Обидва човни пробилися крізь хмари й разом почали зниження. В міру того, як темні хмари розсіювалися, земля ставала все ближчою і можна було чітко розгледіти деталі острова кажанів. Він був невеликий, будівлі ховалися в лісі, лиш у центрі стояла пагода демонів з високими карнизами та сліпучо-золотим дахом.
Слід зазначити, що на континенті заклиначів такі речі, як пагоди, зазвичай будували для придушення демонів, на карнизах часто вішали духовні мідні дзвіночки, а на цеглі малювали обереги. Однак вежа в центрі острова кажанів була не такою.
Вона мала загалом сім поверхів, і на кожному там, де мав бути мідний дзвін, висів людський череп. Ті черепи геть згнили і ледь помітно гойдалися від смердючого острівного вітру...
Дзян Єсюе та Мужон Чуї за допомогою духовної енергії посадили обидва човни прямо перед вежею в центрі острова кажанів.
Коли вони вчотирьох зійшли на землю, човни зменшилися і були відправлені в мішечки цянькунь. Піднявши очі, група побачила порожню й темну пагоду, але, якщо придивитись, можна було помітити, що під стріхою згорнулися тисячі кажанів. Оскільки зараз був день, вони міцно спали.
- Пагода людських жертв... - пробурмотів Дзян Єсюе.
- Що таке пагода людських жертв? - спитав Ґу Ман. - Я чув лише про пагоду, що придушує демонів.
- Це приблизно те саме, - відповів Дзян Єсюе. - Заклиначі будують пагоди для придушення демонів, а демони будують пагоди для захоплення людей. Це острів кажанів, тому власник острова, звичайно, не заклинач, а демон-кажан. Ця вежа побудована, щоб за необхідності тримати в ній живих людей.
- Яка може бути необхідність?
Вираз обличчя Дзян Єсюе не говорив ні про що хороше. Він тихо промовив:
- Важко сказати. Деякі демони їдять людей, тому зберігають їх для їжї. Деякі демони п'ють кров, тому...
Перш ніж він договорив, Мужон Чуї вже зробив крок вперед. Нічого не кажучи, він вдарив талісманом у головні ворота стародавньої пагоди і ті з глухим звуком розсахнулися.
Мужон Чуї змахнув фученєм міазму з пагоди і повернув обличчя вбік, його темно-карі очі холодно блиснули.
- Дзян Єсюе, ти тут, щоб рятувати людину чи розповідати історії?
З цими словами він увійшов до пагоди, не озираючись. Його біла постать миттєво була поглинута темрявою.
Дзян Єсюе та інші швидко пішли слідом за ним. Зал на першому поверсі пагоди людських жертв був темним і порожнім. Вісім товстих кам'яних стовпів височіли до вершини пагоди. На цих кам'яних стовпах були вигравірувані складні візерунки, але при ближчому огляді можна було виявити, що всі вони були зроблені із спресованих разом білих кісток. На цих восьми стовпах догори ногами висіли десятки тисяч кажанів.
Ці кажани відрізнялися від тих, що вони бачили зовні. Кожен з них був зростом з дорослу людину, а їхні перетинки були не темно-сірими, а білими, напівпрозорими. Крізь цей шар згорнутої білої оболонки можна було побачити, що тіла багатьох із них уже набули людської форми, одні були більші, інші менші.
Більші нічим не відрізнялися від звичайних людей, за винятком крил кажана. Менші мали лише пару людських ніг, тоді як решта їх тіла все ще мала вигляд пухнастого створіння.
Якщо подивитися вгору, ці кажани, схожі на лялечки шовкопрядів, висіли по всій пагоді, щільно тулячись один до одного. Їх були тисячі, десятки тисяч.
Ґу Ман переживав, щоб їх не розбудити, тому дуже тихо запитав:
- Вони сплять?
Мо Сі похитав головою.
- Скоріше за все це вдосконалення. У стародавніх книгах записано, що цей вид демонів - вогняний кажан.
Ґу Мана завжди хвилювали практичні речі. Він глянув на вогняних кажанів, що висіли по всій семиповерховій пагоді, і поставив Мо Сі своє друге питання:
- Чи легко з ними впоратися?
Мо Сі не відповів прямо. Натомість він сказав:
- Вогняні кажани - це вид, який походить від роду напівдемонів, напівбезсмертних юмінь з гори Дзьовхва.
- Вони справді безсмертні? - Ґу Ман подивився на вкритих шерстю монстрів. Спершу він подумав, що з ними, мабуть, дуже важко мати справу. Після цього подумав, що ці маленькі брати дуже відрізняються від безсмертних, якими він їх уявляв.
Він глянув на Мужона Чуї, що стояв перед ним.
На його думку, безсмертні повинні бути як мінімум схожі на Мужон Чуї з його витонченою, елегантною зовнішністю і одягом, що, здавалося, майоріє навіть без вітру.
Ці напівкажани-напівлюди були якось геть не схожі.
На щастя, Мо Сі ще було що сказати, щоб зберегти уявлення Ґу Мана про безсмертних.
- Вогняні кажани не вважаються напівбезсмертними. Як я щойно сказав, вони є нащадками Юмінь. Юмінь напівбезсмертні й напівдемони. Деякі з них мають сильну демонічну природу. Це розпусні переродки, вони спаровуються зі звірами і народжують монстрів, в жилах яких тече також звірина кров. Саме такими і є ці вогняні кажани.
Ґу Ман серйозно порахував на пальцях.
- Отже, вони... напівбезсмертні, напівдемони й напівзвірі?
- Частка крові безсмертних дуже мала, - казав Мо Сі. - Не буде перебільшенням сказати, що вони напівзвірі - напівдемони.
Тоді Ґу Ман повернувся до першого питання.
- Чи легко з ними боротися?
- Їхня духовна сила велика, але вони безтолкові, тож не надто важко. Однак це місце збору вогняних кажанів-демонів. Краще по можливості уникати бійки. Не турбуйте їх.
Потім він обернувся і глянув на Дзян Єсюе.
- Цінсю, можете перевірити, чи є тут якісь сліди Юе Ченьціна?
Дзян Єсюе сказав:
- Я спробую.
З цими словами він дістав зі свого мішечка цянькунь папірець-талісман і подув на нього. Папірець перетворився на духовного горобця і злетів у повітря.
- Лети пошукай Юе Ченьціна.
Духовний горобець прийняв наказ і полетів до вершини пагоди. Проте, піднявшись на третій поверх, він раптом заверещав, невидиме полум'я обпалило його крила й перетворило на клубок зеленого диму!
В повітрі з'явилося сім багряних слів:
«Чужинці, що хочуть увійти, мають заплатити кров'ю».
Дзян Єсюе нахмурився.
- Здається, щоб піднятися на пагоду, хоч нам, хоч духовному метелику, спочатку треба запропонувати кров, - обернувшись, він глянув на басейн із кров'ю в центрі вежі й глибоко задумався. - Ми маємо накапати своєї крові туди?
- Давайте спробуємо, - сказав Мо Сі.
Вони вчотирьох підійшли до басейну. Мо Сі вийняв із рукава прихований кинджал і порізав собі долоню, потім передав кинджал Дзян Єсюе. Після того, як кожен капнув кілька крапель крові в басейн, кров у ньому стрімко закипіла і вибухнула...
В різні сторони полетіли бризки, а зсередини долинув рев, що леденить кістки, і виринув екзотичний звір, випромінюючи червоне світіння!
Ґу Ман був шокований.
- Що це?!
На всі сторони бризнула кров. Незважаючи на те, що дивний звір мав людське тіло, риси його обличчя були як у дикобраза. Спрямовані вгору ікла, вогняно-червоне хутро, зіниці кольору висхідного сонця, в руці велетенська сокира. Струшуючи кров в басейн, він чхнув і став обурено лаятись.
- Дідько, що відбувається в ці дні? Хтось знову і знову намагається проникнути до пагоди. Всім набридло жити і вони хочуть стати закусками для Її Величності Королеви кажанів?
Дзян Єсюе раптом широко розплющив очі.
- Шань Ґао...
Цей звір був добре відомим у Дев'яти провінціях монстром. Однак Ґу Ман втратив пам'ять і взагалі нічого не знав про нього. Побачивши, що інші троє, схоже, щось знали, він не міг не відчути трохи тривоги, однак йому було надто соромно запитувати інших, тому він прошепотів Мо Сі:
- Що таке Шань Ґао?
Мо Сі відповів:
- Це такий древній злий звір. Він схожий на свиню, а його шкіра червона, як вогонь. І у нього немає інших захоплень, окрім як лаяти людей.
Ґу Ман подумав: «Тоді захоплення цієї свині дуже схожі на твої. Цікаво, хто виграє, якщо ви двоє посваритеся».
Шань Ґао пихтів, дивлячись по черзі на кожного з них чотирьох своїми маленькими свинячими оченятами. Як і очікувалося, щойно він відкрив рота, як полилася гучна лайка:
- Каліка, мертволиций, блакитнооке чудовисько та маленька дівчинка, ви, чотири істоти, пробралися до пагоди кажанів і потривожили мій сон. Ви справді дратуєте!
Коли Ґу Ман почув, як їх назвали, взявся розбирати, хто є хто. Він мовчки порахував пальцями та збагнув: «Каліка - це Дзян Єсюе, блакитнооке чудовисько - це я, принцеса та маленька леді-дракон обидва беземоційні, але принцеса висока, тому маленькою дівчинкою має бути Мужон Чуї, який на півголови нижчий за Мо Сі. Отже Мо Сі - мертволиций».
- Чого ви всі сюди припхалися?! Ану зізнавайтесь!
Все ж таки це був стародавній духовний звір. Дзян Єсюе вклонився і сказав:
- Мій брат прибув на Острів Метеликів Мрії кілька днів тому, і відтоді від нього не було жодної звістки. Єдина інформація, яку ми маємо, пов'язана з цим островом кажанів, тож ми без дозволу проникли до вашого дорогоцінного місця.
- Твій брат? - Шань Ґао звузив очі. -Ха-ха, ти великий каліка, а твій брат - маленький каліка?
Дзян Єсюе мав дійсно м'який характер, і, не показуючи на обличчі ніяких емоцій, сказав:
- Ні, мій брат в доброму здоров'ї.
- О, не каліка... Я бачив одного кілька днів тому. Це нікчема такий, в білому одязі із золотими краями, балакучий і з свинячими мізками?
Мужон Чуї та Дзян Єсюе трохи змінилися з лиця. Хоча слова Шань Ґао було неприємно чути, вони дійсно описували Юе Ченьціна. Дзян Єсюе негайно знову вклонився і сказав:
- Пане, чи можу я знати, де зараз цей юнак?
Цей Дзян Єсюе був справді дивовижним: назвав цей свинячий мозок «паном», навіть не червоніючи. Але Шань Ґао не повівся й загудів:
- Мертвому каліці марно мати солодкий рот. Ти не відповів на запитання, яке я щойно задав. Запитаю ще раз: твій брат балакучий нікчема із свинячими мізками?
- ...
Дзян Єсюе не хотів погоджуватися з ним і лаяти таким чином свого брата. Він ще вагався, коли раптом почув, як Мужон Чуї холодно сказав:
- Так. Дурний і балакучий, у білому з золотом. Це він. Ти знаєш, де він?
- Гей, синку, ти так легко визнаєш це, - маленькі червоні очі Шань Ґао звернулися до Мужон Чуї. - Ти дорослий чоловік із тонкою талією та гарним личком. Виглядаєш не по-чоловічому, тому ти справді потворний.
- Я тебе питаю, де зараз той молодий чоловік, - терпіння Мужон Чуї було мізерним і воно вже вичерпалось, його слова звучали дзвінко та сильно.
Можливо через те, що очі Мужон Чуї вже метали блискавки та випромінювали силу, Шань Ґао на мить був приголомшений, а тоді сказав:
- Якщо я відповім на твоє запитання, то чи не втрачу я своє обличчя?
Мужон Чуї трохи примружив очі.
- Чого ти хочеш?
- Звичайно, щоб все було за моїми правилами!
Чорні брови Мужон Чуї здійнялися.
- Якими правилами?
Шань Ґао прогудів:
- Гм! За цим дещо є! Я спершу запитаю вас, чи знаєте ви, для чого від початку використовувалася ця пагода?
- Це пагода людських жертв, її використовували для ув'язнення живих людей, - відповів Дзян Єсюе.
- Каліка має рацію, але мій Острів Метеликів Мрії багатий на духовну енергію, демони на острові поступово стали на шлях вдосконалення. Королева кажанів хотіла досягти дао та вознестись, вона рідко вбивала за останні сто років, а потреби полювати на людей заради їжі не було й поготів. Що стосується цієї пагоди, то її поступово залишили, і тепер вона стала місцем, де демони-кажани практикують самовдосконалення.
Дзян Єсюе м'яко сказав:
- Якщо це так, то немає сенсу в тому, щоб мій брат залишався на острові. Чи можу я попросити вас зробити мені послугу і дозволити моєму братові повернутися з нами?
- Гей, каліко, ти забагато думаєш. Хоча Королева кажанів не бере на себе ініціативу шукати й ловити заклиначів, та твій брат зі свинячими мізками сам постукав у наші двері й навіть порушив табу Королеви. Відпусти його? Тц-тц-тц, як це може бути так легко?
- Яке табу він порушив? - спитав Дзян Єсюе.
Шань Ґао засміявся.
- Це те саме, що ти вже питав. Думаєш, я маю відповісти? Усе буде згідно з моїми правилами.
Мужон Чуї вже був на межі й різко змахнув фученєм. Хоч він і не мав наміру нападати, але очі його вже горіли гнівом. Його брови опустилися і він сердито сказав:
- Я вже спитав, які у вас правила, чому ти не розповідаєш?!
Шань Ґао оголив свої ікла і сказав:
- Дівчинко, у тебе ніжна шкіра і ніжне тіло, але твоя вдача гірша, ніж у такого великого чоловіка, як я, ти справді гаряча. Гаразд, я тобі скажу.
Він зробив павзу.
- Я охороняю цю пагоду для Королеви кажанів, і я не завдаю шкоди людям просто так. Якщо я зустрічаю вас, заклиначів, які приходять сюди і мають про що запитати, я можу бути милосердним і відповісти на три ваші запитання. Але щоразу щоб отримати відповідь ви маєте заплатити відповідну ціну. Тому вам потрібно добре подумати, запитати ви можете лише три речі. Ціна може бути низькою, як волосок, чи високою, як три душі і сім духів... То як, ви дійсно згодні?
Мужон Чуї навіть не моргнув:
- Перше питання: де зараз Юе Ченьцін?
- Йой, як прямолінійно, - Шань Ґао порахував на пальцях і сказав: - Твоє перше запитання не таке вже й дороге, і я не буду тебе обманювати. Як щодо цього: давай влаштуємо обмін, я скажу тобі його місцезнаходження.
- Що ти хочеш натомість?
Шань Ґао облизав свої товсті й жирні губи:
- Мені подобається їсти біль людей. Чим болісніше їхнє минуле, тим краще воно мені смакує, - він зловісно глянув на них чотирьох. - Якщо ви підійдете і дозволите мені витягти з вашого розуму деякі болючі таємниці, щоб підживитися, тоді я відповім на ваше перше запитання.
Оскільки це стосувалося й інших трьох, Мужон Чуї не погодився одразу, а повернув голову і глянув на них.
Мо Сі подумав, що оскільки Шань Ґао міг відповісти на три їхні запитання, то не варто повністю задовольняти його потребу після першого. Інакше що він запросить в обмін на друге і третє? Однак не встиг він заговорити, як почув Ґу Мана, який раптом сказав:
- Братик кабан, хіба так можна?
Шань Ґао округлив очі:
- А чому так не можна?
Ґу Ман сказав:
- Розумієш, ми поставили тобі лише одне запитання, а ти хочеш забрати болючі спогади одразу в усіх. Ти надто недобрий.
- Чому ж я недобрий? - не второпав Шань Ґао.
Ґу Ман:
- Ти щойно сам сказав, що хочеш просто обмінятися з нами. Одне за одне, тож за кожне запитання, яке ми ставимо, ти маєш брати спогади лише одного, хіба ні?
- ...
- Отже, за одне запитання, на яке ти відповідаєш, ти можеш взяти пам'ять лише однієї людини, а не чотирьох. Ти - давній великий бог, тобі не слід бути пристосуванцем і перекручувати власні слова.
- Ти!... - Шань Ґао аж перехопило подих і забракло слів, його свиняча морда набула червоно-фіолетового відтінку.
Йому було ніяково, хотілося відправити цих людей геть, але він смутно відчував, що всі четверо мали свій гіркий досвід і їх біль був надзвичайно ніжним і смачним.
Як він міг відпустити жирну качку, яка вже була в нього в роті?
Тож Шань Ґао міг тільки сказати грубим голосом:
- Гаразд, гаразд! Тоді одне запитання в обмін на біль одного! Але кого саме вибираєте не ви, а я!
Ґу Ман наслідував його тону та з посмішкою сказав:
- Добре, добре, вибирай сам. То як, ти хочеш каліку, мертволицего, маленьку дівчинку чи блакитноокого?
Шань Ґао знову уважно подивився на чотирьох людей, його свинячий ніс нюхав і нюхав, оцінюючи гіркоту в глибині їхніх душ. Що більше він нюхав, то жадібнішим ставав. Ґу Ман народився рабом і йому бракувало двох душ. Батько Мо Сі рано помер, мати зрадила його, а коханець вдарив його ножем у груди. Батьки Мужон Чуї покинули його, і він ще маленьким залишився сиротою. Що стосується Дзян Єсюе, то йому судилося бути самотнім.
Шань Ґао не міг не ковтнути слину. Він просто хотів з'їсти свої слова і зібрати всі їхні спогади в свій шлунок!
Але людям потрібне обличчя, деревам кора, і Шань Ґао теж хотів зберегти своє лице. Хоча ці люди й пахли надзвичайно смачно, він не втратив від того контроль, а відкашлявся і прийняв рішення.
- Тоді ти, ти, каліко, йди сюди.
Дзян Єсюе ледь помітно посміхнувся і сказав:
- Чому? Ви вважаєте, що моє життя було найважчим?
- З вадами рук чи ніг, це ти. Не хочеш?
- Я хочу врятувати Ченьціна з його скрутного становища, - сказав Дзян Єсюе. - Але оскільки те, що ви хочете з'їсти - таємниця, я, звичайно, не хочу, щоб її знали інші. Ви можете ввібрати в себе болючі спогади, але ви не повинні їх розголошувати. Чи можете ви погодитись на це?
- Щойно спогади потрапляють у мій рот, вони стають моєю їжею, - сказав Шань Ґао. - Як я можу їх виплюнути? Не хвилюйся, я точно нічого не скажу.
Дзян Єсюе був м'яким, але не дурним. Він сказав:
- Слова можуть нічого не значити, чи можете ви дати клятву демона?
Зрештою, первісне тіло Шань Ґао було тілом кабана і він був дуже ненажерливий. Він прагнув поїсти чужого болю, і від самого спочатку не був зацікавлений говорити про спогади, які вбере. Тож він негайно підняв два пальці і склав клятву демона.
- Так підійде? От мертвий каліка, створюєш неприємності!
Дзян Єсюе тепло посміхнувся.
- Тоді я дозволяю тобі забрати це.
Ґу Ман і Мо Сі не заперечували, тож Шань Ґао підняв голову і відкрив рота. Стоячи посеред басейну крові, він завив. Слідом за його виттям навколо раптом піднявся вітер. Маса чорного диму з'явилася з грудей Дзян Єсюе, і вся потягнулася у рот Шань Ґао.
Коли вітер вщух, Шань Ґао розплющив очі й облизав губи так, ніби йому було мало.
- О, непогано, смачно. Але, каліко, я не очікував, що твої болючі спогади будуть пов'язані з цим...
Дзян Єсюе посміхнувся і перебив його:
- Пане, ви забули, що щойно обіцяли?
Шань Ґао замовк. Але чомусь після того, як він закінчив жувати біль Дзян Єсюе, його очі не відривалися від Мужон Чуї і зловісно блистіли.
Мужон Чуї тріпнув рукавами й сказав:
- Ти вже отримав те, чого хотів. Скажи мені, де Юе Ченьцін?
Авторці є що сказати:
Шань Ґао (Хуань, Інь Хуань) - ім'я чудовиська в китайській міфології. Виглядає як свиня і любить лаяти людей. Перші згадки про нього з'явилися ще до періоду династії Цінь. «Шань хай дзін · Шань Джон дзін»*: «В горах Ку є звір на ім'я Шань Ґао. На вигляд схожий на свиню, червоний, як вогонь, і проклинає людей». - Це я взяла не з науково-популярної літератури, а з енциклопедії Байду 2333333 ~
*«Шань хай дзін» або «Книга гір та морів» - класичний китайський текст, по суті казкова розповідь про географію та культуру Китаю періоду до династії Цінь, а також збірка китайської міфології. Рання версія тексту існувала ще в IV ст.до н.е., але нині відомої форми він набув за часів династії Хань (ІІІ ст.до н.е. - ІІІ ст. н.е) [чесно переказала з англ. Вікіпедії]
Ґу Манман: Шань Ґао, Шань Ґао, бачиш, ти монстр. Наді мною попрацювали, і в моєму тілі також є кров монстра. Ми однакові!
Шань Ґао: Чого ти хочеш?
Ґу Манман: Ти можеш навчити мене цій особливій навичці поїдати спогади інших людей?
Шань Ґао: Чому ти хочеш цьому навчитися?
Ґу Манман: Так я зможу їсти спогади, а не їжу, і зекономити гроші принцеси Сісі.
А-Лянь: Ба, чому ти не економив моїх грошей, коли жив в моєму саду? Вогняна куля страх який багатий, невже ти хочеш захищати його ось так?! Ну ти й собака! Очі б мої тебе не бачили!
Далі
Розділ 81 - Дзеркало Часу
Мужон Чуї тріпнув рукавами й сказав: - Ти вже отримав те, що хотів. Скажи мені, де Юе Ченьцін? - Щодо нього… - Шань Ґао двічі пирхнув своїм свинячим носом. - На даний момент він замкнений у четвертій таємній кімнаті на вершині цієї вежі. Зовні його охороняють два демони-кажани високого рівня, сам він зв’язаний дванадцятьма стародавніми лозами, що висмоктують кров. Ви хочете врятувати його лише вчотирьох? Ха-ха, це буде важко. Мужон Чуї хмикнув. - Це лише два демони та дванадцять мотузок, що нас може зупинити? - він махнув рукою, і фучень в його руці раптом перетворився на довгий сяючий сріблом меч, по всій довжині якого тріщали вогняні блискавки. Мужон Чуї склав два пальці разом і сказав: - Джаосюе*, прав вітром! *Сяючий сніг Довгий меч засяяв яскраво, як сніг, миготливо освітлюючи обличчя Мужон Чуї. Джаосюе був тонким і легким, тому політ на ньому дещо відрізнявся від звичайного. На меч не ступали ногами, натомість навколо нього утворилися вихори світла, подібно до потоку вітру, що грається зі снігом, закручуючись навколо тіла меча, згущуючи його енергію, щоб допомогти йому правити вітром. Коли Шань Ґао це побачив, його маленькі червоні очі раптом розширилися до розміру соєвих бобів: - Ти, ти просто йдеш? Ти не збираєшся задавати друге і третє запитання?! - Немає потреби. Шань Ґао був занепокоєний: - Хіба ти не хочеш знати, яке табу порушив цей малий свинячий мозок? Мужон Чуї рятував людей просто і грубо, тож прямо сказав: - Мені не цікаво це знати. Як так? Шань Ґао миттю розлютився: - Прокляття! Тоді я зазнаю великої втрати! Болісних спогадів лише однієї людини не вистачить заповнити і щілину між моїми зубами! Ні! Вам заборонено йти! Ви повинні запитати! Або можете слухняно віддати мені спогади ще двох, інакше я вас не відпущу! - В чому ви зазнали втрат, пане? - терпляче сказав Дзян Єсюе. - Ми погодилися поставити щонайбільше три запитання, але не обов’язково всі три. Тепер, коли Чуї вважає, що однієї відповіді достатньо, щоб врятувати людину. Звичайно... Не встиг він закінчити, як побачив, що Шань Ґао підняв свою сокиру, що розколює гори, і люто рубанув нею об землю. За частку секунди кров з басейну хлинула на всі боки. Дзян Єсюе стояв до Шань Ґао найближче і ледь не отримав поранення від енергії клинка. Мо Сі хотів викликати Туньтянь, коли раптом почув гучний удар! Золотий талісман із духовною енергією вдарився об землю перед Дзян Єсюе, створивши потужний захисний бар’єр, який блокував силу сокири Шань Ґао. У Мо Сі різко округлились очі. - Ґу Ман… Талісман використав не Дзян Єсюе чи Мужон Чуї. З них чотирьох найшвидше відреагував Ґу Ман! Ґу Ман стояв проти яскравого світла від вибуху захисного талісмана, його одяг майорів на сильному вітрі. В цю мить, що там Мо Сі, навіть Дзян Єсюе дивився на спину Ґу Мана із здивуванням. Насправді це виглядало так, як колись, багато років тому, коли пліч-о-пліч з ними бився генерал Ґу. ... «Дай мені ще один шанс». «Цього разу я тебе не підведу». Благання Ґу Мана на вершині гори Душ Воїнів все ще звучали у його вухах. Мо Сі подивився на фігуру Ґу Мана, що танула в золотому світлі. Орган у його грудях ніби схопила рука, повна гострих шипів, і він пульсував від болю. Ґу Ман справді наполегливо працював, щоб наблизитися до себе колишнього. Щоб наблизитися до генерала Ґу, який не ще зрадив їх і пройшов з ними вогонь і воду… - Братик кабан, якщо ти хочеш з’їсти болючі спогади, просто скажи це. Нащо робити таке? Сказавши, він змахнув рукавами, і золотий світловий бар’єр миттю розвіявся. - Нумо, візьми мої і все буде нормально. Він зробив кілька кроків уперед і ступив на потріскане каміння на краю басейну крові, підняв руку і вказав на свою голову: - Їж що хочеш. Шань Ґао був жадібним і вказав на Мо Сі та Мужон Чуї, оточених світлом меча: - А як щодо них? Їхні я теж хочу! Ґу Ман підняв брови: - Я не можу приймати рішення за них. Чому б тобі не запитати їх самому? Зараз, коли вони четверо були на ізольованому острові, повному чудовиськ, останніх краще було не провокувати. Мужон Чуї змахнув своїми широкими рукавами, очі блищали холодом: - Візьми, якщо хочеш. Поквапся. Шань Ґао боявся, що вони передумають, тож йому не терпілося зробити це скоріше. Спочатку він витягнув чорний дим із грудей Мужон Чуї та проковтнув його весь у свій шлунок, потім забрав біль, що накопичився в серці Мо Сі. Але після того, як він увібрав у себе їх болісні спогади, вогонь у серці Шань Ґао не згас, натомість воно стало ще більш жадібним — через контракт з демонами він був у пастці цієї пагоди тисячі років. Коли ще була жива попередня Королева кажанів, він їв людей і вбивав їх, а також поглинав багато людського болю. Але нинішня Королева хотіла позбутися свого тіла монстра та піднятися до безсмертя, тому вона ніколи за останні сто років не виявляла ініціативи вбити живу людину. За цей довгий час єдиним заклиначем, з яким Шань Ґао мав прямий контакт, був Юе Ченьцін, що прибув сюди кілька днів тому. Юе Ченьціна з дитинства добре годували й одягали, дитина мала гарний настрій і була безтурботною. У його голові не було ніякого гіркого болю чи ненависті, тож він не мав для Шань Ґао нічого смачного. Але сьогодні було інакше. Щойно біль Мо Сі та Мужон Чуї увійшов до його вуст, Шань Ґао став схожий на людину, яка довго голодувала і раптом скуштувала гаряче та ароматне свіже м’ясо, і не хотіла відступатися. Але незважаючи ні на що, він все ж був стародавнім звіром, тож він ще зберігав самовладання. Він зібрав своє серце в кулак, відвів свої свинячі очі від них і повернувся до Ґу Мана, сказавши грубим голосом: - Гаразд! Смачно! Зараз з’їм ще твої й відпущу вас! Ґу Ман посміхнувся і сказав: - Айо, тоді я справді маю подякувати тобі за те, що ти виявиш милосердя і відпустиш нас. Його тон і поведінка були надто схожі на Ґу Мана в минулому. Фактично, протягом цього періоду часу Мо Сі завжди відчував, що Ґу Ман постійно наближається до колишнього Ґу-шисьона, і в цей момент він говорив до Шань Ґао з такою ж усмішкою, яка була у нього багато років тому. Розумова здатність Шань Ґао була не на висоті, він не відчув насмішки і думав, що Ґу Ман щиро вихваляє його, тому зарозуміло пирхнув, прийняв гордовитий вигляд і помахав Ґу Ману: - Звичайно, така моя сутність: я завжди роблю так, як сказав, і ніколи не відступаюсь від своїх слів. Сказавши це, він почав вбирати біль Ґу Мана. Чорний газ випливав із глибини грудей Ґу Мана і перетворювався на смугу чорного диму, що тягнулася у повітрі до широко відкритого роту Шань Ґао. Шань Ґао зробив лише один ковток, а тоді різко закрив рота і з недовірою витріщився на Ґу Мана широко відкритими кришталево-червоними очима, що спалахнули дивним блиском. Від цього блиску Ґу Манові здалося, що ця свиня ніби хотіла з’їсти його живцем! Він підсвідомо зробив крок назад і спробував сказати з усмішкою: - Ти поперхнувся? Свинячий ніс Шань Ґао захрипів, він відкрив рота, але ще не встиг заговорити, як у нього вже потекла слина. Він ніколи б не подумав, що в тілі цього молодого чоловіка, на вигляд років двадцяти-тридцяти, був біль не менший, ніж у скупчення тисяч людей! Але це було дуже дивно: він не міг побачити всієї його пам’яті, він міг відчути його страждання, але не міг знайти справжньої причини цих страждань. Це було схоже на апетитний запах смачної їжі, яка була на відстані, і він не міг її скуштувати. Через це в його животі заурчало від голоду, а серце й кишки стискалися разом. - Ти втратив чимало спогадів… — пробурмотів Шань Ґао. - Як шкода, як шкода. Воно так болить навіть забутим, а якщо ти можеш це пригадати… це відчуття, це просто… Він раптом ковтнув слину, і очі його засяяли. Мо Сі побачив лютий вираз його обличчя і миттю суворо крикнув: - Шуайжань, явись! В той же момент Шань Ґао забув свої слова «я завжди роблю так, як сказав, і ніколи не відступаюсь від своїх слів», і вискочив з басейну крові, як злісний звір, що кидається на здобич – лютий погляд, слина тече - і метнувся до Ґу Мана! - Будьте обережні! - вигукнув Мо Сі. Він кинув талісман, що закрив Ґу Мана бар’єром, а тоді спалахнуло полум’я, освітивши залу стародавньої пагоди. Шуайжань прорізав повітря, Мо Сі лютим поглядом дивився на Шань Ґао перед собою, тримаючи в руці довгий батіг. - Зла істота, ти справді випробовуєш свою удачу! Шань Ґао підняв голову і дико розсміявся: - Випробовую свою удачу? Ну то й що! Пара його лютих червоних очей ковзнула по Мо Сі й зупинилася на Ґу Манові позаду нього. Монстр облизав губи й сказав: - Я не очікував, що мені підішлють таку висококласно ображену людину! Я помилково потрапив у пастку клану кажанів, і був змушений тисячі років залишатися в басейні крові, охороняючи пагоду для Королеви кажанів! Якщо мені вдасться повернути твою пам’ять і з’їсти тебе, поки ти відчуваєш весь біль сповна… тоді я... тоді я… Ха-ха-ха! Я буду вільний! Я буду вільний!!! Серце Мо Сі тьохнуло. Відновити пам’ять? Це означає... це означає… він може відновити пам’ять Ґу Мана? Як це можливо?! Ґу Ману бракує двох душ, це не звичайна втрата пам’яті, як...? Не закінчивши думку, він побачив, як Шань Ґао різко махнув рукою. Почувся гуркіт і басейн крові став виглядати так, ніби всередині був прихований дракон чи гігантський кит, що здіймав величезні хвилі, ще божевільніші, ніж раніше. В цій небезпечній ситуації бійки із глибин басейну крові зі свистом виринув величезний об’єкт заввишки з десять чоловік, після чого навсібіч хлинули хвилі крові, які, різко вдаряючись об стіни, розбивалися об цеглини ніби на тисячі ягід калини. Кров стекла вниз, і з багряного показався первісний вигляд гігантського предмету. Мо Сі вмить був приголомшений, і вся кров у його тілі, здавалося, застигла в одну мить… - Дзеркало Часу?! Коли багряне спало, дзеркало стало випромінювати красиве золоте світло, вздовж його краю були вигравірувані стародавні символи. В дзеркалі не відображалося жодної фігури, лише величезний шар туману, і в цьому тумані мерехтіло світло часу й простору. Це було справді... Дзеркало Часу... Мо Сі читав про це дзеркало лише в підручниках академії. Воно було пов’язано з трьома великими забороненими техніками у Дев’яти провінціях. Трьома великими забороненими техніками були: Техніка Відродження, шахова гра Дженьлон та Просторово-часові Ворота Життя та Смерті. За довгі віки утворилося багато легенд про Техніку Відродження, трохи менше про гру Дженьлон, а Просторово-часові Ворота Життя та Смерті були найзагадковішою з трьох великих заборонених технік. Згідно з легендою, якщо хтось володів цією забороненою технікою, він або вона могли розривати час і простір, повертатися в минуле і змінювати майбутнє. Однак ця техніка виявилася занадто темною, записи були втрачені чи пошкоджені, а з того, що лишилося, було важко розрізнити, правда це чи брехня. Крім того, говорили, що ті, хто необачно використовував Просторово-часові Ворота Життя і Смерті, часто зустрічали раптову і трагічну смерть, навіть кісток не залишалось. Тому ця заборонена техніка могла зацікавити тільки вкрай божевільних. Але Дзеркало Часу було іншим. Згадки про нього можна було знайти в різних стародавніх книгах Дев’яти провінцій. Ходили чутки, що це була реліквія, яку залишив бог Фусі, коли створював Просторово-часові Ворота Життя та Смерті. Воно мало подібний до їхнього ефект і також могло повертати людей у минуле. Однак, оскільки це був лише прототип, воно хоч і могло створити віртуальний образ минулого, але насправді щось змінити було не здатне. Іншими словами, якщо заклинач увійде в світ дзеркала і виправить в минулому те, про що шкодує, ці виправлення будуть марними. У той момент, коли заклинач покине дзеркальний світ, усі зміни, які він чи вона там зроблять, будуть стерті. Минуле в дзеркалі схоже на сон, а реальність залишається реальністю, в ній не буде жодних змін. Тому Дзеркало Часу мало ще одну, більш відповідну назву. Дзеркало золотого пшона*. Усе, що відбувалося в дзеркалі, було лише сном золотого пшона. *Я знайшла, що таке сон золотого пшона. Це зі «Сну на подушці» Шень Дзідзі часів династії Тан. Невдоволений бідний вчений на ім’я Лу Шен прагнув офіційної посади та видатної кар’єри. Він зустрів у корчмі в Ханьдань даоського монаха, який подарував йому порцелянову подушку. На той момент господар корчми якраз почав варити каструлю пшона. Лу заснув, чекаючи на свій обід, і йому наснилося, що він одружився з донькою багатого чоловіка, успішно склав найвищі імператорські іспити, став високопоставленим чиновником, мав синів і насолоджувався життям у багатстві та комфорті. Прокинувшись, він виявив, що горщик пшона все ще вариться на вогні. Цей вислів має на меті висміяти нікчемність фантазій і нездійсненну надію. Також говорять «золоті сни на порцеляновій подушці». Будучи майстрами артефактів, Дзян Єсюе і Мужон Чуї, звичайно, знали про Дзеркало Часу. Навіть така спокійна і беземоційна людина, як Мужон Чуї, трохи змінилася в обличчі. - Дзеркало часу — божественний скарб… Як воно могло бути тут? - Боюся, що це не повне Дзеркало, - сказав Дзян Єсюе. - Подивіться на його ліву сторону. Погляди всіх звернулися до лівої сторони Дзеркала Часу. Звичайно, вони побачили очевидні ознаки биття — це дзеркало заввишки в десять осіб було лише маленьким уламком Дзеркала Часу! Але навіть якщо це був уламок, його сила була досить вражаючою. Шань Ґао вишкірив зуби й заревів: - Гірка ненависть, що сягає кісток, не може покинути джерело — відкрийся! Він ворухнув сокирою, і струмінь чорного газу, який щойно з’явився з грудей Ґу Мана, потрапив прямо в дзеркало! Щойно це сталося, туман у дзеркалі став стрімко розпливатися, наче вітер розганяв хмари, і спалахнуло сліпуче золоте світло. Шань Ґао заревів: - Жертва падає! Цей звук був наче поклик душі. Людей, які не мали відношення до цього болючого спогаду, це зовсім не торкнулося. Лише Ґу Ман закричав і раптом впав навколішки, кашляючи кров’ю. Мо Сі був вражений: - Ґу Ман?! Здавалося, що кінцівки Ґу Мана були зв’язані тисячами невидимих лялькових ниток. Його руки міцно вчепилися в зелену цегляну підлогу, його кістки та меридіани ніби виривалися назовні, але невидима сила тяжіння все одно тягнула його до Дзеркала Часу. У той же час Шань Ґао кілька разів різко і дивно вигукнув. Мужон Чуї озирнувся і, опустивши прямі брови, сказав: - Погано! Вони побачили, як в темних закутках стародавньої пагоди раптом засвітилися маленькі червоні вогники. Здалеку здавалося, ніби в ночі запалюються тисячі вогнів, блискучих, як Чумацький Шлях. Але ця красива картина насправді була не дуже привабливою, бо означала, що кажани-демони, які відпочивали в кутках стародавньої пагоди, прокинулися від вигуків Шань Ґао... Почувся тихий звук, схожий на приплив. Цей низький звук ставав дедалі гучнішим, дедалі частішим. Нарешті він здійнявся, як розбурхане море! Незліченні кажани-демони полетіли до них! Погляд Мужон Чуї був сповнений вбивчого наміру. Він підняв руку й змахнув, вигукуючи: - Джаосюе, руйнування тисячі гір! Довгий меч біля нього раптом перетворився на хвилю духовної сили, що кинулася до першої хвилі демонів кажанів, які наближалися! З гучним тріском біла хвиля духовної сили й чорне море кажанів зустрілися. Це було схоже на боротьбу драконів і тигрів, що люто душили один одного. Розняти їх було б важко. В цей момент сила тяжіння Дзеркала Часу, що діяла на Ґу Мана зросла в кілька разів. Він впав на землю, міцно схопився рукою за білий кістяний стовп, але все одно не міг встояти перед жахливим покликом дзеркала. З давніх-давен люди, які входили в дзеркало, мали мізерні шанси вижити. Дзян Єсюе спочатку допомагав Мужон Чуї протистояти напливу кажанів. Але коли він повернув голову й побачив боротьбу Ґу Мана, то хотів допомогти йому. Та перш ніж він встиг зробити крок, майнув Шуайжань і щільно обвив Ґу Мана. Мо Сі сказав Дзян Єсюе: - Не хвилюйся, я тут! Він відкликав змієподібний батіг Шуайжань назад і обхопив Ґу Мана своїми руками. У цей самий момент він відчув, наскільки жахливим був поклик Дзеркала Часу. Дзеркало Духа Богів невидимою силою тягло до себе, і тіло смертного не могло довго протистояти цьому. Мо Сі обійняв Ґу Мана і його потягнуло до дзеркала разом із ним. Дзян Єсюе: - Мо-сьон! Ґу-сьон!! Так він називав їх, коли вони разом брали участь у битвах. Пізніше ноги Дзян Єсюе були скалічені, і він більше не міг ходити в походи. Пізніше один із них став Сіхе-Дзюнєм, інший — старійшиною Цінсю. Вони звикли до цих офіційних і холодних титулів. Але в цей критичний момент Дзян Єсюе називав їх так, як називав в юності... Золоте світло ставало все яскравішим і яскравішим, а сила втягування — сильнішою. Їх от-от мало втягнути в дзеркало й повернути до болісного минулого Ґу Мана — шансів вижити один з десяти. Скільки людей заходило в дзеркало і поверталося неушкодженими?! Хоча Ґу Ман нічого не знав про дзеркало, він був загартований королівством Ляо та мав тваринні інстинкти. Коли вони наблизились до дзеркала, Ґу Ман з усіх сил став боротися в руках Мо Сі. - Пусти! Мо Сі нічого не сказав, натомість дав Шуайжань міцно зв’язати їх двох. Ґу Ман раптом підвів очі, що світилися дивним світлом. Він суворо сказав: - Ти можеш залишитися ззовні і допомогти їм! Відпусти! Мо Сі скрипнув зубами і сказав: - Ти… замовкни! - Відпусти, тобі не треба йти зі мною! - Замовкни! - сердито мовив Мо Сі. Золоте світло стало ще яскравішим. Цього разу навіть Шуайжань, що був прив’язаний до стовпа, не зміг зупинити силу Дзеркала Часу - він раптом розсипався на плями червоного світла і червоною хмарою полетів назад та зник у тілі Мо Сі... Без допомоги Шуайжань їх обох миттю затягнуло в Дзеркало Часу. Майже в той самий момент десятки тисяч кажанів-демонів пробилися через божественну зброю Мужон Чуї, Джаосюе. Побачивши це, Мужон Чуї витягнув свій кинджал, яскраве світло клинка осяяло його рішучі очі. Не вагаючись, він порізав долоню, підняв руку й бризнув кров’ю в повітря. Щоб привернути увагу цих кровожерливих кажанів, він використав свою духовну кров і себе як приманку... - Чуї!! - вигукнув Дзян Єсюе. Мужон Чуї накреслив бар’єр і залишився у ньому. Його потужна духовна кров привабила всіх кажанів, вони миттєво оточили бар’єр та стали нападати групами. Його біла постать була поглинута разом із бар’єром. Лише почувся голос зсередини: - Дзян Єсюе! Зупини це дурне дзеркало, хутчіш! Я не зможу довго протриматись! З одного боку був Мужон Чуї, оточений кровожерливими кажанами, і його єдиний захисний бар’єр от-от мав зламатися. З іншого боку були Мо Сі та Ґу Ман, яких затягнуло вже до краю Дзеркала Часу і вони от-от мали впасти в нього. Обличчя Дзяна Єсюе було бліде, як папір. Мо Сі сердито сказав: - Хіба це може бути так легко?! Допоможи Мужону позбутися вогняних кажанів і Шань Ґао! А тоді поверніться і спробуйте придумати, як розібратися з цим дзеркалом! Після цих слів вони двоє більше не могли чинити опір і були втягнуті в бурхливий час у дзеркалі. Останнє, що бачив Мо Сі перед тим, як їх остаточно поглинуло, це Дзян Єсюе, який підвозив дерев’яний інвалідний візок до Мужон Чуї. Він відкрив свій мішечок цянькунь і на землю впали десятки дерев’яних і бамбукових механізмів, перетворившись на воїнів із мечами в руках. Потім він втратив свідомість і впав у безодню часу разом з Ґу Маном. Ну шо, друзі, запасайтесь валеріанкою…
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!