Мужон Чуї тріпнув рукавами й сказав:
- Ти вже отримав те, що хотів. Скажи мені, де Юе Ченьцін?
- Щодо нього… - Шань Ґао двічі пирхнув своїм свинячим носом. - На даний момент він замкнений у четвертій таємній кімнаті на вершині цієї вежі. Зовні його охороняють два демони-кажани високого рівня, сам він зв’язаний дванадцятьма стародавніми лозами, що висмоктують кров. Ви хочете врятувати його лише вчотирьох? Ха-ха, це буде важко.
Мужон Чуї хмикнув.
- Це лише два демони та дванадцять мотузок, що нас може зупинити? - він махнув рукою, і фучень в його руці раптом перетворився на довгий сяючий сріблом меч, по всій довжині якого тріщали вогняні блискавки. Мужон Чуї склав два пальці разом і сказав: - Джаосюе*, прав вітром!
*Сяючий сніг
Довгий меч засяяв яскраво, як сніг, миготливо освітлюючи обличчя Мужон Чуї.
Джаосюе був тонким і легким, тому політ на ньому дещо відрізнявся від звичайного. На меч не ступали ногами, натомість навколо нього утворилися вихори світла, подібно до потоку вітру, що грається зі снігом, закручуючись навколо тіла меча, згущуючи його енергію, щоб допомогти йому правити вітром.
Коли Шань Ґао це побачив, його маленькі червоні очі раптом розширилися до розміру соєвих бобів:
- Ти, ти просто йдеш? Ти не збираєшся задавати друге і третє запитання?!
- Немає потреби.
Шань Ґао був занепокоєний:
- Хіба ти не хочеш знати, яке табу порушив цей малий свинячий мозок?
Мужон Чуї рятував людей просто і грубо, тож прямо сказав:
- Мені не цікаво це знати.
Як так? Шань Ґао миттю розлютився:
- Прокляття! Тоді я зазнаю великої втрати! Болісних спогадів лише однієї людини не вистачить заповнити і щілину між моїми зубами! Ні! Вам заборонено йти! Ви повинні запитати! Або можете слухняно віддати мені спогади ще двох, інакше я вас не відпущу!
- В чому ви зазнали втрат, пане? - терпляче сказав Дзян Єсюе. - Ми погодилися поставити щонайбільше три запитання, але не обов’язково всі три. Тепер, коли Чуї вважає, що однієї відповіді достатньо, щоб врятувати людину. Звичайно...
Не встиг він закінчити, як побачив, що Шань Ґао підняв свою сокиру, що розколює гори, і люто рубанув нею об землю. За частку секунди кров з басейну хлинула на всі боки. Дзян Єсюе стояв до Шань Ґао найближче і ледь не отримав поранення від енергії клинка. Мо Сі хотів викликати Туньтянь, коли раптом почув гучний удар!
Золотий талісман із духовною енергією вдарився об землю перед Дзян Єсюе, створивши потужний захисний бар’єр, який блокував силу сокири Шань Ґао.
У Мо Сі різко округлились очі.
- Ґу Ман…
Талісман використав не Дзян Єсюе чи Мужон Чуї. З них чотирьох найшвидше відреагував Ґу Ман!
Ґу Ман стояв проти яскравого світла від вибуху захисного талісмана, його одяг майорів на сильному вітрі. В цю мить, що там Мо Сі, навіть Дзян Єсюе дивився на спину Ґу Мана із здивуванням.
Насправді це виглядало так, як колись, багато років тому, коли пліч-о-пліч з ними бився генерал Ґу.
...
«Дай мені ще один шанс».
«Цього разу я тебе не підведу».
Благання Ґу Мана на вершині гори Душ Воїнів все ще звучали у його вухах. Мо Сі подивився на фігуру Ґу Мана, що танула в золотому світлі. Орган у його грудях ніби схопила рука, повна гострих шипів, і він пульсував від болю.
Ґу Ман справді наполегливо працював, щоб наблизитися до себе колишнього.
Щоб наблизитися до генерала Ґу, який не ще зрадив їх і пройшов з ними вогонь і воду…
- Братик кабан, якщо ти хочеш з’їсти болючі спогади, просто скажи це. Нащо робити таке?
Сказавши, він змахнув рукавами, і золотий світловий бар’єр миттю розвіявся.
- Нумо, візьми мої і все буде нормально.
Він зробив кілька кроків уперед і ступив на потріскане каміння на краю басейну крові, підняв руку і вказав на свою голову:
- Їж що хочеш.
Шань Ґао був жадібним і вказав на Мо Сі та Мужон Чуї, оточених світлом меча:
- А як щодо них? Їхні я теж хочу!
Ґу Ман підняв брови:
- Я не можу приймати рішення за них. Чому б тобі не запитати їх самому?
Зараз, коли вони четверо були на ізольованому острові, повному чудовиськ, останніх краще було не провокувати. Мужон Чуї змахнув своїми широкими рукавами, очі блищали холодом:
- Візьми, якщо хочеш. Поквапся.
Шань Ґао боявся, що вони передумають, тож йому не терпілося зробити це скоріше. Спочатку він витягнув чорний дим із грудей Мужон Чуї та проковтнув його весь у свій шлунок, потім забрав біль, що накопичився в серці Мо Сі.
Але після того, як він увібрав у себе їх болісні спогади, вогонь у серці Шань Ґао не згас, натомість воно стало ще більш жадібним — через контракт з демонами він був у пастці цієї пагоди тисячі років. Коли ще була жива попередня Королева кажанів, він їв людей і вбивав їх, а також поглинав багато людського болю. Але нинішня Королева хотіла позбутися свого тіла монстра та піднятися до безсмертя, тому вона ніколи за останні сто років не виявляла ініціативи вбити живу людину. За цей довгий час єдиним заклиначем, з яким Шань Ґао мав прямий контакт, був Юе Ченьцін, що прибув сюди кілька днів тому.
Юе Ченьціна з дитинства добре годували й одягали, дитина мала гарний настрій і була безтурботною. У його голові не було ніякого гіркого болю чи ненависті, тож він не мав для Шань Ґао нічого смачного.
Але сьогодні було інакше.
Щойно біль Мо Сі та Мужон Чуї увійшов до його вуст, Шань Ґао став схожий на людину, яка довго голодувала і раптом скуштувала гаряче та ароматне свіже м’ясо, і не хотіла відступатися.
Але незважаючи ні на що, він все ж був стародавнім звіром, тож він ще зберігав самовладання. Він зібрав своє серце в кулак, відвів свої свинячі очі від них і повернувся до Ґу Мана, сказавши грубим голосом:
- Гаразд! Смачно! Зараз з’їм ще твої й відпущу вас!
Ґу Ман посміхнувся і сказав:
- Айо, тоді я справді маю подякувати тобі за те, що ти виявиш милосердя і відпустиш нас.
Його тон і поведінка були надто схожі на Ґу Мана в минулому. Фактично, протягом цього періоду часу Мо Сі завжди відчував, що Ґу Ман постійно наближається до колишнього Ґу-шисьона, і в цей момент він говорив до Шань Ґао з такою ж усмішкою, яка була у нього багато років тому.
Розумова здатність Шань Ґао була не на висоті, він не відчув насмішки і думав, що Ґу Ман щиро вихваляє його, тому зарозуміло пирхнув, прийняв гордовитий вигляд і помахав Ґу Ману:
- Звичайно, така моя сутність: я завжди роблю так, як сказав, і ніколи не відступаюсь від своїх слів.
Сказавши це, він почав вбирати біль Ґу Мана.
Чорний газ випливав із глибини грудей Ґу Мана і перетворювався на смугу чорного диму, що тягнулася у повітрі до широко відкритого роту Шань Ґао.
Шань Ґао зробив лише один ковток, а тоді різко закрив рота і з недовірою витріщився на Ґу Мана широко відкритими кришталево-червоними очима, що спалахнули дивним блиском. Від цього блиску Ґу Манові здалося, що ця свиня ніби хотіла з’їсти його живцем!
Він підсвідомо зробив крок назад і спробував сказати з усмішкою:
- Ти поперхнувся?
Свинячий ніс Шань Ґао захрипів, він відкрив рота, але ще не встиг заговорити, як у нього вже потекла слина.
Він ніколи б не подумав, що в тілі цього молодого чоловіка, на вигляд років двадцяти-тридцяти, був біль не менший, ніж у скупчення тисяч людей! Але це було дуже дивно: він не міг побачити всієї його пам’яті, він міг відчути його страждання, але не міг знайти справжньої причини цих страждань.
Це було схоже на апетитний запах смачної їжі, яка була на відстані, і він не міг її скуштувати. Через це в його животі заурчало від голоду, а серце й кишки стискалися разом.
- Ти втратив чимало спогадів… — пробурмотів Шань Ґао. - Як шкода, як шкода. Воно так болить навіть забутим, а якщо ти можеш це пригадати… це відчуття, це просто…
Він раптом ковтнув слину, і очі його засяяли.
Мо Сі побачив лютий вираз його обличчя і миттю суворо крикнув:
- Шуайжань, явись!
В той же момент Шань Ґао забув свої слова «я завжди роблю так, як сказав, і ніколи не відступаюсь від своїх слів», і вискочив з басейну крові, як злісний звір, що кидається на здобич – лютий погляд, слина тече - і метнувся до Ґу Мана!
- Будьте обережні! - вигукнув Мо Сі.
Він кинув талісман, що закрив Ґу Мана бар’єром, а тоді спалахнуло полум’я, освітивши залу стародавньої пагоди.
Шуайжань прорізав повітря, Мо Сі лютим поглядом дивився на Шань Ґао перед собою, тримаючи в руці довгий батіг.
- Зла істота, ти справді випробовуєш свою удачу!
Шань Ґао підняв голову і дико розсміявся:
- Випробовую свою удачу? Ну то й що!
Пара його лютих червоних очей ковзнула по Мо Сі й зупинилася на Ґу Манові позаду нього. Монстр облизав губи й сказав:
- Я не очікував, що мені підішлють таку висококласно ображену людину! Я помилково потрапив у пастку клану кажанів, і був змушений тисячі років залишатися в басейні крові, охороняючи пагоду для Королеви кажанів! Якщо мені вдасться повернути твою пам’ять і з’їсти тебе, поки ти відчуваєш весь біль сповна… тоді я... тоді я… Ха-ха-ха! Я буду вільний! Я буду вільний!!!
Серце Мо Сі тьохнуло. Відновити пам’ять? Це означає... це означає… він може відновити пам’ять Ґу Мана?
Як це можливо?!
Ґу Ману бракує двох душ, це не звичайна втрата пам’яті, як...?
Не закінчивши думку, він побачив, як Шань Ґао різко махнув рукою.
Почувся гуркіт і басейн крові став виглядати так, ніби всередині був прихований дракон чи гігантський кит, що здіймав величезні хвилі, ще божевільніші, ніж раніше. В цій небезпечній ситуації бійки із глибин басейну крові зі свистом виринув величезний об’єкт заввишки з десять чоловік, після чого навсібіч хлинули хвилі крові, які, різко вдаряючись об стіни, розбивалися об цеглини ніби на тисячі ягід калини.
Кров стекла вниз, і з багряного показався первісний вигляд гігантського предмету. Мо Сі вмить був приголомшений, і вся кров у його тілі, здавалося, застигла в одну мить…
- Дзеркало Часу?!
Коли багряне спало, дзеркало стало випромінювати красиве золоте світло, вздовж його краю були вигравірувані стародавні символи. В дзеркалі не відображалося жодної фігури, лише величезний шар туману, і в цьому тумані мерехтіло світло часу й простору.
Це було справді... Дзеркало Часу...
Мо Сі читав про це дзеркало лише в підручниках академії. Воно було пов’язано з трьома великими забороненими техніками у Дев’яти провінціях. Трьома великими забороненими техніками були: Техніка Відродження, шахова гра Дженьлон та Просторово-часові Ворота Життя та Смерті. За довгі віки утворилося багато легенд про Техніку Відродження, трохи менше про гру Дженьлон, а Просторово-часові Ворота Життя та Смерті були найзагадковішою з трьох великих заборонених технік.
Згідно з легендою, якщо хтось володів цією забороненою технікою, він або вона могли розривати час і простір, повертатися в минуле і змінювати майбутнє. Однак ця техніка виявилася занадто темною, записи були втрачені чи пошкоджені, а з того, що лишилося, було важко розрізнити, правда це чи брехня. Крім того, говорили, що ті, хто необачно використовував Просторово-часові Ворота Життя і Смерті, часто зустрічали раптову і трагічну смерть, навіть кісток не залишалось. Тому ця заборонена техніка могла зацікавити тільки вкрай божевільних.
Але Дзеркало Часу було іншим.
Згадки про нього можна було знайти в різних стародавніх книгах Дев’яти провінцій. Ходили чутки, що це була реліквія, яку залишив бог Фусі, коли створював Просторово-часові Ворота Життя та Смерті. Воно мало подібний до їхнього ефект і також могло повертати людей у минуле. Однак, оскільки це був лише прототип, воно хоч і могло створити віртуальний образ минулого, але насправді щось змінити було не здатне.
Іншими словами, якщо заклинач увійде в світ дзеркала і виправить в минулому те, про що шкодує, ці виправлення будуть марними. У той момент, коли заклинач покине дзеркальний світ, усі зміни, які він чи вона там зроблять, будуть стерті. Минуле в дзеркалі схоже на сон, а реальність залишається реальністю, в ній не буде жодних змін.
Тому Дзеркало Часу мало ще одну, більш відповідну назву.
Дзеркало золотого пшона*.
Усе, що відбувалося в дзеркалі, було лише сном золотого пшона.
*Я знайшла, що таке сон золотого пшона. Це зі «Сну на подушці» Шень Дзідзі часів династії Тан. Невдоволений бідний вчений на ім’я Лу Шен прагнув офіційної посади та видатної кар’єри. Він зустрів у корчмі в Ханьдань даоського монаха, який подарував йому порцелянову подушку. На той момент господар корчми якраз почав варити каструлю пшона. Лу заснув, чекаючи на свій обід, і йому наснилося, що він одружився з донькою багатого чоловіка, успішно склав найвищі імператорські іспити, став високопоставленим чиновником, мав синів і насолоджувався життям у багатстві та комфорті. Прокинувшись, він виявив, що горщик пшона все ще вариться на вогні.
Цей вислів має на меті висміяти нікчемність фантазій і нездійсненну надію. Також говорять «золоті сни на порцеляновій подушці».
Будучи майстрами артефактів, Дзян Єсюе і Мужон Чуї, звичайно, знали про Дзеркало Часу. Навіть така спокійна і беземоційна людина, як Мужон Чуї, трохи змінилася в обличчі.
- Дзеркало часу — божественний скарб… Як воно могло бути тут?
- Боюся, що це не повне Дзеркало, - сказав Дзян Єсюе. - Подивіться на його ліву сторону.
Погляди всіх звернулися до лівої сторони Дзеркала Часу. Звичайно, вони побачили очевидні ознаки биття — це дзеркало заввишки в десять осіб було лише маленьким уламком Дзеркала Часу!
Але навіть якщо це був уламок, його сила була досить вражаючою. Шань Ґао вишкірив зуби й заревів:
- Гірка ненависть, що сягає кісток, не може покинути джерело — відкрийся!
Він ворухнув сокирою, і струмінь чорного газу, який щойно з’явився з грудей Ґу Мана, потрапив прямо в дзеркало!
Щойно це сталося, туман у дзеркалі став стрімко розпливатися, наче вітер розганяв хмари, і спалахнуло сліпуче золоте світло. Шань Ґао заревів:
- Жертва падає!
Цей звук був наче поклик душі. Людей, які не мали відношення до цього болючого спогаду, це зовсім не торкнулося. Лише Ґу Ман закричав і раптом впав навколішки, кашляючи кров’ю.
Мо Сі був вражений:
- Ґу Ман?!
Здавалося, що кінцівки Ґу Мана були зв’язані тисячами невидимих лялькових ниток. Його руки міцно вчепилися в зелену цегляну підлогу, його кістки та меридіани ніби виривалися назовні, але невидима сила тяжіння все одно тягнула його до Дзеркала Часу. У той же час Шань Ґао кілька разів різко і дивно вигукнув.
Мужон Чуї озирнувся і, опустивши прямі брови, сказав:
- Погано!
Вони побачили, як в темних закутках стародавньої пагоди раптом засвітилися маленькі червоні вогники. Здалеку здавалося, ніби в ночі запалюються тисячі вогнів, блискучих, як Чумацький Шлях. Але ця красива картина насправді була не дуже привабливою, бо означала, що кажани-демони, які відпочивали в кутках стародавньої пагоди, прокинулися від вигуків Шань Ґао... Почувся тихий звук, схожий на приплив. Цей низький звук ставав дедалі гучнішим, дедалі частішим. Нарешті він здійнявся, як розбурхане море!
Незліченні кажани-демони полетіли до них!
Погляд Мужон Чуї був сповнений вбивчого наміру. Він підняв руку й змахнув, вигукуючи:
- Джаосюе, руйнування тисячі гір!
Довгий меч біля нього раптом перетворився на хвилю духовної сили, що кинулася до першої хвилі демонів кажанів, які наближалися! З гучним тріском біла хвиля духовної сили й чорне море кажанів зустрілися. Це було схоже на боротьбу драконів і тигрів, що люто душили один одного. Розняти їх було б важко.
В цей момент сила тяжіння Дзеркала Часу, що діяла на Ґу Мана зросла в кілька разів. Він впав на землю, міцно схопився рукою за білий кістяний стовп, але все одно не міг встояти перед жахливим покликом дзеркала.
З давніх-давен люди, які входили в дзеркало, мали мізерні шанси вижити. Дзян Єсюе спочатку допомагав Мужон Чуї протистояти напливу кажанів. Але коли він повернув голову й побачив боротьбу Ґу Мана, то хотів допомогти йому.
Та перш ніж він встиг зробити крок, майнув Шуайжань і щільно обвив Ґу Мана. Мо Сі сказав Дзян Єсюе:
- Не хвилюйся, я тут!
Він відкликав змієподібний батіг Шуайжань назад і обхопив Ґу Мана своїми руками. У цей самий момент він відчув, наскільки жахливим був поклик Дзеркала Часу. Дзеркало Духа Богів невидимою силою тягло до себе, і тіло смертного не могло довго протистояти цьому. Мо Сі обійняв Ґу Мана і його потягнуло до дзеркала разом із ним.
Дзян Єсюе:
- Мо-сьон! Ґу-сьон!!
Так він називав їх, коли вони разом брали участь у битвах. Пізніше ноги Дзян Єсюе були скалічені, і він більше не міг ходити в походи. Пізніше один із них став Сіхе-Дзюнєм, інший — старійшиною Цінсю. Вони звикли до цих офіційних і холодних титулів.
Але в цей критичний момент Дзян Єсюе називав їх так, як називав в юності...
Золоте світло ставало все яскравішим і яскравішим, а сила втягування — сильнішою. Їх от-от мало втягнути в дзеркало й повернути до болісного минулого Ґу Мана — шансів вижити один з десяти.
Скільки людей заходило в дзеркало і поверталося неушкодженими?!
Хоча Ґу Ман нічого не знав про дзеркало, він був загартований королівством Ляо та мав тваринні інстинкти. Коли вони наблизились до дзеркала, Ґу Ман з усіх сил став боротися в руках Мо Сі.
- Пусти!
Мо Сі нічого не сказав, натомість дав Шуайжань міцно зв’язати їх двох.
Ґу Ман раптом підвів очі, що світилися дивним світлом. Він суворо сказав:
- Ти можеш залишитися ззовні і допомогти їм! Відпусти!
Мо Сі скрипнув зубами і сказав:
- Ти… замовкни!
- Відпусти, тобі не треба йти зі мною!
- Замовкни! - сердито мовив Мо Сі.
Золоте світло стало ще яскравішим. Цього разу навіть Шуайжань, що був прив’язаний до стовпа, не зміг зупинити силу Дзеркала Часу - він раптом розсипався на плями червоного світла і червоною хмарою полетів назад та зник у тілі Мо Сі...
Без допомоги Шуайжань їх обох миттю затягнуло в Дзеркало Часу. Майже в той самий момент десятки тисяч кажанів-демонів пробилися через божественну зброю Мужон Чуї, Джаосюе. Побачивши це, Мужон Чуї витягнув свій кинджал, яскраве світло клинка осяяло його рішучі очі. Не вагаючись, він порізав долоню, підняв руку й бризнув кров’ю в повітря.
Щоб привернути увагу цих кровожерливих кажанів, він використав свою духовну кров і себе як приманку...
- Чуї!! - вигукнув Дзян Єсюе.
Мужон Чуї накреслив бар’єр і залишився у ньому. Його потужна духовна кров привабила всіх кажанів, вони миттєво оточили бар’єр та стали нападати групами. Його біла постать була поглинута разом із бар’єром. Лише почувся голос зсередини:
- Дзян Єсюе! Зупини це дурне дзеркало, хутчіш! Я не зможу довго протриматись!
З одного боку був Мужон Чуї, оточений кровожерливими кажанами, і його єдиний захисний бар’єр от-от мав зламатися. З іншого боку були Мо Сі та Ґу Ман, яких затягнуло вже до краю Дзеркала Часу і вони от-от мали впасти в нього.
Обличчя Дзяна Єсюе було бліде, як папір. Мо Сі сердито сказав:
- Хіба це може бути так легко?! Допоможи Мужону позбутися вогняних кажанів і Шань Ґао! А тоді поверніться і спробуйте придумати, як розібратися з цим дзеркалом!
Після цих слів вони двоє більше не могли чинити опір і були втягнуті в бурхливий час у дзеркалі.
Останнє, що бачив Мо Сі перед тим, як їх остаточно поглинуло, це Дзян Єсюе, який підвозив дерев’яний інвалідний візок до Мужон Чуї. Він відкрив свій мішечок цянькунь і на землю впали десятки дерев’яних і бамбукових механізмів, перетворившись на воїнів із мечами в руках.
Потім він втратив свідомість і впав у безодню часу разом з Ґу Маном.
Ну шо, друзі, запасайтесь валеріанкою…
Далі
Розділ 82 - Повернутись на вісім років назад
Коли Мо Сі відкрив очі, першим, що він побачив, була темно-зелена завіса з пливучими хмарами. Штора м’яко тріпотіла, розсіюючи туманне сонячне світло ззовні. На мить він розгубився. Де він? Потім він збагнув, що їх з Ґу Маном затягнуло в Дзеркало Часу. Це було минуле, спроектоване Стародавнім Божественним Дзеркалом. Хоча це була не справжня подорож у часі, але світ у Дзеркалі нічим не відрізнявся від реального. Мо Сі міг розмовляти з людьми минулого і змінювати минулі події… У певному сенсі він повернувся в минуле. І це минуле було надзвичайно болісним для Ґу Мана. Це усвідомлення змусило серце Мо Сі забитися швидше. Він негайно підвівся з ліжка, його чорне, як нефрит, волосся розсипалося по плечах. Підняв штору — це було його власне ліжко в маєтку Сіхе. Він озирнувся. Планування приміщення мало чим відрізнялося від того, що було зараз. Тільки на полиці для зброї бракувало кількох мечів, на стіні висіла картина із зображенням цвіту персика в Ґванліні*. *Район в окрузі Янджов провінції Дзянсу Він підійшов до сонячного годинника на підвіконні. Цей годинник був виготовлений в маєтку Юе. Золота духовна енергія в ньому струмилася цілий рік. За легким дотиком він показував, який зараз рік і котра година. Мо Сі підняв руку й легко торкнувся поверхні сонячного годинника. На ньому немов брижі, що розтікаються, з’явився маленький напис. Мо Сі подивився на рік, вказаний в написі. Орган у його грудях стукав дедалі сильніше, а обличчя ставало дедалі блідішим... Це справді був той рік... Він повернувся у той рік… Він різко заплющив очі. Його вії трохи тремтіли, а адамове яблуко підстрибувало вгору-вниз. Цей рік він ніколи не зможе забути. Через поразку на горі Фен Мін Ґу Ман був понижений в посаді, Лу Джаньсіна обезголовили, а рештки Армії виродків були затримані. Це був рік, коли Ґу Ман пішов на зраду. І в цей день... бліді й тонкі пальці Мо Сі погладили бездоганний сонячний годинник і плавний напис на ньому. Гіркота в його серці була схожа на жовті хмари, що закривали сонце, тиснучи на нього так, що він не міг дихати. Сьогодні був день, коли йому наказали виступити на північ і покинути столицю імперії. У той час Ґу Ман уже зазнав утисків і цілі дні проводив в борделі, сміючись і жартуючи. Кілька разів Мо Сі намагався його відрадити, але марно, тож він міг лише чекати, щоб час зцілив біль Ґу Мана. У той час він був занадто наївним. Він думав, що Ґу Ман підніметься, як це бувало в минулому, і витримає ці злигодні і труднощі. Він думав, що такий день настане. Але він помилився. Ґу Ман не витримав. Коли він повернувся до столиці після завершення своєї місії, Ґу Ман уже залишив Чонхва, а через кілька місяців з передової прийшла звістка про його зраду. Він навіть не помітив нелояльності Ґу Мана. Він не зрозумів намірів Ґу Мана і не поговорив з ним як слід. Він не встиг сказати і кількох слів Ґу Манові, які б переконали його залишитися, як той потрапив у пекло. Але зараз він повернувся в той день того року. Він повернувся в той час, в який повертався незліченну кількість разів у своїх опівнічних снах. Він повернувся… повернувся в той момент, коли міг би змінити свою долю. Хоча він розумів, що Дзеркало Часу не може змінити минуле, серце Мо Сі все одно стиснулося, наче ошпарене. Він навіть не встиг як слід одягнутися, як рвучко штовхнув двері й вийшов. Яскраве сонце восьмирічної давнини раптом осяяло його обличчя, болісно засвітивши йому очі, але він не хотів заплющувати їх. Він стримував бажання заплакати, жадібно розглядаючи кожну травинку, кожне дерево, кожен камінь, кожен куточок подвір’я. Раптом з кутка долинув тихий здивований вигук «о!», а потім голос швидко додав: — Вітаю, пане господарю! Мо Сі повернув голову і знову відчув, ніби у грудях щось упало. Цього року в його маєтку ще не було Лі Вея. Людиною, яка зараз привітала його, була служниця на ім’я Шуан Цьов, яку він тоді прийняв в своїй резиденції. Цю дівчину Мо Сі побачив жалюгідною дитиною-жебраком на узбіччі дороги. Він не витримав того, як над нею знущаються чоловіки з поганими намірами, тому взяв її до себе. Мо Сі побачив, що вона розумна та кмітлива і колись у нього була ідея зробити її головною економкою в маєтку Сіхе. Але незабаром після цього він дізнався, що вона була шпигункою, яку підіслав Мужон Лянь, і мала намір спокусити і вбити його, тому вигнав її геть. Шуан Цьов, тримаючи миску з водою, трохи зніяковіла: - Господар прокинувся сьогодні рано. Я піду і попрошу когось приготувати для Вас чай і закуски. Мо Сі співчував їй в минулому і завжди був з нею дуже ввічливим. Але зараз, коли він озирнувся на неї, то відчув неймовірну огиду. Тож він тріпнув рукавом і сказав: - Не треба. - Пане, у вас пропав апетит? Кілька днів тому я приготувала освіжаюче сливове вино. Якщо Ви не заперечуєте… - Я сказав, що не потрібно, - холодно сказав Мо Сі. Нарешті Шуан Цьов відчула, що стан Мо Сі був трохи дивним. Вона не наважилася продовжувати, тому опустила очі, зігнула коліна, вклонилася й тихо мовила: - Так, - трохи помовчала, а тоді неохоче сказала: - Але я, я… я просто хвилююся за Вас. Сподіваюся, Ви не звинувачуєте мене. Хоча вона сильно дратувала Мо Сі, він не хотів розбиратися з нею та й взагалі сваритися з жінкою, не кажучи вже про те, що зараз у нього були важливіші справи. - Приготуй для мене комплект повсякденного одягу. Я йду. - Господарю, ви їдете за місто? Мо Сі помовчав і сказав: - До палацу. Відповідно до записів про Дзеркало Часу, що залишилися в стародавньому сувої, ті, хто входив у нього, повністю поверталися до свого тогочасного стану. Їх тіло, зовнішній вигляд і думки повністю відтворювалися. Причина, чому Мо Сі все ще мав спогади про теперішній світ, ймовірно, полягала в тому, що він потрапив в Дзеркало разом з Ґу Маном, помилково. Що стосується Ґу Мана… він, ймовірно, був повністю повернутий до початкового стану. Він навіть не усвідомлював, що прийшов через Дзеркало Часу, не кажучи вже про пізніші події. Іншими словами, якщо Мо Сі зараз піде у місто шукати його, то знайде лише тодішнього генерала Ґу — Ґу-шисьона, надзвичайно пригніченого, перебуваючого на самому дні свого життя. Що це означало? Це означало, що він мав реальну можливість поговорити з Ґу Маном напередодні його зради! При думці про це у Мо Сі злегка затремтіли кінчики пальців. Через вісім років він здійснив подорож у часі й збирався зустріти Ґу Мана того часу. Він міг запитати Ґу Мана багато про що. Він міг чітко побачити душевний стан Ґу Мана напередодні того, як той вчинив зраду. Він міг дізнатися, який у той час був настрій Ґу Мана, конкретні подробиці передуючих зраді подій… Він навіть мав можливість дізнатися, що він сам повинен був зробити тоді, щоб запобігти зраді Ґу Мана. Незважаючи на те, що ця спроба буде марною і всі зміни зникнуть після того, як Дзян Єсюе витягне їх із Дзеркала Часу, Мо Сі принаймні відчував, що питання, труднощі, біль і плутанину, які турбували його протягом восьми років, можна прояснити за допомогою цієї розмови. Але перед цим він мав відвідати імператорський палац. - Сіхе-Дзюнь! - Вітаю Сіхе-Дзюня! Коли він зайшов до палацу, імператорські гвардійці схилили голови і з’єднали перед собою руки на знак привітання. Яскраво-червоне пір’я фазана на їхніх головах шелестіло, а від їхніх обладунків відбивалося сліпуче світло променів висхідного сонця. Це було дуже делікатне відчуття. Незважаючи на те, що голова Мо Сі була в безладі, він не міг не помітити знайомих обличь. Солдат у кутку через вісім років став старійшиною Академії. Правий генерал імператорської гвардії, що стояв поруч із кам’яним звіром, пізніше був переданий імператором маєтку Ваншу і став особистим охоронцем Мужон Ляня. Молодий чоловік, на голові якого була червона китиця з сімома перлинами, пізніше загинув через демонську пожежу в столиці Чонхва. Мо Сі власноруч поклав стрічку героя в його домовину. Було також кілька солдатів, яких він пізніше відібрав до складу Північної прикордонної армії. У майбутньому ці люди будуть бідними чи багатими, живими чи мертвими. У той час вони не знали свого майбутнього, своєї долі. Тільки Мо Сі ходив серед цих живих старих друзів, ніби він йшов крізь сон, який повторювався протягом багатьох років. Він дивився на ці обличчя, одне за одним, ніби дивився на блукаючі душі восьми років тому. Це було так нереально. Нарешті він дійшов до тронної зали. Імператор, який нещодавно зійшов на трон, спирався на м’яку подушку, вишиту візерунками з драконами. Він підпер підборіддя однією рукою і заплющив очі, відпочиваючи. Підвіски корони злегка погойдувались перед його ніжним обличчям, через що важко було розгледіти, що воно виражало. Імператор восьми років тому, порівняно з нинішнім днем, здавався худішим і більш роздратованим. В цьому не було нічого дивного. Коли помер попередній імператор, країна була в нестабільності. І внутрішні, і зовнішні негаразди були дуже клопітними. Природно, вираз обличчя імператора був набагато більш злісним, ніж пізніше. - Вітаю, Ваша Величносте. - О, прийшов Сіхе-Дзюнь, - повіки імператора ворухнулися, розплющилися, його глибокі й холодні очі зупинилися на Мо Сі, який стояв посеред зали. Яким би стриманим не був його погляд, у ньому все одно відчувалася аура тигра й вовка, були приховані пильність, лютість і сила. Цей дуже холодний погляд буквально пронизав Мо Сі. В нього раптом виникло давно забуте відчуття гніву і болю. У минулому Імператор - свідомо чи несвідомо - виявляв до нього таке ставлення. Пізніше він дав небесну клятву, що ніколи не зрадить Чонхва чи людину на його троні. Лише тоді Імператор поступово послабив свою пильність щодо нього. Але зараз перед троном стояв Мо Сі, який ще клятви не давав. Імператор подивився на нього так, ніби дивився на тигра чи вовка, якого ніколи не заковували в кайдани. В той час Мо Сі був ще молодим і не відчував цього так ясно. Але тепер, озираючись назад, настороженість у погляді Імператора змусила його похолонути. - Сіхе-Дзюнь мав би сьогодні вирушити на північ з місією, - повільно промовив імператор. – Маєш якусь справу, що прийшов до палацу побачити мене в цей час? Мо Сі вклонився і сказав: - Так. Дещо справді є. Я хочу почекати кілька днів, перш ніж відправитися на північ. - О? - Імператор звузив очі. - Чому? - Тому що мені погано. З Імператором, цією лисицею, жодна інша причина не спрацює. Тільки якщо він скаже, що почувається недобре, Імператору важко буде йому відмовити. Крім того, Мо Сі ніколи не брехав у минулому. Тому зараз сказати одну чи дві речі не було злочином і хвороба виглядала найбільш правдоподібно. Як і очікувалося, Імператор був трохи збентежений. Через деякий час він випростався й подивився на Мо Сі зі свого високого місця та пробурмотів: - Правда?… Це серйозно? Можливо варто вибрати чудового лікаря з тераси Шеннон, щоб той відправився до маєтку Сіхе і лікував там Сіхе-Дзюня? - Я просто втомлений і сонний, не можу спати ні вдень, ні вночі, - сказав Мо Сі. – Медитацій протягом певного періоду часу буде достатньо. Немає потреби турбувати терасу Шеннон. - Зрозуміло, - імператор задумливо подивився на нього і, здавалося б, безтурботно запитав: - Тоді на який час Сіхе-Дзюню потрібно відкласти від’їзд? Мо Сі підрахував у своєму серці, що Ґу Ман покинув країну через сім днів після того, як він відбув із столиці імперії. Цього разу він не хотів, щоб все це сталося в його відсутність, тож сказав: - Десять днів. Імператор відповів не одразу. Він мовчки дивився в обличчя Мо Сі холодним поглядом. Після довгого часу він м’яко посміхнувся і сказав: - Сіхе-Дзюнь воює на полі бою стільки років. Скільки разів він отримував поранення і вступав у бій? Чому зараз через безсоння ви відкладаєте свої офіційні справи аж на десять днів? Цей термін справді занадто довгий. Мо Сі не сперечався з ним і лише сказав: - Якби не той факт, що я психічно виснажений, я б не прийшов просити Імператора відкласти це. - Сіхе-Дзюнь воював на сході та на заході. Рідко траплялося, щоб він хотів відпочити. Якщо я не погоджусь, я буду занадто недобрим, - Імператор перебирав низку намистин на своєму зап’ястку й неквапливо сказав: - Однак, Сіхе-Дзюнь — важливий чиновник Чонхва і, звичайно, є багато відповідальних завдань, які я хочу, щоб він виконав особисто. Якщо відкласти твій від’їзд на десять днів, боюся, що наступні справи буде непросто організувати. Після павзи він з посмішкою сказав: - Три дні. Що скажеш? - … Три дні? Через три дні на східному ринку буде страчено Лу Джаньсіна. Чому це мало бути саме в цей день? Після смерті Лу Джаньсіна реакція Ґу Мана була дуже гострою. Однак Імператор хотів, щоб він відбув у цей час… - Ваша Величносте, - просив Мо Сі, - будь ласка, дайте мені ще два дні. Чи можна п’ять днів? - Ні, - імператор ледь помітно всміхнувся. - Якщо більше, я не зможу врегулювати пізніші важливі справи. - Ваша Величносте... Імператор уже прийняв рішення. Він перервав Мо Сі: - Сіхе-Дзюню, тобі не варто більше говорити. Оскільки ти почуваєшся погано, тобі слід повернутися до свого маєтку та відпочити. Він замовк на мить, а тоді багатозначно сказав: - При безсонні треба дбати про свій стан, а деякі люди можуть принести Сіхе-Дзюню неспокій, тож для Сіхе-Дзюня краще найближчим часом їх не бачити. Мо Сі подивився на Імператора, що сидів на золотому троні. Імператор також дивився на нього крізь корону. - Ваша Величність говорить про Ґу Мана? - тихо мовив Мо Сі.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!