Хоч заможний читач не може змінити розвиток історії, він все ж може впливати на сни Сяо Джена після переміщення в книгу.
У книзі, останній розділ закінчувався тим, що Сяо Джен написав перед сном: Хванфу Хвацан б'ється з головним героєм Ці Дженєм, отримує поранення, і в критичний момент культиваторка Джао Ченці рятує його, залишивши Ці Дженя в розпачі.
Але чому ж у його сні ситуація змінилася так, що Джао Ченці виявилася переодягнутим чоловіком, який ще й хотів зірвати його хризантему, точніше, хризантему Хванфу Хвацана?!
Це жахливо, чому йому наснився такий сон?
Сяо Джен довго ламав голову, але так і не знайшов відповіді.
Заможні читачі щедро підтримують автора, і є буквально його годувальниками, тому Сяо Джен має догоджати їм. Він повинен не лише уважно прислухатися до їхніх думок, а й трохи підлаштовувати сюжет під їх побажання, як це роблять багато авторів.
Але Сяо Джен відчував себе пригніченим — він більше не хотів бачити такі кошмари. Коментарі цього читача викликали в нього внутрішній протест, і він вирішив твердо дотримуватися свого шляху, надаючи Хванфу Хвацану більше екранного часу.
Тож у новому розділі він написав наступне:
......
Джао Ченці побачила, як Хванфу Хвацан повільно відкриває очі. На її обличчі з'явилася радісна усмішка: «Як ти себе почуваєш?»
Хванфу Хвацан нахмурився, оглядаючись навколо. Схоже, вони перебували в печері. Незважаючи на багаття, освітлення було тьмяним, і він не міг чітко роздивитися обличчя Джао Ченці.
«Дякую... Пані Джао за порятунок, але Ці Джень може образитися на вас через це.»
Джао Ченці холодно відповіла: «Нехай ображається, якщо хоче. Кого рятувати і кого любити — це моя справа.»
Вона зосереджено дивилася на Хванфу Хвацана, очікуючи його відповіді.
Обличчя молодого чоловіка залишалося, як завжди, блідим і витонченим, а в очах був присутній легкий відтінок похмурості. Джао Ченці помітила його задовго до змагань, і знала, який він розумний та здібний. Але походження заважало йому досягти більшого.
Вона вірила, що Хванфу Хвацан зрозуміє прихований підтекст її слів.
Проте Хванфу Хвацан лише опустив голову і байдуже промовив: «Вибачте, пані Джао, але я не відчуваю до вас симпатії.»
......
Новий розділ, що складався з майже 10 000 слів, був завершений одним махом. Сяо Джен припинив друкувати й радісно вибухнув гучним сміхом.
«Ха! Ха! Ха!»
Який кайф!
Головний герой закоханий у Джао Ченці, а він змусив Хванфу Хвацана відкинути її. Чи може бути щось приємніше, ніж відмовити богині головного героя?
Сяо Джен вже уявляв, як заможний читач на іншому боці екрану буде проклинати його, і настрій у нього ще більше покращився.
У новому розділі, після того як Хванфу Хвацан відмовив Джао Ченці, вона не змогла зберегти обличчя і пішла першою, залишивши чоловіка одного в печері лікувати рани. Випадково він досягнув прориву своїх меридіанів, що також покращило його нічну сліпоту.
З іншого боку, Ці Джень провів всю ніч в очікуванні, і зрештою побачив, як Джао Ченці повертається одна. Він підійшов, щоб висловити свою підтримку, але вона, на його подив, не оцінила його увагу і навіть попросила більше не слідувати за нею. Це засмутило Ці Дженя, і його настрій вплинув на виступ у турнірі наступного дня. Він мав можливість виграти три рази поспіль і потрапити до першої групи, але врешті-решт провалився, опинившись у другій групі, так само як і травмований Хванфу Хвацан. Як то кажуть, вороги завжди знову зустрічаються, і вже наступного дня їм знову доведеться змагатися один з одним.
Такі великі романи, що налічують сотні тисяч слів, часто розтягують події. Але Сяо Джен був доволі чесним автором, додаючи лише невеликі наповнювальні моменти замість того, щоб виливати на голови читачів цілі відра води. Тому після десяти тисяч слів історія зупинилася на моменті напередодні битви, залишаючи читачів у напрузі.
Читачі почали нетерпляче вимагати новий розділ, але Сяо Джен лише таємниче посміхнувся, вимкнув комп'ютер і пішов спати.
Писати книги насправді дуже важко. Незалежно від жанру, після десяти тисяч слів Сяо Джен відчував втому, немов після бурхливої ночі, і відразу заснув, щойно ліг на ліжко.
Прокинувшись, він не пам'ятав жодних снів і, звичайно, не перетворювався на Хванфу Хвацана.
Він все ще був тим самим Сяо Дженом — новачком, який щойно почав свою кар’єру.
Сяо Джен подумав, що нарешті дуже якісно відпочив, оскільки йому не довелося знову битися уві сні. Він почистив зуби, вмився, купив сніданок внизу й поїхав на роботу.
Він приїхав раніше, тому в офісі було лише кілька співробітників. Сяо Джен увімкнув свій комп’ютер і відкрив коментарі до вчорашнього нового розділу.
Більшість читачів обговорювали сюжет: хтось був незадоволений тим, що Хванфу Хвацан раптово вирвався вперед, змусивши головного героя страждати; дехто був розчарований тим, що жінка, яку заздалегідь "зарезервував" головний герой, раптом зацікавилася іншим чоловіком, а деякі читачі вимагали нових жіночих персонажів і наполягали на тому, щоб персонаж Джао Ченці отримав свою кару. Інші ж дуже захоплювалися Хванфу і сподівалися на більше сцен з ним. І навіть були ті, хто вважав, що Хванфу Хвацан та Ці Джень чудово пасують один одному, і пропонували, щоб вони стали парою.
Сяо Джен просто проігнорував останній коментар. Вибачте, але він пише гаремну історію, а не даньмей.
Далі він побачив коментарі від своїх щедрих читачів.
Як завжди, заможні читачі в коментарях обговорювали, що Хванфу Хвацан надто дратує — постійно краде увагу у головного героя. І що, мовляв, було б добре, якби його зад відтрахав спочатку Джао Ченці, а потім й Ці Джень, після чого той би принизливо покинув арену й більше ніколи не з'являвся в історії.
Сяо Джен: «......»
Цього разу його заможний читач залишив тільки коментар без жодної фінансової підтримки.
Сяо Джен задумався й вирішив переглянути коментарі цього читача до попередніх розділів. І він раптом збагнув закономірність!
1. Коли цей читач лише фантазував про те, що станеться з Хванфу Хвацаном, але не давав грошей, Сяо Джен не бачив кошмарів.
2. Але як тільки він робив донат, Сяо Джен вночі неминуче потрапляв у книгу, стаючи Хванфу, і переживав усі ті жахи, що описував читач.
Чому так відбувалося?
Цей щедрий читач був найбільшим донатором Сяо Джена. Він або не давав нічого, або дарував одразу десять тисяч юанів.
Невже це сила грошей?
Початковий шок Сяо Джена перетворився на гнів.
Наявність грошей не дає права розпоряджатися тілом інших; не кажучи вже про десять тисяч юанів, навіть сто тисяч не можуть змусити автора прийняти таку гірку участь!
Але потім подумав: «Якщо це буде сто тисяч… Можливо, варто задуматися…»
Забудь.
Сяо Джен швидко відкинув ці небезпечні думки, і надіслав щедрому читачеві приватне повідомлення:
【Привіт, друже. Щиро дякую за твою постійну підтримку мого твору. Я дуже зворушений, але не треба так багато донатити. Збережи гроші для себе – на машину чи квартиру. Мені справді достатньо того, що тобі просто подобається читати роман! (*^__^*)】
Коли колеги поступово почали приходити на роботу, Сяо Джен закрив сторінку й узявся до справ.
Цей день був надзвичайно напруженим. Сяо Джен не мав часу випити води не кажучи вже про те, щоб перевірити коментарі. Лише наприкінці робочого дня, коли все тіло боліло від втоми, він нарешті зміг зробити паузу, викурити сигарету й перевірити кількість підписок на свою історію.
Те, що він побачив, приголомшило його.
Система автоматично закріпила коментар заможного читача вгорі.
З передчуттям біди Сяо Джен, тремтячи, відкрив цей коментар і прочитав:
【Інші автори тільки й мріють про щедрі донати, а Дженджон Ціши* навіть надіслав мені приватне повідомлення з проханням не донатити й зберегти гроші на машину чи квартиру! Цей жест розчулив мене до глибини душі! (палець вгору) На знак вдячності я надіслав йому 50 000 тисяч юанів! І нехай Хванфу Хвацана трахатимуть XX00 разів, поки він не помре від виснаження! Нехай шторм стане ще лютішим! Успіху, великий авторе!】
*Псевдонім Сяо Джена.
Сяо Джен: «........................»
