234.
Зовні вітер знову посилився. Листя ґінкго, що росло в шкільному дворі, закрутилося у повітрі й через шпарину у вікні залетіло до класу, впало просто на плече Сю Джов.
Дзян Лін мимохідь зняв листок:
— Розв’язуєш тест?
— А... так.
Сю Джов лише тепер опам’ятався, глянув на свою роботу з 14 балами — обличчя одразу спалахнуло, і він квапливо намагався її сховати.
Для когось на кшталт Дзян Ліна, для кого 141 бал із математики — це вже невдача, побачити, що він набрав лише 14... Невже той подумає, що з ним щось не так?
Ні, ні, ні! Не можна цього допустити! Інакше те нечисленне хороше враження, яке він справив на Дзян Ліна, може розсипатися!
Але його рухи були надто повільні — очікувано, роботу встигли перехопити.
Сю Джов лише дивився, як Дзян Лін відкриває вікно, бере тестовий зошит, оглядає його кілька секунд і трохи хмуриться.
Сю Джов завмер і з тривогою дивився на нього.
Все. Він точно вирішив, що я... ну ви розумієте.
Може, його мама дозволяє йому дружити тільки з особливими дітьми?
Сю Джов намагався щось пояснити, але натомість побачив, як Дзян Лін з тією самою роботою обходить клас, сідає поряд і каже:
— Є завдання, які ти не зрозумів? Я можу пояснити.
235.
Під час пояснення завдання вони сиділи дуже близько — майже плечем до плеча. Сю Джов чітко вловлював знайомий запах прального засобу на його одязі.
Голос Дзян Ліна звучав просто біля вуха, обличчя Сю Джов потроху червоніло, і він не міг зосередитися — весь час відволікався на те, як їхні рукава торкалися.
І тоді Дзян Лін легенько вдарив його по лобі пальцем:
— Слухай уважно.
Сю Джов підняв очі, побачив холодний погляд і ще більше зашарівся.
236.
Дзян Лін справді не дарма вважався найкращим у класі — його пояснення були чіткими, структурованими, з вкрапленнями додаткових знань.
Сю Джов мимоволі занурювався в його логіку, і те, що ще недавно було заплутаним клубком, раптом почало розплутуватися.
Дві години минули ніби за десять хвилин. Коли зошит був повністю розібраний, Сю Джов подумки захоплено зітхнув — він і не думав, що між ним і математикою може бути примирення.
І все це — завдяки доброму та розумному Дзян Ліну!
Він остаточно вирішив стати його вірним прихильником!
Він погладив край зошита, глянув на хлопця й тихо сказав:
— Дякую.
Його щоки ще більше спалахнули від погляду Дзян Ліна.
У Сю Джов дуже світла шкіра, тому рум’янець виглядав особливо яскраво, а великі округлі очі робили його ще беззахиснішим.
Дзян Лін відвів погляд і злегка покашляв.
— Та нічого. Я можу і наступного разу допомогти.
Він трохи наголосив:
— Бо ми ж дру-зі.
Тож перестань так червоніти.
…Такий милий.
237.
— ...Друзі?
Сю Джов прошепотів це слово, моргнув своїми довгими віями, а потім опустив голову, ніби хотів щось сказати, але не наважився.
Дзян Лін трохи напружився.
Може, не варто було так підкреслювати?
Він же знав, що Сю Джов має до нього почуття, і все одно вжив це слово — «друзі»… Це не занадто жорстоко? Але ж і залишити все без пояснень — теж не варіант.
Він зітхнув у думках.
Що робити? Він просто не хоче його образити.
238.
Але Дзян Лінь і уявити не міг, що Сю Джов в цей момент вже салютував у своєму серці сто разів!
ДРУЗІ!
Дзян Лін сам назвав їх друзями!
І його перший у житті друг — це ще й його краш!
Сю Джов вже мріяв замовити дві стрічки з написами: одна — «Я і Дзян Лін — друзі», інша — «Дзян Лін і я — друзі», і влаштувати парад по місту.
А що таке друзі? За книжкою з соціалізації — це ті, хто подобаються одне одному, можуть разом їсти, вчитися, гуляти.
Так, як він і Дзян Лін: їдять разом, вчаться в порожньому класі, відвідують авіамодельний гурток…
Ось що таке мати друга. Це так щасливо.
239.
Сю Джов відчував, що життя з другом і без нього — це ніби два різні світи.
А коли цей друг ще й той, хто тобі подобається…
Раніше його життя ніби ховалося в темному вологому куточку, куди не доходило сонце. Він з-за кутка дивився на щасливі миті інших людей, надивившись — знову ховався в тишу.
Але після приходу Дзян Ліна — світло прорвалося всередину.
Його куточок потроху наповнився теплом і світлом.
Він більше не говорив тільки з квітами, хмарами чи хлібом.
240.
Осіння злива ставала дедалі густішою. Листя спершу жовкло, потім ставало сухим, закручувалося й падало.
На дорозі вранці вже лежав тонкий шар свіжого снігу.
Від осені до зими ці нові теплі й незвичні миті стали для Сю Джов частиною щоденної рутини.
Удень Дзян Лін чекав його біля дверей класу, щоб піти разом обідати, пояснював помилки, водив до авіамодельного гуртка.
Увечері вдома Сю Джов притискав до себе кота, обличчя сяяло від щастя.
— Так добре, котику.
Кіт, обережний до всього, одразу вигнув спину — раптом Сю знову візьме його й потягне танцювати.
Але цього разу Сю просто притулився щокою до його шерсті й тихо прошепотів:
— Мені дуже пощастило.
— Як добре, що я зустрів Дзян Ліна.
241.
Тепер, ідучи до школи, Сю Джов більше не здавався самотнім примарою. Навіть з’явилися кілька знайомих, яким він міг помахати рукою.
Наприклад, Король Лі Дзі з Мао Ао , яких він підкорив своїм кулінарним талантом, або Джан Байцянь, з яким обмінюється навчальним досвідом, а ще життєрадісна голова авіагуртка — Сестра-Метелик, Сестричка-Видрочка та золотистий ретривер Джов Шу.
А от фламінго, Рудоволосий Брат, завжди дратувався, коли бачив його з Дзян Ліном, ніби роздувався, як річковий їжак.
Але навіть він, коли зустрічав Сю на вулиці, незграбно махав йому рукою й тікав.
Сю подумав: Дзян Лін мав рацію — усі ці люди справді хороші.
Йому більше не було страшно ходити до гуртка, він почав отримувати задоволення від спілкування.
242.
Після того як A31 загинув у катастрофі, членам гуртка авіамоделювання треба було терміново до грудневих змагань створити новий дрон.
Часу було обмаль — навіть на вихідних усі збиралися й працювали над новою моделлю.
Сю не дуже розумівся на техніці, але допомагав із простими справами або приносив їжу.
Цієї п’ятниці він спік удома ароматні гарбузові пиріжки — маленькі, золотисті, з коробки навіть пахло на відстані.
Кіт хотів вкрасти, але Сю переміг його в боротьбі розумів.
Відкривши двері до класу, він одразу помітив, як усі підвели голови. Сестричка-Староста, чутлива на запахи, миттєво злетіла до дверей:
— Сю Сяо Джов, ти знову щось смачненьке приніс?!
Сю, трохи соромлячись близькості, подав коробку:
— Гарбузові пиріжки.
— Ох! Це ж те, що треба — солодке для стомлених старшокласників!
Сестра-Метелик порхала по класу, роздаючи всім.
Сю тихенько сів на місце, взяв наждачку й деталі, почав обробляти.
Над дроном уже працювали — він допомагав із простішим: шліфуванням чи фарбуванням.
— Ось так буде легше.
Дзян Лін спостерігав збоку, потім підійшов, узяв його за зап’ястя і показав, як тримати зручніше.
Сю відчував вібрації його голосу в грудях — щоки запалали, вуха під волоссям почервоніли.
Але наступної миті хтось підняв йому чуба.
Дзян Лін, стоячи позаду, дістав пухнасту резинку у формі квітки:
— Заважає? Я зав’яжу тобі волосся, добре?
Сю розширив очі: Що?! Це ж як у сні!
243.
Навіть із резинкою-квіточкою в руках Дзян Лін виглядав елегантно. Його темні очі уважно дивилися на Сю, і той підкорився.
Руки Дзяна працювали невпевнено, дуже обережно.
Рожево-блакитна квітка тричі обкрутилася навколо волосся, перетворивши його в миленький «яблучний хвостик».
Сю не розумів, як виглядає, тільки кліпав очима, підняв погляд і зустрівся з поглядом Дзяна, який усміхався:
— Дуже милий вигляд.
Не дарма він одразу купив цю резинку — саме для цього моменту.
244.
Дзян Лін… сказав, що він милий?!
Світ навколо ніби вкрився блискітками, як від фей, на кожній з яких написано «Жити разом сто років».
Серце гупало, як барабан на весіллі.
Сю хотів увіковічнити цю зачіску, скупити всю фабрику пухнастих квіточок і щодня носити по одній, як обручку.
Він підняв погляд, щоки палали.
— Справді… милий? — спитав тихо.
Дзян Лін нахилився ближче:
— Угу, дуже…
Атмосфера ставала все більш романтичною, здавалось, з голови Сю зараз вирвуться рожеві сердечка.
І тут пролунав крик:
— ЗУПИНІТЬСЯ! ЩО ВИ РОБИТЕ?!
Рудий брат, мов мавпа, що побачила, як у неї крадуть банан, перескочив стіл і сердито витріщився.
— Що ви робите так близько?!
У гніві схопив наждачку й за кілька секунд відшліфував усі деталі.
— Все, я за нього зробив. Дзян, іди займайся своїм.
Дзян Лін: …
Потім Рудий брат повернувся до Сю:
— Наступного разу звертайся до мене, я тебе навчу!
245.
Хоч звучало це грубо, Сю розумів — Рудий брат ніколи не мав до нього злого наміру.
Мабуть, у друзів просто бувають різні способи турботи.
Сю підняв голову, глянув йому в очі й кивнув:
— Добре. Дякую тобі.
Щиро дякую, сердитий пташко.
Рудий брат на мить застиг, побачивши його з зав’язаним «яблучком» волоссям, знову почервонів.
— Ей, ти що…
Геть утратив запал, розгублено відвів очі:
— Наступного разу — тільки до мене. Не турбуй Дзяна.
246.
Сестричка-Староста, Сестричка-Видрочка й Джов Шу витріщились на це, наче дивились найцікавішу серію драми.
А сам Дзян Лін не відреагував, лише злегка зневажливо глянув на Рудого, усмішка на його обличчі злегка зникла.
Він знову подивився на Сю, який схилився над деталями.
Навіть запилена перлина — все одно перлина.
Це нормально, що його теж починають любити інші.
Це й було його бажання, щоб Сю знову відчув, що він потрібен.
Такий милий, він заслуговує на все найкраще.
247.
Коли того дня Сю повертався додому, падав сніг. Його кроки скрипіли на свіжому покриві.
Він не взяв шарф, і Дзян Лін дав йому свій.
Шарф пахнув ним — приємно, м’яко.
Сю сховав розпашіле обличчя в тканину, дивився на сніг.
І тут його зап’ястя обережно взяли в руку.
Дзян Лін подивився на нього і запитав м’яко:
— Постійно зав’язувати волосся — не надто зручно, правда? Ти не проти, якщо його трохи підстригти?
— Якщо не проти — спробуй.
