Як навчити сам себе?

Із самого початку я налажав, і зараз я, можна сказати, під домашнім арештом, хоч і маю право виходити на внутрішній дворик.

Перший день, як я тут прокинувся, був поганим і єдиною, кого я зустрів тоді, окрім того чоловіка, була служниця, яка принесла мені їжу. З того, як вона увійшла до моєї кімнати і знала, де що знаходиться, я зрозумів, що вона знайома з попередньою власницею мого тіла.

Але, зважаючи на нещодавні події, я її поки що ігнорував.

Будь-які взаємодії здійснювались за допомогою кивків і рухів руками. Так все і тривало б, поки я не вивчив краще їх мову. Було легше, завдяки залишковим спогадам, але, як і з будь-якою іншою мовою, знадобиться час, щоб її вивчити. Особливо, якщо так само як місцева культура має схожості з азійською, мова відповідає своєму аналогу із Землі.

Їжа, яку мені принесли, явно відрізнялась від земної. Загалом її складали рис, трохи м’яса невідомого мені походження, хоча, якщо це можна відрізнити на смак, я б сказав, що це якийсь птах. Разом із цим подавали овочі та соус. Не дуже по-багатому, але я був радий, що не сталося того, чого я боявся найбільше.

Схоже, у моїй правій руці залишилось достатньо м’язової пам’яті* для того, щоб впоратися з паличками і не створити безлад.

 

*П.п.: це не належить до сюжету, але вираз помилковий. Хоч пам’ять і називають м’язовою, вона все одно знаходиться у мозку, як і звичайна пам’ять. Досить розповсюджений міф, як виявилось.

 

Для мене загадка чому це сталось лише на другий день, але саме на другий день мені довелось задовольнити такий важливий для мого тіла запит на спорожнення. Після довгих спроб пояснити служці що до чого, мене все ж відвели до правильного місця — до вбиральні. Ну... скоріш її версії.

Там не було того, на що я чекав, але була заміна з орнаментом на ній. Я просто сів на неї, зробив свої справи та одразу пішов. Як щодо того, як це було і як усе там працює, я не наважився спитати. Зрештою, менше знаєш — ліпше спиш.

Єдине, що мене турбує, — мені довелося зняти більшу частину свого одягу. Зрештою, більше не має в мене тієї зручної штуки, яку треба просто дістати та прицілитись.

Водночас саме тоді я вперше побачив свою оголену нижню частину. Я ще трохи помацав себе — так, лише щоб оновити свої знання, перед тим, як дати волю всьому, що накопичилось. Єдине, що відрізнялось, це те, що виходило все з іншого місця.

Потім мені довелось припинити з експериментами. Я пішов до своєї кімнати і чекав на якісь зміни. Але в мене не було нічого, щоб зайняти розум, щось на кшталт інтернету, ТВ чи радіо. Мені потрібно було знайти, чим ще зайняти розум.

І тут з’явилось рішення — можна погратися з Життєвою Есенцією, таємничою Силою, що нею користувався мій оригінал, коли виходив за рамки людського буття. Разом із цим мені відкривався цілий світ.

Завдяки їй я дослідив себе до такого ступеня, що з точністю знав як працює моє тіло, хоча і не для всього мав назви. Це було щось на рівні інстинктів — краще пояснити я не міг.

Хоча мій мозок і помічав усі процеси в тілі, йому не вистачало емпіричних знань, щоб осягнути їх. З цієї причини мені не залишалось нічого, окрім опустити важіль і залишити це на майбутнє.

Окрім того, щоб вивчати себе за допомогою Есенції Життя, я ще міг зайнятись переглядом навчальних матеріалів, що залишились у пам’яті.

Як і обіцяв оригінал, я все ще пам’ятав той Сон, в якому я був раніше. Я пам’ятав його з містичною ясністю — міг згадати все до останньої деталі.

 

***

 

— Чи є якась особлива причина чому я маю дізнатися про Великий Вибух? Невже залишилось щось особливе, про що науковці ще не дізнались, але щось з біса очевидне з магічної точки зору? — спитав я оригінала, що сидів переді мною на темно-червоному шкіряному кріслі.

Я сидів на такому ж, і нас оточував білий простір, що, здавалось, йшов у нескінченність.

— Щось на кшталт, але науковці скоріш проігнорували це, оскільки на їх думку це було занадто очевидно, а одже — помилкове. Або так, чи вони проігнорували це навмисно. Я не знаю, та і не важливо це, — безтурботно відповіла моя привабливіша версія.

— Перед тим, як я все розповім, послухай цю мою маленьку мудрість. Думай про цей Сон, як про пролог до твоєї нової історії. І як будь-який гарний пролог, він має так чи інакше заволодіти твоєю увагою. Інакше історія тебе не зацікавить. Я роблю те саме, оскільки неможливо придумати кращий початок історії, ніж початок усього, — пояснив мені він, і я одразу зрозумів що до чого.

Я кивнув, щоб він продовжив свій просвітницький пролог. Тепер я слухав з більшою увагою.

— Оскільки ти — це я, я знаю, що ти дивився декілька наукових документалок, і що деякі з них пояснювали, що Всесвіт був створений в такий маленьки проміжок космічного часу, що це просто розриває мозок. Ось і перша пастка. Якщо Всесвіт і справді був створений так швидко, то чому ж тепер, коли ми дивимось назад через часове вікно, ми будуємо теорії чому все виглядає так, курво, впорядковано, наче з фабрики вийшло? Теорії з будівельними блоками, що створюють будівельні блоки для створення будівельних блоків... ну ти зрозумів: просто продовжуєш так до нескінченності.

— О-одже, Всесвіт хтось створив власноруч? — підсумував я, але чомусь глибоко всередині я не здивувався. Однак це навело мене на питання, на яке я просто мав отримати відповідь. — Якщо це так, чи існує всемогутня та всезнаюча істота?

— Так, ні та ні, — відповів він. — Та дещо все ж існує — істота обмежена у всемогутності та всезнанні, а знаю я про це, оскільки я поза межами людського буття і створив своє Царство. В майбутньому ти теж таке створиш і тоді зрозумієш, чому я називаю її обмеженою.

— Царство? Я, себто, ти? — зі справжнім здивуванням я висловловив своє бажання знати більше.

— Так, я назвав його Простором Снів, — він з посмішкою виконав моє бажання.

— Снів?

“Хмм, якщо подивитись на моє оточення, і справді є зв’язок.”

— Це тому ти сказав, що у тебе з Морфеусом багато спільного?

— Так. Це взагалі-то сталось випадково, коли я виявив наслідки виходу за межі людського буття. Саме тоді, коли я досліджував свої Сни, я виявив як справді працює Транседентність (*раніше “вихід за межі людського буття”). Та взагалі-то я досліджував інші речі, — пояснив мені оригінал.

— Можеш повірити: Сни набагато цікавіше, ніж ти думаєш. Все: від їх справжнього фізичного призначення до духовного, до їх біологічної необхідності для всіх живих істот — все дивним чином пов’язано.

— Але перш ніж ми зіскочимо з теми, повернімося до теми твоєї освіти, — сказав він і махнув рукою. Переді мною з’явився двовимірний екран, що показував знайому сцену.

— Певен ти знайомий з цією двовимірною таблицею з позначками, ще відому як “GRID”, — середовище для розробки архітектури програм. Там є безліч безцінних інструментів для спрощення планування та роботи, — пояснив мені він. Оскільки я ще в школі навчився працювати в “AutoCad”, для мене це було знайоме. — Та нам зараз важлива не чим воно є, а саме її інструменти.

 

*П.п.: хотів би я сказати, що це не на правах реклами, але я хз. AutoCad’е, де мій ґонорар? До речі, що таке той GRID, я й гадки не маю. Я качкував це, але ніц не знайшов.

До речі, “качкувати” — це від “duckduckgo” — замінника пошукової системи ґугл.

 

Помахом руки двовимірна сітка змінила вертикальне положення на горизонтальне. Тепер, щоб нормально роздивитися її, мені довелося дивитись трохи вниз. Він знов махнув рукою і в центрі з’явилась точка. Після наступного помаху з’явилось більше точок. Ще помах, і центральна стала більше та почала світитися. Раптом я зрозумів до чого все йшло.

— Намагаєшся змоделювати Сонячну систему, чи, може, галактику? — поцікавився я.

— Сонячної системи буде достатньо. У твоїх спогадах такі сцени часто виникали у документалках, — зауважив він як добре він знає, якими спогадами я зараз володію. — Цієї моделі сонячної системи цілком достатньо для перехожої неосвіченої людини, щоб дізнатись як Сонце та планети впливають один на одного. Але вона неправильна з однієї простої причини. Чи можеш ти сказати цю причину? — закінчив він свою презентацію з таким питанням.

На цьому я задумався. У мене зайняло декілька секунд, щоб пригадати всі ті документальні фільми, і тут до мене дійшло.

— Помилка в тому, що простір не двовимірний, а тривимірний.

— Тепло, та все ж ні, — відповів він на мої роздуми помахом руки.

Сітка набула об’єму та цього разу показала мені як справді все працює у Сонячній системі, хоч і приблизно.

Потім він продовжив пояснювати:

— Проблема в тому, що ми, люди, так прив’язані до трьох вимірів, що навіть припустити не можемо, що їх може бути більше. Одначе, мова, що ми звемо математикою, показує що вимірів набагато більше. Та навіть так думати неправильно з наступної причини: простір не має вимірів або Законів, окрім тих, які ми самі створюємо, щоб пояснити наше обмежене сприйняття реальності. Простір — просто Простір: ні більш, ні менш. Найкраще пояснення, яке ми можемо йому дати — “Простір — це Концепція”.

— Ага... — сказав я, за звичкою, нахилив голову вбік і почухав праву щоку, наче був у глибоких роздумах. — Певно це значить, що ця частина моєї освіти буде пов’язана з Концепціями та їхньою важливістю для мене?

— Вгадав. І, якщо про це зайшло, яка концепція найбільш відома? — спитав він мене у відповідь.

Я знов поринув у думки.

— Оскільки наука — неправильне джерело знань для нас, тоді, певно, я маю спрямувати погляд у бік філософії? Ем, здається я зрозумів, до чого ти хилиш. Ти про Хаос і Порядок, чи не так?

— Ти правий. Якщо копнути достатньо глибоко, можна помітити, що всі шляхи ведуть до них, — погодився зі мною мій оригінал. — Та все ж, навіть це неповна правда, а правда ось у чому. Оскільки я створив власне Царство, у мене було купа можливостей спостерігати, досліджувати, робити висновки про результати та, нарешті, створювати Теорію Всього*.

 

*П.п.: науковці з певних галузей поставили собі за мету описати все у Всесвіті за допомогою однієї формули. Вони назвали цю мрію “Теорією Всього”.

 

— Хах, а як науковці відреагували на твою “Теорію Всього?” — поцікавився я.

— Взагалі-то, в моєму часі вони і самі до неї допетрали, але, як завжди, вони намагаються знайти іншу відповідь. Ти знаєш це як вираз “все є енергією”.

“О, справді, це я пам’ятаю.”

— Так в чому ж полягає твоя правда? — запитався я свого оригінала.

— Це на диво просто. Все є Хаосом, а Порядку не існує, — заявив він.

— Ем, — я подумав секунду та спитав, — тоді чому всі думають, що Порядок взагалі існує?

— Саме це і не давало мені спокій. Тож мені довелося влаштувати маленький брейншторм, щоб знайти відповідь, — на секунду він спинився і продовжив. — Щоб зрозуміти, що таке Порядок, мені спочатку треба було зрозуміти, що таке Хаос. Тому я почав вивчати літературу: від релігії до науки, до магічних теорій та схожого окультного мотлоху.

— Я вивчив все це і мене осяяло — неможливо визначити Хаос, оскільки це проти самої його природи. Та можливо відділити шматок від нього та визначити його низькоякісну версію. Я називаю це Потенційним Хаосом, або Потенційними Балами, як це знають користувачі моєї Системи.

— Е? Система?

“А це вже цікаво.”

— Та, ми з декількома друзями працюємо над Системою. Вона ще в стадії розробки, але це зараз не важливо.

— Гаразд. Що далі? Я хочу вчитись.

— На чому я зупинився, ах так, Хаос, за його сутністю, неможливо визначити: він не має форми, нічого не містить і насправді неосяжний та незбагненний. Це небуття до того, як щось у ньому з’явиться. Навіть це зображає лише частину хаосу. І кожен, хто намагається визначити Хаос, отримує лише його обмежену версію. Саме це я називаю Потенційним Хаосом, і саме тоді, коли я вивчав це, я створив усі мої теорії.

На цьому він зупинився, сів зручніше та продовжив.

— Саме завдяки Потенційному Хаосу деякі істоти можуть створювати власні Царства, і саме так я створив своє. Зробити це вже надто легко. Просто забажай, і він перетвориться, згідно з твоєю Волею, — він тицьнув в мене пальцем, усміхнувся і продовжив знов. — Тут і починається найцікавіше.

— За самою природою Хаосу, ця обмежена версія все ще дотримується його суті — невизначності. Одже, що можна з нею зробити? Знов, це легко — використай це та визнач її таким чином, щоб нові закони не конфліктували з основними її концепціями, але дозволяли існувати тому, чого ти бажаєш.

— Ну, я трохи затягнув з поясненням, тож подумай над цим трохи, теж.

Так я і зробив. Я довго думав та зіставляв все, що він розповів. І допетрав. Як він і казав, це дуже легко.

— Ми говоримо про те, що таке Порядок, та чому всі думають, що він існує. Якщо я правильно зрозумів, тоді Порядок — це Хаос визначений Часом?

— Близько, — підтвердив мій оригінал і пояснив мені свою теорію. — Порядок — це структурований Хаос, що постійно змінюється. Таким чином, можна дати Порядку тимчасову форму до того, як він знову перетвориться у Хаос, оскільки все спочатку було Хаосом. А Час — це лише відлуння Порядку, що повертається до первісного стану.

Оригінал знову зробив помах і 3Д-модель сонячної системи змінилася. Сонце і планети зникли — залишилась сама сітка.

— Ось тобі приклад. Сітка представляє тимчасову структуровану форму Хаосу — Порядок. Припустимо хтось визначив ці лінії за Простір — тепер ми отримали певний вимір Царства.

— Гаразд, ми надали Царству форму, але не вистачає зміни. Без неї все миттю повернеться до Хаосу.

І знов він махнув рукою, і цього разу всередині прямокутників, що створювали сітку, виник колір. Він почав тремтіти та згинати сітку, і незабаром вона зламалась, наче більше не могла витримувати миттєвої зміни тиску з усіх боків.

Ще помах, і знову з’явилась сітка, але цього разу колір її не зруйнував. Натомість він потік разом із невідомою силою. Час від часу він руйнував сітку, але в цілому вона зберігала форму.

— Колір представляє Хаос і його основний принцип, сітка — Простір та структуру Порядку, Плин Хаосу представляє зміни. Час — це відлуння тих змін, що вже відбулись.

Більше я його не слухав. Я просто відвернувся від моделі та своїх підозр.

— Хоча це дещо важко зрозуміти поза контекстом, це на подив легко.

— Так і є. Настільки легко в широкому сенсі, що будь-хто міг би створити історію створення чого завгодно. Але це легко лише до цієї миті. Якщо спробувати визначити більше, ти скоріш собі зламаєш мозок, ніж справді зрозумієш що до чого, — відповів він.

— Але це все лише підґрунтя, чи не так? — спитав я його.

— Так. Тепер, коли ти маєш базові знання про сили Творіння, час переходити до складніших речей. В нашому випадку — як взагалі можливо хоча б здійснити ці зміни в стані Хаосу, тимчасовий він чи ні?

“Справді чудове питання.”

Коли він побачив жагу до знань в моїх очах, він спитав:

— У твоїх спогадах повинно бути відео Роберта Ланца на Ютубі, в якому він пояснював свою віру в те, що Всесвіт зосереджений навколо біологічних форм життя. Пам’ятаєш?

— Ух.

Я трохи подумав і згадав. Це була цікава презентація, в яку він вклав думку про те, що Всесвіт зосереджений навколо свідомості біологічних форм життя, і що останні натомість формують Всесвіт. У цій презентації мене найбільше вразив уявний експеримент впливу спостерігача на предмет, який ще не спостерігали, і те, що його стан був невизначений до того, як хтось на нього погляне.

— О, тепер час вивчити свідомість?

— Саме так. Свідомість — найзагадковіша частина буття, — з дещо меланхолічним поглядом він продовжив. — Прямо зараз я можу розповісти як формується свідомість, оскільки твоє існування більшою частиною є результатом цих знань. Одначе, те, як виникла перша свідомість, що я називаю Першим Спостерігачем, — цього я не можу пояснити.

— Тобто саме цей Перший Спостерігач спричинив Великий Вибух? — спитав я тієї ж миті, коли це спало мені на думку.

Оригінал заперечив це хитанням голови.

— Це можливо, не заперечую, але скоріш за все ні. Поточна ітерація Всесвіту, що в ній ми живемо, повинна бути результатом багатьох експериментів. Із загальної структури Великого Вибуху та його росту можна побачити, що процес упорядкований настільки, що не важко уявити, що у Творінні ще таких багато. Зрештою, навіть моє Царство в деяких аспектах було змодельовано за ним.

— Але що в ньому особливе — це його масштаб. Масштаб та вимоги до “заліза”, що для поточного мене є просто сміховинними.

— Точно.

Після цієї заяви між нами повисла тиша.

— Думаю нам слід повернутися до вивчення свідомості.

— Ага. Де я, ах точно, Роберт Ланца та його біоцентризм. Він був гарним науковцем, і його теорія мала вплив на деякі з моїх експериментів — та такий, що я допоміг йому отримати визнання та подбав про те, щоб його теорія вкоренилася в основи науки та біології*, — на цьому він на мить зупинився і продовжив.

 

*П.п.: Фізика — це наука, біологія не фізика. Біологія — це не наука?

 

— Авжеж, його теорія була неповною, оскільки Всесвіт зосереджений не тільки навколо життя. Окрім біологічних форм життя, є й інші, що мають свідомість. Від біологічних форм до стихійних*, до примар та духів і, нарешті, богів.

 

*П.п.: елементальних духів замінено на стихійних духів, оскільки перше у мене підкреслюється як помилка. Аналогічно: елементалі — стихійники (що до речі теж підкреслюється... та до біса). Ще цікавий варіант — живолаки.

 

— Кожного ми згодом обговоримо, але зараз варто сказати, що біологічне життя — єдина форма життя. Дехто може казати, що це найнижча форма життя, якої можна досягти, але це їхня думка — не моя.

— А тепер поговоримо про саму свідомість — сказав він, і я почав слухати. — Якщо не брати до уваги те, як виникла перша свідомість, загалом, процес її формування не складний. В основі полягає один-єдиний факт — якщо ти можеш спостерігати Хаос, тоді ти маєш свідомість. Дай свідомість каменюці, і, певною мірою, вона стане стихійною формою життя.

— Як я вже казав, якщо не брати до уваги Першого Спостерігача, для Живого дуже легко створити Життя. Специфіка процесу може бути різною, але кожен варіант більш-менш легкий. Однак, це все випливає з однієї простої умови.

На цьому він зупинився і почав на мене витріщатися. Я знав, що він чекав, що я скажу це, одначе, на мій захист, я довго не міг допетрати.

— За цією умовою ти повинен мати доступ до певної форми Хаосу.

— Близько, — він кивнув. — Ти повинен мати уявлення про Хаос в усіх його формах. Я маю на увазі, що тобі потрібен доступ до певних форм Сили. Незабаром ми дійдемо до цього, бо до цього все й веде. Та спочатку я закінчу зі свідомістю.

— Свідомість — це Хаос, відображений всередині. Іншими словами, тієї миті, коли у тебе в будь-якій формі виникне думка “Я”, ти є свідомістю.

Він зробив маленьку перерву від свого одкровення та запитав дещо інше.

— Як гадаєш, якими будуть перші думки такої свідомості, чого вона захоче?

— Ем, я не хочу помирати? — я висловив своє припущення.

Оригінал кивнув.

— Так, коли свідомість вперше спостерігає себе, вона усвідомлює, що її форма тимчасова. Хай там що, вона не може заперечити цей факт. Тієї ж миті виникає перша емоція — страх. Страх за своє існування. Тоді вона породжує нову — жадібність. Жадібність існувати за будь-яку ціну.

— І, коли ті двоє поєднуються, вони народжують чистий егоїзм, — оригінал сказав це, і водночас його лице посуворішало, а тон став нижчим для більшого ефекту. — Візьми мої попередження до уваги, бо не має в світі нічого більш егоїстичного за саме Життя. Після Смерті ти хоча б звільнишся від усього, але поки ти Живий доведеться продовжувати йти по трупах, щоб подовжувати своє існування. Виключень немає — не виключення навіть я, хоч я й біологічно безсмертний у певному сенсі.

— О. Ну добре, — відповів я, трохи приголомшений тим, як все повернулось.

— Можеш не сумніватись, — додав він. — Свідоме Життя зробить що завгодно аби продовжити своє існування, і ця риса є найбільш значущою, бо помітити її найлегше. Але водночас її й найлегше проігнорувати. Щодо інших форм життя, як духи чи стихійники та навіть у якомусь сенсі боги, там все навпаки: це не так легко помітити, і тим паче — проігнорувати. Це може бути пов’язано з тим, що вищі форми життя знають більше, що відбувається, коли ти перестаєш існувати.

— Ось чому Життя так відчайдушно прагне жити — люди навіть вигадують Потойбіччя, щоб не впасти у відчай від того, наскільки вони марні, у справжньому масштабі.

— Це, ем, наводить на відчай, — сказав я, одначе, він ще не закінчив.

— Тому у своєму новому житті, коли ти зустрінеш когось, хто зневажає правду Смерті, як-то некроманти чи хтось ще, зроби так, щоб вони пізнали пекло. Не тому, що Життя священне та схоже лайно собаче — ні: просто Смерть чекає на кожного, а вони заслуговують цього найбільше, — сказав він і додав, — Ах, тільки уявити, як вони повзають в багнюці та благають мене, а я їм відмовляю. Це дещо радує мене.

— Скажи? — нерішуче пробуркотів я.

— Запам’ятай, молодший я, — він сильно кивнув і його лице вже не здавалось таким серйозним. Він продовжив: — Так ми будуємо нові шари навколо того первинного егоїзму, що визначає нас самих. Якщо правильно усе побудувати можна отримати людину, яку можна назвати Доброю. Однак Добро різниться від людини до людини, оскільки визначення дещо туманне.

Він знову кивнув, а потім продовжив: “Ми вже недалеко від головної частини. А зараз — свідомість має багато імен. Ці назви її водночас і визначають, і описують. “Свідомість” — це слово, що пояснює все і більше нічого. Мені більше подобається «Воля», оскільки потрібна Воля жити за будь-яку ціну. Інша причина, чому мені так подобається ця назва, полягає в тому, що саме Воля визначає глибину свідомості. Думай про це так: будь-який досвід, що ти отримаєш у майбутньому додає тобі Волі. Іншими словами, чим більше ти живеш, тим сильніша твоя Воля. Зазвичай, те що ти пережив значить більше, ніж те, як багато ти пережив.”

Він знову взяв коротку перерву, щоб я встиг усе обдумати, та продовжив: “Ця частина дуже важлива для тебе. Я не зміг би відправити частку своєї Волі туди, де б ти не опинився. Одже, я мав подумати над іншим шляхом створити свого клона.”

— О.

Коли до мене нарешті дійшло, він кивнув і продовжив: “Ти — нова іскра Волі. Іншими словами, ти — нова свідомість, що була народжена у цьому тілі. Однак самої нової свідомості недостатньо — в основі маю бути Я. Існує одна теорія, що називають теорією унікальності спостерігачів. В її основі судження про те, що кожна свідомість унікальна — навіть якщо зробити повну копію когось, в результаті отримаєш різні Свідомості.”

“Це частково правда, бо навіть якщо я зроблю свого клона, перший момент, що він спостерігає, різниться від мого, однак у ньому є посилання на мене. Можеш уявити це як мати номера, наприклад 1, але з різними дробовими частинами, як 1.1, 1.2 і так далі. Мені байдуже яку саме дробову частину має мій клон, якщо ціла частина залишається незмінною. Ключ до цього — спогади.

— Поки у мене є мої спогади в якомусь сенсі я буду прив’язаний до тебе, мого оригіналу? — підсумував я для підтвердження.

Він заперечив це хитанням голови.

— Ні, спогади доволі просто можна підробити. Навіть я так можу, що казати про спеціалістів. Ні, нова Іскра Волі має містити в собі всі спогади, усвідомлення та прозріння. Вони мають бути викарбувані у цій Іскрі. Якщо все буде гаразд, навіть якщо хтось зітре всі спогади, якщо Іскра Волі неушкодженою, вона матиме зі мною зв’язок — слабкий, але зв’язок.

Знову на привабливому мені з’явилось серйозне обличчя.

— І тут ми наближаємось до суті — чому я взагалі відправив тебе мандрувати Творінням. Колись у майбутньому, коли ти станеш достатньо сильним і зможеш захистити свою Волю у Реальності у великому масштабі. Того часу я сподіваюсь, що зможу відчути твою Волю та зв’язатися з тобою чи іншими клонами в Творінні.

— І зійти в цей новий Світ, якщо захочеш? Коли б не забажав? Робити що захочеш? Можливо згідно з бажанням панувати в ньому?

— Ха-ха-ха-ха-ха-ха, — сміявся він над моїм прикладом, до речі доволі довго. Коли він нарешті замовк, то відповів: “Ха-а, годі було очікувати меншого від мене. А, хай там як, відповіддю буде я не знаю.”

— Ні? — спитав я здивовано

— Не очікував цього? Гаразд, я буду з тобою чесним. Усе це лише маленький експеримент на стороні, — відповів він. — Себто, я навіть ще не закінчив усунення того пантеону йолопів з Землі, тож думати в такому великому масштабі я не можу. Насправді кілька думок є, але якщо мої теорії вірні, а вони вірні, тоді масштаби Творіння настільки величезні, що навіть просто відвідати все я зміг би лише Вічність потому. Якщо це взагалі можливо, не кажу вже про шлях Загарбництва.

— О, ну, якщо подумати над цим, хіба це не звичайний плин речей? — спитав я у відповідь.

— Може, і якщо я продовжу розкидуватись клонами, хтось із них почне щось таке. Зараз я не планую починати тур завоювання світу. Якщо такі вже думки у твоєму новому розумі, тоді вперед, зроби це. Зрештою, нове життя — нові цілі.

— Хм, я про це подумаю колись, — відповів я.

— Як хочеш, — він легко сприйняв мою нерішучість. —Тепер, коли ми вже розглянули основи Сил творіння та Свідомість. Почнемо з найцікавішого — Сил.

 

***

На цьому я залишив спогади про Сон, але саме цієї миті я зрозумів справжню природу того Сну.

Навіть якщо це було просто повідомлення, у ньому був не мій оригінал. Ні — це був я; я, занурений у складні “ЯКЩО ..., ТОДІ”-процеси; я, що вже мав сценарії, які могли бути тільки результатом численних експериментів і спостережень своїх реакцій на прокинення у новому середовищі.

“Цікаво як багато ітерацій йому довелось пережити, га?”

Та це ще не все.

Ні.

Оригінал використав цього нового мене як касетний програвач, що читав мені книгу, хоча про це він жодної гадки не мав.

Та навіть це ще не кінець.

Я зрозумів це тільки коли почав переглядати Сон, що Нагадує, як я його називаю, коли я зміг копнути глибше, ніж могла дати проста розмова із самим собою. Наче я відкривав заархівовані файли, тільки щоб знайти ще більше заархівованих файлів.

“Бісові Сни уві Сні. Мабуть, тільки параноїку могла прийти думка зробити це у вигляді Сну, чи певно я маю сказати Дао Сну, якщо я вже живу в архетипі китайської цивілізації”.