Настирливий демон-кабан

Обидва човни пробилися крізь хмари й разом почали зниження. В міру того, як темні хмари розсіювалися, земля ставала все ближчою і можна було чітко розгледіти деталі острова кажанів. Він був невеликий, будівлі ховалися в лісі, лиш у центрі стояла пагода демонів з високими карнизами та сліпучо-золотим дахом.

Слід зазначити, що на континенті заклиначів такі речі, як пагоди, зазвичай будували для придушення демонів, на карнизах часто вішали духовні мідні дзвіночки, а на цеглі малювали обереги. Однак вежа в центрі острова кажанів була не такою.

Вона мала загалом сім поверхів, і на кожному там, де мав бути мідний дзвін, висів людський череп. Ті черепи геть згнили і ледь помітно гойдалися від смердючого острівного вітру...

Дзян Єсюе та Мужон Чуї за допомогою духовної енергії посадили обидва човни прямо перед вежею в центрі острова кажанів.

Коли вони вчотирьох зійшли на землю, човни зменшилися і були відправлені в мішечки цянькунь. Піднявши очі, група побачила порожню й темну пагоду, але, якщо придивитись, можна було помітити, що під стріхою згорнулися тисячі кажанів. Оскільки зараз був день, вони міцно спали.

- Пагода людських жертв... - пробурмотів Дзян Єсюе.

- Що таке пагода людських жертв? - спитав Ґу Ман. - Я чув лише про пагоду, що придушує демонів.

- Це приблизно те саме, - відповів Дзян Єсюе. - Заклиначі будують пагоди для придушення демонів, а демони будують пагоди для захоплення людей. Це острів кажанів, тому власник острова, звичайно, не заклинач, а демон-кажан. Ця вежа побудована, щоб за необхідності тримати в ній живих людей.

- Яка може бути необхідність?

Вираз обличчя Дзян Єсюе не говорив ні про що хороше. Він тихо промовив:

- Важко сказати. Деякі демони їдять людей, тому зберігають їх для їжї. Деякі демони п'ють кров, тому...

Перш ніж він договорив, Мужон Чуї вже зробив крок вперед. Нічого не кажучи, він вдарив талісманом у головні ворота стародавньої пагоди і ті з глухим звуком розсахнулися.

Мужон Чуї змахнув фученєм міазму з пагоди і повернув обличчя вбік, його темно-карі очі холодно блиснули.

- Дзян Єсюе, ти тут, щоб рятувати людину чи розповідати історії?

З цими словами він увійшов до пагоди, не озираючись. Його біла постать миттєво була поглинута темрявою.

Дзян Єсюе та інші швидко пішли слідом за ним. Зал на першому поверсі пагоди людських жертв був темним і порожнім. Вісім товстих кам'яних стовпів височіли до вершини пагоди. На цих кам'яних стовпах були вигравірувані складні візерунки, але при ближчому огляді можна було виявити, що всі вони були зроблені із спресованих разом білих кісток. На цих восьми стовпах догори ногами висіли десятки тисяч кажанів.

Ці кажани відрізнялися від тих, що вони бачили зовні. Кожен з них був зростом з дорослу людину, а їхні перетинки були не темно-сірими, а білими, напівпрозорими. Крізь цей шар згорнутої білої оболонки можна було побачити, що тіла багатьох із них уже набули людської форми, одні були більші, інші менші.

Більші нічим не відрізнялися від звичайних людей, за винятком крил кажана. Менші мали лише пару людських ніг, тоді як решта їх тіла все ще мала вигляд пухнастого створіння.

Якщо подивитися вгору, ці кажани, схожі на лялечки шовкопрядів, висіли по всій пагоді, щільно тулячись один до одного. Їх були тисячі, десятки тисяч.

Ґу Ман переживав, щоб їх не розбудити, тому дуже тихо запитав:

- Вони сплять?

Мо Сі похитав головою.

- Скоріше за все це вдосконалення. У стародавніх книгах записано, що цей вид демонів - вогняний кажан.

Ґу Мана завжди хвилювали практичні речі. Він глянув на вогняних кажанів, що висіли по всій семиповерховій пагоді, і поставив Мо Сі своє друге питання:

- Чи легко з ними впоратися?

Мо Сі не відповів прямо. Натомість він сказав:

- Вогняні кажани - це вид, який походить від роду напівдемонів, напівбезсмертних юмінь з гори Дзьовхва.

- Вони справді безсмертні? - Ґу Ман подивився на вкритих шерстю монстрів. Спершу він подумав, що з ними, мабуть, дуже важко мати справу. Після цього подумав, що ці маленькі брати дуже відрізняються від безсмертних, якими він їх уявляв.

Він глянув на Мужона Чуї, що стояв перед ним.

На його думку, безсмертні повинні бути як мінімум схожі на Мужон Чуї з його витонченою, елегантною зовнішністю і одягом, що, здавалося, майоріє навіть без вітру.

Ці напівкажани-напівлюди були якось геть не схожі.

На щастя, Мо Сі ще було що сказати, щоб зберегти уявлення Ґу Мана про безсмертних.

- Вогняні кажани не вважаються напівбезсмертними. Як я щойно сказав, вони є нащадками Юмінь. Юмінь напівбезсмертні й напівдемони. Деякі з них мають сильну демонічну природу. Це розпусні переродки, вони спаровуються зі звірами і народжують монстрів, в жилах яких тече також звірина кров. Саме такими і є ці вогняні кажани.

Ґу Ман серйозно порахував на пальцях.

- Отже, вони... напівбезсмертні, напівдемони й напівзвірі?

- Частка крові безсмертних дуже мала, - казав Мо Сі. - Не буде перебільшенням сказати, що вони напівзвірі - напівдемони.

Тоді Ґу Ман повернувся до першого питання.

- Чи легко з ними боротися?

- Їхня духовна сила велика, але вони безтолкові, тож не надто важко. Однак це місце збору вогняних кажанів-демонів. Краще по можливості уникати бійки. Не турбуйте їх.

Потім він обернувся і глянув на Дзян Єсюе.

- Цінсю, можете перевірити, чи є тут якісь сліди Юе Ченьціна?

Дзян Єсюе сказав:

- Я спробую.

З цими словами він дістав зі свого мішечка цянькунь папірець-талісман і подув на нього. Папірець перетворився на духовного горобця і злетів у повітря.

- Лети пошукай Юе Ченьціна.

Духовний горобець прийняв наказ і полетів до вершини пагоди. Проте, піднявшись на третій поверх, він раптом заверещав, невидиме полум'я обпалило його крила й перетворило на клубок зеленого диму!

В повітрі з'явилося сім багряних слів:

«Чужинці, що хочуть увійти, мають заплатити кров'ю».

Дзян Єсюе нахмурився.

- Здається, щоб піднятися на пагоду, хоч нам, хоч духовному метелику, спочатку треба запропонувати кров, - обернувшись, він глянув на басейн із кров'ю в центрі вежі й глибоко задумався. - Ми маємо накапати своєї крові туди?

- Давайте спробуємо, - сказав Мо Сі.

Вони вчотирьох підійшли до басейну. Мо Сі вийняв із рукава прихований кинджал і порізав собі долоню, потім передав кинджал Дзян Єсюе. Після того, як кожен капнув кілька крапель крові в басейн, кров у ньому стрімко закипіла і вибухнула...

В різні сторони полетіли бризки, а зсередини долинув рев, що леденить кістки, і виринув екзотичний звір, випромінюючи червоне світіння!

Ґу Ман був шокований.

- Що це?!

На всі сторони бризнула кров. Незважаючи на те, що дивний звір мав людське тіло, риси його обличчя були як у дикобраза. Спрямовані вгору ікла, вогняно-червоне хутро, зіниці кольору висхідного сонця, в руці велетенська сокира. Струшуючи кров в басейн, він чхнув і став обурено лаятись.

- Дідько, що відбувається в ці дні? Хтось знову і знову намагається проникнути до пагоди. Всім набридло жити і вони хочуть стати закусками для Її Величності Королеви кажанів?

Дзян Єсюе раптом широко розплющив очі.

- Шань Ґао...

Цей звір був добре відомим у Дев'яти провінціях монстром. Однак Ґу Ман втратив пам'ять і взагалі нічого не знав про нього. Побачивши, що інші троє, схоже, щось знали, він не міг не відчути трохи тривоги, однак йому було надто соромно запитувати інших, тому він прошепотів Мо Сі:

- Що таке Шань Ґао?

Мо Сі відповів:

- Це такий древній злий звір. Він схожий на свиню, а його шкіра червона, як вогонь. І у нього немає інших захоплень, окрім як лаяти людей.

Ґу Ман подумав: «Тоді захоплення цієї свині дуже схожі на твої. Цікаво, хто виграє, якщо ви двоє посваритеся».

Шань Ґао пихтів, дивлячись по черзі на кожного з них чотирьох своїми маленькими свинячими оченятами. Як і очікувалося, щойно він відкрив рота, як полилася гучна лайка:

- Каліка, мертволиций, блакитнооке чудовисько та маленька дівчинка, ви, чотири істоти, пробралися до пагоди кажанів і потривожили мій сон. Ви справді дратуєте!

Коли Ґу Ман почув, як їх назвали, взявся розбирати, хто є хто. Він мовчки порахував пальцями та збагнув: «Каліка - це Дзян Єсюе, блакитнооке чудовисько - це я, принцеса та маленька леді-дракон обидва беземоційні, але принцеса висока, тому маленькою дівчинкою має бути Мужон Чуї, який на півголови нижчий за Мо Сі. Отже Мо Сі - мертволиций».

- Чого ви всі сюди припхалися?! Ану зізнавайтесь!

Все ж таки це був стародавній духовний звір. Дзян Єсюе вклонився і сказав:

- Мій брат прибув на Острів Метеликів Мрії кілька днів тому, і відтоді від нього не було жодної звістки. Єдина інформація, яку ми маємо, пов'язана з цим островом кажанів, тож ми без дозволу проникли до вашого дорогоцінного місця.

- Твій брат? - Шань Ґао звузив очі. -Ха-ха, ти великий каліка, а твій брат - маленький каліка?

Дзян Єсюе мав дійсно м'який характер, і, не показуючи на обличчі ніяких емоцій, сказав:

- Ні, мій брат в доброму здоров'ї.

- О, не каліка... Я бачив одного кілька днів тому. Це нікчема такий, в білому одязі із золотими краями, балакучий і з свинячими мізками?

Мужон Чуї та Дзян Єсюе трохи змінилися з лиця. Хоча слова Шань Ґао було неприємно чути, вони дійсно описували Юе Ченьціна. Дзян Єсюе негайно знову вклонився і сказав:

- Пане, чи можу я знати, де зараз цей юнак?

Цей Дзян Єсюе був справді дивовижним: назвав цей свинячий мозок «паном», навіть не червоніючи. Але Шань Ґао не повівся й загудів:

- Мертвому каліці марно мати солодкий рот. Ти не відповів на запитання, яке я щойно задав. Запитаю ще раз: твій брат балакучий нікчема із свинячими мізками?

- ...

Дзян Єсюе не хотів погоджуватися з ним і лаяти таким чином свого брата. Він ще вагався, коли раптом почув, як Мужон Чуї холодно сказав:

- Так. Дурний і балакучий, у білому з золотом. Це він. Ти знаєш, де він?

- Гей, синку, ти так легко визнаєш це, - маленькі червоні очі Шань Ґао звернулися до Мужон Чуї. - Ти дорослий чоловік із тонкою талією та гарним личком. Виглядаєш не по-чоловічому, тому ти справді потворний.

- Я тебе питаю, де зараз той молодий чоловік, - терпіння Мужон Чуї було мізерним і воно вже вичерпалось, його слова звучали дзвінко та сильно.

Можливо через те, що очі Мужон Чуї вже метали блискавки та випромінювали силу, Шань Ґао на мить був приголомшений, а тоді сказав:

- Якщо я відповім на твоє запитання, то чи не втрачу я своє обличчя?

Мужон Чуї трохи примружив очі.

- Чого ти хочеш?

- Звичайно, щоб все було за моїми правилами!

Чорні брови Мужон Чуї здійнялися.

- Якими правилами?

Шань Ґао прогудів:

- Гм! За цим дещо є! Я спершу запитаю вас, чи знаєте ви, для чого від початку використовувалася ця пагода?

- Це пагода людських жертв, її використовували для ув'язнення живих людей, - відповів Дзян Єсюе.

- Каліка має рацію, але мій Острів Метеликів Мрії багатий на духовну енергію, демони на острові поступово стали на шлях вдосконалення. Королева кажанів хотіла досягти дао та вознестись, вона рідко вбивала за останні сто років, а потреби полювати на людей заради їжі не було й поготів. Що стосується цієї пагоди, то її поступово залишили, і тепер вона стала місцем, де демони-кажани практикують самовдосконалення.

Дзян Єсюе м'яко сказав:

- Якщо це так, то немає сенсу в тому, щоб мій брат залишався на острові. Чи можу я попросити вас зробити мені послугу і дозволити моєму братові повернутися з нами?

- Гей, каліко, ти забагато думаєш. Хоча Королева кажанів не бере на себе ініціативу шукати й ловити заклиначів, та твій брат зі свинячими мізками сам постукав у наші двері й навіть порушив табу Королеви. Відпусти його? Тц-тц-тц, як це може бути так легко?

- Яке табу він порушив? - спитав Дзян Єсюе.

Шань Ґао засміявся.

- Це те саме, що ти вже питав. Думаєш, я маю відповісти? Усе буде згідно з моїми правилами.

Мужон Чуї вже був на межі й різко змахнув фученєм. Хоч він і не мав наміру нападати, але очі його вже горіли гнівом. Його брови опустилися і він сердито сказав:

- Я вже спитав, які у вас правила, чому ти не розповідаєш?!

Шань Ґао оголив свої ікла і сказав:

- Дівчинко, у тебе ніжна шкіра і ніжне тіло, але твоя вдача гірша, ніж у такого великого чоловіка, як я, ти справді гаряча. Гаразд, я тобі скажу.

Він зробив павзу.

- Я охороняю цю пагоду для Королеви кажанів, і я не завдаю шкоди людям просто так. Якщо я зустрічаю вас, заклиначів, які приходять сюди і мають про що запитати, я можу бути милосердним і відповісти на три ваші запитання. Але щоразу щоб отримати відповідь ви маєте заплатити відповідну ціну. Тому вам потрібно добре подумати, запитати ви можете лише три речі. Ціна може бути низькою, як волосок, чи високою, як три душі і сім духів... То як, ви дійсно згодні?

Мужон Чуї навіть не моргнув:

- Перше питання: де зараз Юе Ченьцін?

- Йой, як прямолінійно, - Шань Ґао порахував на пальцях і сказав: - Твоє перше запитання не таке вже й дороге, і я не буду тебе обманювати. Як щодо цього: давай влаштуємо обмін, я скажу тобі його місцезнаходження.

- Що ти хочеш натомість?

Шань Ґао облизав свої товсті й жирні губи:

- Мені подобається їсти біль людей. Чим болісніше їхнє минуле, тим краще воно мені смакує, - він зловісно глянув на них чотирьох. - Якщо ви підійдете і дозволите мені витягти з вашого розуму деякі болючі таємниці, щоб підживитися, тоді я відповім на ваше перше запитання.

Оскільки це стосувалося й інших трьох, Мужон Чуї не погодився одразу, а повернув голову і глянув на них.

Мо Сі подумав, що оскільки Шань Ґао міг відповісти на три їхні запитання, то не варто повністю задовольняти його потребу після першого. Інакше що він запросить в обмін на друге і третє? Однак не встиг він заговорити, як почув Ґу Мана, який раптом сказав:

- Братик кабан, хіба так можна?

Шань Ґао округлив очі:

- А чому так не можна?

Ґу Ман сказав:

- Розумієш, ми поставили тобі лише одне запитання, а ти хочеш забрати болючі спогади одразу в усіх. Ти надто недобрий.

- Чому ж я недобрий? - не второпав Шань Ґао.

Ґу Ман:

- Ти щойно сам сказав, що хочеш просто обмінятися з нами. Одне за одне, тож за кожне запитання, яке ми ставимо, ти маєш брати спогади лише одного, хіба ні?

- ...

- Отже, за одне запитання, на яке ти відповідаєш, ти можеш взяти пам'ять лише однієї людини, а не чотирьох. Ти - давній великий бог, тобі не слід бути пристосуванцем і перекручувати власні слова.

- Ти!... - Шань Ґао аж перехопило подих і забракло слів, його свиняча морда набула червоно-фіолетового відтінку.

Йому було ніяково, хотілося відправити цих людей геть, але він смутно відчував, що всі четверо мали свій гіркий досвід і їх біль був надзвичайно ніжним і смачним.

Як він міг відпустити жирну качку, яка вже була в нього в роті?

Тож Шань Ґао міг тільки сказати грубим голосом:

- Гаразд, гаразд! Тоді одне запитання в обмін на біль одного! Але кого саме вибираєте не ви, а я!

Ґу Ман наслідував його тону та з посмішкою сказав:

- Добре, добре, вибирай сам. То як, ти хочеш каліку, мертволицего, маленьку дівчинку чи блакитноокого?

Шань Ґао знову уважно подивився на чотирьох людей, його свинячий ніс нюхав і нюхав, оцінюючи гіркоту в глибині їхніх душ. Що більше він нюхав, то жадібнішим ставав. Ґу Ман народився рабом і йому бракувало двох душ. Батько Мо Сі рано помер, мати зрадила його, а коханець вдарив його ножем у груди. Батьки Мужон Чуї покинули його, і він ще маленьким залишився сиротою. Що стосується Дзян Єсюе, то йому судилося бути самотнім.

Шань Ґао не міг не ковтнути слину. Він просто хотів з'їсти свої слова і зібрати всі їхні спогади в свій шлунок!

Але людям потрібне обличчя, деревам кора, і Шань Ґао теж хотів зберегти своє лице. Хоча ці люди й пахли надзвичайно смачно, він не втратив від того контроль, а відкашлявся і прийняв рішення.

- Тоді ти, ти, каліко, йди сюди.

Дзян Єсюе ледь помітно посміхнувся і сказав:

- Чому? Ви вважаєте, що моє життя було найважчим?

- З вадами рук чи ніг, це ти. Не хочеш?

- Я хочу врятувати Ченьціна з його скрутного становища, - сказав Дзян Єсюе. - Але оскільки те, що ви хочете з'їсти - таємниця, я, звичайно, не хочу, щоб її знали інші. Ви можете ввібрати в себе болючі спогади, але ви не повинні їх розголошувати. Чи можете ви погодитись на це?

- Щойно спогади потрапляють у мій рот, вони стають моєю їжею, - сказав Шань Ґао. - Як я можу їх виплюнути? Не хвилюйся, я точно нічого не скажу.

Дзян Єсюе був м'яким, але не дурним. Він сказав:

- Слова можуть нічого не значити, чи можете ви дати клятву демона?

Зрештою, первісне тіло Шань Ґао було тілом кабана і він був дуже ненажерливий. Він прагнув поїсти чужого болю, і від самого спочатку не був зацікавлений говорити про спогади, які вбере. Тож він негайно підняв два пальці і склав клятву демона.

- Так підійде? От мертвий каліка, створюєш неприємності!

Дзян Єсюе тепло посміхнувся.

- Тоді я дозволяю тобі забрати це.

Ґу Ман і Мо Сі не заперечували, тож Шань Ґао підняв голову і відкрив рота. Стоячи посеред басейну крові, він завив. Слідом за його виттям навколо раптом піднявся вітер. Маса чорного диму з'явилася з грудей Дзян Єсюе, і вся потягнулася у рот Шань Ґао.

Коли вітер вщух, Шань Ґао розплющив очі й облизав губи так, ніби йому було мало.

- О, непогано, смачно. Але, каліко, я не очікував, що твої болючі спогади будуть пов'язані з цим...

Дзян Єсюе посміхнувся і перебив його:

- Пане, ви забули, що щойно обіцяли?

Шань Ґао замовк. Але чомусь після того, як він закінчив жувати біль Дзян Єсюе, його очі не відривалися від Мужон Чуї і зловісно блистіли.

Мужон Чуї тріпнув рукавами й сказав:

- Ти вже отримав те, чого хотів. Скажи мені, де Юе Ченьцін?

 

 

Авторці є що сказати:

Шань Ґао (Хуань, Інь Хуань) - ім'я чудовиська в китайській міфології. Виглядає як свиня і любить лаяти людей. Перші згадки про нього з'явилися ще до періоду династії Цінь. «Шань хай дзін · Шань Джон дзін»*: «В горах Ку є звір на ім'я Шань Ґао. На вигляд схожий на свиню, червоний, як вогонь, і проклинає людей». - Це я взяла не з науково-популярної літератури, а з енциклопедії Байду 2333333 ~

 

 

*«Шань хай дзін» або «Книга гір та морів» - класичний китайський текст, по суті казкова розповідь про географію та культуру Китаю періоду до династії Цінь, а також збірка китайської міфології. Рання версія тексту існувала ще в IV ст.до н.е., але нині відомої форми він набув за часів династії Хань (ІІІ ст.до н.е. - ІІІ ст. н.е) [чесно переказала з англ. Вікіпедії]

 

 

Ґу Манман: Шань Ґао, Шань Ґао, бачиш, ти монстр. Наді мною попрацювали, і в моєму тілі також є кров монстра. Ми однакові!

Шань Ґао: Чого ти хочеш?

Ґу Манман: Ти можеш навчити мене цій особливій навичці поїдати спогади інших людей?

Шань Ґао: Чому ти хочеш цьому навчитися?

Ґу Манман: Так я зможу їсти спогади, а не їжу, і зекономити гроші принцеси Сісі.

А-Лянь: Ба, чому ти не економив моїх грошей, коли жив в моєму саду? Вогняна куля страх який багатий, невже ти хочеш захищати його ось так?! Ну ти й собака! Очі б мої тебе не бачили!