День відкриття.

Санджі підстрибував у своїй кімнаті. Він ледве спав минулої ночі, та і як міг? Сьогодні був великий день. Сьогодні був великий день. Це день відкриття Бараті.

Санджі стояв перед дзеркалом, вп’яте проводячи своїми маленькими ручками по білому фартушку. Минулої ночі Зефф видав йому весь костюм та повісив той на стілець, що стояв біля столу. Одяг був простим: сорочка з жилеткою, штани та фартух — все білого кольору. Єдиною у кольорі відрізнялася блакитна краватка. Зефф сказав йому також взути чорне взуття, яке вони купили минулого тижня. Санджі подивився на годинник.

7:30.

Зефф сказав зустрітися з ним о восьмій ранку на кухні, а також сказав Санджі, що тому потрібно вдягтися самостійно, бо йому буде ніколи допомогти через сильну зайнятість. Інші кухарі розпочали раніше, десь о шостій, щоб приготувати сніданок, перевірити обладнання та швидко прорепетирувати. Місяць тому Зефф надіслав оголошення в село, біля якого вони пришвартувалися в перший день. Великими, червоними літерами Зефф написав, що люди зможуть тут безкоштовно поснідати. Санджі казав, що теж допоможе на кухні, починаючи з шостої, як і інші, проте дурний старигань відмовив, сказавши, що йому треба спати. Навіщо спати, коли можна готувати?

Санджі знав, що чортів старик накричить на нього, якщо спуститься надто рано, тож він залишався у своїй кімнаті, впевняючись, що його одяг був бездоганним.

Санджі знову подивився у дзеркало й ахнув. На ньому не було блакитної краватки. Минулої ночі Зефф сказав, що вона важлива, а значить він повинен її вдягнути. Санджі огледів кімнату. Маленький хлопчик одинадцяти років почав шукати її всюди. Він відчинив шафу та витягнув звідти весь одяг, проте блакитної краватки так і не помітив. Санджі знову перевів погляд на годинник.

7:45.

Старик вб’є його, якщо він спізниться. Гірше, він скаже Санджі, що той не приносить користі та викине звідси. Санджі намагався стримувати сльози. Він не може плакати, на це немає часу. Йому потрібно зосередитися і поквапитися.

Санджі подивився під ліжком, а потім на столі. Зефф поставив йому старий маленький дерев’яний стіл під ілюмінатором кімнати, тож так Санджі було зручніше записувати рецепти в своїй кулінарній книзі.

Іноді він там і малював, проте завжди ховав свої малюнки у шухлядці. Якщо Зефф їх побачить, то розплачеться від сміху.

Одного разу, невдовзі після того, як Зефф поставив йому стіл і дав папір та різнокольорові олівці, Санджі вдалося намалювати свою маму. Він так сильно за нею сумував.

Раптом хтось постукав у двері.

— Санджі? Ти встав?

Це Патті. Санджі подивився на годинник.

7:57.

Святі борошна, Санджі майже запізнювався. Він знову подивився на ліжко та нарешті помітив краватку королівського блакитного кольору, що лежала на приліжковій тумбочці, очікуючи на нього.

Схопивши її, Санджі кинувся до дверей. Відкривши їх, він побачив Патті, який вже збирався знову стукати.

Пірат у відставці вигнув брову.

— Все добре, малечо? В тебе червоне лице.

— Все гаразд! Старигань на кухні?

— Ага. Тобі слід почати бігти, хлопче.

Санджі кивнув і побіг на кухню. По дорозі він намагався зав’язати краватку, проте з невеликим успіхом. Санджі сподівався, що Зефф не буде мати час, щоб звернути на це увагу.

Чому його кімната знаходилася так далеко від кухні? Він знав чому. Зефф казав, що йому не хочеться, щоб спальні чи його кабінет пропахли запахом гару та диму.

Коли Санджі прибув на кухню, то кинув швидкий погляд на годинник.

8:01.

Трясця. Санджі схилив голову. Він спізнився.

Інші чотири кухарі вже почали приготування. Обладнання було увімкнено, готове до праці. Лія перевіряла чайники та кавоварки, а Бет продивлялася на якість фрукти, допоки Кране витягував келихи. Лія і Бет були сестрами, а також піратками у відставці. Одна крупна справа виявилася для них не по зубах, тож вони погодилися повернутися до більш нормального життя. Коли Санджі помітив Зеффа, той якраз займався готуванням.

Він хутко попрямував до нього, але не дуже швидко, оминаючи Ісаака, одного з їхніх офіціантів, який тримав гору тарілок. Вчора Зефф розкричався, що наступного разу, як він побачить, що Санджі бігає по кухні, то заборонить тому ступати сюди аж до вісімнадцятого дня народження.

— Стариганю.

З того, що побачив Санджі, то Зефф готував омлет без картоплі, тарілка поруч вже була наполовину сервірована двома кульками рису. Там також лежав банан, нарізаний кружечками, та яблуко, нарізане кубиками. Зефф продовжував дивитися на сковорідку.

— Ти спізнився, Баклажане.

Санджі здригнувся. Як він міг забути про краватку? Зефф його звільнить. Тепер він був у цьому впевнений. Минулої ночі той попросив лише про одне — бути на кухні о восьмій ранку — а Санджі був надто дурним та безкорисним, щоб підкоритися такому простому наказу.

Можливо, якщо йому пощастить, Зефф тільки вдарить його чи закриє в кімнаті. Санджі бажав лише двох речей: їжі та щоб його не вигнали. Але можливо Санджі просто жадібний.

Коли Санджі побачив, що Зефф повернувся до нього, то закрив очі, очікуючи на удар. Але відразу відкрив, коли відчув на обличчі тепле дихання, а на краватці чиїсь пальці. Зефф стояв перед ним на колінах, розв’язуючи краватку.

Санджі ковтнув.

— Що ти робиш?

Зефф поправив краватку на шиї Санджі.

— Твоя краватка неправильно зав’язана. Зголоднів, Баклажане?

Санджі кивнув. Зефф повільно знову зав’язав краватку.

— Тепер краще, — він піднявся, виклав на тарілку омлет та підсунув її до Санджі. — Візьми і піди поїж.

Санджі подивився на тарілку, а потім назад на Зеффа.

— Ти не злишся?

— За що?

— Я спізнився та неправильно зав’язав свою краватку.

Зефф подивився на Санджі і схрестив руки.

— Ти знаєш, як зав’язувати краватку?

— Ні, — Санджі сором’язливо схилив голову. Йому слід було знати. Коли Зефф дав йому її, Санджі слід було навчитися, як це робити. Що за ідіот.

— Ти спізнився навмисно?

— Ні! — Санджі подивився вгору з почервонілим лицем. Це був день відкриття Зеффового ресторану. Звісно він не зробив цього навмисно.

Зефф усміхнувся.

— Тоді чому я повинен розізлитися за те, чого ти не знаєш чи чого ти не зробив навмисно? А тепер воруши булками, Баклажане. Йди поїж та приєднуйся до мене, коли закінчиш. І тобі краще прожовувати, а не просто ковтати.

Санджі кивнув.

— Дякую, — він взяв тарілку і сів за дерев’яний стіл поруч із Зеффом.

Закінчивши їсти, Санджі подивився на Зеффа.

— Отже, стариганю, що в меню? — спитав Санджі, хоч і знав меню на пам’ять.

Оскільки вони тільки відкривалися, то зробили меню простим. Кава, чай чи гарячий шоколад з теплих напоїв. Вода, газована чи ні. Омлет, пухкі млинці чи рис зі страв.

Санджі уривався терпець з’їсти Зеффові пухкі млинці. Вони так добре виглядали.

— Ти йдеш зі мною, Баклажане. Спочатку нам потрібно дещо зробити.

Санджі нахмурився. Дещо зробити? Зефф роздав парочку наказів кухарям та офіціантам, перш ніж вийти з кухні із Санджі, який пішов слідом.

Вони перетнули порожній зал, прямуючи до вхідних дверей.

А. Зефф імовірно змінив думку і тепер хоче його вигнати. Старик був достатньо добрим, щоб наостанок накормити Санджі гарною їжею, перш ніж вигнати.

Вони підійшли до вхідних дверей. Два дерев’яні дверцята, пофарбовані в помаранчевий. Зефф поклав руки на дві жовті кулясті ручки.

— Готовий, Баклажане?

Ні, він не був готовим. Він не хотів іти. Санджі думав, що нарешті знайшов дім, добрий, із Зеффом.

Вони разом усе спланували. Разом знайшли корабель, обрали все, починаючи від кольорів кімнат і закінчуючи прикрасами, що висіли на меблях. Санджі навіть отримав привілей обрати собі кімнату. Старик дозволив йому обрати меблі для неї та навіть самостійно її облаштувати. Зефф обрав собі кімнату поруч з його, але то певно просто співпадіння.

Але батько був правий. Санджі не заслуговував жити, не кажучи вже й про бути щасливим.

Санджі спробував усміхнутися. Він буде хоробрим. Він не стане плакати. Він зробить це пізніше, коли залишиться наодинці. Він також не буде благати. Зефф не захоче панькатися з плачучим хлопчиськом, що чіпляється за нього. Санджі вже зруйнував йому життя, він не збирається руйнувати і його день.

— Готовий.

Зефф усміхнувся та відкрив дверцята. Спочатку Санджі зажмурився через сліпуче сонце, але потім він побачив людей. Купу людей. Дорослі, діти, родини, парочки чи одинаки очікували в черзі перед Бараті.

Зефф прочистив горло.

— Ласкаво просимо до Бараті. До ресторану, де всі зможуть наїстися досита. Я шеф-кухар Зефф, а це мій су-шеф Санджі. Ми горді та щасливі вітати вас в нашому ресторані. Дякую за очікування, тепер Елі впише ваші імена, а Лорен і Ісаак проводять вас до ваших столів.

Елі став записувати імена клієнтів, а Лорен та Ісаак проводжувати їх до столів. Коли Зефф почав промову, він поклав свою масивну руку на плече Санджі. А тепер він присів і подивився на маленького хлопчика.

— Готовий, Баклажане? В нас є робота.

Зефф усміхнувся Санджі. Одинадцятирічний хлопчик з хвилину збирався з думками, перш ніж заговорити. Він кивнув.

— Народився готовим, чортів старику.

Усмішка Зеффа стала більшою.

***

Вони повернулися на кухню, поки перші клієнти прямували до своїх столів. Через хвилин десять принесли перші замовлення. Якщо Зефф і нервував, він цього не показував. Патті почав робити пухкі млинці, Карне готував рис. Бет і Лія займалися напоями. Зефф востаннє перевіряв замовлення, перш ніж Лорен та Ісаак відносили їх до залу.

Санджі схрестив руки.

— Я теж хочу допомогти.

Зефф гаркнув.

— Ти допомагаєш, нічого не роблячи.

— Я су-шеф, старику.

— Я сказав ні.

Санджі надувся і сильніше схрестив руки.

Зефф зітхнув. Він просто не хотів, щоб Санджі порізався чи обпікся у день відкриття. Хлопчик так нервував, що його маленькі руки тряслися. Чому Баклажан не міг цього зрозуміти?

Зефф глянув на двох офіціантів. Лорен та Ісаак були ще молодняком, їм ледве за вісімнадцять. Зефф знайшов їх двома тижнями раніше під проливним дощем недалеко від ресторану, самотніх і голодуючих. Він накормив їх, а вони розповіли свою історію. Друзі дитинства втекли з дому, де над ними знущалися. Звісно Зефф прийняв їх та запропонував роботу.

Через цього малого Баклажана він став м’яким.

Два підлітка нервували, проте проробляли чудову роботу.

Як і Патті та Карне. Хоча двоє піратів у відставці були гучними, нахабними і лаялися трохи забагато на думку Зеффа. Він і сам багато лаявся, але бляха-муха, Баклажан теж був на кухні, тож не могли б вони припинити додавати «курва», «лайно» чи «трясця» в кінці кожного свого речення.

Чорт б їх побрав.

Зефф подивився на Лію і Бет. Дві молоді дівчини працювали в унісон, їм навіть не потрібно було розмовляти, щоб зрозуміти, чого потребувала інша. Тепер Зефф був упевненим. Бараті стане найкращим рестораном усіх часів.

На кухню зайшов Елі.

— Шефе? — він теж був молодняком, ледве дорослим. Чорт, якби не Патті чи Карне, Зефф б подумав, що він працює у дитсадку. — Нам потрібна допомога в залі.

— Хтось скаржиться? — Зефф був готовий виперти будь-кого, хто стане критикувати їжу. Інгредієнти і кухарі були бляха неймовірними.

Елі всміхнуся.

— Ні, шефе, просто надто багато людей.

— Добре. Повертайся на стійку.

— Буде зроблено, шефе! — Елі пройшов крізь маятникові двері і повернувся до свого столу.

Чорт. Коли у Зеффа виникла ідея безкоштовного сніданку, Патті і Карне скаржилися, що це принесе купу клієнтів, але вони трясця тільки відкривалися, вони потребували клієнтів.

Зефф хутко глянув на Санджі. Баклажан досі дувся, спостерігаючи за тим, як готував Патті.

Малеча хотіла працювати. Добре.

— Баклажану.

Санджі подивився на нього.

— Що, старику?

— Хочеш допомогти? Воруши булками.

Санджі підійшов до нього.

— Ти нарешті дозволиш мені готувати?

— Не зараз. Спочатку візьми цю тарілку, — Зефф підняв першу тарілку перед собою. Два пухкі млинця, омлет та одна порція рису. — І віднеси на четвертий стіл.

Санджі нахмурився.

— Я не офіціант. Я кухар і су-шеф.

— Тільки тому, що ти су-шеф, це не робить тебе начальником Лорен чи Ісаака. Тож ти візьмеш цю тарілку чи підеш записувати імена нових гостей на стійці реєстрації.

Санджі хутко схопив тарілку.

— Ти сказав четвертий стіл? Буде зроблено, стариганю.

Зефф усміхнувся. Він поглядом проводив Санджі, який, тримаючи тарілку, пройшов крізь маятникові двері. Підійшовши до круглого вікна на лівій частині дверцятах, Зефф побачив, як Санджі нервово прямував до четвертого столику. Трясця, ну хоч спасибі, що цей Баклажан запам’ятав, де знаходиться четвертий стіл.

Лорен і Ісаак всміхнулися, побачивши, як Санджі відносить тарілку. Зефф почув, як той нервово промовив.

— Вітаю, пані, ось ваше замовлення. Два пухкі млинця з омлетом і рисом. Смачного.

Він вклонився та швидко повернувся назад із зашарілим лицем. Зефф гмикнув, Баклажан доволі добре завчив все. Впродовж минулого тижня, коли Зефф займався паперовою роботою, то чув, як Санджі практикувався в своїй кімнаті.

Зефф повернувся до столу, щоб перевірити інші страви. Санджі пройшов крізь маятникові дверцята.

— Який зараз столик?

Зефф подивився на страви і обрав тарілку. Лише рис та омлет.

— Дев’ятий.

Санджі кивнув.

— Стіл дев’ятий. Буде зроблено, — і, взявши тарілку, пішов.

Решта ранку пройшла добре і, перш ніж кухарі Бараті встигли це зрозуміти, вже розпочався обід. В кінці дня, десь о десятій, Елі закрив двері Бараті, поки Ісаак витирав столи.

Зефф і Карне сіли за стіл, Патті відкрив пляшку. Лія і Бет разом з Лорен принесли страви для команди. Санджі почало клонити в сон ще десь о восьмій вечора, тож зараз він дрімав на колінах Зеффа. Патті вже розливав вино, коли до них доєдналися Ісаак та Елі.

Зефф пив воду. Він перестав пити алкоголь тоді, коли взяв під крило Санджі, бо не хотів, щоб Баклажан виріс з опікуном-алкоголіком, як він.

Інші дітлахи усміхалися, вони заморилися, але все ж усміхалися. Цей день був довгим, але, трясця, він це зробив. Вони це зробили. Вони відкрили чортів ресторан. Зефф не міг бути більш гордим.

Він обійняв Санджі, поки той досі спав. Зефф сподівався, що хлопчику не будуть сьогодні снитися кошмари. Бо якщо насняться, то той прийде до нього.

Зефф не знав, про що були ті кошмари. Санджі ніколи не хотів про них розповідати, а Зефф не хотів давити на дитя. Це вже було дивом, що хлопчик приходив для заспокоєння до старого ампутованого пірата у відставці.

Зефф виринув з думок, коли Патті злегка штовхнув його ліктем у бік.

— Босе? Все добре?

— Так, все гаразд.

Лія усміхнулася.

— Сьогодні було тяжко. Не можу дочекатися завтра.

Решта команди кивнула.

Карне вказав на Санджі.

— Хлопець теж сьогодні багато допомагав. Відносив тарілки у зал, приносив нам їжу з підсобки чи холодильника. Він добре постарався.

Зефф всміхнувся.

— Звісно, добре. Він є су-шефом не просто так, бовдуре.

Команда засміялася.

— Тож, ми залишаємося тут, шефе? — спитав Жульєн.

— Ні. По всьому Іст Блю є голодні люди. Ми не можемо залишатися в Козії вічно.

Бет кивнула.

— Чи можемо ми обрати наступний острів?

— Якщо хочеш, дитя.

Елі піднявся.

— У мене є мапа! Піду принесу її! — і втік до своєї кімнати.

Патті налив собі ще один келих червоного вина.

— Можливо хлопець зможе зустріти інших дітей. Було б добре для нього.

Зефф подивився униз на Санджі.

— Можливо.

Елі повернувся дуже швидко із мапою в руках. Після декількох хвилин вони нарешті обрали наступне місце призначення. Покінчивши з цим, Зефф сказав, що на сьогодні це все. Вони відпливуть лише через пару днів, тож ще мають час на підготовку.

Зефф підхопив Санджі і поніс до хлопчикової кімнати. Зефф гмикнув, коли побачив маленьку дерев’яну табличку, на якій було написано «Баклажан». Щоб помститися, Санджі написав на його дверях «Старигань». Відчинивши двері своєю дерев’яною ногою, Зефф увійшов у кімнату. Зефф зняв з хлопця фартух, жилет і штани, щоб Санджі було зручно спати, та натягнув на того ковдри.

Присівши на його ліжко, Зефф скуйовдив малому біляве волосся.

— Ти проробив таку гарну роботу сьогодні, Баклажане. Час спати і відпочивати. На добраніч, дитя.

Зефф сподівався, що Санджі сподобається нове місце. Зрештою, можливо Санджі вдасться завести друзів на острові Світанку.