Веснянки, Білявий і Гумовий.

Санджі подивився у вікно. Острів Світанку виглядав великим. Він зміг розгледіти замок вдалині і багацько вітряків. Він ще ніколи не бачив жодного вітряка в реальному житті, тільки в книжках. Батько ненавидів, коли Санджі віддавав перевагу читанню книжок у бібліотеці тренуванням.

Хтось постукав.

— Я можу зайти?

— Так, старику.

Санджі ніколи не розумів, чому Зефф завжди спочатку стукає і питає, перш ніж зайти. Батько чи брати ніколи таким не переймалися. Зефф щось казав там про повагу до його особистого простору та кордонів. Що бентежило Санджі тільки сильніше.

Зефф увійшов до кімнати.

— Готовий до сьогоднішнього дня, Баклажане?

Через тиждень після відкриття вони відпливли від Козії у напрямку острова Світанку. Санджі не розумів, чому вони попливли геть, адже Козія була чудовою. Санджі подивився на Зеффа. Той був одягнутий не в форму, а звичайний одяг: потворний смугастий помаранчево-чорний светр із червоними штанами та чорним жакетом.

Санджі вигнув закручену брову.

— Куди ти йдеш?

— Нам потрібно сьогодні сходити на ринок.

Санджі нахмурився. Старик поводився дивно з тих самих пір, як вони прибули на цей острів два дні тому. Постійно торочить щось про «піти на вулицю і погуляти». Вони не мали час на прогулянки, вони повинні готувати.

Глибоко всередині Санджі сподівався, що Зефф не використував ринок як виправдання, щоб кинути його десь і полишити.

— Нам потрібно?

— Так, Баклажане. Ходімо, тобі потрібно подивитися на світ. Тільки уяви: ти можеш зустріти інших дітлахів, як ти, і потоваришувати з ними.

Санджі надувся. Він не хотів мати друзів. Інші діти були страшними, вони могли нашкодити йому, як брати. Він не проти прожити все своє життя на кухні Бараті. Зефф підняв куртку і передав її Санджі.

А потім усміхнувся.

— Якщо будеш робити таке лице, то люди подумають, що я тебе викрав.

— Взагалі-то, ти це і зробив, чортів старику.

Зефф гучно зареготав.

— Ходімо, Баклажане, нам потрібно встигнути, перш ніж розкуплять всі хороші продукти.

Вони пройшли крізь кухню, і Санджі побачив, що Лія і Бет вмикали прилади для готування напоїв. Патті готував тісто для млинців, а Карне рис. Санджі привітався і вийшов з кухні вслід за Зеффом, щоб перетнути зал. Елі, Лорен та Ісаак накривали столи і розкладали столові прибори. Наразі Бараті приймав лише дворян з острову. Санджі вони не подобалися. Він ненавидів знать.

Вони із Зеффом вийшли з ресторану і почали йти островом. Спочатку вони пішли до Великого міста, де не знайшли ринок, а тільки магазини, наповнені багатіями та знаттю. Санджі відчував, як шкіра вкривається сиротами.

Старий пірат у відставці подивився на продукти крізь вікно і пішов далі.

— Ми не зайдемо?

— Вони поганої якості.

— Звідки ти це знаєш?

— Подивись, — Зефф притягнув Санджі ближче до себе і вказав на корзинку з фруктами. — Бачиш мандарини?

Санджі кивнув.

— Клімат цього острову не дуже підходить для вирощування мандаринів, тож їх привезли кораблем. А фрукти гниють доволі швидко. Дивись, один з них вже згнив і досі знаходиться в корзині. Продавцю все одно на свій продукт. Тож він поганий.

— А.

— Нам потрібно знайти гарний ринок. Можливо у центрі міста чи на околиці.

І вони почали йти, прямуючи до центру. А тоді Санджі дещо, чи радше декого, помітив. Двоє дітей обкрадали кишені двох дворян. Один з дітей мав чорне волосся і був вдягнутий в червону футболку, а інший мав біляве волосся і носив синю куртку.

— Подивись деінде, Баклажане.

Санджі підняв погляд на Зеффа.

— Чому? Вони обкрадають людей.

Зефф зітхнув.

— Ці дітлахи щуплі. Білявий має кращий одяг, але не інший. Іноді, щоб поїсти, приходиться погано вчиняти. Ми з тобою це знаємо.

Санджі сам собі кивнув. Інколи йому досі сняться кошмари про ту скелю. Як він там помирає на повній самоті, наскільки голодним він був.

Він підійшов ближче до Зеффа. Старик був правий, коли хочеться їсти, ти готовий зробити що завгодно. Навіть вчинити погано. Зрештою, Санджі ледве не вбив Зеффа заради їжі.

***

Зефф був роздратований, як і Санджі. Вони не знайшли нічого пристойного ні в цетрі, ні на околицях міста. Санджі заморився, в нього боліли ноги. Йому хотілося повернутися на Бараті. Зефф спитав у одного з продавців, чи є ще один ринок, і йому розповіли про один у поселенні Фуся.

Поселення знаходилося поза містом, тож на шляху до нього Санджі не міг перестати запитувати:

— Чому ти думаєш, що ринок в поселенні буде кращим ніж у Великому місті?

— Тому що, Баклажане, фермери, які продають товар на ринку, безпосередньо знають про свої продукти. Вони краще за усіх знають про фрукти, овочі, м’ясо і морепродукти. Маленький ринок поза містом завжди буде краще за дворянський магазин. А ми, кухарі, потребуємо найкращі продукти для найкращої їжі.

— Чому?

— Ти б краще вийшов у шторм на барку чи галеоні*?

— На галеоні.

— Чому?

Санджі знизав плечима.

— Тому що він може захистити нас краще.

— Саме так, — кивнув Зефф. — Не очікуй зробити щось добре, якщо маєш лайнові матеріали.

— Гадаю, я зрозумів.

— Бачиш, — всміхнувся Зефф. — Я знав, що ти розумний.

— Звісно, я розумний, чортів стариганю!

***

Вони швидко прийшли на ринок. Побачивши продукти, Зефф здавався більш щасливим. Він якраз розмовляв з продавцем морепродуктів, коли Санджі помітив двох хлопчиків, яких бачив раніше. Тепер з ними був і третій. Він виглядав молодшим за інших, на ньому був солом’яний бриль. Білявий розмовляв з продавцем, поки решта цупала фрукти.

Санджі смикнув Зеффа за куртку.

— Одну секунду, Баклажане, — Зефф заплатив за продукти, а потім подивився на Санджі. — Щось не так?

— Дивись, ті хлопці теж тут. Якщо вони голодні, може ми відведемо їх до Бараті?

Зефф усміхнувся.

— Гарна ідея, Баклажане. Хочеш піти поговорити з ними?

Санджі подивився на трьох дітей. Двоє хлопців з чорним волоссям стягнули пару помаранчів і полуниць. Білявий відійшов від продавця, який швидко зрозумів, що його обікрали. Він спробував погнатися за ними, але хлопці були надто швидкими.

— Баклажане?

Санджі прикусив нижню губу. Ці хлопці виглядали, як його брати. Сильні, впевнені, швидкі. Вони здавалися близькими. Можливо були братами.

Санджі хотів допомогти їм, але якщо вони вдарять його, як робили кожного разу його брати, коли він хотів допомогти?

— Баклажане, з тобою все добре?

Троє хлопців попрямували до іншого прилавку, на шляху захопивши м’яса. Санджі так сильно хотів їм допомогти, але якщо вони розцінять його доброту, як слабкість, і завдадуть йому шкоди?

У Санджі заболів живіт. Зефф одного разу назвав це тривожністю. Санджі її ненавидів.

— Баклажане? Санджі?

Санджі здригнувся. Точно, Зефф щось в нього питав і хотів почути відповідь.

— Гадаю, у них все гаразд, старику.

— Ага, я теж так думаю. І якщо ми побачимо їх знову, то можемо тоді запросити до Бараті.

Санджі кивнув. Зефф скуйовдив його біляве волосся, і вони пішли до наступного прилавку. Санджі почув сміх наймолодшого з трійки. Йому, схоже, весело. Кожного разу, як хлопці врізалися в людей, то кланялися і вибачалися, перш ніж побігти далі.

Коли вони вийшли з ринку, в Зеффа врізався наймолодший хлопчик. Він почухав голову і збирався вибачатися, коли сам себе перервав, видавши:

— У тебе дерев’яна нога? Як круто! Що сталося?

Санджі став ближче до Зеффа, практично ховаючись за його ногами. Двоє старших хлопців наблизилися до наймолодшого. Білявий допоміг тому піднятися, а третій встав перед Зеффом, захищаючи інших двох.

Зефф вигнув брову.

— Я відрізав її.

— Як круто! Ти прямо як пірат! Ти пірат?

Білявий потряс наймолодшого хлопчика.

— Лу, перестань говорити і вибачся.

— Але, Бо, він виглядає, як пірат! Я мав спитати! Можливо він знає Шанкса!

Найстарший зиркнув на інших двох.

— Ви, двоє, замовкніть!

Зефф гмикнув.

— Хлопчина правий. Я був піратом. Але тепер я у відставці.

У, вочевидь, Лу — яке дивне ім’я на думку Санджі — аж зірки замерехтіли в очах.

— Як круто! Ти знаєш Шанкса?

— Рудого Шанкса? Знаю. Я зустрічав його, коли він ще був юнгою на кораблі Роджера.

Санджі цього не знав. Він не знав, що Зефф зустрічав Короля Піратів. Троє хлопців мали три різні реакції. Лу підстрибував від радості, а Бо пильно вдивлявся в найстаршого, який застиг на місці. Його обличчя стало блідим. Санджі подумав, що той зараз втратить свідомість.

А тоді у Лу забурчав живіт.

Зефф подивився на нього.

— Голодний? Ми з Баклажаном відкрили плаваючий ресторан, можемо вас туди відвести.

Лу засяяв.

— Плаваючий ресторан? Це так круто! — він двинувся до Зеффа, коли його зупинив найстарший.

— У нас немає грошей.

— Мені все одно. А тепер ходімо. Нам потрібно повернутися до того, як один з моїх кухарів спалить кухню. Як вас звати?

— Я Луф…

Бо штохнув його ліктем.

— Що ми тобі казали? Ми не називаємо своїх імен дорослим, яких не знаємо.

Найстарший кивнув.

— Я Веснянки, це Білявий і Гумовий.

Санджі і Зефф нахмурилися. Вони зрозуміли, що Білявий отримав своє прізвисько через біляве волосся. Веснянки мав повне лице ластовиння, але Гумовий?

Зефф спитав:

— Гумовий?

Гумовий кивнув.

— Я з’їв диявольський фрукт, тому тепер зроблений з гуми, — хлопчик однією рукою потягнув вверх голову. Санджі і Зефф побачили, як витягнулася його шия, а коли Гумовий відпустив свою голову, то шия знову стала нормальною.

— О люба матір морів. Ладно, тепер ви, троє, пішли. Вже скоро розпочнеться обід.

Зефф зрушив з місця, а Санджі не відставав, тримаючись за рукав його пальто. Гумовий стрибав навколо, сиплячи купою запитань, поки Білявий і Веснянки у цей час тихо переговорювалися. Санджі багато чого не зрозумів, тільки: «Дадан розсердиться, якщо ми не повернемося на обід», а Веснянки відповів, що все буде добре.

Веснянки і Білявий виглядали трохи страшними. Санджі побачив на руці Гумового бинт. Він сподівався, що ці хлопці не ображали наймолодшого, як брати робили з ним.

Той виглядав добрим.

***

Гумовий підстрибував і в ресторані, кричачи про м’ясо. Білявий намагався його заспокоїти, поки Веснянки не відводив очей від Зеффа.

Санджі попрямував за Зеффом на кухню, який взяв три тарілки і запалив конфорку.

Бет вигнула брову.

— Тепер ми приймаємо і дітей? Вони можуть заплатити?

Зефф гаркнув:

— Ні.

— Чудово. Що вони хочуть?

— Веснянки хоче омлет, рис і м’ясо. Білявий теж саме, тільки більше омлета, а Гумовий хоче тільки м’яса.

Лія подивилася на Зеффа.

— Веснянки, Білявий і Гумовий? Якого дідька?

Зефф знизав плечима.

— Дітлахи не довіряють дорослим, тому не хочуть називати справжніх імен. Не можу їх звинувачувати.

Санджі знадобилося три тижні, щоб сказати своє ім’я, тому Зефф і почав називати його Баклажаном. Коли ж Зефф запитав у Санджі про прізвище, той відповів, що його не має. Він не міг ризикувати, не міг дозволити Зеффу дізнатися про батька чи Джерму. Санджі краще помре, ніж повернеться туди. Зефф зрозумів, що той збрехав, але не став наполягати.

Закінчивши з першим замовленням, Зефф передав тарілку Санджі.

— Можеш віднести її?

Санджі подивився на тарілку і кивнув. Взявши її, він пройшов крізь маятникові дверцята. План був простим: підійти до столу, поставити перед Веснянками тарілку і піти. Все просто.

Коли Санджі підійшов, розмовляв лише Гумовий, Білявий мовчки слухав і намагався того заспокоїти, а Веснянки не відривав погляду від кухні.

Можливо Веснянки ненавидів піратів і хотів нашкодити Зеффові? Санджі сподівався, що це не так. Він не знав, як битися, але все одно спробує захистити стариганя.

— Ось твоя тарілка.

Веснянки подивився на тарілку і проткнув омлет виделкою.

— Я б ніколи не отруїв їжу, не хвилюйся.

Санджі здригнувся. За ним стояв Зефф, який тримав три тарілки. Він по черзі поставив їх перед Гумовим і Білявим, а останню напроти порожнього стільця.

А потім Санджі відчув на своєму плечі Зеффову руку.

— Час і тобі поїсти, Баклажане, — і пішов.

Трясця. Тепер Санджі не міг піти. Чому цей старик завжди руйнує його плани?

Гумовий нахилив у бік голову.

— Баклажане? Тебе звуть Баклажан?

Санджі зашарівся.

— Ні, все не так, — він присів на порожній стілець. Одночасно з цим Веснянки вскочив і пішов геть від столу. — Щось сталося? Якщо проблема в мені, я можу піти.

Білявий похитав головою.

— З ним все буде добре.

Гумовий нахмурився.

— Але старик назвав тебе Баклажаном.

— Тому що чортів старик ідіот. Мене звуть Санджі.

Гумовий усміхнувся.

— О. А я Монкі Ді Луффі і я буду Королем Піратів!

Білявий прокричав:

— Луффі! Ми ж казали тобі не видавати свого імені!

— Але, Сабо, Санджі назвав мені своє! Я мусив! Так Макіно казала.

Сабо зітхнув.

Санджі подивився на Луффі.

— Ти хочеш стати Королем Піратів?

— Ага. Це моя мрія. А яка в тебе?

— Моя мрія?

— Так, яка в тебе мрія?

Санджі не був упевненим. Єдині, хто не сміявся з його мрії, це Зефф і мама.

Санджі трохи з’їв омлету.

— Ви будете сміятися.

Луффі нахмурився.

— Я б ніколи не сміявся з чиєїсь мрії! Вірно, Сабо?

Сабо кивнув.

— Ми не будемо сміятися. Обіцяємо.

Санджі закусив нижню губу. Подумав про свою маму і її усмішку. І усміхнувся сам.

— Ви чули про Ол Блю?

Луффі і Сабо похитали головами.

Санджі заусміхався сильніше, відчуваючи, як знову пашіють щоки.

— Це чарівне місце. В ньому єдиному зустрічаються всі чотири океани: Норт, Саут, Іст і Вест. Там можна зустріти всі види риб. Це мрія кухаря. Зефф теж про це мріє. Одного дня я знайду його і відкрию там ресторан.

Луффі всміхнувся.

— Це так класно! Я впевнений, що ти його знайдеш! Це тому старик став піратом?

Санджі кивнув.

Луффі просяяв.

— Ми з братами дали одне одному обіцянку, що коли нам буде сімнадцять, ми вийдемо в море, щоб стати піратами. В мене буде найкраща команда в світі, і я стану Королем Піратів. Ти можеш піти зі мною. Ти можеш стати моїм кухарем!

Санджі почервонів сильніше.

— Думаєш?

Луффі кивнув.

— Ші-ші-ші! Я хочу, щоб ти був моїм кухарем!

Санджі усміхнувся.

— Я досі вчуся, але одного дня я ним стану. Я стану кухарем, і ми вийдемо в море разом.

Луффі заусміхався.

— Я сподіваюся! Ти будеш кухарем Короля Піратів!

Усмішка Санджі стала тільки ширшою. Можливо Зефф був правий, коли казав, що йому треба з кимось подружитися.

***

Зефф усміхався, слухаючи, як Санджі розповідає про Ол Блю. Він зміг побачити усмішку Санджі, навіть знаходячись на балконі, поки дивився на море. Цей хлопчик Луффі був дійсно щось з чимось. Він нагадав йому декого.

Відчувши позаду присутність дитяти, Зефф мовив:

— Не подобається моє готування, хлопче?

— Ти знав Роджера.

Зефф повернув до нього голову.

— Знав.

Хлопчина стиснув руку в кулак.

— Що б ти зробив, якби дізнався, що в нього була дитина?

Зефф вигнув брову.

— Чесно?

Хлопець трясся. Він кивнув.

— Впевнився, що дитина в безпеці.

Хлопець ахнув.

Зефф повністю повернувся до дитини і схрестив руки. Коли він вперше почув про розстріл на Батеріллі, то ніяк не відреагував. Йому було байдуже. Але тепер, коли в його житті був Санджі, йому все продовжували снитися кошмари, в яких варта вламується на корабель і забирає у нього Санджі. Після кожного такого разу Зефф ходив до кімнати Баклажана і, бачачи спляче, дихаюче дитя, впевнювався, що з хлопцем все добре, що він у безпеці.

Тепер, коли він подумав про той розстріл, по його хребту пробігли сироти.

Хлопчина перед ним мав чорне волосся, але більшість людей мали чорне волосся. Ще його обличчя було повне ластовиння, а волосся було хвилясте. Когось він йому нагадував.

— Десятиліття тому ідіоти вартові полювали на невинне дитя через те, чого воно не могло контролювати. Якщо якимось дивом ця дитина вижила, я сподіваюся, що вона в безпеці.

Хлопець нахмурився.

— Але він монстр. Роджер був монстром.

— Роджер був монстром по відношенню до тих людей, які погрожували його родині. Але він також був добрим, веселим і турботливим. Я бачив не один раз, як він відносив своїх двох юнг до ліжка і читав їм історії перед сном. А ще, як відбудовував дома для селян, коли шторм зруйнував їхнє поселення, — Зефф знизав плечима. — Я ніколи з ним не бився. Роджер знав, коли бій буде надто простим, а я не був таким вже дурним, щоб провокувати його. Одного разу я побачив, як він розрубав навпіл галеон, коли один з членів команди на ньому якось не так висловився про юнг. Він був добрим батьком для них.

Зефф побачив, що на очі хлопчика навернулися сльози. Він повільно зробив до нього крок, щоб не налякати дитя, а потім встав на коліна і обережно обійняв його.

Хлопчик шмигнув носом.

— Мені не слід було народжуватися.

— Через Роджера? Дурниці. Він би полюбив тебе.

— Я вбив свою матір. Вона захищала мене в своєму череві, а я вбив її, коли народився.

Зефф відсторонився і поклав долоню на щоку хлопчика.

— Твоєю мамою була Портґас Ді Руж?

Хлопчик ахнув.

— Ти знав мою маму?

Зефф пирхнув.

— Найвідоміша мисливиця за головами в мої часи. Вона неодноразово намагалася мене вбити. Хоча Роджер був її найулюбленішою ціллю. Цей ідіот був настільки в неї закоханий, що залишав записки, щоб їй було легше його відшукати. Не те щоб вони були їй потрібні. Вона була розумною, хороброю і сильною. Ти виглядаєш, як вона.

— Справді?

— В тебе її ластовиння і хвилясте волосся. А ще її ніс. Можливо і очі, проте я не впевнений. Хоча колір волосся в тебе від Роджера, її було рожево-білявим. А ще вона носила в ньому квітку. Гадаю, то був гібіскус.

Хлопчик усміхнувся і прошепотів сам собі:

— Я виглядаю, як мама.

Зефф усміхнувся.

— Так, і навіть на секунду не припускай, що твої батьки тебе не любили. Вони так сильно тебе любили. Вони зробили все, боролися з самим життям, щоб упевнитися, що ти будеш в безпеці. Вони були б такими щасливими побачити, як ти дихаєш, усміхаєшся і смієшся.

— Значить, я заслуговую на життя?

— Звісно, заслуговуєш. Я впевнений, що твої батьки звідкись спостерігають за тобою, вони люблять тебе і так тобою горді.

Хлопчик розплакався, досі перебуваючи в обіймах Зеффа. Зефф чекав, водячи долонею верх і вниз по спині дитяти, шепочучи: «Все буде добре», допоки дитя не перестало плакати. Хлопчик витер сльози і прочистив горло.

— Мені потрібно повернутися, перш ніж мої брати учинять щось дурне.

— Звісно.

Хлопчик здвинувся з місця, але зупинився біля дверей.

— Мене звати Ейс. Портґас Ді Ейс.

Зефф усміхнувся.

— Приємно познайомитися, Ейсе.

Ейс усміхнувся і відвернувся, щоб приховати червоні щоки. Він попрямував до залу, а Зефф гмикнув.

— Я знав, що ваше кохання одне до одного було сильним, але не знав, що настільки.

Зефф був щасливий зустрітити цього хлопчика і побачити, що тому вдалося вижити, але йому також було і сумно. Він знав, як сильно вони б любили свого сина. Роджер б його балував, а Руж вчила, як битися чи махлювати під час ігор в карти. І, ну звісно, той дурний чолов’яга вирішив назвати свого сина на честь свого меча.

***

Коли Ейс повернувся до столу, то почув сміх Луффі. А коли присів назад на своє місце, то побачив, як Санджі зашарівся від якихось слів Луффі.

Луффі проковтнув м’ясо.

— Ейс, слухай, Санджі стане моїм кухарем! Він мій перший накама!

Ейс подивився на білявого хлопчика.

— Справді?

Санджі мугикнув.

Ейс взяв виделку і почав їсти.

— Ти вмієш битися? Тому що Луффі полюбляє проблеми.

— Ні, але я навчуся!

Луффі заусміхався.

— Санджі буде найкращим кухарем і бійцем. Як тільки нам стукне сімнадцять, ми разом вийдемо в море, зберемо команду і знайдемо Ван Піс. Я буду Королем Піратів, і ми знайдемо Ол Блю!

Сабо кивнув.

— Скільки тобі?

Санджі трохи почервонів.

— Одинадцять.

Ейс подивився на Луффі.

— Ти розумієш, що Санджі на три роки старший тебе, вірно? Можливо він не хоче тебе чекати, — він посміхнувся. — Це значить, якщо я захочу, то можу запросити Санджі до своєї команди, і ми вийдемо в море разом.

Сабо почав сміятися, а Луффі вдарив руками по столу.

— Ні! Санджі мій кухар! Він почекає на мене! Правда, Санджі? — Луффі подивився на Санджі. Насправді на нього дивилися всі троє. Санджі стало не по собі. Але коли він перевів погляд на Луффі, то просто зрозумів, що буде готовий чекати на того скільки знадобиться.

І тоді він усміхнувся.

— Я буду чекати на тебе, Луффі. Не хвилюйся.

Луффі просяяв і подивився на братів.

— Бачите. Санджі буде моїм кухарем. Не звертай на них уваги, Санджі, вони просто заздрять, тому що їхні кухарі не будуть такими ж крутими, як ти.

Санджі кахикнув.

— Окей. Капітане.

Луфф засяяв сильніше.

***

Пройшовши повз зали, Зефф побачив, що четверо хлопців вже закінчили їсти. Санджі щасливо спілкувався з тим Луффі, поки Сабо і Ейс про щось шепотілися. Пірат у відставці попрямував до свого кабінету і відкрив там одну із шухлядок, з якої витягнув коробку зі світлинами. Перебравши їх, він вибрав одну, на якій був зображений він, його стара команда і команда Роджера. Зефф розрізав її навпіл: одну частину поклав назад у коробку, а другу собі в карман. Ейс заслуговував і потребував цю світлину більше нього.

Коли він повернувся до зали, Сабо раптом вигукнув:

— Чорт, Дадан нас вб’є!

Ейс подивився на годинник.

— Ми так сильно спізнилися.

Зефф нахмурився.

— Хто це Дадан?

Луффі зістрибнув зі стільця.

— Вона гірська розбійниця.

Сабо кивнув.

— А ще наша опікунка.

— Де ви живете?

На це відповів Ейс.

— В горах разом з нею та іншими розбійниками. Вона хороша. Дивна та іноді страшна, але хороша.

— Окей. Я відведу вас додому.

Сабо похитав головою.

— Ні, дякую, ми знаємо шлях, тож з нами все буде добре.

Зефф нахмурився. Рука Луффі була забинтована, а Сабо і Ейс мали синці на обличчях і руках. Ні, це не все добре. Він хотів перекинутися слівцем з цією Дадан.

— Я краще все ж проведу вас.

Сабо і Ейс перезирнулися, і Ейс кивнув.

— Добре.

Зефф подивився на Санджі.

— Баклажане, ти залишаєшся тут.

— Що? Ні! — Санджі нахмурився. — Я хочу піти з вами.

Луффі кивнув.

— Я не піду без свого кухаря! — і двоє хлопців взялися за руки.

Зефф зітхнув. Він заздалегідь знав, коли програє якийсь бій.

— Ладно.

***

Вони крокували лісом, що знаходився близько поселення Фуся. Луффі щасливо обговорював свою майбутню команду із Санджі. Схоже, що його син став майбутнім піратом і вже присвятив на вірність Луффі. Через нього Зефф або посивіє, або в нього станеться серцевий напад до кінця цього року. З того, що він почув, Зефф зрозумів, що Луффі хоче мати в команді десять людей, а найважливіше музиканта. Прекрасно.

Ейс і Сабо йшли попереду, показуючи шлях і перешіптуючись. Ейс усміхався, а Сабо поглядав на Зеффа. Розмовляючи, Ейс торкався свого лиця. Певно хлопець розповідав своєму братові про їхню невеличку розмову.

Зефф побачив верхівку будинку, коли щось чи скоріше дехто напав на нього ззаду. Він зупинив атаку дерев’яною ногою, почувши, як Санджі кричить його ім’я. Позаду стояла жінка з рудим кучерявим волоссям, тримаючи в руках трубу.

— У тебе є три секунди, щоб пояснити, чому мої хлопчики з тобою, Червоно Нога.

Зефф усміхнувся.

— Чорт, давно я не чув цього прізвиська.

— Дадан, зупинися! — Ейс і Сабо підбігли до неї і злегка смикнули її за спідницю. — Дадан, Зефф хороший! Він дав нам їжу!

— Скільки разів я вам казала, хлопці! Ви не ідете за незнайомцями, які дають вам їжу, чорт вас забирай! — нахмурилася Дадан. — Якщо хочеш гроші, то ми їх не маємо.

— Мені все одно на гроші.

Нога, в яку вп’ялася труба, почала боліти.

— Зеффе!

Бляха, Санджі прозвучав так, наче зараз розридається. Потрібно залагодити ситуацію і швидко.

Луффі прокричав:

— Дадан! — і кинувся допомагати братам, які намагалися зупинити жінку.

Дадан проричала:

— Тоді чому ти тут?

— Хлопці казали, що ними опікується гірська розбійниця. А всі троє поранені. Просто хотів перевірити.

Лице Дадан скривилося від злості.

— Думаєш, я б нашкодила своїм дітям? — і вона міцніше притиснула трубу до дерев’яної ноги.

Ейс звернувся до Зеффа.

— Це не Дадан! Чесно! Вона б не нашкодила нам!

Сабо кивнув.

— Дадан нас захищала!

— Це був Блюджем! — Луффі почав плакати. — Це він злий! Дадан нас врятувала! Зупиніться, будь ласка!

Якийсь час Зефф і Дадан дивилися одне на одного, перш ніж обидва опустили ногу і трубу відповідно. Санджі підбіг до Зеффа і стиснув кулачком його пальто. Дадан поставила хлопців позаду себе.

— Ти їх нагодував?

— Так. Я тепер шеф і відкрив ресторан. Як я і казав, на гроші мені все одно.

— Добре. Ви йому подякували, хлопці?

Троє дітей кивнули.

— Дякуємо за їжу.

Дадан і Зефф продовжували пильнувати одне за одним, коли Луффі потягнув Дадан за рукав.

— Слухай, Дадан, Санджі погодився бути в моїй команді.

— Справді?

Санджі зашарівся.

— Я стану кухарем Луффі і знайду Ол Блю!

Дадан всміхнулася.

— Тоді, дитя, сподіваюся ти розумієш, у що вв’язуєшся. Тому що мій хлопчик їсть, як маленька армія.

Санджі кивнув.

— Я буду готовий.

Дадан усміхнулася ширше.

— Нам з моїм су-шефом потрібно вже йти. Я не можу надовго залишати наш плаваючий ресторан без нагляду, — Зефф і Санджі здвинулися з місця, а коли порівнялися з четвіркою, Зефф подивився на Ейса і витягнув половину світлини. — Ось. Подумав, що вона буде тобі потрібна більше, ніж мені.

Ейс узяв світлину, Луфф і Сабо подивилися на неї разом із ним. У хлопчика навернулися на очі сльози.

— Це... Це дійсно вони?

На світлині знаходилися Роджер і Руж, які стояли поруч одне з одним і усміхалися. Руж усміхалася ден ден муші, який зробив фото, а Роджер усміхався, дивлячись на Руж. Його рука знаходилася на її талії, а її — на його грудях.

Зефф кивнув.

— Так. Це твоя мама і тато.

Ейс усміхнувся, провівши великим пальцем по світлині.

— Вона гарна. Моя мама гарна.

Луффі і Сабо кивнули. Луффі усміхнувся.

— Ти виглядаєш, як твоя мама.

Ейс заусміхався сильніше, а потім подивися на Зеффа.

— Дякую.

— Звісно, — Зефф перевів погляд на Дадан і кивнув.

Вона кивнула у відповідь.

— Дякую.

Зефф подивився на Санджі.

— Попрощаєшся?

Санджі кивнув і помахав.

— Бувай, Ейсе, бувай, Сабо, бувай, Дадан. Луффі, ти ж мене не забудеш, так?

Луффі нахмурився.

— Я ніколи не забуду жодного з моїх накама!

Санджі усміхнувся.

— Сподіваюся на це, капітане! Бувай, Луффі!

Зефф підняв Санджі і посадив того собі на плече. Він зрушив з місця, а Санджі продовжував озиратися і махати.

Якийсь час вони йшли мовчки, перш ніж Санджі порушив тишу.

— Я теж виглядаю, як моя мама.

Зефф ледве не спіткнувся. З тих пір, як вони зустрілися, Санджі ще ніколи не розповідав про своє життя. Йому знадобилося три тижні, щоб назвати своє ім’я, і навіть більше часу, щоб розповісти про день народження. Тепер друге березня було його найулюбленішим днем у році. Трясця, Зефф навіть не знав, чи є брати і сестри в цього хлопчика.

— Справді?

Санджі мугикнув.

— В мене немає її фото. Але я намалював її. Хочеш подивитися?

— Звісно.

Санджі усміхнувся і поклав голову на волосся Зеффа. Коли вони повернулися до ресторану, то пішли до кімнати Санджі. Зефф присів на ліжко, а Санджі підійшов до столу. Відкривши шухлядку, він витягнув малюнок і, зашарівшись, передав його Зеффові. Той узяв його, а Санджі присів поруч із ним. На папері була намальована усміхаюча білява жінка з блакитними очима. Зефф зміг побачити доброту в її очах.

Зефф усміхнувся.

— Ти дійсно виглядаєш, як твоя мама. Ті ж самі очі, те ж саме біляве хвилясте волосся.

— Мама була такою гарною. Її звали Сора. Вона дуже хворіла.

Зефф проковтнув. Ось би Сора була досі жива, щоб він міг подякувати її за те, що вона народила Санджі на цей світ. Цей хлопчик врятував і назавжди змінив його життя, тому Зефф завжди буде вдячній Сорі за нього.

— Я сумую за нею, — Санджі підняв голову і подивився на Зеффа. — Старику?

— Так, Баклажане?

— Чи можу я подрімати з тобою?

Зефф подумав про ресторан, про гостей в залі, про свою команду. Про те, як його майже весь день не було на кухні. А тоді він подивився на Санджі, чиї очі були повні сліз.

— Звісно, Баклажане.

Поклавши малюнок на тумбочку, Зефф ліг в ліжко, яке, будучи розрахованим на дитину, було надто мале для такого здорованя, як він. В нього точно потім буде боліти спина, але йому все одно. Його хлопчик потребував його. Санджі ліг поруч, згорнувшись калачиком. Зефф притягнув дитя ближче до своїх грудей.

Санджі прошепотів:

— Я стану піратом, як ти. Я знайду Ол Блю і в мене буде більша нагорода, ніж у тебе.

Зефф гмикнув.

— Впевнений, що все так і буде, Баклажане. Я повішу плакат з твоєю винагородою на кухні.

— Тобі краще так і зробити, — Санджі усміхнувся і повільно заснув.

Зефф прошепотів:

— Я такий щасливий, що ти народився, Санджі.

Патті був правий, коли казав, що для Санджі може бути корисним познайомитися з іншими дітьми. Вони не могли залишатися на острові Світанку вічно, тому невдовзі Бараті знову вирушить у море. Він тільки сподівався, що ця розлука не сильно вплине на Санджі.

Останнього разу Ісаак згадував про острів, на якому знаходиться відоме доджьо, в котрому тренують фехтувальників. Можливо вони б могли навідатися туди. Можливо Санджі знайде там ще одного друга.

 

Нотатка перша: коли Луффі вийшов у море, то все одно спочатку підібрав Зоро, потім Намі і Усоппа перед Санджі. Санджі полюбляє нагадувати Зоро, що, фактично, він є першим накамою Луффі, тож тому потрібно його слухатися, тому що Санджі є найдавнішим членом команди.

Нотатка друга: завдяки Зеффові Ейс виріс, знаючи, що його любили і що він заслуговував жити. Ніхто не помер у Марінфорді. Сабо все ще пішов у революційну армію, але в сімнадцять, і ніколи не забував своїх братів.

 

*Барк — велике вітрильне судно з прямими вітрилами на всіх щоглах, окрім кормової, на якій розташовані косі вітрила. На барку не менше трьох щогл; Галеон — великий багатопалубний вітрильний корабель XVI—XVIII століть з достатньо сильним артилерійським озброєнням, що використовувався як військове, так і торговельне судно.