Дзеркало Часу

Мужон Чуї тріпнув рукавами й сказав:

- Ти вже отримав те, що хотів. Скажи мені, де Юе Ченьцін?

- Щодо нього… - Шань Ґао двічі пирхнув своїм свинячим носом. - На даний момент він замкнений у четвертій таємній кімнаті на вершині цієї вежі. Зовні його охороняють два демони-кажани високого рівня, сам він зв’язаний дванадцятьма стародавніми лозами, що висмоктують кров. Ви хочете врятувати його лише вчотирьох? Ха-ха, це буде важко.

Мужон Чуї хмикнув.

- Це лише два демони та дванадцять мотузок, що нас може зупинити? - він махнув рукою, і фучень в його руці раптом перетворився на довгий сяючий сріблом меч, по всій довжині якого тріщали вогняні блискавки. Мужон Чуї склав два пальці разом і сказав: - Джаосюе*, прав вітром!

 

*Сяючий сніг

 

Довгий меч засяяв яскраво, як сніг, миготливо освітлюючи обличчя Мужон Чуї.

Джаосюе був тонким і легким, тому політ на ньому дещо відрізнявся від звичайного. На меч не ступали ногами, натомість навколо нього утворилися вихори світла, подібно до потоку вітру, що грається зі снігом, закручуючись навколо тіла меча, згущуючи його енергію, щоб допомогти йому правити вітром.

Коли Шань Ґао це побачив, його маленькі червоні очі раптом розширилися до розміру соєвих бобів:

- Ти, ти просто йдеш? Ти не збираєшся задавати друге і третє запитання?!

- Немає потреби.

Шань Ґао був занепокоєний:

- Хіба ти не хочеш знати, яке табу порушив цей малий свинячий мозок?

Мужон Чуї рятував людей просто і грубо, тож прямо сказав:

- Мені не цікаво це знати.

Як так? Шань Ґао миттю розлютився:

- Прокляття! Тоді я зазнаю великої втрати! Болісних спогадів лише однієї людини не вистачить заповнити і щілину між моїми зубами! Ні! Вам заборонено йти! Ви повинні запитати! Або можете слухняно віддати мені спогади ще двох, інакше я вас не відпущу!

- В чому ви зазнали втрат, пане? - терпляче сказав Дзян Єсюе. - Ми погодилися поставити щонайбільше три запитання, але не обов’язково всі три. Тепер, коли Чуї вважає, що однієї відповіді достатньо, щоб врятувати людину. Звичайно...

Не встиг він закінчити, як побачив, що Шань Ґао підняв свою сокиру, що розколює гори, і люто рубанув нею об землю. За частку секунди кров з басейну хлинула на всі боки. Дзян Єсюе стояв до Шань Ґао найближче і ледь не отримав поранення від енергії клинка. Мо Сі хотів викликати Туньтянь, коли раптом почув гучний удар!

Золотий талісман із духовною енергією вдарився об землю перед Дзян Єсюе, створивши потужний захисний бар’єр, який блокував силу сокири Шань Ґао.

У Мо Сі різко округлились очі.

- Ґу Ман…

Талісман використав не Дзян Єсюе чи Мужон Чуї. З них чотирьох найшвидше відреагував Ґу Ман!

Ґу Ман стояв проти яскравого світла від вибуху захисного талісмана, його одяг майорів на сильному вітрі. В цю мить, що там Мо Сі, навіть Дзян Єсюе дивився на спину Ґу Мана із здивуванням.

Насправді це виглядало так, як колись, багато років тому, коли пліч-о-пліч з ними бився генерал Ґу.

...

«Дай мені ще один шанс».

«Цього разу я тебе не підведу».

Благання Ґу Мана на вершині гори Душ Воїнів все ще звучали у його вухах. Мо Сі подивився на фігуру Ґу Мана, що танула в золотому світлі. Орган у його грудях ніби схопила рука, повна гострих шипів, і він пульсував від болю.

Ґу Ман справді наполегливо працював, щоб наблизитися до себе колишнього.

Щоб наблизитися до генерала Ґу, який не ще зрадив їх і пройшов з ними вогонь і воду…

- Братик кабан, якщо ти хочеш з’їсти болючі спогади, просто скажи це. Нащо робити таке?

Сказавши, він змахнув рукавами, і золотий світловий бар’єр миттю розвіявся.

- Нумо, візьми мої і все буде нормально.

Він зробив кілька кроків уперед і ступив на потріскане каміння на краю басейну крові, підняв руку і вказав на свою голову:

- Їж що хочеш.

Шань Ґао був жадібним і вказав на Мо Сі та Мужон Чуї, оточених світлом меча:

- А як щодо них? Їхні я теж хочу!

Ґу Ман підняв брови:

- Я не можу приймати рішення за них. Чому б тобі не запитати їх самому?

Зараз, коли вони четверо були на ізольованому острові, повному чудовиськ, останніх краще було не провокувати. Мужон Чуї змахнув своїми широкими рукавами, очі блищали холодом:

- Візьми, якщо хочеш. Поквапся.

Шань Ґао боявся, що вони передумають, тож йому не терпілося зробити це скоріше. Спочатку він витягнув чорний дим із грудей Мужон Чуї та проковтнув його весь у свій шлунок, потім забрав біль, що накопичився в серці Мо Сі.

Але після того, як він увібрав у себе їх болісні спогади, вогонь у серці Шань Ґао не згас, натомість воно стало ще більш жадібним — через контракт з демонами він був у пастці цієї пагоди тисячі років. Коли ще була жива попередня Королева кажанів, він їв людей і вбивав їх, а також поглинав багато людського болю. Але нинішня Королева хотіла позбутися свого тіла монстра та піднятися до безсмертя, тому вона ніколи за останні сто років не виявляла ініціативи вбити живу людину. За цей довгий час єдиним заклиначем, з яким Шань Ґао мав прямий контакт, був Юе Ченьцін, що прибув сюди кілька днів тому.

Юе Ченьціна з дитинства добре годували й одягали, дитина мала гарний настрій і була безтурботною. У його голові не було ніякого гіркого болю чи ненависті, тож він не мав для Шань Ґао нічого смачного.

Але сьогодні було інакше.

Щойно біль Мо Сі та Мужон Чуї увійшов до його вуст, Шань Ґао став схожий на людину, яка довго голодувала і раптом скуштувала гаряче та ароматне свіже м’ясо, і не хотіла відступатися.

Але незважаючи ні на що, він все ж був стародавнім звіром, тож він ще зберігав самовладання. Він зібрав своє серце в кулак, відвів свої свинячі очі від них і повернувся до Ґу Мана, сказавши грубим голосом:

- Гаразд! Смачно! Зараз з’їм ще твої й відпущу вас!

Ґу Ман посміхнувся і сказав:

- Айо, тоді я справді маю подякувати тобі за те, що ти виявиш милосердя і відпустиш нас.

Його тон і поведінка були надто схожі на Ґу Мана в минулому. Фактично, протягом цього періоду часу Мо Сі завжди відчував, що Ґу Ман постійно наближається до колишнього Ґу-шисьона, і в цей момент він говорив до Шань Ґао з такою ж усмішкою, яка була у нього багато років тому.

Розумова здатність Шань Ґао була не на висоті, він не відчув насмішки і думав, що Ґу Ман щиро вихваляє його, тому зарозуміло пирхнув, прийняв гордовитий вигляд і помахав Ґу Ману:

- Звичайно, така моя сутність: я завжди роблю так, як сказав, і ніколи не відступаюсь від своїх слів.

Сказавши це, він почав вбирати біль Ґу Мана.

Чорний газ випливав із глибини грудей Ґу Мана і перетворювався на смугу чорного диму, що тягнулася у повітрі до широко відкритого роту Шань Ґао.

Шань Ґао зробив лише один ковток, а тоді різко закрив рота і з недовірою витріщився на Ґу Мана широко відкритими кришталево-червоними очима, що спалахнули дивним блиском. Від цього блиску Ґу Манові здалося, що ця свиня ніби хотіла з’їсти його живцем!

Він підсвідомо зробив крок назад і спробував сказати з усмішкою:

- Ти поперхнувся?

Свинячий ніс Шань Ґао захрипів, він відкрив рота, але ще не встиг заговорити, як у нього вже потекла слина.

Він ніколи б не подумав, що в тілі цього молодого чоловіка, на вигляд років двадцяти-тридцяти, був біль не менший, ніж у скупчення тисяч людей! Але це було дуже дивно: він не міг побачити всієї його пам’яті, він міг відчути його страждання, але не міг знайти справжньої причини цих страждань.

Це було схоже на апетитний запах смачної їжі, яка була на відстані, і він не міг її скуштувати. Через це в його животі заурчало від голоду, а серце й кишки стискалися разом.

- Ти втратив чимало спогадів… — пробурмотів Шань Ґао. - Як шкода, як шкода. Воно так болить навіть забутим, а якщо ти можеш це пригадати… це відчуття, це просто…

Він раптом ковтнув слину, і очі його засяяли.

Мо Сі побачив лютий вираз його обличчя і миттю суворо крикнув:

- Шуайжань, явись!

В той же момент Шань Ґао забув свої слова «я завжди роблю так, як сказав, і ніколи не відступаюсь від своїх слів», і вискочив з басейну крові, як злісний звір, що кидається на здобич – лютий погляд, слина тече - і метнувся до Ґу Мана!

- Будьте обережні! - вигукнув Мо Сі.

Він кинув талісман, що закрив Ґу Мана бар’єром, а тоді спалахнуло полум’я, освітивши залу стародавньої пагоди.

Шуайжань прорізав повітря, Мо Сі лютим поглядом дивився на Шань Ґао перед собою, тримаючи в руці довгий батіг.

- Зла істота, ти справді випробовуєш свою удачу!

Шань Ґао підняв голову і дико розсміявся:

- Випробовую свою удачу? Ну то й що!

Пара його лютих червоних очей ковзнула по Мо Сі й зупинилася на Ґу Манові позаду нього. Монстр облизав губи й сказав:

- Я не очікував, що мені підішлють таку висококласно ображену людину! Я помилково потрапив у пастку клану кажанів, і був змушений тисячі років залишатися в басейні крові, охороняючи пагоду для Королеви кажанів! Якщо мені вдасться повернути твою пам’ять і з’їсти тебе, поки ти відчуваєш весь біль сповна… тоді я... тоді я… Ха-ха-ха! Я буду вільний! Я буду вільний!!!

Серце Мо Сі тьохнуло. Відновити пам’ять? Це означає... це означає… він може відновити пам’ять Ґу Мана?

Як це можливо?!

Ґу Ману бракує двох душ, це не звичайна втрата пам’яті, як...?

Не закінчивши думку, він побачив, як Шань Ґао різко махнув рукою.

Почувся гуркіт і басейн крові став виглядати так, ніби всередині був прихований дракон чи гігантський кит, що здіймав величезні хвилі, ще божевільніші, ніж раніше. В цій небезпечній ситуації бійки із глибин басейну крові зі свистом виринув величезний об’єкт заввишки з десять чоловік, після чого навсібіч хлинули хвилі крові, які, різко вдаряючись об стіни, розбивалися об цеглини ніби на тисячі ягід калини.

Кров стекла вниз, і з багряного показався первісний вигляд гігантського предмету. Мо Сі вмить був приголомшений, і вся кров у його тілі, здавалося, застигла в одну мить…

- Дзеркало Часу?!

Коли багряне спало, дзеркало стало випромінювати красиве золоте світло, вздовж його краю були вигравірувані стародавні символи. В дзеркалі не відображалося жодної фігури, лише величезний шар туману, і в цьому тумані мерехтіло світло часу й простору.

Це було справді... Дзеркало Часу...

Мо Сі читав про це дзеркало лише в підручниках академії. Воно було пов’язано з трьома великими забороненими техніками у Дев’яти провінціях. Трьома великими забороненими техніками були: Техніка Відродження, шахова гра Дженьлон та Просторово-часові Ворота Життя та Смерті. За довгі віки утворилося багато легенд про Техніку Відродження, трохи менше про гру Дженьлон, а Просторово-часові Ворота Життя та Смерті були найзагадковішою з трьох великих заборонених технік.

Згідно з легендою, якщо хтось володів цією забороненою технікою, він або вона могли розривати час і простір, повертатися в минуле і змінювати майбутнє. Однак ця техніка виявилася занадто темною, записи були втрачені чи пошкоджені, а з того, що лишилося, було важко розрізнити, правда це чи брехня. Крім того, говорили, що ті, хто необачно використовував Просторово-часові Ворота Життя і Смерті, часто зустрічали раптову і трагічну смерть, навіть кісток не залишалось. Тому ця заборонена техніка могла зацікавити тільки вкрай божевільних.

Але Дзеркало Часу було іншим.

Згадки про нього можна було знайти в різних стародавніх книгах Дев’яти провінцій. Ходили чутки, що це була реліквія, яку залишив бог Фусі, коли створював Просторово-часові Ворота Життя та Смерті. Воно мало подібний до їхнього ефект і також могло повертати людей у минуле. Однак, оскільки це був лише прототип, воно хоч і могло створити віртуальний образ минулого, але насправді щось змінити було не здатне.

Іншими словами, якщо заклинач увійде в світ дзеркала і виправить в минулому те, про що шкодує, ці виправлення будуть марними. У той момент, коли заклинач покине дзеркальний світ, усі зміни, які він чи вона там зроблять, будуть стерті. Минуле в дзеркалі схоже на сон, а реальність залишається реальністю, в ній не буде жодних змін.

Тому Дзеркало Часу мало ще одну, більш відповідну назву.

Дзеркало золотого пшона*.

Усе, що відбувалося в дзеркалі, було лише сном золотого пшона.

 

*Я знайшла, що таке сон золотого пшона. Це зі «Сну на подушці» Шень Дзідзі часів династії Тан. Невдоволений бідний вчений на ім’я Лу Шен прагнув офіційної посади та видатної кар’єри. Він зустрів у корчмі в Ханьдань даоського монаха, який подарував йому порцелянову подушку. На той момент господар корчми якраз почав варити каструлю пшона. Лу заснув, чекаючи на свій обід, і йому наснилося, що він одружився з донькою багатого чоловіка, успішно склав найвищі імператорські іспити, став високопоставленим чиновником, мав синів і насолоджувався життям у багатстві та комфорті. Прокинувшись, він виявив, що горщик пшона все ще вариться на вогні.

Цей вислів має на меті висміяти нікчемність фантазій і нездійсненну надію. Також говорять «золоті сни на порцеляновій подушці».

 

Будучи майстрами артефактів, Дзян Єсюе і Мужон Чуї, звичайно, знали про Дзеркало Часу. Навіть така спокійна і беземоційна людина, як Мужон Чуї, трохи змінилася в обличчі.

- Дзеркало часу — божественний скарб… Як воно могло бути тут?

- Боюся, що це не повне Дзеркало, - сказав Дзян Єсюе. -  Подивіться на його ліву сторону.

Погляди всіх звернулися до лівої сторони Дзеркала Часу. Звичайно, вони побачили очевидні ознаки биття — це дзеркало заввишки в десять осіб було лише маленьким уламком Дзеркала Часу!

Але навіть якщо це був уламок, його сила була досить вражаючою. Шань Ґао вишкірив зуби й заревів:

- Гірка ненависть, що сягає кісток, не може покинути джерело — відкрийся!

Він ворухнув сокирою, і струмінь чорного газу, який щойно з’явився з грудей Ґу Мана, потрапив прямо в дзеркало!

Щойно це сталося, туман у дзеркалі став стрімко розпливатися, наче вітер розганяв хмари, і спалахнуло сліпуче золоте світло. Шань Ґао заревів:

- Жертва падає!

Цей звук був наче поклик душі. Людей, які не мали відношення до цього болючого спогаду, це зовсім не торкнулося. Лише Ґу Ман закричав і раптом впав навколішки, кашляючи кров’ю.

Мо Сі був вражений:

- Ґу Ман?!

Здавалося, що кінцівки Ґу Мана були зв’язані тисячами невидимих лялькових ниток. Його руки міцно вчепилися в зелену цегляну підлогу, його кістки та меридіани ніби виривалися назовні, але невидима сила тяжіння все одно тягнула його до Дзеркала Часу. У той же час Шань Ґао кілька разів різко і дивно вигукнув.

Мужон Чуї озирнувся і, опустивши прямі брови, сказав:

- Погано!

Вони побачили, як в темних закутках стародавньої пагоди раптом засвітилися маленькі червоні вогники. Здалеку здавалося, ніби в ночі запалюються тисячі вогнів, блискучих, як Чумацький Шлях. Але ця красива картина насправді була не дуже привабливою, бо означала, що кажани-демони, які відпочивали в кутках стародавньої пагоди, прокинулися від вигуків Шань Ґао... Почувся тихий звук, схожий на приплив. Цей низький звук ставав дедалі гучнішим, дедалі частішим. Нарешті він здійнявся, як розбурхане море!

Незліченні кажани-демони полетіли до них!

Погляд Мужон Чуї був сповнений вбивчого наміру. Він підняв руку й змахнув, вигукуючи:

- Джаосюе, руйнування тисячі гір!

Довгий меч біля нього раптом перетворився на хвилю духовної сили, що кинулася до першої хвилі демонів кажанів, які наближалися! З гучним тріском біла хвиля духовної сили й чорне море кажанів зустрілися. Це було схоже на боротьбу драконів і тигрів, що люто душили один одного. Розняти їх було б важко.

В цей момент сила тяжіння Дзеркала Часу, що діяла на Ґу Мана зросла в кілька разів. Він впав на землю, міцно схопився рукою за білий кістяний стовп, але все одно не міг встояти перед жахливим покликом дзеркала.

З давніх-давен люди, які входили в дзеркало, мали мізерні шанси вижити. Дзян Єсюе спочатку допомагав Мужон Чуї протистояти напливу кажанів. Але коли він повернув голову й побачив боротьбу Ґу Мана, то хотів допомогти йому.

Та перш ніж він встиг зробити крок, майнув Шуайжань і щільно обвив Ґу Мана. Мо Сі сказав Дзян Єсюе:

- Не хвилюйся, я тут!

Він відкликав змієподібний батіг Шуайжань назад і обхопив Ґу Мана своїми руками. У цей самий момент він відчув, наскільки жахливим був поклик Дзеркала Часу. Дзеркало Духа Богів невидимою силою тягло до себе, і тіло смертного не могло довго протистояти цьому. Мо Сі обійняв Ґу Мана і його потягнуло до дзеркала разом із ним.

Дзян Єсюе:

- Мо-сьон! Ґу-сьон!!

Так він називав їх, коли вони разом брали участь у битвах. Пізніше ноги Дзян Єсюе були скалічені, і він більше не міг ходити в походи. Пізніше один із них став Сіхе-Дзюнєм, інший — старійшиною Цінсю. Вони звикли до цих офіційних і холодних титулів.

Але в цей критичний момент Дзян Єсюе називав їх так, як називав в юності...

Золоте світло ставало все яскравішим і яскравішим, а сила втягування — сильнішою. Їх от-от мало втягнути в дзеркало й повернути до болісного минулого Ґу Мана — шансів вижити один з десяти.

Скільки людей заходило в дзеркало і поверталося неушкодженими?!

Хоча Ґу Ман нічого не знав про дзеркало, він був загартований королівством Ляо та мав тваринні інстинкти. Коли вони наблизились до дзеркала, Ґу Ман з усіх сил став боротися в руках Мо Сі.

- Пусти!

Мо Сі нічого не сказав, натомість дав Шуайжань міцно зв’язати їх двох.

Ґу Ман раптом підвів очі, що світилися дивним світлом. Він суворо сказав:

- Ти можеш залишитися ззовні і допомогти їм! Відпусти!

Мо Сі скрипнув зубами і сказав:

- Ти… замовкни!

- Відпусти, тобі не треба йти зі мною!

- Замовкни! - сердито мовив Мо Сі.

Золоте світло стало ще яскравішим. Цього разу навіть Шуайжань, що був прив’язаний до стовпа, не зміг зупинити силу Дзеркала Часу - він раптом розсипався на плями червоного світла і червоною хмарою полетів назад та зник у тілі Мо Сі...

Без допомоги Шуайжань їх обох миттю затягнуло в Дзеркало Часу. Майже в той самий момент десятки тисяч кажанів-демонів пробилися через божественну зброю Мужон Чуї, Джаосюе. Побачивши це, Мужон Чуї витягнув свій кинджал, яскраве світло клинка осяяло його рішучі очі. Не вагаючись, він порізав долоню, підняв руку й бризнув кров’ю в повітря.

Щоб привернути увагу цих кровожерливих кажанів, він використав свою духовну кров і себе як приманку...

- Чуї!! - вигукнув Дзян Єсюе.

Мужон Чуї накреслив бар’єр і залишився у ньому. Його потужна духовна кров привабила всіх кажанів, вони миттєво оточили бар’єр та стали нападати групами. Його біла постать була поглинута разом із бар’єром. Лише почувся голос зсередини:

- Дзян Єсюе! Зупини це дурне дзеркало, хутчіш! Я не зможу довго протриматись!

З одного боку був Мужон Чуї, оточений кровожерливими кажанами, і його єдиний захисний бар’єр от-от мав зламатися. З іншого боку були Мо Сі та Ґу Ман, яких затягнуло вже до краю Дзеркала Часу і вони от-от мали впасти в нього.

Обличчя Дзяна Єсюе було бліде, як папір. Мо Сі сердито сказав:

- Хіба це може бути так легко?! Допоможи Мужону позбутися вогняних кажанів і Шань Ґао! А тоді поверніться і спробуйте придумати, як розібратися з цим дзеркалом!

Після цих слів вони двоє більше не могли чинити опір і були втягнуті в бурхливий час у дзеркалі.

Останнє, що бачив Мо Сі перед тим, як їх остаточно поглинуло, це Дзян Єсюе, який підвозив дерев’яний інвалідний візок до Мужон Чуї. Він відкрив свій мішечок цянькунь і на землю впали десятки дерев’яних і бамбукових механізмів, перетворившись на воїнів із мечами в руках.

Потім він втратив свідомість і впав у безодню часу разом з Ґу Маном.

 

 

Ну шо, друзі, запасайтесь валеріанкою…