Марімо.

Прощання було слізним. Бараті залишався пришвартованим біля острову Світанку ще тиждень після того, як вони зустріли Луффі, Ейса і Сабо, але плаваючому ресторану потрібно було підіймати якір. Санджі і Луффі махали та плакали, допоки більше не могли розгледіти одне одного.

— Старику, ти справді думаєш, що Луффі мене не забуде?

— Наче тебе можна забути, Баклажане, — Зефф скуйовдив біляве волосся Санджі, всміхаючись.

— Тобі потрібно навчити мене, як битися, стариганю. І як стати найкращим кухарем! Інакше я не зможу бути кухарем Муґівар.

Зефф гмикнув.

— Звісно, малечо.

Після цього Санджі трохи більше знаходився на кухні, де Зефф показував йому різні техніки, ніж у залі, обслуговуючи гостей. Санджі навіть вперше допомагав готувати обід «все включено».

Бараті перебував у морі з два тижні, перш ніж пришвартувався біля нового острову. Ісааку терпець уривався піти до доджьо мечників. Десятиліття тому самурай з далекої країни відкрив тут доджьо, з якого тепер випускалися найкращі мечники.

Коли вони припливли, Зефф, Ісаак і Санджі попрямували до найближчого біля порту поселення, що носило назву Шімоцукі.

Поселення було малим: декілька домівок, школа, лікарня і ринок. Оточували його рисові фабрики і річки. На ринку Зефф знайшов багато морепродуктів і різноманітні варіації рису.

Зефф якраз віддавав гроші старому продавцю за три мішка рису, коли Ісаак мовив:

— Вибачате, це правда, що в цьому поселенні є доджьо мечників?

— Звісно! Це доджьо Ішін. Шімоцукі-сан є в ньому сенсейем. Він там на пагорбі.

— Дякую велике! — Ісаак почав підстрибувати від захвату. — Гей, шефе, можемо туди піти? Будь ласка?

Зефф зітхнув і подивився на Санджі.

— Баклажане, хочеш піти туди чи повернутися на Бараті?

Санджі знизав плечима. Фехтування не сильно було йому цікавим. Там напевно просто якісь ідіоти розмахують великим ножем. Санджі цим займався весь час.

— Чому б і так.

Іссак високо підстрибнув. Вони попрямували до пагорба, на якому побачили доджьо. Там якраз проходило тренування, учні розмахували бамбуковими мечами, знову і знову повторюючи ці рухи.

Санджі подумав, що вони виглядають дивно.

Чоловік, який наглядав за дітьми, помітив їх і підійшов привітатися.

— Вітаю. Чим можу допомогти?

Зефф йому кивнув.

— Добридень. Я Зефф, шеф, управляю плаваючим рестораном. Ми подумали запросити вас поїсти, якщо захочете.

— Я Шімоцукі-сенсей. Це прекрасна пропозиція. В мене є дванадцятеро учнів. Це нічого?

Зефф кивнув.

— Звісно, ні.

Пізніше Шімоцукі-сенсей прийшов зі своїми дванадцятьма учнями на вечерю. Елі провів дітей до столів, за кожним сіло по чотири. Лорен та Ісаак подали тарілки, повні їжі, яку приготували Бет і Лія. Прямо зараз Санджі разом з Патті займався приготуванням різноманітних десертів. Вони якраз закінчили з тортом, залишалося як фінальний штрих додати крем. Санджі наполягав на тому, щоб самому цим зайнятися.

Він нахмурився.

— Ти впевнений, щоб треба намазувати крем саме так?

Патті кивнув.

— Хлопче, ти не будеш повчати мене, як робити мою ж роботу.

— Але дивись! Це так жахливо! Якщо скрутимо мішок так, то крем буде виходити хвилями. А в тебе це виглядає як лайно.

Санджі міг поклястися, що побачив, як на чолі Патті виступила вена, поки Бет і Лія намагалися перестати сміятися.

— Ти клята дрібнота.

Санджі вигукнув:

— Але я правий!

— Послухай сюди, гівно мале, наша робота полягає в готуванні, а не щоб робити їжу гарною чи гратися з нею.

— Я не граюся! Я просто зроблю це краще! — Санджі відібрав мішок з кремом і закінчив його видавлювати на торт. — Бачиш. Краще, — Санджі сам собі усміхнувся і підняв торт, щоб віднести його до столу, за яким сиділи Зефф і Шімоцукі-сенсей. Коли він пройшов крізь маятникові двері, то почув, як Патті на нього лається, але Санджі було все одно. Він справився з кремом чудово і куди краще, ніж Патті.

***

— Дякую, Баклажане.

Зефф взяв тарілку і огледів торт, а Санджі тим часом повернувся на кухню.

— Це твій син?

— Типу.

Торт виглядав добре. Крем намазали не як зазвичай, але погано не виглядало. Певно Баклажан добряче поглузував з Патті.

Шімоцукі-сенсей усміхнувся.

— Він виглядає хорошою дитиною.

— Так і є. Певно тяжко навчати дванадцять дітей. У мене тільки Санджі, а я вже іноді почуваюся так, наче зійду з розуму через цього шибеника.

— Все добре. Мені це подобається. Цим дітям нікуди йти, тому краще вони будуть зі мною, ніж на вулиці. А ще раніше в мене було п’ятнадцять учнів, тож дванадцять ще нормально.

Зефф нахмурився.

— Що сталося з іншими трьома? Вони закінчили навчання?

— Ні, Сага пішов рік тому. Подався до варти. Зоро покинув доджьо шість місяців тому з піратом.

— А останній?

— Її звали Куіна. Вона була моєю дочкою.

Зефф проковтнув шматок торту і подивився на сенсея. Він вже бачив подібний погляд. Так виглядають ті, хто втратив частину своєї душі. Чи батьки, які втратили своє дитя.

— Мої співчуття.

— Дякую. Сподіваюся, що із Сагою і Зоро все добре, вони добрі хлопці. А завдяки решті дітей я доволі зайнятий. Тож зі мною все гаразд, — усміхнувся він.

Зефф відчував, що з цим чоловіком не все гаразд, але йому вже почало ставати краще. Він не міг уявити подібного болю. Він не так довго знав Санджі, всього два роки, але якщо з ним щось станеться, Зефф не знав, чи буде мати бажання продовжувати жити.

Як тільки вони закінчили їсти, Шімоцукі-сенсей і діти почали збиратися. Вони подякували кухарям і офіціантам, а потім Шімоцукі-сенсей знову кивнув Зеффу.

— Дякую. Вже знаєте, коли знову вийдете в море?

— Через пару днів, можливо раніше. В нас закінчуються фрукти, а їх на цьому острові не так вже і багато.

Шімоцукі-сенсей кивнув.

— Через клімат дерева в нас дійсно не так багато фруктів родять, але ми замовляємо їх на острові Кокономі. Можливо ви могли б попливсти туди. Одне з їхніх поселень відомо своїми мандаринами, а якщо точніше, то поселення Кокояші. А ще я чув, що наприкінці тижня очікується шторм.

Зефф усміхнувся.

— Дякую за підказки. Тоді ми напевно вийдемо в море завтра, якщо не хочемо опинитися посеред шторму.

Двоє чоловіків потиснули одне одному руки, і Шімоцукі-сенсей зі своїми учнями попрямував назад до доджьо. Зефф повернувся всередину і побачив, що Лорен та Ісаак прибирають в кімнаті.

Лорен усміхнулася.

— Ви можете піти наверх, шефе, ми з усім впораємося.

— Дякую, Лорен.

Зефф минув кухню і піднявся сходами. Баклажану вже давно пора спати, тож цей шибеник вже точно повинен бути в ліжку. Він постукав у двері і почув тихе «заходь».

Санджі, перевдягнутий у піжаму, сидів у ліжку і точно не ховав книжку під ковдрою.

Зефф присів на ліжко.

— Торт був добрим, Баклажане.

Санджі зашарівся.

— І крем?

— Не погано.

— Ти бачив хвилі? Що думаєш?

Зефф усміхнувся і скуйовдив його біляве волосся.

— Наскільки сильно ти глузував з Патті?

— Я не глузував з нього. Просто сказав, що в нього це виглядало як лайно.

— Лайка.

Санджі надувся.

— Ти лаєшся весь час. Всі весь час лаються. Чому я не можу це робити?

Зефф усміхнувся.

— Почнеш це робити, коли тобі стукне вісімнадцять, Баклажане. Знаєш же, що за це буде.

Санджі кивнув.

— Вилаявся — один день миєш кухню. Знаю.

— Добре. А тепер закінчуй читати і лягай спати. Я не хочу, щоб мій су-шеф клював носом під час робочого дня.

Санджі драматично зітхнув, перш ніж витягнув з-під ковдри книгу про десерти і поклав її на тумбочку.

Зефф усміхнувся і знову скуйовдив Санджі волосся. Потім піднявся.

— Добре. Тепер спи, Баклажане.

— На добраніч, стариганю.

— Добраніч, Баклажане.

Зефф вимкнув світло і зачинив за собою двері.

***

Зефф відкрив очі тієї ж секунди, як почув скрип дверей. У небі високо сяяв місяць, ніхто не кричав, значить на них не напали. Згодом він почув крихітні нерішучі кроки. Баклажан.

— Старику?

— Кошмар?

— Так.

— Ходи сюди, — Зефф відкинув ковдру, а Санджі заліз у ліжко, згорнувшись калачиком біля Зеффових грудей.

— Хочеш про це поговорити?

— Ні.

— Добре.

Зефф накрив їх ковдрою і обійняв маленького тремтячого одинадцятирічку. Певно сьогодні зовсім щось погане снилося. Він відчув, як Санджі треться носом об його сорочку.

— Все буде добре, малечо. Я тебе захищу. Ти в безпеці. Клянуся.

І тоді він відчув, як Санджі киває. Його крихітні ручки стиснули його сорочку. Декілька хвилин потому хлопчику нарешті вдалося заснути. Зефф закрив очі, сподіваючись, що кошмари залишать дитя у спокої.

***

Вранці Зефф повільно прокинувся. До нього все ще притулявся Санджі, котрий згорнувся калачиком. Зефф знав, що потрібно вставати, щоб підготуватися на кухні до сніданку, тому він повільно здвинув Санджі. На жаль, Санджі почав потягуватися. Він потер очі.

— Зеффе?

— Я просто встаю, все добре. Ранку, Баклажане.

— Доброго ранку, старику.

Зефф усміхнувся.

— Готовий починати день, Баклажане?

— Завжди, дурний старику.

Зефф скуйовдив волосся Санджі. Пірат у відставці присів на ліжко і надів дерев’яну ногу. Санджі піднявся і позіхнув. Коли Зефф перевдягнувся, вони пішли до кімнати Санджі, щоб останній теж міг перевдягнутися. Ще сонний Санджі присів на ліжко, а Зефф дістав одяг з шафи.

Коли Санджі вдягнув сорочку і штани, то подивився на Зеффа.

— Коли ти будеш мене вчити?

Зефф всміхнувся.

— Я вже тебе вчу. А чому я тоді тримаю на кухні маленький чортів баклажан, як думаєш?

Іноді Санджі теж задавався цим питанням. Можливо тому, що він, зрештою, був корисним: Санджі міг мити підлогу чи приносити їжу з підсобки для кухарів під час напружених годин. Зефф все одно не видавав йому зарплатню, як іншим. Санджі працював безкоштовно.

Але іноді Зефф дивився на Санджі з любов’ю і гордістю. Чому? Батько знову і знову казав, що він негідний любові. А ще через нього Зеффу прийшлося полишити піратство.

Тоді чому Зефф продовжував його тримати поруч? Санджі не знав відповіді, проте знав, що повинен бути корисним, щоб Зефф його не викинув.

Санджі потер живіт.

— Ні, я маю на увазі боротьбу. Я пообіцяв Луффі, що навчуся, як битися.

— Можемо розпочати вдень. Вранці ми відпливемо, тож не матимемо сьогодні багато гостей.

Санджі кивнув. Він вдягнув жилет і фартух, Зефф зав’язав йому блакитну краватку, і вони пішли до кухні, готові працювати.

***

Санджі дивився у вікно, схрестивши руки на віконній рамі, і зітхав. Зефф був правий, коли казав, що у них не буде багато гостей. Після того, як вони закінчили подавати сніданок, то вийшли в море, і зараз вже майже час обіду, а на горизонті не було видно жодного корабля.

Санджі знову зітхнув.

— Баклажане.

— Але мені нудно. І ти казав, що ми можемо почати моє тренування.

Санджі сподівався, щоЗеффове тренування не буде таким же важким, як батькове, але він пообіцяв Луффі, що навчиться битися. А якщо Луффі більше не захоче дружити з ним, тому що Санджі був надто слабким?

Санджі не хотів втрачати чи розчаровувати свого першого друга.

Зефф схрестив руки.

— Я казав після обіду.

— Але у нас нікого немає.

Зефф закотив очі.

— Ходімо, Баклажане, я хочу тобі дещо показати перед тим.

Санджі встав зі свого місця і попрямував за Зеффом на кухню, який там засукав рукава і взяв миску.

Лія і Бет вже були на кухні, готуючи обід для команди, а Патті і Карне тим часом займалися інвентаризацією. Зеффу напевно краще перевірити, чи не випили вони там весь запас вина. Ісаак, Лорен і Елі прибирали та підготовлювали залу.

Зефф прокричав:

— Іди візьми свою драбину.

Санджі кивнув і пішов за своєю блакитною драбинкою, а потім поставив її поруч із Зеффом. Взібравшись по ній, він опинився на одному рівні з плечем чоловіка.

— Я навчу тебе, як взбивати яєчний білок.

Санджі кивнув і дістав із фартуха маленький блокнотик та ручку.

— Спочатку тобі знадобляться два яйця, сіль і лимонний сік, — Зефф узяв два яйця, розбив їх і поклав біля миски. — Розбиваєш яйце і відділяєш жовток від білка. Жовток ми зберігаємо для чогось іншого, тому що на цій кухні ми не марнуємо нічого.

Санджі знову кивнув. Записував він якось неохайно, але сьогодні вночі він зможе гарніше переписати все у свою кулінарну книгу.

— Перш ніж взбивати, додай трохи лимонного соку та дрібку солі до білку. Потім починай перемішувати, поступово прискорюючись і кінець кінцем взбиваючи на єдиній швидкості. Коли утворяться міцні піки, переставай мішати, інакше крем не буде повітряним. Коли на кінцівці венчика залишиться витягнутий наче дзьоб крем, значить все готово.

Санджі подивився на взбите яйце.

— Так круто.

— Ти можеш використовувати це як десерт із кремом, для торту чи шоколадного мусу.

Санджі знову кивнув і продовжив записувати.

Зефф відставив миску.

— Хочеш спробувати?

Не встиг Санджі відповісти, як у кухню ввірвався Ісаак. Лія і Бет здригнулися через його різке появлення.

— Шефе, у нас проблема. У нас клієнт.

Зефф вигнув брову.

— І? Ми клятий ресторан, завдяки морю ми маємо клієнтів.

— Шефе, ви не розумієте.

Ісаак зблід, тяжко дихав і тремтів. Трясця, якщо це варта, то Зефф у лайні. Причом серйозно. Пірат у відставці мав план: заробити достатньо грошей, щоб виплатити варті свою ж винагороду. Таким чином він зможе жити мирно і бути впевненим, що та клята варта не троне і волосинки з голови Санджі чи інших дітей. Але за нього обіцяли три сотні вісімдесят мільйонів, а з відкриття ресторану він ледве нашкріб дві тисячі.

— Шефе, це Шічібукай.

— Блядь.

Якого чорта варта відправила за ним Шічібукая? Зефф не був Йонко чи ще кимось подібним, а через те, що в нього тепер відсутня нога, щонайменше по нього могли послати віце-адмірала. Тож чому?

Зефф подививися на Санджі.

— Іди в свою кімнату.

— Що? Ні! Я хочу залишитися з тобою.

— Ні, Баклажане. Це серйозно, — він подивився на Бет і Лію. — Не підпускайте його до зали.

Дві жінки кивнули, а Зефф вийшов з кухні і пішов до стійки реєстрації, поки Санджі викрикував його ім’я. Він проковтнув, можливо йому вдасться переконати Шічібукая піти чи принаймні пощадити життя дітей.

Чорт. Зефф думав, що нарешті може жити разом зі своїм сином, не оглядаючись постійно. Глибоко в душі Зефф знав, що заслуговував на покарання, адже був далеко не добряком-піратом, тому він на це заслуговував. Але трясця, Санджі, його маленький Санджі потребував його. Зефф вже зруйнував йому життя, напавши на Орбіту. Він не міг його полишити, не зараз.

Зефф піднявся сходами і побачив Елі та Лорен, які намагалися говорити з Шічібукаєм. У них тремтіли руки.

Він впізнав Дракуля Мігока, мисливця з варти, нового і наймолодшого Шічібукая.

Мігок мовчав, лише перевів погляд на Зеффа, коли той підійшов. Зефф подивився на меч Шічібукая. Якщо він хотів бійки, Зефф був у небезпеці.

— Я б хотів пообідати.

Зефф кивнув.

— Стіл на одну людину.

Можливо Шічібукай не знав, що Зефф був піратом. Це було б дивом, але прямо зараз Зефф якраз його і потребував.

Мігок м’яко мовив:

— Насправді на трьох.

Зефф насупився і подивився вниз. За Шічібукаєм стояли двоє дітей, які були імовірно одного віку з Санджі. Дівчинка з рожевим волоссям і хлопчик із зеленим. Хоча дівчинка наче була трохи старшою. Вони не виглядали наляканими чи побитими, значить Шічібукай їх не викрав.

Зефф знову кивнув.

— Значить стіл на трьох. Слідуйте за мною, — він повернувся до сходів і побачив перелякані погляди Елі та Лорен. — Я займуся подачею. Повертайтеся на кухню.

Двоє офіціантів кивнули і швидко попрямували до кухні. Зефф, Мігок і двоє дітей спокійно спустилися сходами. Він помітив, що дівчинка однією рукою трималася за правий рукав плаща Мігока, а іншою вдержувала плюшевого ведмедика, поки Шічібукай тримав руку хлопчика своєю лівою.

Зефф повів їх до центрального столу, щоб мати можливість спостерігати за ними з кухні. Троє гостей сіли, Зефф передав їм меню.

Потім дістав з фартуха блокнот і ручку.

— З меню можу запропонувати омлет з рисом, яловичину з картоплею чи пасту з морепродуктами.

Мігок подивився в меню.

— Я буду пасту з морепродуктами, будь ласка. Пероно?

Дівчинка подивилася в меню, на Мігока, а потім на Зеффа.

— Мені теж, будь ласка.

Зефф кивнув і записав.

— Дві пасти з морепродуктами. А вашому синові?

— Зоро?

Хлопчик якраз дивився в меню, а почувши питання, перевів погляд на Мігока.

Той терпляче повторив:

— Що ти хочеш поїсти? — він підняв вгору великий палець. — Омлет з рисом, — потім вказівний, — яловичину з картоплею, — і нарешті підняв середній, — чи пасту з морепродуктами?

Зоро подивився на руку Мігока і показав свій великий палець.

— Добре, дякую, — Шічібукай перевів погляд на Зеффа. — Для нього омлет з рисом, будь ласка.

Перона запитала:

— І можна мені лимонад?

Мігок передав меню Зеффу.

— Чарівне слово?

— Будь ласка?

Зефф гмикнув.

— Звісно, — Санджі теж забував говорити «будь ласка», коли був надто схвильованим. Приємно бачити, що неважливо, ким ти був, кожен батько мав ту ж саму проблему.

Зоро вп’явся поглядом у стіл, тож Мігок двічі м’яко потицяв пальцем по його зап’ястю.

— Зоро? Хочеш теж чогось випити?

Зоро вказав на Перону.

— Теж лимонад?

Зоро кивнув.

Перона зітхнула.

— Тобі потрібно перестати копіювати мене, Марімо!

— Пероно, будь ввічливою. Те, що ти старша, не значить, що ти можеш так розмовляти із Зоро.

— Вибач.

Зефф записав.

— Значить два лимонади.

— І бокал червоного вина, будь ласка.

— Записав.

Зефф взяв меню і повернувся до кухні. Пройшовши крізь маятникові двері, він побачив, що його команда була на межі сліз. Вони тримали сковорідки і ножі, готові до битви.

Зефф вигнув брову.

— Якого чорта ви робите? Ну ж бо, ідіоти, у нас клієнти. Один омлет з рисом, дві пасти з морепродуктами. Два лимонади для дітей і один бокал червоного вина.

Лія і Бет витерли сльози і увімкнули газ, щоб почати готувати пасту з морепродуктами. Ісаак та Лорен зайнялися напоями. Зефф почув, як Елі намагався зайняти Санджі чимось в іншій кімнаті. Зефф узяв сковорідку і два яйця. До нього підійшли Патті і Карне.

Патті схрестив руки.

— Отже, босе, що нам слід робити?

— Ми готуємо їжу і подаємо їм.

Карне нахмурився.

— Значить битися не будемо?

Зефф подивився на нього.

— Наскільки високі наші шанси перемогти у бою з Шічібукаєм, як думаєш? Його меч переріже корабель навпіл, перш ніж одна з наших сковорідок торкнеться його волосся.

Карне кивнув.

— Добре, новий план, ми йдемо.

Зефф нахмурився.

— Я не покину наш дім, — Зефф краще помре, ніж вони полишуть дім Санджі.

Патті підняв руки вгору.

— Чудово, значить ми дозволимо Шічібукаю засадити тебе в Імпел Даун і тим самим залишити на нас травмованого ридаючого хлопака. Неймовірно. Люблю свою роботу.

Зефф зітхнув.

— Йди займися рисом.

— Так, босе, — і Патті пішов до рисоварки.

Зефф краєм ока побачив, що Карне досі стояв поруч.

— Що?

— Думаю, що краще мені зайнятися омлетом, а тобі піти до Санджі, перш ніж у нього станеться черговий нервовий зрив.

— Трясця, — Зефф закусив нижню губу. — Добре. Не перетримай, як ти зазвичай це робиш.

— Так, босе.

Зефф попрямував до маленької кімнати, що знаходилася поруч з кухнею. Там на дерев’яному столі сидів Елі поруч із Санджі, у якого по щоках досі лилися сльози. Він витер свого носа. Зефф проковтнув. Він пообіцяв собі, що ніколи не змусить Санджі плакати, після того як прокинувся у лікарні, коли їх врятували з тієї клятої брили. Він досі пам’ятав, як Санджі ридав і тремтів скручений в його руках.

— Гей, Баклажане.

Санджі повернув голову так швидко, що Зефф подумав, що той так скрутить собі шию.

— Старику? — Санджі витер сльози і побіг до Зеффа, який присів і міцно обійняв дитя. — Ти ж не уходиш, вірно?

— Не думаю. Шічібукай досі нічого не сказав. Я не думаю, що він тут через мене.

Санджі кивнув, знову витираючи сльози.

— Добре, тому що я не хочу бути су-шефом Патті чи Карне.

— Звісно, Баклажане, — Зефф скуйовдив його біляве волосся. — Мені потрібно зайнятися подачею. А ти залишайся тут, добре?

Санджі вчепився в рукава Зеффа.

— Не може хтось інший це зробити?

— Все буде добре, Санджі. Не переймайся за свого старика, — Зефф піднявся і кивнув Елі.

Елі кивнув у відповідь.

— Гей, Санджі, можеш знову показати мені свою кулінарну книгу?

Санджі подивився на Зеффа, закусивши нижню губу. А потім знову витер сльози і повернувся до Елі. Коли Зефф покинув кімнату, то відчув, наче його душу розривають на шматки. Він взяв тарілки, а Лорен напої, і вони вдвох попрямували до столу та подали замовлення трьом особливим гостям.

Лорен першою повернулася на кухню, а коли це збирався зробити і Зефф, Мігок його зупинив.

— Вибачте, підкажіть будь ласка, де тут вбиральня?

Зефф великим пальцем вказав на коридор.

— Правий коридор, а потім другі двері зліва.

Мігок подивився на Зоро.

— Думаєш справишся?

Зоро кивнув.

Перона пирхнула.

— Марімо знову загубиться.

— Пероно, я казав тобі перестати так його кликати, — Мігок знову подивився на Зоро. — Я можу піти з тобою, якщо хочеш.

Зоро похитав головою і встав зі стільця. Потім махнув Мігоку і почав іти в напрямку коридору.

— Ставлю п’ять беллі, що він загубиться.

— Краще починай їсти, перш ніж все охолоне, Пероно.

***

У Патті щось не заладилося з новою машиною, яка виготовляла морозиво, і тому він покликав Елі на допомогу. Санджі скористався цією можливістю, щоб вийти і подивитися на Шічібукая та Зеффа. Санджі піднявся на дерев’яну коробку, щоб мати змогу побачити залу крізь вікно і помітив, як Зефф розмовляв з Шічібукаєм. Той виглядав страшним. З ним було двоє дітей. Хлопець із зеленим волоссям встав з-за столу, а дівчинка з рожевим волоссям назвала його Марімо. Яке дивне ім’я.

Санджі зліз з коробки, коли Зефф попрямував до кухні. Він вже збирався приєднатися до Зеффа, коли почув:

— Баклажане, ти залишаєшся на місці, інакше будеш драїти кляту кухню решту року.

Санджі зітхнув. Він присів назад на стілець, очікуючи на повернення Елі. П’ять хвилин потому Санджі досі перебував у кімнаті на самоті. Можливо якщо він попрямує за тим хлопчиком, то Зефф його не помітить, вірно?

А якщо той хлопець намагався вбити Санджі чи, гірше, хотів отруїти їхню їжу?

Санджі мусив перевірити. Захистити Бараті було його обов’язком як су-шефа.

Тому Санджі вийшов і пройшов повз підсобку. Дивно, двері до неї були злегка відчинені, а останнього разу, як хтось залишив їх незачиненими, Зефф погрожував пнути їх так, що вони полетять аж до місяця.

Санджі пройшов крізь двері і побачив зеленоволосого хлопчика.

— Марімо?

Хлопець повернувся і подивився на нього. Санджі побачив, що той був вдягнутий у зелену футболку і такого ж кольору штани, а на поясі висів білий меч. Імовірно це знову ідіот-мечник.

Санджі нахмурився.

— Що ти тут робиш?

Марімо показав свою праву руку. Його вказівний і великий пальці утворили форму півкола, а його середній, безіменний і мізинець були розведені в сторону.

Санджі сильніше насупився.

— Не можеш сказати?

Тепер нахмурився Марімо.

Санджі зітхнув.

— Ладно, то ти хочеш повернутися до Шічібукая?

Марімо похитав головою і знову зробив цей рух рукою. Санджі більш уважно подивився на його долоню. Півколо насправді виглядало як C. А інші пальці — як дивна W.

Заждіть.

Санджі прошепотів.

— WC, — і ахнув. — То ти хочеш піти до вбиральні?

Лице Марімо просяяло, він яро закивав.

— І це все? Вона на іншій стороні! Це буквально протилежний коридор. Ходімо зі мною.

Санджі взяв Марімо за руку і повів з підсобки. Двічі перевіриши, що двері точно зачинені, Санджі знову взяв Марімо за руку. Вони вийшли з кухні і попрямували через залу до коридору, який вів до вбиральні, а коли туди увійшли, Марімо кивнув і пішов до туалету.

Коли Марімо закінчив і вийшов, то почав іти по коридору. В зовсім іншому напрямку від Санджі.

— Ой, Марімо!

Той повернув голову, а Санджі вказав позаду себе.

— Сюди.

Марімо підійшов до нього і схилив голову в бік.

Санджі нахмурився.

— Що не так?

Марімо вказав на щось на стіні. Санджі подивився туди і почав кричати, навіть до кінця не розгледівши павука. А потім сховався за Марімо.

— Вбий його! Вбий! Господи Боже, це павук! Який він величезний! Зроби щось! Вбий його!

Марімо витягнув свою катану і розрізав павука. Санджі полегшено зітхнув, а потім наткнувся на павутину. Він почав лаятися, а Марімо розсміявся.

Санджі застиг. У Марімо був ніжний сміх. Вільний, проте трохи глибокий.

— Ти можеш говорити?

— Просто не люблю.

Санджі був здивований. В нього був глибокий і дивакуватий голос. Він розмовляв повільно, артикулюючи кожне слово. Певно минуло декілька місяців з останнього разу, як він говорив.

Санджі спитав дещо, що хвилювало його відтоді, як він це почув.

— Тебе дійсно звуть Марімо?

— Ні, Зоро. Рона любить мене так кликати. А тебе дійсно звуть Баклажан?

Санджі усміхнувся.

— Ні, Санджі. Патті каже, що це прізвисько, але я думаю, що у старика просто розвивається маразм і він іноді забуває моє справжнє ім’я. Йому просто соромно перепитати.

Зоро гмикнув. Санджі не знав чому, але він був щасливий бачити, як Зоро усміхається і сміється.

Санджі вказав на меч.

— Чому це в тебе? Ти теж мечник?

Зоро кивнув.

— Це Вадо Ішімонджі. Одного дня я стану найкращим мечником у світі.

— Це твоя мрія?

Зоро кивнув.

— У мене теж є мрія, — Санджі всміхнувся. Тепер завдяки Луффі він більше не боявся розповідати про свою мрію. — Одного дня я знайду Ол Блю.

Зоро схилив голову в бік.

Санджі усміхнувся тільки ширше.

— Це мрія кухаря. Це єдине місце, в якому зустрічаються всі чотири моря: Норт, Саут, Іст і Вест. В цьому океані водяться усі різновиди риб. І одного дня я його знайду.

— Це круто. Одного дня мені прийдеться покинути Мігока, щоб досягти своєї мрії.

— Мені теж, — у Санджі з’явилася ідея. — Можливо ти можеш піти з нами? Луффі, мій друг, хоче стати Королем Піратів. Може ти б хотів відправитися з нами.

Зоро знизав плечима.

— Можливо. Але спочатку мені треба спитати в Мігока. А ще я не дуже добре вмію заводити друзів.

Санджі теж знизав плечима.

— Все добре. Я теж. Можливо ми можемо спробувати разом.

Зоро кивнув, усміхаючись.

Може не всі мечники були ідіотами.

***

Зефф здалеку спостерігав, як Санджі і Зоро здружуються, коли відчув позаду себе присутність.

— Виглядаєш здивованим.

Мігок кивнув.

— Це вперше, коли я бачу, як він говорить. Я знайшов його шість місяців тому, коли він тинявся у лісі поблизу поселення Шімоцукі. Він вже тоді зовсім не говорив. Він пішов до доджьо, яке знаходилося поруч. Виявилося, що він там був учнем і вже десь як три дні пропав безвісти після тренування, коли пройшли похорони його найкращого друга.

— Куіни?

Мігок подивився на Зеффа.

— Ти знав її?

— Ми пришвартовувалися біля того острову. Я говорив з сенсеєм доджьо, він згадував, що Зоро пішов з піратом.

— Зоро перестав говорити після її смерті. Він сирота, тому не покидав мене відтоді, як я його знайшов.

Зефф усміхнувся.

— Я радий, що мій хлопчик зміг допомогти твоєму.

Мігок похитав головою.

— Зоро не мій син. Як і Перона не моя донька. Я знайшов її в покинутому поселенні після  громадянської війни, а тепер намагаюся підшукати для них двох краще місце. Я не дуже годжуся на роль батька.

— Дурня. Ці дітлахи обрали тебе; з того, що я бачив, ти добре справляєшся.

— Дякую. Червона Нога.

— В мене будуть проблеми?

— Якщо хтось спитає, я просто був у ресторані зі своїми дітьми, — Мігок попрямував до двох хлопчиків. — Зоро?

Зоро мугикнув.

— Ідеш їсти?

Зоро кивнув.

— Іду.

Мігок м’яко всміхнувся. Зоро взяв його за долоню, і вони пішли до столу.

Перона усміхнулася.

— Бачиш, я ж казала, що він загубиться.

Перш ніж Мігок зміг щось сказати, Зоро вставив:

— Твій ведмідь жахливий.

Перона ахнула.

— Я твоя старша сестра, ти повинен мене поважати! Ти не смієш так розмовляти зі мною та Кумаші!

Зоро у відповідь показав їй язика.

Мігок прошепотів собі під ніс:

— Відчуваю, що колись про це пошкодую.

***

Коли вони закінчили вечеряти, Мігок заплатив втричі більше потрібного. Зефф охоче прийняв гроші без зайвих питань. Перона похмуро шепотіла своєму ведмедику, що її молодший брат не правий і є ідіотом.

Санджі і Зоро підійшли до Шічібукая. Зоро непевно мовив:

— Коли я виросту, чи можу я вийти в море з Санджі і Луффі, щоб стати піратами? — Санджі щось йому прошепотів, а Зоро кивнув. — Будь ласка.

Зефф постарався приховати свій сміх за кашлянням, тим часом як Мігок вигнув брову.

— А Луффі це в нас? 

— Друг Санджі. Він хоче стати Королем Піратів. Санджі каже, що той знає дядька Шанкса.

Мігок закрив очі і прошепотів:

— Клятий Рудий, — зітхаючи. — Так. Ми поговоримо про це, коли повернемося додому, — він подивився на Зеффа. — Дякую за їжу.

Зефф кивнув.

— Без проблем.

— Перено, Зоро, подякуйте і попрощайтеся, ми йдемо.

Перона і Зоро вклонилися.

— Дякуємо за їжу і до побачення.

Перона пішла першою на корабель Мігока, тим часом як Зоро подивився на Санджі. Той з єдиного погляду зрозумів, що Зоро засмучений, і Санджі захотілося його обійняти, але можливо Зоро не подобалися обійми.

Йонджі їх ненавидів. Він завжди сильно бив його, коли Санджі просив це зробити.

Але Зоро не був як Йонджі. Зоро сам підійшов і міцно обійняв Санджі, перш ніж відразу його відпустив.

Лице у Зоро почервоніло.

— Ми друзі. Тож не забувай мене, — він огледів обличчя Санджі, наче щось вишукував. — Бровастик.

— Бровастик?

Зоро кивнув.

— У тебе брови закручені, а ще ти кликав мене Марімо, тож я буду називати тебе Бровастиком.

— Добре, — Санджі усміхнувся. — Марімо.

— Наступного разу, як зустрінемося, я буду сильнішим за тебе, Бровастику. Ось побачиш.

— Га? Ні, Марімо, я буду сильнішим за тебе! Я надеру тобі дупу!

— Ні, я!

Мігок закотив очі і передав папірець Зеффу.

— Якщо він захоче поговорити із Зоро, ось мій приватний номер.

Зефф з усмішкою кивнув.

— Дякую, — він узяв папірець зі стійки реєстрації і написав свій номер, перш ніж передав його Мігоку.

Зоро заліз на корабель після Мігока. Зефф і Санджі спостерігали, як корабель відпливає, а Зоро і Санджі махали, допоки вже більше не могли одне одного бачити.

Зефф поклав руку на плече Санджі.

— З тобою все добре?

Санджі кивнув.

— Це дивно. Я знав його не довго, але буду за ним сумувати.

— В тебе є номер його ден ден муші, тож ви можете одне одному подзвонити, якщо хочеш.

Санджі кивнув. Він трохи почекав, а потім повернувся всередину. Зефф увійшов слід за ним і побачив, як його команда сидить на стільцях. Патті подивився на Зеффа.

— Трясця його матері, як же це було бляха стресово.

Решта команди кивнула. Карне сказав:

— Я справді думав, що ми помремо.

— Чи гірше, — Лія махом випила стопку рому. — Що нас розлучать.

Зефф закотив очі.

— Все добре. А тепер повертайтеся до роботи.

Команда, піднімаючись, забурчала.

Санджі почав іти на кухню, коли його зупинив Зефф.

— Що, старику?

— Не забудь сьогодні вимити підлогу в кухні.

Санджі нахмурився.

— Я казав тобі, Баклажане. Покидаєш кімнату — миєш підлогу до нового року.

Санджі ахнув.

— Це все через того дурного Марімо! Ненавиджу його!

***

— Ми не почали тренуватися, старику.

Зефф зітхнув. Після зустрічі із Зоро Санджі навіть ще більше захотів тренуватися.

Вони увійшли до кімнати Санджі. Поки Зефф готував ліжко до сну, хлопчик перевдягнувся. Санджі позіхнув.

— Поговорімо про це завтра, добре? — мовив Зефф. — Я радий, що Зоро знову говорить.

Санджі мугикнув.

— Пару тижнів у нього буде глибокий і дивакуватий голос. Йому треба пити воду. Багато води.

— Звідки ти це знаєш, Баклажане?

Санджі знову позіхнув. Зефф подумав, що цей день певно був для нього болісним. Бідне дитя певно думало, що вони розлучаться. Останній раз, коли їх розділили, не попередивши заздалегідь, був у лікарні. Санджі запанікував і закричав, коли прокинувся і побачив, що він один, бо Зефф тоді відправився на медичний огляд ноги.

Санджі присів на ліжко і знизав плечима.

— Іноді охоронці надто сильно притискали металеву щелепу до шолома, коли я закінчував їсти, тому я не міг розмовляти до наступного прийому їжі. Це боляче. І неприємно. Одного разу вони забули принести мені поїсти, тож я не міг розмовляти весь день. Після цього у мене декілька годин був дивний голос.

Зефф застиг. Заждіть, що?

Він накрив Санджі ковдрою.

— Санджі, що ти маєш на увазі під шоломом? Чи охоронцями?

Сонний Санджі знову знизав плечима.

— Ну знаєш, коли я сидів у камері. Батько ненавидів, коли я плакав, тож наказав вдягнути мені на голову залізний шолом. Ніджі казав, що батько зробив це ще тому, бо не хотів більше мене бачити. Батько сказав охоронцям бити мене, якщо буду надто шуміти. Їм подобалося цим займатися, коли їм ставало нудно, — Санджі потер очі. — Я радий, що Зоро не як Йонджі. Можливо я знову зможу полюбити зелений колір. На добраніч, Зеффе.

Санджі ліг і заснув відразу, коли його голова торкнулася подушки, не знаючи, що щойно повністю перевернув світ Зеффа.

Зефф відсторонено прошепотів:

— На добраніч, Баклажане, солодких снів.

 

Нотатка перша: в погані дні Зоро переставав говорити. Мігок, Перона, а пізніше і всі Муґівари вивчили японську жестову мову.

Нотатка друга: коли Мігок усиновив Зоро і Перону, то зателефонував Шанксу, щоб порадитися. На потіху Мігока той швидко став веселим дядьком Шанксом. Зоро залишив їх у сімнадцять, щоб піти по власному шляху. Луффі знайшов його на базі варти, а Зоро все ще побився з Мігоком на Бараті. Після їхнього бою абсолютно п’яний Мігок подзвонив Шанксу, кажучи, що він жахливий батько, тому що поранив своє дитя. Коли вони знову побачилися під час тих двох років, Мігок переживав, що Зоро не захоче більше мати з ним справ і перестане вважати своїм батьком. Зоро назвав його дурнем і сказав, що був би в рази розлюченим, як би Мігок поводився з ним обережно.