Нова зустріч, та, грузовичку?

Розділ 1 - Чому ж твоє дурне серце не б'ється?

Десь у Творінні на планеті, що зветься Землею, помер хлопчик. Хлопець був молодим, трохи старшим за 16. Його життя закінчилось, ледве почавшись. Закінчилось, одначе, тільки в цьому світі. Доля хлопця не признала це. Невдовзі після смерті, його Душа покинула тіло, і в цей момент сталось неймовірне. Його Душа, що мала злитись з іншими у місцевій річці, знехтувала її течією і натомість попрямувала іншою. Це була течія, яка нехтувала будь-якими кордонами, що намагались її обмежити, й зневажала всі Закони, які втручались в її справи. Певна істота зі світу хлопця визначила течію, щоб зрозуміти її мету та устрій, рухом Хаосу, який потім, для красного слівця, став Плином Хаосу. Спроба істоти була марною із самого початку, оскільки неможливо визначити Хаос, та все ж, дещо було в цій назві. Якщо є щось безсумнівне у Творінні та Поза ним, то це ненависть Хаосу до Порядку, ненависть до всього, що є Порядком, окрім тимчасових форм, які приймає Хаос у застої. За цим істота припустила: там, де є застій, є й плин. Саме на цьому обмеженому уявлені про Хаос істота будувала свої плани, і саме тому Душа й Доля хлопчика стали їх частиною. З того часу, Душа хлопця, подорожувала Творінням, зануреною у Плині Хаосу. Однак, коли Хаос задовольнився, він виплюнув її десь на своєму шляху. Це був інший світ — світ, схожий на той, який вона залишила, але з відмінностями. І саме ці відмінності мав дослідити хлопчик. Вже поза плином течії хлопець не здатен був ігнорувати місцеві Закони щодо Душ. Одначе, його подорож не пройшла даремно, оскільки після занурення у Хаос Душа набуває певної якості. Саме ця якість допомогла Душі знайти нове тіло — нещодавно померлого хлопчика того ж виду, статі та віку. Порівнявши нове та старе його тіла, можна було б навіть знайти кілька спільних рис. Згідно з місцевим законом Душа розчинилась у новому тілі. Воно поглинуло її якість, і Смерть миттю відступила. Таким був розвиток подій, передбачений істотою з Землі, оскільки для неї Душа була лише контейнером, який містив її дорогоцінний вантаж — Свідомість. У мить, коли Душа хлопця розчинилась, його свідомість перейшла та вкорінилась у новому житті, з неї вилетів маленький сувій. Декілька секунд він парив над хлопчиком, ніби у роздумах: що йому робити без носія. Минула мить, він розгорнувся і дві речі з’явились перед ним. Одна була маленькою золотою кулькою, а інша — золотаво-чорною авторучкою. Наступної миті золота куля, яка насправді була духовним яйцем, злетіла на чоло ще непритомного хлопця, який все ще звикав до свого нового існування. Опинившись там, воно увійшло в голову хлопчика та знайшло там свій дім. Коли це владналось, ручка перетворилась на інший золотий сувій і попрямувала за яйцем. Там вона розчинилась, але залишила по собі Силу, яка огорнулась навколо яйця та свідомості хлопчика. Вона мала забезпечити виконання обов’язків, на які хлопець погодився в попередньому житті. Натомість винагорода та можливість хлопчика були відкладені до кращих часів. Однак, залишилась ще одна річ, яка не виконала свою мету. Первісний сувій все ще парив над хлопчиком. Там він застиг на мить і згорнувся. Згорнувшись, він сам перетворився на золоту кульку, що випромінювала яскраве світло. Із неї пролунало: ~ Плином Хаосу Доля пливе ~ Мова, невідома цьому світу, несла у світ Силу і слугувала бажанню того, хто говорив. Бажання призвало струмок Хаосу в цей світ, але, на відміну від свого попередника, що переправив душу Хлопчика, його течія була не примхливою та набагато менш лютою. Якщо конче потрібно визначення, можна назвати її невеликою притокою могутньої ріки, яка текла всім світом. З’явившись, Плин Хаосу підхопив золоту кулю і поніс її у далекі далі. Невдовзі, вона покинула місце перевтілення хлопчика, і, промайнувши якесь велике місто, мандрувала горами та лісами. Вліво, вправо, вгору й вниз плило яйце і невдовзі вийшло на рівнину. Там було багато крихітних речей. Коли ж плин попрямував ближче, вони плавно перетворювались на поле брані, де чоловіки, жінки, звірі та інші істоти бились і гинули. Крізь бій та Смерть течія плила, непомітна для інших. Нею плила й золота куля. Якщо хтось і помічав її, то ігнорував, щоб не відриватися від бою. Навіть після ще декількох кіл, описаних яйцем навколо поля, всім було байдуже. Ніц не вподобав, яйце поплило далі. Пройшов деякий час. Гора за горою, озера за рівнинами, міста за містами, мінялись місцями один з одним, коли щось привернуло його увагу. Плин почав прокладати новий шлях, і як вовк, що почув свою здобич, кинувся до своєї цілі. За мить, він дістався міста, але не спинився. В центрі він кружляв навколо різних будинків і, незабаром, натрапив на подвір’я. Подвір’я було ні маленьким, ні великим, ні простим, але й не розкішним. Якщо потрібно його описати, можна сказати, що він здавався вишуканим. Таким його робило гарне розташування мостів, які з’єднували невеликі острівці на озері. Також на ньому цвіли лотоси, бо на літо було на дворі. А якщо придивитись, на дні можна було побачити кілька коропів. Все це, однак, не мало жодної ваги ні Плину Хаосу, ні для золотої кулі, яку він ніс. Вагу натомість мала дівчинка віком близько тринадцяти років. Вона плавала в озері, хоча, здається, плавати не вміла, і мокрий одяг їй не допомагав. Допомогти їй міг лише юнак, що нерухомо спостерігав за дівчинкою. Але він і не намагався допомогти, і, якщо уважно придивитись до обличчя, потопав у презирстві та ненависті до неї. Цікаво, що, хоча дівчинка брикалась у воді, вона не кричала про допомогу. Не було навіть чутно звуків ударів рук по воді. З кожним помахом дівчина слабшала, і від нестачі сил вона не могла більше тримати голову над водою. Невдовзі вона проковтнула забагато води і перестала боротись. Вона опустилась на самісіньке дно. Парубок спостерігав ще кілька секунд, і з шокованим обличчям голосно закричав: “Юй Цзяо!”. Його крик був голоснішим, ніж мав бути. Підтриманий Силою його голос лунав на все озеро і навіть дістався внутрішнього двору. З криком хлопець стрибнув в озеро й поплив до дівчинки. Він дістався її, поклав праву долоню на її спину і Силою спробував виштовхнути воду з її легень. Потім Силою він потягнувся до її серця в спробі запустити його та змусити качати так необхідну кров через її тіло. Водночас, з тільцем дівчинки на руках, він наповнив Силою м’язи ніг і вистрибнув на мостик, з якого стрибнув раніше. Все це промайнуло настільки швидко, що тоді, коли юнак знову став на міст, люди на дворі зреагували на його крики. Парубок продовжив використовувати Силу, коли поклав її на Землю. Він продовжив спроби запустити її серце, але кожен раз воно відмовлялось відновлювати пульсації, притаманні всім живим істотам. Його очі відображали непідробну турботу. Не ту, що ми відчуваємо до близьких, а ту, що каже: “Дідько, невже я переборщив? Сподіваюсь я не вбив її.” З кожною секундою його сумніви зростали, і посилились ще більше, коли він почув легкі кроки позаду. “Чому ж твоє дурне серце не б’ється? — подумки крикнув хлопець, коли кроки нарешті дістались його. — Цзяо Цзяо, — з чоловічим криком і сильним ударом ноги кроки вдарили юнака в живіт і тим самим штовхнули його назад до озера. Кроки, що виявились чоловіком, замінили хлопця. Чоловік за мить відчув проблему своєю Силою і почав її виправляти. Та серце не почало битися, скільки Сили він би в нього не влив. — Ні-і-і-і, дочко, не покидай мене, — знову крикнув чоловік, коли побачив, що змін не відбулось. Через кілька секунд прийшли нові кроки, але плач чоловіка за донькою не вщух. Він навіть почав плакати сильніше. Цього разу прибули одна жінка та три чоловіки. Двоє чоловіків були середнього віку і носили щось, схоже на гвардійські обладунки. Третій був у білому халаті. Хоча з одного погляду можна було сказати про його похилий вік, від його кроків віяло весною. Жінка була одягнута в тонкий літній халат, який підкреслював її сині очі. Як і всі інші, її лице було сповнене шоку, однак в очах можна було побачити задоволення. У наступну мить воно зникло, залишив шок і занепокоєння. — Любий, відійди. Нехай цілитель зробить свою справу. Робити це наосліп лише нашкодить їй. Старійшина Хе, будь ласка, починайте вже. — голосом, сповненим надії, попросила вона цілителя скористатися магією. Старий кивнув і підійшов до дівчини. — Пане, будь ласка, зупиніться і дозвольте мені ... , — він не встиг закінчити речення, як пан, якого він хотів попросити припинити і відійти, відскочив на кілька кроків від маленької дівчинки. Він здивувався як і всі інші. Спочатку він думав хитнути пану за реакцію на його присутність але, коли він побачив його лице, помітив справжній шок. Після спроби зрозуміти причину його емоцій, він відігнав цю думку та підійшов ближче до дівчинки. І тільки тоді, коли він притиснув долоню до її грудей і влив до них Силу, розділив це занепокоєння. Як і пан, старий припинив і відійшов від тіла. — Чоловіче, старійшина, що сталось? У чому справа? — запитала жінка з ноткою занепокоєння в голосі. Блискавка спалахнула в їхніх розумах, коли вони прийшли до тями. Літній цілитель проігнорував свої почуття і знову підійшов до дівчинки на холодному кам’яному мосту. Цього разу він торкався її з особливою обережністю. Він знову влив свою Силу і знову відчув це. Сила старійшини палала всередині дівча. “Зрештою, я не помилився. В ній горить полум’я, і воно спалює моє Кі, як дрова в печі. Але це не важливо — важливо, що я не відчуваю тепла” Він вирішив витягнути Кі з її грудей та оглянути решту тіла. “Полум’я горить усюди. Ззовні я його не бачу і не відчуваю, але всередині вона горить.” Без жодної здогадки, що відбувається він детальніше оглянув дівчинку й одразу помітив аномалію “Насправді, полум’я не спалює нічого фізичного, але тоді що воно горить окрім нашої з паном Кі?” — Старійшино Хе, чи здогадуєтесь ви, що відбувається? — запитав пан цілителя. Він крадькома глянув на чоловіка, заперечно хитнув головою і відповів: “Боюсь, що ні. За всі роки моєї культивації я не чув про таке полум’я. Я не помічаю жодного пального, окрім нашого Кі, і все ж... .“ — ... воно повинно бути. Зрештою це полум’я. Сама його концепція полягає в споживанні, — закінчив Володар клану. Жінка без розуміння ситуації повністю розгубилась. — Володарю, що відбувається? З нею все буде добре? Здається, її груди не ворушаться. — вона потягнулась за бажаним поясненням. Ці слова нагадала цілителю, що було дещо важливіше за загадку вогню, що палав у дівчинці, тож поспішив скоригувати свої думки та дії. Через мить він вже вливав величезну масу Кі в неї. Більшість — згоріла, але маленька частина досягла її серця. У цю мить він зблід від побаченого. Цього разу старий не зміг сховати весь свій жах, і він прослизнув назовні. Миттю він відскочив від дівчинки, немов ошпарений. Здавалось, ніби саме лише визнання існування цього вогню було його паливом. Здавалось, ніби у дівчинці був запал. І, коли цілитель відскочив від неї, він розпалився, а полум’я охопило тіло дівчинки і вирвалось назовні. Ця подія не сховалась від жодної людини, оскільки воно спалювало все Кі у повітрі в околицях. Однак, самого полум’я ніхто не бачив, хоча й відчували його кожною клітиною. Воно було невидиме для очей. Єдиною його ознакою було спалене Кі. Всі навколо потупились від того, що відбувалось, і тільки юнак, що підійшов ближче, розвіяв загальний шок. — Що за чортівня? — поцікавився він, цього разу дійсно спантеличений. — Старійшино, що ви зробили? — пан вимагав відповідь на своє питання негайно. Можна було здогадатись, що він зробить зі старим, якщо той не дасть відповіді. — Я, я, е-е, я ж нічого й не зробив, — відповів він, але продовжив спокійнішим голосом — Нічого, окрім глибшого занурення в полум’я в спробі розгледіти наслідки, що воно спричинило. — Давай, скажи це, — знов наказав пан, але відповіді були туманними навіть для самого цілителя. — Воно спалює Корені панночки, — нарешті оголосив він побачене. — Корені? — запитала самотня жінка, що стояла осторонь від дівчинки, — Чекайте, ви говорите, що Полум’я справді поглинає її “Корені, що їх небо подарувало”? — Так, наложнице Є, ще саме те, що я мав на увазі, — кивнув старий, але додав, що було у нього на думці, — Клянуся, бачив я людей з порізаним та розірваним корінням, всяк на свій лад. Деякі були покалічені так, що й не впізнаєш, хоча це й вбивало їх. Але палаючі корені, палаючі, наче справжня деревина — таке я бачу вперше, тим паче вид “що їх подарувало небо”. Коли почули слова цілителя, вони нарешті зрозуміли природу Сили вогню. Та знов, ніби полум’я потребувало більшого визнання, воно розпалилось з новою силою та охопило біля метра в радіусі навколо дівчинки. Натомість Кі, що було у повітрі, швидше розчинялось в полум’ї. Нова інтенсивність полум’я стерла шок з лиця парубка, і він заговорив: “Це повинно бути, через її зламані “Корені, що їх небо подарувало”. Все ж, якщо в них немає Кі, вони не відрізняються він звичайних, хоча в неї вони ще гірші” Погляди впали на юнака. Натомість емоції пана від побаченого та відчутого нарешті знайшли вихід. — Ся Джинджи, — звернувся він до хлопця, — якщо ти тут і зараз не відповіси, що тут сталось, то, клянусь, я розрубаю тебе, як винуватця всього, що сталось, нехай ти й син Прем’єр Міністра — для більшої ваги він притиснув його зі всіх боків Силою своєї високорівневої культивації. Ся Джинджи почувався, ніби з нього сік хотіли видавити. Однак він не міг видавити з себе ані слова. Опиратись тиску пана він також не міг. Хлопець зміг трішки відпочити лише, коли його варта прийшла на допомогу, однак, він все ще відчував лють пана дому Ю. “Марна варта. Приходять коли мене вже побили сторіччя тому.” Однак, на захист варти, вони і подумати не могли, що пан посміє вдарити сина Прем'єр-міністра, неначе собаку, що плутається під ногами. Заспокоївшись, Ся Джинджи відповів: “Схоже відкрутись повністю я не зможу, але ти хоча б вислухай мене, щоб не наробити дурниць”. Він розцінив те, що продовжує існувати в одному шматку плоті, за добрий знак. Тож почав свою довгу промову, яку підготував заздалегідь: “Всі ми знаємо, що я подобався Ю Цзяо. Хіба це не було найважливішою причиною, коли ти непохитно наполягав на цьому шлюбі. Але треба також брати до уваги її... Ем, — він зупинився на хвильку у пошуку слів, що не розізлили б її батька, — попередній стан. Тож я відмовився, і саме її стан був причиною.” — Це було рішенням клану Ся, чи твоїм особистим? — спитав пан. Ані ці слова, ні навіть слова типу “зламаний” не турбували його, бо за ці 13 років він змирився зі станом доньки, на відміну від неї. — Моїм, але мій клан раніше вирішив, що Ю Цзяо не відповідає умовам для підписання шлюбного контракту. Принаймні — на роль першої дружини, — відповів Ся Джинджи. Він продовжував використовувати нейтральні слова. — Тому мені довелось відмовити її почуттям. Коли — е-е-ем — я відійшов від неї, було вже пізно, оскільки вона стрибнула в озеро. Коли помітив це, я одразу пішов на порятунок, але вода вже була в її легенях. Я з усіх сил намагався запустити її серце, та решту ви вже знаєте.” Всі чудово розуміли, що це не було цілковитою правдою. Його охоронці — особливо, оскільки їм було наказано підтримувати бар’єр, що глушив крики дівчини. Пан міг уявити такий розвиток подій. Він точно знав, як сильні дивляться згори вниз на її доньку. Однак, це не означало, що він проковтне образу. — Розумію. В такому разі, передай повідомлення Прем’єр Міністру Ся: всі угоди між кланами Ся та Ю — скасовані, як щодо майбутніх перемовин, що ж ми це ще обговоримо. Тепер, оскільки твої справи тут закінчились, попрошу тебе негайно піти. — він озирнувся до своєї варти, — Проводьте панича за межі моїх володінь. Почувши останню репліку, юнак кивнув і пішов разом зі своєю охороною. Коли він сховався з поля зору, самотня жінка відчула розгубленість. — Чоловіче, боюсь, що... , — заговорила вона зі страхом власних слів. — Знаю, — все що він сказав. Одначе, в його роздумах кипіла лють. “Засранець певно чекав і дивився, поки моя дівчинка тонула перед тим як витягти її задля того, щоб відмова мала більше вагу. Подумати, що я хотів одружити їх... ” Він зітхнув на прикрі події і повернув увагу на свою доньку, що її огорнуло полум’я. Полум’я, яке можна тільки відчути, а не побачити. Після короткого спостереження він почув голос цілителя: — Пане, наскільки я знаю, ваш родовід володіє Вогнем та, в основному, Землею. Чи можливо, що в ньому сховалась невідома гілка? — Що ж, — кивнув лорд на припущення та відповів, — рід Ю існує вже певний час, тож не можна з певністю відкинути таку можливість. Однак, як на мене, її вірогідність дуже мала, особливо, якщо брати до уваги цей вогонь. Я переконаний, що запам’ятав би людину з таким полум’ям. — Як щодо покійної пані Лі? — знов запитав старійшина, але пан похитав головою. — Гілка Лі панує над Деревом та іноді Водою й Землею. Так казала мені моя покійна дружина, тож маю сумнів, що це від неї. — Тоді не знаю, — здався старий, коли в нього закінчились варіанти. — Хай там як, думаю краще не втручатись. Однак, все ж спробую посунути панну. Цікаве припущення відвідало старійшину, тож він підійшов ближче до вогню. Цього разу з кожною часткою Кі, яку він тільки міг зцідити з тіла, він торкнувся зовнішнього краю полум’я. Коли він помітив, що не згорів до кісток, він кивнув та знайшов трохи мужності у своєму старому тілі та занурив руку прямо у вогонь. Він все ще не горів, тож занурився глибше і торкнувся панянки та, тим самим, підтвердив свої думки. Старий підняв її та поніс геть від холодного мосту — до дому. Пан зі своєю другою дружиною пішли слідом. Цілителю не склало труднощів знайти покої дівчинки, оскільки доглядав її з самого народження. Жоден не знав чому вона народилась з розірваним “Корінням, що його небо подарувало”, а мати, яка могла пролити на це світло, померла при пологах. З того часу у панянки були проблеми зі здоров’ям, і вона потребувала постійного догляду. Тож, щоб не викликати кожен раз цілителя додому, він найняв його на постійній основі. Коли вони прийшли до кімнати старий поклав її до ліжка та відступив. — Пане, хай там що воно, це полум’я, таке, це мені не під силу. Я навіть не можу перевірити, чи б’ється її серце за допомогою Кі без ризику згоріти живцем. — Старійшино, чи є інший шлях, окрім як використовувати Кі? — спитав пан у цілителя. З трохи приголомшеним лицем він відповів: “Ох! Схоже ці події шокували мене більше, ніж я думав. Секунду, пане.” Він взяв руку дівчинки та поклав пальці на внутрішній бік її зап’ястка, щоб перевірити пульс. Це було старою практикою, яка не використовувала Кі, але вона вважалась ненадійною, тому її рідко використовували. Зрештою, нащо напружуватись, якщо з Кі можна доторкнутись до будь-чого. Проте, за допомогою цього методу він декілька разів перевірив її пульс, та вилаявся. — Тож? — все що сказав пан. — Ще мить, пане, — відповів старий і присів. Він наблизився до дівчинки та поклав вухо їй на груди в спробі щось почути. Тоді він почув тихий стукіт та зрадів. — Б’ється! Слабко, та все ж б’ється. — Слава небесам! — З попереднім твердженням до пана прийшло полегшення. — Слава небесам за милосердність, — сказала пані Є позаду. — Згоден, пане, — погодився цілитель — Однак, хоча зараз панна з нами, я не знаю як довго це може тривати. Тож я попрошу вас відіслати прислугу до ринку та купити для неї їжі. — Їжу? Маєш на увазі, що їй може нашкодити їжа з великою кількістю Кі? — Хтозна — можливо, та не ризикуймо, щоб не померла від голоду, коли прокинеться, — відповів старий. — Все зроблю, не хвилюйся, — угодив він запит. Так, втрьох вони просто дивились на дівчинку, закуту в невидиме полум’я.