на моєму голосі та йди за ним. — Після стількох повторень я знав найкращий спосіб позбавити його паніки. Після невеличкої початкової дезорієнтації та звичайних панічної атаки, яка завжди трапляється опісля, він послідкував за моїм голосом і незабаром знайшов світло в тілі, яке я зробив для нього.

Потім почалась рутинна плутанина, де я заперечував зв'язок з тим недоумком Богом. Бажаючи перейти до основної частини, я вказав пальцем позаду нього, і він обернувся.

Хлопаку не знадобилось багато часу, щоб усе це усвідомити, адже він був пристрасним вірянином. Через кілька секунд він лежав на землі, ставши навколішки перед всемогутнім Грузовичком, який прийшов доставити його до своєї Долі. Побачивши це, мені не залишалось нічого, кім ще раз подумки зітхнути над його театральністю. Він не був єдиним, хто зробив це, і, ймовірно, не буде останнім, якщо взяти до уваги всі інші сценарії та їхні варіації, що існували.

Спочатку це було потішно, оскільки я розумів його “Релігію”, але, коли людина вже побачила багато різного, окрема річ приваблює не так, як раніше. Нарешті вичерпавши все релігійне завзяття, яким може володіти лише фанат аніме та манґи, він прийшов до себе й усвідомив, що його розчавить саме сміттєвоз — найгірший з усіх існуючих вантажівок.

— Це обличчя, не часто його побачиш, – посміявшись у думках, я чекав на нього.

Кілька секунд згодом він усвідомив, що все це сталось через якусь аномалію. Цією аномалію, авжеж, був я. Коли я привернув його повну увагу він заговорив.

— Так хто ж ти і чому з'явився переді мною? Ти намагаєшся вкрасти мою славу?

Закотивши очі в знак ідіотизму запитання, я починаю свою гру.

— Слухай мене, хлопче, і слухай мене уважно, оскільки я не буду повторювати. Зараз ти опинився в цікавій ситуації. Ти підеш з цього світу, і, де б не лежав твій пункт призначення, переживеш грандіозну пригоду. Тож ну варто хвилюватись, що я втручусь у твою долю.

— Але, — він озвучив свої думки, нахиливши голову, — у вас є деякі умови. Інакше я б не опинився в цій ситуації, чи не так?

“Принаймні він розумний. Довше проживе. З іншого боку, мене це не хвилює, якщо все йтиме за планом” — зауважив я подумки.

— Не стільки умова, скільки можливість. Для мене є важливим те, як і куди ти йдеш. Зважаючи на це, чи вислухаєш ти мою пропозицію?

— Слухаю, — одразу сказав він. Хитнувши на знак його рішучості, я кладу праву руку перед його очима й відкриваю її. У ній з’являється маленька золота кулька. — Це яйце. Духовне яйце, якщо бути точним. Якщо приймеш мою пропозицію, воно буде твоєю винагородою і можливістю, водночас.

— Яйце? — одразу ж його зацікавленість досягла піку. Звичайно ж. Врешті-решт, я читач усього — я знав, що йому подобається. — Що з нього вилупиться? Перш за все, як я зможу його зростити? І чи не з’їсть воно мене після свого вилуплення? І що ти хочеш від мене натомість?

— Тобі не потрібно хвилюватися про його вилуплення, і — ні: воно не з’їсть тебе буквально, — пояснив я. — Після того, коли я дам тобі яйце, воно вилупиться саме по собі під час твоєї подорожі. Але якщо ти хочеш прискорити процес, це буде легко зробити. Яйце харчується твоїми снами та кошмарами, а його найулюбленіші – сни, народжені знаннями, які ти вивчатимеш і використовуватимеш під час своєї пригоди. Тож чим екзотичніше знання, тим більше воно йому сподобається. І перш ніж запитати, як це робили всі до тебе – ні: процес годування тобі не зашкодить. Натомість ти отримаєш користь від його присутності. Щодо того, як багато користі, що ж, це залежатиме від твого характеру.

— В обмін я не хочу багато. Лише допоможи йому вилупитись та вирости, і, коли воно досягне повної зрілості, я хочу, щоб ти не впливав на його вибір залишити тебе і повернутися до мене, щоб виконати свою мету — створити наступне покоління Духів. Знаю, зараз це не виглядає справедливо для тебе, якщо взяти до уваги твої зусилля у його вирощуванні, але якщо ти ставитимешся до нього правильно, ви станете хорошими друзями, і воно, ймовірно, повернеться до тебе знов. Як я й казав, все залежатиме від твого характеру.

Після закінчення своєї промови, я побачив, як механізми в його голові почали рухатись в процесі розгляду моєї пропозиції. На жаль для нього, я обманюю і читаю його, як відкриту книгу, оскільки тіло, яке він використовує, створене з моєю Силою, і я знав, що я його зачепив. Звичайно, мені доведеться добити його.

— Ох, і, звісно, якщо ти приймеш мою пропозицію, тобі доведеться підписати контракт, щоб підтвердити нашу домовленість. Адже я як творець цього яйця хочу, щоб до нього ставились належним чином.

На його обличчі з’явилась зацікавленість, але через секунду він хитнув, ніби зрозумів це і що нічого не дається безкоштовно.

— Тож, по суті, духовна істота йде в інший світ, краде в них знання і в якийсь момент доставляє їх вам. Я лише сторонній спостерігач, який отримує користь від його присутності, і якщо я не подружусь з ним, ці переваги зникнуть.

“Справді розумна дитина”, — злегка хитнувши, я підтверджую його міркування.

— Добре, я прийму вашу пропозицію, Як мені підписати цей договір?

Я підняв перед собою ліву руку і над нею з’явилось золоте сяйво. Усередині з’явились два предмети. Один був згорнутим золотим сувоєм, а інший — золотаво-чорною авторучкою.

— Візьми ручку і розгорни сувій. На ньому ти знайдеш умови нашої угоди. Прочитавши їх, ти помітиш, що вони дуже прості.

Як йому було сказано, він розгорнув сувій із великою кількістю чорно-золотих елементів на ободі, але найважливіша частина була в середині, принаймні для нього. Умови були простими, оскільки будь-що складне перешкоджало б моїй меті. Прочитавши мої умови, він кивнув, але не зупинився на досягнутому.

Далі він переглянув увесь Контракт і навіть підніс його ближче до очей, щоб перевірити, чи немає там дрібного шрифту.

— О, схоже, у тебе є певний досвід роботи з контрактами. Ти намагаєшся знайти дрібний шрифт?

Це його зупинило, і він перевів погляд замість контракту на мене. Вивчаючи мене секунду, він відповів: “Моя мама перед смертю була юристом до того, як померла. Коли я був молодшим вона завжди казала мені шукати дрібний шрифт, оскільки диявол завжди ховається у дрібному шрифті.”

— Це правда, — прокоментував я, нічого не додавши. Побачивши, що від мене він більше нічого не почує, він продовжив пошуки уявного диявола. Коли він нічого не знайшов, узяв ручку і перед тим, як поставити свій підпис, кинув на мене останній погляд.

Трохи посміхнувшись йому, я хитнув, і він підписав контракт. З його іменем на ньому перо разом з яйцем зникли в сувої, оскільки вони були частиною контракту, і він загорнувся. Далі він влетів в його справжнє тіло, а якщо бути чесним, в його душу і там пустив корені.

На цьому моя мета тут закінчилась. Я подивився на хлопця, який жив в моєму Аватарі, і мені прийшла думка.

— Знаєш, твоя мати не помилялась, коли говорила про диявола в дрібному шрифті.

— Але? — запитав він.

— Але це стосується лише звичайних людей — не тих хто має владу. Коли у тебе є сила, ти дізнаєшся, що диявола не має у контракті. Натомість — диявол сам є контрактом.

Давши останню пораду, я підготував великий і середній пальці своєї правої руки.

 

«Але це стосується лише звичайних людей, а не тих, хто має владу. Коли у вас є сили, ви дізнаєтеся, що диявола немає в контракті, але він є контрактом. З останніми порадами я підготував великий і середній пальці правої руки.

ХЛОП!

Аватар, яким він користувався секунду тому, зник у моєму тілі, а хлопець втратив свідомість. Оскільки він був для мене неважливим я перестав звертати свою увагу на хлопця і натомість озирнувся до вантажівки, яка мала його вбити.

— Моя роль тут виконана, подивимося, чи буде це ще одна невдача.

Похитавши головою, я подав останню команду: «Системо, повторно синхронізуй це місце, коли я піду, і запусти таймер. Подивимось, скільки часу знадобиться для відгуку»

~ Підтверджую ~

Через секунду я зник із маленької бульбашки прискореного Часу назад у своє Царство без потреби у Порталі, оскільки ніхто не мав влади завадити мені повернутися до нього, а через кілька секунд бульбашка також зникла.

Те, що сталося далі, не було для мене несподіванкою, оскільки я бачив це раніше.

Вантажівка збила хлопчика, він помер миттєво, а його душа покинула тіло. Але всупереч тому, що зазвичай трапляється з душею, яка покидає нещодавно померле тіло, вона проігнорувала тяжіння місцевої Річки Душ, а натомість була підхоплена іншою течією.

Течія, яка ігнорувала усі визначені кордони, порушувала будь-які Закони, що заважали її течії, і переносила своїх Обраних через Творіння до їх законного місця та законного Часу. Течія, яку я назвав Потік Хаосу. Зрештою, хіба ми, Обрані, не улюблені діти Хаосу, якщо взяти до уваги наслідки нашої простої присутності під час Творіння?

Замітки:

1. vHUD – це ігровий простір який відбивається на дисплеї VR-окулярів, якщо я правильно розумію. Далі за контекстом, можна побачити, що він порівнює маніпулювання образами з VR-грою, тож я перевів vHUD як “ментальний простір”.