Повернулася Мішель зі своїми підлеглими до поліцейського відділу тільки під ранок.

Решту ночі після початку операції вона провела, ганяючись за одним із підозрюваних, допитуючи його та інших, кого змогли спіймати помічники, та обшукуючи бар на ще якісь підозрілі докази.

Проте, на жаль, допит виявився малоефективним, а та частка наркотичних речовин у підсобці поза стійкою всім, що вдалося знайти. Вона повинна віддати належне тим, хто за цим стояв — діяли вони напрочуд обережно.

Тому повернулися вони майже ні з чим.

— Я питаю тебе ще раз: де знаходиться ваша база?! — один з поліцейських грюкнув кулаком по столу, звертаючись до наляканого офіціанта, але той наче води набрав: через жах перед співробітником поліції чи своїм босом (якщо, звісно, належав до тієї організації), залишалося незрозумілим.

Спіймати причетних: офіціантів, бармена, кухарів та гостей закладу — вдалося не так багато, як б хотілося, але достатньо для того — на їх думку — щоб з когось-то вивудити потрібну інформацію. Зараз із десяток підозрюваних, на диво тихо, стояли під стінами кімнати, кожного з яких тримав поліцейський, щоб ті не дали драпака. А одного з них допитував як раз молодший лейтенант, який не встиг вчасно приїхати на операцію через сімейні обставини — і цей допит тривав вже понад двадцять хвилин.

— Логане, припини, — зрештою шумно зітхнула Мішель, прикладаючи руку до голови — після ночі без сну та гармидеру, який ні на мить не припинявся, вже пострілювало в скронях. — Ми вже цілу ніч їх допитуємо — результату це ніякого не дало. Киньте всіх причетних до тимчасових камер, розберемося з ними пізніше, як знайдемо про них інформацію, — останніми словами вона звернулася до тих, хто тримав підозрюваних.

— Так, мем! — вигукнули вони, міцніше стискаючи з десяток людей та штовхаючи їх у бік камер.

— Ви хоч знаєте, хто я?! Та я подам на вас у суд!

— Благаю, відпустіть! Я не причетна! Я тільки нещодавно почала там працювати!

— Ми так просто цього не залишимо!

Кімнату наново наповнив гармидер: хтось з підозрюваних почав вириватися, кидаючись гучними словами, а хтось прийняв свою долю й дозволив себе відвести.

Мішель знову зітхнула, масажуючи скроні, а потім перевела погляд на диван під вікном, на якому, не зважаючи на галас навкруги, солодко спала дівчина, завдяки якій вона і змогла помітити, що коктейль, який дивно на ту подіяв, винесли як раз з підсобки. При дівчині не було навіть малесенької сумочки, тому дізнатися, хто вона і де мешкає виявилося неможливим. Залишалося лише чекати, коли вона прокинеться, але з тих пір, як Лео поклав її в машину, дівчина міцно заснула й поки ще не прокидалася.

«Трохи заздрю такій здібності міцно спати», подумала Мішель, яка прокидалася від найменшого шуму навкруги.

Однак вона не знала, що й Евелін, про яку йшла мова, була такою самою. А спала вона зараз так довго й глибоко тому, що цьому посприяв її янгол-охоронець, який наразі сидів на підвіконні, споглядаючи за всім, що відбувалося.

— Як же ну-у-удно-о-о, — протягнув Асмодей — демон Евелін, який теж був тут — сидячи на одному зі столів. — І от нащо треба було вводити її в стан сплячої красуні, га, Рафаелко? Тепер не можемо відправитися додому, бо ще, бачте, не закінчено це завдання! — він насуплено вп’явся поглядом в наручний годинник, на якому криваво-багряними літерами на чорному тлі мерехтів напис «дочекайтеся, коли ваша підопічна прокинеться, щоб завершити завдання», наче хотів його спепелити.

— Бо вона страждала через цю гримучу суміш, яку її змусили випити! — шумно видихаючи, вкотре мовив Рафаель. — Я й так не зміг ніяк відмовити її від походу в це богопротивне місце, тож хоч допоможу пережити наслідки.

— Змусили випити? — гмикнув демон. — Наскільки я бачив, ніхто її не заставляв.

— А звідки їй було знати, що окрім алкоголю там ще й наркотики, га? — хмуро парирував Рафаель, тільки зараз згадуючи, що Асмодей вже, на відміну від нього, міг бачити крізь стіни та двері — це й було ще однією причиною, з якої він залишався біля нього на вулиці, бо і так міг спостерігати, що відбувалося всередині з їх підопічною.

— Ну, це вже дрібниці, — позіхнув Асмодей, лягаючи на стіл, закидаючи одну ногу на іншу й схрещуючи пальці на животі — при цьому ні єдиний папірець перед сидячим за сим столом поліцейським не поворухнувся.

Рафаель закрив очі, шумно вдихаючи та видихаючи повітря. Треба тримати свої емоції під контролем, якщо він хотів хоча б цього разу успішно скласти екзамен на звання янгола-охоронця, якому б могли довіряти більш складні й заплутані душі.

Відкривши очі, він раптом стикнувся поглядом з Мішель, волосся якої вже було чорним з деякими каштановими пасмами, а не рудим — як виявилося, вона на операцію надягала парика. Жінка його звісно не бачила, але від несподіваного її появлення Рафаель трохи смикнувся, ледве не пройшовши крізь вікно назовні.

Мішель тим часом дивилася далеко на сонце, яке вже майже повністю показалося з-за обрію, мружачи очі та борючись зі сном. Треба протриматися ще трохи, допоки підлеглі не відшукають про підозрюваних інформацію, а потім вона з отриманими папками поїде додому й розбереться з ними в тиші.

— М-м-м…

Від тихого звука жінка стрепенулася та подивилася вниз. Дівчина, яка там спала, почала ворушитися та відчайдушно кліпати очима, наче намагалася позбутися залишків сну. Мішель тут же взяла найближчий вільний стілець, поставила перед диваном і сіла на нього, вичікуючи, поки незнайомка остаточно прийде до тями.

Рафаель, який теж почув, що його підопічна прокидається, кинув погляд на годинник. На ньому щойно нарешті змінився напис.

«Ваша підопічна успішно позбулася впливу зла!»

Рафаель полегшено зітхнув, мляво усміхаючись: тепер її життю нічого не загрожувало.

— От же ж, вдалося-таки, — цокнув Асмодей, у якого на годиннику значилися інші слова.

«Ви втратили контроль над підопічною!»

— Д-де я?.. — Евелін, схопившись за голову, примружено дивилася на стелю, намагаючись пригадати події минулої ночі.

Рафаель закусив губу, розуміючи, що його вміння ще далеке від ідеалу: допомогти її тілу позбавитися цих речовин йому вдалося, але позбавити її головного болю після цього він не зміг. «Ну, хоча б завершив завдання на свою користь. Напевно…» Бо годинники обох вперто мовчали, досі не повідомляючи їм про закінчення сього завдання, хоча їх підопічна вже прокинулася.

— У поліцейському відділі, — спокійно мовила Мішель, трохи нахиляючись до дивану, щоб дівчина змогла побачити її лице. — Як почуваєтеся, міс?..

— Міддлтон, — автоматично відповіла Евелін, але потім сенс перших слів нарешті дійшов до неї. — Стривайте, в поліцейському відділі?! — дівчина різко сіла, про що відразу пошкодувала — скроні пронизав такий біль, що вона невдоволено ойкнула.

— Міс Міддлтон, ви пам’ятаєте, що було вчора?

— Вчора?.. — дівчина напружено замислилася. — Я зібралася з подругою піти до бару, але прийшла першою, а потім… Потім… М-м-м, — біль знову полоснув вже по потилиці, а спогади ставали дедалі не чіткими. — Гадаю, я щось з кимось пила? — непевно припустила вона. — Але, насправді, я не впевнена, — сумно зітхнула вона, ніяково переплітаючи пальці.

— Вам дали випити наркотики, — безжально повідомила Мішель, уважно слідкуючи за реакцією Міддлтон — хоч вона сама увела її звідти, не треба виключати факту, що ця дівчина могла бути замішана в усьому теж.

Евелін, яка дивилася більше на свої пальці, ніж на поліцейську перед нею, раптом підняла голову й ошелешено витріщилася на жінку. А потім по її щоці скотилася сльоза.

— Н-нар… нарко… тики?.. — пробелькотіла вона, сильно кліпаючи очима, щоб не дати волю риданням. Скільки жаху її мама розповідала їй про се, скільки газет вона читала про ці речовини, скільки людей бачила в госпіталі, які ніяк не могли позбутися залежності від них — а тепер вона, сама того не знаючи, теж їх прийняла! Від переляку перехопило дихання, долоні спітніли, а серце так шалено забилося об грудну клітину, наче мало намір її пробити. — Ні-ні-ні-ні-ні, не може бути! — дівчина схопилася за волосся, скуйовджуючи його ще більше, але в наступну мить вже була на ногах, відчайдушно хапаючи повітря ротом, намагаючись дихати.

Асмодей, лежачи на столі, здивовано вигнув брову, не очікуючи подібної реакції своєї підопічної, та трохи піднявся, наче хотів розгледіти все ближче. Рафаель же стурбовано зістрибнув до неї з підвіконня, не знаючи, що робити в такій ситуації, але тут на допомогу знову прийшла вже чорноволоса жінка.

— Все добре, добре, не треба так нервувати, — Мішель скочила слідом, звертаючись до неї вже більш лагідним тоном. — Ви випили лише половину стакану, а потім відразу заснули, тому відбулися лише головним болем. Відпочинете декілька днів, поп’єте багато води — і незабаром їх не залишиться в вашій крові, — жінка почала гладити дівчину по спині, спокійно все роз’ясняючи.

— Так… Так, — розгублено вичавила Евелін, несвідомо піддаючись м’якому тембру та заспокійливим колам на спині.

Рафаель і сам видихнув, вкотре дякуючи Мішель. Асмодей лише позіхнув, потягуючись та сідаючи на стіл.

— Якщо ви не проти, то ми б хотіли взяти у вас аналіз крові — нам треба виявити, який саме наркотик ви прийняли для нашого розслідування, — можливо ця дівчина випила залишки якогось, якого вони не знайшли під час обшуку.

— Так, звісно… Буду рада допомогти, міс?..

— Девідсон, — посміхнулася Мішель. — Зараз мій помічник Лео відведе вас до нашої лабораторії, — більш гучним голосом продовжила вона, озираючись на хлопця, який сидів неподалеку — від її слів він відразу схопився на ноги. — А потім відвезе вас додому. Добре?

— Так, дякую, — мляво усміхнулася Евелін у відповідь.

— Вітаю, мем! Вітаю, панно! — до них підскочив Лео, вітаючись з ними двома по черзі.

Мішель лише на це кивнула й відправилася до свого кабінету, а Евелін зніяковіло пробурмотіла у відповідь:

— В-вітаю, пане Лео.

— Прошу сюди, панно! — Лео вказав у протилежному напрямку від того, куди пішла Мішель. Евелін кивнула і пішла першою, а хлопець попрямував за нею.

В цю мить в янгола й демона продзвеніли годинники.

«Завдання виконано! Незважаючи на програшний початок, вам вдалося врятувати підопічну від сил зла!»

«Завдання виконано! Незважаючи на виграшний початок, вам не вдалося затягнути підопічну в глибини зла!»

А потім, наче почекавши, коли вони прочитають, напис на годинниках відразу змінився.

«Наступне завдання відбудеться за двадцять чотири години!»

— Оце так розщедрилися, — присвиснув Асмодей, який зовсім не виглядав засмученим програшем. — Ну, тоді побачимося через день, Рафаелко. Смакуй свою недоперемогу, поки є час, — вишкірившись, Асмодей відсалютував та зник в багряному мерехтінні.

Рафаель розлючено зціпив зуби, стиснувши кулаки.

Як не хотілося визнавати, але його суперник правий — без допомоги Мішель йому навряд чи вдалося б витягнути звідти Евелін. Але не важливо, яким чином йому дісталася перемога — і взагалі-то, одне завдання годинника він все ж таки виконав! — головне, щоб з підопічною все було добре.

Роздумуючи над тим, що йому ще вчитися й вчитися виходити сухим з таких-от ситуацій без чиєїсь допомоги, Рафаель поплентався вслід за Евелін та Лео, які встигли далеко відійти — хоч завдання вже виконано, йому хотілося знати, що та безпечно добереться додому.