Фальстарт?

Я налажав. Дуже, дуже, дуже сильно

Це ж правило номер один будь-якого ісекаю — ніколи, в жодному разі, не розповідай нікому, що ти замінив певну людину. Принаймні доти, поки не завоюєш їх довіру, або контролюватимеш їх.

Звісно, можна навіть сказати комусь це для сміху і подивитися на реакцію, чи вбити його після цього, якщо це ворог, і ти просто хочеш посміятися над ним.

Жодний пункт до мене не відносився. Я не хотів подивитися на їх реакцію і точно не вбивав би когось, щоб зберегти це в таємниці.

Якщо чесно, це взагалі не мало статись

Під час останніх налаштувань, коли я дізнався, що стану дівчинкою... все насправді було добре після чудової розмови з оригіналом. Ну справді — у мене могла бути набагато гірша доля, ніж зміна статі в іншому світі, і з часом я до цього звикну, мабуть.

Тоді я дізнався і те, як працює моє переродження. Мій оригінал вже все спланував і продумав багато сценаріїв, тож мені просто потрібно було грати за ними, і все було б гаразд.

Якою мірою гаразд залежало від подій. За найкращим сценарієм, мені потрібно було зіграти дурного, наче я загубив пам’ять. Цей сценарій, за словами оригінала, мав би найбільший успіх.

У іншому я вдавав би божевільного чи щось на кшталт, принаймні до тих пір, коли зміг би нормально говорити їх мовою. З того моменту все залежало б від мого поступового відновлення, і все було б гаразд, можливо.

Однак, жодний я в життя не втілив. Спочатку все було гаразд. Я прокинувся, розвідав, що мене оточувало, і зробив висновок, що це найкраще, що траплялося зі мною у житті, якщо брати до уваги досвід попередньої.

Все було гаразд, а потім я обісрався.

Можна було б звалити все на те, що всі ці події звалилися на мене, наче сніжний ком, і що мій поточний молодий мозок був просто переповненим гормонами, які мали тільки підлітки, що і змусило мене забути про план.

Та, якщо чесно, це сталося лише з однієї причини. Це був “блинь” чи краще сказати звук “блинь”, що виникав на будь-що, що я бачив.

“Минуле життя, порядна сім’я, не багата та не бідна. В цьому житті я прокинувся у бісовому маєтку. Якщо це не ознака багатства, тоді що?”

Та найгірше — те, що, якщо я правильно зрозумів того стариганя, той чоловік, що тільки-но впав обличчям на землю, був батьком мого тіла. Єдиний чоловік, що залишався спокійним, окрім мене, дивився на мене згори вниз — він був доволі сильно вищим за мене.

Він не зважав на чоловіка на землі та просто дивився на мене, а я, у відповідь, дивився на нього вгору.

“Повинен сказати, що я вже багато років не дивився на когось вгору. Все ж таки минулого життя я був непоганого такого зросту.”

В цю мить я прозрів. До тієї миті, коли я зовсім не елегантно впав на землю, я зовсім не звернув уваги на обличчя люду, що я бачив на шляху до озера.

Ще раз — мене відволікла можливість знов почути “БЛИНЬ”.

Той чоловік, що дивився на мене з гори вниз, мав азійські риси, як і люд раніше. Я відвів погляд і подивився на чоловіка на землі та на старого з жахливо смішною бородою: я думав такі тільки в кіно бувають.

Порівнявши двох чоловіків я одразу помітив схожість, яка навела мене на думку. Певно я теж мав азійські риси. В іншому випадку, мені б не знадобилось стільки часу, щоб побачити їх схожість.

Зрештою, навіть якщо мій нинішній мозок було перебудовано під всі мої спогади та звички, було не так вже й легко позбавитись генетичних ознак, з якими ти народився. В цьому випадку це расова приналежність твоєї родини.

Коли я доторкнувся до очей помітив легкий нахил у кінці повік. Не дуже великий, та все ж він був.

Я ще деякий час торкався свого обличчя, коли почув, що другий чоловік щось каже. Він дуже швидко говорив, тож я не зміг зрозуміти ці слова, та десь, на рівні підсвідомості, я відчував що мозоку вони знайомі, що він з цією мовою працював.

Це було схоже на те, як починаєш трохи розуміти японську після того, як цілими роками дивився аніме.

Це як нещодавно, коли я намагався поговорити з ними, а мій новий батько знепритомнів, коли я увійшов у щось типу трансу, і у ньому я відчував енергію всередині себе. Прямо як і вчив мене оригінал, я призвав Силу, що звуть Есенцією Життя, і відправив її до частини мозоку, яка мене кликала.

І відразу дивний шум став зрозумілішим. Розмова між старим і тим іншим ще була для мене зашвидкою, та суть я зрозумів. Вони були схвильовані станом мого нового батька, але я відчув, що була більше термінова проблема, оскільки старий був якимось цілителем.

Я хотів спитатися про це, тож сконцентрувався і знайшов невловимі слова у своїй свідомості. Це було наче розмовляти четвертою або п’ятою мовою, яку я ледве знав, та все ж якимось чином я знайшов потрібні слова.

— З ним... усе... гаразд?

Мої слова перервали їх розмову, і вони повернулися до мене. Мені відповів старигань, але знов занадто швидко.

— Будь... ласка... повіль... ніше. Новий... розум... важко... розуміти.

Вони широко розплющили очі, ніби їх налякали мої слова. Та старигань знов відповім мені — так, наче був до мене набагато ближчим.

— Він... буде... добре. Трохи... відпочине.

Трохи відпочине? Сумніваюсь, та я все ж не цілитель, тож повірю.

— Добре.

І коли я це сказав знов настала тиша. Я не мав і гадки, що робити далі, тож я зробив найкраще, що міг.

— Хто... ви? — спитав я і трохи нахилив вбік голову, щоб натякнути, що я й гадки не маю.

Я позичив це з аніме, після перевірки на декількох людях.

Як тільки старий почув моє питання його обличчя змінилось. Воно відобразило скорботу. Потім він показав на себе і сказав щось про гору.

— Пита... ю... ім’я... не гору? — я знов додав нахил голови.

Він трохи посміявся, що я не зрозумів, і помахав рукою, наче це не було важливим.

— Хто... ти?

О, це я зрозумів прегарно. Хмм, можливо, це мій шанс, щоб трохи врятувати своє становище. Зазвичай можна було б взяти особу дівчини, в яку я втілився, однак, я маю сумніви, що це кудись мене заведе.

“Спробуємо трохи поекспериментувати” — подумав я.

Я знову нахилив голову, щоб показати нерозуміння, та цього разу я подивився в небо трохи згодом. Потім я подивився на свої руки, наче в роздумах про минулі події. Так я і стояв кілька секунд, подивився на двох чоловіків, на непритомного батька, і спитав:

— Це... тіло... зветься? — спитав я у відповідь.

І знов настала тиша, та цього разу не так довго, оскільки старий відповів, та все, що я почув, — якісь слова про ніжність. Зажди-но, якщо я правильно пригадую, всім азійським дітям дають імена, які їм найбільше личать. Як щодо запам’ятати звук, а потім подумати над значенням.

Я послухав, як воно звучить, ще кілька разів і, коли розсмакував звук, спробував повторити: “Дзяо?”. Коли він кивнув я повторив ще кілька разів. Вони, напевно, думали, що я вбивав його у голову, і, якщо чесно, я типу це й робив.

Коли я закінчив із цим, я дав їм свою відповідь: “Я... Дзяо?”. Знову повернувся нахил голови з надією, що не все ще втрачено.

Тоді я побачив, як їх обличчя перекосились. Вони переглянулись і старий знов заговорив, одначе я нічого не розібрав, оскільки говорив він надто швидко. Інший закивав, потім забрав мого нового батька і пішов.

З іншого боку, старий покликав мене новим для мене “Дзяо”, що я вивчив. За рухом його руки я зрозумів, що він хоче, щоб я пішов за ним, тож я пішов.

Зі всіх трьох чоловіків, що я зустрів, мені він здавався наймудрішим. Зрештою, без клепки так довго ти не проживеш.

Деякий час згодом я зрозумів, що ми прямуємо в кімнату, що я в ній прокинувся. Дорогою ми підтримували тишу і тільки коли ми прийшли, він на мене подивився і почав казати:

— Це... тіло... належить... Дзяо. А хто... ти? — почув від нього я.

Хм, я бачу куди він веде, та я туди йти не хочу. Подивимось: нахилимо-но знов голову вбік, почешемо-но щоку і, наче я в глибоких роздумах, чекаємо й даємо відповідь:

— Старе... життя... закінчилось... нове життя — Дзяо.

Старий подумав трохи й відповів:

— Нове життя Дзяо... чому... немає спогадів... та можеш говорити.

“О, старий, це гарне запитання. Та як мені це пояснити? Навряд я зможу сказати, що під час мого перевтілення цей мозок було переформатовано, а те, що залишилось, майже не відносилось до Дзяо, якщо я правильно зрозумів пояснення оригіналу. То-о-ож.”

— Старе життя... старі книги, нове життя... нові книги, книги... різні?

Раптом він нахмурився, та це були не емоції — він просто думав.

“О, здається він якийсь цілитель. Певно він намагається здогадатися, що сталось?”

— Нові сторінки книги?

Ха, він з’їв мою приманку. Я трохи подумав над відповіддю і сказав:

— Нові книги... загубили... багато... ста...рих книжок?

Тепер на його старому обличчі я бачив смуток, але це не заважало йому шукати відповіді, оскільки він продовжував питати чому та як. Гаразд. Думаю тут я повинен дотримуватись слів оригінала.

— Як... не знаю... Чому? з...дебіль...шого... Смерть.

Цього разу він нічого не сказав, та я бачив, що він прийшов до тих самих висновків. Зрештою, оригінал декілька разів казав, що процес втілення неможливий з живим тілом, оскільки він потребує нової іскри Волі, навіть щоб почати.

Я побачив, що він на деякий час втратив дар мови, тож я лишив його й пішов до ліжка, в якому я прокинувся, знов накрився попонами і просто дивився на дерев’яні балки, що на стелі, щоб відволіктися.

Трохи згодом старий знову заговорив, але він тільки сказав: “Залишайся” і показав на кімнату. Я кивнув, і він пішов.

З урахуванням того, як сильно я спаскудив перші події у своєму новому житті, сподіваюсь того, що я зробив, щоб усе виправити, буде достатньо.

 

***

 

На шляху від кімнати того, що колись було його пані з основної лінії роду Ю, Хе Шушань внутрішньо зітхнув.

Тринадцять років тому йому запропонували роботу — лікувати панянку, але, навіть для нього, це було неможливо. Зцілення зруйнованого коріння було за межами його вмінь. Так — він міг надавити на деякі корені, щоби Ци йшло краще. Він навіть міг розблокувати коріння, та зцілення зламаного коріння — це було для нього неможливо.

Однак, пан родини Ю, Ю Лівей, запропонував йому багато грошей, щоб він принаймні підтримував її здоров’я. Та навіть це було важко, оскільки розірваний плин Ци спричиняв мав багато різних побічних ефектів. Та все ж, попри ці незгоди, маленька пані Дзяо виросла норовливою і батько її дуже любив.

Попри численні попередження, вона частенько непритомніла через надмірне збудження.

Він жив вже сотні років, але, навіть для нього, тринадцять років не маленький термін. І більшу частину цього часу він провів, піклуючись про дівчинку. Він виростив її і дуже полюбив. Після всіх цих разів, коли його називали дідусем, було неможливо нічого не відчувати.

Однак, схоже у долі були інші плани, і тепер її не стало, а хтось інший посів її місце.

Йому прийшло на думку правило його старого майстра: “Не прив’язуйся до пацієнтів, а інакше тебе чекає лише світ, сповнений болю. Але якщо ти готовий до болю і сам бажаєш його терпіти, тоді принаймні старайся з усіх сил. І якщо доля вирішить інакше, ти принаймні старався з усіх сил. Це все, що ми можемо зробити у житті — старатись з усіх сил.”

Він похитав головою, відкинув свої думки і попрямував до кабінету пана. Саме туди він і відправив старшого брата пана.

Він помітив служку, що чекала біля виходу з внутрішнього двору панночки, тоді підійшов до неї і сказав: “Приготуй панночці поїсти й віднеси їй. Окрім цього, не турбуй її.”.

На шляху до кабінету пана Хе Шушань думав про той випадок, коли пан знепритомнів.

“Подумати тільки: він помітив, як у ньому зростає Внутрішній Диявол, і одразу ж втратив свідомість, щоб запобігти його наслідкам. Такої самодисципліни я не очікував від крамарської родини, але, знову ж таки, розмова про рід Ю. Просто так не станеш таким відомим і ненависним, як вони.

Хай там як, йому точно не сподобаються новини, що я принесу,” — розмовляв сам із собою Хе Шушань.

Згодом він дістався того кабінету і побачив, що чоловік вже прокинувся. Він сидів за столом, а невдоволення просто лилось із нього, і, наче хвилі, воно давило на його старшого брата та цілителя, що були в офісі.

— Будь ласка скажи, що ти приніс гарні новини, і що я сам собі все уявив? — спитав він з надією старого, але той лиш похитав головою.

— Мені шкода. Якщо те, що мені розповіли, — правда, тоді Ю Дзяо, яку всі ми знали, не стало, а щодо того, що посіло її місто, я не певен, — на секунду він зупинився і продовжив. — І знову ж, повинен сказати, що якщо вірити тому, що мені розповіли, це сталося б у будь-якому випадку.

— Чи ви впевнені, що хочете вислухати мене саме зараз? — Запитав Хе Шушань.

— Продовжуй. Я підкорив Внутрішнього Диявола, тож ще деякий час він не з’явиться, — наполягав пан.

Хе Шушань кивнув і пояснив, що зрозумів сам:

— Я говорив із нею. Зараз вона стверджує, що вона — Дзяо, і, з того, що я зрозумів, вона завжди була Ю Дзяо.

— Гаразд, тоді що сталося? — спитав старший брат.

— Якщо я правильно зрозумів, вона сказала, що Дзяо, яку ми знали була чимось, на кшталт реінкарнації когось могутнього в минулому. В іншому випадку, навряд чи виникло б таке Полум’я. — Він організував свої думки та продовжив. — Я пам’ятаю декілька казок, що мені їх розповідав мій вчитель. Вони про те, що на найвищих стадіях культивації можна зберігати спогади з минулого життя.

— Ніколи раніше я про таке не чув, тож приймайте мої слова за чисту монету. За моєю найкращою здогадкою, в процесі щось пішло не так, і як результат з’явилась Дзяо, що ми знали.

— Продовжуй, — попросив пан.

— За її словами, було багато шляхів викликати її спогади, та найголовніший — смерть, і, якщо я не помиляюсь, Смерть має найгірші наслідки, — на цьому старий закінчив свої роздуми і зупинився.

— Це все за умови, що вона казала правду, а насправді може виявитись, що якийсь старий монстр скористався можливістю заволодіти новим тілом, — заявив Ю Цяо з іншого боку.

— Так, це можливо, — погодився старий.

“Бах” — пролунав цей звук, коли Ю Лівей у смутку вдарив правою рукою по столу.

— Хе Шушань, якщо я правильно зрозумів, хай там що сталось, моєї доньки вже немає, і це назавжди?

Хе Шушань, після того, як до нього звернулись безпосередньо за ім’ям, зрозумів, що зараз його відповідь має найбільше значення. Він шукав альтернативи, та не знайшов жодної.

— Хоча в тому тілі все ще тече кров основної гілки роду Ю, духовно кажучи, Ю Дзяо, ймовірно, померла на тому озері чотири дні тому. Пане, мені шкода повідомляти вам про це, — зі скорботою в голосі він висловив свою гіпотезу, і одразу ж помітив, що на фасаді, що побудував навколо себе його пан, виникла тріщина.

Те що виникло на цьому місці зміг би розпізнати лише батько, що загубив свою дитину.

— Зрозумів. Чи не могли б ви вдвох дати мені трохи часу? — запитав пан, але в його голосі був якийсь відтінок.

Ю Цяо та Хе Шушань вдвох кивнули. Вони розуміли, що йому потрібно більше простору.

Коли вони вийшли з кабінету, то побачили, що на них чекає стюард.

— Стюарде Сюе, не впускайте до офісу нікого — навіть пані Ай. А також ігноруйте все, що станеться всередині.

Той кивнув на наказ і залишився там, коли вони вдвох пішли. Трохи згодом ізсередини почувся гуркіт, а маєток охопила аура відчаю та втрати, яку несло Ци в повітрі.

Кожен відчував це, культиватор чи прислуга, навіть маленька дівчинка, яка була сьогодні головною подією, дивувалась почуттям, що відчувала ззовні.