Безсоромний

Ґу Ман опустив голову. Його обличчя все ще було розчервонілим після сну, а дихання трохи прискореним. Він ошелешено подивився на свої штани.

- Що відбувається?

Блакитні очі Ґу Мана були широко розплющені, він скидався на чисте й невинне вовченя. Однак тема, яку підняло це вовченя, була надто незручною. Мо Сі був тонкошкірою людиною. Колись Ґу Ман прийшов до нього з порнографічною книгою, щоб «просвітити з приводу повноліття», чого він сам би ніколи не зробив.

- Я… - Ґу Ман був занепокоєний через реакцію свого тіла. - Я відчуваю, що щось не так… Я захворів…

Вираз обличчя Мо Сі був дивний. Після тривалого мовчання він запитав:

- Що тобі снилося?

- Мені... мені снилася ніч твого повноліття.

- …

Ґу Ман опустив вологі вії й нахмурився. Здавалося, він зараз знову засне.

- Мені снилося, що ми з тобою в наметі. Ти був на мені, і ти попросив мене подивитися вниз. Потім ти сказав мені, що хочеш, щоб я чітко бачив…

Тепер, коли він втратив розум і майже не мав почуття сорому, він міг настільки безхитрісно говорити такі кричущі слова. Якби він знав, як це описати, то міг би сказати щось на кшталт «ти трахав мене» таким самим невинним тоном.

На щастя, він не знав, як це висловити.

Однак вуха Мо Сі все одно почервоніли.

- Ти хотів, щоб я чітко бачив, хто...

- Я зрозумів, - різко перебив його Мо Сі. Він стиснув губи, легка почервонілість сягнула самих кінчиків його вух. — Більше не говори.

Звісно, він пам’ятав кожне сказане тоді слово. Він мало говорив під час сексу. Більш того, це були слова, які він сказав, коли вперше вторгся в Ґу Мана.

Мо Сі був безжальний у ліжку. Щоразу він доводив Ґу Мана до стану, коли той захлинався від ридань і благав про пощаду. Однак якщо його не доводили до крайнощів, він не говорив ніяких дурниць. З іншого боку, Ґу Ман завжди торочив щось безсоромне. Було незрозуміло хотів він його розлютити, чи просто не міг тримати язика за зубами.

Тоді ці слова були наче олія, підлита у бурхливий вогонь, що розпалила молодого Мо Сі ще сильніше, його пристрасть стала ще нестримнішою. Все на світі перетворилося на вогонь і хмиз, і тільки людина в його обіймах була водою. Він знайшов глибинне джерело, що могло врятувати його серце від полум’я.

Ось чому він був таким імпульсивним, таким одержимим і не міг не сказати: «Дивись уважно, хто твій перший чоловік».

Ґу Ман ошелешено запитав:

- Що ми тоді робили?

- …

Почекавши деякий час і не отримавши від Мо Сі відповіді, Ґу Ман був ще більше збентежений. Він пробурмотів:

- Це було дуже дивне відчуття. Було дуже боляче, але…

Очі Мо Сі різко округлилися.

- Боляче?

Ґу Ман побачив його вираз обличчя і запитав:

- Щось не так?

Мо Сі закусив губи й насилу видавив:

- Тобі було...боляче?

Ґу Ман чесно кивнув.

- Дуже боляче.

- …

- Коли ви увійшов, то був дуже твердим, дуже гарячим, і дуже... великим, тому було дуже боляче.

- …

Мо Сі на якусь мить завмер і нічого не міг сказати.

Було важко описати, що він зараз відчував. Вперше за весь час, включаючи період до втрати Ґу Маном пам’яті, він чув, як той чесно описує свої відчуття від їхнього першого разу.

Він не був повільним і міг бачити з реакції Ґу Мана, що він не надто ніжний, бо Ґу Ман плакав, а пізніше не міг поворухнутися, навіть була кров…

Але коли він прийшов до тями, безпорадно й з любов’ю цілував волосся свого шисьона і шепотів йому вибачення, Ґу Ман відкрив свої сповнені вологою чорні очі й подивився на нього.

Його Ґу-шисьон, його Ґу Ман-ґеґе під ним був спітнілий і збентежений, але він сказав йому:

- … Усе гаразд, це не боляче.

Коли Ґу Ман сказав, що це не боляче, кутики його витягнутих очей були ще вологими та червоними, а його голос трохи гнусавим і дуже утрудненим через слабкість.

Він все ще був його Ґу Ман-ґеґе, який дбав про своє обличчя та був терпимим. Він завжди хвилювався, як не змусити свого любого шиді почуватися незручно, хоча йому самому було не надто комфортно.

Він відчував збудження.

Але як це могло бути комфортно?

Він був людиною з залізним характером, і не був народжений, щоб ним володіли. Він не був тим, кого з себе вдавав, мисливцем за спідницями. Навіть походи до публічного будинку були лише прикриттям. Кожного разу, слухаючи пісню, він сміявся і крався геть. Він брався за брудну роботу та мив посуд, щоб заробити жалюгідну суму грошей й обміняти її на закуски та інші речі, якими можна було б порадувати його маленького шиді аби той перестав сумувати через темні хмари над його сім’єю.

Весь цей час він уласкавлював Мо Сі.

Навіть у цьому питанні він категорично заперечував більшу частину того, що відчував – свій біль - і з усмішкою зізнавався в меншій частині - своїй радості.

- Тільки... біль...?

Ґу Ман подивився на нього, і в його серці раптом зародилося неясне відчуття невпевненості. Незважаючи на те, що вираз обличчя Мо Сі був не дуже зрозумілим, а голос звучав нормально, Ґу Ман усе ж відчував, що щось не так.

Він був схожий на дерево османтусу, яке виросло на багато років раніше за Мо Сі і захищало його від вітру та дощу. А Мо Сі був кипарисом, сосною чи будь-яким іншим деревом, що народилося стати великим.

Не має значення був Мо Сі пригніченим чи безпорадним – все це через те, що він ще не повністю виріс. Ґу Ман завжди захищав його, і люто дивився на тих, хто намагався знищити цей саджанець. Він махав своєю гарною гілкою і казав: «Не ображай його, підходь до мене, якщо тобі є що сказати».

Пізніше ця сосна чи цей кипарис виріс і став високим деревом. Однак дерево османтусу, яке супроводжувало його, коли він був молодим, було настільки маленьким, що його не можна було порівняти з ним, оскільки це було лише османтусове дерево.

Так було задумано природою і кінець був очевидний.

Поступово османтусове дерево стало дивитися на кипарис знизу вверх і почало жити в тіні кипариса. Пізніше воно не могло конкурувати з тими високими деревами, не могло отримувати живлення чи сонячне світло.

Не могло більше пишно розквітнути.

Пізніше коріння його зотліло, гілки й листя згорнулися, і воно засохло.

Ніхто не повірить, що таке хитке й слабке деревце колись захищало від вітру й дощу, закривало від морозу й снігу цей тепер велетенський кипарис поруч із ним.

Тільки у своєму зотлівшому дерев’яному серці воно ще пам’ятало кипарис тим саджанцем, таким слабким і молодим. Тож одного разу, коли воно впало й перетворилося на багнюку, пил і ґрунт, воно все ж вибрало стати весняною багнюкою під його ногами. Воно все одно за звичкою хотіло доглядати за ним і переоцінювало власні можливості.

Піклування Ґу Мана про Мо Сі було глибоко вкоріненим інстинктом, який був закарбований у його кістках.

Тож навіть втративши пам’ять, він все одно міг гостро відчувати, що в цей час із Мо Сі було щось не так.

Зрештою, вагаючись, він сказав йому:

- Ні, не тільки біль.

Ґу Ман зробив павзу, а потім задумливо промовив:

- Здається, мені це сподобалося. Це було дуже приємно.

Ґу Ман підвів голову, звернувши до Мо Сі своє трохи почервоніле від спогадів обличчя, і сказав:

- Здається, я був тобі потрібен.

Мо Сі мовчав.

- Потрібен тобі… це дуже приємно, - тихо сказав Ґу Ман. - Ніякої ненависті, ніякої зради. Ти отримував від мене щастя... Думаю, це було дуже приємно.

Мо Сі тихо сказав:

- … Ти знаєш, про що говориш?

- Так, - Ґу Ман дивився в очі Мо Сі. Вираз його обличчя дуже нагадував колишнього Ґу-шисьона. - Я говорю про те, що я тоді відчував. Я згадав ніч твого повноліття. Я не розумію деяких своїх почуттів і не знаю, як їх описати. Але я знаю, що вони мені подобались.

Серце ніби сильно вдарили. З моменту зради Ґу Мана Мо Сі завжди переживав щодо того, які Ґу Ман мав до нього почуття. Йому часто здавалося, що той був з ним поверхневим, бавився з ним, або ж Мо Сі просто дошкуляв йому настільки, що той не мав вибору.

Але коли через вісім років до його вух долинуло слово «подобалось», він раптом не знав, що робити.

- Я жив з тобою весь цей час, але я мало тобі допомагав і завжди викликав у тебе злість. Чому ти не сказав мені, що я можу зробити так, щоб я тобі подобався?

Мо Сі на мить був приголомшений. Потім різко підвівся. Його адамове яблуко здригнулося, і він витріщився на Ґу Мана почервонілими очима.

- Хто... хто сказав, що ти мені подобаєшся?

- Але я пам’ятаю, - сказав Ґу Ман, - що ти був щасливий в цьому сні.

- …

- Хоч ти здавався лютим і злим, але я відчував, що я тобі насправді теж подобався.

- …

Ґу Ман спитав:

- Тобі подобається робити це зі мною, правда?

Це був перший випадок, коли Мо Сі був настільки схвильований перед Ґу Маном після того, як той втратив пам’ять. Його вуха були настільки червоні, що з них, здавалося, от-от потече кров, але обличчя все ще було холодним.

- Це, це був лише твій випадковий сон. Думаю, ти прийняв занадто багато ліків. Ти не можеш відрізнити сон від реальності. Ти…

Його слова раптом обірвалися.

Тому що Ґу Ман, очевидно, не вірив, що Мо Сі говорить правду. Він не бачив сенсу щось ще йому говорити і не міг придумати іншого способу, тому, керуючись своїм інстинктом, раптом підвівся, схопив Мо Сі за лацкан і потягнув його вниз. А тоді міцно поцілував його в губи.

Дзижчання.

Вся кров у тілі Мо Сі миттєво хлинула до мозку, перед очима ніби хлинув потік бурхливої річки чи здійнялося море, в голові було порожньо.

Подібно до того, як це було багато разів у минулому, і як багато разів снилося Мо Сі, Ґу Ман обняв його за шию й потягнув униз. Вологі губи притиснулися до його власних, посмоктуючи їх, м’який язик ковзнув в його рот, щоб переплестися з його власним.

Незважаючи на те, що їхні стосунки були зруйновані, реакція їхніх тіл була реальною. Цей поцілунок був таким же чарівним, як сон. Поступово у обох прискорилось дихання і повітря навколо стало пекучим. У той момент, коли у Ґу Мана вже запалала кров, він раптом відчув біль на кінчику язика. Потім Мо Сі з силою відштовхнув його.

- Ти...

Мо Сі задихався. Його зазвичай холодні губи набули ледь помітного багряного відтінку від виниклої пристрасті і були більш рухливі ніж зазвичай. Однак брови-мечі цієї красуні були насуплені від злості. Його погляд ніби готовий був перетворитися на справжній меч і пронизати Ґу Мана наскрізь. Він не міг говорити. Через деякий час він схопив лацкан свого одягу, за який потягнув Ґу Ман, і люто сказав:

- Ти, ти просто… безсоромний!

Ґу Ман витер губи. Укус Мо Сі був дуже сильним - ніби звір був наляканий і вкусив його до крові. Однак в одному Ґу Ман остаточно впевнився...

- Ти мені брешеш.

Мо Сі:

- …

- Це не сон. Це реальність, - Ґу Ман глянув на нижню частину тіла Мо Сі і сказав: - Щойно ти в мене ткнувся.

- …

Через якусь мить Мо Сі став схожий на кота, якому наступили на хвіст. Він із свистом розсунув завісу, щоб вийти, усе його тіло випромінювало вбивчу ауру. Ґу Ман хотів піти за ним, але Мо Сі злісно обернувся. Краї його вух яскраво червоніли на слабкому місячному світлі. Його чорні брови здійнялися від гніву, коли він вказав на Ґу Мана і сказав:

- Ти слухняно залишишся тут! Нікому не кажи про те, що сталося сьогодні ввечері! Інакше я відішлю тебе назад до саду Лвомей!

Ґу Ман:

- Куди ти йдеш?

- Не твоє діло!

- Ти не будеш зі мною спати?

Мо Сі мало не збожеволів від приниження.

- Послухай ти, на прізвище Ґу. Порядний чоловік знає, що можна робити, а чого не можна. Я не буду тебе сварити за сьогоднішню грубу та зухвалу поведінку, тому що думаю, що ти трохи не при собі. Але якщо після того, як я тобі поясню, ти ще наважишся...

У цю мить цей «порядний чоловік» не знав, як описати хуліганську поведінку Ґу Мана, тож міг тільки люто сказати:

- Якщо ти насмілишся знову зробити те ж саме і спокушати мене, я точно змушу тебе страждати!

Його тон був лютим, але в поєднанні з щойно цілованими губами, його грізність не могла не дати слабину. Ґу Ман не тільки не був наляканий, але й відчув просвітлення, бо ця картина збіглася зі сценою, де він довів до кипіння молодого Мо Сі в минулому.

Хоча ще так багато деталей неможливо було відновити, але в нього було таке відчуття, ніби з підвала зняли печатку і звідти розходився сильний аромат вина.

Ґу Ман опустив голову і не зміг утриматися від хихикання, як це було колись.

Краще б він не сміявся. Щойно він усміхнувся, обличчя Мо Сі одразу потемнішало на три градуси. Його пальці були стиснуті так міцно, що затріщали. На щастя, хоч Ґу Ман і згадав дещо, йому було ще далеко до того провокатора, яким він був у минулому. Він опустив голову й розсміявся чисто інстинктивно. Побачивши, що Мо Сі незадоволений, він негайно стримав посмішку, слухняно став на ліжку на коліна й щиро сказав:

- Мені шкода. Якщо тобі це не подобається, я не буду цього робити. Будь ласка, не відсилай мене назад до саду Лвомей.

Лише тоді Мо Сі, розлючений, пішов.

Вийшовши із каюти, він наштовхнувся на Дзян Єсюе, що сидів у своєму дерев’яному інвалідному візку. Він подивився на нього й вражено сказав:

- Сіхе-Дзюню, хто Вас образив? Чому Ви такий розлючений?

Красиве обличчя Мо Сі все ще було трохи червоним. Він стиснув губи і, не дивлячись на Дзян Єсюе, сказав:

- Мене ніхто не ображав. Що ти тут робиш?

Дзян Єсюе посміхнувся.

- Я тут, щоб принести ковдру. Вам вона потрібна?

- Ні.

- А Ґу Ману?

- Він дуже гарячий, чом би йому не поспати просто на матраці?

- …

Дзян Єсюе зітхнув і сказав:

- Ви з ним знову посварилися?

Мо Сі сердито тріпнув рукавами і сказав:

- Це він напросився!

- Ти і він справді… - Дзян Єсюе посміхнувся. - У минулому Ґу Ман був пустотливим і любив тебе злити. Тепер, коли він такий, як він отак вивести тебе? … Але який би ти не був сердитий, все одно маєш дати йому ковдру. Його тіло не таке, як раніше. Він боїться холоду. Якщо він застудиться, з ним буде незручно в цій подорожі. Не зважай на нього.

- …

Мо Сі нічого не сказав. Через якийсь час він нарешті простягнув руку, взяв ковдру у Дзян Єсюе і сухо сказав:

- Дякую.

- Не треба бути зі мною таким ввічливим.

Сказавши це, Дзян Єсюе раптом помітив щось дивне на обличчі Мо Сі. Він деякий час вагався, але не втримався й запитав:

- Сіхе-Дзюню… що сталося з Вашими губами?

Мо Сі підняв руку й торкнувся своїх губ. На них все ще були краплинки крові.

- … Нічого. Я врізався в двері.

Дзян Єсюе:

- …

Коли Дзян Єсюе нарешті пішов, Мо Сі з ковдрою повернувся до каюти.

У салоні нікого не було. Ґу Ман уже пішов купатись. Звичайно, після цього сну навіть його нижня білизна була…

Мо Сі похитав головою, намагаючись відігнати цю картину. Однак все одно не міг не згадати вологі очі та ласкавий вираз обличчя Ґу Мана.

Його невблаганно шалене серцебиття було злочином. Мо Сі тихо вилаявся, кинув ковдру на ліжко Ґу Мана і, не озираючись, вийшов на палубу, де і провів усю ніч.

Наступного дня, на світанку, Ґу Ман і Дзян Єсюе один за одним вийшли зі своїх кают.

Дзян Єсюе побачив Мо Сі, що сидів на борту корабля. Він зав’язав своє довге чорне волосся і з посмішкою сказав:

- Сіхе-Дзюнь прокинувся так рано.

Ґу Ман:

- … Ти не спав цілу ніч?

Дзян Єсюе був приголомшений. Він подивився на Ґу Мана, потім на Мо Сі, і саме коли збирався щось запитати, почув, як Мо Сі люто сказав Ґу Ману:

- Замовкни.

- …

- Тобі заборонено говорити про вчорашній сон...

- Я не скажу про це ні слова, - перш ніж Мо Сі встиг закінчити, Ґу Ман додав: - Я забув тільки свої спогади, а не свої почуття.

Після павзи він сказав:

- Я відчуваю, що це секрет. Я не розповідатиму про це.

Дзян Єсюе був поряд. Хоча він не знав, про що ішла мова, та оскільки ці двоє говорили так, йому не слід було про щось запитувати, тож він тактовно промовчав.

Приблизно через годину вони нарешті прибули до Острова Метеликів Мрії. Дзян Єсюе вийняв компас і тихо прочитав заклинання. Компас яскраво засвітився і вказав на маленький острівець на південному сході. З-за хмар можна було побачити, що весь він був вкритий пишною рослинністю та густою темною ці. Слабка чорно-фіолетова демонічна аура клубилася в небі наче дим...

Дзян Єсюе сказав:

- Під нами Острів Кажанів. Ми на місці.

 

 

Авторці є що сказати:

Приголомшений Ґу Ман: Принцеса – атакуюча дівчина. Заперечення не приймаються.

Мо Сі: Заперечую.

Приголомшений Ґу Ман: Ба! Ти явно молода дівчина! Не хочеш дозволити мені атакувати тебе?

Мо Сі: Ти вважаєш себе дуже товстошкірим? Багато про себе думаєш.

Приголомшений Ґу Ман: Принаймні є одна річ, яку я не надумую.

Мо Сі: Яка?

Приголомшений Ґу Ман: Я впевнений, що мої навички кращі за твої. Хоча мені бракує практичного досвіду, в теорії я однозначно сильніший за тебе! Якщо я атакуватиму тебе, то точно не завдам тобі болю!

Мо Сі: … Загубись.