Третя принцеса

«Морський бриз став таким холодним».

Дивлячись на безкраю гладь океану, сказала Гарсія Вімблдон, погладжуючи своє сплутане вітром волосся з почуттям жалю в голосі.

«Тому що наближається зима», — сказала вона, озираючись на красеня, який стояв позаду неї, і відповідаючи йому. «Хоч це південь, це не глибокий південь. Там люди взагалі не розуміють, що таке зима».

«Взимку наш флот не може бути в порту, океанська течія буде його тримати, і ми не зможемо зрушити ні на крок. Тому в цей час вони повинні бути в останньому рейсі». Жінка обернулася: «Раяне, скільки часу минуло відтоді, як відплив Флот Чорних Вітрил?»

«Два місяці і чотири дні, — не вагаючись відповів чоловік, — якщо нічого не трапиться, протягом трьох днів вони прибудуть до Порту Чистої Води».

Вона засміялася: «Сподіваюся, що вони зможуть зробити мені сюрприз».

Раян подивився на жінку перед собою, а його серце було сповнене емоцій. У віддзеркаленні осіннього сонця її сиве волосся мало сріблястий відтінок, а довгі вузькі очі були зеленого кольору. Дивлячись на неї, відчуваєш невимовне почуття гніту. Через тривале перебування на узбережжі її шкіра трохи загрубіла, і вона вже не була настільки білою, як всі інші жінки королівської родини, але Раян не скаржився. У його очах Гарсія мала темперамент, який відкидав у тінь будь-яку іншу красуню.

Порівняно з тими природженими ідіотами з Грейкаслу, вона виглядала іншою, дочка короля Вімблдона III була справжнім генієм. Вона володіла мудрістю та гордістю дворянки, однак, на відміну від іншої знаті, яка скрупульозно дотримується здорового глузду, у цьому вона була навіть трохи схожа на цивільних – відриваючись від буденності, сповнена очікувань, з надзвичайно багатим духом для пригод.

Звичайно, жодна цивільна особа не мала б таких здібностей і бачення, щоб відразу отримати ранг герцога, порівняно з нею навіть інша аристократія здавалася дурною.

Весь торговий прибуток Порту Чистої Води мав бути реінвестований у будівництво флоту, жодної монети не залишалося в їхній скарбниці, оскільки світло скнари не світить далеко.

«Ховати золотий рояль у шафу це безглуздо, коли ти ним не користуєшся, він все одно, що камінь. Лише коли ти його дістаєш, він може відобразити свою цінність. Витратити його не рівнозначно втраті, оскільки доки інвестиції достатньо хороші, винагорода, яку ти отримаєш, буде значно перевищувати те, що ти заплатив».

Цей процвітаючий метод, Раян все ще глибоко пам’ятав, як вона йому про нього розповідала, це було майже так, ніби вона намастила його голову найчистішим бальзамом, і він запросто прорвав усі успадковані концепції його колишніх переконань.

Порівняно з тими дворянами, які цілий день витрачали на економію грошей та намагання збільшити кількість королівського золота в своїх запасах, Раян мав відчуття, що це був справжній метод правителя.

Тож він сміливо віддав своє життя під наказ Гарсії, поклявшись слідувати за нею до Порту Чистої Води.

Після того, як вони прибули сюди, Раян дізнався, що третя принцеса була набагато більше, ніж її філософія — вона була не лише людиною філософії, а й людиною дії. У центрі її плану був її Флот Чорних Вітрил, і на шляху до її амбіцій не було жодних перешкод. Минуло вже п'ять років, відколи війська Гарсії проникли в Порт Чистої Води, організували та підготували її флот – і тоді її батько Вімблдон III почав змагання за посаду Короля. Іншими словами, навіть з самого початку вона вже рухалась попереду всіх інших спадкоємців.

«Давай повернемося всередину кімнати, вітер стає все сильнішим», — сказала Гарсія. Її палац знаходився у Блакитному порту, над природною гаванню. Баштоподібна споруда ніби стояла над берегом, наче захисник. На вершині вежі була кругла тераса з безперешкодним полем огляду, з якої можна було оглянути всю гавань з висоти пташиного польоту, спостерігаючи, як приходять і відходять торгові кораблі.

Сьогодні, після п'яти років її роботи, бізнес-план в порту Чистої Води вже почав формуватися, кожні півроку буде спускатися на воду новий барк. Крім того, вона вже завоювала довіру народу. Оскільки третя принцеса, здавалося, була в хорошому настрої, Раян нерішуче висловив свій найбільший сумнів, який переслідував його місяцями.

«Ваша Високосте, є одна річ, яку я не розумію…» — сказав він, зачиняючи двері, залишивши надворі гуркіт морського бризу.

«Можеш говорити», — кивнула вона, усміхаючись.

«Як ви могли все це передбачити ще до того, як король оголосив королівський наказ? Він вважав, що неможливо, щоб її батько Вімблдон ІІІ сказав їй про це заздалегідь, але навіть після того, як він ретельно обдумав це питання, він так і не прийшов до висновку. Усі знали, що другий принц — це спадкоємець, якого король цінує найбільше, і саме для нього був заснований королівський наказ. Це міг бачити кожен, оскільки другий принц отримав Валенсію як своє місце правління.

Чи могла вона здогадатися про все це сама, і до того ж ще й за п'ять років наперед почати виконувати свій план? Господи, їй було лише вісімнадцять років!

«Передбачила?» Вона показала погляд зі смішком: «Ти приймаєш мене за відьму? Я не маю такої здатності».

«Ем, але……»

«Я не знала, що мій батько оголосить змагання за престол, прокладаючи шлях для свого цінного другого сина. Насправді між змаганням та моїм планом немає жодного зв’язку».

Не було зв’язку? Коли Раян раптом усвідомив цей аспект, його рот відкривався все ширше і ширше.

Побачивши вираз недовіри на обличчі Раяна, Гарсія посміхнулася. «Не кажи мені, що я повинна була почекати, поки мій батько спочатку скаже мені, що я повинна боротися за трон, чи мала б я тоді здатність боротися за нього? Подібним чином, чи справді врешті-решт той, хто найкраще керує своїм містом, сяде на троні Грейкасла? Я думала, що ти зрозумів мій план, коли побачив Флот Чорних Вітрил.

Отже ось в чому причина, пробурмотів Раян, її флот призначений не лише для битви за трон. Цей флот третьої принцеси міг міняти вітрила після виходу з порту, грабуючи кораблі з інших міст і країн. Подібним чином третя принцеса заохочувала людей виходити до моря та брати участь у її Флоті Чорних Вітрил. Вона пообіцяла, що все награбоване стане власністю капітана корабля, Порт Чистої Води ніколи не буде збирати податок на цей прибуток.

Цей крок приніс би їй величезне багатство, тому цього разу вона просто наказала Флоту Чорних Вітрил плисти прямо на південь, щоб грабувати будь-яке судно, яке проходило повз Нескінченний Мис, а також людей південного королівства Шамін.

І ці заходи були не лише заради грошей. Вона не брала награбоване багатство для будівництва міст чи розширення земельної торгівлі, вона просто інвестувала його назад у порт і продовжувала будувати нові кораблі.

За останні кілька років вона здобула велику кількість досвідчених моряків і лютих воїнів, а також охопила серця та розуми людей — якби вона не більше не могла продовжувати правити, усіх тих, хто брав участь у пограбуванні кораблів і сіл, теж відправили б на шибеницю.

«Кращий в управлінні своєю територією опиниться на троні Грейкасла?» Ні, Раян тепер знав, що для того, щоб сісти на трон, їй знадобиться мати численні військові кораблі та солдатів, і тоді вона зможе піти по річці Санван і навіть простягнути руку, щоб натиснути на Місто Золотого Врожаю.

«Ви знали, що вас призначать до Порту Чистої Води?»

«Це, всупереч тому, що можна було б подумати, було неочікуваним, це була угода, спрямована на підвищення ділової вартості цього місця, — знизала плечами Гарсія, — спочатку це була відплата Церкві, яка намагалася мене обдурити…»

Це якось пов’язано з Церквою? Побачивши, що вона більше нічого не сказала, Раян також не наважився розпитувати далі. Але він знав, що навіть якби Гарсія не прибула до Порту Чистої Води, це місце все одно виконувало б її волю та діяло б відповідно до її бажаного напрямку.

«Давай відкладемо вбік ці справи», — вона налила собі чашку чорного чаю. «Схоже, що моя маленька хитрість не вдалася».

«Ах, так», — відповів Раян, поспішно повернувши свою увагу, «Є новини лише з Прикордонного міста, вони повідомили, що таблетки не дали результату. З інших місць новин немає».

«Жодних новин повинно означати, що їх вбили мої брати, нема чого дивуватися. Вони з самого початку були шаховими фігурами, які легко розставлялися, щоб бути настільки ж легко використаними. Однак... — Вона змінила тему, — це нормально, що інші пішаки не спавились, але я б не подумала, що навіть мій четвертий брат все ще буде цілим і неушкодженим. Чесно кажучи, я трохи розчарована».

«У секретному посланні було сказано, що принц точно з’їв їх, але…»

«Невдача залишається невдачею, я не хочу слухати жодних виправдань, — перебила Гарсія, — скоро настане час місяців демонів. Нашому милому братові доведеться шукати притулку в Фортеці Лонгсонг, чи не так? Коли настане момент вторгнення звірів-демонів, я боюся, що йому доведеться надовго залишитись всередині. Напиши їй і скажи скористатися цією можливістю. Я хочу побачити, чи залишиться богиня процвітання знову поруч з четвертим братом».

«Так, Ваша Високість».

«Можеш йти це робити», — махнула рукою Гарсія, але коли Раян вже збирався йти, принцеса знову покликала його. «Ах, так. Здається, я пам’ятаю, що купила пігулку у майстра-алхіміка, чи не так?»

Раян кивнув.

«Що він тоді сказав? Пігулка буде безбарвною, без смаку і розтане у воді, якщо вона потрапить у рот, вона буде невиліковною, гарантована смерть, це були його останні алхімічні досягнення, чи не так?»

Гарсія позіхнула, «повісити його».