[8]

[8]

Двадцять друге липня, десята година.

В аеропорту острова Міякі, один за одним приземлилися конвертопланні13 VLOT.

Не те що два літаки заздалегідь домовились про розклад, їх одночасне прибуття виявилося простим збігом.

Один із них був приватним літаком родини Кітаяма, а чотирма людьми на борту були Шізуку, Хонока, Еріка та Лео.

Іншим був приватний літак родини Саєгуса, який доставив Маюмі.

Четвірку Шізуку і Маюмі, що сіли в дев’ятимісну кабінку, відвезли до лікарні на східній стороні остова. До тієї лікарні, де повинен був бути госпіталізований Тацуєю.

З четвірки, що зустріла Маюмі біля будівлі термінала, її привітали не лише Хонока, Шізуку та Лео, а й Еріка, належним чином. Коли Маюмі навчалась в Першій старшій, Еріка не намагалася приховувати свої амбіції, але, схоже, за останні два роки її почуття змінилися. Напевно, це було пов’язано з нещастям, що трапилося з її старшим братом Тошікадзу.

Проте безперечно, що між п’ятіркою, четвіркою і ще однією людиною була незручна атмосфера. Це була просто перепона, створена між однолітками та старшою ученицею. Навіть Хонока, яка, здавалося, найбільше контактувала з Маюмі, стала членом студентської ради, вже після того, як Маюмі залишила посаду президента студентської ради. Хоча Еріка і Лео мали досвід спільного бою з Маюмі, під час інциденту в Йокогамі, їх досвід спілкування не настільки багатий, як у решти однокласників. Однак усю незграбність безслідно здуло, як тільки вони потрапили до лікарні.

Міюкі, що зустріла п’ятірку з Ліною в кімнаті моніторингу відділу реабілітації, переконалася, що двері зачинені й скинула бомбу.

– Дякую, що відвідали шановного Тацую. Проте шановного Тацуї в цій лікарні не має.

– Е?!

Найголосніше здивувалась Хонока. Крім того, були й інші голоси, що висловлювали здивування в різних варіаціях, від «Е?!» до «Що?!».

– ...Пані Міюкі, що ви маєте на увазі?

Подолавши здивування, тихо запитав у Міюкі Лео.

– Це правда, що шановний Тацуя був причетний до цього інциденту й отримав серйозні травми. Однак, коли його доставили до лікарні, він одразу одужав.

– ...Зрозуміло!

Пошепки прокричала Еріка, стукнувши рукою по руці.

– Цілюща магія, «відновлення». Та що була у Тацуї-куна.

У день інциденту в Йокогамі, Маюмі, Хонока, Еріка та Лео дізналися про «відновлення» від Міюкі. Шізуку там не було, але пізніше вона дізналася про це від Хоноки, з дозволу Тацуї.

До речі усі, крім Маюмі, і не подумали проте, що «Тацуя сам залікував травми», і зараз всі виглядали переконаними.

– ...Мене повністю обдурило заплакане обличчя Міюкі.

Підколка Еріки, ймовірно, була для того, щоб приховати свою сором’язливість. Але те, що вона сказала, відображало почуття кожного. Поява на телебаченні плачучої Міюкі, що притиснулася до стіни і вікна, що розділяла коридор і реанімацію, спричинила безсумнівний вплив.

– Не кажіть таких поганих слів, як обдурила.

Протест Міюкі більше висловлював збентеження, ніж образу.

– Ах, звичайно.

Тут озвалася присутня тут Ліна, що змінила свою зовнішність, наче щось згадала.

– Це був не притворний плач. Вона знала, що травми зажили, але було важко заспокоїти розстроєну Міюкі.

Міюкі відвела очі від поглядів п’ятьох людей.

– ...Шановний Тацуя лежав в ліжку в реанімації, весь обмотаний бинтами. При такому не можна залишатися спокійною, хіба ні.

– ...Ось воно як.

Дивно, але Лео першого переконало виправдання Міюкі.

– Навіть якщо головою ти все розумієш, серце все ж відреагує. Лише це показує почуття пані Міюкі до Тацуї.

– ...Навіть Лео зміг це зрозуміти.

– Навіть я — це занадто.

Еріка підколола, а Лео огризнувся.

Тож атмосфера цього місця була розвіяна.

– Тоді де зараз пан Тацуя?

– Він працює над секретним завданням.

Міюкі не дала конкретної відповіді на запитання Хоноки.

Втім Хонока більше не запитувала. Не те щоб вона не цікавилася, але вона стрималася, щоб не зайти надто далеко.

Саме Маюмі занурилася в це питання глибше.

– То така велика вистава необхідна для приховування відсутності Тацуї-куна? І ти можеш мені про це розказати? Я ж старша дочка родини Саєгуса?

Родини Саєгуса і Йотсуба ворогують. Це відкрита таємниця для тих, хто якоюсь мірою знайомий із ситуацією, навіть якщо не має стосунку до Десяти головних кланів. Звісно ж, Міюкі це знала. Вона ж наступна глава сім’ї Йотсуба.

– Я не хочу продовжувати конфлікт з родиною Саєгуса.

Відповідь Міюкі ґрунтувалася на тому, що вона була наступною главою родини.

– Крім того, я не хочу бути особливо ворожою лише тому, що ви з родини Саєгуса. Натомість семпай, ви б могли не говорити про шановного Тацуї, вашій родині чи комусь за її межами.

– Я не мала цього на думці.

Відповіла Маюмі тоном, наче переконувала в цьому саму себе.

Потім опустила погляд і зробила не велику паузу.

– ...Вірно. Я не маю наміру чи причин ставити Тацую-куна, чи пані Міюкі у невигідне становище.

Після цих слів вона тихо прошепотіла «я не знала, що задумав мій хитрий батько».

– Окей, пані Міюкі. Тацуя-кун лікується в реанімації. Він ще не в тому стані, щоб розмовляти, але його життю нічого не загрожує, він просто спить і не має побоювань що до порушення свідомості. Це все?

– Дуже дякую.

Вклонилась Маюмі Міюкі.

Вона підняла обличчя і повернулась до Еріки, що стояла поруч з Маюмі.

– ...Ми зробимо так само.

Відповівши Міюкі, Еріка озирнулася і поглядом запитала решту «правда ж?».

Хонока, Шізуку і Лео кивнули одночасно.

– Але чому?

– Чому я розкрила вам правду?

Запитала Міюкі, пропущеною Шізуку частиною.

– Чим менше його знають, тим більш надійний секрет.

Такою фразою Шізуку висловила суть свого питання.

– Це не завжди може бути так.

– ...Що ти маєш на увазі?

Похитала головою Міюкі, а Шізуку схилила шию.

– Якщо людям лише відмовляють, це підігріває підозру і прискорює ентузіазм розкрити таємницю. У всякому разі, якби вдалося ізолювати секрет від світу, про нього б ніхто не дізнався, я не кажу, що не можливо зберегти таємницю, про яку ніхто не дізнається, але думаю це дуже важко.

– То ти думаєш, що витік це нормально?

– У жодному разі. Я не дозволю уряду, військовим чи ЗМІ завадити шановному Тацуї.

Міюкі не говорила голосно, але сила волі в її тоні змусила Шізуку закліпати очима.

– Я так думаю. Я вважаю, що легше змусити людей повірити в брехню, ніж зберегти таємницю.

– Чому?

Шізуку була не єдиною, хто хотів би почути пояснення Міюкі.

Окрім Маюмі, Хоноки, Еріки та Лео, Ліна також з інтригою дивилась на Міюкі.

Я ж говорила з Ліною про це вчора, подумала Міюкі, але не засміялась.

– Тому що, щоб зберегти таємницю, ми повинні змусити всіх повірити, що її не існує, але якщо в це повірять деякі люди, щонайменше десяток людей, воно пошириться само собою?

– Міюкі... Я ще вчора так подумала, та ти зла людина.

– Я не думаю, що у світі є людина, яка б не брехала.

З холодним виразом обличчя заперечила на здивований голос Ліни Міюкі.

Шестеро людей, в тому числі Ліна, подумки пробурмотіли «проблема не в цьому».

– ...Іншими словами, пані Міюкі, ви хочете, щоб ми були «людьми, що вірять в брехню»?

З переконаним виразом, наче розмовляючи з собою, озвучив «правильну відповідь» Лео.

– Я не хочу, щоб ви активно порушували брехню. Проте, якщо вас хтось запитає, сподіваюся, ви скажете, що шановний Тацуя в лікарні.

Відповідь Міюкі була не лише для Лео.

– Звичайно, я згодна.

Першою хто відповів була Хонока. Еріка, Лео, Шізуку та Маюмі також один за одним відповіли згодою.

◊ ◊ ◊

Через новину про не закону зйомку, лікарню де мали госпіталізувати Тацую, закрили для будь-кого, окрім причетних. Відвідувати дозволяли лише тим, хто заздалегідь отримав дозвіл.

Як завжди, ЗМІ розхитували тему «свободи преси», але цього разу громадська думка була на боці лікарні.

Схоже, вплив «красивої дівчини, що плаче» був занадто сильним. Незалежно від реальної ситуації (ця незаконна зйомка була пасткою розставленою родиною Йотсуба) на поверхні все виглядало так, що телевізійна станція сама викопала собі яму.

Однак засоби масової інформації не могли відступити так легко. Для них «свобода преси» мала бути понад усе. Можливо це прозвучить як перебільшення, але чим більше їх обмежують, тим більше розгорається їх бойовий дух.

Так чи інакше, ні преса, ні журналісти не відмовились від інтерв’ю. А серед репортерів і операторів, що намагалися проникнути, розчинилося багато офіцерів розвідки, надісланих з кількох розвідувальних організацій.

Біля берегів острова Міякі плавав крейсер середнього розміру. Власником була національна телевізійна станція, але на борту були агенти військового департаменту розвідки. Військові не захопили корабель телевізійної станції. Департамент розвідки входив до субпідрядників великої телестанції. Звісно, телеканал про це не знав.

– Які успіхи?

Запитав лідер групи, котрий мовчав до моменту, поки вони не залишили острів, у такого ж, досі мовчазного підлеглого.

– Не виходить. Мушу сказати, що проникнути буде важко.

– У хакерів теж поки нічого не має.

– Важко навіть зв’язатися з персоналом лікарні, і схоже, потрібен час, щоб знайти серед них агента.

З кожною неприємною доповіддю, обличчя керівника все більше хмурилося.

– Безпека цієї лікарні ненормальна. Схоже, інші організації навіть не знайшли зачіпок.

– Хоч одне втішає, – пробурмотів лідер, почувши звіт члена загону, що стежив за активністю інших організацій.

І повернувся до вікна. Захід сонця не було видно із-за хмар, що закривали небо на заході. До заходу сонця ще був час, але вже було темно. Тайфун рухався на захід, тобто був далі, ніж учора, але хвилі ставали дедалі сильнішими.

– Зараз всього другий день. Ще зарано піднімати білий прапор.

Лідер поглянув почергово в обличчя учасників, що зібралися в кімнаті відпочинку і сказав їм сильним тоном.

– Поки повертайтесь до готелю острова Міякі. Однак залежно від погоди, може бути нічне відправлення. Дійте розраховуючи на це.

– Вас зрозумів, – відповіли в один голос лідеру, присутні.

Кожен встав і розбігся по своїх місцях.

Крейсер вирушив до Міяке, приблизно в п’ятдесяти кілометрах на захід.

◊ ◊ ◊

У вечері, Маюмі та Хонока та решта прийшли до кімнат для гостей, на східній стороні острова.

Наразі, в лікарні залишилися лише Міюкі та Ліна.

– Крейсерське судно служби військової розвідки відбуло в напрямку острова Міяке.

На мобільний термінал Міюкі надійшло повідомлення від морської поліції остріва Міякі. ...Поліція на цьому острові мала статус державних службовців, але всі службовці були магами на службі родини Йотсуба.

– Зрозуміла. Не потрібно їх чіпати.

– Вас зрозумів. Продовжуємо спостереження.

Слухавку поклали так різко, що це можна було вважати за грубість. Міюкі розуміла, що це була не зневага до неї, а для того, щоб запобігти підслуховуванню, тому не образилася.

– Міюкі, що там?

Запитала її в кімнаті моніторингу, присутня в кімнаті Ліна. Вона, схоже, без скепсису поставилась до ситуації, коли дорослі просили вказівок у дівчини її віку.

– Схоже, до сусіднього острова відбув корабель сухопутних військ.

– Корабель сухопутних військ, гей... Японські військові такі суворі.

– В Японії також є морські піхотинці. Але вони належать до сухопутних військ.

– Гей, то корабель морської піхоти?

– Ні, це не так. Я не думаю, що це корабель морської піхоти, тому що на ньому переміщуються люди з департаменту розвідки.

– Ох, шкідливі наслідки секційності однакові в Штатах та Японії.

– Згодна.

З посмішкою кивнула на шокований голос Ліни Міюкі. ...Посмішкою, котра говорила, що вона гірка.

– Цікаво, чи всі агенти пішли?

Змінивши тон, запитала Ліна, на що Міюкі з серйозним обличчям похитала головою.

– Схоже, що оперативники Нового Радянського Союзу досі старанно працюють біля узбережжя.

– Ого! Незабаром ураган, це сміливо.

Міюкі підсвідомо посміхнулась реакції, яку важко побачити в Японії.

– Це не ураган, а тайфун14. А за прогнозом погоди, до того як він наблизиться, ще два дні.

Стерши посмішку поправила Міюкі.

– Після завтра, хіба не скоро.

Ліна також заперечила з серйозним обличчям.

Міюкі хотіла сказати, що тайфун не настане сьогодні ввечері, але те що він прийде післязавтра це теж досить «скоро».

– ...Вірно.

Після того як Міюкі погодилась з гіркою посмішкою, Ліна продемонструвала гордий вираз обличчя.