Мандарини і коти.

З тих пір, як вони зустріли Дракуля Мігока, Зоро і Перону, минуло три дні, а Зефф досі не міг нормально спати. Зараз була шоста ранку, Зефф підготовлював шосту порцію печива на кухні Бараті — принаймні дітлахам сподобається ранковий сюрприз. Після Санджіного одкровення Зефф зрозумів, що не може заснути. Впродовж попередніх трьох ночей Зефф все крутився і перевертався з боку на бік у своєму ліжку, перш ніж вставав і направлявся на кухню, коли починало сходити сонце. До цього він випікав булочки і круасани, а сьогодні вранці вибір впав на печиво.

Дехто, якийсь монстр, вирішив надягнути на лице його хлопчика залізний шолом, а його самого кинути у камеру. Що за людина так чинить? Що за батько так робить?

Зефф знав, що над Санджі знущалися перед тим, як вони зустрілися. Санджі здригався кожного разу, як хтось робив швидкий рух чи підвищував голос. Одного разу, коли вони почали жити разом, Санджі наполіг на тому, щоб самостійно приготувати обід. І випадково обпік собі руку. Зефф тоді на нього накричав скоріше через страх, що Санджі серйозно поранився, ніж через злість. Він ніколи не забуде, як сильно Санджі захищав своє лице і благав його не викидати.

Задзвонив таймер.

Зефф вдягнув рукавичку і витяг з духовки п’яту порцію печива. Потім подивився на тісто в мисці і подумав, що його вистачить на принаймні ще дві порції.

Він відправив в піч шосту порцію.

І зітхнув.

Йому кортіло знати більше, але він і не хотів також лякати Санджі.

Хлопчик ще згадав про Ніджі і Йонджі. Напевно брати чи якісь інші родичі. З того, що Зефф зрозумів, то Сора була доброю і гарною мамою для Санджі, а знущався над ним лише батько.

Зефф знову зітхнув. Він відмовлявся битися врукопашну, тому що для шефа руки це скарб. Вони створені для готування, не для жорстокості. Але можливо, якщо він зустріне батька Санджі, то зробить виняток.

Зефф почув, як наближаються чиїсь кроки, в яких розпізнав Патті. Кухар, заходячи до кухні, позіхнув.

— Йо, босе.

— Ранку, Патті.

Патті подивився на три миски, повних печива.

— Останнього разу, коли я бачив, як ти готуєш, щоб зняти стрес, це коли Санджі кашляв цілих два дні.

Зефф щось пробурчав. Тоді у Зеффа працювали лише Патті і Карне. Санджі кашляв впродовж двох днів, перш ніж все само по собі пройшло. Тепер, коли Зефф про це згадав, то зрозумів, що Санджі ніколи не хворів, навіть якщо стояла сувора зима. Це було дивно, але Зефф на це не скаржився. Чим менше Санджі боляче, тим краще для Зеффа.

Патті знову заговорив.

— Коли ми припливаємо на острови Кономі?

— Через пару годин. Десь ближче до обіду.

— Зрозумів. Сенсей згадував про поселення Кокояші і їх фрукти.

— Біля нього ми і пришвартуємося.

Патті кивнув на знак підтвердження.

Година проминула повільно. Зефф продовжував випікати печиво, Патті перевіряв стан приладів, а Карне, який прийшов на кухню трохи згодом після Патті, продивлявся запаси. Коли Патті і Карне почали подавати завтрак, прийшли і інші діти.

Зефф піднявся наверх, щоб розбудити Санджі. Він м’яко постукав і увійшов, коли почув сонне «заходь».

Санджі потирав очі, його біляве волосся заплуталося від сну.

— Ранку.

— Доброго ранку, Баклажане.

Санджі відкинув ковдри і позіхнув. Він виглядав стомленим. Баклажан певно провів більшість ночі за читанням кулінарних книжок. Зеффу потрібно бути більш пильним. Він відкрив шафу і витягнув звідти одяг Санджі, а коли зачинив її, то глянув на дверну раму. Відколи вони купили цей корабель, Зефф вирішив розпочати традицію: на початку кожного місяця відмічати ріст Санджі. Він провів пальцями по п’яти маленьким лініям.

Зефф подивився на Санджі: той, схоже, знову підріс. Потрібно скоро купити новий одяг. По ліктях видно, що жилет став йому замалим. Його маленький Санджі ріс.

— Думаю пора знову відмічати твій ріст.

Санджі відсторонено кивнув, досі остаточно не прокинувшись. Він перевдягнувся, поки Зефф діставав олівець з дерев’яного столу. Хлопчик підійшов до дверної рами і випрямився. Зефф якраз збирався провести лінію, коли помітив, що Санджі трясеться. Він опустив погляд і побачив, що Санджі стоїть навшпиньках. Зефф зітхнув.

— Стопи на землю, Баклажане.

Санджі надувся і опустився.

— Так краще.

Зефф провів лінію і записав: «Санджі, 11, Серпень». А потім подивився на інші лінії. Зефф виявився правим, Санджі підріс на пів сантиметра за один місяць.

— Одного дня ти станеш вищим за мене.

— Ти так думаєш? — Санджі усміхнувся, вочевидь щасливий від цієї ідеї.

Зефф гмикнув. А потім знову пригадав слова Санджі.

— Баклажане?

— Так?

Зефф хотів спитати про Ніджі і Йонджі. І про його батька. Він хотів спитати про камеру і залізний шолом. Але коли він подивився на Санджі, у його великі блакитні очі, то зрозумів, що не може. Не може змусити Санджі розповісти про знущання над ним. Він обхопив долонями щоки Санджі.

— Я хочу, щоб ти знав, що ти в безпеці. Я ніколи не завдам тобі болю чи зачиню в твоїй кімнаті. Ніхто тебе не скривдить. Я твій опікун, захищати тебе — моя робота, і я буду це робити, добре?

Зефф хотів сказати, що він його батько, але не знав, як на це відреагує Санджі. Йому напевно не хотілося мати ампутованого пірата у відставці в якості батька. Його хлопчик заслуговував на куди більше за це.

Санджі кивнув, почувши слова Зеффа. Він побачив, що на блакитні очі хлопчика навернулися сльози.

Санджі прошепотів:

— Обіцяєш?

— Клянуся.

Санджі заплющив очі, намагаючись стримати сльози, і сховав лице у грудях Зеффа, який обійняв хлопчика. Бідне дитя тремтіло, як лист у шторм. Так минула хвилина, а потім вони почули гучний вибух.

Санджі пирхнув.

— Здається, Патті знову зламав духовку.

Зефф зітхнув.

— Це вже втретє за цей місяць.

— Треба купити нову.

— Ти ж кажеш про Патті, а не про духовку, вірно, Баклажане?

Санджі розсміявся. Зефф не знав, що чийсь сміх може бути його найулюбленішим звуком у світі, але так і було.

— Я справді не розумію, чому ти кожного разу її ремонтуєш. Ми можемо просто купити нову.

— Ну, знаєш, старі люди люблять зберігати свої речі.

Санджі знову засміявся. Насправді Зефф хотів зберегти цю духовку, тому що саме в ній він спік перший торт на кухні Бараті. А якщо точніше, то святковий торт на день народження Санджі. Як він міг її викинути?

Зефф скуйовдив волосся Санджі.

— В мене з’явилася ідея.

Санджі усміхнувся.

— В тебе напевно зараз так болить голова, старику.

— Негідник. Після сніданку я почну тебе тренувати.

— Справді? Круто! Не можу дочекатися надрати задницю Марімо!

Зефф пирхнув. Санджі і Зоро після того вже дзвонили друг другу чотири рази, теревенячи годинами. Зефф задумувався, чи вдасться йому знайти номер Дадан. Можливо Санджі б хотів знову поговорити зі своїм маленьким капітаном.

Після того, як Санджі закінчив з підготовкою, вони попрямували назад до кухні разом. Карне якраз ставив на місце вогнегасник. Патті подивився на Зеффа.

— Клянуся, це не моя провина.

Зефф гмикнув.

— Як і в інші два рази?

Команда засміялася від Зеффових слів. Карне поклав руку на плече Патті.

— Сам знаєш, три рази це вже закономірність!

— Більше скажу, Баклажану сьогодні не прийдеться драїти кухню.

Патті щось буркнув, а Санджі задоволено підстрибнув.

Зефф взяв сковорідку і почав готувати сніданок для Санджі: нарізав банан кружечками, а яблуко кубиками, зварив рис і піджарив омлет без картоплі. Він довіряв команді своє життя, але не міг довірити їм приготування їжі для Санджі.

Патті декілька днів його підколював, коли зрозумів це, назвавши його татом-ведмедем. У покарання за це він чистив кожен кухонний інструмент зубною щіткою впродовж місяця.

Після того, як Санджі з’їв сніданок — а ще так як у них було всього декілька клієнтів цього ранку — Зефф вирішив розпочати тренування Санджі трохи раніше. Коли старий пірат направлявся до виходу з кухні, то краем ока помітив, як хлопчик поцупив пару штук печива і з’їв їх по дорозі. Вони вийшли з Бараті, попрямувавши до палуби, що знаходилася поза рестораном.

Санджі стояв серйозний, готовий слухати, але Зефф бачив шоколадні крихти біля кутиків його рота.

Зефф схрестив руки.

— Якщо хочеш, щоб я тебе тренував, тобі потрібно буде дотримуватися двох правил.

Санджі кивнув.

Зефф підняв вверх вказівний палець.

— По-перше, ти ніколи не будеш використовувати руки. Ти кухар, твої руки є твоїм скарбом, тож ти мусиш їх захищати. Тому я навчу тебе битися ногами, як робив це я.

Санджі кивнув.

— А друге яке?

— По-друге, ніколи, за жодних обставин, не бити жінку. Ніколи.

Санджі нахмурився.

— Чому?

— Тому що чоловік ніколи не повинен бити жінку. Ти ніколи не станеш справжнім чоловіком, якщо так чинитимеш.

— Це тому ти ніколи не б’єш Бет, Лорен і Лію?

Зефф кивнув.

Санджі нахмурився сильніше.

— Але ти ніколи не б’єш і Елі з Ісааком. Чи мене. Завжди тільки Патті і Карне.

— Тому що ви троє діти. Я б ніколи не вдарив дитину.

— А. Добре.

Зефф вишкірився.

— Отже, ти готовий?

Санджі усміхнувся.

— Народився готовим, старику.

***

Тренування пройшло добре, чому Санджі був радий. Він запереживав, коли Зефф заговорив про правила, але, на щастя, їх було легко дотримуватися. Батько ставив лише одне правило: якщо не впораєшся, опинишся в камері.

Він не знав, яке покарання підготує Зефф у випадку невдачі, але той був піратом, а значить повинно бути щось болісне.

В замковій бібліотеці були книжки про піратів. Він знайшов їх, коли приходив туди читати про удари чи голодування. Чи про покинення. Принаймні Санджі знав про перші два, знав біль від них і як з ним справлятися. Тільки, будь ласка, не третє. Санджі зробить все, лише б не бути покинутим. Він нарешті був щасливим і у безпеці із Зеффом.

— Баклажане! Зосередься на омлеті, перестань ґав ловити!

— Я зосереджений, дурний старику!

Санджі перевів погляд на сковорідку. Около обіду Бараті пришвартувся біля поселення Кокояші. Пара жителів прийшли поїсти, зацікавишсь плавучим рестораном.

Оскільки не було багато клієнтів, Санджі на кухні готував замовлення для четвертого столика: омлет з картоплею і рисом.

Коли омлет був готовий, Санджі взяв тарілку. Він обережено поклав на неї омлет та накрив його, щоб зберегти тепло і смак. Він набрав великою ложкою рис і виклав його трьома колами, потім взяв маленькі гілочки базиліку і поклав на кожну порцію рису. Опісля взяв три листя салату і поклав поруч з рисом і омлетом. Під кінець Санджі поставив на тарілку ємність з соєвим соусом.

Подивившись на тарілку, Санджі запишався результатом. Він точно справився куди краще, ніж Патті, який нудно викладав лише омлет і рис.

Взявши тарілку, він поставив її на підігрівач їжі.

— Замовлення для четвертого столика готове!

Зазвичай коли кухарі закінчують страву, то беруть інше замовлення і повертаються до робочого місця. Але Санджі стояв перед підігрівачем, очікуючи, коли її заберуть Лорен чи Ісаак.

Крізь маятникові двері пройшла Лорен, яка і взяла тарілку. Помітивши, як там все викладено, вона на мить завмерла, а потім усміхнулася, повертаючись до зали.

Санджі підбіг до маятникових дверей, щоб подивитися, як Лорен доставляє тарілку. Він встав навшпиньки, щоб побачити реакцію клієнтки — гарної білявої пані. Вона подякувала Лорен і взяла виделку.

На нещастя для Санджі хтось схопив його за комір і підняв над землею, перш ніж він зміг побачити лице пані. А натомість побачив нахмурене Зеффа.

— Думаєш, можеш прогулювати під час обслуговування, Баклажане?

— Але стариганю…

— Мені все одно! На нас чекають три замовлення, тож воруши булками і перестань займатися дурницями.

Зефф відійшов від дверей разом з Санджі і вручив малому замовлення.

— Шостий столик, ти займись картоплею, я м’ясом.

Санджі кивнув. Згодом він закінчував підігрівати картоплю, коли до нього підійшла Лорен і прошепотіла:

— Пані за четвертим столиком попросила мене подякувати шефові за страву. Сказала, що вона була ідеальною.

Санджі не зміг стримати усмішки, відчуваючи, як запашіло лице.

Лорен пирхнула і скуйовдила його біляве волосся, перш ніж взяла іншу тарілку і повернулася до зали.

Санджі поклав картоплю на тарілку поруч з м’ясом, яке приготував Зефф.

— Страва готова.

— Добре. Іди постав на підігрівач.

Санджі кивнув, так і зробивши.

— Замовлення шостого столика готове!

Крізь маятникові двері пройшов Ісаак.

— Дякую, маленький шефе, — а потім підняв тарілку і майже відразу ж пішов.

Санджі взяв ще одне замовлення, коли в двері просунув голову Елі.

— Шефе? Ви потрібні мені на стійці реєстрації, можете підійти?

— Навіщо? Якийсь козел?

Елі пирхнув.

— Можливо. Каже, що він шериф.

Зефф зітхнув.

— Ох, трясця, — а потім витер руки і зрушив з місця за Елі.

Санджі поклав назад замовлення.

— Почекай мене, старику!

— Ні, ти залишаєшся на кухні.

Санджі нахмурився і поставив руки в боки.

— Я су-шеф, тому я іду з тобою, дурний стариганю!

Зефф знову зітхнув, і вони пройшли крізь маятникові двері разом. Підійшовши до стійки реєстрації, вони побачили шерифа — чоловіка, вдягнутого в коричневий одяг. Санджі не міг відвести погляду від вертушки на його кашкеті.

Шериф кивнув Зеффові.

— Шериф Гензо, а ви?

— Я Зефф, а це Санджі, ми власники Бараті.

Гензо озирнувся навколо.

— І це плавучий ресторан, вірно?

— Саме так.

Санджі відчував, що Зефф стримував сарказм. А оскільки він був піратом у відставці, за якого досі висіла винагорода, Санджі зміг зрозуміти чому.

Гензо звузив очі.

— І ви тут лише заради бізнесу?

Зефф спробував усміхнутися, але вийшло більше як гримаса.

— Так. Нам також потрібно піти на ринок. Наші запаси, особливо фрукти, закінчуються.

Гензо гмикнув, подивившись на Зеффа і схиливши голову в бік.

— Дивно. Ваше лице здається мені знайомим.

Зефф напружився. Він поклав руку на плече Санджі і підвів його ближче до себе.

— Справді? Я вперше тут.

— Дивно. В будь-якому випадку ринок відкриється завтра. Раджу вам спробувати мандарини.

— Зрозумів. Дякую.

Гензо вже почав іти, як зупинився. Він наостанок глянув на Зеффа, а потім все ж пішов.

Санджі видихнув.

— Боже, він дивний.

— Це коп. А ще завтра я залишуся тут. Не хочу, щоб він впізнав моє лице і визвав варту.

— Значить я можу сам піти на ринок?

— В твоїх мріях, Баклажане.

Санджі надувся.

***

Наступного дня Зефф зі схрещеними руками хмурився, стоячи на кухні.

— Знову.

Патті з Карне зітхнули і в унісон сказали:

— Ми не випустимо Баклажана з виду.

— Або?

— Або ти даси нам такого копняка, що ми улетимо на місяць.

— Добре, — Зефф зосередився на Санджі. — А ти, Баклажане?

— Я не відходжу від Патті і Карне, а інакше буду драїти кухню до свого вісімнадцятиріччя.

— Добре. Тепер, ось список і гроші, — Зефф вказав на двох кухарів. — І вам краще триматися подалі від проблем.

Санджі закотив очі.

— Не розумію, чому ти так переживаєш, старику. З нами все буде добре.

Це вперше, коли Санджі йшов на ринок з кимось іншим, окрім Зеффа, тому він мав повне право хвилюватися. Бет і Лія ненавиділи людні місця, Ісааку не можна було довірити гроші, а Елі і Лорен запанікують, якщо продавець почне ставити запитання чи відмовиться торгуватися. Отже Патті і Карне були єдиними підходящими кандидатами. Чорт.

Зефф подивився на Санджі. Хлопчик був вдягнутий в блакитну сорочку, білі штанці і чорне взуття. Зефф подав йому жовтий рюкзачок.

— Будь обережним, добре?

— Так, звісно, я буду. Я втомився мити кухню.

Зефф зітхнув, скуйовджуючи Санджі волосся.

Одинадцятирічний хлопець забурчав і подивився на двох кухарів.

— Чекаю вас на стійці! Побачимося пізніше, старику!

Коли він пройшов крізь маятникові двері, Зефф перевів погляд на Патті і Карне.

— Якщо з ним щось станеться, я випотрошу вас обох.

Патті кивнув.

— Зрозумів, босе.

Карне всміхнувся.

— Як малеча і сказала, все буде добре. Не переймайся!

Зефф з двома кухарями пройшли до стійки. Трійка пішла, а Зефф дивився їм услід, як ті прямували до поселення Кокояші. Він не знав чому, але відчував, що станеться щось погане.

Він просто сподівався, що з Санджі все буде гаразд.

***

Патті розмовляв з продавцями яблук, коли Санджі помітив рудого кота. Він глянув на Патті, котрий якраз запально торгувався, і на Карне, який розглядав лимони. Більшість дорослих не полюбляли, коли їх переривали, а Санджі не хотів влаштовувати сцену. Зефф сказав, що він може розмовляти з ними будь-коли, але Санджі не знав, чи сподобається це Патті. Тому він відійшов від Патті, хоч і розумів, що порушує Зеффові правила. На захист Санджі, кіт виглядав милим і голодним, а Санджі все зробить так швидко, що ніхто навіть і не зрозуміє, що він відходив. Зефф ніколи не дізнається.

Санджі попрямував до кота.

— Котику. Котику. Привіт! — він присів навпочіпки і почав його гладити. — Ти справді милий. Ти голодний?

Кіт нявкнув, а Санджі прийняв це за «так». Він відкрив свого рюкзака і вийняв звідти бутерброд з джемом. Зефф завжди складав в рюкзак Санджі бутерброд, фрукти і воду на випадок, якщо він зголодніє.

Санджі почав годувати котика, коли почув, як хтось позаду каже:

— Що ти робиш?

Він озирнувся і побачив маленьку дівчинку в зеленому платтячку і з рудим волоссям.

— Кормлю кота.

Маленька дівчинка нахмурилася.

— Чому?

— Тому що він виглядав голодним.

Дівчинка присіла навпочіпки поруч із ним.

— Це вона, і це дивно. Беллі не подобається, коли її гладять незнайомці.

Санджі знизав плечима. Луффі і Зоро були гарними друзями, проте Санджі не знав, чи пощастить йому і цього разу. Не знав, чи варто спробувати подружитися з третім другом.

Вона виглядала доброю.

— Я Намі.

— Санджі.

— Що ти тут робиш, Санджі?

— Я су-шеф Бараті. Це ресторан. І зараз ми шукаємо фрукти.

— Справді? — вона широко розплющила очі.

Санджі кивнув.

— Я, Ноджіко і Бельмере продаємо мандарини. Вони найкращі в усьому місті. Можеш прийти і подивитися.

Санджі глянув на Патті і Карне, які досі розмовляли з різними продавцями. Можливо вони не помітять, якщо він відлучиться на хвилинку-другу.

— З радістю, дякую.

Намі усміхнулася. Вони попрямували до виходу з ринку.

— Ми живемо майже на околицях міста.

Санджі кивнув.

Йому було незручно розмовляти з іншими людьми, окрім працівників Бараті. Він стиснув лямку рюкзака. Поки вони йшли, Санджі помітив, що Намі тримає книгу.

Він схилив голову в бік.

— Це книга про мапи?

Намі кивнула.

— Так! Я обожнюю мапи, а зараз намагаюся закінчити одну до кінця дня, але мені потрібно більше інформації.

Санджі кивнув. Вони продовжили шлях, допоки Санджі не помітив поле мандаринів. Коли вони його перетнули, Санджі побачив невеликий будиночок.

Намі прокричала:

— Ноджіко! — і почала бігти до будинку. — Я декого привела!

З будиночку вийшла маленька дівчинка зі світло-блакитним волоссям.

— Намі? Ти ж мала піти на ринок з Бельмере.

— Знаю, але подивись! Я знайшла книгу, яку шукала! Тепер я можу закінчити мапу Кокояші.

Маленька дівчинка вигнула брову.

— Ти знайшла її чи вкрала?

Намі у відповідь показала язика.

Дівчинка подивилася на Санджі.

— Вона і тебе обікрала?

Санджі похитав головою.

Намі сховала книгу під ковдрою.

— Це Санджі. Він працює в ресторані. Ми можемо піти туди поїсти.

— Намі, у нас немає грошей на ресторан, ти знаєш це.

— Ох, ну ж бо, Ноджіко! Ми ніколи не були в ресторані. Це може бути весело!

Ноджіко зітхнула.

— Ні, я вже сказала, що в нас немає на це грошей. І Бельмере розлютиться, якщо ми вкрадемо їжу.

Санджі м'яко сказав:

— Зеффу все одно, якщо ви не можете заплатити.

Зефф неодноразово повторював, що якщо хтось не може заплатити, то це неважливо: якщо вони голодні, вони тут поїдять.

Намі усміхнулася.

— Бачиш! Безплатна їжа!

Ноджіко нахмурилася.

— Ми не хочемо проблем.

Санджі похитав головою.

— Їх і не буде, я обіцяю.

Ноджіко зітхнула.

— Ладно, але я іду лише для того, щоб наглянути за тобою.

Намі усміхнулася.

— Якщо ти так кажеш! Ходімо, Санджі!

Вони вийшли з будиночку і почали перетинати мандаринове поле. Коли вони повернулися на ринок, Санджі згадав про Патті і Карне. Він сподівався побачити їх, щоб представити їм Намі і Ноджіко, але їх і слід простиг.

Санджі сподівався, що вони не повернулися на Бараті. Інакше Зефф розлютиться.

Ноджіко сказала:

— Це ресторан твоїх батьків?

— Ні, Зеффа.

— Зефф це хто? Твій дідусь?

Санджі пирхнув. Зефф був старим, але не настільки. Іноді, чи радше завжди, Санджі подумки називав Зеффа батьком, але ніколи вголос. Він не знав, як відреагує старик. Напевно розізлиться чи відчує огиду. Зрештою, хто захоче мати Санджі, марного ідіота Санджі, собі за сина?

Точно не Зефф. Він заслуговував краще за це.

— Зефф просто Зефф. А ви живете з Бельмере?

Ноджіко кивнула.

— Вона ваша мама?

Ноджіко знову кивнула.

— Вона удочерила нас, коли ми були ще зовсім малі.

— Ноджіко знайшла мене, а потім Бельмере знайшла нас.

— Це добре. Я працював на іншому кораблі, коли Зефф знайшов мене.

Намі усміхнулася.

— О, то тебе теж усиновили?

Санджі кивнув.

Через пару хвилин ходьби вони прийшли до Бараті. Ноджіко і Намі почали розглядати меню, що знаходилося перед входом.

Ноджіко нахмурилася.

— Ти впевнений, що все добре, якщо ми не заплатимо?

Санджі кивнув.

Намі ткнула сестру ліктем.

— Перестань так переживати, все буде добре.

— Намі, я твоя старша сестра, це мій обов’язок переживати за тебе.

Намі закотила очі.

Ноджіко так відрізнялася від Рейджу. Та ніколи б відкрито не переживала за нього. Вона допомогала Санджі лише тоді, коли батько чи брати цього не бачили. Єдиний раз, коли Рейджу найбільше допомогла Санджі, це коли відправила його на Орбіту. Він замислювався над тим, що було б, якби вона допомогала йому більше. Можливо вона б могла піти з ним.

Санджі сподівався, що з нею все добре.

Напевно все так і було. Вона не така слабка, як Санджі.

Вони увійшли до ресторану, Санджі побачив Елі біля стійки реєстрації.

— Вітаю, ласкаво просимо до Бара… Ох, дякувати Богу, з тобою все добре! Хоч знаєш, як ми переживали? Шеф зараз з розуму сходить. Іди на кухню, поки в нього не стався інфаркт.

Санджі кивнув. Чорт, він справді думав, що Зефф не помітить. Намі і Ноджіко попрямували за ним, і коли вони підійшли до маятникових дверей, Санджі почув крики Зеффа. Він був розлючений.

— Я дав вам одне завдання! У вас двоїх було одне кляте завдання, слідкувати за Санджі, тож як, ради всього святого, вам вдалося з ним не справитися!

Патті і Карне схилили голови. Першим заговорив Патті.

— Я клянуся, він був прямо поруч зі мною, я не знаю, що сталося.

— Мені діла немає до твоїх виправдань, я хочу лише, щоб Санджі був вдома! — лице Зеффа почервоніло, кулаки були стиснуті, а сам він трясся. Санджі ніколи не бачив Зеффа таким розсердженим.

Карне ще більше схилив голову.

— Ми дивилися всюди. Ми подумали, що йому наскучило, і він повернувся сюди.

— Ви справді думали, що Санджі може наскучити їжа і ринок? Ви хоч знаєте мого хлопця?

Двоє кухарів здригнулися. Санджі увійшов на кухню. Зефф так буде на нього сердитися, але це не провина Патті чи Карне, що він пішов. Він сам був винуватий, тому заслуговував на покарання.

— Я вдома.

Зефф застиг. Він озирнувся і побачив Санджі. А потім хутко підійшов до нього, і Санджі подумав, що зараз його вдарять за непослух. Ось що постійно робив батько, коли він готував чи давав їжу миші. Санджі закрив очі, очікуючи удару, але натомість відчув, як Зефф схопив і притиснув його до своїх грудей. І він почув, як той нескінченну кількість разів прошепотів «дякую». Зефф стояв на колінах посеред кухні, обіймаючи Санджі. А потім Зефф відсторонився і обхопив долонями його лице.

— З тобою все добре? Хтось торкався тебе чи завдавав болю?

Санджі похитав головою.

— Де ти був? — Зефф виглядав розпачливо.

— Я побачив кішку. Вона виглядала голодною.

Зефф закрив очі.

— Ну трясця звісно, — він притулив голову Санджі до своїх грудей.

Санджі приглушено сказав:

— Вибач.

— Все добре. Ти в безпеці і це найголовніше, — Зефф глянув на Патті і Карне. — Ви двоє, будьте корисними і скажіть іншим, щоб поверталися додому.

Санджі нахмурився.

— Всі пішли? Куди?

— Вони пішли шукати тебе, Баклажане, а що ще?

— Але чому?

Санджі не розумів. В Джермі нікому не було діла, якщо він кудись уходив, ніхто взагалі його не шукав. А коли він «помер», люди просто забули про нього.

Зефф скуйовдив біляве волосся Санджі, а потім знову обхопив його лице.

— Бараті не може працювати без свого су-шефа.

А. Звісно. Він був їм потрібний тільки тому, що він су-шеф, а не тому, що вони піклувалися про нього. Тепер все встало на свої місця.

Санджі подивився на Зеффа.

— Я завів друзів.

— Справді?

Він кивнув і представив двох дівчаток.

— Це Намі і Ноджіко.

Дівчатка помахали.

Зефф усміхнувся.

— Ви голодні?

***

Зефф вийшов через задні двері і попрямував до палуби позаду ресторану. Йому було потрібне свіже повітря. Санджі, Намі і Ноджіко щасливо обідали разом у залі.

Коли ті два ідіота повернулися без Санджі, Зефф подумав, що в нього зупиниться серце. Він не випустить цього маленького Баклажана з виду до його тридцятиріччя. Щонайменше.

Він уявив собі все. Те, що його викрали, що він загубився, чи гірше: на нього натрапила варта. Зефф не знав, що б зробив, якби варта забрала в нього Санджі. Певно б спалив все вщент.

Він глибоко вдихнув, коли почув вдалині звук позаду нього. Цей звук ніколи не забудеш, якщо ти пірат. Гвинтівка, тип 64. Вогнепальна зброя варти.

— Де мої доньки, Червоно Нога?

Ох, трясця.

Чорт забирай.

Зефф підняв руки. Як, ради всього святого, йому вдалося пришвартуватися саме на тому острові, де жила Бельмере?

Він відчув, як в потилицю ткнулася гвинтівка.

— Двічі питати не буду.

— В мене немає твоїх доньок.

— Брехня!

Бельмере сильніше вдавила гвинтівку. Вона з Росінантом були однією з найкращих команд у варті, яку він коли-небудь бачив. Їх називали Смокерами. Вони неодноразово завдавали клопоту Зеффові. Якщо вона була тут, то і Росінант неподалік.

Він його не почує, поки не стане надто пізно. Зефф ненавидів диявольські фрукти.

Він знав, що не зможе битися з ними обома, це було складно вже раніше, а зараз Зефф надто заіржавів для цього. Особливо якщо і Бельмере, і Росінант думали, що він викрав їх доньок.

Зефф повільно похитав головою. Він її розумів. Він би теж розлютився на її місці.

— Клянуся, я не забирав твоїх доньок. Я пішов у відставку. Я тепер шеф і кинув піратство.

Він почув, як вона вилаялася.

— Це дві маленькі дівчинки. У однієї руде волосся, а в іншої — світло-блакитне.

Зефф закрив очі, подумки вилаявшись. Ну трясця звісно, що Санджі подружився саме з доньками Бельмере. Цей хлопець одного разу його вб’є.

— Мій син, Санджі, загубився на ринку і зустрів їх. Вони зараз їдять в залі. Я клянуся тобі, що не завдав їм шкоди. Я не знав, що вони твої.

— Повернися.

Зефф повільно повернувся.

Бельмере хмурилася, тримаючи в роті сигарету, і досі направляла гвинтівку йому в лице.

— Я знаю тебе, Червоно Нога. Я знаю, що ти не шкодиш дітям. Але якщо я побачу бодай подряпину на їх голові, я тебе вб’ю.

— Я відведу тебе до них. Просто попрошу опустити гвинтівку. Мій хлопчик їх ненавидить.

Бельмере так і зробила, але продовжила тримати її близько себе.

Зефф кивнув на знак вдячності і почав іти до задніх дверей. Вони увійшли в ресторан, і Зефф відвів її до зали.

Намі, Санджі і Ноджіко їли, а Намі сміялася. Ноджіко першою помітила двох дорослих і побігла до Бельмере.

— Бельмере! Батько Санджі запросив нас поїсти! Все справді смачно! Ми з Намі взяли м’ясо і картоплю, вони такі смачні! Санджі взяв пасту з морепродуктами і сказав нам, що Зефф готує її найкраще в світі!

Бельмере усміхнулася.

— Це чудово.

Зефф побачив, як вона хутко перевірила обличчя доньки на будь-які травми.

Намі теж підбігла до них.

— Бельмере! Все так смачно! Ти повинна спробувати!

Бельмере кивнула.

— Звісно. Чому б вам двом не повернутися до столу і закінчити їсти. Я підійду пізніше.

Дівчинки кивнули і побігли назад.

— Тож, що ти хочеш поїсти?

— Нічого. Я не голодна.

Водночас з цим забурчав шлунок Бельмере.

Вона почервоніла.

— В мене немає грошей, щоб заплатити за нас трьох.

— Мені все одно на гроші.

Бельмере пирхнула.

Зефф закотив очі.

— Мені все одно зараз, — він передав їй меню. — Просто скажи, що ти хочеш. Росінант теж прийде?

Бельмере взяла меню, а потім подивилася на своїх доньок. Продивившись меню, вона віддала його Зеффу.

— Ні, тільки я і мої дівчатка. Я буду те, що і вони, дякую, — вона усміхнулася і попрямувала до столу.

Якби в минулому хтось сказав Зеффу, що він буде обслуговувати Бельмере, він би вмер від сміху.

***

Бельмере була такою крутою. Санджі дивився, як вона курила, розмовляючи з Ноджіко про те, що вона купила на ринку.

Можливо йому теж треба спробувати покурити. Звучить весело.

Намі вже давно пішла до вбиральні, і тепер, коли Санджі про це подумав, то йому це здалося дивним. Можливо вона була як Зоро і не могла розрізнити ліво і право.

У Санджі аж сльози виступили від сміху, коли Зоро розповів йому про це.

— Я піду до вбиральні.

Бельмере усміхнулася.

— Звісно, серденько.

Санджі зашарівся і покинув стіл. Вона нагадала йому його маму.

Він попрямував до вбиральні, яка виявилася порожньою. Санджі походив навколо неї, але так і не знайшов Намі. Він вже збирався здатися, як помітив проблиск рудого волосся у вікні. Пройшовши крізь двері, він побачив Намі, яка сиділа на палубі і дивилася на океан.

Санджі присів поруч із нею.

— З тобою все добре?

Намі кивнула. Вона рисувала на звороті одного з меню.

— Це мапа?

Намі знову кивнула. Вона глянула на океан і повернулася до рисування. Після декількох хвилин вона усміхнулася.

— Готово. Я нарешті закінчила з цією стороною острову.

— Тобі справді подобається рисувати мапи.

Намі зашарілася.

— Так, і одного дня я нарисую мапу всього світу.

— Це твоя мрія?

— Так, в тебе теж є якась?

Тепер настала черга Санджі червоніти.

— Я хочу знайти Олл Блю. Це єдине місце, в якому зустрічаються чотири океани. В ньому можна знайти будь-яку рибу.

— Звучить круто!

Санджі мугикнув.

— Одного дня я вийду в море зі своїми друзями, Луффі і Зоро, і ми знайдемо Олл Блю разом.

— Якщо я хочу здійснити свою мрію, то мені теж треба вийти в море. Можливо я можу піти з вами.

Санджі нахмурився. З того, що він зрозумів, Бельмере була вартовою, він не хотів, щоб у Намі були проблеми.

— Луффі хоче стати Королем Піратів, а Зоро найкращим мечником у світі. Тому ми будемо піратами.

— А, тоді треба спитати Бельмере. Їй напевно це не сподобається. Але навіть якщо я не зможу, ми все ще можемо бути друзями.

— Справді? — Санджі сильніше почервонів. Він так зрадів новій подрузі. Луффі і Зоро вона теж швидше за все сподобається.

***

Вже було пізно. Зефф і Бельмере сиділи на палубі позаду Бараті. Сонце почало сідати. Намі і Ноджіко спали на ногах Бельмере, а Санджі, скрутившись, спав на Зеффових.

Бельмере курила, поруч з нею стояла пляшка пива. Зефф пив лимонад.

— Що сталося з твоєю ногою?

— Я відрізав і з’їв її.

— Серйозно?

Зефф мугикнув.

— Трясця.

Він пирхнув.

— Я напав на корабель, на якому був Санджі. Ми потрапили в шторм, а потім опинилися на скелі посеред океану. Ми єдині вижили. Минуло декілька місяців, перш ніж нас врятували.

Бельмере гмикнула.

— Через хлопця ти кинув піратство.

— Санджі заслуговує хороше життя, — він ковтнув. — Я знаю, що він заслуговує когось кращого за мене, але я пірат. Пірати егоїстичні, вони тримають свій скарб близько себе.

— Я розумію тебе. Я знаю, що мої дівчатка заслуговують когось кращого, ніж бідну травмовану вартову, але мене нудить від думки покинути їх, — Бельмере провела руками по волоссю Намі і Ноджіко. — Я знайшла їх в покинутому місті. Я єдина вижила у битві між вартовими і піратами. Я взяла їх із собою і повернулася додому.

— То ось чому Росінант не з тобою?

— Ні, дякувати морю. Мій Росі відправився на завдання під прикриттям двома місяцями раніше тієї битви. Цікаво, як він зараз поживає, — вона пирхнула. — Можливо теж всиновив якусь дитину.

— Він завжди дуже любив дітей.

— Можливо вони б поладнали, — вона гмикнула. — Цікаво, якби відреагували дівчатка, як би в них була ще одна сестра. Чи брат. Мій Росі б так сильно любив і балував їх, — вона зробила ковток пива. — Трясця, я сумую за ним.

Зефф усміхнувся, подивившись на сплячого Санджі і скуйовдивши його біляве волосся.

Бельмере глянула на хлопчика.

— Твій ніколи не хотів мати братів чи сестер?

— Ні, — Зефф пригадав слова Санджі про Ніджі і Йонджі. — Думаю, йому подобається бути єдиною дитиною.

Бельмере усміхнулася.

— Якби хтось сказав мені, що Червона Нога піде у відставку, щоб виховувати дитину, я б ніколи цьому не повірила.

— Я теж. Повір мені.

Вона пирхнула.

Санджі почав повільно ворушитися.

Зефф зітхнув.

— Не те щоб ти мені не подобалася, але мені потрібно віднести його до ліжка.

— Ага, теж саме.

Вони повернулися всередину, і Зефф провів Бельмере з дівчатками до стійки реєстрації. Двоє дорослих попрощалися, і Зефф пішов до кімнати Санджі.

Відкривши двері, він зайшов і поклав Санджі в ліжко. Одинадцятирічний хлопчик повільно розплющив очі.

— Зеффе?

— Все добре, я просто кладу тебе в ліжко, Баклажане. Сьогодні був доволі насичений день.

Сонний Санджі кивнув.

— Намі і Ноджіко хороші.

— Так, хороші.

Санджі потер очі.

— Я б хотів, щоб Рейджу вела себе більше, як Ноджіко.

Зефф застиг. А потім повільно сів на ліжко.

— Рейджу?

Санджі мугикнув.

— Вона моя старша сестра. Ще в мене є брати. Ічіджі, Ніджі і Йонджі. Але вони зі мною були злими. Весь час.

— Що вони робили?

— Били кулаками чи ногами. Рейджу цього не робила, але і не захищала мене. Не хотіла мати з ними проблем. Думаю, вона їх боялася.

— Мені шкода, Санджі.

— Я не знаю, чому вони були такими злими зі мною. Рейджу казала це тому, що я був надто добрим, — він подивився на Зеффа повними сліз очима. — Мені краще перестати бути добрим?

— Ніколи, — Зефф обхопив його лице долонями. — Це твоя головна сила.

— Але я не послухався сьогодні і відійшов від Патті, тому що подумав, що кішка була голодною. Я налякав тебе і завадив всім іншим.

— Ти ніколи не будеш нам заважати. І я пишаюся тобою за те, що ти допоміг тій кішці. Якщо побачиш, що якась людина чи тварина голодна, нагодуй їх. Я б зробив те саме. А тепер, я просто хочу, щоб ти попереджав когось, перш ніж уходити, добре?

Санджі кивнув.

— Вибач.

— Не вибачайся за свою доброту, ніколи. Пам’ятаєш, коли я почав тебе тренувати? Я сказав, що є два правила.

— Ніколи не битися руками і ніколи не вдаряти жінку.

— Тепер буде ще третє. Ніколи не переставай бути добрим.

— Добре.

Зефф притулив Санджі до своїх грудей.

— Я пишаюся тобою.

— Можеш залишитися зі мною на ніч?

— Звісно.

Зефф ліг поруч із Санджі. Минув якийсь час, Зефф вже подумав, що Санджі заснув, як почув шепіт.

— Надобраніч, старику.

Зефф залишив поцілунок на білявому волоссі Санджі і пригорнув хлопчика ближче до своїх грудей.

— Надобраніч, Баклажане.

***

Вони залишалися в поселення Кокояші тиждень. Санджі працював або на кухні, або ходив до будинку Бельмере допомогати з мандаринами.

Зефф подумав, що в нього трапиться інфаркт, коли він побачив, як Санджі курить сигарету. Вочевидь його хлопчик хотів виглядати круто.

Дурна малеча.

Коли вони збиралися відпливати, троє дітлахів намагалися стримати сльози, а двоє дорослих потискали одне одному руки.

— Я не буду тобі дякувати.

Бельмере закотила очі, усміхаючись.

— Ой, та буде тобі, старику, все добре!

Зефф гаркнув:

— Через тебе моя дитина курить! Хоч розумієш, що це може нашкодити його здоров’ю?

Бельмере гмикнула.

— Він виросте з цього.

— Я, трясця, сподіваюся.

— Вже знаєш, куди відправитеся далі?

— Я чув, як дітлахи говорили про острови Геко.

— Справді? Я чула, що поселення Сироп чудове.

Зефф кивнув.

— Лорен, одна з моїх офіціанток, звідти.

— Це здорово!

Вони попрощалися, і Зефф дав Бельмере номер свого ден ден муші. Минуло декілька годин, відколи вони вийшли в море, як Зефф зрозумів, що вона не дала йому свій. Це нічого, Намі напевно скоро подзвонить. Вочевидь Санджі завербував її до команди Луффі. Бельмере ледве не отримала аневризм, коли Намі розповіла їй, що збирається стати піраткою.

Викуси, вартова.

Двома тижнями пізніше Зефф прочитав статтю у Світовій Економічній Газеті, в якій йшлося про те, що біля поселення Кокояші пришвартувалися пірати. Однак Зефф не переживав. Бельмере з ними впорається.

 

Нотатка: Намі так ніколи і не подзвонила, тому що Арлонґ спалив папірець з номером Санджі. В іншому всесвіті Росінант і Бельмере у мирі і спокої виховують своїх дітей —  Ноджіко, Намі, Ло і Кобі — в Кокояші. Намі і Ло все одно стануть піратами, а Кобі піде до Варти. Ноджіко більше до вподоби мирне життя.

Примітка від перекладачки: автор цього фанфіка шипперить Бельмере і Росінанта, тому що вважає, що вони точно могли пересікатися і знати одне одного — «звучить мило, що високий, незграбний Росінант міг би бути закоханим в маленьку круту Бельмере» — а ще автор є прихильником/цею теорії, що Кобі їхня таємна дитина.