[9]

[9]

Бортовий годинник атомного підводного авіаносця «Вірджинія» був переведений на місцевий час місця призначення.

Місцевий час, що відображався на циферблаті, становив рівно сімнадцяту годину. Тацуя вийшов з каюти й попрямував на місток у супроводі солдат охорони\конвою.

На місток входити йому не забороняли.

– Тацуя.

Швидше, капітан, Майкл Кертіс, звернувся до нього дружнім тоном.

Він був племінником сенатора Ваєтта Кертіса і найвпливовішим помічником Тацуї на цій місії. Однак Тацуя сподобався капітану Кертісу і без цих обставин.

– Через годину ми будемо на Мідвей.

– Зрозумів. Як планувалося.

Тацуя прийшов на місток, щоб підтвердити час початку операції, але відповідь прозвучала з вуст капітана раніше, ніж він запитав.

– У тебе буде час підготуватися. Вип’ємо разом кави?

Як і сказав капітан Кертіс, тридцять хвилин достатньо для підготовки до виходу.

– Так, з радістю.

У Тацуї не було причин відмовлятися.

Капітан посміхнувся, почувши відповідь Тацуї та повідомив своєму старшому помічнику, що залишає місток.

Після чого, Кертіс відвів Тацую до кімнати капітана.

Кімната капітана на «Вірджинії» була настільки простора, що не можна було повірити, що вона всередині підводного човна. Ну і сама «Вірджинія» така ж велика, як атомний авіаносець до війни.

Внутрішній простір також мав відповідати розмірам.

Коли вони сіли оди на проти одного, Капітан особисто подав Тацуї каву. Каву приготував автомат, але смак був ідеальним. Це був штучний кавовий процесор зі штучним інтелектом. Мабуть, це просто упередження, що смак поступався, тій що заварили людськими руками.

– Тацуя, час нарешті прийшов.

– Так. Зараз я навіть не знаю, як віддячити капітану та сенатору.

– Ти, мабуть, хотів би віддати перевагу Перл і Гермес...

Тон капітана звучав трохи вибачливо. По суті, він, мабуть, хороша людина.

– Ні, ми обговорили це з самого початку.

Тацуя сказав капітану не хвилюватися.

– Вірно. Така угода. Тому, Тацуя, ти не повинен принижувати себе.

При цих словах капітан усміхнувся.

Тацуя заразився цією щирою посмішкою і розтягнув губи.

– Крім того, я зможу зблизька побачити здатності мага, що розробив магію польоту, в реальному бою. Зараз я в захваті.

Очі капітана горіли жаром, що нагадував хтивість.

– Літаюча піхота та літаючі малі транспортні засоби, це військова революція. Магія Польоту може значно змінити спосіб бою. Присутність мага на війні буде ще більшою. При цьому, свідомість полководця змушена зазнати докорінних зрушень. І я можу спостерігати сцену. Для мене, як військовослужбовця це благодать.

– Те, що намагаюся зробити, це мій особистий бій. Я не думаю, що це дуже корисно для тактичної теорії.

– Ні, тут ми повинні змінити наше сприйняття. Бій — це групова справа. Індивідуальна сила, не може перевершити силу числа. Цей принцип не змінюється, коли в бою використовується магія. Воїн вартий сили тисячі зустрічається лише в художній літературі. Яким би добрим не був солдат, його мобільність була обмеженою.

Усвідомлюючи своє хвилювання, капітан Кертіс, зробив паузу на каву.

– Навіть кавалерія не може миттєво переміститися з одного кінця поля бою до іншого. Те ж саме, навіть якщо переміщатися на мотоциклі. Були вигадані інші засоби маневрування для піхоти, але будучи обмеженими пересуванням по землі, зрештою вони лише замінники коня. Магія польоту зруйнувала це обмеження.

– Використання Магії Польоту не означає, що ви можете телепортуватися.

– Однак у порівнянні зі звичайними засобами переміщення, можна сказати вона потребує лише миті.

Це була не скромність Тацуї, а його справжня думка, але Кертіс стверджував, що це «непорозуміння».

– Все у світі відносно і ні що не закінчується за мить. Мобільність літаючої піхоти є «миттєвою», у тому сенсі, що вона перевершує швидкість реагування сухопутних військ. Перед вами раптово постає потужний бойовий загін і перевертає бойову обстановку. Для фронтових командирів не існує гіршого кошмару. Мало того, якщо це буде одним солдатом, загально прийнята логіка взагалі не діятиме. Це як битва проти Супермена. Ви повинні прийняти заходи з нуля.

Капітан Кертіс знову посміхнувся, цього разу на його обличчя була злісна посмішка.

– Тому я з нетерпінням чекаю бою Тацуї, який стане зразком для розробки тактики реагування.

◊ ◊ ◊

Навіть коли атомний підводний авіаносець «Вірджинія» зупинився в режимі очікування, Тацуя деякий час не вирушав. Так планувалося від початку.

Тацуя висунувся о дев’ятнадцятій тридцять, двадцять другого липня, за місцевим часом. Повітряний автомобіль, керований Тацуєю, злетів у небо відразу після заходу сонця.

Острів Мідвей — це не окремий острів, а атол утворений піщаним островом Сенд, східним островом Істерн і багатьма дрібними островами, можливо, точніше називати його островами Мідвей.

В’язниця Мідвей — це велика установа, що займає майже всю східну половину острова Сенд. Тацуя побачив безліч об’єктів неозброєним оком, через десять хвилин злету з човна.

Зенітного вогню не було.

«Схоже, що стелс-система працює так, як було задумано.»

Функція стелс, була найбільшим вдосконаленням нового повітряного автомобіля. Магічна послідовність перешкод сприйняття і виявлення, що зберігалась в штучній Реліквії, яка також використовувалася для роботи Зоряного реактора, дозволяла розгортати навколо корпусу високоефективну магію приховування, незалежно від магічних навичок водія.

Тривалість ефекту на даному етапі розробки, триматиметься до пів дня. Коли загальний час роботи досягав дванадцяти годин, перед повторним використанням потрібно дванадцять годин простою, але обмеження буде скинуто, якщо перед досягненням граничного часу робота буде перервана на дванадцять годин або й більше. Для цієї місії така продуктивність цілком достатня.

Тацуя посадив аеромобіль на північно-західному узбережжі острова Сенд. Звідти він попрямував до в’язниці, в льотному бойовому костюмі «Фрід Сюїт». Фрід Сюїт також мав високу скритність, але не настільки хорошу, як новий повітряний автомобіль зі штучною Реліквією. Коли він збирався перестрибнути високу стіну, що оточувала територію в’язниці, пролунав гучний сигнал тривоги.

Встановлена на даху в’язниці гармата почала повертатися.

Від родини Міцуя, Тацуя чув, що єдиною зброєю в розпорядженні в’язниці була пускова установка Флемінга та протипіхотна вогнепальна зброя. Але зараз, дуло того що оберталося, щоб націлитись на Тацую, було дещо іншим...

«Імпульсна лазерна гармата!»

Це зенітна лазерна гармата, що далеко виходила за межі бою проти піхоти.

У нього не було часу на думки, що його обманули.

Його магія була активована в ту ж мить, як він ідентифікував природу зброї.

Безпосередньо перед тим, як приціл імпульсної лазерної гармати зафіксувався на Тацуї.

Башта втратила контури й розсипалася в блискавці.

Магія розпаду Тацуї «Туманне розсіювання» розклала ствол і постамент імпульсної лазерної гармати до елементарного рівня.

Блискавкою — був електричний струм, що подавався для випромінення лазера, який втратив місце концентрації та хаотично вирував в газі металевих елементів.

«Це було небезпечно...»

Куленепробивна функція Фрід Сюїт призначена лише проти масових куль, і він не мав достатньої термостійкості, щоб протистояти високоенергетичним лазерам. Залежно від швидкості прицілювання та скорострільності лазерної гармати, також існувала небезпека потрапити в нескінчену петлю, в якій тіло буде прострілено одночасно з «відновленням».

Нескінчена петля пошкодження і самовідновлення є найбільш тривожною ситуацією для Тацуї, який може позбутися будь-яких травм. Якщо тривало використовувати «Відновлення», Область магічних операцій з часом стане не в змозі витримувати безперервну активацію і це призведе до перегріву. Або йому не вдасться активувати «Відновлення». Навіть якщо десятки разів він витримає, велика ймовірність, що це станеться, якщо він продовжуватиме повторювати сотню разів за короткий час. Це була одна з небагатьох стратегій, яка могла порушити безсмертя Тацуї.

Відчуття небезпеки загострило сприйняття Тацуї.

Інформація про дах, стіни та всю зенітну протипіхотну зброю, розміщену на величезній території, миттєво й одночасно відобразилася в його «полі зору».

««Туманне розсіювання» - активація.»

Попереднє «Туманне розсіювання» було активоване рефлекторно, лише його власною силою.

Цього разу він скористався допомогою вбудованого в костюм CAD і одночасно «розклав» кріплення гарматних установок в дванадцятьох місцях. Серед них були зенітні установки, для яких Тацуя, в нинішній позиції, знаходився в сліпій зоні і автоматичні установки, що досі залишалися в очікувані під землею.

Після п’яти послідовних розбирань, зброя перехоплення, встановлена у в’язниці Мідвей, включаючи протипіхотну зброю, установка Флемінга, безслідно зникла.

Над в’язницею Мідвей, в якій зникла зброя-перехоплення, Тацуя направив «очі» на будівлю, де був ув’язнений Канопус.

Інформація про Бенджаміна Канопуса була отримана в лютому цього року, коли він завадив захопленню Ґу Дзіе. Як і очікувалося, не можливо визнати місце знаходження людини, яку бачив лише один раз, через половину Тихого океану. Однак Тацуї було неважко знайти того, знаючи що він перебуває на цьому острові, на цій ділянці.

На ділянці, що становила близько одного квадратного кілометра, як можна було побачити з невеликої висоти, було десять міцних будівель.

«П’ять з них — це в’язниці. Одна, офіс управління, дві — житло для персоналу та солдатів, один арсенал і ще один тренувальний центр.»

Інформація про шукану людину, Канопуса, знайшлася в центрі цієї території. Він знаходився в кімнаті, в південному кінці, на третьому поверсі, трьох поверхової будівлі.

Тацуя також переглянув інформацію всередині будівлі.

Неподалік від Канопуса знаходився десяток озброєних солдатів. Це були тюремні наглядачі. Він не знав, чи зібралися вони, щоб захистити Канопуса, чи щоб запобігти його втечі з в’язниці.

Канопус був єдиним в’язнем на своєму поверсі. На другому та третьому поверхах було ув’язненню вісім осіб. Можливо, це й природно, але всі вони маги-чоловіки.

«Очевидно, що про моє вторгнення вже відомо. Вони будуть очікувати, що я зайду з даху.»

Також був варіант зайти зі спини та атакувати з першого поверху. Але зараз було обмаль часу. Місія була не лише тут. Його основна ціль знаходилась на базі Перл і Гермес. Тацуя вирішив атакувати згори, як і очікувала охорона.

На Тацую, що спустився на дах, націлилися стволи. Короткий ствол нагадував PDW15.

Як для солдатів, що охороняли будівлю, розумно відати пріоритет маневреності над силою. Маючи справу з Тацуєю, не має сенсу, навіть якщо ваша зброя є трохи потужніша.

Перед тим як випустити кулю, сама зброя розлетілася і розсипалася по даху.

Двоє солдатів заклякли від несподіванки, але незабаром потягнулись до кобури на стегнах.

Але швидше за них, Тацуя витягнув за свого поясу і націлив на солдатів CAD, у формі пістолета.

Виготовлений на замовлення Сілвер Хорн, «Трайдент».

В ту ж мить, коли Тацуя натиснув на пусковий гачок, у суглобах рук і ніг обох людей відкрилися отвори.

Видавши приглушений крик, солдати впали в різні боки, один на спину, а інший на живіт.

Він використав «Трайдент» замість CAD вбудований в костюм, оскільки знав про камери спостереження.

Рани, що знешкодили бійців, виглядали як сліди невидимих куль.

Тацуя використав CAD у формі пістолета, який легко асоціювати з образом «невидимих куль», щоб сформувати враження, що зловмисник в чорному, з прихованим обличчям, використовує саме цю магію.

Взявши пістолет у непритомного солдата, Тацуя пройшов через двері сходів, що вели в середину.

На шляху з даху на третій поверх засідки не було.

Відразу як спустився з даху, за крок до поверху, від відчуття небезпеки, викликане інтуїцією, що не була «оком духів», Тацуя присів і виставив перед обличчям ліву руку.

Силове поле модифікації події, розгорнуте навколо долоні розклало кулі, що вилетіли з передньої стіни.

Якщо дивитися на явище поверхнево, то це нагадувало рикошет, але звуку відскоку кулі не було.

Однак у Тацуї не було жодного здивування чи сумнівів. Розібравши кулю, він водночас прочитав характер активованої ворогом магії.

На снаряд було накладене відбиваюче силове поле, розміром з саму кулю. Магія, що реагує тільки на конкретні речовини та надає їм властивості відштовхування, як у гумового м’ячика. Встановлені умови реакції — гіпсокартон, що покривав стіни та стелю.

Прямо біля Тацуї, що присів на одне коліно, з різким звуком відскакували снаряди. Без паузи, на сходинку, нижче від тієї, де стояв Тацуя, приземлилась ще одна. Мабуть, при прицілюванні, певною мірою, спиралися на випадковість. Тоді, чи був перший постріл, що майже потрапив в ціль, також у певному сенсі випадковістю.

Четверта куля не вилетіла.

Тацуя не дав вистрілити.

Унизу пролунали крики здивування, а на підлогу посипалися частини PDW.

Зайве й говорити. Що це була робота Тацуї.

Почувши на слух тимчасове знешкодження ворога, Тацуя відразу побіг сходами в низ.

Ворожі солдати вже схопили в руки пістолети. Може для солдата природно не піддаватися приголомшенню, але вони безумовно були добре тренованими. Однак вони ще не встигли прицілитись.

Тацуя активував «Трайдент».

На кінцівках трьох, що намагалися втримати пістолет в першому ряду, виникли отвори. Рани, що відрізали нерви, можна було залікувати сучасною медициною, але їх потрібно лікувати в лікарні, а перша допомога не забезпечувала кінцівкам рухливості. До того ж через сильний біль від розпаду нервів, ціль втрачала свідомість. Навіть якщо вдасться уникнути втрати свідомості, зберегти пристойне мислення не вдасться.

Незважаючи на тих хто втратив бойову силу, двоє солдатів з другого ряду направили на Тацую циліндри, схожі на великий ліхтарик.

Тацуя впізнав направлену на нього сайонову хвилю.

«Хвилі сайонового шуму, що перешкоджали зчитуванню послідовність активації, що виходила з CAD.

Він зрозумів, що це було, а не просто відчув.

«Антимагічне обладнання, що імітує природу Антиніту. Однак продуктивність куди менша, ніж в Антиніту.

Щоб заглушити сайоновий шум, Тацуя активував магію Розпаду, не використовуючи CAD.

І майже без затримки натиснув на курок «Трайдента».

Кров хлинула з кінцівок, не лише тих двох людей, що націлили глушник антимагічного обладнання, а й з кінцівок решти трьох охоронців.

Не було нікого, хто б залишився б стояти перед Тацуєю. Щоб бути в безпеці, він сканував всі тіла, всіх охоронців своїм «поглядом» і розібрав всю вогнепальну зброю та вибухівку, яку вони мали, магією Розпаду.

Тоді ж, Тацуя, магією, розрізав замок кімнати, де утримували Канопуса.

«Трайдент», в правій руці, він повернув у кобуру. У його лівій руці досі залишався підібраний, ворожий пістолет.

Легко відкривши рукою двері, що відчинялися на зовні, Тацуя не зайшов до кімнати.

Минуло близько десяти секунд.

З кута кімнати, що був у сліпій зоні від входу, вийшла висока постать і стала перед Тацуєю.

Борода чисто виголена, а темно каштанове волосся акуратно зачесане. У зіницях карих очей не було кольору зморення. Не було жодної пошарпаності, яке очікуєш, кажучи про ув’язненого.

– Майор Бенжамін Канопус, наскільки я розумію?

Він знав, хто ця людина. Це було необхідно, як початок розмови.

– Саме так. А ти?

– Виконую запит від сенатора Ваєтта Кертіса.

– Гранд?

Тацуя на мить був збентежений словами Канопуса, тому що не розумів значення, але поки що вирішив інтерпретувати їх, як гранд-анкел16. ...Можливо, це почесне звертання, що використовувалося в родині, але Тацуї було достатньо, що він посилається на Ваєтта Кертіса.

– Це для вас.

Тацуя передав Канопусу перстень, який йому довірили через капітана Вірджинії.

Канопус кілька секунд подивився на дрібно вирізьблений герб на печатці кільця, а потім надягнув каблучку на лівий мізинець.

– Дійсно.

Коротко зазначив Канопус і кивнув. Кільце, здається, було достатнім доказом посланця.

– Мене попросили влаштувати вашу втечу з в’язниці.

– Зрозумів.

Канопус не запитав про причини чи особу Тацуї. Тацуя розсудив, що, схоже, інструкції Ваєтта Кертіса, для Канопуса були непорушними.

– Якщо ви не проти, можете відвести мене до підлеглих, яких арештували зі мною?

Замість відмови, промовив Канопус, не рушивши ногами, хоча і не наполягаючи.

– Зрозуміло. Ви знаєте, де їх утримують?

– Знаю. Я проведу.

– Гаразд. Ось візьміть.

Погодившись на пропозицію Канопуса, Тацуя віддав пістолет, який він підібрав на даху.

– ...Ви впевнені, що до цього?

– Це не стане заміною бойового девайса, але це для самооборони.

Канопус полюбляв бойовий девайс, що поєднував японські мечі та CAD. Він злегка нахмурився від слів Тацуї, мабуть, тому, що він напружився, що той знав його стиль бою.

– Це допоможе.

Однак Канопус відповів лише цим і пішов до сходів.

Канопус і Тацуя попрямували до будівлі в’язниці приблизно за двісті метрів.

По дорозі їх не атакували. Канопус був здивований, побачивши, що автоматичні турелі були точно знищенні, але Тацуя, що йшов позаду, цього не помітив.

За розмірами, будівля була майже такою ж, як та, в якій утримували Канопуса, але кількість кімнат була значно більшою. Очевидно, будівля, де утримували Канопуса, призначена для старших офіцерів, а ця — для в’язнів, статусом по нижче.

Канопус провів по коридору, час від часу демонструючи жестами, що помітив ознаки присутності та піднявся по сходах. Він зупинився перед дверми майже в середині коридору, другого поверху.

– Тут.

Мовчки кивнувши на слова Канопуса, Тацуя витягнув бойовий ніж з щитком для кісточок пальців.

В момент замаху в низ, на ріжучій кромці утворилося силове поле магії Розпаду.

Ніж без опору розрізав засув на дверях.

– Молекулярний поділ? Ні...

Не відповівши на бурмотіння Канопуса, Тацуя відчинив двері, камери, що більше нагадувала казарму.

Пройшовши повз Тацую, що тримав двері, Канопус з обережністю увійшов до кімнати.

– Командувач!

– Ральф.

Проте напруга Канопуса ослабла, після голосу, що пролунав з глибини кімнати.

З посмішкою до нього підійшов стрункий молодий чоловік із рудим волоссям, укороченим на половину. Ця постать, була Ральф Алгол, перший лейтенант Першого підрозділу під безпосереднім командуванням Канопуса.

Канопус також повільно наблизився до молодого чоловіка.

Він зупинився за крок і витягнув руку для рукостискання.

Однак молодий чоловік раптово відштовхнувся ногами від підлоги й прослизнув повз Канопуса.

З ножем в руці, він намагався напасти на Тацую.

Однак відразу після того, як він почав кидок, молодий чоловік із зовнішністю Ральф Алгола потрапив під сайоновий потік.

Зовнішність молодого чоловіка змінилась.

Руде волосся і струнка фігура залишилися колишніми, але обличчя стало іншим.

– Переривання техніки?!

Голос Канопуса був досить гучним для шепоту.

Ефект від Переривання техніки Тацуї не обмежувався зняттям магії маскування чоловіка середнього віку, якого вже не можна було назвати молодим. Хода чоловіка стала непевною.

Тацуя викинув праву руку з ножем до чоловіка, який втратив контроль над тілом через потік мисленнєвих часток.

В живіт чоловіка врізався захист для пальців з титанового сплаву, а не спеціальне сталеве лезо. Отримавши удар в сонячне сплетіння, чоловік затрясся зі закатаними очима і впав на підлогу.

– Це член загону «Колдуелл17»...

Впізнав обличчя чоловіка Канопус, перевернувши його тіло. Його слова долинули до Тацуї, але він не попросив у Канопуса роз’яснити, що таке Колдуелл.

Ситуація цього не дозволяла.

Через відчинені двері, вкинули предмет розміром з кулак.

– Граната?!

Крик Канопуса відповідав відчуттю Тацуї.

Канопус перекинув стіл і ліг за ним.

Тацуя магією відкинув гранату назад. У такій ситуації, магія, активована Флеш кастом, активована штучною Областю магічних операцій, повністю компенсувала нестачу потужності, більшою, ніж достатньою, швидкістю.

Проте ворог також був сильним. Граната, кинута Тацуєю, відскочила біля входу і повернулася в камеру. Двері були відчинені. На дверній проймі розгорнули об’єктний бар’єр.

Тацуя активував магію Польоту.

Потужність вибухової речовини обернено пропорційна кубу відстані. На підлогу лягали для того, щоб уникнути прямого удару осколками, але враховуючи відстань від місця вибуху, в даній ситуації, відстань до гранати, що лежала на підлозі, більша якщо піднятися до стелі, ніж якщо лягти на підлогу.

Крім того, магія Польоту включала техніку побудови повітряного кокона навколо тіла, щоб зменшити опір під час польоту. Цей кокон був достатньо міцним, щоб витримати відносний зустрічний вітер у кілька сотень кілометрів. Якщо йдеться про вибух невеликої бомби, простежується ефект щита.

Однак кмітливість Тацуї, в цій ситуації, виявилася не надто корисною.

Граната вибухнула. Вибух був не потужний.

Замість енергійного розкиду осколків, енергійно поширився чорний дим.

«Димова граната»

Тацуя перервав магію Польоту і стрибнув на підлогу. Якщо супротивник має на меті заблокувати ваше поле зору, приклеївшись до стелі ви будете гарною цілю.

Результати аналізу диму відобразилися на забралі шолома.

... Несмертельний...

... Паралітичні компоненти відсутні...

... Компоненти сльозоточивого газу відсутні...

... Незначне пошкодження органів дихання та рогівки...

«Іншими словами, це просто димова завіса, що позбавляє зору.»

Тацуя відчув зникнення об’єктного щита, що блокував вихід.

Поле зору, відображене на візорі шолому, автоматично перейшло в інфрачервоний режим. Проте в кімнату не проникнуло жодної фігури.

Та все ж «погляд» Тацуї вловив «фігуру» чоловіка, що мчав безшумно.

Фігура відновлена з інформації, була одягнена в костюм, що узгоджував випромінення інфрачервоних променів із зовнішньою температурою та забезпечував огляд за допомогою ультразвукових хвиль. Вона не носила окуляри для ультразвукової візуалізації, тож це, мабуть, особлива майстерність цієї людини. Наче як «людина-кажан».

У будь-якому випадку, якщо вона направила на нього зброю, вона повинна бути відбита. Тацуя відбив ворожий клинок кастетом правої руки, а лівою рукою схопив чоло противника. І в такому положенні активував магію вібрації. Вібраційна хвиля передавалась через ліву долоню.

Ця вібраційна хвиля була створена штучною Областю магічних операцій. Вона не повинна бути смертельною.

Але вона була достатньо сильною, щоб викликати струс мозку.

«Людина-кажан» впала на коліна. Здавалося, він впав трохи дивно, але навіть якби він вдарився головою, Тацуя не міг дозволити собі бути обережним.

Перш за все, у нього не було на це часу.

Наступний ворог наближався з іншого боку, до полеглого. І не лише один чи два. Загалом вісім осіб.

«Це межа?»

Досі Тацуя бився так, щоб не вбивати охоронців. Його попросили забезпечити втечу з в’язниці Канопуса і знищити Паразитів. Це не включало вбивства американських солдатів, що не були Паразитами. Про заборону на вбивство зараз теж не йшлося, але Тацуя не любив розводити зайву ворожість.

Але це не було в пріоритеті перед виконанням місії.

Зовні, в середину влетіло гарматне ядро. Воно нагадувало, м’яч, що використовувався в легкій атлетиці, але летіло воно до Тацуї по прямій, а не з гори по дузі. Зі швидкістю близько двісті кілометрів на годину. Не було жодних ознак дії магії. Схоже, ядро було прискорене магією лише в момент пострілу.

Малюючи дугу, до нього наближалось щось на зразок катани. На перший погляд, це була просто пластина, але гостро заточені краї покриті високоміцною смолою. Знову ж таки дії магії не було. Схоже, магією були задані швидкість, кут і кількість обертань картки так, щоб траєкторія, вигнута через невелику деформацію на карті, перетиналась з ціллю.

Обидві атаки були призначені для уникнення магічного виявлення.

Тацуя «розклав» залізну кулю і картку і прострелив серця восьми нападників.

На намір вбивства, що прийшов спереду від ніг, він кинув ніж.

Горло «людини-кажана», що, попри струс мозку, збирався запустити в Тацую підпружинений дротик, було прорізане і він помер.

Рудий, якого він переміг першим, не рухався. Схоже, бій підійшов до кінця.

Тацуя створив легкий потік повітря і видув димову завісу, яка все ще залишалась в кімнаті, у коридор.

– Знищив Колдуелл, не давши їм нормально атакувати...

Канопус, що встав із-за поваленого столу, пробурмотів тоном, що не міг приховати його здивування.

– Колдуелл, це назва їх загону?

Керований раптовим зауваженням Канопуса, запитав Тацуя.

– Саме так. Загін Іллігал MAP Колдуелл. Це один з провідних підрозділів нелегальних вбивць у Штатах...

Канопус дивився на Тацую не з захопленням, а зі засторогою.

– Хіба вбивці не повинні атакувати несподіваними атаками?

Тацуя мав на увазі, що не варто боятися вбивць, що атакують в лоб, але це не було ні скромністю, ні хвастощами, це було просто висловлювання, щоб підтримати розмову.

– Натомість скажіть, загальна чисельність загону Колдуелл, загалом десять осіб?

Це все, що хотів запитати Тацуя. Тобто його цікавило, чи залишилися ще вороги.

– А, так. В Іллігал MAP є ще один загін під назвою «КонНебула18», який тут утримують, але він спеціалізується на медових пастках. В цій ситуації вони не з’являться.

– Зрозумів.

Тацуя оглянув камеру «Поглядом духів». Щоб перевірити наявність пасток і засідок і знайшов дещо інше.

– Майоре. Під ліжком хтось зв’язаний. Часом не ваш підлеглий?

Канопус кинувся до ліжка і зазирнув під нього.

– Ральф!

Рудий молодий чоловік, якого витягли, Ральф Алгол, здавалося, не прокинувся, навіть коли його трусили, можливо, тому що його накачали ліками.

Розв’язавши Алгола, Канопус закинув його собі на ліве плече, закинув верхню частину його тіла на спину, а ноги на перед, обхопивши лівою рукою.

– Здається його життю нічого не загрожує, тому думаю, що краще давати йому спокій?

– Ні беремо з собою.

Не прислухався до поради Тацуї Канопус.

Тацуя не наполягав на своїх, щойно сказаних словах. Він не намагався переконати Канопуса.

– Ви хочете взяти лише одного підлеглого?

Натомість запитав він.

– Вибач. Є ще один.

– Зрозумів. Поквапимось.

Канопус кивнув на слова Тацуї та побіг з Алголом на плечі.

Без особливого опору, вони врятували лейтенанта Аріана Лі Шаулу з будівлі, де утримували лише жінок. Лейтенанта Шаулу, на відміну від лейтенанта Алгола, не зв’язали та не приспали.

Тацуя підозрював в цьому пастку. Але з пасткою чи без, він чинитиме однаково.

– Викрадемо машину. У вас є щось на прикметі?

До місця де стояв повітряний автомобіль треба було подолати невелику відстань. Можна було злетіти з трьома пасажирами на борту, але мобільність значно зменшиться. Було незрозуміло, наскільки Канопус і Шаула зможуть захиститися від пострілів без CAD, а Алгол ще не отямився. Втечі з функцією польоту Фрід Сюїт, хотілося б уникати наскільки це можливо.

– Перед арсеналом стоїть машина загального призначення.

На питання Тацуї, відповіла саме Шаула.

– Я бачила її зі своєї камери. Сюди.

Передбачивши питання «звідки це їй відомо» Шаула збиралася провести Тацую та Канопуса.

– Зачекайте. Будь ласка, направляйте позаду.

Однак Тацуя зупинив її, обігнав і закрив спиною.

На обличчі Шаули з’явилося збентеження. Вона не могла зрозуміти, як можна пустити за спину того, кого лише нещодавно зустрів.

Вона поглядом запитала Канопуса: «що це означає?» Однак Канопус лише похитав головою і не відповів.

Він здогадувався про справжню особистість Тацуї. Інформація про Тацую закарбована в його пам’яті, як особливо обережну ціль першої категорії. Тому він не міг зрозуміти нестачу пильності Тацуї більше ніж Шаула. ...Для Тацуї це було просто те, що він може «бачити» спиною.

Як і очікувалося, перед арсеналом була охорона.

Близько півсотні чоловік. Еквівалент одного взводу. Забагато для звичайної охорони. Схоже, вони чекали на Тацую та інших. Як він міг «бачити», серед них були навіть досить сильні маги.

Вони були по інший бік будівлі й прямої лінії звичайного зору не було. Проте, схоже, не лише Тацуя помітив їх, інша сторона теж їх помітила. Солдати взводу відразу спрямували стволи в перед.

Зброя в їх руках була бойовими девайсами. Послідовність активації, що розгорталась — це магія Руху «Вигин лінії вогню».

Магія що лише раз згинає, викривляє траєкторію польоту об’єкта. Вона в основному використовувалася для стрільби по ворогах, що ховалися за щитами.

Тацуя дістав «Трайдент» і натиснув пусковий гачок.

З бойових девайсів охоронців були випущені боєприпаси та одночасно активувалася магія Тацуї.

Кулі охоронців пішли по прямій, не вигинаючи траєкторію. Це було результатом того, що Тацуя випустив «Переривання техніки», націлене на «магічну послідовність «Вигину лінії вогню»».

Через свій характер, бойовий девайс не міг забезпечити повноцінно автоматичну стрільбу. Попри те, що забезпечувалася певна автоматизація, за допомогою CAD, маг не поспівав з обробкою. Усі кулі, випущені чергою потри, йшли по прямій, іншими словами зникли в порожнечі, охоронці знову намагалися активувати послідовності активації

Однак магія Тацуї була активована раніше.

Близько половини, з п’ятдесяти солдатів, похитнулися, з їх правих суглобів бризнула кров, і через невеликий проміжок часу це ж сталося з рештою. Наступної миті, кров так само потекла з суглобів лівих стоп і всі відразу впали на землю.

Крім того, в суглобах обох рук були пробиті невеликі отвори, охорона численністю в один взвод була повністю виведена з ладу. Тацуя вирішив припинити стримуватися раніше, але ця атака була результатом переосмислення того, що знищення одного взводу тут, може привести до неприємних наслідків.

Якщо супротивник є магом, існує ризик отримати контратаку, навіть якщо кінцівки знерухомлені. Але на цей випадок, Тацуя був готовий знову розійтися. Та не в тому сенсі, що був готовий прийняти удар на себе, а був готовий знову стати серйозним і вбивати.

Побачивши, що охорона наразі виведена з ладу, Тацуя вибіг з тіні будинку.

Канопус і Шаула з напруженими поглядами йшли за ним. Навіть для них, двох з еліти Зірок, бойова сила Тацуї була жахливою.

– Молекулярний поділ... Джавелін? – промовила Шаула. Причиною її приголомшення було те, що вона помилково прийняла магію часткового розпаду Тацуї за «Молекулярний поділ — Джавелін», який використовувала Зої Спіка з четвертого підрозділу Зірок. Звісно, результати були дуже схожими.

Під небом, де навіть сонце згасло, і навіть на заході панувала темрява, Тацуя та інші кинулись до універсального, чотирьох колісного транспортного засобу. На водійське сидіння сів Канопус. Шаула та Алгол, який ще не прокинувся, розмістились позаду.

Тацуя знайшов зброю у солдатів, що лежали неподалік і став біля переднього пасажирського сидіння.

Він повернув свій CAD «Трайдент» до кобури, а Канопус поглянув на нього, щоб поквапити його сісти на борт.

«Відсутність людей підтверджено.»

Всередині нікого не було.

«...Отримання інформації про структуру об’єкта.»

При розбиранні вогнепальної зброї або бойової машини на частини необхідно отримати інформацію про механічну структуру об’єкта. В міру того, наскільки складний і великий об’єкт, кількість інформації збільшується.

У разі «відновлення» потрібні як інформація про структуру об’єкта, так і про склад матеріалу.

Однак у випадку з «Туманним розсіюванням», що розкладала об’єкт до елементарного рівня, для цього можна було виокремити лише інформацію про склад матеріалу. Розмір і механічна складність об’єкта не мали значення. При «розкладанні» великого об’єкта, Тацуї менш обтяжливо «розкласти» його до елементарного рівня, ніж «розкласти» на частини.

Тацуя активував «Туманне розсіювання» на арсеналі та всій зброї, що в ньому зберігалась.

Обриси триповерхового будинку, без вікон розмились.

Наступної миті він зник, як ілюзія.

Залишки арсеналу розвіялися пилом.

Шула поспішно закрила вікно, коли пил увірвався в середину.

Тацуя швидко сів на пасажирське сидіння і гукнув Канопусу, який з широко відкритими очима повністю розгубився, – Рушаймо.

Перед воротами, що розділяли територію в’язниці та зовнішню частину, розмістилася така ж кількість охоронців, як перед арсеналом.

Однак реакція Тацуї відрізнялася від попередньої.

Він дістав гранату, яку підібрав у охоронця перед арсеналом.

– Гей!?

Не звертаючи увагу на знервований вигук Канопуса, Тацуя відкрив вікно і витягнув чеку гранати. Система поводження з цим типом зброї, майже така сама, як сто років тому.

Граната викинута правою рукою, магічно прискорилась і полетіла до шеренги охоронців.

Ворожі маги намагалися втрутитися в траєкторію гранати, але Тацуя, наче так має бути, «розклав» магічну послідовність «Вигину лінії вогню».

За принципом дії магії, було протипоказано використовувати кілька магій на одному явищі чи об’єкті. Якщо цей принцип порушується, часто лише один тип магії досягає успіху, оскільки це збільшувало необхідну силу втручання в подію та дасть додаткове навантаження на оператора. При найгіршому результаті, всі спроби магії часто зазнають невдачі.

У добре тренованих групах, таких як регулярна армія, суворо дотримувались цього принципу. Навіть у цьому випадку, лише один маг діяв, щоб не допустити досягання гранатою цілі.

І його магію було зведено нанівець. Попри те, що вони були розгублені від цієї несподіваної події, охоронці знову спробували відбити гранату за допомогою тієї ж магії.

Цей раз був останнім, коли можна було змінити траєкторію.

Тацуя нейтралізував і другий «Вигин лінії вогню», й граната наблизилась до голів охоронців.

Та однією гранатою справа не обмежилась.

Тацуя вкрав перед арсеналом чотири гранати. Він, одну за одною, кинув їх в солдатів, що вишукувалися перед воротами, щоб не дати Тацуї і його групі втекти.

Гранати вибухнули над шеренгою в трьох метрах над землею.

Над головами солдатів розлетілися гострі осколки.

Щоб захиститися від осколків, охоронці присіли й закрили голови руками.

Солдати відвернули погляди від машини, на якій їхав Тацуя та інші.

Коли вони підняли погляди на гудок клаксона, той що здавався невеликим через відстань, міцний чотирьох колісний автомобіль загального призначення, вже був прямо біля них.

Охоронці в одній шерензі рефлекторно втекли зі шляху чотирьох колісного транспортного засобу.

Солдати, що зібралися в шерензі перед брамою, становили приблизно четверть.

Решта, три четверті бійців, обстрілювали чотириколісний автомобіль.

Однак машина, яку викрав Тацуя, хоча і була автомобілем загального призначення, був військовим броньованим автомобілем. До того ж цілі досягло близько десяти відсотків ворожих куль. Постріли охоронців не завдали шкоди автомобілю, яка б зупинила його.

Чотирьох колісний транспортний засіб, під керівництвом Канопуса, втік з території в’язниці, проїхавши через ворота, металеві ставні яких стер Тацуя.

До того, як вони втекли з території в’язниці Мідвей не було транспортних засобів чи гелікоптерів, які б переслідували їх. Малоймовірно, що американські військові відпустять вторженця та в’язнів, тому, ймовірно вони знаходяться в процесі перегрупування.

– Зупиніть.

Побачивши аеромобіль, Тацуя сказав Канопусу зупинити транспортний засіб.

Він сів на водійське сидіння аеромобіля й через відчинені двері крикнув Канопусу і Шейлі.

– Сідайте..

Двоє не розгубилися з дурними виразами. Канопус витягнув із заднього сидіння Алгола, закинув на плече і підбіг до аеромобіля.

Шейла сіла на заднє сидіння аеротранспорту і допомогла розмістити там без свідомого Алгола.

– Двері закривати не треба.

Кивнувши на зауваження Тацуї, Канопус обійшов навколо позашляховика і сів на пасажирське сидіння.

Він одним рухом закрив четверо дверцят одночасно.

– Що це? Автомобіль-амфібія?

Мимоволі запитав Канопус, коли оглянув незвичний автомобіль в серединні, його вікна не відчинялись, а там, де у звичайного автомобіля був багажник, було встановлене невідоме обладнання.

– Ні.

Відповідаючи, Тацуя активував магію Польоту.

– Це аеромобіль.

Канопус вдихнув, а Шаула злегка скрикнула. З таким звуковим фоном, Тацуя різко підняв повітряний автомобіль.

◊ ◊ ◊

– З повітряного автомобіля містера Шіби надіслано сигнал про повернення.

Після слів зв’язкового, місток загудів.

– За тридцять хвилин від вильоту і двадцять хвилин на саму роботу?.. Чи відома шкода нанесена в’язниці Мідвей?

Запитав у офіцера служби розвідки капітан атомного підводного човна «Вірджинія», капітан Майкл Кертіс.

– Здається, що проти корабельні гармати, зенітні гармати та протипіхотні установки — усі знищені. Також зник арсенал.

Дав чітку відповідь підлеглий, оскільки капітан Кертіс заздалегідь наказав збирати інформацію з в’язниці Мідвей.

– Чиє пошкодження самих будівель в’язниці?

Трохи здивовано, запитав у підлеглого капітан.

– Серйозних пошкоджень не виявлено.

«На диво не чіткий результат...»

Прошепотів в думках капітан Кертіс, і відразу передумав «Ні».

«Обмежений збиток, у цьому випадку, слід тлумачити як доказ того, що зловмисник міг собі це дозволити.»

«Мідвей — це військова в’язниця і водночас база постачання, що доповнювала Перл і Гермес.»

«Знадобилося всього двадцять хвилин, за умов що він стримувався, це значний провал...»

« … Тацуя. Якби ти не був гостем дядька, «Вірджинія» з усією своєю силою затонула б.»

«Я хотів би й надалі мати з тобою добрі стосунки.»

– Підготуйтесь до швидкого спливання. Підготуйте посадкову палубу до прибуття «аерокара». І повідомте про це містера Шібату.

Капітан Кертіс приховав свої внутрішні хвилювання і наказав екіпажу виконати свою початкову роль.

Минуло близько семи хвилин, як було отримано сигнал про повернення. Над морем, під яким ховалася «Вірджинія», з’явився повітряний автомобіль.

З нічного моря сплив велетенський корпус «Вірджинії». Повітряна машина не кружляла над ним, наблизилася і зупинилася прямо над атомним підводним човном, що сплив.

Зовнішня оболонка «Вірджинії» роз’їхалась і з’явилась злітно-посадкова палуба.

Аеромобіль опустився вертикально і безшумно приземлився на палубу.

До нього підбіг екіпаж.

Першим, з переднього пасажирського сидіння, вийшов Канопус, а за ними з правих задніх дверей на палубу вийшла Шаула.

Канопус витягнув з машини непритомного Алгола. Екіпаж, що наблизився, допоміг і поклав того на ноші.

Саме після цього з аеромобіля вийшов Тацуя.

– Перш за все, вітаємо з успіхом першого етапу місії.

Звернувся до Тацуї Кацушіґе, який з’явився позаду членів екіпажу, що вже почали заправляти, заряджати конденсатори великої ємності.

– Дуже дякую.

Відповів на привітання Кацушіґе Тацуя, відкривши забрало шолома.

– Незабаром ти нанесеш повторний візит? Звіт главі родини залиш на мене.

– Покладаюсь на вас.

Тацуя легенько вклонився, на пропозицію Кацушіґе.

– Якщо можливо, не могли б ви повідомити про порятунок майора Канопуса на острів Міякі.

Піднявши обличчя потім попросив він у Кацушіґе.

– На жаль, це не можливо. На Міякі не має того, хто б міг прийняти телепатичний зв’язок.

У цій операції звіт перед головою родини має бути зроблений з використанням спеціальних навичок телепатії. У родини Йотсуба є лише кілька людей, які мають телепатичні здібності, здатні до такого зв’язку на великій відстані, і всі вони підпорядковуються безпосередньо голові родини. Цього разу глава родини позичила цінну талановиту людину Кацушіґе.

– Ось воно як.

– Дозвольте мені додати до повідомлення голові родини запит на повідомлення на острів Міякі.

Замість того, щоб відповісти на прохання Тацуї, він пообіцяв нагадати головному дому передати звіт на Міякі, Міюкі та Ліні.

Тацуя завершив швидку зарядку повітряного автомобіля, менше ніж через десять хвилин після приземлення, він знову був готовий до вильоту.

Невдовзі після цього відбулося телепатичне спілкування з головою родини.

І звістка про порятунок Канопуса була негайно передана від головного дому на острів Міякі?

◊ ◊ ◊

Одразу після отримання звістки про напад на Мідвей, база Перл і Гермес була зайнята підготовкою до виступу.

Початкова мета полягала в тому щоб відбити противника, який атакував базу Мідвей.

Однак після звістки про те, що нападники, які викрали майора Канопуса, першого лейтенанта Алгола та лейтенанта Шаулу, втекли з острова Санд на невеликому літальному апараті, бойовий склад залишився на місці, а задача задіяння зенітних та проти корабельних есмінців та винищувачів була змінена на переслідування зловмисника.

В той час як усі солдати, що висувалися і солдати, що залишалися на базі метушилися, Реймонд, що не був військовим, відвідав Мінору в лікарняній палаті Мінамі.

– Чи не Тацуя атакував Мідвей?

Можливо тема підготовки до початку операції не надто підходила для дружньої розмови, але самого Реймонда вона явно цікавилась. – Можливо, — кивнув на запитання Мінору.

– Поки що повністю приховати сліди магії може лише пан Тацуя.

– Маєш на увазі крім тебе, Мінору?

– Я просто обманюю. Я не можу її приховувати настільки добре, як пан Тацуя.

Серйозно похитав головою на дружнє піддражнювання Реймонда Мінору.

– О, зрозуміло.

З замороженим обличчям відповів Реймонд.

– Ну, гаразд.

Але незабаром він повернувся до радісного обличчя. Нинішня ситуація була неспокійна, і, схоже, подобалася «Семи Мудрецям», Реймонду Ес Кларку.

Майор Антарес і лейтенант Саргас також вирушають на есмінці «Шевалье». ...Що?

Це «Шаберія»?

Мінору подумав, що не важливо як він там називався, але Реймонд, здавалося, не міг залишити це так, тому він дістав свій мобільний пристрій і увів запит.

– О, все-таки «Шевальє». Також, разом з ним, з порту вийде «Шангрі-Ла». Схоже, буде відправлено більше десяти палубних літаків «Хорнед Овл19».

– Правда?!

«Шангрі-ла» - авіаносець, портом приписки якого є Перл і Гармес, а також аеродром для бази. «Хорнед Овл» під кодовим ім’ям «F»- сто сорок один, багато цільові літаки з відмінними характеристиками малої помітності, виступали основними палубними літаками «Шангрі-Ли».

Загалом на «Шангрі-Лі» розташовувалося шістдесят «Хорнед Овл». Іншими словами, буде відправлено одну шосту частину. Цілком природно, що Мінору це здивувало.

– Тільки цей факт говорить наскільки небезпечним вважають Тацуєю. Я вважаю, що це розумне рішення.

Мінору не спростував це висловлення Реймонда. Він вступав в магічний бій з Тацуєю лише на міжособистісному рівні, але розумів, на рівні почуття, що справжня цінність Тацуї полягає у широкомасштабних битвах, вище тактичного рівня. Те, що сталося на Мідвей, було лише демонстрацією цього. Тацуя — це загроза, що може знищити військову базу навіть без використання стратегічної магії. Військова реакція USNA ні в якому разі не була перебільшенням.

– Не думаю, що ця база стане перепоною Тацуї. ...О, схоже, «Шевальє» і «Шангрі-Ла» віддаляються. Майор Антарес і лейтенант Саргас віддаляються.

Гавань було не видно з вікна лікарняної палати, але Реймонд, схоже, відчув їх через канал, що пов’язував Паразитів.

– Мінору, я думаю, що зараз, саме час.

Слова Реймонда були нагадуванням.

– Що?

Запитуючи у відповідь, Мінору якось зрозумів, що має на увазі Реймонд.

– Якщо Тацуя зайшов так далеко, цього разу тобі не втекти. Ти не збираєшся битися з ним? Тоді в тебе є лише один шанс. Зараз на цій базі залишилася лейтенант Спіка.

Те, що сказав Реймонд, було вірно.

Націй морській базі, штучному острові, не втекти. Де б не сховався, від «погляду» Тацуї не втечеш. Для використання «Костюмованого параду» і «Примарного кроку» тут занадто мало місця. Якщо є намір продовжувати тікати, то нічого не залишається, окрім як піти до моря.

– ...Це марно.

Однак Мінору безсильно похитав головою.

– Пані Мінамі досі не можна пересувати.

Мінамі ледве оговталася від шкоди, отриманої днями внаслідок необдуманого використання магії. Через систему самозахисту, яка пригнічує свідомість, більшу частину дня вона проводила у сні, що пригнічує подразнення зони несвідомого та заспокоює руйнування Області магічних операцій. Якщо застосувати потужну силу ззовні, свідомість буде примусово пробуджена, що, ймовірно, спровокує перегрів в Області магічних операцій.

– Гей, Мінору тікати маєш лише ти один. Поки ти живий, у тебе буде можливість повернути її.

Мінору видавався шокованим.

Ставлення Реймонда було не таке цинічне, як зазвичай, коли він ставиться до всього, як до видовища. Мінору чомусь здалося, що той від чогось, відверто хвилюється за нього і Мінамі.

– Ні... це не можливо.

Але Мінору не міг погодитися зі словами Реймонда.

Він відчував, якщо відпустить тут Мінамі, то ніколи не зможе дотягнутися до неї. Ні, Тацуя, ні Міюкі не настільки доброзичливі суперники. Вони більше не дозволять йому скористатися можливістю.

Але понад усе, він не хотів розлучатися з Мінамі.

Не для того, щоб вилікувати її. І не для того, щоб взяти відповідальність за посилення її симптомів. Простіше кажучи, він сумуватиме.

– Мінору...

Реймонд більше не говорив нічого, щоб примушувало до втечі. Чи дійсно він змінив думку, чи через примху, здавалося він дійсно хвилювався за Мінору.

– ...Зрозумів. – Тоді я теж піду з тобою.

– Га?! Ні, це не правильно!

Слова Реймонда шокували Мінору.

– Реймонд, це не можливо, ти не можеш не втекти! Якщо тебе спіймає пан Тацуя, проєкт Діона стане змовою Паразитів!

Прямого зв’язку між Паразитами та проєктом Діона не було. Але Тацуя міг би легко перекрутити факти, щоб розгромити спрямовану на нього змову. Мінору відчував побоювання, що Тацуя без вагань зробить подібне.

– Якщо це станеться, це більше не буде проблема лише твоя і твого тата. Це може призвести до проблем довірою до Америки й навіть порушити світовий порядок.

Мінору завжди діяв виходячи з особистих почуттів. З цієї причини, він не шкодував, навіть коли зійшов зі шляху людини. Але він не хотів спричиняти проблеми суспільству.

– І добре. Так теж буде цікаво.

З невинним обличчям посміхнувся Реймонд. Такий вираз говорив про те, що він розумів сказане Мінору.

– Реймонд!

– Я теж більше не людина. Не має значення, що станеться зі світом людей. До того ж це правда, що проєкт Діона був змовою національного рівня. Навіть якщо світ критикуватиме Штати, вони самодостатні.

– Однак...

– Мінору.

Реймонд посміхнувся, перебиваючи заперечення Мінору.

– Я хотів би побачити твоє майбутнє, а не тенденції нації та світу.

На несподівані слова, Мінору розширив очі..

– Ви, люди, як би сказати... Це дуже романтично. Мені здається, за вами цікавіше спостерігати, ніж за будь-якою парочкою в кіно. Чесно кажучи, я вам дуже заздрю.

– ...

– Тому я хочу побачити кінець вашої історії. І я хочу, щоб це був щасливий кінець.

Сором’язливо посміхнувся Реймонд.

– Мінору, щоб у тебе був щасливий кінець, зараз, ти маєш тікати.

– Реймонд...

Реймонд, який, маніпулюючи дезінформацією, спричинив друге пришестя Паразитів в цей світ.

І Мінору, який перестав бути людиною, вбив свого діда і спричинив масову плутанину.

Попри їх передісторії, зараз між ними двома була добра і розуміюча атмосфера ...Але у цьому світі існує не лише доброта.

– Це було б проблематично.

Мінору і Реймонд обернулися на раптовий голос і звук енергійно відкритих дверей.

Вони були захоплені розмовою. Принаймні, вони нічого іншого не помічали.

Тому були необережні настільки, що не помітили навіть наближення родича.

Обернувшись, вони побачили Зої Спіку, що вказала в їх сторону вказівним пальцем правої руки.

Бризнула кров.

– Мінору!

Щойно двері відчинилися, «Молекулярний поділ Джавелін» пробив груди Мінору.

– Травма не смертельна.

– Що ви робите?!

Спіка холодно поглянула на Реймонда, що запнувся.

– Замовкни.

– !..

Жодна шкода Штатам не припустима. Я попрошу вас трьох зараз же поїхати звідси.

– Чому?..

З болем запитав Мінору, тримаючись за груди, схилившись вперед.

– Кудо Мінору. Реймонд Кларк. Якщо японці отримають докази того, що Армія Штатів переховувала ваших Паразитів, це стане дипломатичним недоліком для Штатів.

– ...Мінамі все ще потребує спокою. Вона стала такою через вашу сутичку.

– Цього б не сталося, якби ви сюди не приїхали.

Відхилила речення Мінору Спіка. І подала сигнал солдатам, що чекали позаду.

В лікарняну палату увійшло четверо солдатів. Вони націлили стволи на Мінору, Реймонда і Мінамі.

– Якщо ви слухняно підете з нами, ми вас не вб’ємо.

– ...Якби це були лише ми, ми б погодилися піти з вами.

Піднявся Мінору. У його голосі не було болю, а на грудях, з яких він опустив руку, яку до них притискав, були лише плями крові

– Ти?!

Спіка помітила, що рана зникла і поспішала побудувати магію.

Але більше вона нічого не могла зробити.

Вона навіть не могла крикнути.

Тіло Спіки запалало.

Горіли й тіла солдат, що увірвалися до кімнати.

Магія системи Вивільнення «Займання людського тіла.»

Зводить нанівець магічний захист людського тіла, а потім примусово витягає електрони з молекул, що складають клітини та вивільняє їх назовні. Її називають «Займанням людського тіла», оскільки виділення, що відбуваються на шкірі, виглядають як феномен самозаймання людського організму, але насправді, це жахлива магія, клітини на молекулярному рівні, позбавляються електронів, що використовуються для молекулярного зв’язку.

Швидкість активації магії Мінору була вищою, ніж у Спіки, і швидшою, ніж швидкість, з якою добре треновані солдати натискали на курок.

У лікарняній палаті вогню не було. Звичайно і на ліжку, як і самій Мінамі.

Мінору чудово контролював розряд, що утворювався при цьому «Запалюванні людського тіла».

Спіка і четверо солдатів безслідно зникли з цього світу за короткий проміжок часу.

З «попелу» вирвався Паразит. Основне тіло Паразита, що існувало в Спіці.

Мінору легко спіймав його і помістив у своєму тілі.

– ...Реймонд.

Мінору назвав ім’я Реймонда беземоційним голосом.

– А, ага.

Схоже, я теж не можу тут залишатися. Втікаємо разом.

– ...Зрозумів.

Кивнув гарчанням Реймонд, тоном, що суперечив його словам.

– Почекаєш трохи в коридорі?

– ...Звісно.

Сказав Реймонд, і вийшов з кімнати.

Закриваючи двері, Реймонд вловив поглядом, Мінору, що з печальним виразом стояв біля ліжка Мінамі.

Тієї ночі на базі Перл і Гермес загорілося безліч вогників, що нагадувало феєрверк.

Кількість вогнів дорівнювала кількості людських життів.

Мінору та Реймонд полишили базу Перл і Гермес на відремонтованому транспортному човні «Корал», підкоривши вцілілих з бази страхом.

◊ ◊ ◊

Майор Антарес і Лейтенант Саргас, які відправилися на есмінці «Шевальє», дізналися про смерть лейтенанта Спіки, майже, в реальному часі.

– Командувач...

– Не можливо. І не має сенсу.

Відповів Антарес, на недоказане запитання Саргаса.

Саргас не став заперечувати це рішення. Він знав, що це неможливо і безглуздо, тому і не договорив слова «Повернемось назад?».

Нападників на Мідвей не можна залишити без уваги. На кону була не лише репутація армії штатів. Бойовий маг, що на самоті взяв штурмом Мідвей, продемонстрував здібності, які є загрозою, яку треба негайно знищити. Особливо якщо є ймовірність, що це був маг стратегічного класу, який спричинив «Палаючий Хеллоуїн». В такій ситуації і мови бути не може, що операцію слід перервати й повернутися на базу «Перл і Гермес».

Крім того, лейтенант Спіка мертва. Основне тіло, що жило в ній кудись поділося, але воно має тягнутися до місця серед них. Така суть Паразитів. Зараз нічого не можна було зробити.

... Якби вони знали, що Спіка була не єдиною жертвою, вони б наказали капітану розвертатися і негайно повернулися. Вони, мабуть, спробували б зупинити катастрофу, що впала на базу Перл і Гермес.

Однак ні Антарес, ні Саргас не мали «зору» як у Тацуї та Мінору. Можливо, вони змогли б помітити магію Мінору, що поширювала смерть, якби зосередили своє магічне сприйняття, у зворотному напрямку, але уся їх увага була спрямована на Захід, на Мідвей і далі.

До того ж катастрофа чекала їх не лише позаду.

◊ ◊ ◊

Приблизно через вісім хвилин, після повторного злету з «Вірджинії».

Тацуя зіштовхнувся з ворогом в повітрі, приблизно в ста кілометрах на захід від атола Перл і Гермес.

Повз нього пролетіли злиті з темрявою винищувачі. Для нормального літака, відстань на якій вони зайшли, можна було б описати як ненормальну.

На радарі аеромобіля нічого не було. Схоже, що суперник також мав високий ступінь прихованості.

Електромагнітний камуфляж аеромобіля також був ефективним проти видимого світла, але він далеко не прозорий. З погляду спостерігача, здавалося що він летів у димовій завісі, що відповідала погоді та освітленню. Наприклад, в нинішньому ясному нічному небі, він мав виглядати як туманна маса ультимативного кольору. Хороший пілот, можливо, зміг би помітити його з такої близької відстані.

Тацуя увімкнув рацію, яку позичив на «Вірджинії». Рація була попередньо налаштована на частоти, які використовувалися військово-морськими силами Штатів, для підтримування зв’язку між авіаносцями та літаками.

«UFO20?»

З динаміків пролунала фраза «UFO». Тацуя подумки схилив голову, але невдовзі зрозумів, що це повітряний автомобіль, яким він керував. Окутаний туманом і, власне кажучи, не випромінює тепла, він випромінює інфрачервоні промені з частотою, що відповідала зовнішній температурі, повітряний автомобіль, безумовно, є UFO (невпізнаним літаючим об’єктом).

Однак це був не той випадок, коли з цього можна було посміятися. Якщо військові літаки Штатів назвали цей аеромобіль «UFO», це означає, що його помітили.

Монітор на панелі приладів, був гнучко розділений вікнами для відображення різних даних і зображень. Деякі з них показали результати зіставлення винищувачів.

«F - сто сорок один «Хорнед Овл»».

Хоча за відчуттями Тацуї, вони поступалися нинішньому основному винищувачу військово-повітряних сил штатів «Крауд Хоук21», за загальною потужністю, завдяки своїй прихованості та здатні функціонувати на низькій швидкості, вони були більш придатними, як літаки палубної авіації.

«Якщо так, велика ймовірність, що поблизу знаходився авіаносець.»

Емоційно йому хотілося не звертати уваги на авіаносець і йти на порятунок Мінамі. Однак, враховуючи різницю швидкості між аеромобілем і палубними літаками, можна було зробити висновок, що вдарити їх слід саме тут. Хоча за маневреністю він не програє, повітряний автомобіль, який не здатний перевершити швидкість звуку, піймають, як тільки його наздоганятимуть по прямій.

«Не хотілося б завдати великої шкоди армії Штатів...»

Зовсім не думаючи про те, що його можуть збити, Тацуя увімкнув бортовий CAD, що був окремим, від пристрою польоту, обладнанням.

Прицілився він, своїм власним «поглядом». Два «Хорнед Овл» наближається один до одного з невеликою різницею у висоті, немов затискаючи аеромобіль.

Тацуя опустив аерокар вертикально вниз.

Черги куль пробили його залишкове зображення

Тацуї стало трохи простіше, оскільки вони вистрілили першими. ...Зрештою, те що він збирався зробити не змінилося.

Крім двох літаків, що розминулися зверху, він «побачив» вісім «Хорнед Овл», що наближалися по два з кожного боку. Він міг позбутися всіх одночасно, але вирішив обробити їх по черзі.

Тацуя активував «Туманне розсіювання» на двох «Хорнед Овл».

Залишивши пілота і крісло-катапультування, решта винищувача стала пилом, туманом і зникло.

Тацуя хвилювався, що система порятунку не спрацює належним чином і парашут не відкриється, але, схоже, його побоювання були марними. Пілоти повисли в нічному небі на парашуті і спустилися на поверхню моря. З погляду пори року та широти, здавалося, що турбуватися за їх життя було не варто.

Один з «Хорнед Овл», що щойно наблизились, випустив по аерокару ракету. Його не повинні були виявити за допомогою теплового, радіо та магнітного сліду. Це радіо керована ракета? Божевільний вчинок, якщо враховувати, що в низу, в морі, є їх колеги. Підсумував Тацуя.

І одночасно «розклав» ракету та один винищувач.

З рації пролунала лайка диявола. Слухаючи лайку пілотів, що спускалися з неба, Тацуя попрямував до атола Перл і Гермес, у пошуках авіаносця і бойових кораблів, що слідують за ним.

◊ ◊ ◊

Майора Антареса і лейтенанта Саргаса запросили на бойовий командний пункт.

– Це... Здається, літаюча машина на магії Польоту.

Трохи самовпевнено відповів Саргас, на запитання капітана, який командував з CIC22, замість містка. На моніторі, на який він дивився, закінчилося відтворення короткого кадру, надісланого з палубного літака Шангрі-Ли.

– Лейтенант. Хіба щось подібне вже використовується на практиці?

– Наскільки відомо вашому підлеглому, в нашій армії воно ще не використовується на практиці.

– Майор Антарес, що ви думаєте?

Капітан перевів погляд із Саргаса на Антареса.

– У мене така ж думка, капітан.

– Тоді це UFO з Японії?

– Згоден.

Саме FLT, з Японії, розробили магію польоту. Тому було розумно вважати, що невідома повітряна машина, що використовувала магію Польоту, є експериментальним літаком.

– Чому японці атакують базу Штатів...

– Супротивником не обов’язково може бути японська армія.

Заперечив бурмотіння, що вирвалося у капітана Антарес.

– Тим хто розробив магію Польоту, був Таурус Сілвер... Шіба Тацуя. Він є центральною фігурою тих «Йотсуба». Я думаю, що цей літальний апарат оригінальна розробка «Йотсуби».

– Усі F - сто сорок один не відповідають.

У важкій атмосфері прозвучали погані новини від штучного інтелекту, що спостерігав за небом.

– Радари досі не реагують на ворожий літальний апарат.

– Збільшити діапазон чутливості видимого світла!

Розчарованим голосом наказав штурму інтелекту капітан.

Усі датчики й так вже шукали UFO з максимальною чутливістю. Команда капітана означала надмірне навантаження на обладнання для спостереження за видимим світлом, але військовий штучний інтелект був запрограмований чітко виконувати накази, тому він не сказав щось на зразок, «існує ризик згорання датчиків».

– ...Виявлено UFO. Відстань дві NM

– Що?!

Відстань дві морські милі. Близько три цілих і сімдесятих кілометра. Одразу після того, як капітан підняв голос на рапорт, пролунав гучний сигнал тривоги.

На екрані відобразилися пошкодження. Усі зенітні та лазерні гармати та проти корабельні ракетні пускові установки, від носа до корми, були знищені.

– Вивести зображення передньої палуби.

Судячи з усього, камери вціліли, і на головному екрані відобразилося зображення носа з напрямку надбудови.

Вогню від гармат або пускових установок не було.

Не було жодного сліду зенітних чи лазерних гармат, а ракетні установки зникли, наче їх вирізали з коренем. – Що це...

Знову перекриваючи голос капітана, пролунала тривога.

– Корабель втратив здатність вести протиповітряний бій.

Пролунав голос бортового штучного інтелекту, що відповідав за контроль пошкоджень.

Екран, що демонстрував ситуацію з пошкодженнями, показав, що вся зброя на палубі, збоку від неї, була втрачена.

– Неможливо... Корабель миттєво вийшов з ладу!

Єдине, що залишилося боєздатним це установки підводних торпед. Тож крик капітана не був перебільшенням.

І наче відповідаючи на його крику, зображення з палуби згасло.

– Що сталося?!

– Схоже, було знищено обладнання оптичного спостереження.

Пролунав спокійний голос бортового штучного інтелекту.

Емоції голосу штучного інтелекту були ретельно запрограмовані, і розроблені так, щоб не порушувати психічну стабільність екіпажу. Проте в цей час беземоційний голос дратував нерви капітана.

– Хто-небудь! Підніміться на палубу і перевірте ситуацію!

Капітан віддав наказ, який явно демонстрував його нестабільність.

– Капітане, ми сходимо.

Відповів на наказ, Антарес.

– ...Якщо можете, зробіть послугу.

Трохи спокійнішим тоном попросив Антареса капітан.

– Ес, сер.

Антарес і Саргас відповіли прийнятим у моряків салютом.

◊ ◊ ◊

Першим кораблем, який помітив Тацуя був есмінець «Шевальє», спочатку він подумав затопити його одним ударом.

За цим кораблем, ймовірно, знаходився авіаносець, а у нього є кораблі супроводу. Якщо він витрачатиме час на кожен корабель, Мінамі знову можуть відвести від нього.

Інформація Мінамі досі була відмічена, тому не було побоювання, що він втратить її з поля зору, навіть якщо вона втече. Однак через інформаційний вимір, Тацуя знав, що стан Мінамі погіршився. Та нещодавно перед тим як повторно вилетіти з «Вірджинії», він знову перевірив стан Мінамі, який чомусь раптово покращився, але не можна було зменшувати пильність. Якщо її тягнутимуть силоміць, ситуація могла погіршитись. Йому доводилося поспішати.

Проте Тацуя змінив свої плани. Замість того, щоб потопити корабель, він просто позбавив його засобів, що могли нашкодити його аерокара.

Посадивши повітряний автомобіль на палубі, де більше не було гармат та пускових установок, він вийшов з машини.

До Тацуї, що стояв під нічним небом, вийшло дві фігури.

– Я чекав на вас, Паразити.

Причина, чому Тацуя змінив свою політику, полягала в тому, що він «побачив» на есмінці існування Паразитів. Якби есмінець затонув у морі, щоб їх знайти знадобився б час. А це було не бажано.

Зі слів Тацуї було зрозуміло, що його цілю було знищення Паразитів.

Антарес раптово активував магію.

Особливістю магії Паразитів є відмова від різноманітності та різке збільшення швидкості активації.

«Нікс» Антареса була завершена до контрмагії й густо охопила Тацую полем психічного втручання, що заважало магічному баченню.

Але наступного моменту.

– Темрява «Нікса» беззвучно розлетілася.

– ...Як?!

Здивованим голос вирвалося в Антареса.

Якщо магічний погляд заблокований, ні послідовність активації, ні магічну послідовність «побачити» не можливо. Якщо не можливо «побачити» магію, якій слід протидіяти, розумно, що буде не можливо націлити протидію.

««Нікс». Досить неприємна магія.»

Тацуя не відповів на запитання Антареса Але в думках визнав силу його магії.

«Але навіть якщо не можливо розпізнати образ візуально, його легко «розібрати», якщо знати що відбувається.»

Звичайно завершений «Нікс» заважав формулюванню візуального образу. Проте процес до завершення «Ніксу» був «побачений». До теперішньої «інформації» Тацуя міг дістатися з «інформації», яку «бачили» миттю в минулому. А «інформацію» він міг розкласти за допомогою «Перериванням техніки».

Якщо і збираєшся запечатати силу Тацуї за допомогою «Нікса», не слід дати йому навіть запідозрити, що активується магія.

Якщо це неповна несподіванка для Тацуї, «Нікс» не спрацює на ньому.

Чи то через те, що магія Антареса була зруйнована, чи так було заплановано, Саргас атакував Тацую магією.

Зрештою, магія Саргаса атакувала розум Тацуї швидше, ніж Тацуя звів нанівець магію.

Це була зграя тіньових вовків без деталей. Ні, це були койоти.

Незчисленні чорні койоти намагалися встромити свої ікла в серце Тацуї.

Магія психологічного втручання «Ікел», в якій був вмілий Саргас.

«Оніроси23», діти богині ночі «Нікс» з грецької міфології з кланів повелителів сну. Ця магія має ім’я Ікол, інше ім’я повелителя сну Фобетор24, що приймав форму звірів, магія, завдавала шкоди духу супротивника ілюзією звіра. Ілюзія того, що ікла кошмару охоплюють серце супротивника, послаблює дух цього супротивника.

Однак, на жаль для Саргаса, «Ікел» закінчилася так само, як і «Нікс».

Саргас випередив Тацую із завершенням магії. Однак «Ікол» Саргаса була стерта та зникла в результаті «Переривання техніки» Тацуї, до того як набула ефекту.

Тацуя правою рукою дістав CAD «Трайдент».

Антарес і Саргас не здавалися і продовжували атакувати Тацую магіями психічного втручання, але він почергово зводив їх на нанівець, розбираючи магію.

Використовуючи CAD, вбудований в костюм, Тацуя продовжував випускати «Перериванням техніки».

– Неможливо!

– Як?!

В словах Паразитів чулося дорікання і злість. Емоційне збурення спричинило прогалину в їх безперервних магічних атаках.

І не опустивши шансу, Тацуя активував «Трайдент».

««Туманне розсіювання» - активація.»

Тіла Антареса і Саргаса невпевнено похитнулись.

Морський бриз підхопив їх тіла, і вони розвіялися по небу і морю.

А після них залишилися два «Паразити».

Тіла демонів, що перетворювали людину на Паразита.

«Розпізнання структури підтримки інформаційного псіонового тіла.»

Основне тіло Паразита. - це примарне інформаційне тіло, загорнуте в кокон мисленнєвих часток. Ні, скоріше це можна назвати желе, ніж коконом. Маса мисленнєвих часток, що захищала основне псіонове інформаційне тіло, була безформною, але крім неї існувало інше інформаційне сайонове тіло, опорна основа, завдяки якій інформаційне псіонове тіло існує в цьому світі.

Інформаційне сайонове тіло, що слугувало опорою, знаходилося в масі мисленнєвих часток, що не мала фіксованої форми.

Через функцію «існування псіонового інформаційного тіла в цьому світі», Тацуя опосередковано прочитав його структуру.

«Магія розпаду підтримки структури псіонового інформаційного тіла, «Астрал Демолішін», активація».

Знищення опори існування в цьому світі інформаційного псіонового тіла — Паразита. Інформаційне псіонове тіло, що втратило основу існування, зникло з цього світу. Було вигнане з цього світу.

Два Паразити зникли в «загробному світі».

◊ ◊ ◊

Похоронивши Паразитів, Тацуя більше не докладав зусиль до есмінця «Шевальє».

Жаліючи витрачати час, він втратив всякий інтерес.

Він сів в аеромобіль і злетів з палуби «Шевальє».

По дорозі він знайшов авіаносець і два судна супроводу, для його захисту, але Тацуя мав намір проігнорувати їх.

Однак, на жаль, супротивник не пропустив його.

Автоматичні ракетні установки, на борту есмінців ескорту, націлились на повітряну машину. Напрямок прицілу був трохи збитий, ймовірно, тому що, радар був марний. Напевно, з цієї ж причини, вони не використовували лазерні гармати малої дальності.

Якщо він проскочить на повній, нинішній швидкості, то зможе втекти від атаки есмінців. Хоча він міг досягти лише дозвукової швидкості, прицілювання датчиків видимого світла не повинно впоратися з захопленням високошвидкісного об’єкта.

Однак на авіаносці до вильоту готували палубну авіацію. Цього разу значно більше, ніж попередні десять штук. Треба сказати, що з повітряним боєм навряд чи вдасться впоратися закороткий час.

Здійснюючи хаотичні рухи вправо, вліво, верх і вниз, в повітрі (цими рухами він дійсно відповідав уявленню про інопланетний корабель), він спрямував погляд на есмінець супроводу, перед авіаносцем.

«Назва корабля «Міра Девіс».»

«Паразитів на борту не має.»

«ABC-зброї25 не має.»

Перш за все, він переконався, що не буде проблем, якщо затопити.

«Ціль, «Міра Девіс».»

Цілю був визначений весь корабель, під назвою «Міра Девіс». Використавши як ключ назву, він визначив увесь корабель як єдине ціле, а не зосередився на його окремих частинах..

«Отримана інформація про структурні матеріали «Міра Девіс».»

Він зчитав інформацію про матеріали та інформацію про елементи, що складали матеріали, а не структуру об’єкта пов’язаного з назвою.

««Туманне розсіювання» - активація.»

Тацуя активував «Туманне розсіювання» лише на корпусі есмінця та додатковому обладнанню, вбудованій зброї, паливі, що використовував есмінець, та об’єктах, що входили до конструкції «Міра Девіс».

Активувалась магія, що розкладала речовини на елементарному рівні.

Обриси есмінця стали не чіткими і попливли.

Його велична постать зникла в пилу і димі.

Залишений екіпаж впав в море.

З криками плюхнувшись і занурившись в море, члени екіпажу, поспішно з’явилися на поверхні моря. Не було різниці у звані. Офіцери, сержанти, капітан і матроси другого класу, відчайдушно озиралися, не розуміючи, що сталося.

Тацуя увімкнув радіостанцію позичену в атомного підводного авіаносця «Вірджинія».

– Говорить пілот UFO.

Тацуя майже розсміявся від цього власного титулу. Але це були серйозні переговори. Якщо співрозмовник помилково подумає, що з нього роблять дурня, усе не пройде так гладко, як хотілося б.

– Ми не маємо наміру продовжувати битву.

Тацуя говорив в комунікатор з серйозним тоном.

– Це авіаносець військово-морських сил USNA «Шангрі-Ла».

Пролунала відповідь з комунікатора. Він був впевнений, що зв’язок повинен бути забезпечений, але коли почув фактичну відповідь, то відчув деяке полегшення. Тацуї також було б ніяково, як нормальній людині, якби це була сольна п’єса.

– Пілот UFO. Ми вислухаємо ваше прохання.

– Цей літальний апарат прямує до бази Перл і Гермес, але ми не знищуватимемо базу, якщо не будемо атакованими. Наш ворог — Паразити.

– І?

Його співрозмовником по той бік комунікатор, ймовірно був капітан авіаносця, але, певно, цей чоловік знав про Паразитів. Підсумував Тацуя.

– Зосередьтесь на порятунку союзників, що плавають в морі. Пілоти палубних літаків, що були відправлені в перед, також плавають попереду. Знову ж таки, я не маю наміру здійснювати жодних подальших атак. Обіцяю не втручатися в рятувальну операцію.

– Зрозумів.

Капітан авіаносця негайно відповів згодою.

– Дякую, що ми можемо зосередитися на рятувальній операції.

– Дякую за люб’язну згоду.

– Буду вдячний якщо зможете позбутися паразитів. Хоча це особиста думка.

– ...Хіба можна говорити це зараз?

Цей радіоканал не був зашифрований. Цю розмову могли почути екіпаж авіаносця та екіпажі інших кораблів супроводу.

– Не турбуйтесь. Військово-морський флот не схилиться перед цими не людськими монстрами.

– Зрозуміло.

Тацуї чомусь сподобався цей капітан. Якби не дана ситуація, він хотів би зустрітися з ним віч-на-віч і познайомитись.

– Тоді, перепрошую.

Однак зараз Тацуя був зловмисником, що збирався здійснити атаку на регулярну армію. Його відбиток голосу був змінений функцією зміни голосу, оскільки було не бажано, щоб чули його звичайний голос.

– Нехай прибуде з вами Боже благословення.

Тацуї, який попрощався в різкій манері, капітан відповів незрозумілими словами, чи то серйозно, чи іронічно.

◊ ◊ ◊

Уникнувши зіткнення з авіаносцем, Тацуя відправився прямо на базу Пермі Гермес, де була Мінамі.

Як і чув від родини Міцуя, він побачив напівплавучий штучний острів. Судячи з форми та розміру, цей штучний острів, ймовірно, мегапонтонна споруда, перебудована в базу з надводного аеропорту.

«Що це означає?...»

Кружляючи над базою, Тацуя задумливо схилив голову.

Спочатку він подумав, що з бази його не обстрілювали, через попередження капітана «Шангрі-Ли», щоб база не атакувала. Проте наблизившись, Тацуя помітив дещо незвичайне.

... На базі не було помітно людей.

Навіть знизившись до висоти зручної для огляду звичайного погляду, людських фігур помітно не було.

«На базі є лише одна Мінамі?..»

Результат огляду «Поглядом духів» дав приголомшений результат.

Єдиною людиною була Мінамі. Ознак Паразитів не спостерігалося.

«Вони використовують просунуту магію приховування?..»

Тацуя запідозрив би існування невідомої магії, яка могла повністю приховати від його «Погляду духів».

Він подумав, чи не розробив Мінору магію маскування, яка повністю приховувала навіть сліди використання магії. Або, що у Зірок є маг, який був оператором такої магії.

Але його інтуїція це заперечила. Він не міг знайти обґрунтованого пояснення, але на цій базі ніхто, крім Тацуї не використовував магію. За винятком Мінамі, ця база дійсно була цілком безлюдна.

«Не було жодних ознак, що капітан «Шангрі-Ли» знав, що на базі щось не так.»

Вони спілкувались через радіо хвилю, але в такій незвичній ситуації, не вдалося б приховати засмучення і нетерпіння. Принаймні Тацуя цього не відчув.

«...Тут будь-хто розгубився б.»

Якщо приземлитися на базі, він зможе трохи зрозуміти, те що відбувається і що відбувалося.

«Якщо нічого не знайду, просто заберу Мінамі й заберуся звідси.»

До такого рішення прийшов Тацуя, облетівши три кола.

Він спустився на базу Перл-Гермес і вийшов з аеромобіля.

Ступивши на штучний острів, Тацуя помітив сліди магії, яких не було видно з неба.

«Приблизно тридцять хвилин... Ні сорок хвилин тому?» Десятки, ні, можливо більше сотні залишкових слідів потужної магії було на цій базі.

«Це сліди... безумовно. Запалювання людського тіла» Мінору.»

Цей стійкий «запах» магії, що ширяв на цій базі, однозначно був «запахом» «Запалювання людського тіла» Мінору, якою був атакований сам Тацуя. Смертельна магія, яка знищує людське тіло на молекулярному рівні, шляхом примусового виведення електронів з клітин, що складають тіло. Той факт, що її використовували понад сто разів, означав, що Мінору знищив цією магією більше ста людей.

«Мінору... Що сталося?»

Навряд чи Мінору був захоплений Паразитом. Він думав так не від того, що не хотів в це вірити, просто Тацуя високо оцінював силу Мінору, включаючи силу його розуму.

З огляду на одержимість, яку він проявляв до Мінамі, дивно що він залишив її одну.

«У будь-якому випадку... Йдемо до Мінамі.»

Тацуя посадив аеромобіль прямо біля будівлі лікарні. Звичайно, не випадково. Щоб забрати Мінамі додому, він увійшов до безлюдної лікарні.

Мінамі перебувала в палаті на третьому поверсі, трьох поверхової лікарні.

Замість лікарняної піжами вона була одягнена в сорочку з короткими рукавами та штани довжиною штанини до щиколоток. Очевидно це був одяг для солдат-жінок американської армії.

– Мінамі.

Мінамі, що сиділа на ліжку обличчям до вікна, підвелася та озирнулась на голос Тацуї.

– Шановний Тацуя…

Обличчя Мінамі, яке виглядало, наче її свідомість була десь далеко від тіла, скривилося в плаксивій усмішці.

– Я...

З її лівого ока потекла сльоза.

– Шановний Мінору, залишив мене.

– Мінору щось сказав?

– Ні. Я спала, коли він піш...

Тон Мінамі ставав все більш переривчастим.

Цього разу сльоза прорвалася з іншого правого ока Мінамі й потекли струмком.

Певно, з боку Мінору були якісь причини. До того жне безглузда, різка і навіть непереборна причина.

Можливо, між Мінору та американськими військовими сталася велика сутичка. Сліди вбивств, що залишилися на цій базі, можливо, були наслідком повномасштабного протистояння між Мінору та американськими військовими.

Проте Тацуя не озвучив ці здогадки.

Він навіть не запитав чи хоче вона піти за Мінору.

– Мінамі, йдемо до дому.

Це єдине, що сказав Тацуя Мінамі.

– Шановний Тацуя!..

Мінамі вткнулася в груди Тацуї.

Вона притиснулась до нього і розплакалась як дитина.

Тацуя погладив Мінамі по голові та багаторазово погладив по спині, ніби хотів заспокоїти свою сестричку, так Тацуя чинив з Міюкі коли вони були маленькими.

– Готова?

Тацуя скоса глянув на Мінамі, шо сиділа на пасажирському сидінні літаючої машини,

– Так.

Відповіла Тацуї Мінамі, прив’язана до крісла чотирьох точковим ременем безпеки, опустивши голову. Червонуватість все ще не зникла з її щік. Здається, їй досі було соромно, що вона притиснулася до Тацуї та плакала. ...Крім щік, трохи червоним було чоло, мабуть, тому, що її голова притискалася до його грудей, в жорсткому костюмі Фрід Сюїт.

Тацуя повернув погляд в перед і влив свої мисленнєві частки в пристрій польоту аеромобіля.

– Повертаємось. До нашого дому.

– ...Так.

Цього разу Мінамі твердо кивнула на слова Тацуї.

Аеромобіль тихо злетів.

Поступово збільшуючи швидкість, повітряний автомобіль залишив базу.

Через вікно пасажирського сидіння Мінамі озирнулася на базу Перл і Гермес.

Коли вона повернулась в перед, світло суму, що промайнуло в її очах, зовсім зникло.

◊ ◊ ◊

Тацуя взяв курс трохи південніше від маршруту входу і попрямував до острова Міякі.

По дорозі він, по бездротовому зв’язку, повідомив «Вірджинію», що повертається прямо до Японії.

Капітан Кертіс відповів вітанням з успішною місією, а Шібата Кацушіґе просто сказав: «Зрозуміло».

З того часу, як він покинув базу Перл і Гермес, минуло близько трьох годин.

– Шановний Тацуя, це… Це справді добре?

Раптово, із занепокоєним голосом, заговорила з Тацуєю Мінамі.

Тацуя відразу зрозумів, що це означає «чи нормально продовжувати використовувати магію протягом тривалого часу?»

– Якщо близько десяти годин, проблем не буде. До речі, ми прибудемо приблизно через години чотири.

Чесна відповідь Тацуї, скоріше здивувала, ніж захопила Мінамі.

– Мінамі, а ти як? Десь болить?

У відповідь, він запитав про її самопочуття.

– Так, все добре. Вибачте за хвилювання.

– Схоже, на базі Перл і Гермес ти лежала в лікарні?..

Він не сказав Мінамі, що увесь цей час слідкував за її «інформацією». Тацуя «бачив» саму інформацію, а не відео та звуки, що могли бути предметом підглядання вуаєриста, але він подумав, що незалежно від цього пояснення, Мінамі має бути неприємно. ...Ну так говорила йому логіка.

Тож Тацуя вдав, що не знає, що Мінамі була в небезпеці п’ять днів тому.

– ...Так. Але зараз все гаразд.

Мінамі, ймовірно, говорила ухильно, тому що хотіла приховати той факт, що втрачала свідомість.

Однак її голосу, під час відповіді, не вистачало сили.

Навіть на «Погляд» Тацуї, її стан був стабільний. Принаймні перегрів Області магічних операцій стих.

«Мінору щось зробив? Ознак перетворення на Паразита не має, але...»

Було приємно бачити, що Мінамі стало краще, але це не природно.

Мало того, якщо це сталося відразу після розставання з Мінору, не можливо було не сумніватися в причинно-наслідковому зв’язку.

– Зрозуміло. От і добре.

Однак це було єдине, чим відповів Тацуя.

◊ ◊ ◊

Розвідувальні супутники USNA зафіксували туманну тінь, що прямувала над Тихим океаном.

Спочатку, співробітники служби спостереження космічних сил USNA, що керували розвідувальними супутниками, вважали тінь шумом камер спостереження. Проте, стала очевидною штучність руху літаючого об’єкта, що прямував до Японії з атола Перл і Гермес, і він був визнаний повітряною машиною з розширеними функціями невидимості, і про це було повідомленого Генеральному штабу, як інформація, що вимагає нагальних заходів.

Авіаційні машини, що не можуть бути проаналізовані розвідувальними супутниками, є основною загрозою для оборони. Не дивним було й те, що Об’єднаний комітет начальників штабів наказав підводному човну, авіаносцю, що причаївся у водах поблизу Японії захопити об’єкт, а якщо це не можливо — збити його.

Однак коли рішення потрібно було передати командуванню Військово-морських сил, виникла «затримка». Саме рішення було повернуте до Об’єднаного комітету начальників штабів, з заявою, що воно занадто відхиляється від принципів цивільного контролю, і що без резолюції Ради національної безпеки, існує ризик почати війну з союзником, Японією.

Генштаб наполягав, що, якщо не відреагувати негайно, вони втратять об’єкт з поля зору. Вони стверджували, що потенційну загрозу національній обороні не можна залишити без уваги.

З військової думки, можливо, це було раціонально і правильно. Але, зрештою, переконати політиків не вдалося. Про трагедії яку спіткали Мідвей й Перл і Гермес, на цю мить не повідомили Об’єднаний комітет начальників штабів, збереження цього в таємниці, також спричинило брак переконливих аргументів.

Ніхто у Федеральних військах чи Пентагоні не знав, що за цим втручанням стояв сенатор Ваєт Кертіс.

◊ ◊ ◊

Двадцять четвертого липня, вже за північ.

Після того, як тайфун трохи прискорився та охопив півострів Кії, він рухався на схід від узбережжя регіону Токай. Він ось-ось мав накрити острів Міякі, безпосередньо.

– Міюкі… Ще не спиш?

В кімнаті житлового будинку, на західній стороні острова, співмешканка, Ліна, окликнула Міюкі, яка стояла біля вікна, вдивляючись в нічне небо.

Маюмі і Хонока, з рештою, залишилися на одну ніч і вчора повернулися на материк. Наразі, на цьому острові залишилися лише Міюкі та Ліна.

– Так. Якщо вірити інформації з головного дому, старшому братові час повернутися.

На обличчі Міюкі, що озирнулася, сяяла посмішка. Ліні здалося, що радість випромінювало не лише обличчя, а й все тіло Міюкі.

– В таку бурю?

Ця аура щастя, схоже, накрила Ліну, оскільки в її голосі не було й звуку приголомшення, а лише тон сумніву.

– Якраз тому, що зараз буря.

– А... Он воно що.

Ліна відразу зрозуміла, що хотіла сказати Міюкі.

– Він повернеться під прикриттям хмар Тайфуну.

– Саме так.

Міюкі підтвердила, що здогадка Ліни правильна. Хоча Ліна більше не говорила «ураган», їй було важко вимовляти японське слово тайфун, тому вона говорила «тайфун» на англійський манір.

На дворі йшов сильний дощ. Основна частина тайфуну, ще не прийшла, але дощові хмари, що розтягнулися на схід, густо вкривали нічне небо. В таких умовах, камери, крім інфрачервоних, на розвідувальних супутниках і атмосферних платформах не використовувались. Вони практично не могли зафіксувати аеромобіль, який не випромінював електромагнітні хвилі, крім видимого світла.

В цій темряві Міюкі, чітко побачила «Світло».

– Старший брат!

– Е-е?

На крик Міюкі, Ліна з сумнівом на обличчі примружилась.

Однак вона не побачила нічого, окрім сильного дощу, що мерехтів в легкому світлі.

Ліна хотіла запитати Міюкі: «Де?».

Однак Міюкі розвернулась і попрямувала до вхідних дверей, перш ніж вона встигла його озвучити.

– Постривай хвилинку! Зачекай, Міюкі!.

– Ліна, швидше! Не відставай!

Не слухаючи заклику Ліни, здавалося, що вона чула, але в її діях не було жодного натяку, що вона дослухалася, Міюкі взулася і вийшла у вхідні двері.

– О, вже йду!

Вона була охороною Міюкі. Стримуючи роздратованість, вона поспішила за Міюкі.

Проте навіть Міюкі не хотілося виходити під такий дощ.

Вона почекала Ліну біля ліфта, в який вони зайшли.

Міюкі приклала своє посвідчення і відкрила панель під кнопками поверхів.

Під нею була єдина кнопка з позначкою «B».

Міюкі не вагалась і натиснула кнопку.

Спустившись з помірною швидкістю, ліфт доставив їх в місце де стояв вагончик, схожий на приватну кабінку.

Міюкі та Ліна одночасно сіли у невелику чотиримісну кабінку.

– В аеропорт?

– Так, будь ласка.

Відповіла на запитання Ліни Міюкі, і Ліна почувши її натиснула кнопку на панелі приладів.

На кнопці було написано «Аеропорт».

Скориставшись метро для VIP-персон, вони добрались до будівлі термінала аеропорту.

Вже настав наступний день, але на відміну від типових приватних аеропортів, тутешній персонал все ще працював.

Міюкі вважала це цілком природним. Оскільки повертався Тацуя.

– Шановна Міюкі. Ласкаво просимо.

– Дякую за вашу старанну працю.

Відповівши члену персоналу, що чемно вклонився, лише короткими словами, Міюкі повернулася і попрямувала до дверей Злітно-посадкової смуги.

Майже в той же момент як зупинилась Ліна, що наздогнала її.

Подвійні двері відчинялися в середину.

– Ми повернулися.

– З поверненням, старший брате.

Низько вклонившись, Міюкі привітала Тацую, що тримав шолом від Фрід Сюїт під пахвою.

Увага Ліни була спрямована не на цю випадкову церемонію, а на дівчину, що стояла по діагоналі позаду від Тацуї.

Вона втекла до Японії вже після того, як Мінамі була госпіталізована.

А коли вона приїжджала до Японії минулої зими, Мінамі ще не була приставлена до Міюкі.

Це був перший раз, коли вони зустрілися.

Ліна збиралася змусити Тацую представити Мінамі.

Але побачивши яким поглядом Мінамі дивиться на Міюкі, вона утрималась від звернення до нього.

Тацуя поглянув на Мінамі.

Та нерішуче зробила крок вперед.

– З поверненням, Мінамі-чан.

Першою заговорила Міюкі.

– Шановна Міюкі, я...

– Я не прошу вибачень. Зрозумій, Мінамі-чан

Від цих слів, тіло Мінамі затремтіло.

– Я... Зрештою, мені не має прощення.

– Мені ж з самого початку не було за що тебе вибачати? Замість цього, що треба сказати, коли повертаєшся додому?

– Я... Чи можна мені повернутись?

– Я вже сказала. «З поверненням».

Міюкі посміхнулась і розставила руки.

– Нічого не поробиш, тому я повторю ще раз. Мінамі-чан, «з поверненням».

Тремтіння тіла Мінамі припинилося.

Мінамі енергійно кинулася в перед.

Впавши на коліна.

Вона обняла загорнуті в спідницю ноги Міюкі.

– Вибачте мені! Шановна Міюкі, мені не має виправдання!..

Плачучим голосом, зі сльозами, просила вибачення Мінамі

– Ох... Тобі ж сказали, що ти не повинна вибачатися?

З доброзичливою посмішкою, Міюкі дивилася вниз, на Мінамі, і ніжно гладила її голову.

Міюкі посміхалася, але в її очах блищали сльози.

(Кінець арки «Порятунок»)