Прощання було слізним. Бараті залишався пришвартованим біля острову Світанку ще тиждень після того, як вони зустріли Луффі, Ейса і Сабо, але плаваючому ресторану потрібно було підіймати якір. Санджі і Луффі махали та плакали, допоки більше не могли розгледіти одне одного.
— Старику, ти справді думаєш, що Луффі мене не забуде?
— Наче тебе можна забути, Баклажане, — Зефф скуйовдив біляве волосся Санджі, всміхаючись.
— Тобі потрібно навчити мене, як битися, стариганю. І як стати найкращим кухарем! Інакше я не зможу бути кухарем Муґівар.
Зефф гмикнув.
— Звісно, малечо.
Після цього Санджі трохи більше знаходився на кухні, де Зефф показував йому різні техніки, ніж у залі, обслуговуючи гостей. Санджі навіть вперше допомагав готувати обід «все включено».
Бараті перебував у морі з два тижні, перш ніж пришвартувався біля нового острову. Ісааку терпець уривався піти до доджьо мечників. Десятиліття тому самурай з далекої країни відкрив тут доджьо, з якого тепер випускалися найкращі мечники.
Коли вони припливли, Зефф, Ісаак і Санджі попрямували до найближчого біля порту поселення, що носило назву Шімоцукі.
Поселення було малим: декілька домівок, школа, лікарня і ринок. Оточували його рисові фабрики і річки. На ринку Зефф знайшов багато морепродуктів і різноманітні варіації рису.
Зефф якраз віддавав гроші старому продавцю за три мішка рису, коли Ісаак мовив:
— Вибачате, це правда, що в цьому поселенні є доджьо мечників?
— Звісно! Це доджьо Ішін. Шімоцукі-сан є в ньому сенсейем. Він там на пагорбі.
— Дякую велике! — Ісаак почав підстрибувати від захвату. — Гей, шефе, можемо туди піти? Будь ласка?
Зефф зітхнув і подивився на Санджі.
— Баклажане, хочеш піти туди чи повернутися на Бараті?
Санджі знизав плечима. Фехтування не сильно було йому цікавим. Там напевно просто якісь ідіоти розмахують великим ножем. Санджі цим займався весь час.
— Чому б і так.
Іссак високо підстрибнув. Вони попрямували до пагорба, на якому побачили доджьо. Там якраз проходило тренування, учні розмахували бамбуковими мечами, знову і знову повторюючи ці рухи.
Санджі подумав, що вони виглядають дивно.
Чоловік, який наглядав за дітьми, помітив їх і підійшов привітатися.
— Вітаю. Чим можу допомогти?
Зефф йому кивнув.
— Добридень. Я Зефф, шеф, управляю плаваючим рестораном. Ми подумали запросити вас поїсти, якщо захочете.
— Я Шімоцукі-сенсей. Це прекрасна пропозиція. В мене є дванадцятеро учнів. Це нічого?
Зефф кивнув.
— Звісно, ні.
Пізніше Шімоцукі-сенсей прийшов зі своїми дванадцятьма учнями на вечерю. Елі провів дітей до столів, за кожним сіло по чотири. Лорен та Ісаак подали тарілки, повні їжі, яку приготували Бет і Лія. Прямо зараз Санджі разом з Патті займався приготуванням різноманітних десертів. Вони якраз закінчили з тортом, залишалося як фінальний штрих додати крем. Санджі наполягав на тому, щоб самому цим зайнятися.
Він нахмурився.
— Ти впевнений, щоб треба намазувати крем саме так?
Патті кивнув.
— Хлопче, ти не будеш повчати мене, як робити мою ж роботу.
— Але дивись! Це так жахливо! Якщо скрутимо мішок так, то крем буде виходити хвилями. А в тебе це виглядає як лайно.
Санджі міг поклястися, що побачив, як на чолі Патті виступила вена, поки Бет і Лія намагалися перестати сміятися.
— Ти клята дрібнота.
Санджі вигукнув:
— Але я правий!
— Послухай сюди, гівно мале, наша робота полягає в готуванні, а не щоб робити їжу гарною чи гратися з нею.
— Я не граюся! Я просто зроблю це краще! — Санджі відібрав мішок з кремом і закінчив його видавлювати на торт. — Бачиш. Краще, — Санджі сам собі усміхнувся і підняв торт, щоб віднести його до столу, за яким сиділи Зефф і Шімоцукі-сенсей. Коли він пройшов крізь маятникові двері, то почув, як Патті на нього лається, але Санджі було все одно. Він справився з кремом чудово і куди краще, ніж Патті.
***
— Дякую, Баклажане.
Зефф взяв тарілку і огледів торт, а Санджі тим часом повернувся на кухню.
— Це твій син?
— Типу.
Торт виглядав добре. Крем намазали не як зазвичай, але погано не виглядало. Певно Баклажан добряче поглузував з Патті.
Шімоцукі-сенсей усміхнувся.
— Він виглядає хорошою дитиною.
— Так і є. Певно тяжко навчати дванадцять дітей. У мене тільки Санджі, а я вже іноді почуваюся так, наче зійду з розуму через цього шибеника.
— Все добре. Мені це подобається. Цим дітям нікуди йти, тому краще вони будуть зі мною, ніж на вулиці. А ще раніше в мене було п’ятнадцять учнів, тож дванадцять ще нормально.
Зефф нахмурився.
— Що сталося з іншими трьома? Вони закінчили навчання?
— Ні, Сага пішов рік тому. Подався до варти. Зоро покинув доджьо шість місяців тому з піратом.
— А останній?
— Її звали Куіна. Вона була моєю дочкою.
Зефф проковтнув шматок торту і подивився на сенсея. Він вже бачив подібний погляд. Так виглядають ті, хто втратив частину своєї душі. Чи батьки, які втратили своє дитя.
— Мої співчуття.
— Дякую. Сподіваюся, що із Сагою і Зоро все добре, вони добрі хлопці. А завдяки решті дітей я доволі зайнятий. Тож зі мною все гаразд, — усміхнувся він.
Зефф відчував, що з цим чоловіком не все гаразд, але йому вже почало ставати краще. Він не міг уявити подібного болю. Він не так довго знав Санджі, всього два роки, але якщо з ним щось станеться, Зефф не знав, чи буде мати бажання продовжувати жити.
Як тільки вони закінчили їсти, Шімоцукі-сенсей і діти почали збиратися. Вони подякували кухарям і офіціантам, а потім Шімоцукі-сенсей знову кивнув Зеффу.
— Дякую. Вже знаєте, коли знову вийдете в море?
— Через пару днів, можливо раніше. В нас закінчуються фрукти, а їх на цьому острові не так вже і багато.
Шімоцукі-сенсей кивнув.
— Через клімат дерева в нас дійсно не так багато фруктів родять, але ми замовляємо їх на острові Кокономі. Можливо ви могли б попливсти туди. Одне з їхніх поселень відомо своїми мандаринами, а якщо точніше, то поселення Кокояші. А ще я чув, що наприкінці тижня очікується шторм.
Зефф усміхнувся.
— Дякую за підказки. Тоді ми напевно вийдемо в море завтра, якщо не хочемо опинитися посеред шторму.
Двоє чоловіків потиснули одне одному руки, і Шімоцукі-сенсей зі своїми учнями попрямував назад до доджьо. Зефф повернувся всередину і побачив, що Лорен та Ісаак прибирають в кімнаті.
Лорен усміхнулася.
— Ви можете піти наверх, шефе, ми з усім впораємося.
— Дякую, Лорен.
Зефф минув кухню і піднявся сходами. Баклажану вже давно пора спати, тож цей шибеник вже точно повинен бути в ліжку. Він постукав у двері і почув тихе «заходь».
Санджі, перевдягнутий у піжаму, сидів у ліжку і точно не ховав книжку під ковдрою.
Зефф присів на ліжко.
— Торт був добрим, Баклажане.
Санджі зашарівся.
— І крем?
— Не погано.
— Ти бачив хвилі? Що думаєш?
Зефф усміхнувся і скуйовдив його біляве волосся.
— Наскільки сильно ти глузував з Патті?
— Я не глузував з нього. Просто сказав, що в нього це виглядало як лайно.
— Лайка.
Санджі надувся.
— Ти лаєшся весь час. Всі весь час лаються. Чому я не можу це робити?
Зефф усміхнувся.
— Почнеш це робити, коли тобі стукне вісімнадцять, Баклажане. Знаєш же, що за це буде.
Санджі кивнув.
— Вилаявся — один день миєш кухню. Знаю.
— Добре. А тепер закінчуй читати і лягай спати. Я не хочу, щоб мій су-шеф клював носом під час робочого дня.
Санджі драматично зітхнув, перш ніж витягнув з-під ковдри книгу про десерти і поклав її на тумбочку.
Зефф усміхнувся і знову скуйовдив Санджі волосся. Потім піднявся.
— Добре. Тепер спи, Баклажане.
— На добраніч, стариганю.
— Добраніч, Баклажане.
Зефф вимкнув світло і зачинив за собою двері.
***
Зефф відкрив очі тієї ж секунди, як почув скрип дверей. У небі високо сяяв місяць, ніхто не кричав, значить на них не напали. Згодом він почув крихітні нерішучі кроки. Баклажан.
— Старику?
— Кошмар?
— Так.
— Ходи сюди, — Зефф відкинув ковдру, а Санджі заліз у ліжко, згорнувшись калачиком біля Зеффових грудей.
— Хочеш про це поговорити?
— Ні.
— Добре.
Зефф накрив їх ковдрою і обійняв маленького тремтячого одинадцятирічку. Певно сьогодні зовсім щось погане снилося. Він відчув, як Санджі треться носом об його сорочку.
— Все буде добре, малечо. Я тебе захищу. Ти в безпеці. Клянуся.
І тоді він відчув, як Санджі киває. Його крихітні ручки стиснули його сорочку. Декілька хвилин потому хлопчику нарешті вдалося заснути. Зефф закрив очі, сподіваючись, що кошмари залишать дитя у спокої.
***
Вранці Зефф повільно прокинувся. До нього все ще притулявся Санджі, котрий згорнувся калачиком. Зефф знав, що потрібно вставати, щоб підготуватися на кухні до сніданку, тому він повільно здвинув Санджі. На жаль, Санджі почав потягуватися. Він потер очі.
— Зеффе?
— Я просто встаю, все добре. Ранку, Баклажане.
— Доброго ранку, старику.
Зефф усміхнувся.
— Готовий починати день, Баклажане?
— Завжди, дурний старику.
Зефф скуйовдив волосся Санджі. Пірат у відставці присів на ліжко і надів дерев’яну ногу. Санджі піднявся і позіхнув. Коли Зефф перевдягнувся, вони пішли до кімнати Санджі, щоб останній теж міг перевдягнутися. Ще сонний Санджі присів на ліжко, а Зефф дістав одяг з шафи.
Коли Санджі вдягнув сорочку і штани, то подивився на Зеффа.
— Коли ти будеш мене вчити?
Зефф всміхнувся.
— Я вже тебе вчу. А чому я тоді тримаю на кухні маленький чортів баклажан, як думаєш?
Іноді Санджі теж задавався цим питанням. Можливо тому, що він, зрештою, був корисним: Санджі міг мити підлогу чи приносити їжу з підсобки для кухарів під час напружених годин. Зефф все одно не видавав йому зарплатню, як іншим. Санджі працював безкоштовно.
Але іноді Зефф дивився на Санджі з любов’ю і гордістю. Чому? Батько знову і знову казав, що він негідний любові. А ще через нього Зеффу прийшлося полишити піратство.
Тоді чому Зефф продовжував його тримати поруч? Санджі не знав відповіді, проте знав, що повинен бути корисним, щоб Зефф його не викинув.
Санджі потер живіт.
— Ні, я маю на увазі боротьбу. Я пообіцяв Луффі, що навчуся, як битися.
— Можемо розпочати вдень. Вранці ми відпливемо, тож не матимемо сьогодні багато гостей.
Санджі кивнув. Він вдягнув жилет і фартух, Зефф зав’язав йому блакитну краватку, і вони пішли до кухні, готові працювати.
***
Санджі дивився у вікно, схрестивши руки на віконній рамі, і зітхав. Зефф був правий, коли казав, що у них не буде багато гостей. Після того, як вони закінчили подавати сніданок, то вийшли в море, і зараз вже майже час обіду, а на горизонті не було видно жодного корабля.
Санджі знову зітхнув.
— Баклажане.
— Але мені нудно. І ти казав, що ми можемо почати моє тренування.
Санджі сподівався, щоЗеффове тренування не буде таким же важким, як батькове, але він пообіцяв Луффі, що навчиться битися. А якщо Луффі більше не захоче дружити з ним, тому що Санджі був надто слабким?
Санджі не хотів втрачати чи розчаровувати свого першого друга.
Зефф схрестив руки.
— Я казав після обіду.
— Але у нас нікого немає.
Зефф закотив очі.
— Ходімо, Баклажане, я хочу тобі дещо показати перед тим.
Санджі встав зі свого місця і попрямував за Зеффом на кухню, який там засукав рукава і взяв миску.
Лія і Бет вже були на кухні, готуючи обід для команди, а Патті і Карне тим часом займалися інвентаризацією. Зеффу напевно краще перевірити, чи не випили вони там весь запас вина. Ісаак, Лорен і Елі прибирали та підготовлювали залу.
Зефф прокричав:
— Іди візьми свою драбину.
Санджі кивнув і пішов за своєю блакитною драбинкою, а потім поставив її поруч із Зеффом. Взібравшись по ній, він опинився на одному рівні з плечем чоловіка.
— Я навчу тебе, як взбивати яєчний білок.
Санджі кивнув і дістав із фартуха маленький блокнотик та ручку.
— Спочатку тобі знадобляться два яйця, сіль і лимонний сік, — Зефф узяв два яйця, розбив їх і поклав біля миски. — Розбиваєш яйце і відділяєш жовток від білка. Жовток ми зберігаємо для чогось іншого, тому що на цій кухні ми не марнуємо нічого.
Санджі знову кивнув. Записував він якось неохайно, але сьогодні вночі він зможе гарніше переписати все у свою кулінарну книгу.
— Перш ніж взбивати, додай трохи лимонного соку та дрібку солі до білку. Потім починай перемішувати, поступово прискорюючись і кінець кінцем взбиваючи на єдиній швидкості. Коли утворяться міцні піки, переставай мішати, інакше крем не буде повітряним. Коли на кінцівці венчика залишиться витягнутий наче дзьоб крем, значить все готово.
Санджі подивився на взбите яйце.
— Так круто.
— Ти можеш використовувати це як десерт із кремом, для торту чи шоколадного мусу.
Санджі знову кивнув і продовжив записувати.
Зефф відставив миску.
— Хочеш спробувати?
Не встиг Санджі відповісти, як у кухню ввірвався Ісаак. Лія і Бет здригнулися через його різке появлення.
— Шефе, у нас проблема. У нас клієнт.
Зефф вигнув брову.
— І? Ми клятий ресторан, завдяки морю ми маємо клієнтів.
— Шефе, ви не розумієте.
Ісаак зблід, тяжко дихав і тремтів. Трясця, якщо це варта, то Зефф у лайні. Причом серйозно. Пірат у відставці мав план: заробити достатньо грошей, щоб виплатити варті свою ж винагороду. Таким чином він зможе жити мирно і бути впевненим, що та клята варта не троне і волосинки з голови Санджі чи інших дітей. Але за нього обіцяли три сотні вісімдесят мільйонів, а з відкриття ресторану він ледве нашкріб дві тисячі.
— Шефе, це Шічібукай.
— Блядь.
Якого чорта варта відправила за ним Шічібукая? Зефф не був Йонко чи ще кимось подібним, а через те, що в нього тепер відсутня нога, щонайменше по нього могли послати віце-адмірала. Тож чому?
Зефф подививися на Санджі.
— Іди в свою кімнату.
— Що? Ні! Я хочу залишитися з тобою.
— Ні, Баклажане. Це серйозно, — він подивився на Бет і Лію. — Не підпускайте його до зали.
Дві жінки кивнули, а Зефф вийшов з кухні і пішов до стійки реєстрації, поки Санджі викрикував його ім’я. Він проковтнув, можливо йому вдасться переконати Шічібукая піти чи принаймні пощадити життя дітей.
Чорт. Зефф думав, що нарешті може жити разом зі своїм сином, не оглядаючись постійно. Глибоко в душі Зефф знав, що заслуговував на покарання, адже був далеко не добряком-піратом, тому він на це заслуговував. Але трясця, Санджі, його маленький Санджі потребував його. Зефф вже зруйнував йому життя, напавши на Орбіту. Він не міг його полишити, не зараз.
Зефф піднявся сходами і побачив Елі та Лорен, які намагалися говорити з Шічібукаєм. У них тремтіли руки.
Він впізнав Дракуля Мігока, мисливця з варти, нового і наймолодшого Шічібукая.
Мігок мовчав, лише перевів погляд на Зеффа, коли той підійшов. Зефф подивився на меч Шічібукая. Якщо він хотів бійки, Зефф був у небезпеці.
— Я б хотів пообідати.
Зефф кивнув.
— Стіл на одну людину.
Можливо Шічібукай не знав, що Зефф був піратом. Це було б дивом, але прямо зараз Зефф якраз його і потребував.
Мігок м’яко мовив:
— Насправді на трьох.
Зефф насупився і подивився вниз. За Шічібукаєм стояли двоє дітей, які були імовірно одного віку з Санджі. Дівчинка з рожевим волоссям і хлопчик із зеленим. Хоча дівчинка наче була трохи старшою. Вони не виглядали наляканими чи побитими, значить Шічібукай їх не викрав.
Зефф знову кивнув.
— Значить стіл на трьох. Слідуйте за мною, — він повернувся до сходів і побачив перелякані погляди Елі та Лорен. — Я займуся подачею. Повертайтеся на кухню.
Двоє офіціантів кивнули і швидко попрямували до кухні. Зефф, Мігок і двоє дітей спокійно спустилися сходами. Він помітив, що дівчинка однією рукою трималася за правий рукав плаща Мігока, а іншою вдержувала плюшевого ведмедика, поки Шічібукай тримав руку хлопчика своєю лівою.
Зефф повів їх до центрального столу, щоб мати можливість спостерігати за ними з кухні. Троє гостей сіли, Зефф передав їм меню.
Потім дістав з фартуха блокнот і ручку.
— З меню можу запропонувати омлет з рисом, яловичину з картоплею чи пасту з морепродуктами.
Мігок подивився в меню.
— Я буду пасту з морепродуктами, будь ласка. Пероно?
Дівчинка подивилася в меню, на Мігока, а потім на Зеффа.
— Мені теж, будь ласка.
Зефф кивнув і записав.
— Дві пасти з морепродуктами. А вашому синові?
— Зоро?
Хлопчик якраз дивився в меню, а почувши питання, перевів погляд на Мігока.
Той терпляче повторив:
— Що ти хочеш поїсти? — він підняв вгору великий палець. — Омлет з рисом, — потім вказівний, — яловичину з картоплею, — і нарешті підняв середній, — чи пасту з морепродуктами?
Зоро подивився на руку Мігока і показав свій великий палець.
— Добре, дякую, — Шічібукай перевів погляд на Зеффа. — Для нього омлет з рисом, будь ласка.
Перона запитала:
— І можна мені лимонад?
Мігок передав меню Зеффу.
— Чарівне слово?
— Будь ласка?
Зефф гмикнув.
— Звісно, — Санджі теж забував говорити «будь ласка», коли був надто схвильованим. Приємно бачити, що неважливо, ким ти був, кожен батько мав ту ж саму проблему.
Зоро вп’явся поглядом у стіл, тож Мігок двічі м’яко потицяв пальцем по його зап’ястю.
— Зоро? Хочеш теж чогось випити?
Зоро вказав на Перону.
— Теж лимонад?
Зоро кивнув.
Перона зітхнула.
— Тобі потрібно перестати копіювати мене, Марімо!
— Пероно, будь ввічливою. Те, що ти старша, не значить, що ти можеш так розмовляти із Зоро.
— Вибач.
Зефф записав.
— Значить два лимонади.
— І бокал червоного вина, будь ласка.
— Записав.
Зефф взяв меню і повернувся до кухні. Пройшовши крізь маятникові двері, він побачив, що його команда була на межі сліз. Вони тримали сковорідки і ножі, готові до битви.
Зефф вигнув брову.
— Якого чорта ви робите? Ну ж бо, ідіоти, у нас клієнти. Один омлет з рисом, дві пасти з морепродуктами. Два лимонади для дітей і один бокал червоного вина.
Лія і Бет витерли сльози і увімкнули газ, щоб почати готувати пасту з морепродуктами. Ісаак та Лорен зайнялися напоями. Зефф почув, як Елі намагався зайняти Санджі чимось в іншій кімнаті. Зефф узяв сковорідку і два яйця. До нього підійшли Патті і Карне.
Патті схрестив руки.
— Отже, босе, що нам слід робити?
— Ми готуємо їжу і подаємо їм.
Карне нахмурився.
— Значить битися не будемо?
Зефф подивився на нього.
— Наскільки високі наші шанси перемогти у бою з Шічібукаєм, як думаєш? Його меч переріже корабель навпіл, перш ніж одна з наших сковорідок торкнеться його волосся.
Карне кивнув.
— Добре, новий план, ми йдемо.
Зефф нахмурився.
— Я не покину наш дім, — Зефф краще помре, ніж вони полишуть дім Санджі.
Патті підняв руки вгору.
— Чудово, значить ми дозволимо Шічібукаю засадити тебе в Імпел Даун і тим самим залишити на нас травмованого ридаючого хлопака. Неймовірно. Люблю свою роботу.
Зефф зітхнув.
— Йди займися рисом.
— Так, босе, — і Патті пішов до рисоварки.
Зефф краєм ока побачив, що Карне досі стояв поруч.
— Що?
— Думаю, що краще мені зайнятися омлетом, а тобі піти до Санджі, перш ніж у нього станеться черговий нервовий зрив.
— Трясця, — Зефф закусив нижню губу. — Добре. Не перетримай, як ти зазвичай це робиш.
— Так, босе.
Зефф попрямував до маленької кімнати, що знаходилася поруч з кухнею. Там на дерев’яному столі сидів Елі поруч із Санджі, у якого по щоках досі лилися сльози. Він витер свого носа. Зефф проковтнув. Він пообіцяв собі, що ніколи не змусить Санджі плакати, після того як прокинувся у лікарні, коли їх врятували з тієї клятої брили. Він досі пам’ятав, як Санджі ридав і тремтів скручений в його руках.
— Гей, Баклажане.
Санджі повернув голову так швидко, що Зефф подумав, що той так скрутить собі шию.
— Старику? — Санджі витер сльози і побіг до Зеффа, який присів і міцно обійняв дитя. — Ти ж не уходиш, вірно?
— Не думаю. Шічібукай досі нічого не сказав. Я не думаю, що він тут через мене.
Санджі кивнув, знову витираючи сльози.
— Добре, тому що я не хочу бути су-шефом Патті чи Карне.
— Звісно, Баклажане, — Зефф скуйовдив його біляве волосся. — Мені потрібно зайнятися подачею. А ти залишайся тут, добре?
Санджі вчепився в рукава Зеффа.
— Не може хтось інший це зробити?
— Все буде добре, Санджі. Не переймайся за свого старика, — Зефф піднявся і кивнув Елі.
Елі кивнув у відповідь.
— Гей, Санджі, можеш знову показати мені свою кулінарну книгу?
Санджі подивився на Зеффа, закусивши нижню губу. А потім знову витер сльози і повернувся до Елі. Коли Зефф покинув кімнату, то відчув, наче його душу розривають на шматки. Він взяв тарілки, а Лорен напої, і вони вдвох попрямували до столу та подали замовлення трьом особливим гостям.
Лорен першою повернулася на кухню, а коли це збирався зробити і Зефф, Мігок його зупинив.
— Вибачте, підкажіть будь ласка, де тут вбиральня?
Зефф великим пальцем вказав на коридор.
— Правий коридор, а потім другі двері зліва.
Мігок подивився на Зоро.
— Думаєш справишся?
Зоро кивнув.
Перона пирхнула.
— Марімо знову загубиться.
— Пероно, я казав тобі перестати так його кликати, — Мігок знову подивився на Зоро. — Я можу піти з тобою, якщо хочеш.
Зоро похитав головою і встав зі стільця. Потім махнув Мігоку і почав іти в напрямку коридору.
— Ставлю п’ять беллі, що він загубиться.
— Краще починай їсти, перш ніж все охолоне, Пероно.
***
У Патті щось не заладилося з новою машиною, яка виготовляла морозиво, і тому він покликав Елі на допомогу. Санджі скористався цією можливістю, щоб вийти і подивитися на Шічібукая та Зеффа. Санджі піднявся на дерев’яну коробку, щоб мати змогу побачити залу крізь вікно і помітив, як Зефф розмовляв з Шічібукаєм. Той виглядав страшним. З ним було двоє дітей. Хлопець із зеленим волоссям встав з-за столу, а дівчинка з рожевим волоссям назвала його Марімо. Яке дивне ім’я.
Санджі зліз з коробки, коли Зефф попрямував до кухні. Він вже збирався приєднатися до Зеффа, коли почув:
— Баклажане, ти залишаєшся на місці, інакше будеш драїти кляту кухню решту року.
Санджі зітхнув. Він присів назад на стілець, очікуючи на повернення Елі. П’ять хвилин потому Санджі досі перебував у кімнаті на самоті. Можливо якщо він попрямує за тим хлопчиком, то Зефф його не помітить, вірно?
А якщо той хлопець намагався вбити Санджі чи, гірше, хотів отруїти їхню їжу?
Санджі мусив перевірити. Захистити Бараті було його обов’язком як су-шефа.
Тому Санджі вийшов і пройшов повз підсобку. Дивно, двері до неї були злегка відчинені, а останнього разу, як хтось залишив їх незачиненими, Зефф погрожував пнути їх так, що вони полетять аж до місяця.
Санджі пройшов крізь двері і побачив зеленоволосого хлопчика.
— Марімо?
Хлопець повернувся і подивився на нього. Санджі побачив, що той був вдягнутий у зелену футболку і такого ж кольору штани, а на поясі висів білий меч. Імовірно це знову ідіот-мечник.
Санджі нахмурився.
— Що ти тут робиш?
Марімо показав свою праву руку. Його вказівний і великий пальці утворили форму півкола, а його середній, безіменний і мізинець були розведені в сторону.
Санджі сильніше насупився.
— Не можеш сказати?
Тепер нахмурився Марімо.
Санджі зітхнув.
— Ладно, то ти хочеш повернутися до Шічібукая?
Марімо похитав головою і знову зробив цей рух рукою. Санджі більш уважно подивився на його долоню. Півколо насправді виглядало як C. А інші пальці — як дивна W.
Заждіть.
Санджі прошепотів.
— WC, — і ахнув. — То ти хочеш піти до вбиральні?
Лице Марімо просяяло, він яро закивав.
— І це все? Вона на іншій стороні! Це буквально протилежний коридор. Ходімо зі мною.
Санджі взяв Марімо за руку і повів з підсобки. Двічі перевіриши, що двері точно зачинені, Санджі знову взяв Марімо за руку. Вони вийшли з кухні і попрямували через залу до коридору, який вів до вбиральні, а коли туди увійшли, Марімо кивнув і пішов до туалету.
Коли Марімо закінчив і вийшов, то почав іти по коридору. В зовсім іншому напрямку від Санджі.
— Ой, Марімо!
Той повернув голову, а Санджі вказав позаду себе.
— Сюди.
Марімо підійшов до нього і схилив голову в бік.
Санджі нахмурився.
— Що не так?
Марімо вказав на щось на стіні. Санджі подивився туди і почав кричати, навіть до кінця не розгледівши павука. А потім сховався за Марімо.
— Вбий його! Вбий! Господи Боже, це павук! Який він величезний! Зроби щось! Вбий його!
Марімо витягнув свою катану і розрізав павука. Санджі полегшено зітхнув, а потім наткнувся на павутину. Він почав лаятися, а Марімо розсміявся.
Санджі застиг. У Марімо був ніжний сміх. Вільний, проте трохи глибокий.
— Ти можеш говорити?
— Просто не люблю.
Санджі був здивований. В нього був глибокий і дивакуватий голос. Він розмовляв повільно, артикулюючи кожне слово. Певно минуло декілька місяців з останнього разу, як він говорив.
Санджі спитав дещо, що хвилювало його відтоді, як він це почув.
— Тебе дійсно звуть Марімо?
— Ні, Зоро. Рона любить мене так кликати. А тебе дійсно звуть Баклажан?
Санджі усміхнувся.
— Ні, Санджі. Патті каже, що це прізвисько, але я думаю, що у старика просто розвивається маразм і він іноді забуває моє справжнє ім’я. Йому просто соромно перепитати.
Зоро гмикнув. Санджі не знав чому, але він був щасливий бачити, як Зоро усміхається і сміється.
Санджі вказав на меч.
— Чому це в тебе? Ти теж мечник?
Зоро кивнув.
— Це Вадо Ішімонджі. Одного дня я стану найкращим мечником у світі.
— Це твоя мрія?
Зоро кивнув.
— У мене теж є мрія, — Санджі всміхнувся. Тепер завдяки Луффі він більше не боявся розповідати про свою мрію. — Одного дня я знайду Ол Блю.
Зоро схилив голову в бік.
Санджі усміхнувся тільки ширше.
— Це мрія кухаря. Це єдине місце, в якому зустрічаються всі чотири моря: Норт, Саут, Іст і Вест. В цьому океані водяться усі різновиди риб. І одного дня я його знайду.
— Це круто. Одного дня мені прийдеться покинути Мігока, щоб досягти своєї мрії.
— Мені теж, — у Санджі з’явилася ідея. — Можливо ти можеш піти з нами? Луффі, мій друг, хоче стати Королем Піратів. Може ти б хотів відправитися з нами.
Зоро знизав плечима.
— Можливо. Але спочатку мені треба спитати в Мігока. А ще я не дуже добре вмію заводити друзів.
Санджі теж знизав плечима.
— Все добре. Я теж. Можливо ми можемо спробувати разом.
Зоро кивнув, усміхаючись.
Може не всі мечники були ідіотами.
***
Зефф здалеку спостерігав, як Санджі і Зоро здружуються, коли відчув позаду себе присутність.
— Виглядаєш здивованим.
Мігок кивнув.
— Це вперше, коли я бачу, як він говорить. Я знайшов його шість місяців тому, коли він тинявся у лісі поблизу поселення Шімоцукі. Він вже тоді зовсім не говорив. Він пішов до доджьо, яке знаходилося поруч. Виявилося, що він там був учнем і вже десь як три дні пропав безвісти після тренування, коли пройшли похорони його найкращого друга.
— Куіни?
Мігок подивився на Зеффа.
— Ти знав її?
— Ми пришвартовувалися біля того острову. Я говорив з сенсеєм доджьо, він згадував, що Зоро пішов з піратом.
— Зоро перестав говорити після її смерті. Він сирота, тому не покидав мене відтоді, як я його знайшов.
Зефф усміхнувся.
— Я радий, що мій хлопчик зміг допомогти твоєму.
Мігок похитав головою.
— Зоро не мій син. Як і Перона не моя донька. Я знайшов її в покинутому поселенні після громадянської війни, а тепер намагаюся підшукати для них двох краще місце. Я не дуже годжуся на роль батька.
— Дурня. Ці дітлахи обрали тебе; з того, що я бачив, ти добре справляєшся.
— Дякую. Червона Нога.
— В мене будуть проблеми?
— Якщо хтось спитає, я просто був у ресторані зі своїми дітьми, — Мігок попрямував до двох хлопчиків. — Зоро?
Зоро мугикнув.
— Ідеш їсти?
Зоро кивнув.
— Іду.
Мігок м’яко всміхнувся. Зоро взяв його за долоню, і вони пішли до столу.
Перона усміхнулася.
— Бачиш, я ж казала, що він загубиться.
Перш ніж Мігок зміг щось сказати, Зоро вставив:
— Твій ведмідь жахливий.
Перона ахнула.
— Я твоя старша сестра, ти повинен мене поважати! Ти не смієш так розмовляти зі мною та Кумаші!
Зоро у відповідь показав їй язика.
Мігок прошепотів собі під ніс:
— Відчуваю, що колись про це пошкодую.
***
Коли вони закінчили вечеряти, Мігок заплатив втричі більше потрібного. Зефф охоче прийняв гроші без зайвих питань. Перона похмуро шепотіла своєму ведмедику, що її молодший брат не правий і є ідіотом.
Санджі і Зоро підійшли до Шічібукая. Зоро непевно мовив:
— Коли я виросту, чи можу я вийти в море з Санджі і Луффі, щоб стати піратами? — Санджі щось йому прошепотів, а Зоро кивнув. — Будь ласка.
Зефф постарався приховати свій сміх за кашлянням, тим часом як Мігок вигнув брову.
— А Луффі це в нас?
— Друг Санджі. Він хоче стати Королем Піратів. Санджі каже, що той знає дядька Шанкса.
Мігок закрив очі і прошепотів:
— Клятий Рудий, — зітхаючи. — Так. Ми поговоримо про це, коли повернемося додому, — він подивився на Зеффа. — Дякую за їжу.
Зефф кивнув.
— Без проблем.
— Перено, Зоро, подякуйте і попрощайтеся, ми йдемо.
Перона і Зоро вклонилися.
— Дякуємо за їжу і до побачення.
Перона пішла першою на корабель Мігока, тим часом як Зоро подивився на Санджі. Той з єдиного погляду зрозумів, що Зоро засмучений, і Санджі захотілося його обійняти, але можливо Зоро не подобалися обійми.
Йонджі їх ненавидів. Він завжди сильно бив його, коли Санджі просив це зробити.
Але Зоро не був як Йонджі. Зоро сам підійшов і міцно обійняв Санджі, перш ніж відразу його відпустив.
Лице у Зоро почервоніло.
— Ми друзі. Тож не забувай мене, — він огледів обличчя Санджі, наче щось вишукував. — Бровастик.
— Бровастик?
Зоро кивнув.
— У тебе брови закручені, а ще ти кликав мене Марімо, тож я буду називати тебе Бровастиком.
— Добре, — Санджі усміхнувся. — Марімо.
— Наступного разу, як зустрінемося, я буду сильнішим за тебе, Бровастику. Ось побачиш.
— Га? Ні, Марімо, я буду сильнішим за тебе! Я надеру тобі дупу!
— Ні, я!
Мігок закотив очі і передав папірець Зеффу.
— Якщо він захоче поговорити із Зоро, ось мій приватний номер.
Зефф з усмішкою кивнув.
— Дякую, — він узяв папірець зі стійки реєстрації і написав свій номер, перш ніж передав його Мігоку.
Зоро заліз на корабель після Мігока. Зефф і Санджі спостерігали, як корабель відпливає, а Зоро і Санджі махали, допоки вже більше не могли одне одного бачити.
Зефф поклав руку на плече Санджі.
— З тобою все добре?
Санджі кивнув.
— Це дивно. Я знав його не довго, але буду за ним сумувати.
— В тебе є номер його ден ден муші, тож ви можете одне одному подзвонити, якщо хочеш.
Санджі кивнув. Він трохи почекав, а потім повернувся всередину. Зефф увійшов слід за ним і побачив, як його команда сидить на стільцях. Патті подивився на Зеффа.
— Трясця його матері, як же це було бляха стресово.
Решта команди кивнула. Карне сказав:
— Я справді думав, що ми помремо.
— Чи гірше, — Лія махом випила стопку рому. — Що нас розлучать.
Зефф закотив очі.
— Все добре. А тепер повертайтеся до роботи.
Команда, піднімаючись, забурчала.
Санджі почав іти на кухню, коли його зупинив Зефф.
— Що, старику?
— Не забудь сьогодні вимити підлогу в кухні.
Санджі нахмурився.
— Я казав тобі, Баклажане. Покидаєш кімнату — миєш підлогу до нового року.
Санджі ахнув.
— Це все через того дурного Марімо! Ненавиджу його!
***
— Ми не почали тренуватися, старику.
Зефф зітхнув. Після зустрічі із Зоро Санджі навіть ще більше захотів тренуватися.
Вони увійшли до кімнати Санджі. Поки Зефф готував ліжко до сну, хлопчик перевдягнувся. Санджі позіхнув.
— Поговорімо про це завтра, добре? — мовив Зефф. — Я радий, що Зоро знову говорить.
Санджі мугикнув.
— Пару тижнів у нього буде глибокий і дивакуватий голос. Йому треба пити воду. Багато води.
— Звідки ти це знаєш, Баклажане?
Санджі знову позіхнув. Зефф подумав, що цей день певно був для нього болісним. Бідне дитя певно думало, що вони розлучаться. Останній раз, коли їх розділили, не попередивши заздалегідь, був у лікарні. Санджі запанікував і закричав, коли прокинувся і побачив, що він один, бо Зефф тоді відправився на медичний огляд ноги.
Санджі присів на ліжко і знизав плечима.
— Іноді охоронці надто сильно притискали металеву щелепу до шолома, коли я закінчував їсти, тому я не міг розмовляти до наступного прийому їжі. Це боляче. І неприємно. Одного разу вони забули принести мені поїсти, тож я не міг розмовляти весь день. Після цього у мене декілька годин був дивний голос.
Зефф застиг. Заждіть, що?
Він накрив Санджі ковдрою.
— Санджі, що ти маєш на увазі під шоломом? Чи охоронцями?
Сонний Санджі знову знизав плечима.
— Ну знаєш, коли я сидів у камері. Батько ненавидів, коли я плакав, тож наказав вдягнути мені на голову залізний шолом. Ніджі казав, що батько зробив це ще тому, бо не хотів більше мене бачити. Батько сказав охоронцям бити мене, якщо буду надто шуміти. Їм подобалося цим займатися, коли їм ставало нудно, — Санджі потер очі. — Я радий, що Зоро не як Йонджі. Можливо я знову зможу полюбити зелений колір. На добраніч, Зеффе.
Санджі ліг і заснув відразу, коли його голова торкнулася подушки, не знаючи, що щойно повністю перевернув світ Зеффа.
Зефф відсторонено прошепотів:
— На добраніч, Баклажане, солодких снів.
Нотатка перша: в погані дні Зоро переставав говорити. Мігок, Перона, а пізніше і всі Муґівари вивчили японську жестову мову.
Нотатка друга: коли Мігок усиновив Зоро і Перону, то зателефонував Шанксу, щоб порадитися. На потіху Мігока той швидко став веселим дядьком Шанксом. Зоро залишив їх у сімнадцять, щоб піти по власному шляху. Луффі знайшов його на базі варти, а Зоро все ще побився з Мігоком на Бараті. Після їхнього бою абсолютно п’яний Мігок подзвонив Шанксу, кажучи, що він жахливий батько, тому що поранив своє дитя. Коли вони знову побачилися під час тих двох років, Мігок переживав, що Зоро не захоче більше мати з ним справ і перестане вважати своїм батьком. Зоро назвав його дурнем і сказав, що був би в рази розлюченим, як би Мігок поводився з ним обережно.
Далі
Розділ 4 - Мандарини і коти.
З тих пір, як вони зустріли Дракуля Мігока, Зоро і Перону, минуло три дні, а Зефф досі не міг нормально спати. Зараз була шоста ранку, Зефф підготовлював шосту порцію печива на кухні Бараті — принаймні дітлахам сподобається ранковий сюрприз. Після Санджіного одкровення Зефф зрозумів, що не може заснути. Впродовж попередніх трьох ночей Зефф все крутився і перевертався з боку на бік у своєму ліжку, перш ніж вставав і направлявся на кухню, коли починало сходити сонце. До цього він випікав булочки і круасани, а сьогодні вранці вибір впав на печиво. Дехто, якийсь монстр, вирішив надягнути на лице його хлопчика залізний шолом, а його самого кинути у камеру. Що за людина так чинить? Що за батько так робить? Зефф знав, що над Санджі знущалися перед тим, як вони зустрілися. Санджі здригався кожного разу, як хтось робив швидкий рух чи підвищував голос. Одного разу, коли вони почали жити разом, Санджі наполіг на тому, щоб самостійно приготувати обід. І випадково обпік собі руку. Зефф тоді на нього накричав скоріше через страх, що Санджі серйозно поранився, ніж через злість. Він ніколи не забуде, як сильно Санджі захищав своє лице і благав його не викидати. Задзвонив таймер. Зефф вдягнув рукавичку і витяг з духовки п’яту порцію печива. Потім подивився на тісто в мисці і подумав, що його вистачить на принаймні ще дві порції. Він відправив в піч шосту порцію. І зітхнув. Йому кортіло знати більше, але він і не хотів також лякати Санджі. Хлопчик ще згадав про Ніджі і Йонджі. Напевно брати чи якісь інші родичі. З того, що Зефф зрозумів, то Сора була доброю і гарною мамою для Санджі, а знущався над ним лише батько. Зефф знову зітхнув. Він відмовлявся битися врукопашну, тому що для шефа руки це скарб. Вони створені для готування, не для жорстокості. Але можливо, якщо він зустріне батька Санджі, то зробить виняток. Зефф почув, як наближаються чиїсь кроки, в яких розпізнав Патті. Кухар, заходячи до кухні, позіхнув. — Йо, босе. — Ранку, Патті. Патті подивився на три миски, повних печива. — Останнього разу, коли я бачив, як ти готуєш, щоб зняти стрес, це коли Санджі кашляв цілих два дні. Зефф щось пробурчав. Тоді у Зеффа працювали лише Патті і Карне. Санджі кашляв впродовж двох днів, перш ніж все само по собі пройшло. Тепер, коли Зефф про це згадав, то зрозумів, що Санджі ніколи не хворів, навіть якщо стояла сувора зима. Це було дивно, але Зефф на це не скаржився. Чим менше Санджі боляче, тим краще для Зеффа. Патті знову заговорив. — Коли ми припливаємо на острови Кономі? — Через пару годин. Десь ближче до обіду. — Зрозумів. Сенсей згадував про поселення Кокояші і їх фрукти. — Біля нього ми і пришвартуємося. Патті кивнув на знак підтвердження. Година проминула повільно. Зефф продовжував випікати печиво, Патті перевіряв стан приладів, а Карне, який прийшов на кухню трохи згодом після Патті, продивлявся запаси. Коли Патті і Карне почали подавати завтрак, прийшли і інші діти. Зефф піднявся наверх, щоб розбудити Санджі. Він м’яко постукав і увійшов, коли почув сонне «заходь». Санджі потирав очі, його біляве волосся заплуталося від сну. — Ранку. — Доброго ранку, Баклажане. Санджі відкинув ковдри і позіхнув. Він виглядав стомленим. Баклажан певно провів більшість ночі за читанням кулінарних книжок. Зеффу потрібно бути більш пильним. Він відкрив шафу і витягнув звідти одяг Санджі, а коли зачинив її, то глянув на дверну раму. Відколи вони купили цей корабель, Зефф вирішив розпочати традицію: на початку кожного місяця відмічати ріст Санджі. Він провів пальцями по п’яти маленьким лініям. Зефф подивився на Санджі: той, схоже, знову підріс. Потрібно скоро купити новий одяг. По ліктях видно, що жилет став йому замалим. Його маленький Санджі ріс. — Думаю пора знову відмічати твій ріст. Санджі відсторонено кивнув, досі остаточно не прокинувшись. Він перевдягнувся, поки Зефф діставав олівець з дерев’яного столу. Хлопчик підійшов до дверної рами і випрямився. Зефф якраз збирався провести лінію, коли помітив, що Санджі трясеться. Він опустив погляд і побачив, що Санджі стоїть навшпиньках. Зефф зітхнув. — Стопи на землю, Баклажане. Санджі надувся і опустився. — Так краще. Зефф провів лінію і записав: «Санджі, 11, Серпень». А потім подивився на інші лінії. Зефф виявився правим, Санджі підріс на пів сантиметра за один місяць. — Одного дня ти станеш вищим за мене. — Ти так думаєш? — Санджі усміхнувся, вочевидь щасливий від цієї ідеї. Зефф гмикнув. А потім знову пригадав слова Санджі. — Баклажане? — Так? Зефф хотів спитати про Ніджі і Йонджі. І про його батька. Він хотів спитати про камеру і залізний шолом. Але коли він подивився на Санджі, у його великі блакитні очі, то зрозумів, що не може. Не може змусити Санджі розповісти про знущання над ним. Він обхопив долонями щоки Санджі. — Я хочу, щоб ти знав, що ти в безпеці. Я ніколи не завдам тобі болю чи зачиню в твоїй кімнаті. Ніхто тебе не скривдить. Я твій опікун, захищати тебе — моя робота, і я буду це робити, добре? Зефф хотів сказати, що він його батько, але не знав, як на це відреагує Санджі. Йому напевно не хотілося мати ампутованого пірата у відставці в якості батька. Його хлопчик заслуговував на куди більше за це. Санджі кивнув, почувши слова Зеффа. Він побачив, що на блакитні очі хлопчика навернулися сльози. Санджі прошепотів: — Обіцяєш? — Клянуся. Санджі заплющив очі, намагаючись стримати сльози, і сховав лице у грудях Зеффа, який обійняв хлопчика. Бідне дитя тремтіло, як лист у шторм. Так минула хвилина, а потім вони почули гучний вибух. Санджі пирхнув. — Здається, Патті знову зламав духовку. Зефф зітхнув. — Це вже втретє за цей місяць. — Треба купити нову. — Ти ж кажеш про Патті, а не про духовку, вірно, Баклажане? Санджі розсміявся. Зефф не знав, що чийсь сміх може бути його найулюбленішим звуком у світі, але так і було. — Я справді не розумію, чому ти кожного разу її ремонтуєш. Ми можемо просто купити нову. — Ну, знаєш, старі люди люблять зберігати свої речі. Санджі знову засміявся. Насправді Зефф хотів зберегти цю духовку, тому що саме в ній він спік перший торт на кухні Бараті. А якщо точніше, то святковий торт на день народження Санджі. Як він міг її викинути? Зефф скуйовдив волосся Санджі. — В мене з’явилася ідея. Санджі усміхнувся. — В тебе напевно зараз так болить голова, старику. — Негідник. Після сніданку я почну тебе тренувати. — Справді? Круто! Не можу дочекатися надрати задницю Марімо! Зефф пирхнув. Санджі і Зоро після того вже дзвонили друг другу чотири рази, теревенячи годинами. Зефф задумувався, чи вдасться йому знайти номер Дадан. Можливо Санджі б хотів знову поговорити зі своїм маленьким капітаном. Після того, як Санджі закінчив з підготовкою, вони попрямували назад до кухні разом. Карне якраз ставив на місце вогнегасник. Патті подивився на Зеффа. — Клянуся, це не моя провина. Зефф гмикнув. — Як і в інші два рази? Команда засміялася від Зеффових слів. Карне поклав руку на плече Патті. — Сам знаєш, три рази це вже закономірність! — Більше скажу, Баклажану сьогодні не прийдеться драїти кухню. Патті щось буркнув, а Санджі задоволено підстрибнув. Зефф взяв сковорідку і почав готувати сніданок для Санджі: нарізав банан кружечками, а яблуко кубиками, зварив рис і піджарив омлет без картоплі. Він довіряв команді своє життя, але не міг довірити їм приготування їжі для Санджі. Патті декілька днів його підколював, коли зрозумів це, назвавши його татом-ведмедем. У покарання за це він чистив кожен кухонний інструмент зубною щіткою впродовж місяця. Після того, як Санджі з’їв сніданок — а ще так як у них було всього декілька клієнтів цього ранку — Зефф вирішив розпочати тренування Санджі трохи раніше. Коли старий пірат направлявся до виходу з кухні, то краем ока помітив, як хлопчик поцупив пару штук печива і з’їв їх по дорозі. Вони вийшли з Бараті, попрямувавши до палуби, що знаходилася поза рестораном. Санджі стояв серйозний, готовий слухати, але Зефф бачив шоколадні крихти біля кутиків його рота. Зефф схрестив руки. — Якщо хочеш, щоб я тебе тренував, тобі потрібно буде дотримуватися двох правил. Санджі кивнув. Зефф підняв вверх вказівний палець. — По-перше, ти ніколи не будеш використовувати руки. Ти кухар, твої руки є твоїм скарбом, тож ти мусиш їх захищати. Тому я навчу тебе битися ногами, як робив це я. Санджі кивнув. — А друге яке? — По-друге, ніколи, за жодних обставин, не бити жінку. Ніколи. Санджі нахмурився. — Чому? — Тому що чоловік ніколи не повинен бити жінку. Ти ніколи не станеш справжнім чоловіком, якщо так чинитимеш. — Це тому ти ніколи не б’єш Бет, Лорен і Лію? Зефф кивнув. Санджі нахмурився сильніше. — Але ти ніколи не б’єш і Елі з Ісааком. Чи мене. Завжди тільки Патті і Карне. — Тому що ви троє діти. Я б ніколи не вдарив дитину. — А. Добре. Зефф вишкірився. — Отже, ти готовий? Санджі усміхнувся. — Народився готовим, старику. *** Тренування пройшло добре, чому Санджі був радий. Він запереживав, коли Зефф заговорив про правила, але, на щастя, їх було легко дотримуватися. Батько ставив лише одне правило: якщо не впораєшся, опинишся в камері. Він не знав, яке покарання підготує Зефф у випадку невдачі, але той був піратом, а значить повинно бути щось болісне. В замковій бібліотеці були книжки про піратів. Він знайшов їх, коли приходив туди читати про удари чи голодування. Чи про покинення. Принаймні Санджі знав про перші два, знав біль від них і як з ним справлятися. Тільки, будь ласка, не третє. Санджі зробить все, лише б не бути покинутим. Він нарешті був щасливим і у безпеці із Зеффом. — Баклажане! Зосередься на омлеті, перестань ґав ловити! — Я зосереджений, дурний старику! Санджі перевів погляд на сковорідку. Около обіду Бараті пришвартувся біля поселення Кокояші. Пара жителів прийшли поїсти, зацікавишсь плавучим рестораном. Оскільки не було багато клієнтів, Санджі на кухні готував замовлення для четвертого столика: омлет з картоплею і рисом. Коли омлет був готовий, Санджі взяв тарілку. Він обережено поклав на неї омлет та накрив його, щоб зберегти тепло і смак. Він набрав великою ложкою рис і виклав його трьома колами, потім взяв маленькі гілочки базиліку і поклав на кожну порцію рису. Опісля взяв три листя салату і поклав поруч з рисом і омлетом. Під кінець Санджі поставив на тарілку ємність з соєвим соусом. Подивившись на тарілку, Санджі запишався результатом. Він точно справився куди краще, ніж Патті, який нудно викладав лише омлет і рис. Взявши тарілку, він поставив її на підігрівач їжі. — Замовлення для четвертого столика готове! Зазвичай коли кухарі закінчують страву, то беруть інше замовлення і повертаються до робочого місця. Але Санджі стояв перед підігрівачем, очікуючи, коли її заберуть Лорен чи Ісаак. Крізь маятникові двері пройшла Лорен, яка і взяла тарілку. Помітивши, як там все викладено, вона на мить завмерла, а потім усміхнулася, повертаючись до зали. Санджі підбіг до маятникових дверей, щоб подивитися, як Лорен доставляє тарілку. Він встав навшпиньки, щоб побачити реакцію клієнтки — гарної білявої пані. Вона подякувала Лорен і взяла виделку. На нещастя для Санджі хтось схопив його за комір і підняв над землею, перш ніж він зміг побачити лице пані. А натомість побачив нахмурене Зеффа. — Думаєш, можеш прогулювати під час обслуговування, Баклажане? — Але стариганю… — Мені все одно! На нас чекають три замовлення, тож воруши булками і перестань займатися дурницями. Зефф відійшов від дверей разом з Санджі і вручив малому замовлення. — Шостий столик, ти займись картоплею, я м’ясом. Санджі кивнув. Згодом він закінчував підігрівати картоплю, коли до нього підійшла Лорен і прошепотіла: — Пані за четвертим столиком попросила мене подякувати шефові за страву. Сказала, що вона була ідеальною. Санджі не зміг стримати усмішки, відчуваючи, як запашіло лице. Лорен пирхнула і скуйовдила його біляве волосся, перш ніж взяла іншу тарілку і повернулася до зали. Санджі поклав картоплю на тарілку поруч з м’ясом, яке приготував Зефф. — Страва готова. — Добре. Іди постав на підігрівач. Санджі кивнув, так і зробивши. — Замовлення шостого столика готове! Крізь маятникові двері пройшов Ісаак. — Дякую, маленький шефе, — а потім підняв тарілку і майже відразу ж пішов. Санджі взяв ще одне замовлення, коли в двері просунув голову Елі. — Шефе? Ви потрібні мені на стійці реєстрації, можете підійти? — Навіщо? Якийсь козел? Елі пирхнув. — Можливо. Каже, що він шериф. Зефф зітхнув. — Ох, трясця, — а потім витер руки і зрушив з місця за Елі. Санджі поклав назад замовлення. — Почекай мене, старику! — Ні, ти залишаєшся на кухні. Санджі нахмурився і поставив руки в боки. — Я су-шеф, тому я іду з тобою, дурний стариганю! Зефф знову зітхнув, і вони пройшли крізь маятникові двері разом. Підійшовши до стійки реєстрації, вони побачили шерифа — чоловіка, вдягнутого в коричневий одяг. Санджі не міг відвести погляду від вертушки на його кашкеті. Шериф кивнув Зеффові. — Шериф Гензо, а ви? — Я Зефф, а це Санджі, ми власники Бараті. Гензо озирнувся навколо. — І це плавучий ресторан, вірно? — Саме так. Санджі відчував, що Зефф стримував сарказм. А оскільки він був піратом у відставці, за якого досі висіла винагорода, Санджі зміг зрозуміти чому. Гензо звузив очі. — І ви тут лише заради бізнесу? Зефф спробував усміхнутися, але вийшло більше як гримаса. — Так. Нам також потрібно піти на ринок. Наші запаси, особливо фрукти, закінчуються. Гензо гмикнув, подивившись на Зеффа і схиливши голову в бік. — Дивно. Ваше лице здається мені знайомим. Зефф напружився. Він поклав руку на плече Санджі і підвів його ближче до себе. — Справді? Я вперше тут. — Дивно. В будь-якому випадку ринок відкриється завтра. Раджу вам спробувати мандарини. — Зрозумів. Дякую. Гензо вже почав іти, як зупинився. Він наостанок глянув на Зеффа, а потім все ж пішов. Санджі видихнув. — Боже, він дивний. — Це коп. А ще завтра я залишуся тут. Не хочу, щоб він впізнав моє лице і визвав варту. — Значить я можу сам піти на ринок? — В твоїх мріях, Баклажане. Санджі надувся. *** Наступного дня Зефф зі схрещеними руками хмурився, стоячи на кухні. — Знову. Патті з Карне зітхнули і в унісон сказали: — Ми не випустимо Баклажана з виду. — Або? — Або ти даси нам такого копняка, що ми улетимо на місяць. — Добре, — Зефф зосередився на Санджі. — А ти, Баклажане? — Я не відходжу від Патті і Карне, а інакше буду драїти кухню до свого вісімнадцятиріччя. — Добре. Тепер, ось список і гроші, — Зефф вказав на двох кухарів. — І вам краще триматися подалі від проблем. Санджі закотив очі. — Не розумію, чому ти так переживаєш, старику. З нами все буде добре. Це вперше, коли Санджі йшов на ринок з кимось іншим, окрім Зеффа, тому він мав повне право хвилюватися. Бет і Лія ненавиділи людні місця, Ісааку не можна було довірити гроші, а Елі і Лорен запанікують, якщо продавець почне ставити запитання чи відмовиться торгуватися. Отже Патті і Карне були єдиними підходящими кандидатами. Чорт. Зефф подивився на Санджі. Хлопчик був вдягнутий в блакитну сорочку, білі штанці і чорне взуття. Зефф подав йому жовтий рюкзачок. — Будь обережним, добре? — Так, звісно, я буду. Я втомився мити кухню. Зефф зітхнув, скуйовджуючи Санджі волосся. Одинадцятирічний хлопець забурчав і подивився на двох кухарів. — Чекаю вас на стійці! Побачимося пізніше, старику! Коли він пройшов крізь маятникові двері, Зефф перевів погляд на Патті і Карне. — Якщо з ним щось станеться, я випотрошу вас обох. Патті кивнув. — Зрозумів, босе. Карне всміхнувся. — Як малеча і сказала, все буде добре. Не переймайся! Зефф з двома кухарями пройшли до стійки. Трійка пішла, а Зефф дивився їм услід, як ті прямували до поселення Кокояші. Він не знав чому, але відчував, що станеться щось погане. Він просто сподівався, що з Санджі все буде гаразд. *** Патті розмовляв з продавцями яблук, коли Санджі помітив рудого кота. Він глянув на Патті, котрий якраз запально торгувався, і на Карне, який розглядав лимони. Більшість дорослих не полюбляли, коли їх переривали, а Санджі не хотів влаштовувати сцену. Зефф сказав, що він може розмовляти з ними будь-коли, але Санджі не знав, чи сподобається це Патті. Тому він відійшов від Патті, хоч і розумів, що порушує Зеффові правила. На захист Санджі, кіт виглядав милим і голодним, а Санджі все зробить так швидко, що ніхто навіть і не зрозуміє, що він відходив. Зефф ніколи не дізнається. Санджі попрямував до кота. — Котику. Котику. Привіт! — він присів навпочіпки і почав його гладити. — Ти справді милий. Ти голодний? Кіт нявкнув, а Санджі прийняв це за «так». Він відкрив свого рюкзака і вийняв звідти бутерброд з джемом. Зефф завжди складав в рюкзак Санджі бутерброд, фрукти і воду на випадок, якщо він зголодніє. Санджі почав годувати котика, коли почув, як хтось позаду каже: — Що ти робиш? Він озирнувся і побачив маленьку дівчинку в зеленому платтячку і з рудим волоссям. — Кормлю кота. Маленька дівчинка нахмурилася. — Чому? — Тому що він виглядав голодним. Дівчинка присіла навпочіпки поруч із ним. — Це вона, і це дивно. Беллі не подобається, коли її гладять незнайомці. Санджі знизав плечима. Луффі і Зоро були гарними друзями, проте Санджі не знав, чи пощастить йому і цього разу. Не знав, чи варто спробувати подружитися з третім другом. Вона виглядала доброю. — Я Намі. — Санджі. — Що ти тут робиш, Санджі? — Я су-шеф Бараті. Це ресторан. І зараз ми шукаємо фрукти. — Справді? — вона широко розплющила очі. Санджі кивнув. — Я, Ноджіко і Бельмере продаємо мандарини. Вони найкращі в усьому місті. Можеш прийти і подивитися. Санджі глянув на Патті і Карне, які досі розмовляли з різними продавцями. Можливо вони не помітять, якщо він відлучиться на хвилинку-другу. — З радістю, дякую. Намі усміхнулася. Вони попрямували до виходу з ринку. — Ми живемо майже на околицях міста. Санджі кивнув. Йому було незручно розмовляти з іншими людьми, окрім працівників Бараті. Він стиснув лямку рюкзака. Поки вони йшли, Санджі помітив, що Намі тримає книгу. Він схилив голову в бік. — Це книга про мапи? Намі кивнула. — Так! Я обожнюю мапи, а зараз намагаюся закінчити одну до кінця дня, але мені потрібно більше інформації. Санджі кивнув. Вони продовжили шлях, допоки Санджі не помітив поле мандаринів. Коли вони його перетнули, Санджі побачив невеликий будиночок. Намі прокричала: — Ноджіко! — і почала бігти до будинку. — Я декого привела! З будиночку вийшла маленька дівчинка зі світло-блакитним волоссям. — Намі? Ти ж мала піти на ринок з Бельмере. — Знаю, але подивись! Я знайшла книгу, яку шукала! Тепер я можу закінчити мапу Кокояші. Маленька дівчинка вигнула брову. — Ти знайшла її чи вкрала? Намі у відповідь показала язика. Дівчинка подивилася на Санджі. — Вона і тебе обікрала? Санджі похитав головою. Намі сховала книгу під ковдрою. — Це Санджі. Він працює в ресторані. Ми можемо піти туди поїсти. — Намі, у нас немає грошей на ресторан, ти знаєш це. — Ох, ну ж бо, Ноджіко! Ми ніколи не були в ресторані. Це може бути весело! Ноджіко зітхнула. — Ні, я вже сказала, що в нас немає на це грошей. І Бельмере розлютиться, якщо ми вкрадемо їжу. Санджі м'яко сказав: — Зеффу все одно, якщо ви не можете заплатити. Зефф неодноразово повторював, що якщо хтось не може заплатити, то це неважливо: якщо вони голодні, вони тут поїдять. Намі усміхнулася. — Бачиш! Безплатна їжа! Ноджіко нахмурилася. — Ми не хочемо проблем. Санджі похитав головою. — Їх і не буде, я обіцяю. Ноджіко зітхнула. — Ладно, але я іду лише для того, щоб наглянути за тобою. Намі усміхнулася. — Якщо ти так кажеш! Ходімо, Санджі! Вони вийшли з будиночку і почали перетинати мандаринове поле. Коли вони повернулися на ринок, Санджі згадав про Патті і Карне. Він сподівався побачити їх, щоб представити їм Намі і Ноджіко, але їх і слід простиг. Санджі сподівався, що вони не повернулися на Бараті. Інакше Зефф розлютиться. Ноджіко сказала: — Це ресторан твоїх батьків? — Ні, Зеффа. — Зефф це хто? Твій дідусь? Санджі пирхнув. Зефф був старим, але не настільки. Іноді, чи радше завжди, Санджі подумки називав Зеффа батьком, але ніколи вголос. Він не знав, як відреагує старик. Напевно розізлиться чи відчує огиду. Зрештою, хто захоче мати Санджі, марного ідіота Санджі, собі за сина? Точно не Зефф. Він заслуговував краще за це. — Зефф просто Зефф. А ви живете з Бельмере? Ноджіко кивнула. — Вона ваша мама? Ноджіко знову кивнула. — Вона удочерила нас, коли ми були ще зовсім малі. — Ноджіко знайшла мене, а потім Бельмере знайшла нас. — Це добре. Я працював на іншому кораблі, коли Зефф знайшов мене. Намі усміхнулася. — О, то тебе теж усиновили? Санджі кивнув. Через пару хвилин ходьби вони прийшли до Бараті. Ноджіко і Намі почали розглядати меню, що знаходилося перед входом. Ноджіко нахмурилася. — Ти впевнений, що все добре, якщо ми не заплатимо? Санджі кивнув. Намі ткнула сестру ліктем. — Перестань так переживати, все буде добре. — Намі, я твоя старша сестра, це мій обов’язок переживати за тебе. Намі закотила очі. Ноджіко так відрізнялася від Рейджу. Та ніколи б відкрито не переживала за нього. Вона допомогала Санджі лише тоді, коли батько чи брати цього не бачили. Єдиний раз, коли Рейджу найбільше допомогла Санджі, це коли відправила його на Орбіту. Він замислювався над тим, що було б, якби вона допомогала йому більше. Можливо вона б могла піти з ним. Санджі сподівався, що з нею все добре. Напевно все так і було. Вона не така слабка, як Санджі. Вони увійшли до ресторану, Санджі побачив Елі біля стійки реєстрації. — Вітаю, ласкаво просимо до Бара… Ох, дякувати Богу, з тобою все добре! Хоч знаєш, як ми переживали? Шеф зараз з розуму сходить. Іди на кухню, поки в нього не стався інфаркт. Санджі кивнув. Чорт, він справді думав, що Зефф не помітить. Намі і Ноджіко попрямували за ним, і коли вони підійшли до маятникових дверей, Санджі почув крики Зеффа. Він був розлючений. — Я дав вам одне завдання! У вас двоїх було одне кляте завдання, слідкувати за Санджі, тож як, ради всього святого, вам вдалося з ним не справитися! Патті і Карне схилили голови. Першим заговорив Патті. — Я клянуся, він був прямо поруч зі мною, я не знаю, що сталося. — Мені діла немає до твоїх виправдань, я хочу лише, щоб Санджі був вдома! — лице Зеффа почервоніло, кулаки були стиснуті, а сам він трясся. Санджі ніколи не бачив Зеффа таким розсердженим. Карне ще більше схилив голову. — Ми дивилися всюди. Ми подумали, що йому наскучило, і він повернувся сюди. — Ви справді думали, що Санджі може наскучити їжа і ринок? Ви хоч знаєте мого хлопця? Двоє кухарів здригнулися. Санджі увійшов на кухню. Зефф так буде на нього сердитися, але це не провина Патті чи Карне, що він пішов. Він сам був винуватий, тому заслуговував на покарання. — Я вдома. Зефф застиг. Він озирнувся і побачив Санджі. А потім хутко підійшов до нього, і Санджі подумав, що зараз його вдарять за непослух. Ось що постійно робив батько, коли він готував чи давав їжу миші. Санджі закрив очі, очікуючи удару, але натомість відчув, як Зефф схопив і притиснув його до своїх грудей. І він почув, як той нескінченну кількість разів прошепотів «дякую». Зефф стояв на колінах посеред кухні, обіймаючи Санджі. А потім Зефф відсторонився і обхопив долонями його лице. — З тобою все добре? Хтось торкався тебе чи завдавав болю? Санджі похитав головою. — Де ти був? — Зефф виглядав розпачливо. — Я побачив кішку. Вона виглядала голодною. Зефф закрив очі. — Ну трясця звісно, — він притулив голову Санджі до своїх грудей. Санджі приглушено сказав: — Вибач. — Все добре. Ти в безпеці і це найголовніше, — Зефф глянув на Патті і Карне. — Ви двоє, будьте корисними і скажіть іншим, щоб поверталися додому. Санджі нахмурився. — Всі пішли? Куди? — Вони пішли шукати тебе, Баклажане, а що ще? — Але чому? Санджі не розумів. В Джермі нікому не було діла, якщо він кудись уходив, ніхто взагалі його не шукав. А коли він «помер», люди просто забули про нього. Зефф скуйовдив біляве волосся Санджі, а потім знову обхопив його лице. — Бараті не може працювати без свого су-шефа. А. Звісно. Він був їм потрібний тільки тому, що він су-шеф, а не тому, що вони піклувалися про нього. Тепер все встало на свої місця. Санджі подивився на Зеффа. — Я завів друзів. — Справді? Він кивнув і представив двох дівчаток. — Це Намі і Ноджіко. Дівчатка помахали. Зефф усміхнувся. — Ви голодні? *** Зефф вийшов через задні двері і попрямував до палуби позаду ресторану. Йому було потрібне свіже повітря. Санджі, Намі і Ноджіко щасливо обідали разом у залі. Коли ті два ідіота повернулися без Санджі, Зефф подумав, що в нього зупиниться серце. Він не випустить цього маленького Баклажана з виду до його тридцятиріччя. Щонайменше. Він уявив собі все. Те, що його викрали, що він загубився, чи гірше: на нього натрапила варта. Зефф не знав, що б зробив, якби варта забрала в нього Санджі. Певно б спалив все вщент. Він глибоко вдихнув, коли почув вдалині звук позаду нього. Цей звук ніколи не забудеш, якщо ти пірат. Гвинтівка, тип 64. Вогнепальна зброя варти. — Де мої доньки, Червоно Нога? Ох, трясця. Чорт забирай. Зефф підняв руки. Як, ради всього святого, йому вдалося пришвартуватися саме на тому острові, де жила Бельмере? Він відчув, як в потилицю ткнулася гвинтівка. — Двічі питати не буду. — В мене немає твоїх доньок. — Брехня! Бельмере сильніше вдавила гвинтівку. Вона з Росінантом були однією з найкращих команд у варті, яку він коли-небудь бачив. Їх називали Смокерами. Вони неодноразово завдавали клопоту Зеффові. Якщо вона була тут, то і Росінант неподалік. Він його не почує, поки не стане надто пізно. Зефф ненавидів диявольські фрукти. Він знав, що не зможе битися з ними обома, це було складно вже раніше, а зараз Зефф надто заіржавів для цього. Особливо якщо і Бельмере, і Росінант думали, що він викрав їх доньок. Зефф повільно похитав головою. Він її розумів. Він би теж розлютився на її місці. — Клянуся, я не забирав твоїх доньок. Я пішов у відставку. Я тепер шеф і кинув піратство. Він почув, як вона вилаялася. — Це дві маленькі дівчинки. У однієї руде волосся, а в іншої — світло-блакитне. Зефф закрив очі, подумки вилаявшись. Ну трясця звісно, що Санджі подружився саме з доньками Бельмере. Цей хлопець одного разу його вб’є. — Мій син, Санджі, загубився на ринку і зустрів їх. Вони зараз їдять в залі. Я клянуся тобі, що не завдав їм шкоди. Я не знав, що вони твої. — Повернися. Зефф повільно повернувся. Бельмере хмурилася, тримаючи в роті сигарету, і досі направляла гвинтівку йому в лице. — Я знаю тебе, Червоно Нога. Я знаю, що ти не шкодиш дітям. Але якщо я побачу бодай подряпину на їх голові, я тебе вб’ю. — Я відведу тебе до них. Просто попрошу опустити гвинтівку. Мій хлопчик їх ненавидить. Бельмере так і зробила, але продовжила тримати її близько себе. Зефф кивнув на знак вдячності і почав іти до задніх дверей. Вони увійшли в ресторан, і Зефф відвів її до зали. Намі, Санджі і Ноджіко їли, а Намі сміялася. Ноджіко першою помітила двох дорослих і побігла до Бельмере. — Бельмере! Батько Санджі запросив нас поїсти! Все справді смачно! Ми з Намі взяли м’ясо і картоплю, вони такі смачні! Санджі взяв пасту з морепродуктами і сказав нам, що Зефф готує її найкраще в світі! Бельмере усміхнулася. — Це чудово. Зефф побачив, як вона хутко перевірила обличчя доньки на будь-які травми. Намі теж підбігла до них. — Бельмере! Все так смачно! Ти повинна спробувати! Бельмере кивнула. — Звісно. Чому б вам двом не повернутися до столу і закінчити їсти. Я підійду пізніше. Дівчинки кивнули і побігли назад. — Тож, що ти хочеш поїсти? — Нічого. Я не голодна. Водночас з цим забурчав шлунок Бельмере. Вона почервоніла. — В мене немає грошей, щоб заплатити за нас трьох. — Мені все одно на гроші. Бельмере пирхнула. Зефф закотив очі. — Мені все одно зараз, — він передав їй меню. — Просто скажи, що ти хочеш. Росінант теж прийде? Бельмере взяла меню, а потім подивилася на своїх доньок. Продивившись меню, вона віддала його Зеффу. — Ні, тільки я і мої дівчатка. Я буду те, що і вони, дякую, — вона усміхнулася і попрямувала до столу. Якби в минулому хтось сказав Зеффу, що він буде обслуговувати Бельмере, він би вмер від сміху. *** Бельмере була такою крутою. Санджі дивився, як вона курила, розмовляючи з Ноджіко про те, що вона купила на ринку. Можливо йому теж треба спробувати покурити. Звучить весело. Намі вже давно пішла до вбиральні, і тепер, коли Санджі про це подумав, то йому це здалося дивним. Можливо вона була як Зоро і не могла розрізнити ліво і право. У Санджі аж сльози виступили від сміху, коли Зоро розповів йому про це. — Я піду до вбиральні. Бельмере усміхнулася. — Звісно, серденько. Санджі зашарівся і покинув стіл. Вона нагадала йому його маму. Він попрямував до вбиральні, яка виявилася порожньою. Санджі походив навколо неї, але так і не знайшов Намі. Він вже збирався здатися, як помітив проблиск рудого волосся у вікні. Пройшовши крізь двері, він побачив Намі, яка сиділа на палубі і дивилася на океан. Санджі присів поруч із нею. — З тобою все добре? Намі кивнула. Вона рисувала на звороті одного з меню. — Це мапа? Намі знову кивнула. Вона глянула на океан і повернулася до рисування. Після декількох хвилин вона усміхнулася. — Готово. Я нарешті закінчила з цією стороною острову. — Тобі справді подобається рисувати мапи. Намі зашарілася. — Так, і одного дня я нарисую мапу всього світу. — Це твоя мрія? — Так, в тебе теж є якась? Тепер настала черга Санджі червоніти. — Я хочу знайти Олл Блю. Це єдине місце, в якому зустрічаються чотири океани. В ньому можна знайти будь-яку рибу. — Звучить круто! Санджі мугикнув. — Одного дня я вийду в море зі своїми друзями, Луффі і Зоро, і ми знайдемо Олл Блю разом. — Якщо я хочу здійснити свою мрію, то мені теж треба вийти в море. Можливо я можу піти з вами. Санджі нахмурився. З того, що він зрозумів, Бельмере була вартовою, він не хотів, щоб у Намі були проблеми. — Луффі хоче стати Королем Піратів, а Зоро найкращим мечником у світі. Тому ми будемо піратами. — А, тоді треба спитати Бельмере. Їй напевно це не сподобається. Але навіть якщо я не зможу, ми все ще можемо бути друзями. — Справді? — Санджі сильніше почервонів. Він так зрадів новій подрузі. Луффі і Зоро вона теж швидше за все сподобається. *** Вже було пізно. Зефф і Бельмере сиділи на палубі позаду Бараті. Сонце почало сідати. Намі і Ноджіко спали на ногах Бельмере, а Санджі, скрутившись, спав на Зеффових. Бельмере курила, поруч з нею стояла пляшка пива. Зефф пив лимонад. — Що сталося з твоєю ногою? — Я відрізав і з’їв її. — Серйозно? Зефф мугикнув. — Трясця. Він пирхнув. — Я напав на корабель, на якому був Санджі. Ми потрапили в шторм, а потім опинилися на скелі посеред океану. Ми єдині вижили. Минуло декілька місяців, перш ніж нас врятували. Бельмере гмикнула. — Через хлопця ти кинув піратство. — Санджі заслуговує хороше життя, — він ковтнув. — Я знаю, що він заслуговує когось кращого за мене, але я пірат. Пірати егоїстичні, вони тримають свій скарб близько себе. — Я розумію тебе. Я знаю, що мої дівчатка заслуговують когось кращого, ніж бідну травмовану вартову, але мене нудить від думки покинути їх, — Бельмере провела руками по волоссю Намі і Ноджіко. — Я знайшла їх в покинутому місті. Я єдина вижила у битві між вартовими і піратами. Я взяла їх із собою і повернулася додому. — То ось чому Росінант не з тобою? — Ні, дякувати морю. Мій Росі відправився на завдання під прикриттям двома місяцями раніше тієї битви. Цікаво, як він зараз поживає, — вона пирхнула. — Можливо теж всиновив якусь дитину. — Він завжди дуже любив дітей. — Можливо вони б поладнали, — вона гмикнула. — Цікаво, якби відреагували дівчатка, як би в них була ще одна сестра. Чи брат. Мій Росі б так сильно любив і балував їх, — вона зробила ковток пива. — Трясця, я сумую за ним. Зефф усміхнувся, подивившись на сплячого Санджі і скуйовдивши його біляве волосся. Бельмере глянула на хлопчика. — Твій ніколи не хотів мати братів чи сестер? — Ні, — Зефф пригадав слова Санджі про Ніджі і Йонджі. — Думаю, йому подобається бути єдиною дитиною. Бельмере усміхнулася. — Якби хтось сказав мені, що Червона Нога піде у відставку, щоб виховувати дитину, я б ніколи цьому не повірила. — Я теж. Повір мені. Вона пирхнула. Санджі почав повільно ворушитися. Зефф зітхнув. — Не те щоб ти мені не подобалася, але мені потрібно віднести його до ліжка. — Ага, теж саме. Вони повернулися всередину, і Зефф провів Бельмере з дівчатками до стійки реєстрації. Двоє дорослих попрощалися, і Зефф пішов до кімнати Санджі. Відкривши двері, він зайшов і поклав Санджі в ліжко. Одинадцятирічний хлопчик повільно розплющив очі. — Зеффе? — Все добре, я просто кладу тебе в ліжко, Баклажане. Сьогодні був доволі насичений день. Сонний Санджі кивнув. — Намі і Ноджіко хороші. — Так, хороші. Санджі потер очі. — Я б хотів, щоб Рейджу вела себе більше, як Ноджіко. Зефф застиг. А потім повільно сів на ліжко. — Рейджу? Санджі мугикнув. — Вона моя старша сестра. Ще в мене є брати. Ічіджі, Ніджі і Йонджі. Але вони зі мною були злими. Весь час. — Що вони робили? — Били кулаками чи ногами. Рейджу цього не робила, але і не захищала мене. Не хотіла мати з ними проблем. Думаю, вона їх боялася. — Мені шкода, Санджі. — Я не знаю, чому вони були такими злими зі мною. Рейджу казала це тому, що я був надто добрим, — він подивився на Зеффа повними сліз очима. — Мені краще перестати бути добрим? — Ніколи, — Зефф обхопив його лице долонями. — Це твоя головна сила. — Але я не послухався сьогодні і відійшов від Патті, тому що подумав, що кішка була голодною. Я налякав тебе і завадив всім іншим. — Ти ніколи не будеш нам заважати. І я пишаюся тобою за те, що ти допоміг тій кішці. Якщо побачиш, що якась людина чи тварина голодна, нагодуй їх. Я б зробив те саме. А тепер, я просто хочу, щоб ти попереджав когось, перш ніж уходити, добре? Санджі кивнув. — Вибач. — Не вибачайся за свою доброту, ніколи. Пам’ятаєш, коли я почав тебе тренувати? Я сказав, що є два правила. — Ніколи не битися руками і ніколи не вдаряти жінку. — Тепер буде ще третє. Ніколи не переставай бути добрим. — Добре. Зефф притулив Санджі до своїх грудей. — Я пишаюся тобою. — Можеш залишитися зі мною на ніч? — Звісно. Зефф ліг поруч із Санджі. Минув якийсь час, Зефф вже подумав, що Санджі заснув, як почув шепіт. — Надобраніч, старику. Зефф залишив поцілунок на білявому волоссі Санджі і пригорнув хлопчика ближче до своїх грудей. — Надобраніч, Баклажане. *** Вони залишалися в поселення Кокояші тиждень. Санджі працював або на кухні, або ходив до будинку Бельмере допомогати з мандаринами. Зефф подумав, що в нього трапиться інфаркт, коли він побачив, як Санджі курить сигарету. Вочевидь його хлопчик хотів виглядати круто. Дурна малеча. Коли вони збиралися відпливати, троє дітлахів намагалися стримати сльози, а двоє дорослих потискали одне одному руки. — Я не буду тобі дякувати. Бельмере закотила очі, усміхаючись. — Ой, та буде тобі, старику, все добре! Зефф гаркнув: — Через тебе моя дитина курить! Хоч розумієш, що це може нашкодити його здоров’ю? Бельмере гмикнула. — Він виросте з цього. — Я, трясця, сподіваюся. — Вже знаєш, куди відправитеся далі? — Я чув, як дітлахи говорили про острови Геко. — Справді? Я чула, що поселення Сироп чудове. Зефф кивнув. — Лорен, одна з моїх офіціанток, звідти. — Це здорово! Вони попрощалися, і Зефф дав Бельмере номер свого ден ден муші. Минуло декілька годин, відколи вони вийшли в море, як Зефф зрозумів, що вона не дала йому свій. Це нічого, Намі напевно скоро подзвонить. Вочевидь Санджі завербував її до команди Луффі. Бельмере ледве не отримала аневризм, коли Намі розповіла їй, що збирається стати піраткою. Викуси, вартова. Двома тижнями пізніше Зефф прочитав статтю у Світовій Економічній Газеті, в якій йшлося про те, що біля поселення Кокояші пришвартувалися пірати. Однак Зефф не переживав. Бельмере з ними впорається. Нотатка: Намі так ніколи і не подзвонила, тому що Арлонґ спалив папірець з номером Санджі. В іншому всесвіті Росінант і Бельмере у мирі і спокої виховують своїх дітей — Ноджіко, Намі, Ло і Кобі — в Кокояші. Намі і Ло все одно стануть піратами, а Кобі піде до Варти. Ноджіко більше до вподоби мирне життя. Примітка від перекладачки: автор цього фанфіка шипперить Бельмере і Росінанта, тому що вважає, що вони точно могли пересікатися і знати одне одного — «звучить мило, що високий, незграбний Росінант міг би бути закоханим в маленьку круту Бельмере» — а ще автор є прихильником/цею теорії, що Кобі їхня таємна дитина.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!