Люди — найзагадковіші, а водночас
найпростіші створіння в всесвіті.
Ніч обіцяла бути довгою.
Стоячи перед сумнівним закладом, чоловік з білявим наче сніг волоссям збентежено тупотів ногою та переводив погляд з наручного годинника на вишукану, але дещо пошарпану будівлю й назад кожні п’ять секунд. Він ніяк не міг дочекатися, коли стрілка опиниться на потрібній відмітці. Ну чому час йде так повільно?!
— Припини вже тупотіти, дратуєш, — не дивлячись на такі слова, чоловік, який стояв поруч, виглядав доволі розслаблено. В нього, на відміну від першого, було чорне, наче вороняче крило, волосся.
— Це ти мене дратуєш своєю присутністю! — відгризнувся перший чоловік, а потім закусив губу — ну скільки можна проявляти ці негативні емоції! Ось чому він і не міг ніяк перейти на вищий рівень. — Чому ти тут стовбичиш, якщо можеш хоч зараз до неї піти? — вже більш спокійно додав він, шумно видихаючи.
— Просто хочеться подивитися на твою пику, коли ти туди зайдеш, — вишкірився чорноволосий чоловік. — А якщо я піду зараз, то мою увагу приверне зовсім не наше невинне ягнятко, — він провів язиком по губам, вже уявляючи бажаний смак.
— Знову збираєшся порушувати правила? — гнівно повернувся до нього біловолосий чоловік, не припиняючи кидати погляди на годинник. Ще трохи!
— А коли це я їх дотримувався? — зареготав він, проводячи рукою по своєму волоссю. — От як зовсім нещодавно, — чоловік посміхнувся, показуючи зуби та дуже виразні ікла.
— Я тобі ніколи цього не пробачу! — і знову біловолосий чоловік не зміг стриматися. Ну як, як він міг не помітити, що цей клятий демон шахраював?! Тоді він нізащо б не програв, нізащо б не дозволив Евелін піти до такого закладу!
— Ти кажеш так кожного разу, не можеш вигадати щось оригінальніше? — демон показово позіхнув, а потім раптом перевів погляд на свій наручний годинник. — О, можеш діяти, Рафаелко.
Пропустивши повз вух своє викривлене ім’я, Рафаель, який збирався відповісти, швидко подивився на ліве зап’ястя — стрілка нарешті просунулася на потрібну відмітку, і тепер на циферблаті годинника сяяв золотими буквами напис: «Ви можете діяти. Не дайте вашій підопічній перейти на бік зла!»
Не витрачаючи зайвого часу на сварку, Рафаель увірвався в заклад, звідки доносилася галаслива та якась доволі неприємна музика — але насправді все відбувалося менш драматичніше, він просто хутко закрив очі, а відкривши, вже опинився біля входу по той бік дверей. Згодом, таким же чином, з’явився всередині будівлі і його суперник.
Перед ними вимальовувалась сцена найогидніша та найприємніша на світі водночас — відповідно до появи сих двох. Люди пиячили, перегорювалися, танцювали, сміялися та курили, опісля пристрасно цілуючи першого, хто попадеться під руку. Вони насолоджувалися всім, що може запропонувати цей заклад, приглушуючи біль чи просто розважаючись, навіть не задумуючись про можливі наслідки. В повітрі зависло таке марево запахів, що біловолосий худорлявий янгол не зміг не затнути носа та скривитися. Це була справжня оселя зла і насолоди.
— Господи, в яке місце я дозволив їй потрапити?.. — ошелешено пробубнив Рафаель, не віднімаючи пальців від носа, оглядаючи туманні очі та нахабні вуста кожного, хто знаходився поруч.
— У справжній рай! — зареготав чорноволосий демон, а потім додав: — Хоча не мені таке казати.
— Рай?! — ці слова настільки застали янгола зненацька, що він не міг ніяк видумати, що відповісти. Але яке нахабство кликати це — раєм!
— Розслабся, Рафаелко, їй піде тільки на користь пізнати і цю сторону життя. А то дійсно зовсім невинне ягнятко.
— І в цьому її!.. — але не встиг він договорити, як демон знову показово позіхнув та, відсалютувавши, попрямував до стійки. — Асмодею!
— Так-так, — відгукнувся Асмодей, приймаючи земну форму — на очах у всіх! — та обвиваючи талію однієї з дівчат, яка спочатку здригнулася, але потім приємно розсміялася, побачивши, хто притулив її в свої обійми.
— Джеймсе! — вигукнула дівчина, блаженно прикриваючи очі, коли чоловік без зайвих слів заволодів її вустами.
Рафаель неприємно усвідомив, що суперник неодноразово відвідував цей заклад, оскільки ця дівчина знала його земне ім’я, що було проти правил. Але коли Асмодей взагалі дотримувався правил, як він сам нещодавно підкреслив? Демони, що з них взяти.
Провівши свого суперника лютим поглядом та розуміючи, що того вже більше нічого не цікавить, коли він побачив алкоголь та жінок — вкотре — Рафаель лише махнув на нього, починаючи озиратися та намагаючись вишукати в цьому пеклі яскраво-червону сукню. Зараз важлива лише їх підопічна Евелін. Він і так осоромився, коли програв у битві за її рішення відправитися сюди, тому не міг ще більше зганьбитися — в першу чергу перед самим собою — якщо дасть їй сьогодні потрапити в халепу.
Але скільки б не вдивлявся, стоячи на місці, побачити її він не зміг. Темні дерев’яні панелі на стінах, приглушені світильники на квадратових столиках та дивани з високими спинками, щільний натовп — все це створювало таке просторове навантаження, що в кімнаті панувала напівтемрява, через що розгледіти щось вдалині було важко. Навіть зі своїм гострим зором він не зміг звідси помітити червону сукню дівчини.
Проте, озираючись, зрозумів, що перше враження від цього закладу виявилося трохи хибним. Тут дійсно всі пили й курили, але лише мала частка поводила себе надто непристойно. І все одно це розуміння не позбавило його від тривог за підопічну.
Рафаель виснажено зітхнув, розуміючи, що йому прийдеться пройти вглиб кімнати, яка, схоже, мала форму букви «г», тому Евелін могла знаходитися за кутом, який ховала стійка. І хоча бруд цього місця в його янгольській формі не міг залишити сліду на білосніжному костюмі — як і він сам не міг торкнутися чогось — просуватися далі не хотілося від слова зовсім. Але зараз це було необхідністю. Тому, переступаючи через свою огиду, Рафаель почав йти, оминаючи біля входу знепритомлені від напоїв і курива тіла, та підозрілі калюжі на підлозі, не перестаючи крутити головою в різні боки — раптом вона все ж десь близько.
Поки він просувався крізь танцюючих людей, то помічав, що дійсно доволі багато відвідувачів, які переважно сиділи на диванчиках, не так огидно розважаються — за деякими столиками знаходилися групи або одинаки, які з неприкритим здивуванням споглядали на інших, котрі напивалися до такого стану, що або непритомніли, або вибльовувалися де попадеться. Краєм ока Рафаель помітив дуже примітну зовнішність однієї жінки в коротенькій оксамитовій сукні, яка спокійно пила свій коктейль, але ні на мить не припиняла кидати погляди в різні боки закладу. Це здалося янголу дивним, але завернувши за стійку, він нарешті запримітив в віддаленій частині кімнати червоний відблиск, тому відразу про неї забув.
Пришвидшивши свою ходу, Рафаель миттю опинився біля столика, за яким сиділа дівчина з розпущеним каштановим волоссям та чоловік вже не малих років, своїм виглядом нагадуючи Асмодея. Рафаель скривився від цього порівняння, а потім перевів погляд на підопічну.
Перед Евелін на заплямованому столику стояв напівпорожній стакан, а сама вона якось хиталася, ледве не сповзаючи з дивана та розфокусованим поглядом карих очей дивлячись просто себе. Чоловік навпроти неї попивав якусь на запах мерзенну рідину, хижацьким поглядом оцінюючи фігурку в червоній, вкритій блискітками, тканині.
Рафаель обурено окинув його поглядом і нахилився до дівчини, починаючи шепотіти їй на вухо:
— Треба забиратися звідси… Тут щось не так… Я потраплю в небезпеку…
Проте скільки б подібних думок Рафаель їй не вкладав, Евелін навіть рухом ніяким не подала, що чує його. Тоді янгол почав швидше та голосніше шепотіти, ближче присунувшись до неї, але вона тільки сильніше сповзала з дивана. Для неї, яка в житті не пила нічого міцніше кави, це вже було занадто.
Помітивши краєм ока, що чоловік за столиком поставив на стіл свій стакан та почав по дивану пробиратися до його підопічної, янгол зашепотів хуткіше, вже торкаючись її вуха — пальці трохи занурилися в голову дівчини.
І навіть це ефекту ніякого не дало.
Наскільки ж сильну гидоту цей чолов’яга підмішав їй в стакан?!
Рафаель рвучко випростався, збентеженим поглядом окидаючи пропахлу алкоголем та цигарками кімнату, не розуміючи, як йому визволити звідси свою підопічну. На поміч суперника годі й сподіватися — той тільки радий буде, якщо станеться найгірше.
Годинник раптом видав тривожний звук. Рафаель перевів на зап’ястя погляд, побачивши новий напис: «Ваша підопічна в кроці від перетину на бік зла! Покваптеся!» Збентежений янгол подивився на дівчину, яка вже явно була непритомна. Їй-Богу, цей годинник іноді видавав таке абищо!
А чоловік за столиком тим часом вже майже опинився біля Евелін, кидаючи мерзенний погляд на її відкриті ноги. Невже про це йшлося в написі? Але ж не вона до нього лізла!
Чоловік вже потягнувся підняти дівчину на диван, поближче до себе, і Рафаель зрозумів, що більше подібного нахабства терпіти не може. Це точно є екстреною ситуацією, тому приймання зараз земної форми не буде порушенням правил.
І тільки він збирався це зробити, як раптом поруч з ним опинилася рудоволоса жінка в оксамитовій сукні. У своїх туфлях на високих підборах вона була майже одного з ним росту. Придивившись, Рафаель впізнав її — це вона якось підозріло оглядала приміщення, п’ючи коктейль. Але, незважаючи на це, погляд жінки — хоча може вона тоді лише робила вигляд, що пила? — залишився тверезим.
— Мелісо, сонце, чому ти не дочекалася мене! — вигукнула жінка, єдиним кроком опиняючись біля Евелін, яка вже майже була під столом. Схопивши її під пахви, рудоволоса пані з легкістю витягнула звідти дівчину, уводячи її з-під носа чоловіка, та поставила на ноги, закидаючи одну руку собі на плече. — Вибачте, але вона моя напарниця цього вечора, — люб'язно посміхнувшись чоловіку, який ще не встиг зрозуміти, що до чого, жінка почала швидко віддалятися, явно сказавши перше, що прийшло в голову.
Рафаель здивовано застиг на місці, дивлячись їм вслід, не очікуючи такої підмоги, але побачивши, що вони вже завертали за стійку, здригнувся та рушив слідом.
Як тільки він знову наблизився до них, то раптом відчув сильну та яскраву ауру, яка йшла від цієї пані, яку чомусь не відчув раніше — настільки він був охвачений занепокоєнням за свою підопічну. Рафаель знову застиг на місці, оторопівши. Така аура була притаманна або вищим за рангом янголам, або не такої вже й багатої кількості людей — настільки небагатої, що він вперше зустрічав людину з подібною аурою. Чи це все ж була янгол під прикриттям? Якщо так, то Рафаель ніколи її не бачив раніше — адже зазвичай при прийманні земної форми зовнішність залишали такою ж самою — проте, може просто ще не доводилося?
Щоб перевірити свої підозри, він умить опинився перед жінкою, яка несла його підопічну, пильно вдивляючись їй в лице, але вони лише пройшли крізь нього, прямуючи далі до виходу. Значить, це все ж людина.
Озирнувшись на стійку, оскільки знаходився вже поруч, янгол побачив свого суперника, який у проміжках між ковтками чергового смердючого напою, продовжував цілуватися з тією дівчиною, зовсім не думаючи, що там зараз відбувається з його підопічною. Рафаель вкотре обурено подумав, що програти такій тварині, яка плює на правила — та ще ганьба.
Тим часом рудоволоса жінка з Евелін вже зникли в дверях, які вели назовні, і янгол, забивши на демона, кинувся їх наздоганяти.
Вийшовши на вулицю, він встиг помітити, як жінка, досі притримуючи дівчину, завернула за кут, прямуючи до задніх дверей бару, а не пішла якомога далі від нього, що було трохи дивним. Але людина з такою аурою навряд чи завдасть Евелін шкоди, тому Рафаель — майже не переймаючись — спокійно попрямував за ними, встигнувши помітити, що скрізь двері бару вивалився Асмодей з слідами помади на щоці й шиї, зі скуйовдженим волоссям та розстебнутою чорною сорочкою. Закотивши очі, янгол перевів погляд на пані та підопічну, які тим часом підходили до групи чоловіків у костюмах та капелюхах.
— Як ми і думали, цей бар по ночам продає наркотичні речовини, — відразу діловим тоном заговорила жінка, передаючи дівчину одному з чоловіків — скоріше, то був ще юний хлопець. — Подбай про неї, Лео.
— Т-так, мадам! — тремтяче прошепотів хлопець, обережно приймаючи непритомну дівчину. Він кинув якийсь полегшений погляд на задні двері бару, а потім попрямував з Евелін до купи машин, які стояли неподалік.
— Вони діють обережно, приносячи наркотики тільки по умовленим жестам та словам, тому перший зустрічний, який випадково натрапить на цей бар, не зможе дізнатися, що тут подають не тільки алкоголь, — тим часом почала пояснювати пані, приймаючи від одного з чоловіків довге пальто, щоб приховати коротеньку оксамитову сукню. — Виносять вони їх з підсобки поза баром — я помітила це, коли несли стакан тій бідолашній дівчині за замовленням одного з клієнтів, — продовжила вона, кидаючи погляд в бік машин, де хлопець на ім’я Лео як раз обережно клав Евелін на заднє сидіння авто. — Тому першим чином відправляйтеся саме туди, але будьте готові до усього — не виключено, що в такому закладі у працівників теж може бути зброя.
— Ця краля права: вона там є, — до Рафаеля тим часом підійшов Асмодей, який прийняв свою диявольську форму — сліди від помади відразу щезли, волосся придбало нормальний вигляд, а на ньому опинився трохи подібний як у Рафаеля костюм, тільки чорного кольору з червоними вставками та розстібнутими верхніми ґудзиками. — Я порадив власнику як раз на такий випадок.
— Кожен раз, як ти відкриваєш рота, то все більше й більше падаєш в моїх очах, — вкотре скривився Рафаель — цей демон постійно діяв йому на нерви.
— Рафаелко, відколи ти це почав робити мені компліменти? — вишкірився Асмодей, але Рафаель проігнорував його, перевівши погляд на групу поліцейських.
— Все зрозуміли? Тоді, до справи.
— Так, мем! — пошепки вигукнули чоловіки в капелюхах.
Жінка пройшла до дверей, відкрила їх та першою зайшла всередину, за нею чітко й тихо попрямували інші.
— Виглядають доволі вправними, — розтягуючи слова, мовив Асмодей. — Шкода, якщо вони дійсно прикриють цей бар.
— Сподіваюся, вони це зроблять, — відповів Рафаель, відвертаючись від дверей та дивлячись у бік машин, де стояв розгублений Лео, переводячи погляд з Евелін на двері, в яких вже зникли його старші. Вмить опинившись біля хлопця, Рафаель прислухався до його думок.
«Вона сказала подбати про неї. Тобто, що саме мені треба зробити? Відвезти дівчину в офіс та допомогти прочистити організм? Або пані Мішель мала на увазі просто залишити її в машині, а потім відправитися з ними на операцію? Але ж вони вже почали операцію, тому йти не треба? Ах, як же вчинити?!»
Як саме йому вчинити підказали різкі крики та ошелешені люди, які почали висипати з закладу та тікати куди очі дивляться. До кінця не усвідомлюючи своїх дій, Лео вихопив із кобури пістолета й кинувся в гущу натовпу, протискуючись усередину будівлі.
— О-о-о, на це варто подивитися, — Асмодей зник, явно відправившись у заклад.
Рафаель зітхнув, переводячи погляд на підопічну, яка скрутилася калачиком на сидінні машини під ковдрою й тяжко дихала — схоже знепритомніла вона тоді лише на декілька хвилин. Янгол стурбовано вслухувався в її дихання, розуміючи, що зараз її організм боровся з незрозумілою речовиною, яка в нього потрапила. Допомогти їй земними методами він ніяк не міг, а чи було застосування своєї здібності порушенням правил теж не дуже пам’ятав.
Цокнув годинник — з’явився новий напис. Опустивши на нього погляд, Рафаель полегшено видихнув, відразу проводячи рукою над головою Евелін. Якусь мить він вдивлявся в її лице, покусуючи губу, а потім слабко посміхнувся — її дихання почало нормалізуватися.
Щоб якось привести думки до ладу, Рафаель легко стрибнув на дах авто, в якому лежала його підопічна, та сів, звісивши ноги. В лице йому вдарили залишки марева запахів з тієї будівлі та свіжий вітер. Він закрив очі.
Просидівши так декілька хвилин, Рафаель уважно вслухувався в звуки навколо, розрізняючи, як люто кричать працівники та поліцейські в закладі, як лякливо галасують відвідувачі, які прийшли цієї ночі просто розслабитися за стаканчиком одним-другим, як трощиться скло та лунають постріли. І все це супроводжувалося акомпанементом дивної, гучної музики. Незабаром у цю какофонію вплелося тихе сопіння, яке донеслося знизу — Евелін нарешті заснула глибоким сном. Так їй скоріш стане краще.
— Хапайте, хапайте! — пролунав знайомий голос.
Рафаель відкрив очі, помітивши, як від закладу біжить вже знайома йому жінка в довгому пальті, тримаючи пістолета, а за нею слідом висипало троє поліцейських. Невдовзі їй стало складно наздоганяти когось на високих підборах, тому вона хутко скинула туфлі і вже швидше побігла вслід за підозрюваним.
«Або пані Мішель мала на увазі…», згадалися йому раптом думки того хлопчика, який відвів Евелін до машини. Отже, цю жінку, яка врятувала Евелін від найгіршого сценарію, звали Мішель. Трохи незвичне ім’я як для людини з такою чистою аурою — першою асоціацією стала дияволиця, яка часто з’являлася в компанії Асмодея — але судити книгу по обкладинці не варто.
Відкинувши нав’язливі думки, бо образ рудоволосої пані зовсім не підпадав під образ дияволиці, Рафаель продовжував дивитися їй услід, вслухуючись в сопіння підопічної та інші навколишні звуки.
На циферблаті годинника досі сяяв золотим недавно змінений напис: «Допоможіть своїй підопічній позбутися впливу зла!»
Ця ніч обіцяє бути довгою.
Далі
Том 1. Розділ 2
Повернулася Мішель зі своїми підлеглими до поліцейського відділу тільки під ранок. Решту ночі після початку операції вона провела, ганяючись за одним із підозрюваних, допитуючи його та інших, кого змогли спіймати помічники, та обшукуючи бар на ще якісь підозрілі докази. Проте, на жаль, допит виявився малоефективним, а та частка наркотичних речовин у підсобці поза стійкою всім, що вдалося знайти. Вона повинна віддати належне тим, хто за цим стояв — діяли вони напрочуд обережно. Тому повернулися вони майже ні з чим. — Я питаю тебе ще раз: де знаходиться ваша база?! — один з поліцейських грюкнув кулаком по столу, звертаючись до наляканого офіціанта, але той наче води набрав: через жах перед співробітником поліції чи своїм босом (якщо, звісно, належав до тієї організації), залишалося незрозумілим. Спіймати причетних: офіціантів, бармена, кухарів та гостей закладу — вдалося не так багато, як б хотілося, але достатньо для того — на їх думку — щоб з когось-то вивудити потрібну інформацію. Зараз із десяток підозрюваних, на диво тихо, стояли під стінами кімнати, кожного з яких тримав поліцейський, щоб ті не дали драпака. А одного з них допитував як раз молодший лейтенант, який не встиг вчасно приїхати на операцію через сімейні обставини — і цей допит тривав вже понад двадцять хвилин. — Логане, припини, — зрештою шумно зітхнула Мішель, прикладаючи руку до голови — після ночі без сну та гармидеру, який ні на мить не припинявся, вже пострілювало в скронях. — Ми вже цілу ніч їх допитуємо — результату це ніякого не дало. Киньте всіх причетних до тимчасових камер, розберемося з ними пізніше, як знайдемо про них інформацію, — останніми словами вона звернулася до тих, хто тримав підозрюваних. — Так, мем! — вигукнули вони, міцніше стискаючи з десяток людей та штовхаючи їх у бік камер. — Ви хоч знаєте, хто я?! Та я подам на вас у суд! — Благаю, відпустіть! Я не причетна! Я тільки нещодавно почала там працювати! — Ми так просто цього не залишимо! Кімнату наново наповнив гармидер: хтось з підозрюваних почав вириватися, кидаючись гучними словами, а хтось прийняв свою долю й дозволив себе відвести. Мішель знову зітхнула, масажуючи скроні, а потім перевела погляд на диван під вікном, на якому, не зважаючи на галас навкруги, солодко спала дівчина, завдяки якій вона і змогла помітити, що коктейль, який дивно на ту подіяв, винесли як раз з підсобки. При дівчині не було навіть малесенької сумочки, тому дізнатися, хто вона і де мешкає виявилося неможливим. Залишалося лише чекати, коли вона прокинеться, але з тих пір, як Лео поклав її в машину, дівчина міцно заснула й поки ще не прокидалася. «Трохи заздрю такій здібності міцно спати», подумала Мішель, яка прокидалася від найменшого шуму навкруги. Однак вона не знала, що й Евелін, про яку йшла мова, була такою самою. А спала вона зараз так довго й глибоко тому, що цьому посприяв її янгол-охоронець, який наразі сидів на підвіконні, споглядаючи за всім, що відбувалося. — Як же ну-у-удно-о-о, — протягнув Асмодей — демон Евелін, який теж був тут — сидячи на одному зі столів. — І от нащо треба було вводити її в стан сплячої красуні, га, Рафаелко? Тепер не можемо відправитися додому, бо ще, бачте, не закінчено це завдання! — він насуплено вп’явся поглядом в наручний годинник, на якому криваво-багряними літерами на чорному тлі мерехтів напис «дочекайтеся, коли ваша підопічна прокинеться, щоб завершити завдання», наче хотів його спепелити. — Бо вона страждала через цю гримучу суміш, яку її змусили випити! — шумно видихаючи, вкотре мовив Рафаель. — Я й так не зміг ніяк відмовити її від походу в це богопротивне місце, тож хоч допоможу пережити наслідки. — Змусили випити? — гмикнув демон. — Наскільки я бачив, ніхто її не заставляв. — А звідки їй було знати, що окрім алкоголю там ще й наркотики, га? — хмуро парирував Рафаель, тільки зараз згадуючи, що Асмодей вже, на відміну від нього, міг бачити крізь стіни та двері — це й було ще однією причиною, з якої він залишався біля нього на вулиці, бо і так міг спостерігати, що відбувалося всередині з їх підопічною. — Ну, це вже дрібниці, — позіхнув Асмодей, лягаючи на стіл, закидаючи одну ногу на іншу й схрещуючи пальці на животі — при цьому ні єдиний папірець перед сидячим за сим столом поліцейським не поворухнувся. Рафаель закрив очі, шумно вдихаючи та видихаючи повітря. Треба тримати свої емоції під контролем, якщо він хотів хоча б цього разу успішно скласти екзамен на звання янгола-охоронця, якому б могли довіряти більш складні й заплутані душі. Відкривши очі, він раптом стикнувся поглядом з Мішель, волосся якої вже було чорним з деякими каштановими пасмами, а не рудим — як виявилося, вона на операцію надягала парика. Жінка його звісно не бачила, але від несподіваного її появлення Рафаель трохи смикнувся, ледве не пройшовши крізь вікно назовні. Мішель тим часом дивилася далеко на сонце, яке вже майже повністю показалося з-за обрію, мружачи очі та борючись зі сном. Треба протриматися ще трохи, допоки підлеглі не відшукають про підозрюваних інформацію, а потім вона з отриманими папками поїде додому й розбереться з ними в тиші. — М-м-м… Від тихого звука жінка стрепенулася та подивилася вниз. Дівчина, яка там спала, почала ворушитися та відчайдушно кліпати очима, наче намагалася позбутися залишків сну. Мішель тут же взяла найближчий вільний стілець, поставила перед диваном і сіла на нього, вичікуючи, поки незнайомка остаточно прийде до тями. Рафаель, який теж почув, що його підопічна прокидається, кинув погляд на годинник. На ньому щойно нарешті змінився напис. «Ваша підопічна успішно позбулася впливу зла!» Рафаель полегшено зітхнув, мляво усміхаючись: тепер її життю нічого не загрожувало. — От же ж, вдалося-таки, — цокнув Асмодей, у якого на годиннику значилися інші слова. «Ви втратили контроль над підопічною!» — Д-де я?.. — Евелін, схопившись за голову, примружено дивилася на стелю, намагаючись пригадати події минулої ночі. Рафаель закусив губу, розуміючи, що його вміння ще далеке від ідеалу: допомогти її тілу позбавитися цих речовин йому вдалося, але позбавити її головного болю після цього він не зміг. «Ну, хоча б завершив завдання на свою користь. Напевно…» Бо годинники обох вперто мовчали, досі не повідомляючи їм про закінчення сього завдання, хоча їх підопічна вже прокинулася. — У поліцейському відділі, — спокійно мовила Мішель, трохи нахиляючись до дивану, щоб дівчина змогла побачити її лице. — Як почуваєтеся, міс?.. — Міддлтон, — автоматично відповіла Евелін, але потім сенс перших слів нарешті дійшов до неї. — Стривайте, в поліцейському відділі?! — дівчина різко сіла, про що відразу пошкодувала — скроні пронизав такий біль, що вона невдоволено ойкнула. — Міс Міддлтон, ви пам’ятаєте, що було вчора? — Вчора?.. — дівчина напружено замислилася. — Я зібралася з подругою піти до бару, але прийшла першою, а потім… Потім… М-м-м, — біль знову полоснув вже по потилиці, а спогади ставали дедалі не чіткими. — Гадаю, я щось з кимось пила? — непевно припустила вона. — Але, насправді, я не впевнена, — сумно зітхнула вона, ніяково переплітаючи пальці. — Вам дали випити наркотики, — безжально повідомила Мішель, уважно слідкуючи за реакцією Міддлтон — хоч вона сама увела її звідти, не треба виключати факту, що ця дівчина могла бути замішана в усьому теж. Евелін, яка дивилася більше на свої пальці, ніж на поліцейську перед нею, раптом підняла голову й ошелешено витріщилася на жінку. А потім по її щоці скотилася сльоза. — Н-нар… нарко… тики?.. — пробелькотіла вона, сильно кліпаючи очима, щоб не дати волю риданням. Скільки жаху її мама розповідала їй про се, скільки газет вона читала про ці речовини, скільки людей бачила в госпіталі, які ніяк не могли позбутися залежності від них — а тепер вона, сама того не знаючи, теж їх прийняла! Від переляку перехопило дихання, долоні спітніли, а серце так шалено забилося об грудну клітину, наче мало намір її пробити. — Ні-ні-ні-ні-ні, не може бути! — дівчина схопилася за волосся, скуйовджуючи його ще більше, але в наступну мить вже була на ногах, відчайдушно хапаючи повітря ротом, намагаючись дихати. Асмодей, лежачи на столі, здивовано вигнув брову, не очікуючи подібної реакції своєї підопічної, та трохи піднявся, наче хотів розгледіти все ближче. Рафаель же стурбовано зістрибнув до неї з підвіконня, не знаючи, що робити в такій ситуації, але тут на допомогу знову прийшла вже чорноволоса жінка. — Все добре, добре, не треба так нервувати, — Мішель скочила слідом, звертаючись до неї вже більш лагідним тоном. — Ви випили лише половину стакану, а потім відразу заснули, тому відбулися лише головним болем. Відпочинете декілька днів, поп’єте багато води — і незабаром їх не залишиться в вашій крові, — жінка почала гладити дівчину по спині, спокійно все роз’ясняючи. — Так… Так, — розгублено вичавила Евелін, несвідомо піддаючись м’якому тембру та заспокійливим колам на спині. Рафаель і сам видихнув, вкотре дякуючи Мішель. Асмодей лише позіхнув, потягуючись та сідаючи на стіл. — Якщо ви не проти, то ми б хотіли взяти у вас аналіз крові — нам треба виявити, який саме наркотик ви прийняли для нашого розслідування, — можливо ця дівчина випила залишки якогось, якого вони не знайшли під час обшуку. — Так, звісно… Буду рада допомогти, міс?.. — Девідсон, — посміхнулася Мішель. — Зараз мій помічник Лео відведе вас до нашої лабораторії, — більш гучним голосом продовжила вона, озираючись на хлопця, який сидів неподалеку — від її слів він відразу схопився на ноги. — А потім відвезе вас додому. Добре? — Так, дякую, — мляво усміхнулася Евелін у відповідь. — Вітаю, мем! Вітаю, панно! — до них підскочив Лео, вітаючись з ними двома по черзі. Мішель лише на це кивнула й відправилася до свого кабінету, а Евелін зніяковіло пробурмотіла у відповідь: — В-вітаю, пане Лео. — Прошу сюди, панно! — Лео вказав у протилежному напрямку від того, куди пішла Мішель. Евелін кивнула і пішла першою, а хлопець попрямував за нею. В цю мить в янгола й демона продзвеніли годинники. «Завдання виконано! Незважаючи на програшний початок, вам вдалося врятувати підопічну від сил зла!» «Завдання виконано! Незважаючи на виграшний початок, вам не вдалося затягнути підопічну в глибини зла!» А потім, наче почекавши, коли вони прочитають, напис на годинниках відразу змінився. «Наступне завдання відбудеться за двадцять чотири години!» — Оце так розщедрилися, — присвиснув Асмодей, який зовсім не виглядав засмученим програшем. — Ну, тоді побачимося через день, Рафаелко. Смакуй свою недоперемогу, поки є час, — вишкірившись, Асмодей відсалютував та зник в багряному мерехтінні. Рафаель розлючено зціпив зуби, стиснувши кулаки. Як не хотілося визнавати, але його суперник правий — без допомоги Мішель йому навряд чи вдалося б витягнути звідти Евелін. Але не важливо, яким чином йому дісталася перемога — і взагалі-то, одне завдання годинника він все ж таки виконав! — головне, щоб з підопічною все було добре. Роздумуючи над тим, що йому ще вчитися й вчитися виходити сухим з таких-от ситуацій без чиєїсь допомоги, Рафаель поплентався вслід за Евелін та Лео, які встигли далеко відійти — хоч завдання вже виконано, йому хотілося знати, що та безпечно добереться додому.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!