З тих пір, як вони зустріли Дракуля Мігока, Зоро і Перону, минуло три дні, а Зефф досі не міг нормально спати. Зараз була шоста ранку, Зефф підготовлював шосту порцію печива на кухні Бараті — принаймні дітлахам сподобається ранковий сюрприз. Після Санджіного одкровення Зефф зрозумів, що не може заснути. Впродовж попередніх трьох ночей Зефф все крутився і перевертався з боку на бік у своєму ліжку, перш ніж вставав і направлявся на кухню, коли починало сходити сонце. До цього він випікав булочки і круасани, а сьогодні вранці вибір впав на печиво.
Дехто, якийсь монстр, вирішив надягнути на лице його хлопчика залізний шолом, а його самого кинути у камеру. Що за людина так чинить? Що за батько так робить?
Зефф знав, що над Санджі знущалися перед тим, як вони зустрілися. Санджі здригався кожного разу, як хтось робив швидкий рух чи підвищував голос. Одного разу, коли вони почали жити разом, Санджі наполіг на тому, щоб самостійно приготувати обід. І випадково обпік собі руку. Зефф тоді на нього накричав скоріше через страх, що Санджі серйозно поранився, ніж через злість. Він ніколи не забуде, як сильно Санджі захищав своє лице і благав його не викидати.
Задзвонив таймер.
Зефф вдягнув рукавичку і витяг з духовки п’яту порцію печива. Потім подивився на тісто в мисці і подумав, що його вистачить на принаймні ще дві порції.
Він відправив в піч шосту порцію.
І зітхнув.
Йому кортіло знати більше, але він і не хотів також лякати Санджі.
Хлопчик ще згадав про Ніджі і Йонджі. Напевно брати чи якісь інші родичі. З того, що Зефф зрозумів, то Сора була доброю і гарною мамою для Санджі, а знущався над ним лише батько.
Зефф знову зітхнув. Він відмовлявся битися врукопашну, тому що для шефа руки це скарб. Вони створені для готування, не для жорстокості. Але можливо, якщо він зустріне батька Санджі, то зробить виняток.
Зефф почув, як наближаються чиїсь кроки, в яких розпізнав Патті. Кухар, заходячи до кухні, позіхнув.
— Йо, босе.
— Ранку, Патті.
Патті подивився на три миски, повних печива.
— Останнього разу, коли я бачив, як ти готуєш, щоб зняти стрес, це коли Санджі кашляв цілих два дні.
Зефф щось пробурчав. Тоді у Зеффа працювали лише Патті і Карне. Санджі кашляв впродовж двох днів, перш ніж все само по собі пройшло. Тепер, коли Зефф про це згадав, то зрозумів, що Санджі ніколи не хворів, навіть якщо стояла сувора зима. Це було дивно, але Зефф на це не скаржився. Чим менше Санджі боляче, тим краще для Зеффа.
Патті знову заговорив.
— Коли ми припливаємо на острови Кономі?
— Через пару годин. Десь ближче до обіду.
— Зрозумів. Сенсей згадував про поселення Кокояші і їх фрукти.
— Біля нього ми і пришвартуємося.
Патті кивнув на знак підтвердження.
Година проминула повільно. Зефф продовжував випікати печиво, Патті перевіряв стан приладів, а Карне, який прийшов на кухню трохи згодом після Патті, продивлявся запаси. Коли Патті і Карне почали подавати завтрак, прийшли і інші діти.
Зефф піднявся наверх, щоб розбудити Санджі. Він м’яко постукав і увійшов, коли почув сонне «заходь».
Санджі потирав очі, його біляве волосся заплуталося від сну.
— Ранку.
— Доброго ранку, Баклажане.
Санджі відкинув ковдри і позіхнув. Він виглядав стомленим. Баклажан певно провів більшість ночі за читанням кулінарних книжок. Зеффу потрібно бути більш пильним. Він відкрив шафу і витягнув звідти одяг Санджі, а коли зачинив її, то глянув на дверну раму. Відколи вони купили цей корабель, Зефф вирішив розпочати традицію: на початку кожного місяця відмічати ріст Санджі. Він провів пальцями по п’яти маленьким лініям.
Зефф подивився на Санджі: той, схоже, знову підріс. Потрібно скоро купити новий одяг. По ліктях видно, що жилет став йому замалим. Його маленький Санджі ріс.
— Думаю пора знову відмічати твій ріст.
Санджі відсторонено кивнув, досі остаточно не прокинувшись. Він перевдягнувся, поки Зефф діставав олівець з дерев’яного столу. Хлопчик підійшов до дверної рами і випрямився. Зефф якраз збирався провести лінію, коли помітив, що Санджі трясеться. Він опустив погляд і побачив, що Санджі стоїть навшпиньках. Зефф зітхнув.
— Стопи на землю, Баклажане.
Санджі надувся і опустився.
— Так краще.
Зефф провів лінію і записав: «Санджі, 11, Серпень». А потім подивився на інші лінії. Зефф виявився правим, Санджі підріс на пів сантиметра за один місяць.
— Одного дня ти станеш вищим за мене.
— Ти так думаєш? — Санджі усміхнувся, вочевидь щасливий від цієї ідеї.
Зефф гмикнув. А потім знову пригадав слова Санджі.
— Баклажане?
— Так?
Зефф хотів спитати про Ніджі і Йонджі. І про його батька. Він хотів спитати про камеру і залізний шолом. Але коли він подивився на Санджі, у його великі блакитні очі, то зрозумів, що не може. Не може змусити Санджі розповісти про знущання над ним. Він обхопив долонями щоки Санджі.
— Я хочу, щоб ти знав, що ти в безпеці. Я ніколи не завдам тобі болю чи зачиню в твоїй кімнаті. Ніхто тебе не скривдить. Я твій опікун, захищати тебе — моя робота, і я буду це робити, добре?
Зефф хотів сказати, що він його батько, але не знав, як на це відреагує Санджі. Йому напевно не хотілося мати ампутованого пірата у відставці в якості батька. Його хлопчик заслуговував на куди більше за це.
Санджі кивнув, почувши слова Зеффа. Він побачив, що на блакитні очі хлопчика навернулися сльози.
Санджі прошепотів:
— Обіцяєш?
— Клянуся.
Санджі заплющив очі, намагаючись стримати сльози, і сховав лице у грудях Зеффа, який обійняв хлопчика. Бідне дитя тремтіло, як лист у шторм. Так минула хвилина, а потім вони почули гучний вибух.
Санджі пирхнув.
— Здається, Патті знову зламав духовку.
Зефф зітхнув.
— Це вже втретє за цей місяць.
— Треба купити нову.
— Ти ж кажеш про Патті, а не про духовку, вірно, Баклажане?
Санджі розсміявся. Зефф не знав, що чийсь сміх може бути його найулюбленішим звуком у світі, але так і було.
— Я справді не розумію, чому ти кожного разу її ремонтуєш. Ми можемо просто купити нову.
— Ну, знаєш, старі люди люблять зберігати свої речі.
Санджі знову засміявся. Насправді Зефф хотів зберегти цю духовку, тому що саме в ній він спік перший торт на кухні Бараті. А якщо точніше, то святковий торт на день народження Санджі. Як він міг її викинути?
Зефф скуйовдив волосся Санджі.
— В мене з’явилася ідея.
Санджі усміхнувся.
— В тебе напевно зараз так болить голова, старику.
— Негідник. Після сніданку я почну тебе тренувати.
— Справді? Круто! Не можу дочекатися надрати задницю Марімо!
Зефф пирхнув. Санджі і Зоро після того вже дзвонили друг другу чотири рази, теревенячи годинами. Зефф задумувався, чи вдасться йому знайти номер Дадан. Можливо Санджі б хотів знову поговорити зі своїм маленьким капітаном.
Після того, як Санджі закінчив з підготовкою, вони попрямували назад до кухні разом. Карне якраз ставив на місце вогнегасник. Патті подивився на Зеффа.
— Клянуся, це не моя провина.
Зефф гмикнув.
— Як і в інші два рази?
Команда засміялася від Зеффових слів. Карне поклав руку на плече Патті.
— Сам знаєш, три рази це вже закономірність!
— Більше скажу, Баклажану сьогодні не прийдеться драїти кухню.
Патті щось буркнув, а Санджі задоволено підстрибнув.
Зефф взяв сковорідку і почав готувати сніданок для Санджі: нарізав банан кружечками, а яблуко кубиками, зварив рис і піджарив омлет без картоплі. Він довіряв команді своє життя, але не міг довірити їм приготування їжі для Санджі.
Патті декілька днів його підколював, коли зрозумів це, назвавши його татом-ведмедем. У покарання за це він чистив кожен кухонний інструмент зубною щіткою впродовж місяця.
Після того, як Санджі з’їв сніданок — а ще так як у них було всього декілька клієнтів цього ранку — Зефф вирішив розпочати тренування Санджі трохи раніше. Коли старий пірат направлявся до виходу з кухні, то краем ока помітив, як хлопчик поцупив пару штук печива і з’їв їх по дорозі. Вони вийшли з Бараті, попрямувавши до палуби, що знаходилася поза рестораном.
Санджі стояв серйозний, готовий слухати, але Зефф бачив шоколадні крихти біля кутиків його рота.
Зефф схрестив руки.
— Якщо хочеш, щоб я тебе тренував, тобі потрібно буде дотримуватися двох правил.
Санджі кивнув.
Зефф підняв вверх вказівний палець.
— По-перше, ти ніколи не будеш використовувати руки. Ти кухар, твої руки є твоїм скарбом, тож ти мусиш їх захищати. Тому я навчу тебе битися ногами, як робив це я.
Санджі кивнув.
— А друге яке?
— По-друге, ніколи, за жодних обставин, не бити жінку. Ніколи.
Санджі нахмурився.
— Чому?
— Тому що чоловік ніколи не повинен бити жінку. Ти ніколи не станеш справжнім чоловіком, якщо так чинитимеш.
— Це тому ти ніколи не б’єш Бет, Лорен і Лію?
Зефф кивнув.
Санджі нахмурився сильніше.
— Але ти ніколи не б’єш і Елі з Ісааком. Чи мене. Завжди тільки Патті і Карне.
— Тому що ви троє діти. Я б ніколи не вдарив дитину.
— А. Добре.
Зефф вишкірився.
— Отже, ти готовий?
Санджі усміхнувся.
— Народився готовим, старику.
***
Тренування пройшло добре, чому Санджі був радий. Він запереживав, коли Зефф заговорив про правила, але, на щастя, їх було легко дотримуватися. Батько ставив лише одне правило: якщо не впораєшся, опинишся в камері.
Він не знав, яке покарання підготує Зефф у випадку невдачі, але той був піратом, а значить повинно бути щось болісне.
В замковій бібліотеці були книжки про піратів. Він знайшов їх, коли приходив туди читати про удари чи голодування. Чи про покинення. Принаймні Санджі знав про перші два, знав біль від них і як з ним справлятися. Тільки, будь ласка, не третє. Санджі зробить все, лише б не бути покинутим. Він нарешті був щасливим і у безпеці із Зеффом.
— Баклажане! Зосередься на омлеті, перестань ґав ловити!
— Я зосереджений, дурний старику!
Санджі перевів погляд на сковорідку. Около обіду Бараті пришвартувся біля поселення Кокояші. Пара жителів прийшли поїсти, зацікавишсь плавучим рестораном.
Оскільки не було багато клієнтів, Санджі на кухні готував замовлення для четвертого столика: омлет з картоплею і рисом.
Коли омлет був готовий, Санджі взяв тарілку. Він обережено поклав на неї омлет та накрив його, щоб зберегти тепло і смак. Він набрав великою ложкою рис і виклав його трьома колами, потім взяв маленькі гілочки базиліку і поклав на кожну порцію рису. Опісля взяв три листя салату і поклав поруч з рисом і омлетом. Під кінець Санджі поставив на тарілку ємність з соєвим соусом.
Подивившись на тарілку, Санджі запишався результатом. Він точно справився куди краще, ніж Патті, який нудно викладав лише омлет і рис.
Взявши тарілку, він поставив її на підігрівач їжі.
— Замовлення для четвертого столика готове!
Зазвичай коли кухарі закінчують страву, то беруть інше замовлення і повертаються до робочого місця. Але Санджі стояв перед підігрівачем, очікуючи, коли її заберуть Лорен чи Ісаак.
Крізь маятникові двері пройшла Лорен, яка і взяла тарілку. Помітивши, як там все викладено, вона на мить завмерла, а потім усміхнулася, повертаючись до зали.
Санджі підбіг до маятникових дверей, щоб подивитися, як Лорен доставляє тарілку. Він встав навшпиньки, щоб побачити реакцію клієнтки — гарної білявої пані. Вона подякувала Лорен і взяла виделку.
На нещастя для Санджі хтось схопив його за комір і підняв над землею, перш ніж він зміг побачити лице пані. А натомість побачив нахмурене Зеффа.
— Думаєш, можеш прогулювати під час обслуговування, Баклажане?
— Але стариганю…
— Мені все одно! На нас чекають три замовлення, тож воруши булками і перестань займатися дурницями.
Зефф відійшов від дверей разом з Санджі і вручив малому замовлення.
— Шостий столик, ти займись картоплею, я м’ясом.
Санджі кивнув. Згодом він закінчував підігрівати картоплю, коли до нього підійшла Лорен і прошепотіла:
— Пані за четвертим столиком попросила мене подякувати шефові за страву. Сказала, що вона була ідеальною.
Санджі не зміг стримати усмішки, відчуваючи, як запашіло лице.
Лорен пирхнула і скуйовдила його біляве волосся, перш ніж взяла іншу тарілку і повернулася до зали.
Санджі поклав картоплю на тарілку поруч з м’ясом, яке приготував Зефф.
— Страва готова.
— Добре. Іди постав на підігрівач.
Санджі кивнув, так і зробивши.
— Замовлення шостого столика готове!
Крізь маятникові двері пройшов Ісаак.
— Дякую, маленький шефе, — а потім підняв тарілку і майже відразу ж пішов.
Санджі взяв ще одне замовлення, коли в двері просунув голову Елі.
— Шефе? Ви потрібні мені на стійці реєстрації, можете підійти?
— Навіщо? Якийсь козел?
Елі пирхнув.
— Можливо. Каже, що він шериф.
Зефф зітхнув.
— Ох, трясця, — а потім витер руки і зрушив з місця за Елі.
Санджі поклав назад замовлення.
— Почекай мене, старику!
— Ні, ти залишаєшся на кухні.
Санджі нахмурився і поставив руки в боки.
— Я су-шеф, тому я іду з тобою, дурний стариганю!
Зефф знову зітхнув, і вони пройшли крізь маятникові двері разом. Підійшовши до стійки реєстрації, вони побачили шерифа — чоловіка, вдягнутого в коричневий одяг. Санджі не міг відвести погляду від вертушки на його кашкеті.
Шериф кивнув Зеффові.
— Шериф Гензо, а ви?
— Я Зефф, а це Санджі, ми власники Бараті.
Гензо озирнувся навколо.
— І це плавучий ресторан, вірно?
— Саме так.
Санджі відчував, що Зефф стримував сарказм. А оскільки він був піратом у відставці, за якого досі висіла винагорода, Санджі зміг зрозуміти чому.
Гензо звузив очі.
— І ви тут лише заради бізнесу?
Зефф спробував усміхнутися, але вийшло більше як гримаса.
— Так. Нам також потрібно піти на ринок. Наші запаси, особливо фрукти, закінчуються.
Гензо гмикнув, подивившись на Зеффа і схиливши голову в бік.
— Дивно. Ваше лице здається мені знайомим.
Зефф напружився. Він поклав руку на плече Санджі і підвів його ближче до себе.
— Справді? Я вперше тут.
— Дивно. В будь-якому випадку ринок відкриється завтра. Раджу вам спробувати мандарини.
— Зрозумів. Дякую.
Гензо вже почав іти, як зупинився. Він наостанок глянув на Зеффа, а потім все ж пішов.
Санджі видихнув.
— Боже, він дивний.
— Це коп. А ще завтра я залишуся тут. Не хочу, щоб він впізнав моє лице і визвав варту.
— Значить я можу сам піти на ринок?
— В твоїх мріях, Баклажане.
Санджі надувся.
***
Наступного дня Зефф зі схрещеними руками хмурився, стоячи на кухні.
— Знову.
Патті з Карне зітхнули і в унісон сказали:
— Ми не випустимо Баклажана з виду.
— Або?
— Або ти даси нам такого копняка, що ми улетимо на місяць.
— Добре, — Зефф зосередився на Санджі. — А ти, Баклажане?
— Я не відходжу від Патті і Карне, а інакше буду драїти кухню до свого вісімнадцятиріччя.
— Добре. Тепер, ось список і гроші, — Зефф вказав на двох кухарів. — І вам краще триматися подалі від проблем.
Санджі закотив очі.
— Не розумію, чому ти так переживаєш, старику. З нами все буде добре.
Це вперше, коли Санджі йшов на ринок з кимось іншим, окрім Зеффа, тому він мав повне право хвилюватися. Бет і Лія ненавиділи людні місця, Ісааку не можна було довірити гроші, а Елі і Лорен запанікують, якщо продавець почне ставити запитання чи відмовиться торгуватися. Отже Патті і Карне були єдиними підходящими кандидатами. Чорт.
Зефф подивився на Санджі. Хлопчик був вдягнутий в блакитну сорочку, білі штанці і чорне взуття. Зефф подав йому жовтий рюкзачок.
— Будь обережним, добре?
— Так, звісно, я буду. Я втомився мити кухню.
Зефф зітхнув, скуйовджуючи Санджі волосся.
Одинадцятирічний хлопець забурчав і подивився на двох кухарів.
— Чекаю вас на стійці! Побачимося пізніше, старику!
Коли він пройшов крізь маятникові двері, Зефф перевів погляд на Патті і Карне.
— Якщо з ним щось станеться, я випотрошу вас обох.
Патті кивнув.
— Зрозумів, босе.
Карне всміхнувся.
— Як малеча і сказала, все буде добре. Не переймайся!
Зефф з двома кухарями пройшли до стійки. Трійка пішла, а Зефф дивився їм услід, як ті прямували до поселення Кокояші. Він не знав чому, але відчував, що станеться щось погане.
Він просто сподівався, що з Санджі все буде гаразд.
***
Патті розмовляв з продавцями яблук, коли Санджі помітив рудого кота. Він глянув на Патті, котрий якраз запально торгувався, і на Карне, який розглядав лимони. Більшість дорослих не полюбляли, коли їх переривали, а Санджі не хотів влаштовувати сцену. Зефф сказав, що він може розмовляти з ними будь-коли, але Санджі не знав, чи сподобається це Патті. Тому він відійшов від Патті, хоч і розумів, що порушує Зеффові правила. На захист Санджі, кіт виглядав милим і голодним, а Санджі все зробить так швидко, що ніхто навіть і не зрозуміє, що він відходив. Зефф ніколи не дізнається.
Санджі попрямував до кота.
— Котику. Котику. Привіт! — він присів навпочіпки і почав його гладити. — Ти справді милий. Ти голодний?
Кіт нявкнув, а Санджі прийняв це за «так». Він відкрив свого рюкзака і вийняв звідти бутерброд з джемом. Зефф завжди складав в рюкзак Санджі бутерброд, фрукти і воду на випадок, якщо він зголодніє.
Санджі почав годувати котика, коли почув, як хтось позаду каже:
— Що ти робиш?
Він озирнувся і побачив маленьку дівчинку в зеленому платтячку і з рудим волоссям.
— Кормлю кота.
Маленька дівчинка нахмурилася.
— Чому?
— Тому що він виглядав голодним.
Дівчинка присіла навпочіпки поруч із ним.
— Це вона, і це дивно. Беллі не подобається, коли її гладять незнайомці.
Санджі знизав плечима. Луффі і Зоро були гарними друзями, проте Санджі не знав, чи пощастить йому і цього разу. Не знав, чи варто спробувати подружитися з третім другом.
Вона виглядала доброю.
— Я Намі.
— Санджі.
— Що ти тут робиш, Санджі?
— Я су-шеф Бараті. Це ресторан. І зараз ми шукаємо фрукти.
— Справді? — вона широко розплющила очі.
Санджі кивнув.
— Я, Ноджіко і Бельмере продаємо мандарини. Вони найкращі в усьому місті. Можеш прийти і подивитися.
Санджі глянув на Патті і Карне, які досі розмовляли з різними продавцями. Можливо вони не помітять, якщо він відлучиться на хвилинку-другу.
— З радістю, дякую.
Намі усміхнулася. Вони попрямували до виходу з ринку.
— Ми живемо майже на околицях міста.
Санджі кивнув.
Йому було незручно розмовляти з іншими людьми, окрім працівників Бараті. Він стиснув лямку рюкзака. Поки вони йшли, Санджі помітив, що Намі тримає книгу.
Він схилив голову в бік.
— Це книга про мапи?
Намі кивнула.
— Так! Я обожнюю мапи, а зараз намагаюся закінчити одну до кінця дня, але мені потрібно більше інформації.
Санджі кивнув. Вони продовжили шлях, допоки Санджі не помітив поле мандаринів. Коли вони його перетнули, Санджі побачив невеликий будиночок.
Намі прокричала:
— Ноджіко! — і почала бігти до будинку. — Я декого привела!
З будиночку вийшла маленька дівчинка зі світло-блакитним волоссям.
— Намі? Ти ж мала піти на ринок з Бельмере.
— Знаю, але подивись! Я знайшла книгу, яку шукала! Тепер я можу закінчити мапу Кокояші.
Маленька дівчинка вигнула брову.
— Ти знайшла її чи вкрала?
Намі у відповідь показала язика.
Дівчинка подивилася на Санджі.
— Вона і тебе обікрала?
Санджі похитав головою.
Намі сховала книгу під ковдрою.
— Це Санджі. Він працює в ресторані. Ми можемо піти туди поїсти.
— Намі, у нас немає грошей на ресторан, ти знаєш це.
— Ох, ну ж бо, Ноджіко! Ми ніколи не були в ресторані. Це може бути весело!
Ноджіко зітхнула.
— Ні, я вже сказала, що в нас немає на це грошей. І Бельмере розлютиться, якщо ми вкрадемо їжу.
Санджі м'яко сказав:
— Зеффу все одно, якщо ви не можете заплатити.
Зефф неодноразово повторював, що якщо хтось не може заплатити, то це неважливо: якщо вони голодні, вони тут поїдять.
Намі усміхнулася.
— Бачиш! Безплатна їжа!
Ноджіко нахмурилася.
— Ми не хочемо проблем.
Санджі похитав головою.
— Їх і не буде, я обіцяю.
Ноджіко зітхнула.
— Ладно, але я іду лише для того, щоб наглянути за тобою.
Намі усміхнулася.
— Якщо ти так кажеш! Ходімо, Санджі!
Вони вийшли з будиночку і почали перетинати мандаринове поле. Коли вони повернулися на ринок, Санджі згадав про Патті і Карне. Він сподівався побачити їх, щоб представити їм Намі і Ноджіко, але їх і слід простиг.
Санджі сподівався, що вони не повернулися на Бараті. Інакше Зефф розлютиться.
Ноджіко сказала:
— Це ресторан твоїх батьків?
— Ні, Зеффа.
— Зефф це хто? Твій дідусь?
Санджі пирхнув. Зефф був старим, але не настільки. Іноді, чи радше завжди, Санджі подумки називав Зеффа батьком, але ніколи вголос. Він не знав, як відреагує старик. Напевно розізлиться чи відчує огиду. Зрештою, хто захоче мати Санджі, марного ідіота Санджі, собі за сина?
Точно не Зефф. Він заслуговував краще за це.
— Зефф просто Зефф. А ви живете з Бельмере?
Ноджіко кивнула.
— Вона ваша мама?
Ноджіко знову кивнула.
— Вона удочерила нас, коли ми були ще зовсім малі.
— Ноджіко знайшла мене, а потім Бельмере знайшла нас.
— Це добре. Я працював на іншому кораблі, коли Зефф знайшов мене.
Намі усміхнулася.
— О, то тебе теж усиновили?
Санджі кивнув.
Через пару хвилин ходьби вони прийшли до Бараті. Ноджіко і Намі почали розглядати меню, що знаходилося перед входом.
Ноджіко нахмурилася.
— Ти впевнений, що все добре, якщо ми не заплатимо?
Санджі кивнув.
Намі ткнула сестру ліктем.
— Перестань так переживати, все буде добре.
— Намі, я твоя старша сестра, це мій обов’язок переживати за тебе.
Намі закотила очі.
Ноджіко так відрізнялася від Рейджу. Та ніколи б відкрито не переживала за нього. Вона допомогала Санджі лише тоді, коли батько чи брати цього не бачили. Єдиний раз, коли Рейджу найбільше допомогла Санджі, це коли відправила його на Орбіту. Він замислювався над тим, що було б, якби вона допомогала йому більше. Можливо вона б могла піти з ним.
Санджі сподівався, що з нею все добре.
Напевно все так і було. Вона не така слабка, як Санджі.
Вони увійшли до ресторану, Санджі побачив Елі біля стійки реєстрації.
— Вітаю, ласкаво просимо до Бара… Ох, дякувати Богу, з тобою все добре! Хоч знаєш, як ми переживали? Шеф зараз з розуму сходить. Іди на кухню, поки в нього не стався інфаркт.
Санджі кивнув. Чорт, він справді думав, що Зефф не помітить. Намі і Ноджіко попрямували за ним, і коли вони підійшли до маятникових дверей, Санджі почув крики Зеффа. Він був розлючений.
— Я дав вам одне завдання! У вас двоїх було одне кляте завдання, слідкувати за Санджі, тож як, ради всього святого, вам вдалося з ним не справитися!
Патті і Карне схилили голови. Першим заговорив Патті.
— Я клянуся, він був прямо поруч зі мною, я не знаю, що сталося.
— Мені діла немає до твоїх виправдань, я хочу лише, щоб Санджі був вдома! — лице Зеффа почервоніло, кулаки були стиснуті, а сам він трясся. Санджі ніколи не бачив Зеффа таким розсердженим.
Карне ще більше схилив голову.
— Ми дивилися всюди. Ми подумали, що йому наскучило, і він повернувся сюди.
— Ви справді думали, що Санджі може наскучити їжа і ринок? Ви хоч знаєте мого хлопця?
Двоє кухарів здригнулися. Санджі увійшов на кухню. Зефф так буде на нього сердитися, але це не провина Патті чи Карне, що він пішов. Він сам був винуватий, тому заслуговував на покарання.
— Я вдома.
Зефф застиг. Він озирнувся і побачив Санджі. А потім хутко підійшов до нього, і Санджі подумав, що зараз його вдарять за непослух. Ось що постійно робив батько, коли він готував чи давав їжу миші. Санджі закрив очі, очікуючи удару, але натомість відчув, як Зефф схопив і притиснув його до своїх грудей. І він почув, як той нескінченну кількість разів прошепотів «дякую». Зефф стояв на колінах посеред кухні, обіймаючи Санджі. А потім Зефф відсторонився і обхопив долонями його лице.
— З тобою все добре? Хтось торкався тебе чи завдавав болю?
Санджі похитав головою.
— Де ти був? — Зефф виглядав розпачливо.
— Я побачив кішку. Вона виглядала голодною.
Зефф закрив очі.
— Ну трясця звісно, — він притулив голову Санджі до своїх грудей.
Санджі приглушено сказав:
— Вибач.
— Все добре. Ти в безпеці і це найголовніше, — Зефф глянув на Патті і Карне. — Ви двоє, будьте корисними і скажіть іншим, щоб поверталися додому.
Санджі нахмурився.
— Всі пішли? Куди?
— Вони пішли шукати тебе, Баклажане, а що ще?
— Але чому?
Санджі не розумів. В Джермі нікому не було діла, якщо він кудись уходив, ніхто взагалі його не шукав. А коли він «помер», люди просто забули про нього.
Зефф скуйовдив біляве волосся Санджі, а потім знову обхопив його лице.
— Бараті не може працювати без свого су-шефа.
А. Звісно. Він був їм потрібний тільки тому, що він су-шеф, а не тому, що вони піклувалися про нього. Тепер все встало на свої місця.
Санджі подивився на Зеффа.
— Я завів друзів.
— Справді?
Він кивнув і представив двох дівчаток.
— Це Намі і Ноджіко.
Дівчатка помахали.
Зефф усміхнувся.
— Ви голодні?
***
Зефф вийшов через задні двері і попрямував до палуби позаду ресторану. Йому було потрібне свіже повітря. Санджі, Намі і Ноджіко щасливо обідали разом у залі.
Коли ті два ідіота повернулися без Санджі, Зефф подумав, що в нього зупиниться серце. Він не випустить цього маленького Баклажана з виду до його тридцятиріччя. Щонайменше.
Він уявив собі все. Те, що його викрали, що він загубився, чи гірше: на нього натрапила варта. Зефф не знав, що б зробив, якби варта забрала в нього Санджі. Певно б спалив все вщент.
Він глибоко вдихнув, коли почув вдалині звук позаду нього. Цей звук ніколи не забудеш, якщо ти пірат. Гвинтівка, тип 64. Вогнепальна зброя варти.
— Де мої доньки, Червоно Нога?
Ох, трясця.
Чорт забирай.
Зефф підняв руки. Як, ради всього святого, йому вдалося пришвартуватися саме на тому острові, де жила Бельмере?
Він відчув, як в потилицю ткнулася гвинтівка.
— Двічі питати не буду.
— В мене немає твоїх доньок.
— Брехня!
Бельмере сильніше вдавила гвинтівку. Вона з Росінантом були однією з найкращих команд у варті, яку він коли-небудь бачив. Їх називали Смокерами. Вони неодноразово завдавали клопоту Зеффові. Якщо вона була тут, то і Росінант неподалік.
Він його не почує, поки не стане надто пізно. Зефф ненавидів диявольські фрукти.
Він знав, що не зможе битися з ними обома, це було складно вже раніше, а зараз Зефф надто заіржавів для цього. Особливо якщо і Бельмере, і Росінант думали, що він викрав їх доньок.
Зефф повільно похитав головою. Він її розумів. Він би теж розлютився на її місці.
— Клянуся, я не забирав твоїх доньок. Я пішов у відставку. Я тепер шеф і кинув піратство.
Він почув, як вона вилаялася.
— Це дві маленькі дівчинки. У однієї руде волосся, а в іншої — світло-блакитне.
Зефф закрив очі, подумки вилаявшись. Ну трясця звісно, що Санджі подружився саме з доньками Бельмере. Цей хлопець одного разу його вб’є.
— Мій син, Санджі, загубився на ринку і зустрів їх. Вони зараз їдять в залі. Я клянуся тобі, що не завдав їм шкоди. Я не знав, що вони твої.
— Повернися.
Зефф повільно повернувся.
Бельмере хмурилася, тримаючи в роті сигарету, і досі направляла гвинтівку йому в лице.
— Я знаю тебе, Червоно Нога. Я знаю, що ти не шкодиш дітям. Але якщо я побачу бодай подряпину на їх голові, я тебе вб’ю.
— Я відведу тебе до них. Просто попрошу опустити гвинтівку. Мій хлопчик їх ненавидить.
Бельмере так і зробила, але продовжила тримати її близько себе.
Зефф кивнув на знак вдячності і почав іти до задніх дверей. Вони увійшли в ресторан, і Зефф відвів її до зали.
Намі, Санджі і Ноджіко їли, а Намі сміялася. Ноджіко першою помітила двох дорослих і побігла до Бельмере.
— Бельмере! Батько Санджі запросив нас поїсти! Все справді смачно! Ми з Намі взяли м’ясо і картоплю, вони такі смачні! Санджі взяв пасту з морепродуктами і сказав нам, що Зефф готує її найкраще в світі!
Бельмере усміхнулася.
— Це чудово.
Зефф побачив, як вона хутко перевірила обличчя доньки на будь-які травми.
Намі теж підбігла до них.
— Бельмере! Все так смачно! Ти повинна спробувати!
Бельмере кивнула.
— Звісно. Чому б вам двом не повернутися до столу і закінчити їсти. Я підійду пізніше.
Дівчинки кивнули і побігли назад.
— Тож, що ти хочеш поїсти?
— Нічого. Я не голодна.
Водночас з цим забурчав шлунок Бельмере.
Вона почервоніла.
— В мене немає грошей, щоб заплатити за нас трьох.
— Мені все одно на гроші.
Бельмере пирхнула.
Зефф закотив очі.
— Мені все одно зараз, — він передав їй меню. — Просто скажи, що ти хочеш. Росінант теж прийде?
Бельмере взяла меню, а потім подивилася на своїх доньок. Продивившись меню, вона віддала його Зеффу.
— Ні, тільки я і мої дівчатка. Я буду те, що і вони, дякую, — вона усміхнулася і попрямувала до столу.
Якби в минулому хтось сказав Зеффу, що він буде обслуговувати Бельмере, він би вмер від сміху.
***
Бельмере була такою крутою. Санджі дивився, як вона курила, розмовляючи з Ноджіко про те, що вона купила на ринку.
Можливо йому теж треба спробувати покурити. Звучить весело.
Намі вже давно пішла до вбиральні, і тепер, коли Санджі про це подумав, то йому це здалося дивним. Можливо вона була як Зоро і не могла розрізнити ліво і право.
У Санджі аж сльози виступили від сміху, коли Зоро розповів йому про це.
— Я піду до вбиральні.
Бельмере усміхнулася.
— Звісно, серденько.
Санджі зашарівся і покинув стіл. Вона нагадала йому його маму.
Він попрямував до вбиральні, яка виявилася порожньою. Санджі походив навколо неї, але так і не знайшов Намі. Він вже збирався здатися, як помітив проблиск рудого волосся у вікні. Пройшовши крізь двері, він побачив Намі, яка сиділа на палубі і дивилася на океан.
Санджі присів поруч із нею.
— З тобою все добре?
Намі кивнула. Вона рисувала на звороті одного з меню.
— Це мапа?
Намі знову кивнула. Вона глянула на океан і повернулася до рисування. Після декількох хвилин вона усміхнулася.
— Готово. Я нарешті закінчила з цією стороною острову.
— Тобі справді подобається рисувати мапи.
Намі зашарілася.
— Так, і одного дня я нарисую мапу всього світу.
— Це твоя мрія?
— Так, в тебе теж є якась?
Тепер настала черга Санджі червоніти.
— Я хочу знайти Олл Блю. Це єдине місце, в якому зустрічаються чотири океани. В ньому можна знайти будь-яку рибу.
— Звучить круто!
Санджі мугикнув.
— Одного дня я вийду в море зі своїми друзями, Луффі і Зоро, і ми знайдемо Олл Блю разом.
— Якщо я хочу здійснити свою мрію, то мені теж треба вийти в море. Можливо я можу піти з вами.
Санджі нахмурився. З того, що він зрозумів, Бельмере була вартовою, він не хотів, щоб у Намі були проблеми.
— Луффі хоче стати Королем Піратів, а Зоро найкращим мечником у світі. Тому ми будемо піратами.
— А, тоді треба спитати Бельмере. Їй напевно це не сподобається. Але навіть якщо я не зможу, ми все ще можемо бути друзями.
— Справді? — Санджі сильніше почервонів. Він так зрадів новій подрузі. Луффі і Зоро вона теж швидше за все сподобається.
***
Вже було пізно. Зефф і Бельмере сиділи на палубі позаду Бараті. Сонце почало сідати. Намі і Ноджіко спали на ногах Бельмере, а Санджі, скрутившись, спав на Зеффових.
Бельмере курила, поруч з нею стояла пляшка пива. Зефф пив лимонад.
— Що сталося з твоєю ногою?
— Я відрізав і з’їв її.
— Серйозно?
Зефф мугикнув.
— Трясця.
Він пирхнув.
— Я напав на корабель, на якому був Санджі. Ми потрапили в шторм, а потім опинилися на скелі посеред океану. Ми єдині вижили. Минуло декілька місяців, перш ніж нас врятували.
Бельмере гмикнула.
— Через хлопця ти кинув піратство.
— Санджі заслуговує хороше життя, — він ковтнув. — Я знаю, що він заслуговує когось кращого за мене, але я пірат. Пірати егоїстичні, вони тримають свій скарб близько себе.
— Я розумію тебе. Я знаю, що мої дівчатка заслуговують когось кращого, ніж бідну травмовану вартову, але мене нудить від думки покинути їх, — Бельмере провела руками по волоссю Намі і Ноджіко. — Я знайшла їх в покинутому місті. Я єдина вижила у битві між вартовими і піратами. Я взяла їх із собою і повернулася додому.
— То ось чому Росінант не з тобою?
— Ні, дякувати морю. Мій Росі відправився на завдання під прикриттям двома місяцями раніше тієї битви. Цікаво, як він зараз поживає, — вона пирхнула. — Можливо теж всиновив якусь дитину.
— Він завжди дуже любив дітей.
— Можливо вони б поладнали, — вона гмикнула. — Цікаво, якби відреагували дівчатка, як би в них була ще одна сестра. Чи брат. Мій Росі б так сильно любив і балував їх, — вона зробила ковток пива. — Трясця, я сумую за ним.
Зефф усміхнувся, подивившись на сплячого Санджі і скуйовдивши його біляве волосся.
Бельмере глянула на хлопчика.
— Твій ніколи не хотів мати братів чи сестер?
— Ні, — Зефф пригадав слова Санджі про Ніджі і Йонджі. — Думаю, йому подобається бути єдиною дитиною.
Бельмере усміхнулася.
— Якби хтось сказав мені, що Червона Нога піде у відставку, щоб виховувати дитину, я б ніколи цьому не повірила.
— Я теж. Повір мені.
Вона пирхнула.
Санджі почав повільно ворушитися.
Зефф зітхнув.
— Не те щоб ти мені не подобалася, але мені потрібно віднести його до ліжка.
— Ага, теж саме.
Вони повернулися всередину, і Зефф провів Бельмере з дівчатками до стійки реєстрації. Двоє дорослих попрощалися, і Зефф пішов до кімнати Санджі.
Відкривши двері, він зайшов і поклав Санджі в ліжко. Одинадцятирічний хлопчик повільно розплющив очі.
— Зеффе?
— Все добре, я просто кладу тебе в ліжко, Баклажане. Сьогодні був доволі насичений день.
Сонний Санджі кивнув.
— Намі і Ноджіко хороші.
— Так, хороші.
Санджі потер очі.
— Я б хотів, щоб Рейджу вела себе більше, як Ноджіко.
Зефф застиг. А потім повільно сів на ліжко.
— Рейджу?
Санджі мугикнув.
— Вона моя старша сестра. Ще в мене є брати. Ічіджі, Ніджі і Йонджі. Але вони зі мною були злими. Весь час.
— Що вони робили?
— Били кулаками чи ногами. Рейджу цього не робила, але і не захищала мене. Не хотіла мати з ними проблем. Думаю, вона їх боялася.
— Мені шкода, Санджі.
— Я не знаю, чому вони були такими злими зі мною. Рейджу казала це тому, що я був надто добрим, — він подивився на Зеффа повними сліз очима. — Мені краще перестати бути добрим?
— Ніколи, — Зефф обхопив його лице долонями. — Це твоя головна сила.
— Але я не послухався сьогодні і відійшов від Патті, тому що подумав, що кішка була голодною. Я налякав тебе і завадив всім іншим.
— Ти ніколи не будеш нам заважати. І я пишаюся тобою за те, що ти допоміг тій кішці. Якщо побачиш, що якась людина чи тварина голодна, нагодуй їх. Я б зробив те саме. А тепер, я просто хочу, щоб ти попереджав когось, перш ніж уходити, добре?
Санджі кивнув.
— Вибач.
— Не вибачайся за свою доброту, ніколи. Пам’ятаєш, коли я почав тебе тренувати? Я сказав, що є два правила.
— Ніколи не битися руками і ніколи не вдаряти жінку.
— Тепер буде ще третє. Ніколи не переставай бути добрим.
— Добре.
Зефф притулив Санджі до своїх грудей.
— Я пишаюся тобою.
— Можеш залишитися зі мною на ніч?
— Звісно.
Зефф ліг поруч із Санджі. Минув якийсь час, Зефф вже подумав, що Санджі заснув, як почув шепіт.
— Надобраніч, старику.
Зефф залишив поцілунок на білявому волоссі Санджі і пригорнув хлопчика ближче до своїх грудей.
— Надобраніч, Баклажане.
***
Вони залишалися в поселення Кокояші тиждень. Санджі працював або на кухні, або ходив до будинку Бельмере допомогати з мандаринами.
Зефф подумав, що в нього трапиться інфаркт, коли він побачив, як Санджі курить сигарету. Вочевидь його хлопчик хотів виглядати круто.
Дурна малеча.
Коли вони збиралися відпливати, троє дітлахів намагалися стримати сльози, а двоє дорослих потискали одне одному руки.
— Я не буду тобі дякувати.
Бельмере закотила очі, усміхаючись.
— Ой, та буде тобі, старику, все добре!
Зефф гаркнув:
— Через тебе моя дитина курить! Хоч розумієш, що це може нашкодити його здоров’ю?
Бельмере гмикнула.
— Він виросте з цього.
— Я, трясця, сподіваюся.
— Вже знаєш, куди відправитеся далі?
— Я чув, як дітлахи говорили про острови Геко.
— Справді? Я чула, що поселення Сироп чудове.
Зефф кивнув.
— Лорен, одна з моїх офіціанток, звідти.
— Це здорово!
Вони попрощалися, і Зефф дав Бельмере номер свого ден ден муші. Минуло декілька годин, відколи вони вийшли в море, як Зефф зрозумів, що вона не дала йому свій. Це нічого, Намі напевно скоро подзвонить. Вочевидь Санджі завербував її до команди Луффі. Бельмере ледве не отримала аневризм, коли Намі розповіла їй, що збирається стати піраткою.
Викуси, вартова.
Двома тижнями пізніше Зефф прочитав статтю у Світовій Економічній Газеті, в якій йшлося про те, що біля поселення Кокояші пришвартувалися пірати. Однак Зефф не переживав. Бельмере з ними впорається.
Нотатка: Намі так ніколи і не подзвонила, тому що Арлонґ спалив папірець з номером Санджі. В іншому всесвіті Росінант і Бельмере у мирі і спокої виховують своїх дітей — Ноджіко, Намі, Ло і Кобі — в Кокояші. Намі і Ло все одно стануть піратами, а Кобі піде до Варти. Ноджіко більше до вподоби мирне життя.
Примітка від перекладачки: автор цього фанфіка шипперить Бельмере і Росінанта, тому що вважає, що вони точно могли пересікатися і знати одне одного — «звучить мило, що високий, незграбний Росінант міг би бути закоханим в маленьку круту Бельмере» — а ще автор є прихильником/цею теорії, що Кобі їхня таємна дитина.
Далі
Розділ 5 - Піноккіо.
Санджі ходив туди-сюди у своїй кімнаті. Зараз була пізня ніч, у небі височів місяць, а через пару днів вже буде шість місяців, як відкрилося Бараті. Як міг він заснути, коли досі не придумав, що подарувати Зеффу, щоб це відсвяткувати? Можливо він міг би щось приготувати? Зефф обожнював гострі курячі крильця, але Санджі не був певен, що мав усі необхідні інгредієнти. Санджі підійшов до столу і витягнув свою кулінарну книгу. Він погортав сторінки, поки не знайшов рецепту крилець. Зеффові гострі курячі крильця: · 1 столова ложка розпушувачу · 2 чайні ложки кошерної солі · 2 чайні ложки часникової пудри · 2 чайні ложки кмину · 2 чайні ложки паприки · 1 ½ чайних ложок каєнського перцю · 1 чайна ложка свіжомеленого чорного перцю · ½ чайних ложок сухого, подрібненого орегано · ½ чайних ложок сухого, подрібненого чебрецю · півкілограма курячих крилець, розділити на частини та витягнути кінчики Санджі нахмурився. Він певен, що бачив усе в підсобці, окрім паприки, кмину і перцю. Старик казав, що вони пришвартуються біля поселення Сироп через декілька годин, тож можливо, якщо повезе, він зможе купити все це на ринку. Єдиною проблемою було те, що після випадку в поселенні Кокояші, старик не випускав його з виду. Наступного дня опісля того Санджі не міг навіть до ванної кімнати сходити без Зеффа. Можливо він міг би переконати Патті чи Карне піти з ним. Чи дати їм список, але ці ідіоти точно вмудряться все зіпсувати знову. Санджі закусив нижню губу. Він хотів зробити щось особливе. Зефф на це заслуговував. Санджі здригнувся, коли почув стукіт у двері. — Я можу зайти? Зефф. Трясця. Санджі закрив книгу і підбіг до ліжка, накриваючись ковдрами. — Так. Старик відчинив двері. — Все добре? Санджі мугикнув. Зефф подивився на стіл і побачив кулінарну книгу. — Санджі, вже друга ночі. Я знаю, що ти любиш читати кулінарні книжки, але тобі потрібно спати. Якщо не будеш достатньо спати, тобі це потім відгукнеться. — Як? — Мігренню, втомою. І, найгірше, ти не зможеш вирости. А тепер уяви: наступного разу, як ти зустрічаєшся із Зоро, він виявляється вищим, тому що відпочивав більше за тебе. Санджі зойкнув. Він не міг дозволити цьому ідіоту Марімо бути вищим за нього. Він яро закивав. — Я буду спати, обіцяю-обіцяю. Зефф усміхнувся. — Добре. А тепер на добраніч, Баклажне. — На добраніч, стариганю. Зефф зачинив двері, а Санджі заснув тієї ж миті, як його голова торкнулася подушки. *** Санджі розбудило дзеленчання ден ден муші. Він повільно розплющив очі і відповів на дзвінок. Він позіхнув. — Ранку, Марімо. — Ранку, Бровастику. Я тебе розбудив? — Звісно, ні! Ти рано прокинувся. — Рона мене розбудила. Санджі захихотів. — Вона знову тебе розіграла? — Ненавиджу її. Вона хоча подарувати Мігоку подарунок. — Чому? — Не знаю! Я сказав, що ми можемо подарувати меч, а вона сказала, що це безглуздо, тому що в нього вже є два. Це глупо! Три меча в рази крутіше за два. — То що ви збираєтеся йому подарувати? — Вона хоче купити йому капелюх. Санджі нахмурився. — Капелюх? Хіба в нього вже не є один? — Я сказав те саме! Але, схоже, можна мати купу капелюхів, але не мечів. Вона дурна. Санджі розсміявся. Він не міг побачити Зоро, але знав, що той у цю мить дувся. — А ще Мігок сказав, що ми можемо попливсти зустрітися з Луффі. — Справді? Це чудово! Він носить солом’яний капелюх, його не можна не впізнати. — Є якісь новини від тієї дівчинки? — Намі? Ні, я тепер хвилююся трохи, але старик сказав, що вона певно зайнята. Санджі здригнувся, коли почув стукіт у двері. — Баклажане? Ти прокинувся? — Іду! — Санджі перевів погляд на ден ден муші. — Мені потрібно йти. — Мігок теж кличе. Постарайся не спалити кухню, Бровастику. — Я ніколи нічого не спалював, дуже дякую, ідіоте-мечнику. — Це лише ти так кажеш, дурний кухарю. Зефф знову постукав. — Ну ж бо, Баклажане, клади слухавку і поквапся. Передавай привіт Зоро від мене. Санджі закотив очі. — Старик передав привіт. Бувай, Марімо. — Мігок теж передає. Побачимося, Бровастику. Санджі поклав слухавку і відчинив двері. — Я майже готовий, старику. — Добре, тому що ми прибуваємо через дві години, якраз на час сніданку. Тож воруши булками, Баклажане. Зустрінемося на кухні. Санджі кивнув. Він зачинив двері і перевдягнувся. Потім хутко пішов до кухні, а коли увійшов туди, Зефф подав йому сніданок. Старик повернувся до плити, готуючи сніданок для інших кухарів. Санджі подивився на нього, чи скоріше на його кухарський ковпак. Це був звичайний ковпак. Не великий чи малий. Просто трохи пошарпаний. Можливо Санджі міг би приготувати курячі крильця і купити Зеффу новий ковпак. Потрібно тільки, щоб Зефф погодився відпустити його самого на ринок. — Гей, старику. Я хочу піти на ринок. Зефф вигнув брову. — І ми підемо. Нам потрібно купити спеції та м’ясо. — Я маю на увазі, що хочу піти один. Чи з Патті і Карне. — Звісно. — Справді? Зефф усміхнувся. — Ні. Ти не вийдеш сам з цього ресторану чи з одним з тих двох ідіотів у цьому десятилітті. — Ти ж зараз не серйозно? — Ти вже драїш кухню до свого вісімнадцятиріччя. Хочеш робити це довше? Санджі зітхнув, а Зефф почав реготати. Чортів дурний старик. *** Коли Бараті пришвартувався біля поселення Сироп, на пляжі зібралося багато людей. Зефф міг їх зрозуміти, зрештою, не кожного дня вдається побачити плавучий ресторан. Якийсь старик сказав: — Вітаю, я Морнін, а ви? Зефф кивнув. — Я Зефф, а це Санджі, мій су-шеф. Ми завідуємо плавучим рестораном Бараті. Якщо хочете поїсти, можете звертатися до Елі. Лорен та Ісаак проведуть вас до столів. Селяни кивнули і почали продивлятися меню. Лорен та Ісаак почали проводити перших гостей до столиків, коли до Зеффа дехто підійшов — маленький хлопчик з довгим носом і кучерявим волоссям. — Чому твоя нога дерев’яна? Ти пірат? Зефф опустив погляд. Дитя тримало зелену рогатку. Він прочистив горло. — Так, я був піратом. Маля зойкнуло і почало бігти до міста, кричачи: — Пірати! На нас напали! Пірати! Пірати! Зефф повільно повернувся до селян. Можливо йому вдасться домовитися принаймні піти на ринок за продуктами, перш ніж вони відправляться далі. Чому люди не можуть зрозуміти, що він вже у відставці? Одна з селян, літня жінка, зітхнула. — Усопп, повернися. Чоловік жартує. Якйись молодик повернувся до Зеффа. — Вибачте, пане, Усопп любить розіграші і жарти. А ще бігати навкруги, кричачи про піратів. Літня жінка знову заговорила: — Нам дуже шкода. Просто не звертайте на нього уваги. Він трохи дивний. Його батько був піратом, відплив декілька років тому. Дитя досі думає, що той повернеться. — А. Все добре, я не серджуся. Зефф подивився на хлопчика, який досі біг і, напевно, кричав. Він сподівався, що з тим все буде добре. *** — Ти все зіпсуєш, хлопче. Санджі нахмурився, зосереджено дивлячись на сковорідку і міцно тримаючи ручку. Патті підбурив його перевернути панкейк. Він не може все зіпсувати. Інакше Патті нізащо не дозволить йому жити після цього. Патті стояв позаду нього, схрестивши руки. — Малечо, я ж сказав, ти не зможеш його перевернути. Тобто, я іноді навіть задумуюся, чому ти став су-шефом, коли ледве можеш готувати, тож, ну справді, дозволь зайнятися цим професіоналу. Санджі теж не знав, чому він су-шеф. Можливо Зефф дав йому почесне звання, тому що не хотів ранити його почуття. Усі, окрім нього, були б кращим варіантом. Тож чому? Він почув, як Патті пирхає. — Ну, будеш перевертати зараз чи вже в наступному десятилітті? Санджі похитав сковорідку і перевернув панкейк. Він просяяв, коли побачив, як панкейк ідеально приземлився назад на сковорідку. Санджі повернувся до Патті, щоб похизуватися, але побачив, що кухар валяється на землі з великим синцем на голові. Хлопчик озирнувся, однак на кухні, окрім них, був тільки Зефф, але старик знаходився надто далеко, щоб навіть їх почути. — Баклажане, іди перевдягнися, ми підемо на ринок. — Зрозумів, старику. Санджі виклав панкейк на тарілку, яку поставив на підігрівач. Коли він пройшов повз Патті, то прошепотів: — Я ж казав, що зможу це зробити. Санджі почав підійматися сходами, коли почув голос Патті. — Вибач, босе. Санджі пирхнув. Можливо Зефф їх все ж таки чув. *** П’ять хвилин потому Санджі вже був перевдягнутий зі своєї форми в більш простий одяг. Зефф чекав на нього біля стійки реєстрації з великим пустим мішком і жовтим рюкзачком. Санджі вдягнув свій рюкзак, поки Зефф надавав останні накази Бет і Лії. На шляху до ринку Санджі помітив, що Зефф тримає список продуктів. — Я можу подивитися список? Зефф вигнув брову. — Навіщо? Думаєш, знаєш мою кухню краще мене, Баклажане? — Ну, ти вже старий, старику, ти напевно забув вписати пару речей. — Негіднику! Санджі захихотів, відбираючи список. Він хутко його продивився і побачив там курицю, перець і кмин. — Бачиш, я ж казав, що ти щось забув. Нам потрібна паприка. Іноді я задумуюся, щоб ти робив без мене. Зефф закотив очі, усміхаючись. — Дурна малеча. Вони йшли ще хвилин десять, а тоді нарешті прийшли на ринок. Там було людно, тож Зефф стиснув ручку рюкзачка Санджі. Зазирнувши до трьох стендів, вони купили яловичину, баранину і курятину. Санджі відчував на собі погляд Зеффа, коли наполіг на тому, щоб самому вибрати шматок куриці. Вони прямували до стенду зі спеціями, коли Санджі раптом щось побачив краєм ока. Якийсь чоловік жартував зі своїм сином, а потім маленький хлопчик взяв чоловіка за руку, і вони, тримаючись за руки, почали кудись іти. Санджі озирнувся навкруги і побачив багато родин. Побачив, як діти тримали за руки своїх батьків. Мама була надто хвора, щоб так робити, і Санджі не був настільки дурним, щоб спробувати таке з батьком. Цікаво, чи мамині руки були теплими, але напевно вони були холодними через хворобу. Проте, можливо, мама б теж не захотіла тримати його за руку. Діти виглядали щасливими. Певно приємно тримати когось за руку. Санджі подивився на руку Зеффа, яка більше не тримала його рюкзачок, але досі була поруч. Вона була великою, більшою, ніж голова Санджі. На ній ще були мозолі. Цікаво, що б сказав чи зробив Зефф, якби Санджі спробував потримати її. Напевно накричав би чи відкинув з огидою його руку. Санджі закусив нижню губу. Йому справді хотілося зараз потримати Зеффа за руку. Хтось раптом в нього врізався, і Санджі схопив найближче, що до нього було, щоб не впасти. — О, вибач, хлоп’ятко, з тобою все гаразд? — чоловік виглядав вибачливо. — Все добре, дякую. — Добре, вибач знову. Чоловік пішов, а Зефф мовив: — З тобою точно все гаразд? Санджі кивнув, а потім раптом зрозумів, що тримає Зеффа за руку. Він тут же її відпустив, підносячи свою до грудей. — Вибач, старику. — Чому? — Зефф знизав плечима. — Все добре. — А. Справді? Зефф мугикнув. Вони знову почали йти, і Санджі подивився на руку Зеффа. Він повільно підняв свою, щоб взяти Зеффа за руку. Санджі відчув, як старик напружився, але тут же обережно стиснув його руку, яка виглядала такою крихітною у Зеффовій. Було так тепло. Санджі усміхнувся. Тримати когось за руку було приємно. *** Коли вони повернулися з ринку, Патті, поки Зефф і Карне розкладали продукти, почав дражнити Санджі. — Приємно бачити, що маленький Баклажан не загубився цього разу. Санджі посміхнувся. — Ага, схоже, що тільки старигань здатен не втратити дитину. Карне почав сміятися, а Патті розізлився. — Гей, ти пішов, коли я був зайнятий! — Тому що я побачив кішку! Це не моя провина, що кішка є кращою компанією за тебе! Карне зареготав так сильно, що впав на підлогу. Зефф закотив очі, а потім схопив Санджі за комір і попрямував до задніх дверей. — Ходімо, Баклажане, будемо тренуватися, ми ж не хочемо, щоб Зоро тебе перевершив, вірно? — Той Марімо ніколи мене не перевершить! *** Санджі думав, що знепритомніє. Зараз він сидів на палубі, намагаючись віддихатися. Вони тренувалися впродовж минулої години, і йому нарешті вдалося утримати рівновагу, щоб вдарити однією ногою і при цьому не впасти. Нарешті. — Хороша робота, Баклажане. Добре, зробимо перерву. Тобі потрібно попити води і поїсти. Санджі похитав головою. — Я ще можу тренуватися. Тренування батька тривали чотири години. Якщо вони тривали менше, то батько називав це марною тратою часу. Санджі міг витримати більше навантаження, він звик до цього. — Ні, Баклажане. Якщо будеш тренуватися надто багато, то тільки собі нашкодиш. Краще тобі здрімнути. — Ні! Скоро почнеться обіднє обслуговування, я не можу відпочивати. Зефф зітхнув. Він зможе це зробити. Санджі може і тренуватися, і готувати, він знав, що зможе. Він мусив. Мусив довести Зеффу, на що здатен. Він не слабкий чи безкорисний. Ні. Тоді чому Зефф продовжує з ним обережно поводитися? Санджі піднявся. — Баклажане, тобі потрібно відпочити. — Ні, не потрібно. Я все ще можу тренуватися. Я доведу тобі. Вдар мене. — Баклажане, якщо я вдарю тебе, ти пролетиш крізь увесь ресторан. Можливо і місто. — Ні, не пролечу. — Баклажане, перестань. Санджі застиг. Зефф звучав розлюченим. Зефф встав на коліна. — Санджі, що відбувається? Ми потренувалися годину і на цьому все. Зараз тобі потрібно відпочити. Все добре. Санджі відчув, як на очі навертаються сльози. — Я не слабкий. — Я знаю. — Тоді чому ти не хочеш, щоб я тренувався більше? Зефф скуйовдив волосся Санджі. — Я треную тебе, щоб ти міг захищати себе і своїх друзів. А не тому, що хочу зробити з тебе дитину-солдата. Ти дитина. Будь нею. Санджі заплющив очі, щоб Зефф не побачив його сліз. — Ну ж бо, Баклажане. Ти зараз подрімаєш, а коли прокинешся, поїси і проведеш час на кухні, добре? Санджі кивнув. Зефф відніс його до кімнати, і коли Санджі перевдягнувся та умився, то ліг поспати. Пару хвилин потому він прокинувся, щось почувши. Санджі розплющив очі і глянув на вікно. Хтось кидав каміння у його вікно. Санджі встав і підійшов до вікна. Він заліз на стілець, щоб краще бачити, і помітив маленького хлопчика з довгим носом і кучерявим волоссям. Хлопчик, тримаючи рогатку, помахав йому. Санджі відчинив вікно. — Так? — Я прийшов тебе врятувати! Не переживай, великий капітан Усопп і його вісім тисяч людей прийшли врятувати тебе і захистити! Санджі нахмурився. — Врятувати мене? Від чого? — Від старого ідіота пірата! Я бачив, як ти плакав через нього, але не переживай! Капітан Усопп тут для того, щоб врятувати день! Я сховаю тебе в замку принцеси Каї. Санджі нахмурився сильніше. Хлопчик виглядав молодшим за нього, тож як він міг бути капітаном і мати вісім тисяч людей у команді? — Почекай на мене! Я йду! — Га? Ні, ти стій! Капітан Усопп іде, щоб врятувати тебе! Санджі зачинив вікно і вийшов з кімнати. Він тихо прошмигнув повз кухню, щоб Зефф його не побачив і підбіг до задніх дверей, вийшовши на палубу позаду ресторану. Усопп стояв на землі поруч з нею. Усопп насупився. — Ти в порядку? — Мені просто потрібно відпочити. — Значить той пірат ображав тебе? — Зефф? — Санджі схилив голову. — Старигань не шкодив мені. — Оу, — Усоппу, здається, полегшало. — Значить Зефф добрий пірат, як мій татко. — Твій тато пірат? Усопп мугикнув. — Він хоробрий воїн моря. — Це круто. Ти сказав, що знаєш принцесу? Усопп кивнув. — Принцеса Кая з поселення Сироп. Вона розумна і така добра. Санджі усміхнувся. — Це певно круто дружити з принцесою. — Принцеса Кая моя найкраща подруга. А тоді живіт Усоппа забурчав. — Ти голодний? Можеш зайти до ресторану, скоро почнуть подавати обід. — В мене немає з собою грошей. — Все добре! Усопп злегка усміхнувся. Він піднявся на корабель по дошці і зайшов із Санджі до ресторану. Потім вони пішли на кухню, а Зефф вигнув брову, побачивши двох хлопчиків. — Це Усопп, і він голодний. — Окей, тоді що Усопп хоче поїсти? Усопп спробував сховатися за Санджі. — Не знаю. Зефф схрестив руки. — Жарені яйця і рис? Усопп повільно кивнув. Санджі усміхнувся. — Можу я це приготувати? Зефф кивнув. — Ти займешся яйцями, а я рисом? Санджі просяяв. Він побіг до підсобки за яйцями. Коли він почав готувати, Усопп знову заговорив. — Значить, ти кухар? Санджі мугикнув. — Я су-шеф цього старика. — І ти можеш битися? — Я тренуюся, тому що хочу знайти Олл Блю зі своїми друзями. — Що таке Олл Блю? Санджі усміхнувся. — Це місце мрії для кухаря. В ньому зустрічаються чотири океана, і там можна знайти будь-який вид риби зі всього світу. — О, це звучить чарівно. І ти збираєшся знайти його зі своїми друзями? — Ми будемо піратами. Луффі буде капітаном. А ще там буде Зоро і напевно Намі, якщо її мама скаже так. — Це класно! Коли Санджі і Зефф закінчили готувати, два хлопці пішли до зали поїсти. — Ресторан гарний. — Дякую. Через пару днів мине шість місяців з дня відкриття. Я хочу щось подарувати Зеффу. Напевно ковпак. — Типу кухарський ковпак? Санджі кивнув. — Знаєш, де я можу такі знайти? — Ні, але, — Усопп усміхнувся, — принцеса Кая знає все. Тому вона напевно знає і про це. — Тепер мені потрібно переконати старика. — Все добре! Залиш це на капітана Усоппа! *** Зефф закінчував страву, коли до кухні зайшли хлопчик з довгим носом і Санджі, який сховався за першим. — Добридень. Ми-ми… Тобто, Санджі хоче піти зі мною до міста. Зефф вигнув брову. Він подивився на Санджі, який яро кивав за тим хлопчиком. — І навіщо? — Ц-це дуже-дуже секретно, пане, — Усопп ковтнув. Зефф нахмурився. Усопп швидко додав: — Тобто, ми йдемо побачитися з моєю подругою, принцесою Каєю. Вона живе в замку. З Санджі все буде добре. Мої вісім тисяч людей захистять нас. — Вісім тисяч людей? Усопп кивнув. — Я також дружу з воїнами-гігантами, а ще бився з Богом, тому не переживайте, я теж захищу Санджі. Зефф нахмурився сильніше. — Бився з Богом? Санджі вигукнув: — Ти дружиш з гігантами? Усопп кивнув. — Великий капітан Усопп і гіганти супер друзі! Зефф подумав, що йому потрібно поговорити з Лорен. Вона ніколи не згадувала про королівську родину, а селяни сказали, що Усоппу подобається розігрувати людей і жартувати. — Спочатку ви з’їсте десерти, а потім ми обсудимо це знову. Два хлоп’ятка кивнули і взяли тарілки, які їм простягнув Зефф — на них були полуничні пироги зі збитими вершками. — Дякую, стариганю! Хлопці пройшли через маятникові дверцята, а після них на кухню зайшла Лорен. — Лорен? — Так, шефе? — Підійди на хвилинку. Лорен підійшла до Зеффа. — Все добре? — Тут є королівська родина? Лорен пирхнула. — Ні, а що? — Хлопець сказав, що дружить з принцесою Каєю. — Я можу запевнити вас, шефе, що тут немає принцеси чи знаті. Тобто, на околицях міста живе заможна сім’я, тому, можливо, хлопчик вважає їх королівською родиною. — Напевно. Дякую, Лорен. — Звісно, шефе. Лорен підхопила дві тарілки і повернулася до зали. Зефф подивився у віконце на маятникових дверях, спостерігаючи, як Санджі і Усопп розмовляли та сміялися. Зефф хотів допомогти Санджі відкритися світу, але його безпека була важливішою. *** — Ні. — Будь ласка, старику. — Я сказав ні. Санджі розлючено зітхнув. — Зі мною все буде добре! Зефф схрестив руки. — Ти запитав, я сказав ні. — Чому! Я просто хочу піти на ринок з Усоппом і побачити принцесу Каю! Зефф присів навшпиньки. — Санджі. Усопп не знає гігантів. Він також не бився з Богом. Йому дев’ять. Селяни сказали, що він весь час бреше. Санджі стиснув кулак. Він знав, що Усопп не бився з Богом, він не ідіот. Він просто хотів купити кухарський ковпак. Зефф руйнував сюрприз, сам того не знаючи. — Слухай, якщо хочеш, ми можемо разом повернутися на ринок. Санджі заплющив очі, намагаючись стримати сльози. — Чому ти мені не довіряєш? — Я довіряю тобі. Звісно, довіряю, але я хочу тебе захистити. — Ти навчив мене, як битися. А ще я можу піти зі своїм ден ден муші і подзвонити тобі, якщо щось піде не так. Санджі закусив нижню губу. Йому потрібно було переконати Зеффа. Він мусив. Зефф якусь мить на нього дивився, перш ніж зітхнув. — Обіцяєш подзвонити? — Так. — Прямо як ти пообіцяв залишатися з Патті і Карне минулого разу? — Але я побачив кішку! Беллі була голодною. А якщо я не подзвоню, тоді я більше не покину Бараті. Ніколи. Обіцяю. Зефф гмикнув. — Добре. Іди за своїм ден ден муші. — Так! Дякую, старику! Санджі побіг до своєї кімнати, схопив ден ден муші і повернувся на кухню. Зефф повісив на нього жовтий рюкзачок, і хлопчик пройшов крізь маятникові двері. — Усоппе! Зефф сказав так! Усопп усміхнувся. — Бачиш, я ж казав, що великий каптіан Усопп може будь-кого переконати! Знаєш, одного дня я переконав принцесу-русалку дати нам їжі, і вона дала. — Принцесу-русалку? Усопп кивнув. — Величезну принцесу-русалку. — Так круто! Два хлопчики вийшли з ресторану і попрямували до ринку. — Може спочатку сходимо до принцеси Каї? Усопп відвів погляд. — Насправді, принцеса Кая дуже хвора, тому можливо ми не зможемо з нею зустрітися. — Оу. Вони пройшли крізь місто до величезного будинку. Зефф назвав би його маєтком, але той виглядав більше як замок. Усопп пішов до дерева, що росло біля замку, а Санджі попрямував за ним. Два хлопчика залізли на дерево, а потім Усопп постукав у вікно. Минула хвилина, перш ніж його з іншої сторони відчинила білява дівчинка. — Усоппе? — Привіт, Кає! Це мій друг Санджі. Санджі зашарівся. — Привіт. Кая усміхнулася. — Вітаю. Вам щось потрібно? — Насправді так, Санджі хоче купити кухарський ковпак для свого татка. Як думаєш, зможеш нам допомогти? Кая кивнула. — Звісно. В місті є магазин під назвою «Капелюхи Сиропу». Санджі просяяв. — Справді? Дякую велике! Усопп усміхнувся. — Сьогодні добрий чи поганий день? Кая закашляла, перш ніж усміхнулася. — Скоріше поганий. Вибач, Усоппе, я б хотіла піти. — Все добре, Кає. Тобі потрібно відпочивати, твоє здоров’я важливіше. Тобі потрібно прийняти ліки і пити воду. Можливо попий супу, мамі завжди стає краще після нього. — Я спробую, дякую, Усоппе. Усопп знову усміхнувся Каї. — Нам краще піти, тобі потрібно відпочивати. Подрімай. Кая кивнула. — Так і зроблю, Усоппе. Можливо завтра буде краще, і ти зможеш знову розповісти мені історії. — Звісно! Не переживай, принцесо Кая, великий капітан Усопп завтра повернеться! Кая ніжно гмикнула. — Бувай, Усоппе. Бувай, Санджі. Усопп помахав, а Санджі кивнув. — Бувай, Кає, бережи себе. Вона зачинила вікно, а два хлопці злізли з дерева. Вони попрямували до магазину, коли Санджі заговорив. — Кая звучала дуже хворою. — Вона і є такою. В добрі дні вона може виходити з кімнати до саду на годину чи дві. Це нагадало Санджі про маму. Але навіть у добрі дні мама не могла вийти до саду. Вона була надто хворою для цього. Вона лише виглядала менш втомленою. Йому стало цікаво, чи сподобалася б мамі прогулянка по саду. Напевно б так. Мама любила квіти. Санджі і Усопп прийшли до магазину, і Кая виявилася правою — в ньому було повно капелюхів. Вони увійшли туди, і Санджі негайно помітив того самого — високого кухарського ковпака. Дуже-дуже високого. Санджі стало цікаво, чи зможе цей капелюх хоча б уміститися в Бараті. Він був ідеальний. Санджі подивився на цінник. 180 беллі. Ідеально. У Санджі було більш, ніж достатньо. — Ми можемо повернутися до Бараті! Мої гроші у кімнаті. Усопп кивнув, і два хлопчика попрямували назад до ресторану. Коли вони підійшли до нього, Санджі нахмурився. — Дивно. Елі тут немає. — Можливо він пішов відпочити. — Ні. Елі завжди тут стоїть. Вони увійшли до ресторану і піднялися сходами. Зала була порожньою, усюди валялося скло. — Старику? Зеффе? Друзі? Санджі пройшов крізь маятникові двері, Усопп хвостом за ним. — Старику! Зефф сидів на стільці, а решта команди знаходилася навколо нього. Зефф загарчав: — Все добре, ідіть приберіть залу. Нам потрібно готуватися до вечірнього обслуговування, ідіоти. Бет схрестила руки. — Ви впевнені, шефе? — Так! Вимітайтеся! Лорен, Ісаак та Елі повернулися до зали, а Бет і Лія взяли набір для чищення. Залишилися тільки Патті і Карне. Санджі нахмурився. — Що сталося, старику? — Нічого. Як твоя подорож? Знайшов щось? Патті заговорив: — Розлючений клієнт почав кричати на Лорен та Ісаака, тож бос пішов його заспокоїти, а той виродок копнув боса по нозі. Санджі нахмурився сильніше і подивився на Зеффові ноги. Він зойкнув. — Старику, твій протез! Дерев’яна нога була повністю зламана, на нозі Зеффа залишилася тільки металева частка протеза. — Все добре, Баклажане. У мене наверху є милиці. Поки буду користуватися ними. Карне кивнув. — Я піду їх принесу. Вони в кабінеті? Зефф кивнув, і Карне пішов. Зефф подивився на Санджі та скуйовдив його біляве волосся. — Гей, зі мною все буде добре. — Але ти не можеш ходити. — Відколи це зупиняло мене чимось займатися. Санджі прошепотів. — Ніколи. Він досі пам’ятав, як Зефф повзав по підлозі в палаті лікарні, тому що хотів піти до вбиральні, аргументуючи це тим, що медсестри були надто повільні. — Добре. Тож щодо твого дня. Побачив принцесу Каю? Санджі кивнув. — Вона добра. — Чудово. Повернувся Карне з милицями. Патті допоміг Зеффу встати, який схопив милиці і зробив пару пробних кроків з ними. — Бачиш, Баклажане. Казав же, що все буде добре. Патті схрестив руки. — Не думаю, що тут є магазин з протезами, мусимо просто сподіватися, що такий буде на наступному острові. Усопп прошепотів: — Санджі, нам потрібно купити ковпак, перш ніж магазин зачиниться. — Точно, — Санджі перевів погляд на Зеффа. — Все добре, якщо ми знову підемо до міста? Зефф кивнув. — Звісно, подзвони, якщо буде щось потрібно. Санджі кивнув у відповідь і пішов до своєї кімнати з Усоппом. Там він витягнув коробку з-під ліжка і відкрив її. Взявши звідти гроші, він поклав їх у свій рюкзачок. Усопп нахмурився. — Звідки в тебе стільки грошей? — Перед тим, як мене знайшов Зефф, я працював у ресторані «Орбіта». — Тобі сумно, що ти там більше не працюєш? Санджі зупинився. Йому подобалася Орбіта, тому що вона стала першим безпечним місцем, в якому він жив, але ні за які гроші він би туди не повернувся. Бараті став його домівкою, такою, якою не змогли стати Орбіта чи Джерма. — Ні, — Санджі усміхнувся. — Я щасливий тут. Усопп усміхнувся у відповідь. — Класно! Вони вийшли з кімнати і пройшли через кухню. Усопп пройшов крізь маятникові двері, а Санджі, перш ніж попрямувати за ним, глянув на Зеффа. Старик намагався готувати, утримуючи рівновагу з милицями, але Санджі бачив, що йому було важко. Хлопчик пройшов крізь двері і знайшов Усоппа біля стійки реєстрації. Коли вони прибули до міста, то пройшли повз магазину з деревиною. Санджі подивився на різноманітні види дерева. Потім відчув, як до нього наблизився Усопп. — Знаєш, великий капітан Усопп добре створює речі. — Усоппе, зупинись. Це не смішно. Це важливо. Усопп ковтнув. Санджі закусив нижню губу. — Старик більше не може ходити. Так, в нього є милиці, але він не може з ними готувати. — Я можу щось зробити. Будь ласка, Санджі, повір мені. Санджі витер сльозу. Це була його провина. Якби він не вижив, Зефф не був би зараз у халепі. Можливо йому слід було залишатися в Джермі. Зефф тоді б не полишив піратство, не втратив ногу чи покинув свою мрію. Зефф був би щасливий, якби Санджі не було в його житті. Усопп підійшов ближче до вітрини. — Дуб добрий матеріал, але дорогий. Я можу щось вигадати. Буде не ідеально, але підійде на пару тижнів, поки ви не знайдете щось краще. Санджі подивився на цінник. 200 беллі. Він мав достатньо для дерева, але якщо його купить, не зможе придбати ковпак. Зеффу напевно віддав би перевагу новій нозі, ніж Санджіному дурному капелюху. — Впевнений, що можеш це зробити? Усопп кивнув. — Обіцяю. — Добре, я вірю тобі. Два хлопчика увійшли в магазин і купили деревину. Усопп сказав Санджі, що його майстерня вдома, який знаходиться недалечко. Вони пішли до його дому, і коли прийшли, Усопп відкрив двері ключима. Санджі озирнувся навкруги, побачивши, що дім доволі порожній: тут не було жодних речей, щоб належали дорослим — а потім він згадав, що тато Усоппа був піратом. — Твоя мама не живе з тобою? — Вона відпочиває. Вона хвора. — Як Кая? Усопп кивнув. — Але у неї небагато добрих днів. — А. Мені шкода. — Їй потрібно відпочивати, тому ми не можемо піти побачитися з нею. — Все добре. Усопп показав Санджі нову кімнату. — Це майстерня мого татка. Можеш залишити дуб тут. Хочеш піти до магазину з капелюхами? — Ні, дякую. — Добре. Коли буде шість місяців з дня відкриття? — Через два дні. Усопп кивнув. — Зрозумів. Я закінчу його, не хвилюйся. Два хлопчика усміхнулися одне одному. Зефф називав Усоппа брехуном, але Санджі довіряв йому. Він справиться. *** Минуло два дні. Санджі енергійно підстрибував від нетерпіння. Усопп подзвонив йому, сказавши, що закінчив з протезом, і Санджі може прийти його забрати. Тепер Санджі лише потрібно було приготувати гострі курячі крильця і все буде ідеально. Після випадку Зеффу довелося зайнятися паперовою роботою, тож Санджі був вільний готувати все, що заманеться, і старик його при цьому не спіймає. Санджі перевдягнувся і побіг на кухню. Сьогодні вранці було мало клієнтів, тому він скористався можливістю, щоб підготувати інгредієнти. Він приніс спеції до свого місця, коли помітив, як Патті дивиться на курицю. — Відійди від неї! Патті вигнув брову. — Що ти робиш, хлопче? У нас немає в меню куриці. — Я знаю, ідіоте. Це не для вас, а для старика. Сьогодні виповнилося шість місяців Бараті. — Ага, я знаю, ми з іншими приготуємо торт. Санджі закотив очі. — Стариганю більше подобається курячі крильця, ніж торт. Тому я їх і приготую. До них підійшов Карне. — Це гарна ідея, Санджі. Ти і подарунок теж приготував? — Ага, Усопп допоміг мені зробити нову ногу, але. Бет схрестила руки. — Але що, дитя? — Ну, я побачив кулінарний ковпак, але в мене недостатньо на нього грошей. — Яка ціна? — Сто вісімдесят беллі. Лія кивнула. — Якщо ми всі скинемося, то буде достатньо. Санджі нахмурився. — Що? Заждіть, ні, все добре, що я не можу купити капелюх, обіцяю. Карне кивнув дівчатам. — Піду запитаю Елі, Лорен та Ісаака. Лія кивнула йому у відповідь. — Піду перевірю в нашій кімнаті. Патті поклав руку на плече Санджі. — Як тільки зберемо гроші, що будемо робити? Санджі нахмурився. — Про що ти? — Ти су-шеф, малечо, — усміхнувся Патті. — Саме ти даєш настанови, коли боса немає поруч. Тож? Який план? — О, — Санджі мугикнув. — Мені потрібно двадцять хвилин все підготувати і сорок, щоб приготувати. Тож коли зберемо гроші, нужно піти до міста, забрати протез вдома в Усоппа, а потім до магазину, і швидко, щоб старик не почав кричати про те, що запізнюємося з вечерею. — Прийнято, міні-босе. Через десять хвилин команда Бараті зібрала сто вісімдесят беллі. Патті і Карне пішли із Санджі до міста, поки решта команди слідкувала за рестораном, а особливо за Зеффом. Трійця швидко підійшла до дома Усоппа. Санджі постукав у двері, які відкрив Усопп з усмішкою. — Я зробив його! Санджі усміхнувся, побачивши ногу. — Тепер нам потрібно піти до магазину. — У вас є гроші? Два кухаря усміхнулися. — Звісно є. Вони пішли до магазину, а коли увійшли до нього, Санджі відразу попрямував до ковпака. Патті і Карне нахмурилися. Патті нахилив голову в бік. — Хлопче, ти впевнений, що хочеш саме цей? Карне кивнув. — Ага, не хочу розчаровувати, але думаю, що цей ковпак надто високий. — Ні, — Санджі усміхнувся. — Він ідеальний для старика. Патті зітхнув. — Ладно. Якщо вже міні-бос його хоче. Купивши ковпак, вони попрямували назад до ресторану з Усоппом. Як тільки вони прийшли, Санджі попросив Усоппа і Лію запакувати подарунок з Патті; Бет буде готувати для клієнтів, а Санджі для Зеффа. Санджі підготував всі інгредієнти і почав готувати. Він поклав крильця у велику миску і вкинув туди три чайних ложки подрібнених спецій. Потім узяв крильця щипцями і добре їх обваляв у спеціях, поки вони ретельно і рівномірно не вкрилися ними. І нарешті виклав їх на жаровню, вкриту пергаментом, присипав ще зверху спеціями і поставив у духовку на п’ятнадцять хвилин. Коли все було готово, Санджі виклав курячі крильця на тарілку. До нього підійшла Бет, яка тримала коробку. — Гей, міні-босе, якщо хочеш, можеш приготувати соус ремулад. У нас все є. Санджі подивився на інгредієнти. Він ніколи ще не готував соус без нагляду Зеффа, але він міг це зробити. Він кивнув і почав готувати соус. Як тільки він закінчив, то подивився на тарілку і додав листя салату. — Думаю, все готово. Патті всміхнувся. — Думаєш чи впевнений? Санджі знову подивився на тарілку. Він дотримувався кожного етапу Зеффового рецепта. Він кивнув. — Я впевнений. — Добре. Тепер віднеси це великому босу, перш ніж він почне кричати. Санджі взяв тарілку, а потім побачив Усоппа біля сходів. — Виглядає справді добре! Я впевнений, що йому сподобається, а це тобі каже великий капітан Усопп. Санджі усміхнувся. — Дякую, Усоппе. Велике дякую. Він піднявся сходами і пройшов до кабінету, а там постукав і почув бурчання Зеффа. Санджі увійшов, а Зефф нахмурено мовив: — Кажу вже клятий сотий раз, я можу піти поїсти і на кухні. — Як скажеш, старику. Зефф побачив тарілку і вигнув брову. — Гострі курячі крильця? Хто їх приготував? — Я, старику. Зефф подивився на Санджі. — Їм краще бути смачними, Баклажане. Санджі кивнув, чекаючи, коли Зефф почне їсти. Старик взяв крильце і глянув на хлопчика. — Ти знаєш, що це грубо витріщатися на людей, поки ті їдять, Баклажане? Забирайся і залиш мене одного. Розчарований Санджі кивнув і повернувся до дверей, щоб вийти з кімнати. Йому справді кортіло знати Зеффову думку щодо страви. Він трохи переживав, що Зефф її зненавидить. Можливо Зефф зрозуміє, що Санджі не був хорошим кухарем, і він просто даремно витратив на нього час. Коли хлопчик схопив ручку двері, Зефф його гукнув. — Чого тобі, стариганю? — Іди візьми свою тарілку і повертайся. Ми вже давно не їли разом. Санджі кивнув. — Ти впевнений? — Моя страва скоро охолоне. Санджі кивнув і відчинив двері. Він побіг назад на кухню і побачив, що всі там на нього чекають. — Сказав, що хоче поїсти зі мною. Бет передала йому тарілку — гостру пасту з морепродуктами — а Усопп сказав: — Я можу понести подарунки, якщо хочеш. Санджі кивнув. — Так, дякую. Два хлопчика попрямували до кабінету. Санджі зайшов туди першим і поставив свою тарілку на стіл Зеффа, а Усопп поклав подарунки біля стільця Санджі, перш ніж швидко вийшов. — Хто приготував тобі їжу? — Бет. Вони почали їсти в тиші, після того, як Зефф гмикнув. Санджі продовжував поглядати на Зеффа, вишукуючи будь-яку реакцію. — Тож, що думаєш? — Соус надто жирний. — О. — Але все добре. Все дійсно смачно, Баклажане. Санджі зашарівся. — Дякую, старику. — Що приніс Усопп? Подарунки? Санджі кивнув. — Так, минуло шість місяців з відкриття Бараті, тому я подумав, що можу тобі щось подарувати. Зефф гмикнув. Можливо Санджі помилився з вибором подарунків. Можливо Зеффу не подобалися річниці. Вони закінчили їсти і Зефф схрестив руки. Санджі підняв перший подарунок і передав його Зеффу. Старик відкрив його і побачив дерев’яну ногу. — Ти купив її? — Лише деревину. Її зробив Усопп. — Спробую її пізніше з двома ідіотами. Санджі кивнув і подав йому другий подарунок. Зефф повільно його відкрив і витягнув кухарський ковпак. — Він великий. Санджі гмикнув. Зефф подивився на нього. — Це найвищий, який ти знайшов? — Ага, — Санджі захихотів. — Ти казав, що чим вищий ковпак, тим крутішим є шеф. — А ще я казав тобі, що люди з великими ковпаками викаблучуються. Санджі розсміявся. Зефф похитав головою, зітхаючи. — І що мені з тобою робити? Санджі усміхнувся. — Тобі подобається? — Непогано. Зефф усміхався, тож Санджі подумав, що йому сподобалося. — Насправді, Баклажане, у мене теж є дещо для тебе. — Справді? Зефф кивнув, відкриваючи один з ящичків і простягаючи Санджі пакунок. Хлопчик відкрив його і побачив там маленький кухарський ковпачок. Він був трохи пошарпаний, але виглядав класно. — Мій капітан дав мені його, коли я був у твоєму віці. Це мій перший ковпак. — І ти віддаєш його мені? — Звісно. А кому ще? Санджі взяв ковпак і вдягнув його. Він був трохи великим для нього, тому Санджі прийшлося натягнути його назад, щоб не закривав очі. Зефф схилив голову в бік. — Він трохи пошарпаний, тож якщо не хочеш його, все добре, Баклажане. — Ні! — Санджі зняв ковпак і притулив його до грудей. — Ти подарував його мені, тож тепер він мій! Зефф пирхнув. — Дякую, старику. — Дякую, Баклажане. *** Санджі їв бутерброд з джемом, біля нього на палубі сидів Усопп, коли раптом вони почули крики і прокльони Зеффа. Санджі захихотів. Було добре знову чути і бачити стариганя на кухні. — Він завжди такий? — Завжди. — Мені було цікаво, як на довго ви тут залишитеся? — Не знаю. Напевно десь на тиждень. Старик надто любить плавання і море, щоб довго залишатися на землі. — А. Санджі глянув на Усоппа, який теж їв бутерброд. По його обличчю Санджі зрозумів, що той засмучений. Можливо Луффі, Зоро і Намі він сподобається. — Коли я виросту, стану піратом. Луффі, мій друг, мріє стати Королем Піратів. Зоро і Намі, мої інші друзі, теж попливуть з нами. Зоро хоче стати найкращим мечником у світі, а Намі намалювати мапу всього світу. Якщо хочеш, можеш піти з нами. Я впевнений, що Луффі погодиться з цим. Усопп повільно усміхнувся. — Думаєш? Тобто, авжеж, я попливу, кожній команді потрібен капітан, а великий капітан Усопп з радістю прийме твою пропозицію, тільки якщо я зможу бути капітаном, звісно. Санджі мугикнув. — Треба запитати у Луффі, але, думаю, він дійсно хоче бути капітаном. — Справді? Це дуже погано, але я не переживаю. Як тільки Луффі побачить, який я великий воїн, то захоче, щоб я був капітаном. Санджі захихотів. Він не хотів ображати почуття друга, але знаючи Луффі, той ніколи не дозволить комусь стати капітаном його команди. — Ти прекрасний винахідник. Дякую за ногу. Усопп зашарівся. — Дякую. Що повірив мені. — Авжеж. Я завжди вірю в друга. *** Зефф накрив Санджі ковдрою. Усопп раніше пішов додому, а зараз вже настав чав маленькому Баклажану лягати спати. Зефф присів на ліжко Санджі, коли той прошепотів. — Мама Усоппа хвора. — Мені її шкода. Вона така ж хвора, як була твоя мама? — Не знаю. Він сказав, що в неї не багато добрих днів. У мами теж так було. Ми ніколи не ходили разом, тримаючись за руки. Тепер Зефф розумів, чому Санджі так вагався на ринку. — Я не проти, щоб ти тримав мене за руку. Тож якщо хочеш, можемо зробити це знову. — Справді? Зефф мугикнув. Санджі усміхнувся. — Я радий. — Я теж. А ще Патті сказав мені, що ти добре впорався на кухні Санджі усміхнувся. — Ти вражений? — Ні. Я знаю, що мій су-шеф чудовий. Я б не довірив нікому іншому свою кухню, окрім тебе, — Санджі захихотів, а Зефф скуйовдив йому волосся. — Дякую за ногу. І за ковпак, звісно. — Тобі сподобалося? Я не знав, чи тобі щось захочеться. Зефф усміхнувся. Він зберігав усе, що Санджі йому давав. Від лікарняного браслета до камінця чи мушлі, які тому здавалися гарними. Можливо одного дня Зефф отримає привілегію побачити більше його малюнків. — Я пишаюся тобою. Я знав, що ти зможеш це зробити. Санджі зашарівся. — Дякую, старику. — Тепер лягай спати. І не читай до двух ночі. Ми ж не хочемо, щоб Марімо виріс вищим за тебе. — Марімо нізащо не буде вищим. — На добраніч, Баклажане. — Добраніч, старику. Перш ніж зачинити двері Зефф прошепотів: — Я радий, що ти тут, Баклажане. Він думав, що Санджі вже заснув і не почув його, а тому здригнувся, коли почув: — Я теж, старику. Зефф усміхнувся самому собі. Іноді він задумувався, яким було б його життя без Санджі. Напевно сумнішим. Нотатка перша: через два тижні, як вони відпливли, Усопп подзвонив Санджі, плачучи, тому що його мати пішла з життя. Вони весь день розмовляли по телефону. Зефф приносив серветки, їжу і воду. Він розповів їм історію, щоб їм краще спалося. Нотатка друга: Санджі розлютився, коли побачив, що Зоро вищий за нього на один сантиметр.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!