Могильник

Весу хотілося битися головою об стіну тунелю. Весь цей час він припускав, що Системі потрібен шматок високоякісної Кістки Рораха. Думка про те, що він припустився великої помилки, безмежно його розчарувала. Він швидко перечитав місію.

[Місія]
Місія: Здобути Ядро
Складність: B-Ранг
Необхідні умови: Знайти шлях до Променистої Планети
Опис

Планета-ізгой, яку відкрили люди, приховує особливу руду, що походить з її ядра. Знайдіть зразок цієї руди розміром з долоню і запропонуйте його системі Система Дизайнера Мехів.

Умова провалу: Не отримати зразок з ядра Променистої Планети, протягом дев’яноста днів з моменту видачі цієї місії. Ваша можливість витрачати Очки Дизайну буде обмежена на два роки.

Нагорода:
Спеціальний Ваучер Покращення (Машина), 10 золотих лотерейних білетів

Система не давала матеріалу назви!

— Що ти шукаєш, Системо! Просто скажи мені, чорт забирай!

Звісно, м’якотіла Система майже ніколи не відповідала на його прохання. Вона ніби вважала, що Вес має сам у всьому розібратися. Система ніколи не няньчилася з ним.

— Отже, ти шукаєш не Кістку Рораха, так?

Вес мало що знав про Кістку Рораха, але кращого зразка, ніж той, що був у нього зараз, знайти було неможливо. Це було найкраще, що він міг дістати.

Тупа наскрізь Система відмовлялася повідомити, яку саме речовину вона вимагала. Що б це не було, воно повинно бути ще більш рідкісним, ніж високоякісна Кістка Рораха. Можливо, її навіть неможливо знайти на такій глибині.

Хай там як, відповідь лежала глибше в ядрі.

Зараз він стояв на роздоріжжі. Або він міг набратися хоробрості та відважно піти назустріч небезпеці, або залишитися на своїй нинішній глибині та сподіватися, що вона виявиться багатшою.

— Залишився лише день чи два до того, як нам доведеться покинути це місце.

З того, що він чув, ремонт Стадного Гніву пройшов добре. Заміна найнеобхідніших зламаних компонентів була простою, хоч і трудомісткою процедурою. Виникло відносно небагато проблем, які могли б затримати ремонт.

Це означало, що Вес мав ще два дні, щоб знайти те, що шукала Система.

— Знаєш, іноді я тебе просто ненавиджу.

У Веса не було іншого вибору, окрім як схилитися перед неминучим. Він вирішив повернути шатл назад до Гніву і як слід спланувати свою мініатюрну експедицію.

По-перше, він завантажив шатл додатковими припасами, зокрема їжею та водою. Повернення на Гнів, щоб поїсти та поспати, забирало надто багато часу. Вес планував використати час, що залишився, з користю.

По-друге, він перевірив Систему, чи можна купити щось корисне. Хоча останнім часом його ОД злетів до небес, він все ще не міг дозволити собі нічого корисного. Йому довелося б накопичити мільйони Од, щоб придбати елементарний пристрій, який міг би захистити його від флуктуацій часопростору.

— Не дарма ж Корпус Мехів готовий платити з носа, щоб позичити вирівнювачі виміру.

Дивлячись на те, скільки ОД він заробив за останні тижні, Вес запідозрив недобре. Він знав, скільки мехів може виготовити КЖМ за певний проміжок часу. У нього була лише одна справжня виробнича лінія, на якій можна було виготовити Чорнодзьоб.

Щодо стороннього виробника, то ЕІМ мали лише чотири сучасні виробничі лінії. Виробництво п’ятдесяти мехів на місяць не повинно було стати для них надто великою проблемою, але кількість ОД, яку заробив Вес, підказувала йому, що він продав набагато більше Чорнодзьобів.

Тоді він зрозумів. Саме віртуальні Чорнозьоби мали спричинити нинішній сплеск ОД. Як сучасний 5-зірковий віртуальний мех, він продавався в набагато меншій кількості, ніж у нижчих рівнях. Дизайнери мехів, які змагалися на цьому рівні, приділяли набагато більше уваги продуктивності, а його мех не спеціалізувався на коротких спалахах бою, характерних для боїв на арені.

— Схоже, інтерес до Чорнодзьоба зростає.

Вес міг пояснити підвищений інтерес лише успішним виступом Чорнодзьоба на Променистій Планеті, а також невпинною маркетинговою кампанією КЖМ. Усе разом мало б призвести до того, що попит на Чорнодзьоба різко зріс, і все більше людей захотіли випробувати його магію на собі.

Він не врахував, що ОД міг бути отриманий шляхом виробництва додаткових фізичних мехів.

Наразі Вес розглядав можливість модернізації свого Доповнення Невидимості. Заглиблення в тунелі означало не лише те, що йому доведеться долати аномалії часопростору. Він також повинен був взяти до уваги ризик натрапити на пожирача або короля пожирачів.

— Це занадто дорого. Я можу почекати з покупкою, доки мені не знадобиться ховатися.

Врешті-решт Вес вирішив зберегти свої очки та відкласти витрати.

Після короткого сну Вес вирушив на броньованому шатлі та відправив його на багато кілометрів углиб. Хоча в тіні на нього чатувало чимало небезпек, Вес старанно ігнорував ризики. Ймовірність натрапити на тріщину часопростору не повинна була бути надто великою.

— Це все одно, що йти через вулицю, а над головою пролітають літаки. Ймовірність того, що один з них розіб’ється, не дуже велика, а ймовірність того, що він приземлиться прямо над вами, ще менша.

Хоча він і втішав себе таким чином, він все ще не міг забути, як ці неймовірні аварії знищили багато кораблів.

Повільна подорож до кінця тунелю, виритого Гнівом, наштовхнула його на роздуми. Чому він повинен був так ризикувати власним життям?

Чому він нічого не міг зробити, щоб дати відсіч своїй злодійкуватій матері, коли вона з’являлася?

Чому він мусив покладатися на Лакі, щоб відбитися від короля пожирача, якому вдалося уникнути найкращих зусиль Корпусу Мехів, щоб знищити його?

Всі ці інциденти мали одну спільну рису: «Я не контролюю ситуацію».

Відсутність свободи дій починала дошкуляти йому. Навіть попри те, що його компанія заробила мільярди кредитів, він все одно опинився у владі інших.

Ті, хто організовував подібні експедиції, могли дозволити собі кинути на це багато робочої сили та ресурсів. Чому Вес не міг зробити щось подібне?

Чим більше він про це думав, тим привабливішою ставала ця ідея. Йому не потрібно було організовувати масштабну експедицію, але навіть скромні сили під його командуванням могли б зробити багато чого від його імені. У нього вже був чудовий корвет, на якому можна було виконувати роль розвідника або кур’єра.

— Не так вже й дорого роздобути кілька транспортів і переобладнаних носіїв. Однак, знадобиться багато мехів і надійних пілотів, щоб дати відсіч.

Він знав, що найняти надійний екіпаж пілотів і космів — безумовно, найбільша проблема. Якщо він вибере не тих людей, вони можуть вирішити втекти з усім його новопридбаним майном і зникнути на кордоні.

— Я можу подумати про це пізніше. Зараз не варто вирушати в експедицію, коли війна наближається.

Броньований шатл успішно досягнув дна тунелю без жодних пригод. Хоча він зіткнувся з кількома близькими пробоїнами, аномалії ніяк не вплинули на шатл.

Випливши назовні, Вес кинув Лакі на дно тунелю: «Гаразд, Лакі, копай униз».

Кіт озирнувся на нього так, ніби той з’їхав з глузду.

— Просто копай і повідом мені, коли знайдеш щось більш енергійне, ніж Кістка Рораха середнього класу. Переконайся, що залишиш достатньо місця і для мене!

Лакі довелося кілька разів повторювати його наміри. Його кіт взявся копати широку яму і спускатися все нижче.

Відтоді, як Вес дізнався, що високоякісна Кістка Рораха не відповідає потребам Системи, він рішуче почав годувати нею Лакі.

Що ж до його самоцвітного кота, то він міг би вважати, що потрапив на небеса. Його кіт три години смакував жирний шматок високоякісної кістки. Його очі блаженно звужувалися, коли його тіло поглинало все більше і більше надзвичайно рідкісної екзотики.

Споживання високоякісного шматка, безумовно, дало Лакі значний поштовх. Його тіло набуло ще яскравішого відтінку білого кольору. Він наче перетворився на молочно-білого кота. Окрім змін у зовнішності, його інші здібності також значно покращилися.

У своєму теперішньому стані Лакі легко копав ширший тунель. Це дозволило Весу повзти за ним і спускатися на глибину разом з улюбленцем. Прожектори, вбудовані в його гірничий костюм, освітлювали тунель різким світлом.

Так тривало кілька годин. Час від часу Лакі помічав щось привабливе і змінював напрямок копання, щоб дістатися до того, що привернуло його увагу. Здебільшого це виявлялася середня за якістю Кістка Рораха.

— Це схоже на справжній могильник, — пробурмотів Вес. Чим глибше вони спускалися, тим більше кісток зустрічалося їм на шляху. — Все одно, шкода, що я не знайшов жодної повноцінної руди.

Врешті-решт йому довелося припинити розкопки, досягнувши приблизно двокілометрової глибини. Весу стало вкрай некомфортно після того, як він копав так далеко від Стадного Гніву. Він взяв Лакі та виповз назад з тунелю, перш ніж сісти в броньований шатл, що стояв неподалік.

Поївши та відпочивши, Вес одягнув свій шахтарський костюм і поплив вниз по тунелю, прокопаному Лакі.

— Продовжуй копати вниз. Іди глибше.

Кіт виконував його вказівки. Хоча у Веса було багато побоювань, він не міг зупинитися на півдорозі. Він повинен був довести цю подорож до кінця.

Після півдня копання Лакі помітив щось дивне. Швидкість його копання збільшилася вдвічі, і кіт практично мчав до певного пункту призначення, розгрібаючи усе в сторони.

— Що ти знайшов, Лакі?!

Кіт продовжував копати так, ніби від цього залежало його життя. Після більш ніж п’ятнадцяти хвилин копання він несподівано дістався до порожнини. Викопавши отвір, Лакі безстрашно стрибнув всередину.

— Гей, зачекай на мене!

Весу довелося продиратися крізь отвір, перш ніж він зміг пролізти всередину. Помітивши свого кота, він швидко полетів до центру овальної камери, де натрапив на дивовижне видовище.

Лакі застиг, побачивши те, що виглядало як акуратне нагромадження кісток. Найдивнішим у скелеті було те, що вони сяяли блиском, близьким до блиску Кістки Рораха. Це було так, ніби набір кісток, що лежав перед ним, був джерелом Кістки Рораха на цій планеті!

Причина, чому він дійшов такого висновку, полягала в тому, що ділянка безпосередньо під скелетом складалася зі строкатої маси середньосортної Кістки Рораха! Стільки Кістки Рораха в одному місці не може бути!

— Але чому тут немає жодної високоякісної кістки?

Він розглядав скелет з підозрою. Можливо, йому потрібен був час, щоб забруднити навколишні кістки, а можливо, він вже поглинув якісні матеріали, щоб зміцнити власну структуру. Це пояснило б усі отвори навколо скелета.

— Якщо так, то чому він виглядає як гуманоїд?

Найдивовижнішим у скелеті було те, що він нагадував величезну людину. Він був високим, як легкий мех, і Вес уявив, що важить приблизно стільки ж. Хоча галактика породила багато людиноподібних прибульців, вони ніколи точно не еволюціонували до округлої голови, рук з п’ятьма пальцями або ніг з п’ятьма пальцями.

— Це ніби велетень з міфології.

Навіть кістки можна було б прийняти за людські, якби вони не були такими великими. Надзвичайна схожість з людською статурою схвилювала Веса так само як і тоді, коли він вперше дізнався, що Система має здатність маніпулювати часом.

Він відчував себе так, ніби натрапив на величезну таємницю галактики.

— Тепер він мертвий. Минули мільйони чи мільярди років відтоді, як цей інопланетянин помер. Нема про що турбуватися.

Всупереч його раціональним словам, він все ще ставився до скелета, як до небезпечної тварини. Його блискучі, іскристі кістки випромінювали певний тиск, який постійно лоскотав його шосте чуття. Вес обережно ступав уперед, минаючи Лакі, який все ще не просунувся вперед.

Дійшовши до підніжжя скелета, Вес простягнув руку в рукавичці, щоб доторкнутися до нього, але потім передумав: «Хто знає, чи не викличу я щось погане».

Натомість він почав обстежувати скелет очима та сенсорами. Він хотів з’ясувати, чи зроблений цей дивовижний скелет з однорідного матеріалу.

Оглянувши весь скелет розміром з мех, Вес знайшов одну єдину аномалію, яка вирізнялася з-поміж інших. Він виявив сильні коливання мозкової порожнини черепа, схожого на людський.

— Це... що у цього велетня в голові?

Він сильно підозрював, що череп приховує надзвичайний скарб. Лише за енергетичними показниками він значно перевершував повноцінну Кістку Рораха. Можливо, це навіть легендарний екземпляр Кістки Рораха найвищого ґатунку!

Чим більше він думав про таку можливість, тим більше його дихання ставало нерівним. Він відлетів від черепа і повернувся до свого нерухомого кота.

— Лакі, перестань бути переляканим котиком! Давай, мені потрібна твоя допомога!

Він підхопив свого улюбленця і повернувся до черепа. Хоча Лакі звивався в його руках, Вес не відпускав його. Підлетівши ближче, він простягнув Лакі та кілька разів струснув його вгору-вниз.

— Можеш, будь ласка, відкрити цей череп? Там всередині є щось смачненьке. Не хочеш відкусити шматочок?

Лакі поводився так, ніби Вес збирався занурити його у ванну. Його улюбленець постійно намагався відвернутися від загрозливого черепа тілом і кігтями. Весу довелося притиснути кота впритул до черепа, щоб змусити його відірвати кігті від черепної коробки.

Цього разу Лакі не зміг проломити череп. Скільки б разів він не намагався дряпнути купол, його лапи не змогли зробити жодної вм’ятини.

Ситуація змінилася лише тоді, коли Лакі активував свої енергетичні кігті. Він закачав у кігті значну кількість енергії, перш ніж випустити їх з розмаху.

Цього разу череп нарешті піддався. З’явилася неглибока борозенка, яка заохочувала Лакі робити удари знову і знову. Витративши неабияку кількість енергії, Лакі нарешті проломив крихітний отвір у величезному черепі.

З отвору спалахнуло біле світло. Його інтенсивність засліпила сенсори гірничого костюма і налякала Лакі, і він вирвався з його рук.

Не тільки світло, але й шосте чуття почало битися, як божевільне. Весу здавалося, що вся його свідомість здригнулася.

На щастя, світлове шоу закінчилося через кілька секунд. Сяйво вщухло, і шосте чуття заспокоїлося. Вес зітхнув і обережно наблизився до отвору, доки козирок його шолома не вдарився об отвір.

Те, що він побачив всередині, змусило його ахнути від несподіванки.