Вдосконалення. Частина 1

Резиденція ордену Лань була розташована на віддаленій горі за межами міста Ґу Су. 

 

Білі стіни й чорні дахи будинків постійно огортав туман, що тягнувся вздовж мальовничого саду прибережного павільйону, наче океан хмар у безсмертному царстві. На світанку перші промені ранкового сонця сяяли крізь густі клуби туману, який розпливалися далеко й широко, ідеально доповнюючи назву місцини – Хмарні Глибини.

 

(П.П.: Хмарні Глибини – назва походить від останньої фрази вірша Цзя Дао.)

 

У такому спокійному місці душа схожа на тиху воду. Лише відлуння дзвіниці вібрувало в повітрі. Хоч це й не можна порівняти зі святим храмом, але від холодних гір однаково відлунювало умиротворене повітря-дзен.

 

Та раптом тишу порушило протяжне виття, від якого по спинах учнів, що тренувалися або займалися ранковим читанням, пробігли сироти. Вони не могли не поглянути в бік головного входу, звідки долинав звук.

 

(П.П.: Ранкові читання: у Китаї поширена практика, коли студенти читають вголос на ранкових заняттях, оскільки це допомагає їм краще запам'ятовувати уривки.)

 

Вей У Сянь плакав перед входом, вхопившися за свого віслюка.

 

Лань Дзін Ї заговорив:

 

– Годі ревіти! Ти ж сам казав, що тобі сподобався Ханьґуан-Цзюнь, то чого ж сльози ллєш, коли він забрав тебе?

 

Вей У Сянь скривився.

 

Після ночі на горі Дафань, у нього не було можливості викликати Вень Ніна. Він також не зміг дізнатися, чому той був без свідомості й чому знову з'явився в цьому світі.

 

У ранній юності Вей У Сянь навчався протягом трьох місяців в ордені Лань разом із учнями інших кланів, тож на власному досвіді відчув тамтішню похмуру й нудну атмосферу. Насправді він досі здригався від думки про три тисячі правил, що були висічені на Стіні Дисципліни. Коли його тягнули на гору, він знову проходив повз скелю й побачив, що на ній викарбували ще тисячу. Тепер їх було більше чотирьох тисяч. Чотири тисячі!

 

Лань Дзін Ї сказав:

 

– Тихіше! Припиніть галасувати! У Хмарних Глибинах заборонено шуміти.

 

Він видавав гучні звуки саме тому, що не хотів туди потрапити!

 

Якщо його затягнуть усередину, вийти вже буде надзвичайно складно. Під час навчанням усім учням давали нефритовий жетон для проходу. Тільки з ним людина могла вільно входити й виходити, минаючи захисний бар’єр Хмарних Глибин. Упродовж 10 років охорона могла лише посилитися, а не послабитися.

 

Лань Ван Цзі стояв нерухомо перед входом, не звертаючи уваги на голосіння й байдужо спостерігаючи за влаштованою сценою. Коли крики Вей У Сяня дещо стихли, він промовив:

 

– Нехай поплаче. Коли втомиться, затягніть його всередину.

 

Вей У Сянь обійняв віслюка й заплакав ще сильніше, б'ючись об нього головою.

 

«Яке нещастя!»

 

Він думав, що Цзидянь розвіє всі сумніви Лань Ван Цзі. Після перевірки батогом Вей У Сянь почувався задоволеним і, разом з повним ротом глузливих слів, ненав’язливо викинув кілька огидних коментарів. Але хто знав, що Лань Ван Цзі реагуватиме не так, як раніше? До чого це все призвело? Чи можливо, що через стільки років рівень його культивації піднявся й він став більш терпимим?

 

Вей У Сянь сказав:

 

– Мене приваблюють чоловіки, тому з такою кількістю красивих молодих людей у вашому ордені, боюся, що не зможу себе контролювати.

 

Лань Си Чжуй намагався переконати його:

 

– Молодий майстре Мо, Ханьґуан-Цзюнь робить це заради вашого ж блага. Якщо не підете з нами, лідер клану Цзян не дасть вам спокою. За ці роки він упіймав незліченну кількість людей і привіз їх до Причалу Лотоса. Жоден  з них не повернувся.

 

(П.П.: Причал Лотоса – назва походить із вірша відомого поета Ван Вея.)

 

Лань Дзін Ї додав:

 

– Саме так. Хіба не чув про його методи? Вони досить жорстокі...

 

Тут він зробив паузу, згадавши правило «Не розмовляти за чужими спинами», і потайки подивився на Лань Ван Цзі. Побачивши, що Ханьґуан-Цзюнь не збирається карати його, він набрався сміливості й пробурмотів далі:

 

– Це все через старійшину Ілін. Багато людей наслідують його і йдуть темним шляхом. Лідер ордену Цзян підозріло ставиться до таких культиваторів, та хіба можна зловити всіх? Хоча з твоєю грою на флейті... Хах.

 

Це «хах» сказало більше, ніж можна було б описати будь-якими реченнями. Вей У Сянь відчув, що справді має захищатися:

 

– Ну, насправді, вірите чи ні, але я зазвичай досить добре граю...

 

Перш ніж він закінчив, повз двері пройшли кілька заклинателів.

 

Кожен з них був одягнений у форму ордену Лань – білі, мов сніг, однотонні мантії, що вільно розвіювалися. Попереду йшов високий, стрункий чоловік. На його поясі, окрім меча, висіло сяо з білого нефриту. Побачивши їх, Лань Ван Цзі злегка схилив голову на знак поваги, і чоловік повторив його дію. Він подивився на Вей У Сяня й усміхнувся:

 

– Ван Цзі ніколи не приводив додому гостей. Ви?..

 

(П.П.: Сяо – китайська вертикальна флейта з бамбуку.)

 

Коли Лань Ван Цзі й невідомий чоловік стояли навпроти однин одного, то здавалися дзеркальними відображеннями. Однак перший мав надзвичайно світлі очі, немов фарбовані кристали, в той час як у молодого чоловіка ті були ніжнішого, темнішого відтінку.

 

Це був Лань Хуань, лідер ордену Ґу Су Лань –  Цзеу-Цзюнь або ж Лань Сі Чень.

 

(П.П.: Лань Хуань- ім'я при народженні; Лань Сі Чень - звичайне ім'я; Цзеу-Цзюнь – «альтернативне ім'я» або «хао» (ім'я, яке людина дає собі сама.)

 

В одному місці зростають однакові люди. Орден Ґу Су Лань завжди славився тим, що виховував багато вродливих чоловіків, особливо двох нефритів з нинішнього покоління клану. Хоча вони й не народилися близнюками, але виглядали надзвичайно схожими, і важко було сказати хто з них старший. Та незважаючи на зовнішню схожість, характери в них різнилися. Лань Сі Чень мав м'який і доброзичливий норов, тоді як Лань Ван Цзі був надто відстороненим і суворим, тримаючи всіх на відстані витягнутої руки – повна протилежність привітності. Ось чому в списку найкрасивіших молодих майстрів світу культивації Лань Сі Чень посідав перше місце, а Лань Ван Цзі – друге.

 

(П.П.: Два нефрити: цим терміном позначають двох людей, які особливо гарні та вправні в чомусь і загалом знаходяться на одному рівні.)

 

Лань Сі Чень довів, що він гідний бути лідером ордену. Навіть коли побачив, що гість обіймає віслюка, його це анітрохи не зачепило. Вей У Сянь відпустив тварину з променистою усмішкою на обличчі й підійшов до нього. Клан Ґу Су Лань дуже поважав порядок старшинства. Якби він говорив нісенітниці Лань Сі Ченю, його б неодмінно вигнали з Хмарних Глибин. Однак коли він тільки приготувався показати на що здатен, Лань Ван Цзі кинув на нього погляд, і його губи одразу ж щільно стулилися.

 

Лань Ван Цзі повернувся й продовжив ввічливу розмову з Лань Сі Ченем:

 

– Брате, ти знову збираєшся відвідати Ляньфан-Цзуня?

 

Той кивнув:

 

– Щоб домовитися про наступну дискусійну зустріч у вежі Цзіньлінь.

 

Вей У Сянь не зміг відкрити рота, тож похмуро повернувся до віслюка. Ляньфан-Цзунь був нинішнім лідером ордену Лань Лін Цзінь – Цзінь Ґуан Яо, єдиним позашлюбним сином, якого Цзінь Ґуан Шань схвалював. Він був наймолодшим дядьком Цзінь Ліна і  напівкровним братом його батька – Цзінь Цзи Сюаня, і Мо Сюань Юя. Та незважаючи на однаковий статус незаконнонароджених, вони з Мо Сюань Юєм були надзвичайно різними. Поки останній жив у селищі Мо, спав на землі й харчувався недоїдками, Цзінь Ґуан Яо займав найвищий трон світу заклинателів, прикликаючи вітри й керуючи дощем. Якщо він хотів поговорити з Лань Сі Ченем або ініціювати дискусійну зустріч, то міг зробити це коли завгодно. З іншого боку, не дивно, що лідери кланів Лань і Цзінь дуже добре ладнали між собою, адже вони були побратимами.

 

(П.П.: Прикликати й контролювати вітер і дощ –  китайське прислів'я, котре означає, що людина дуже сильна й може робити все, що заманеться.)

 

Побратими/брати за присягою: у Китаї вже давно існує традиція, що коли люди, які не мають кровних зв’язків, стають братами чи сестрами за присягою, оскільки вони поділяють схожі інтереси, амбіції чи обов’язки.)

 

Лань Сі Чень сказав:

 

– Дядько сказав, що ти привів когось із селища Мо.

 

Почувши слова «селище Мо», Вей У Сянь швидко обернувся на слух. Несподівано він відчув, як його губи розтулилися. Лань Сі Чень перервав своє мовчання й звернувся до Лань Ван Цзі:

 

– Ти рідко приводиш когось, перебуваючи в такому гарному настрої. Будь чемним із гостем.

 

«Гарний настрій?»

 

Вей У Сянь уважно подивився на обличчя Лань Ван Цзі. 

 

«Як він міг сказати, що у нього гарний настрій?!»

 

Після того як Лань Сі Чень пішов, Лань Ван Цзі сказав:

 

– Відведіть його всередину.

 

Вони дійсно затягнули Вей У Сяня в місце, куди він заприсягнувся більше ніколи не повертатися.

 

Раніше до ордену Лань навідувалися лише видатні заклинателі, але такого гостя ще ніхто не бачив. Молодші учні юрмилися навколо нього, зацікавлені таким новим поворотом подій. Якби не суворі правила клану, вони б неодмінно сміялися всю дорогу.

 

Лань Дзін Ї запитав:

 

– Ханьґуан-Цзюн, куди нам його тягнути?

 

Лань Ван Цзі відповів:

 

– У Цзіньши.

 

(П.П.: Цзіньши – буквально перекладається як «тиха кімната».)

 

«…Цзіньши?!»

 

Вей У Сян не розумів, що відбувається. Решта витріщалися одне на одного, боячись вимовити бодай звук. 

 

Це були спальня й робоча кімната Ханьґуан-Цзюня, куди він ніколи нікого не запрошував...

 

Меблі в Цзіньши мали надзвичайно простий вигляд, без жодних зайвих речей. На ширмі для переодягання висіла картина із зображенням хмар, що пливуть і змінюються завдяки тонкій роботі пензля. Перед нею горизонтально стояв столик для гуцинь. На вершині триногої підставки для пахощів у кутку стояла вирізьблена з білого нефриту кадильниця, з якої виходив м'який, затяжний дим, що наповнював усю кімнату прохолодним ароматом сандалового дерева.

 

(П.П.: Гуцинь – особливий вид цитри, на якій грає Лань Ван Цзі.)

 

Лань Ван Цзі пішов до дядька, щоб обговорити серйозні справи, а Вей У Сяня заштовхали в кімнату. Одразу після того, як Лань Ван Цзі пішов, він також вийшов на вулицю. Вей У Сянь прогулявся Хмарними Глибинами й виявив, що, як і очікував, без нефритового жетона, навіть якщо підніметься на білі стіни висотою в кілька чжанів, його одразу ж відкине бар'єр, привертаючи увагу вартових, що стояли неподалік.

 

Вей У Сянь міг лише повернутися до Цзіньши.

 

Він завжди мислив у позитивному ключі, тому ходив навколо, заклавши руки за спину й твердо вірячи, що рано чи пізно рішення знайдеться. Освіжаючий аромат сандалу був холодним і чистим. Без зайвої сентиментальності, але по-своєму чіпляв за живе. Від нічого робити, Вей У Сянь почав думати про щось далеке.

 

«Від Лань Чжаня долинає цей аромат. Ймовірно, його одяг просякнув ним, коли він практикувався тут із гуцинь або медитував.»

 

Після цих думок, Вей У Сянь не міг не підійти ближче до підставки для пахощів. Наближившись, він помітив, що дерев'яна дошка під його ногою значно відрізняється від інших. З цікавості Вей У Сянь нахилився й почав стукати то там, то там. У минулому житті йому багато разів доводилося копати ями, розкопувати могили й знаходити діри в землі. Через кілька хвилин він підняв дошку.

 

Знайти таємний сховок у кімнаті Лань Ван Цзі вже було більш ніж достатньо, аби вразити Вей У Сяня. Однак побачивши, що всередині, він здивувався ще більше.

 

Після підняття дерев'яної дошки повітря наповнилося м'яким ароматом, майже непомітним від поєднання із запахом сандалу. Сім чи вісім закоркованих чорних глечиків стояли у невеликому квадратному погрібі.

 

Звісно Лань Ван Цзі змінився – він навіть почав ховати спиртне!

 

У Хмарних Глибинах заборонено вживати алкоголь. Через це при першій зустрічі між ними сталася невеличка сварка. Лань Ван Цзі вилив глечик «Усмішки Імператора», який Вей У Сянь привіз із міста Ґу Су.

 

Після повернення в Юнь Мень, він так і не мав можливості випити «Усмішку Імператора», що виготовлялася виключно майстрами Ґу Су. Він думав про це протягом усього свого життя, запевняючи себе, що повернеться, аби випити її, якщо коли-небудь отримає таку можливість. Але цього так і не сталося.

 

У сховку було ніщо інше, як спиртне. Йому навіть не потрібно було відкривати й куштувати – він знав, що це «Усмішка Імператора» лише по запаху. Вей У Сянь ніколи б не подумав, що знайде схованку з алкоголем у кімнаті такої сумлінної та стриманої людини, як Лань Ван Цзі.

 

Карма дійсно перевершила саму себе з цією реінкарнацією.

 

Він вигукнув це знову, усвідомивши, що вже випив один глечик. Вей У Сянь мав гарну витримку до алкоголю і любив випити. Прийшовши до висновку, що Лань Ван Цзі досі винен йому «Усмішку Імператора» і настав час розплачуватися по відсоткам, він випив ще однин глек. Коли Вей У Сянь тільки почав п'яніти, його раптом осяяла думка:

 

«Наскільки важко дістати нефритовий жетон?»

 

У Хмарних Глибинах було холодне джерело з багатьма чудодійними властивостями, яким користувалися чоловіки-заклинателі. Кажуть, воно може заспокоїти серце, очистити розум, вгамувати вогонь, і тому подібне. Заходити туди можна було лише знявши весь одяг. Тоді заклинатель не мав куди його подіти, окрім як тримати в роті, про що, безумовно, не могло бути й мови.

 

(П.П.: Загасити чийсь вогонь: тут використано точний термін «вгамувати чийсь злий вогонь». Можливо, Вей У Сянь посилається на китайську медицину, а можливо, робить натяк (оскільки це один з найбільш уживаних термінів для опису інтимного бажання в китайському БЛ-романі))

 

Вей У Сянь заплескав у долоні й допив останній ковток з глечика. Пошукавши, він не знайшов місця, куди можна було б викинути порожні банки, тому наповнив їх чистою водою, знову закоркував кришки й запхав їх назад усередину,  закривши дерев'яною дошкою. Після цього він відправився на пошуки нефритового жетона.

 

Хоч Хмарні Глибини й спалили ще до того, як відбулася Анігіляція Сонця, відбудована структура місцевості виглядала такою ж самою. Вей У Сянь по пам'яті пройшовся звивистими стежками і незабаром знайшов холодне джерело, розташоване в тихому й малопомітному місці.

 

(П.П.: Анігіляція Сонця – війна  чотирьох Великих Орденів та їхніх союзників проти ордену Ці Шань Вень. Як наслідок клан Ці Шань Вень було знищено, що поклало край їхньому довгому правлінню.)

 

Учень, який наглядав за холодним джерелом, був досить далеко. Жінки-заклинательки перебували в іншій частині Хмарних Глибин і не приходили сюди. У будь-якому разі, ніхто в орені Лань не наважувався на таку зухвалість, як прийти до холодного джерела, щоб спостерігати за іншими. Тому охорона була зовсім не суворою, що дозволяло надзвичайно легко її подолати, а Вей У Сяню без зайвих труднощів піти й зробити свою справу. І, за збігом обставин, на вершині білого каменю за заростями євпаторійської трави лежав комплект білого одягу, а це означало, що хтось уже прийшов.

 

Одяг  був складений надзвичайно акуратно, і від цього аж волосся на голові ставало дибки. Він був схожий на білосніжний шматок тофу – навіть стрічка для лобу складена без жодної складки. Вей У Сянь просунув руку й почав шукати нефритовий жетон пропуску, намагаючись не робити зайвих рухів. Потім, уже переступаючи через кущі євпаторійської трави, його погляд промайнув поверх води й раптом зупинився.

 

Температура холодного джерела була крижаною. На відміну від гарячого, тут не виднілося пари, яка застилала б очі, тому можна було чітко розгледіти верхню частину тіла людини, що стояла спиною до нього.

 

Чоловік мав досить високий зріст, світлу шкіру й чорне мокре волосся, зібране на бік. Лінії, що окреслювали його талію і спину були плавними, витонченими, але водночас і напруженими. Простіше кажучи – справжній красень. 

 

Вей У Сянь не міг відвести погляду. Його не приголомшувала краса чоловіка, адже яким би гарним той не був, насправді, Вей У Сяня не приваблюють чоловіки. Але саме те, що було на спині цієї людини, змусило його зупинитися.

 

Десятки шрамів, що перетиналися – шрами від дисциплінарного батога.

 

Кожен орден мав свій вид дисциплінарного батога для покарання учнів, які припускалися значних помилок. Після покути шрами ніколи не зникали. Хоч Вей У Сяня ніколи не били дисциплінарним батогом, але Цзян Чен був підданий такому покаранню. Незважаючи на його відчайдушні спроби, ганебний слід анітрохи не зійшов. Ось чому такі шрами назавжди закарбувалися в пам'яті Вей У Сяня.

 

Зазвичай, одного-двох ударів було достатньо, щоб порушник більше ніколи не повторював подібних помилок. Та на спині цієї людини налічувалося щонайменше тридцять.

 

«Наскільки жахливий злочин він скоїв, аби заслужити стільки ударів? І якщо це справді був такий страшний вчинок, чому його не стратили?»

 

У цей момент чоловік в джерелі обернувся. Під ключицею, біля його серця, чітко виднівся опік. Побачивши його, шок Вей У Сяня миттєво досяг апогею.