Попередження: дабкон, частина друга
Горіховий човен йшов небом на одній швидкості з другим човном, але відстань між ними була дуже великою. Очевидно, Мужон Чуї настільки ненавидів Дзян Єсюе, що навіть не хотів їхати з ним пліч-о-пліч.
У сутінках призахідне сонце сідало в глибину моря хмар, і промені світла, що струмилися повз човен, були наче ріки на землі. Ґу Ман ніколи не бачив світу, тому постійно дивився за борт човна. Його блакитні, наче вимиті дощем, очі віддзеркалювали то золоту корону заходу сонця, то далекі гори і річки.
Поки він насолоджувався краєвидом, раптом щось двічі ткнуло його в литку.
Ґу Ман обернувся, але нікого не побачив, тоді глянув вниз й узрів глиняного слугу, який був наділений духовною силою і міг ходити та рухатись. Розмальований він був дуже грубо. Одне його око було високо, друге - низько, а ніс і рот стиснуті разом. Ґу Ману стало смішно і він голосно розсміявся.
- Хто це зробив? Ха-ха-ха, це надто потворно!
Бамбукова завіса каюти піднялась і опустилась, з'явився Дзян Єсюе у своєму білому вбранні. Він сів на дерев'яний інвалідний візок, оповитий духовною силою, і сказав Ґу Ману:
- Це зробив ти.
- ...
Побачивши здивований і розгублений вираз обличчя Ґу Мана, Дзян Єсюе посміхнувся.
- Це було давно, коли ти ще був в армії. Ти бачив, як я ліплю фігурки з глини і захотів зробити одну. Але тоді ти був не дуже терплячим, і часто, загорівшись чимось, в процесі швидко згасав. Зробивши половину, ти вже втомився, тож просто побіжно намалював риси обличчя.
- То це...
Ґу Ман подивився на потворне глиняне творіння. Від думки про те, що це зробив він, він почувався трохи дивно.
Це творіння справді виглядало трохи стареньким, частина фарби вицвіла. Воно кружляло навколо Ґу Мана, відкривало й закривало свій перекошений рот і незграбно говорило.
- Їсти, їсти.
Ґу Ман помацав у глибині своїх рукавів і безпорадно сказав:
- Смачного я не припас. До того ж ти людина з глини, нащо тобі їсти?
Потворне творіння наполягало:
- Їсти, їсти.
Ґу Ман задумався: його впертість і насуплене обличчя насправді трохи нагадували Мо Сі. Однак він міг лише тримати ці думки при собі. Якби про це дізнався сам Мо Сі або жінки Чонхва, закохані в Сіхе-Дзюня, йому було б непереливки. Ґу Ман сказав йому:
- Тобі нема чого їсти, йди геть.
Потворне глиняне створіння простягло свою маленьку руку й смикнуло його.
- Їсти, їсти!
Дзян Єсюе засміявся.
- Він не просить у тебе їжі. Він запрошує тебе зайти в каюту, щоб поїсти.
Спочатку Ґу Ман думав, що в цій «довгій подорожі» він зможе їсти лише трохи сухої їжі. Він не очікував, що зможе сісти й поїсти за столом і не міг не спитати з цікавістю:
- Це ти готував?
- Ні.
- Тоді забудь, - Ґу Ман похитав головою, наче барабанчиком. - Їжу, приготовану Сіхе-Дзюнєм, їсти не можна.
- Я помістив на цей човен кілька маленьких глиняних фігурок, як ця, і наклав на них заклинання, - сказав Дзян Єсюе. - Всю їжу готують вони. Хоча це тільки звичайний чай і проста їжа, але... - Він замовк і засміявся. - Це все одно краще, ніж їжа, приготована Сіхе-Дзюнєм.
Нарешті Ґу Ман відчув полегшення. Проте він одразу повернув голову й подивився на човен вдалині. Він запитав:
- А ми не будемо кликати пані дра...кха-кха, пана Мужон на обід?
- Дядько не прийде, - вираз обличчя Дзян Єсюе трохи спохмурнів, у світлі призахідного сонця воно здавалося тьмяним. Він зробив ледь помітний рух кінчиками пальців, і дерев'яний інвалідний візок розвернувся й заїхав у каюту. - Ходімо.
Всередині було ще дві глиняні фігурки, які діловито подавали посуд і наливали чай. Однак у порівнянні з тою, що зробив Ґу Ман, вони виглядали набагато краще. Це були чоловіча й жіноча фігурки, носи й очі в них були на місці, виглядали вони чарівно.
На столі були справді не вишукані страви, але свіжі та смачні. Також був освіжаючий і солодкий чай. Ґу Ман не любив пити чай. Дзян Єсюе підготував ще горщик теплого вина.
- Багато не пий, - сказав Мо Сі.
- Запашним сніжним вином не так легко напитися, - лагідно мовив Дзян Єсюе. - Якщо йому подобається, нехай п'є.
Ґу Ман облизнув губи й невинно посміхнувся.
Мо Сі глянув на вологий кінчик його язика, що облизував губи, і дещо невдоволено сказав:
- Старійшино Цінсю, він грішник. Чому Ви ставитесь до нього так само, як у минулому?
Але, хоч він і сказав так, та все одно дозволив Ґу Ману робити що той хотів.
Від запашного сніжного вина справді нелегко було сп'яніти, але все-таки вино було вином. Ґу Манові припала до смаку його солодкість і, випивши забагато, він все ж почувався трохи напідпитку. Крім того, їжа, приготовлена глиняними створіннями, була дуже дивною на смак. Вони підготували кілька страв і суп. Ґу Манові було цікаво спостерігати як глиняні фігурки незграбно черпають рис, накладаючи в тарілку, тому з'їв на три порції більше, ніж зазвичай.
Поївши, вони повернулися до своїх кают відпочити. Оскільки духовна сила Ґу Мана була нестабільною, і він вже впадав в буйство, коли перебував у Мужон Ляня, Мо Сі не міг ризикувати з цим на човні, що летів високо в небі. Він мав постійно стежити за Ґу Маном, тому тієї ночі вони двоє спали в одній каюті.
- Я так наївся... - Ґу Ман схопився за живіт і застогнав, упавши головою на ліжко.
- Вставай, - Мо Сі був вибагливий щодо чистоти. Він схопив його і змусив підвестися. - Піди скупайся перед сном.
Ґу Ман відмовився.
- Я не хочу купатись.
- Якщо не хочеш купатися, то котися на палубу і спи на підлозі.
Ґу Ман обняв свою ковдру й зібрався спати на палубі.
Схожі на мечі брови Мо Сі здійнялись від гніву. Він потягнув його назад і суворо сказав.
- Хто тобі дозволив вийти? Лягай.
Ґу Ман був сонний, його блакитні очі були схожі на поверхню туманного озера.
- Можна не купатись?
- Ні.
- Будь ласка, Сіхе-Дзюню...
- Ні.
- Пане.
- В жодному разі.
- Принцесо.
- Ти навмисне хочеш мене розізлити?
Ґу Ман скривив губи і жалібно сказав:
- Добрий шиді...
- ...
Мо Сі скрипнув зубами.
- Ґу Ман, отямся!
Брови Ґу Мана були майже зведені разом. Він повільно відсахнувся.
- Я дуже не хочу купатися... Немає сил... Чому б тобі не допомогти мені скупатися?
Мо Сі все ще був злий. Відповідь Ґу Мана застала його зненацька. Він раптом втратив всі слова і був трохи збентежений. Через це його намір робити догани зменшився на третину.
- ... Навіть не думай про це.
Ґу Ман зітхнув і впав на ліжко й загорнувся в ковдру. Здавалося, він так і збирався спати. Мо Сі нічого не зміг з ним вдіяти і сам пішов прийняти ванну та переодягнутися в чистий комплект одягу.
Спочатку він думав, що Ґу Ман навмисно поводився безсоромно, бо не хотів купатися. Але, повернувшись, побачив, що той згорнувся калачиком у глибині ковдри, тримався за живіт, хмурився і тихо стогнав. М'яке чорне волосся спадало на бліде обличчя.
Зараз вже не було потреби прикидатися. Мо Сі на мить був приголомшений і зрозумів, що той насправді почувається погано. Тож він витер мокре волосся й підійшов до ліжка Ґу Мана. Опустивши голову, він запитав його:
- Як ти? Тобі все ще погано?
Довгі вії Ґу Мана затремтіли, він трохи розплющив свої блакитні очі, що сльозилися. Він слабко глянув на Мо Сі і пробурмотів:
- Так. Я з'їв забагато... Я переїв. У мене болить живіт.
- ...
Мо Сі якийсь час мовчав, а тоді процідив:
- Ну звичайно.
Але все одно сів поруч із Ґу Маном і спокійно махнув йому.
- Посунься сюди.
Ґу Ман на мить завагався. Він подумав, що не може дозволити собі образити цю людину. Особливо зараз, коли він був слабким. Мудра людина знає, коли відступитись. Він не хотів страждати, тож двічі перекотився на ліжку й опинився біля Мо Сі. Він зітхнув.
- Ще ближче?
- Ляж і не рухайся, - сказав Мо Сі.
Ґу Ман лежав, як солона риба.
Але на цей момент його одяг вже зсунувся, комір був широко відкритий, оголивши велику ділянку шкіри зі старими шрамами. Мо Сі глянув на це, і його очі трохи потьмяніли.
Він підняв руку й поправив комір Ґу Мана, а потім поклав її йому на живіт і став повільно гладити його.
Ґу Ман двічі втягнув губами повітря.
- Принцесо, ти караєш мене за те, що я занадто багато їв?
Мо Сі був не в дусі.
- Що ти сказав?
Ґу Мана не можна звинуватити в такій упередженості. Головним чином тому, що Мо Сі був занадто впертим. Ґу Манові здалося, що ці не легкі, але й не дуже сильні рухи теж були методом покарання, просто від цього він не почувався надто погано. Незважаючи на дивні відчуття від цих дій, дискомфорт у його шлунку насправді зменшувався.
Ґу Ман лежав на ліжку, і його очі поступово затуманювалися. Нарешті він схилив голову і обличчям притулився до руки Мо Сі. Він заснув.
Цієї ночі йому знову наснився сон. В його пошкодженій свідомості знову виринули втрачені спогади.
Йому снився низький намет, свист вітру за його межами, запах грушевого цвіту і медовий запах тіла Мо Сі.
Це була ніч його повноліття.
Раніше Ґу Манові снилося тільки як Мо Сі його цілує. Після цього спогад обірвався і довгий час Ґу Ман був збентежений: що ж сталося далі? Чому він відчував жар і йому стало не по собі? У цей момент, можливо, через алкоголь і той факт, що Мо Сі масажував його хворий живіт, цей ритм, здавалося, збігся з іншим ритмом у його пам'яті.
Так само, як розходяться хмари, він раптом згадав.
Тієї ночі він узяв у старому книжковому магазині книжку з еротичними картинками і, сповнений підступних думок, планував подарувати її Мо-шиді на повноліття. Але він не очікував сам потрапити в полум'я. Зрештою, Мо Сі потягнув його на похідне ліжко...
Під ними скрипіли слабкі дерев'яні дошки. Він опинився під тілом Мо Сі. Його ніздрі були наповнені диханням іншого. Йому не було куди подітися.
Він не пам'ятав, що Мо Сі говорив йому тоді, лише знав, що коли він збагнув, що відбувається, руки Мо Сі вже розв'язували пояс на його талії - ці руки були напружені, наче у хлопчика, що розв'язує подарунок, про який довго мріяв.
Сам Ґу Ман у той момент почувався не краще. Йому навіть здавалося, що він нервує більше, ніж Мо Сі. Це тому, що він завжди почувався спокійно перед Мо Сі, опікав і захищав його, був для нього «ґеґе».
Але коли його міцно притиснуло важке тіло цього юнака, він раптом відчув, що це його давнє положення змінилося. Вперше він помітив, що молодий панич, якого він любив, захищав і боявся щоб інші не образили його, насправді був не таким слухняним і ввічливим, як він собі уявляв.
Йому на зміну прийшов чоловік із широкими плечима та дивовижною силою. До цього він насправді відчував, що цей хлопець потребує лише його наставництва та захисту.
Його адамове яблуко здригнулося. Він облизав вологі губи, і його очі неспокійно забігали. Він хотів віднайти знайоме відчуття себе як старшого брата, але нічого не виходило.
В його очах відображалося емоційне обличчя Мо Сі.
Це гарне, молоде й стримане лице було оповите туманом кохання. Через це чорні очі Мо Сі, які зазвичай були холодними й стриманими, виглядали трохи збентеженими, наче у молодого звіра, який помилково потрапив у пастку бажання.
Молодий - тобто недосвідчений, безрозсудний, з нескінченною силою рватись вперед.
Звір - тобто з характером, амбіціями та безмежним бажанням, яке от-от випустить.
Ця пара очей дивилася на Ґу Мана. Шовк упав, ніби розкрили мушлю й показався тремтячий свіжий молюск і прихований запах морської глибини.
М'яке тіло молюска схопили гарячі пальці. Це відчуття змусило Ґу Мана заплющити очі й тихо видихнути. Він ковтнув, а потім повільно відкрив свої вологі очі... і побачив Мо Сі... в той момент... він виглядав хвилююче і надзвичайно жахливо.
У юнака були широкі груди, тонка талія, рівномірні м'язи. В той час на тілі Мо Сі не було багато шрамів, особливо на грудях - його грудна клітка все ще була ціла, без рани, яку йому згодом наніс Ґу Ман.
Ґу Ман дивився на це міцне тіло. Повітря навкруги ніби замерзло, через тиск він не міг дихати.
Він не розумів, як усе так обернулося.
Звичайно, Мо Сі був людиною, яку він хотів захистити, але той взяв його, жорстко і владно. Тоді він перебрав з алкоголем і не міг вловити багато деталей, але міг легко пригадати відчуття як його шиді ніби прорізав його.
Було боляче. Дуже боляче.
У той час Мо Сі був дуже молодий і надто безрозсудний. Він так довго стримував своє бажання володіти цією людиною, якої так давно жадав, тож коли, нарешті, вже не зміг стриматися, це довго пригнічене бажання вибухнуло в ньому наче помста.
Ґу Ман згадав, що тоді він, здається, говорив багато дурниць. Для того, щоб зберегти обличчя, чи для того, щоб наступного дня можна було спокійно порозумітися з Мо Сі, чи з якоїсь іншої причини - він, здавалося, терпів біль і постійно наторочував, що грався з незліченною кількістю чоловіків і жінок.
Мо Сі ж не знався на цьому і не вмів цього робити. Слухаючи слова Ґу Мана, він ставав все більш нетерплячим, а його сила все більше виходила з-під контролю.
Він згадав, що пізніше Мо Сі підняв його і притулив до узголів'я ліжка.
У світлі свічки було видно, що очі юнака трохи почервоніли - через гнів, небажання, хіть і образу...
Хлопець тримав його обличчя і цілував його щоки. Нарешті він підвівся і подивився на нього зверху вниз. Це гарне лице зараз було для нього майже незнайомим через одержимість та кохання.
Перш ніж повністю зайняти його, він сказав:
- Шисьоне, подивися уважно на мене, потім опусти голову і подивись на себе... Мене не хвилює, зі скількома ти грався раніше, я хочу, щоб ти чітко бачив...
Напружене хвилювання від того, що його «беруть», супроводжувалося глибокими, сумними й хтивими очима юнака.
- Хто твій... - Мо Сі натиснув на нього. Ця моторошна вогкість була настільки чіткою, що він міг її відчути. Його глибокий і хрипкий голос ледь не увірвався в глибину душі Ґу Мана разом з його хіттю. - ...перший чоловік.
Ґу Ман застогнав. Він дрижав, його шия була слабкою, душа ніби розривалася, очі тремтіли, текли сльози. Його талія, яка ніколи не згиналася на полі бою, раптом обм'якла. Все перед ним почорніло.
Він нічого не усвідомлював. Біль, жар і це дихання могли спалити його. Його серце билося, наче грім. Він відчував, як тремтіли його кінцівки й кістки, а плоть і кров горіли.
Отямившись, він широко розплющив вологі очі й подивився на світло й тіні, що перетікали по стелі намету, наче Чумацький шлях проходив над їхніми переплетеними душами. Все було хаотично.
Ґу Ман згадав, що він був в полоні пальців і долоні Мо Сі. Спочатку емоції чоловіка були дуже стриманими, але згодом хіть юнака кинулася йому в голову. Жар перетворився на пожежу. Краплинки поту ніби були матеріалізованим коханням, яке тісно пов'язувало їх двох. Він відчув рідину на руках іншого. Його кінцівки й кістки розм'якшилися від міцного вина. У пекучому повітрі вони перетворювалися на вогняний потік, що плинув разом з його свідомістю.
Його розум був у безладі, але він усе ще бачив сексуальні губи Мо Сі, чув його низький голос біля свого вуха. Він також міг згадати нестримне ідеальне тіло в напівтемряві.
Що вони робили?
Що це приносило їм і що це означало - для сьогоднішнього Ґу Мана було незрозуміло. Він лише відчував в цьому сні таке саме збудження.
Але це збудження було оповите такою сильною тривогою, що він почувався розгубленим і безпорадним.
Це переплетення кінцівок, інтимність - що це означало? Це був якийсь контракт чи якась клятва привласнення?
Мо Сі сказав: «Подивись уважно, хто твій перший чоловік».
Його тон, упертий і сумний, теплий і пристрасний... Це мучило його серце.
Він не знав, скільки тривав цей сон. Зрештою все було розмитим і липким, а світло й тінь хаотичними. Раптом в якийсь момент здійнялася надто сильна хвиля і Ґу Ман не міг не випустити той самий хрипкий шепіт, як в його спогаді:
- ... Ши... Шиді, ти...
Наче ступивши на повітря, Ґу Ман раптом розплющив очі.
Він важко дихав. Сильно здригнувшись, він упав, як приплив. Він весь спітнів. Його вологі губи були злегка розтулені, і все тіло тремтіло. Пара блакитних очей туманно дивилася вгору.
Ці очі все ще були сповнені розгубленості та безсилля.
Мокро.
Він не знав, котра година. Такого він ніколи раніше не відчував. Раніше сни були снами, а прокидання - прокиданням. Ніколи до цього, прокинувшись від сну, він не мав такого сильного відчуття нереальності.
Минуло багато часу перш ніж його дихання заспокоїлося, а очі поступово сфокусувалися.
Він повільно підняв голову.
Він все ще був на горіховому човні, все ще в каюті. Намету та юнаків вже не було. Нарешті він повернувся до реальності. Ґу Ман ковтнув слину, як покинутий собака, який щойно виплив на берег із холодного озера. Він повільно підвів вологі блакитні очі.
І побачив у світлі свічок застигле обличчя Мо Сі.
Кінчики пальців Ґу Мана все ще тремтіли. Він глухо пробурмотів:
- Мо Сі?
- ...
Він усе ще не розумів своїх відчуттів.
- Я... Що зі мною...?
Він опустив голову й подивився на свої руки, свій мокрий від поту одяг і...
Ґу Ману не потрібно було описувати свої симптоми. Мо Сі пробіг поглядом по нижній частині його тіла і побачив весь срам і вологість на його білизні. Після чого впав у ще більш дивне мовчання.
Авторці є що сказати:
«Якщо персонажі гратимуть у телевізійних драмах»
Мо Сі: Я вибираю «Гаррі Поттера», тому що там єдина людина з розколотою душею - Волдеморт, тож душа Ґу Мана не зможе бути розколотою.
Ґу Ман: Я вибираю «A Bite of Ching». (Інтерв'юер Овочева булочка:??? Головні герої цього шоу - їжа. Ти хочеш, щоб тебе приготували??)
Дзян Фулі: Я обираю «Багате життя».
Мужон Лянь: Я вибираю «Золотий трикутник»*, я зможу більше курити.
*Телепрограма, де поліція бореться з наркотрафіком
Дзян Єсюе: Я вибираю «Чотири великі констеблі», я зможу і далі сидіти в інвалідному візку.
Мужон Чуї: Я вибираю «Дораемон».
Юе Ченьцін: Я вибираю «Сон у червоному теремі». Я буду грати роль Дзя Баою, а мій дядько - Лінь Дайю*. (Овочева булочка: Твоя ідея дуже небезпечна.)
*Якщо опустити той факт, що ці персонажі по сюжету закохані і Лінь Дайю - дівчинка, схожість персонажів у тому, що Лінь Дайю гостра на язик, Дзя Баою ледачий і геть не любить працювати. А ще Лінь Дайю дуже красива, але хвора і для лікування потребує дуже особливих ліків
Хва По'ань: Чи потрібно мені вибирати? Я живу тільки в легендах. Гаразд, тоді я вибираю «Спокусу вчителя»... Такого шоу немає? Добре, тоді виберу «Наруто», роль учня, що вбиває свого вчителя. Це підходить моєму характеру.
Чень Тан: Мені байдуже. Доки я не граю в «Конфуції», який навчає кожного, все буде неправдою.
Далі
Розділ 79 - Безсоромний
Ґу Ман опустив голову. Його обличчя все ще було розчервонілим після сну, а дихання трохи прискореним. Він ошелешено подивився на свої штани. - Що відбувається? Блакитні очі Ґу Мана були широко розплющені, він скидався на чисте й невинне вовченя. Однак тема, яку підняло це вовченя, була надто незручною. Мо Сі був тонкошкірою людиною. Колись Ґу Ман прийшов до нього з порнографічною книгою, щоб «просвітити з приводу повноліття», чого він сам би ніколи не зробив. - Я… - Ґу Ман був занепокоєний через реакцію свого тіла. - Я відчуваю, що щось не так… Я захворів… Вираз обличчя Мо Сі був дивний. Після тривалого мовчання він запитав: - Що тобі снилося? - Мені... мені снилася ніч твого повноліття. - … Ґу Ман опустив вологі вії й нахмурився. Здавалося, він зараз знову засне. - Мені снилося, що ми з тобою в наметі. Ти був на мені, і ти попросив мене подивитися вниз. Потім ти сказав мені, що хочеш, щоб я чітко бачив… Тепер, коли він втратив розум і майже не мав почуття сорому, він міг настільки безхитрісно говорити такі кричущі слова. Якби він знав, як це описати, то міг би сказати щось на кшталт «ти трахав мене» таким самим невинним тоном. На щастя, він не знав, як це висловити. Однак вуха Мо Сі все одно почервоніли. - Ти хотів, щоб я чітко бачив, хто... - Я зрозумів, - різко перебив його Мо Сі. Він стиснув губи, легка почервонілість сягнула самих кінчиків його вух. — Більше не говори. Звісно, він пам’ятав кожне сказане тоді слово. Він мало говорив під час сексу. Більш того, це були слова, які він сказав, коли вперше вторгся в Ґу Мана. Мо Сі був безжальний у ліжку. Щоразу він доводив Ґу Мана до стану, коли той захлинався від ридань і благав про пощаду. Однак якщо його не доводили до крайнощів, він не говорив ніяких дурниць. З іншого боку, Ґу Ман завжди торочив щось безсоромне. Було незрозуміло хотів він його розлютити, чи просто не міг тримати язика за зубами. Тоді ці слова були наче олія, підлита у бурхливий вогонь, що розпалила молодого Мо Сі ще сильніше, його пристрасть стала ще нестримнішою. Все на світі перетворилося на вогонь і хмиз, і тільки людина в його обіймах була водою. Він знайшов глибинне джерело, що могло врятувати його серце від полум’я. Ось чому він був таким імпульсивним, таким одержимим і не міг не сказати: «Дивись уважно, хто твій перший чоловік». Ґу Ман ошелешено запитав: - Що ми тоді робили? - … Почекавши деякий час і не отримавши від Мо Сі відповіді, Ґу Ман був ще більше збентежений. Він пробурмотів: - Це було дуже дивне відчуття. Було дуже боляче, але… Очі Мо Сі різко округлилися. - Боляче? Ґу Ман побачив його вираз обличчя і запитав: - Щось не так? Мо Сі закусив губи й насилу видавив: - Тобі було...боляче? Ґу Ман чесно кивнув. - Дуже боляче. - … - Коли ви увійшов, то був дуже твердим, дуже гарячим, і дуже... великим, тому було дуже боляче. - … Мо Сі на якусь мить завмер і нічого не міг сказати. Було важко описати, що він зараз відчував. Вперше за весь час, включаючи період до втрати Ґу Маном пам’яті, він чув, як той чесно описує свої відчуття від їхнього першого разу. Він не був повільним і міг бачити з реакції Ґу Мана, що він не надто ніжний, бо Ґу Ман плакав, а пізніше не міг поворухнутися, навіть була кров… Але коли він прийшов до тями, безпорадно й з любов’ю цілував волосся свого шисьона і шепотів йому вибачення, Ґу Ман відкрив свої сповнені вологою чорні очі й подивився на нього. Його Ґу-шисьон, його Ґу Ман-ґеґе під ним був спітнілий і збентежений, але він сказав йому: - … Усе гаразд, це не боляче. Коли Ґу Ман сказав, що це не боляче, кутики його витягнутих очей були ще вологими та червоними, а його голос трохи гнусавим і дуже утрудненим через слабкість. Він все ще був його Ґу Ман-ґеґе, який дбав про своє обличчя та був терпимим. Він завжди хвилювався, як не змусити свого любого шиді почуватися незручно, хоча йому самому було не надто комфортно. Він відчував збудження. Але як це могло бути комфортно? Він був людиною з залізним характером, і не був народжений, щоб ним володіли. Він не був тим, кого з себе вдавав, мисливцем за спідницями. Навіть походи до публічного будинку були лише прикриттям. Кожного разу, слухаючи пісню, він сміявся і крався геть. Він брався за брудну роботу та мив посуд, щоб заробити жалюгідну суму грошей й обміняти її на закуски та інші речі, якими можна було б порадувати його маленького шиді аби той перестав сумувати через темні хмари над його сім’єю. Весь цей час він уласкавлював Мо Сі. Навіть у цьому питанні він категорично заперечував більшу частину того, що відчував – свій біль - і з усмішкою зізнавався в меншій частині - своїй радості. - Тільки... біль...? Ґу Ман подивився на нього, і в його серці раптом зародилося неясне відчуття невпевненості. Незважаючи на те, що вираз обличчя Мо Сі був не дуже зрозумілим, а голос звучав нормально, Ґу Ман усе ж відчував, що щось не так. Він був схожий на дерево османтусу, яке виросло на багато років раніше за Мо Сі і захищало його від вітру та дощу. А Мо Сі був кипарисом, сосною чи будь-яким іншим деревом, що народилося стати великим. Не має значення був Мо Сі пригніченим чи безпорадним – все це через те, що він ще не повністю виріс. Ґу Ман завжди захищав його, і люто дивився на тих, хто намагався знищити цей саджанець. Він махав своєю гарною гілкою і казав: «Не ображай його, підходь до мене, якщо тобі є що сказати». Пізніше ця сосна чи цей кипарис виріс і став високим деревом. Однак дерево османтусу, яке супроводжувало його, коли він був молодим, було настільки маленьким, що його не можна було порівняти з ним, оскільки це було лише османтусове дерево. Так було задумано природою і кінець був очевидний. Поступово османтусове дерево стало дивитися на кипарис знизу вверх і почало жити в тіні кипариса. Пізніше воно не могло конкурувати з тими високими деревами, не могло отримувати живлення чи сонячне світло. Не могло більше пишно розквітнути. Пізніше коріння його зотліло, гілки й листя згорнулися, і воно засохло. Ніхто не повірить, що таке хитке й слабке деревце колись захищало від вітру й дощу, закривало від морозу й снігу цей тепер велетенський кипарис поруч із ним. Тільки у своєму зотлівшому дерев’яному серці воно ще пам’ятало кипарис тим саджанцем, таким слабким і молодим. Тож одного разу, коли воно впало й перетворилося на багнюку, пил і ґрунт, воно все ж вибрало стати весняною багнюкою під його ногами. Воно все одно за звичкою хотіло доглядати за ним і переоцінювало власні можливості. Піклування Ґу Мана про Мо Сі було глибоко вкоріненим інстинктом, який був закарбований у його кістках. Тож навіть втративши пам’ять, він все одно міг гостро відчувати, що в цей час із Мо Сі було щось не так. Зрештою, вагаючись, він сказав йому: - Ні, не тільки біль. Ґу Ман зробив павзу, а потім задумливо промовив: - Здається, мені це сподобалося. Це було дуже приємно. Ґу Ман підвів голову, звернувши до Мо Сі своє трохи почервоніле від спогадів обличчя, і сказав: - Здається, я був тобі потрібен. Мо Сі мовчав. - Потрібен тобі… це дуже приємно, - тихо сказав Ґу Ман. - Ніякої ненависті, ніякої зради. Ти отримував від мене щастя... Думаю, це було дуже приємно. Мо Сі тихо сказав: - … Ти знаєш, про що говориш? - Так, - Ґу Ман дивився в очі Мо Сі. Вираз його обличчя дуже нагадував колишнього Ґу-шисьона. - Я говорю про те, що я тоді відчував. Я згадав ніч твого повноліття. Я не розумію деяких своїх почуттів і не знаю, як їх описати. Але я знаю, що вони мені подобались. Серце ніби сильно вдарили. З моменту зради Ґу Мана Мо Сі завжди переживав щодо того, які Ґу Ман мав до нього почуття. Йому часто здавалося, що той був з ним поверхневим, бавився з ним, або ж Мо Сі просто дошкуляв йому настільки, що той не мав вибору. Але коли через вісім років до його вух долинуло слово «подобалось», він раптом не знав, що робити. - Я жив з тобою весь цей час, але я мало тобі допомагав і завжди викликав у тебе злість. Чому ти не сказав мені, що я можу зробити так, щоб я тобі подобався? Мо Сі на мить був приголомшений. Потім різко підвівся. Його адамове яблуко здригнулося, і він витріщився на Ґу Мана почервонілими очима. - Хто... хто сказав, що ти мені подобаєшся? - Але я пам’ятаю, - сказав Ґу Ман, - що ти був щасливий в цьому сні. - … - Хоч ти здавався лютим і злим, але я відчував, що я тобі насправді теж подобався. - … Ґу Ман спитав: - Тобі подобається робити це зі мною, правда? Це був перший випадок, коли Мо Сі був настільки схвильований перед Ґу Маном після того, як той втратив пам’ять. Його вуха були настільки червоні, що з них, здавалося, от-от потече кров, але обличчя все ще було холодним. - Це, це був лише твій випадковий сон. Думаю, ти прийняв занадто багато ліків. Ти не можеш відрізнити сон від реальності. Ти… Його слова раптом обірвалися. Тому що Ґу Ман, очевидно, не вірив, що Мо Сі говорить правду. Він не бачив сенсу щось ще йому говорити і не міг придумати іншого способу, тому, керуючись своїм інстинктом, раптом підвівся, схопив Мо Сі за лацкан і потягнув його вниз. А тоді міцно поцілував його в губи. Дзижчання. Вся кров у тілі Мо Сі миттєво хлинула до мозку, перед очима ніби хлинув потік бурхливої річки чи здійнялося море, в голові було порожньо. Подібно до того, як це було багато разів у минулому, і як багато разів снилося Мо Сі, Ґу Ман обняв його за шию й потягнув униз. Вологі губи притиснулися до його власних, посмоктуючи їх, м’який язик ковзнув в його рот, щоб переплестися з його власним. Незважаючи на те, що їхні стосунки були зруйновані, реакція їхніх тіл була реальною. Цей поцілунок був таким же чарівним, як сон. Поступово у обох прискорилось дихання і повітря навколо стало пекучим. У той момент, коли у Ґу Мана вже запалала кров, він раптом відчув біль на кінчику язика. Потім Мо Сі з силою відштовхнув його. - Ти... Мо Сі задихався. Його зазвичай холодні губи набули ледь помітного багряного відтінку від виниклої пристрасті і були більш рухливі ніж зазвичай. Однак брови-мечі цієї красуні були насуплені від злості. Його погляд ніби готовий був перетворитися на справжній меч і пронизати Ґу Мана наскрізь. Він не міг говорити. Через деякий час він схопив лацкан свого одягу, за який потягнув Ґу Ман, і люто сказав: - Ти, ти просто… безсоромний! Ґу Ман витер губи. Укус Мо Сі був дуже сильним - ніби звір був наляканий і вкусив його до крові. Однак в одному Ґу Ман остаточно впевнився... - Ти мені брешеш. Мо Сі: - … - Це не сон. Це реальність, - Ґу Ман глянув на нижню частину тіла Мо Сі і сказав: - Щойно ти в мене ткнувся. - … Через якусь мить Мо Сі став схожий на кота, якому наступили на хвіст. Він із свистом розсунув завісу, щоб вийти, усе його тіло випромінювало вбивчу ауру. Ґу Ман хотів піти за ним, але Мо Сі злісно обернувся. Краї його вух яскраво червоніли на слабкому місячному світлі. Його чорні брови здійнялися від гніву, коли він вказав на Ґу Мана і сказав: - Ти слухняно залишишся тут! Нікому не кажи про те, що сталося сьогодні ввечері! Інакше я відішлю тебе назад до саду Лвомей! Ґу Ман: - Куди ти йдеш? - Не твоє діло! - Ти не будеш зі мною спати? Мо Сі мало не збожеволів від приниження. - Послухай ти, на прізвище Ґу. Порядний чоловік знає, що можна робити, а чого не можна. Я не буду тебе сварити за сьогоднішню грубу та зухвалу поведінку, тому що думаю, що ти трохи не при собі. Але якщо після того, як я тобі поясню, ти ще наважишся... У цю мить цей «порядний чоловік» не знав, як описати хуліганську поведінку Ґу Мана, тож міг тільки люто сказати: - Якщо ти насмілишся знову зробити те ж саме і спокушати мене, я точно змушу тебе страждати! Його тон був лютим, але в поєднанні з щойно цілованими губами, його грізність не могла не дати слабину. Ґу Ман не тільки не був наляканий, але й відчув просвітлення, бо ця картина збіглася зі сценою, де він довів до кипіння молодого Мо Сі в минулому. Хоча ще так багато деталей неможливо було відновити, але в нього було таке відчуття, ніби з підвала зняли печатку і звідти розходився сильний аромат вина. Ґу Ман опустив голову і не зміг утриматися від хихикання, як це було колись. Краще б він не сміявся. Щойно він усміхнувся, обличчя Мо Сі одразу потемнішало на три градуси. Його пальці були стиснуті так міцно, що затріщали. На щастя, хоч Ґу Ман і згадав дещо, йому було ще далеко до того провокатора, яким він був у минулому. Він опустив голову й розсміявся чисто інстинктивно. Побачивши, що Мо Сі незадоволений, він негайно стримав посмішку, слухняно став на ліжку на коліна й щиро сказав: - Мені шкода. Якщо тобі це не подобається, я не буду цього робити. Будь ласка, не відсилай мене назад до саду Лвомей. Лише тоді Мо Сі, розлючений, пішов. Вийшовши із каюти, він наштовхнувся на Дзян Єсюе, що сидів у своєму дерев’яному інвалідному візку. Він подивився на нього й вражено сказав: - Сіхе-Дзюню, хто Вас образив? Чому Ви такий розлючений? Красиве обличчя Мо Сі все ще було трохи червоним. Він стиснув губи і, не дивлячись на Дзян Єсюе, сказав: - Мене ніхто не ображав. Що ти тут робиш? Дзян Єсюе посміхнувся. - Я тут, щоб принести ковдру. Вам вона потрібна? - Ні. - А Ґу Ману? - Він дуже гарячий, чом би йому не поспати просто на матраці? - … Дзян Єсюе зітхнув і сказав: - Ви з ним знову посварилися? Мо Сі сердито тріпнув рукавами і сказав: - Це він напросився! - Ти і він справді… - Дзян Єсюе посміхнувся. - У минулому Ґу Ман був пустотливим і любив тебе злити. Тепер, коли він такий, як він отак вивести тебе? … Але який би ти не був сердитий, все одно маєш дати йому ковдру. Його тіло не таке, як раніше. Він боїться холоду. Якщо він застудиться, з ним буде незручно в цій подорожі. Не зважай на нього. - … Мо Сі нічого не сказав. Через якийсь час він нарешті простягнув руку, взяв ковдру у Дзян Єсюе і сухо сказав: - Дякую. - Не треба бути зі мною таким ввічливим. Сказавши це, Дзян Єсюе раптом помітив щось дивне на обличчі Мо Сі. Він деякий час вагався, але не втримався й запитав: - Сіхе-Дзюню… що сталося з Вашими губами? Мо Сі підняв руку й торкнувся своїх губ. На них все ще були краплинки крові. - … Нічого. Я врізався в двері. Дзян Єсюе: - … Коли Дзян Єсюе нарешті пішов, Мо Сі з ковдрою повернувся до каюти. У салоні нікого не було. Ґу Ман уже пішов купатись. Звичайно, після цього сну навіть його нижня білизна була… Мо Сі похитав головою, намагаючись відігнати цю картину. Однак все одно не міг не згадати вологі очі та ласкавий вираз обличчя Ґу Мана. Його невблаганно шалене серцебиття було злочином. Мо Сі тихо вилаявся, кинув ковдру на ліжко Ґу Мана і, не озираючись, вийшов на палубу, де і провів усю ніч. Наступного дня, на світанку, Ґу Ман і Дзян Єсюе один за одним вийшли зі своїх кают. Дзян Єсюе побачив Мо Сі, що сидів на борту корабля. Він зав’язав своє довге чорне волосся і з посмішкою сказав: - Сіхе-Дзюнь прокинувся так рано. Ґу Ман: - … Ти не спав цілу ніч? Дзян Єсюе був приголомшений. Він подивився на Ґу Мана, потім на Мо Сі, і саме коли збирався щось запитати, почув, як Мо Сі люто сказав Ґу Ману: - Замовкни. - … - Тобі заборонено говорити про вчорашній сон... - Я не скажу про це ні слова, - перш ніж Мо Сі встиг закінчити, Ґу Ман додав: - Я забув тільки свої спогади, а не свої почуття. Після павзи він сказав: - Я відчуваю, що це секрет. Я не розповідатиму про це. Дзян Єсюе був поряд. Хоча він не знав, про що ішла мова, та оскільки ці двоє говорили так, йому не слід було про щось запитувати, тож він тактовно промовчав. Приблизно через годину вони нарешті прибули до Острова Метеликів Мрії. Дзян Єсюе вийняв компас і тихо прочитав заклинання. Компас яскраво засвітився і вказав на маленький острівець на південному сході. З-за хмар можна було побачити, що весь він був вкритий пишною рослинністю та густою темною ці. Слабка чорно-фіолетова демонічна аура клубилася в небі наче дим... Дзян Єсюе сказав: - Під нами Острів Кажанів. Ми на місці. Авторці є що сказати: Приголомшений Ґу Ман: Принцеса – атакуюча дівчина. Заперечення не приймаються. Мо Сі: Заперечую. Приголомшений Ґу Ман: Ба! Ти явно молода дівчина! Не хочеш дозволити мені атакувати тебе? Мо Сі: Ти вважаєш себе дуже товстошкірим? Багато про себе думаєш. Приголомшений Ґу Ман: Принаймні є одна річ, яку я не надумую. Мо Сі: Яка? Приголомшений Ґу Ман: Я впевнений, що мої навички кращі за твої. Хоча мені бракує практичного досвіду, в теорії я однозначно сильніший за тебе! Якщо я атакуватиму тебе, то точно не завдам тобі болю! Мо Сі: … Загубись.
Читати
Відгуки
дякую за знання 👍👍