Сила вирішувати

На дворі був третій день мого тимчасового арешту, і проходив він на дворику. Тоді настали зміни.

До мене завітав старигань з довжезною бородою.

Це була швидка розмова, щоб підтвердити усе що сталося в мій перший день. Після декількох тем, які було важко пояснити ламаною мовою, я люб’язно попросив прислати вчителя, який навчив би мене їхньої мови.

Він погодився, і пізніше до мене завітала нова людина. Це був чоловік середніх років з чорним волоссям, як і будь-хто тут, як і я.

З першого ж погляду я зрозумів, що потрапив у халепу, бо кожна літера була азійського походження без жодного натяку на захід — навіть числа.

Одначе, я змирився і робив усе можливе, аби вивчити цю мову якнайшвидше. Але навіть із моїм новим читом це триватиме деякий час.

 

***

 

— Нарешті, час для головної частини, — оголосив мій оригінал, що сидів навпроти. — Певен, що вже не можеш дочекатись, але ти повинен був вивчити основи основ, оскільки тільки так ти зможеш зрозуміти подальші речі.

Він підвівся з червоного крісла — одного з тих, що ми на них сиділи, та жестом попросив мене теж встати. Я підвівся, і тієї ж миті крісла зникли, а разом з ними — проєкція, на якій оригінал пояснював мені основи Творіння.

Все зникло, і тоді він зробив крок. Цього вистачило, щоб наше оточення задрижало. Все почалось зі стопи, яка торкалась білої порожнечі, на якій ми дивним чином стояли.

Звідти дрижання побігло навколо нас і разом з цим земля змінилась. З білої порожнечі з’явились дерев’яна плитка та камінь. За ними із землі почали зростати стовпи.

Незабаром виникла загальна структура додзьо.

Усі нещодавні події та величний вигляд додзьо сильно тхнули впливом «Матриці».

Коли з’явився дах, додзьо стало майже ідентичне показаному в фільмі, і якщо хтось запитав би про різницю, вона була у розмірі.

Це додзьо було принаймні втричі більшим за показане у фільмі.

— Ще не закінчив із Матрицею?

— Ще б пак. Немає кращої аналогії, ніж бути уві Сні, — відповів він. — Плюс віртуальна реальність зараз дуже популярна.

— VR? А, ти ж згадував, що відіслав мене 2063-го року. Як воно працює? Просто цікаво, — спитав його я.

— Ну... — на мить він завагався, хоча потім пояснив: — Якщо чесно, вона просувалась би набагато повільніше, якби я не втрутився і не лупцював би тих, хто мені не подобається, аби просунути ті чи інші речі. Насправді мій вплив не обмежується сферою VR. Я витратив багато сил на колонізацію космосу, і даної миті ми маємо бази на Місяці та Марсі, а наразі плануємо ще й подальше розширення.

— Як шкода, що не можу це побачити. Чому ти не додав жодних спогадів про це?

Я справді хотів хоча б декілька з них.

Він помахав рукою та заговорив:

— Це не так весело, як показують в кіно. Якщо чесно, навіть коли я посмикав за правильні нитки, все рухалось доволі повільно. Ці спогади не важливі і тому не додані.

— А чому ти взагалі вирішив втрутитись? — спитав я з цікавості.

— Є багато причин, але найголовніша полягає в тому, що я хотів відвернути увагу публіки від подій за кулісами. VR була першим кроком, щоб приховати все те лайно, що люди починали робити, коли отримували доступ до моєї Системи, — пояснив він.

— Зрештою, якщо весь час почнуть з’являтись надлюдини, це лише питання часу, коли решта дізнається про це. А так усе звалили на VR. Як щодо космічної програми... що ж, окрім тих змін, що я планував для Землі та для будь-чого на ній: живе воно чи ні, я хотів, щоб наша нація стала космічними колонізаторами. Так я зміг би дослідити решту галактики, коли закінчу із Землею, — на останній частині він всміхнувся.

— Зараза. Сподіваюсь зможу зробити щось схоже у цьому новому житті, — зауважив я. — Гаразд, якщо ми вже в додзьо, приступімо до головної частини.

Він змахнув рукою, і в протилежній частині додзьо виникли кам’яні ляльки. Вони трохи нагадували Стікмена*.

 

*П.п.: це, як то кажуть, «палка, палка, аґуречик». Такі модельки в іграх були дуже популярними, коли я вчився в школі. Не знаю як зараз.

Ох, я справді сподіваюсь, що всі тут грали у цей жанр. Файтинги зі стікменами — просто вид мистецтва, навіть для мене, а я відеоігри не дуже полюбляю.

 

— У тебе бюджет закінчився, коли робив ці манекени?

— Ну-у, я просто люблю їх підривати, — відповів він.

«Цікаво, чи стосується це і мене?»

Він прийняв знайому позу, і я почув перше слово, що здійнялось з його вуст.

— КА

Раптово з глибин моєї душі виник глибокий крінж, але коли поміж його рук щось виникло, він випарився і сліду не залишив.

— МІ

Це навіяло чимало спогадів з дитинства.

— ХА

Найкращі роки мого дитинства.

— МІ

— ХА

З криком і могутньою позою світло спалахнуло у його руках; промінь кинувся вперед, щоб підірвати кам’яних стікманів.

Бум

 

*П.п.: Ка́ме-Хамеха́ — прийом з аніме «Драґонбол».

 

Я весь здригнувся від того вибуху, а потім, на автоматі, трохи відступив. Одначе, як не дивно, після цього жодної пилинки не здійнялось

Коли з цим було закінчено, він широко всміхнувся через те, як я дивився.

— Ну, що думаєш про це?

— Правду кажучи, спочатку я дійсно хотів крінжанути, але заспокоївся, коли побачив, як щось справді сталось, — невпевнено відповів я.

— Добре, ось тобі моя порада. Навіть якщо атака яскрава, це не означає, що вона хороша. Ти навіть гадки не маєш, як багато людей робило це у справжньому житті, коли отримували доступ до моєї Системи. Деяких навіть довелось забанити та піддати цензурі, — пояснив він.

— Справді? До бану кидати? Чому? — Я не здивувався, що вони таке робили, але щоб дійсно блокувати їх?

— Окрім того, що це тупо та марнотратно? Ну якщо тобі потрібна причина, я сказав би так. Пам’ятаєш Стенди із «ДжоДжо»? — я кивнув, і він продовжив: — Дехто з тих хлопів зробив суперменську версію Стенда, і пішов героювати. Бляха. Це було доволі весело спочатку, але, коли інші почали наслідувати риси культових фігур та навіть копіювати їх, я закрив лавочку.

— Це привертало забагато уваги, особливо тому, що тоді ще не була доступна VR. Правду кажучи, саме ці події послужили мені поштовхом зайнятися VR.

— Може це тебе не хвилює: все ж ти в іншому світі, тож можеш робити, що хочеш, а я не зможу тебе зупинити. Але хоча б не роби того, за що мені буде соромно, будь ласка, — сказав він. Трохи виглядало, наче він благав.

— Хай там як, повернімося до справи. Раніше культове «Каме-Хамеха» гарний приклад тому, що я хочу показати. Це яскрава атака, і доволі сильна, але порівняй це з обсягом Сили, який потрібен для такої атаки, і зрозумієш, що воно того не варте. Ні — набагато краще додати до атаки деякі Аспекти, і тоді вже використати її, — пояснив мій оригінал. — О, і коли я кажу «Аспекти», маю на увазі те ж, що для Магів — Закони, та Дао — для Даосистів. Це наче ввести у свою Силу Концепцію, що додасть їй в потужності та ефектах.

— О, гаразд. Покажеш ще щось, будь ласка? — я зрадів побаченому та попросив ще.

— Не хвилюйся, я на це розраховував. Зрештою, я знаю, що найбільше мене чіпляє.

Цього разу він підняв праву руку з розкритою долонею та направив її вгору. Цього разу сталось щось неймовірне, і воно просто кричало про магію.

— Фаєрбол.

Над його рукою виникла куля з полум’я. Вона була не такою й великою, може трохи більшою за його руку, але випромінювала тепло та світло.

— Найбільш відома атака з фентезі. Тільки побачиш, і воно просто кричить про магію, правда? — я просто кивнув.

Тоді він направив фаєрбол на кам’яні статуї. Всупереч моїм очікуванням, він рухався не надто швидко. Насправді за ним легко було простежити очима.

І знову, всупереч моїм очікуванням, що станеться, коли вона дістанеться своєї цілі, ніц не сталось. Просто зупинилась.

БУМ

Витіснене повітря вдарило через секунду після звукової хвилі, і я похитнувся. Я був трохи приголомшений, бо ще ніколи не був так близько до вибуху.

Знову й пилинки не піднялось у повітря, наче вибуху у цьому Сні ніколи не було.

— Там було енергії так само як коли я використав Каме-Хамеха.

— О-о, — відповів я.

— Скажи? Доволі велика різниця, якщо додати до Сили Аспект, — сказав він.

— Точно, це завжди так?

Він заперечив, похитавши головою.

— Ні, та майже завжди результат буде потужнішим, ніж від чистої Сили. На цьому ми і почнемо наш урок.

Він знову підвів руку та створив фаєрбол, але цього разу іншою він створив ще один.

— Тобі, мабуть, здається, що два фаєрболи однакові, але насправді — ні. Кожен створений різним типом Сили. Дивись уважно.

Він почав із правого, він рухався повільно, і знов почувся «БУМ», коли він досяг своєї цілі. Мене досягла ще одна звукова хвиля та стиснуте повітря. Я був готовий, тож це вже мене не спантеличило, але я все одно інстинктивно похитнувся.

Під кінець все виглядало так само як раніше. Кам’яні статуї, змелені у крихту та діра в землі. Однак, я кліпнув, і знов з’явились ті самі кам’яні чоловічки.

Тоді я помітив, що оригінал ворухнув лівицею, тож почав слідкувати за наступним фаєрболом. Він поводився так само, і згодом почувся новий «БУМ». Коли трохи оговтався, я побачив, про яку саме різницю він казав. Повітря навколо здригалось від сильно перегрітого фаєрболом повітря, а біля зони вибуху, я бачив мерехтіння вогню.

— Певен, що ти бачиш різницю, але ти не можеш зрозуміти, що з цього випливає, — прокоментував він замість мене. — Дозволь пояснити. Напередодні я розповів тобі про Хаос, Порядок, і чому вони — одне й теж, але мають різні принципи. В нашому випадку, Порядок грає роль Структурних Сил, а Хаос — Концептуальних.

— Структурні Сили використовують переваги структури, за якою були створені. Щоб створити другий фаєрбол, я витягнув з повітря гази, а між їхніми молекулами створив неймовірно сильну вібрацію, аби розігріти їх. Своєю Силою ти даєш формуєш полум’я та даєш команди, як йому поводитись. Так в своїй основі працює Магія — шляхом використання Реальності навколо тебе.

— Магія? — в роздумах я повторив це слово.

— Так, Природа Магії витікає з Порядку, принаймні так це на Землі. Не маю й гадки де ти зараз, тож не можу сказати, як у тебе буде. Пам’ятаєш вислів «Все — Енергія»?

Я кивнув, і він продовжив: «Що ж, науковці б посміялись, якби я сказав їм, що енергія — те ж саме, чим Маги називають Ману. У своїй основі, Мана — це Структурований Хаос та Закони, які визначають наш Всесвіт. Маги беруть цю енергію та формують закляття, що діють за певними Істинами та Законами. Якщо спростити це для інших, можна сказати, що Магія — це Реальність, а Реальність — Магія».

Я порозмірковував про те, як все вимальовував оригінал , і зрозумів.

— Магія сама по собі не Добро й не Зло, і лише твої дії надають їй відтінку?

— Твоя правда. Як із будь-чим в цьому світі, саме твої дії надають Світу історію — не Сила, — підтвердив він мої слова, та знову заговорив.

— Якщо ти вже до певної міри розумієш Структурну Силу, дозволь пояснити щодо Концептуальної. Згідно з ім’ям, саме ними вона живиться. До речі, у першому фаєрболі жодних розігрітих газів не було, та все ж він завдав такої ж шкоди, як і другий. Різниця саме в наслідках. Концептуальні Сили — тимчасові та не несуть жодних наслідків, якщо тільки їх на це не запрограмували.

— То-ож коли такий фаєрбол досягне своєї цілі, він просто розчиниться, наче й не існував? — спитав я, трохи здивований такою ймовірністю.

— Так, у цьому випадку, концепція фаєрболу поєднала в собі вогонь, силу, рух та вивільнення сили, яку я в неї вклав. Коли концепція досягає мети, вона просто повертається до Хаосу, на відміну від справжнього фаєрболу.

— Хоча на початку можна відчути чітку різницю, тим розмитішою, чим більш ти звикнеш до своєї Сили. Це може трохи збити з пантелику, але ця презентація не обмежується лише крутими речами, що їх я тобі показав. Вона показує, що Сили можна класифікувати, а також — як створюють ці Сили, — на цьому він закінчив презентацію та всміхнувся, наче очікував питання.

Я несвідомо облизнув губи та спитав, що найбільше мене турбувало: «До якого типу належить твоя Сила?»

Та все ж він не відповів — лише дав трохи часу. У мене не було вибору, тож я почав думати про це, розглядати з різних кутів поточну ситуацію та, зрештою, знайшов відповідь.

— Магія? — вигукнув я з надією, що це правда, навіть якщо у глибині душі знав, що це не так.

— Ще б пак ти про таке не мріяв. Але, боюсь, що маю тебе розчарувати, — відповів він зі злою посмішкою.

— Ні, моя Сила за природою належить до типу Концепції, але перш ніж поринути в розчарування, спробуй думати так. В багатьох історіях Магія прив’язана до певної кровної лінії, чи щось на кшталт. У минулому житті ти хоч щось магічне у собі відчував до тієї аварії?

З такої точки зору можна і справді побачити кілька аргументів.

— Ха-а-ах. Гаразд. Продовжуй.

Він кивнув та продовжив свою лекцію: «Як я вже казав, хоча на нижчих рівнях є різниця між видами Сил, на верхівці розрізнити їх стає дедалі важче. Та причина проста. Коли досягаєш вершини в одній категорії Сили, помітити не встигнеш, як досягнеш межі. Щоб подолати її, ти заглиблюєшся у протилежну категорію і знову розвиваєшся. У моєму випадку, я додаю Структуру до Концепцій. А в Магії навпаки — ти додаєш Концепції до вже наявної Структури.

— Пам’ятаєш всі ті магічні кола, що ти бачив в аніме тощо? — я кивнув на це. — Ті кола — це Концепції, що їх додали до Магії, задля посилення контролю. Концепції легше зрозуміти. Візьми фаєрбол, прочитай декілька основних теплових законів, і його потужність збільшиться в рази.

Ось, я покажу, — помахом правої руки він створив поруч ще одну проєкція.

Від його руки тягнулась вертикальна лінія метр завдовжки. На кожному кінці була коробка. Та, що долу, представляла Структурну Силу, а що вгорі — Концептуальну.

Лінія була схожа на лінійку для виміру відстані, але ця йшла в обидві сторони, бо на кожному кінці були числа 100 та 0, а посередині — 50 та 50.

— Я зробив цей граф, щоб показати суть різниці між Силами та їх типами. Насправді кожен тип Сили можна було б назвати Магією, але ми, люди, таке не полюбляємо, тому і придумали їм різні назви. Долу має бути Мана, але всі кличуть її Чарами чи Магією. Головна особливість Чарів полягає тому, що вони безпосередньо керують Реальністю навколо користувача.

— Вгорі ми маємо Есенцію Життя, як я це називаю. Це Сила, що базується на Волі. З її допомогою ти не зможеш впливати на Реальність, як це робить Магія, але зможеш створити Реальністю, так би мовити, засновану на твоїй Волі. Реальність можна створювати лише на вищих рівнях, а на нижчих все, що ти можеш, — це створити на Реальності відбиток. Цей відбиток певним чином пасивно підказує Реальності, як їй поводитись.

— Цей граф неповний. Як гадаєш, чого не вистачає? — спитав він мене.

— Ем, гадки не маю, але бачу де саме. Всередині — де зустрічаються два типи, — я дав найкращу відповідь, що мав.

— Вірно. Коли ти досягаєш максимуму в певному типі, жага до самовдосконалення змушує тебе поглибитись у інші. Тоді, у найкращому випадку, ти досягнеш Балансу та створиш нову, третю Силу. Ця Сила має змогу керувати Реальністю та водночас пасивно бути під впливом Концепцій. Я називаю її Балансом, та різні цивілізації мають різні назви, і на Землі є одна така. Там її звуть Ци.

— Ци як Культиворська Ци? Невже Безсмертні дійсно існують? — щиро здивовано спитав я.

— Так, існують, і вони мають причину так зватися. Бач, якщо і в Структурі маєш успіх, і в Концепції, можна досягнути такого собі Стійкого ефекту. Це відбувається наступним чином:

— Спершу ти формуєш на собі відбиток Концепції Безсмертя — він попіклується про пасивний вплив Реальності. За допомогою відбитка, можна використати вплив Реальності, аби витягнути чи створити необхідний тобі стан тіла — жити, та не старіти.

— Ти ба. Так ти це й зробив? Ти напевно культивував своє безсмертя? — запитав я оригінала, посміхнувшись у відповідь.

Він закотив очі.

— Ні. Моя Сила походить з іншого напряму. Тут головне не помилитись — Ци — Сила доволі могутня, але має свої недоліки. Наприклад, хоч вона і має здатність впливати на Реальність, їй бракує масштабу та потужності Чарів. Тієї енергії, яку я використав на один фаєрбол, справжньому чарівнику вистачило б на 10, і кожен, при цьому, був би потужніший.

— З іншого боку, Ци має гнучкість Есенції, і це завдяки обмеженню на вплив інших Концепцій. Зазвичай, користувачі сил Ци обмежують себе в Концепціях і крокують одним шляхом до самого кінця. Я — інший, бо можу створити, або використати будь-що, якщо зрозумію як.

Після своєї бадьорої промови про свій вибір Сили він змахнув рукою в центрі проєкція графу. На тому місці виникла нова коробка з написом «Ци».

— Коротше, Баланс — Сила доволі потужна, але є інший шлях. Я називаю його Шляхом Кінцевості.

— Гаразд, теорію я розумію, але яка тоді кінцевість Магії та, той, як там її, Есенції Життя?

У мене було ще більше запитань, але згадав я лише очевидні.

— Ну будь дурнем, авжеж це Кінцевості самих Магії та Життєвої Есенції, — він ще раз змахнув рукою, і біля відповідних категорії з’явилися дві коробки з написами «К. Магія» та «К. Ж. Есенція».

— Поки ти не сказав, що назва погана, треба зауважити, що є декілька шляхів досягнути Кінцевості Сили, та кожен має дещо спільне. Це шляхи лише тієї Сили, що їх породила. Коли ти досягнеш Кінцевості, тієї ж миті втратиш змогу користуватись Силою протилежної категорії.

— Але? Я чую, що «але» вже на підході, тож має бути якийсь чит, так?

— Ага, — погодився мій оригінал.

Він змахнув рукою і з’явилась ще пара коробок. Вони зайняли вільне місце поруч з коробами «Магія» та «Ж. Есенція»

— Почнімо з Магії. Ті, хто відмовляються від Балансу та йдуть до Кінця, виявляють, що їх власна Сила, що служила їм, відхиляє протилежну. На Землі та, вірогідно, в інших частинах Творіння Маги давнини зрозуміли: якщо твоя Магія відхиляє внутрішні Концепції, чому б не пошукати їх ззовні? Тож вони шукали вихід та знайшли його. Як гадаєш, що це?

Я почав думати над новим питанням і незабаром все стало з біса очевидно.

— Віра? Ти про Богів та їхні Сили?

— Так, за допомогою певної кількості Концепцій, породженими вірою, вони об’єднали Магію та Віру та створили Святу Силу.

Помахом руки на коробці поряд з «Ж. Есенцією» він написав «Свята». Також з’явились стрілки, що показували зв’язок.

Залишилась ще одна коробка без назви, і я вже бачив куди він веде.

«Якщо Концептуальна Сила нематеріальна, чи щось таке, тоді їй потрібна якась структура, аби за щось зачепитись і знов не розчинитись в Хаосі. Але яка структура? Точно не Реальність, бо вона розчиниться у ньому, певно. В такому разі потрібно щось менше за Реальність, але таке ж складне, щоб мало змогу втримати її, її, її. А!

— А, я зрозумів щодо останньої, — з усмішкою заявив я.

— Звісно! Зрештою, ти — це я. Так — структурою тут є біологічне тіло, або, в нашому випадку, подвійна спіраль ДНК. Лише ДНК достатньо складна, аби зберігати всю ту інформацію, і водночас достатньо проста для впровадження змін, задля подальшого розвитку користувача.

— Реальність, що постійно розвивається, змінюється та розширюється. І все це в формі біологічного створіння, що має свідомість спостерігача Творіння. Спершу біологічне тіло було місцем для створення Балансу, де можна закодувати Магічну кровну Силу, і це водночас місце де можуть існувати всі види Сили.

— На Землі, ще до того, як я з’явився, існувала лише одна Кінцева Концептуальна Сила. Її звали Псионікою. Існує багато видів Псионіки, бо їх Сили залежать від Концепції, яка дала їм початок. Ти вже знаєш декілька таких — це Сили Людей-Ікс з фільмів та коміксів.

Ще один помах, і з правого боку від Магії виникла Псионіка та стрілки, що вели до неї.

— Вау, — сказав я, але оригінал знав, яке питання спало мені на думку.

— Я вже казав, що дотримуюсь Кінцевого шляху Життєвої Есенції, тож у мене немає Сил Псионіки, але насправді я використав схожий метод і створив власну їх версію. Я назвав їх Авральними на честь Тоґаші, оскільки саме на його ідеї Аури я збудував свою Силу.

— Тоґаші? Типу той самий?

Він кивнув і мене охопила ностальгія, але водночас з глибин душі зростала роздратованість.

— Прошу, скажи, що він все ж закінчив Хантер Хантер?

— Насправді так, але лише коли я відвідав його та вирішив одну його проблему. Після цього він був наче підліток на гормонах, — відповів він з широкою посмішкою.

З посмішкою, яка поза сумнівами означала, що він щось задумав.

«Що він — ОЙ»

— Я ж ніколи не дізнаюсь кінець манґи, чи не так?

Тоді він почав голосно сміятися, бо знав, що дістав мене.

«Лярво, вже сумую за Інтернетом»

 

***

 

Коли прокинувся, я не мав жодного вибору, окрім як вилаятись.

Кожне речення він просочив сенсом і знанням. До того ж кожного разу, коли я переглядав цей Сон я розумів кожну його думку і чому він думав саме так.

Цього разу остання частина вибила в мене ґрунт з-під ніг. Самі тільки думки, що я не матиму більше змоги зануритись у глибини цього глобального сховку знань, приносили мені страждання.

Його посмішка та її сенс приносили все більше сліз.

Тієї ночі, після того, як виплакав всі сльози, я спав наче дитина.