221.
Вітер на спортивному майданчику знову посилився, закручуючи золотисте листя ґінкго, а сухий рослинний аромат осені котився прозорими повітряними потоками.
Очі Сю Джов були мов прозоре джерело, і коли погляд Дзян Ліна впав у нього, його серце на мить збилось з ритму.
Перш ніж він усвідомив, його рука вже мимоволі піднялася і погладила Сю Джов по голові.
Кутики його вуст трохи піднялися, він нахилився і подивився Сю Джов в очі:
— Сю Джов, дякую тобі.
Насправді невдалі спроби під час запуску моделей літаків — це звична справа, вони вже давно звикли, як до неправильно розв’язаного прикладу.
Ніхто з цього не засмучується.
Але чому ж Сю Джов такий милий?
Бо навіть коли боїться говорити, все одно наважується підтримати, сказати, що хоче допомогти побудувати новий літак.
222.
— До речі…
Дивлячись на Сю Джов, чубчик якого розпатлав вітер, Дзян Лін ніби щось згадав і витяг з кишені худі маленьку коробочку:
— У мене для тебе є дещо.
Сю Джов трохи повагався, перш ніж прийняти її. Його бліді пальці торкнулися гарненької жовтої подарункової коробочки. Він не відкрив її відразу, а спочатку підняв погляд на Дзян Ліна, трохи нерішуче запитав:
— Що це?
— Обіцяні тобі заколки.
Дзян Лін трохи нахилився, поправив Сю Джов неслухняне волосся і тихим голосом прошепотів йому на вухо:
— Я сам їх вибирав, не знаю, чи сподобаються тобі. Якщо не хочеш носити в школі — не страшно, можеш носити вдома.
Сю Джов застиг, не наважуючись поворухнутися. Лише насилу прошепотів:
— Угу.
223.
Надто близько, ну зовсім надто близько.
Сю Джов здавалось, що його обличчя ось-ось почервоніє настільки, що на ньому можна буде підсмажити тост.
У такій ситуації, здавалося б, слід подякувати просто й відкрито, але що відбувається з його мозком? Ледь бачить Дзян Ліна — і все, внутрішня система перегрівається та зависає.
Аромат прального засобу, що йшов від Дзян Ліна, лоскотав ніс. Сю Джов трохи захитався, серце билося як шалене. Він стиснув коробочку в руках і мало не втупився головою в купу опалого листя.
Дзян Лін нахилився, приклав руку до його щоки і підняв йому голову:
— Опускати голову так низько — незручно, правда?
Тепло обличчя торкнулося долоні, і навколо все наче потепліло, розтануло, стало липким і м’яким.
Сю Джов підняв очі, і, зустрівшись поглядом з ним, мало не втопився в цій хвилі щільної, солодкої напруги. Він стиснув кулаки і вже хотів щось сказати, але...
Над головами пролунало грізне ревіння Рудого:
— Ей! Ви що там робите?! Хто вам дозволив стояти так близько?!
Сю Джов здригнувся і мимоволі зробив крок назад. Поглянув угору й побачив на балконі чотири голови, що витріщалися з кімнати клубу.
Президентка клубу, мала з клубу та Джов Шу мали явний пліткарський вираз обличчя. А от Рудий, вірний фанат Дзян Ліна, просто вибухнув:
— Сю Джов! Відійди від брата Дзяна! Я! Не! Дозволяю!
224.
Сю Джов замислився:
«Фламінго проти конкуренції?»
225.
Після клубного заняття Сю Джов не витримав і розпакував коробочку прямо в метро.
Усередині була ціла купа заколок — усі неймовірно милі.
Пухнасті вовняні квіточки, блискучі стразики, маленькі полунички.
Сю Джов мало не виконав повітряне сальто з розворотом у триста шістдесят градусів. Він глибоко вдихнув і вирішив, що ці заколки заслуговують на власну вітрину з ювелірними прикрасами.
Коли він розмірковував над дизайном цієї вітрини, вібрував телефон:
Дзян Лін: [Вже вдома? Сподобались заколки?]
Сю Джов в душі буквально бився об стінки:
Звісно, сподобались! Милі заколки, люблю-цілую! Це просто захоплення на рівні життя і смерті!
Сю Джов: [Угу.]
226.
Кіт помітив, що цього разу Сю Джов повернувся додому якийсь надто тихий.
Не витанцьовував, як зазвичай, не носився по кімнаті, лише погладив кота кілька разів і відразу рушив у кабінет.
Кіт здивовано витріщився, зробив коло навколо нього і смикнув за штанину:
— Мяу?
Сю Джов серйозно відсунув кота:
— Коте, не заважай. Я — старшокласник, у мене обмаль часу і купа завдань.
Він повинен старанно вчитись, щоб бодай трохи наблизитись до свого зразкового об’єкта симпатії.
Варто тільки згадати про Дзян Ліна — і Сю Джов відчуває себе як Папай після шпинату.
Він швидко зачесався, закріпив довгий чуб полуничною заколкою з коробки:
Готово!
Зібрався з силами!
Сю Байцао*, вперед!
Він урочисто відкрив рюкзак і витяг...
Ту саму злощасну, ще не знищену, контрольну з математики.
227.
Та сама 14-ка на контрольній світилась йому мов насмішка.
Обличчя Сю Джов змінювалося, як дискотечне освітлення. Його щойно запалений бойовий дух тріснув на друзки.
Прокляття! Невже життя настільки жорстоке?!
Він пам’ятав, що у списку відмінників Дзян Лін набрав 141 з математики.
Дзян Лін точно інопланетянин, інакше чому він сам набрав усього 14?
А де ж той один бал, щоб було хоч 15?! Де він, де?!
228.
Отак закінчився перший крок на шляху до "ботана".
Сю Джов обійняв кота й почав плакати, принагідно витираючи об нього сльози.
Кіт намагався вирватись, але марно — його змусили бути рушником. Він змирився, зітхнув і лизнув себе, слухаючи схлипування.
— Коте, ну чому все так! Математика така складна, ууу... Якби тільки мої оцінки були кращими... Я так люблю Дзян Ліна... Я так хочу вчитися з ним в одному університеті...
Він гортав ту зіжмакану контрольну, очі й ніс почервоніли, чорні зіниці вологі, довгі вії злиплися від сліз, а на голові ще й блищала заколка-полуничка — виглядав не лише нещасним, а й дуже милим.
Кіт пробачив йому за "рушник", і навіть лизнув його в обличчя — на знак розради.
229.
Після самостійного аналізу свого навчального рівня Сю Джов дійшов висновку про відставання... і витерши сльози, оптимістично вирішив, що відставання не таке вже й велике — хоча це неправда.
Він набирав у середньому лише половину балів Дзян Ліна.
Якщо той набирає 700, а він — 300, то Дзян Лін потрапить у топовий виш, а він — у... школу чаклунства?
Сю Джов тяжко зітхнув: треба старатись ще більше!
230.
Із самого дитинства Сю Джов вчився слабко — не через брак розуму, а через соціальну тривожність.
Йому було важко сидіти між однокласниками, він нервував і не міг зосередитися.
Його ідеальні батьки хотіли забрати його зі школи й знайти репетитора, але цей план протримався лише три дні — він ховався по дому як мишка, а 59 хвилин із години заняття йшло на гру в хованки.
Психолог порадив не ізолювати його від соціального життя — краще зростати поруч з іншими дітьми.
Тож батьки змирилися з тим, що син не буде генієм, і головне, щоб він виріс щасливо.
Так Сю Джов роками ріс ніби «поза штатом» у школі, аж поки в 11 класі не видав славнозвісну контрольну на 14 балів.
Але то було до того.
Тепер, коли він вирішив наблизитися до Дзян Ліна, то склав для себе суворий навчальний план.
Зокрема: після обіду він більше не йтиме додому на перерву — лишатиметься у класі на додаткові заняття.
231.
— Отже, коте, з обіду я більше не повертатимусь додому, гаразд?
Сю Джов трохи хвилювався, притиснувши кота мов сироту, що лишає заповіт:
— Зранку я залишу тобі їжу, пообідай, добре? Якщо захочеш пити — пий водичку, не помри з голоду.
Якщо буде нудно — вмикай телевізор, я знаю, що ти вмієш. Не спи цілий день, рухайся трохи. Може, купити тобі телефон? Якщо сумуватимеш — подзвони мені…
Кіт витріщився з подивом: невже людина йде й більше не повернеться?
232.
Сю Джов не зволікав. Уже наступного дня після складання плану приніс у школу навчальні матеріали.
Після обіду замість звичного маршруту до воріт, швидко повернувся у клас.
Нещодавно похолодало, кілька днів поспіль ішов дощ. Було темно й похмуро, хоча надворі — день. Порожній клас здавався запиленим, віконна штора колихалася на вітрі.
У тиші Сю Джов розгорнув книжку, витяг ту саму «сумнозвісну» 14-бальну контрольну і, наче богиня Нюйва, почав поступово виправляти всі помилки, бубонячи собі під ніс:
— Йду я шляхом довгим — сонце заходить,
Нулі з мінусами без логарифмів…
В старості шкодую, що не вчивсь змолоду…
Тангенс гострого кута не…
тук-тук — зненацька хтось постукав у вікно.
Сю Джов здивовано підняв голову і побачив Дзян Ліна в коридорі. Той стояв, вітер розвіював його чорне волосся.
— Чому ти не відпочиваєш після обіду?
233.
Перо випало з рук Сю Джов.
Хоча він уже бачив обличчя Дзян Ліна з близької відстані, та кожен раз той його ніби зачаровував.
Можливо, через холодний вітер Дзян Лін застібнув комір до останнього ґудзика, і з його спокійним виразом обличчя це додавало йому певної стриманої чарівності.
Але його очі дивилися тільки на Сю Джов.
Весь його внутрішній ритм збився, серце знову шалено калатало.
Тангенс кута не…
Кут не…
Що саме там було?
Він не прямий… чи Дзян Лін не прямий?
