Повернутись на вісім років назад

Коли Мо Сі відкрив очі, першим, що він побачив, була темно-зелена завіса з пливучими хмарами. Штора м’яко тріпотіла, розсіюючи туманне сонячне світло ззовні.

На мить він розгубився. Де він?

Потім він збагнув, що їх з Ґу Маном затягнуло в Дзеркало Часу. Це було минуле, спроектоване Стародавнім Божественним Дзеркалом.

Хоча це була не справжня подорож у часі, але світ у Дзеркалі нічим не відрізнявся від реального. Мо Сі міг розмовляти з людьми минулого і змінювати минулі події… У певному сенсі він повернувся в минуле.

І це минуле було надзвичайно болісним для Ґу Мана.

Це усвідомлення змусило серце Мо Сі забитися швидше. Він негайно підвівся з ліжка, його чорне, як нефрит, волосся розсипалося по плечах. Підняв штору — це було його власне ліжко в маєтку Сіхе. Він озирнувся. Планування приміщення мало чим відрізнялося від того, що було зараз. Тільки на полиці для зброї бракувало кількох мечів, на стіні висіла картина із зображенням цвіту персика в Ґванліні*.

 

*Район в окрузі Янджов провінції Дзянсу

 

Він підійшов до сонячного годинника на підвіконні. Цей годинник був виготовлений в маєтку Юе. Золота духовна енергія в ньому струмилася цілий рік. За легким дотиком він показував, який зараз рік і котра година. Мо Сі підняв руку й легко торкнувся поверхні сонячного годинника. На ньому немов брижі, що розтікаються, з’явився маленький напис.

Мо Сі подивився на рік, вказаний в написі. Орган у його грудях стукав дедалі сильніше, а обличчя ставало дедалі блідішим...

Це справді був той рік...

Він повернувся у той рік…

Він різко заплющив очі. Його вії трохи тремтіли, а адамове яблуко підстрибувало вгору-вниз.

Цей рік він ніколи не зможе забути. Через поразку на горі Фен Мін Ґу Ман був понижений в посаді, Лу Джаньсіна обезголовили, а рештки Армії виродків були затримані.

Це був рік, коли Ґу Ман пішов на зраду.

І в цей день... бліді й тонкі пальці Мо Сі погладили бездоганний сонячний годинник і плавний напис на ньому. Гіркота в його серці була схожа на жовті хмари, що закривали сонце, тиснучи на нього так, що він не міг дихати.

Сьогодні був день, коли йому наказали виступити на північ і покинути столицю імперії.

У той час Ґу Ман уже зазнав утисків і цілі дні проводив в борделі, сміючись і жартуючи. Кілька разів Мо Сі намагався його відрадити, але марно, тож він міг лише чекати, щоб час зцілив біль Ґу Мана. У той час він був занадто наївним. Він думав, що Ґу Ман підніметься, як це бувало в минулому, і витримає ці злигодні і труднощі. Він думав, що такий день настане.

Але він помилився.

Ґу Ман не витримав. Коли він повернувся до столиці після завершення своєї місії, Ґу Ман уже залишив Чонхва, а через кілька місяців з передової прийшла звістка про його зраду.

Він навіть не помітив нелояльності Ґу Мана. Він не зрозумів намірів Ґу Мана і не поговорив з ним як слід.

Він не встиг сказати і кількох слів Ґу Манові, які б переконали його залишитися, як той потрапив у пекло.

Але зараз він повернувся в той день того року. Він повернувся в той час, в який повертався незліченну кількість разів у своїх опівнічних снах. Він повернувся… повернувся в той момент, коли міг би змінити свою долю.

Хоча він розумів, що Дзеркало Часу не може змінити минуле, серце Мо Сі все одно стиснулося, наче ошпарене. Він навіть не встиг як слід одягнутися, як рвучко штовхнув двері й вийшов. Яскраве сонце восьмирічної давнини раптом осяяло його обличчя, болісно засвітивши йому очі, але він не хотів заплющувати їх. Він стримував бажання заплакати, жадібно розглядаючи кожну травинку, кожне дерево, кожен камінь, кожен куточок подвір’я.

Раптом з кутка долинув тихий здивований вигук «о!», а потім голос швидко додав:

— Вітаю, пане господарю!

Мо Сі повернув голову і знову відчув, ніби у грудях щось упало.

Цього року в його маєтку ще не було Лі Вея. Людиною, яка зараз привітала його, була служниця на ім’я Шуан Цьов, яку він тоді прийняв в своїй резиденції. Цю дівчину Мо Сі побачив жалюгідною дитиною-жебраком на узбіччі дороги. Він не витримав того, як над нею знущаються чоловіки з поганими намірами, тому взяв її до себе. Мо Сі побачив, що вона розумна та кмітлива і колись у нього була ідея зробити її головною економкою в маєтку Сіхе. Але незабаром після цього він дізнався, що вона була шпигункою, яку підіслав Мужон Лянь, і мала намір спокусити і вбити його, тому вигнав її геть.

Шуан Цьов, тримаючи миску з водою, трохи зніяковіла:

- Господар прокинувся сьогодні рано. Я піду і попрошу когось приготувати для Вас чай і закуски.

Мо Сі співчував їй в минулому і завжди був з нею дуже ввічливим. Але зараз, коли він озирнувся на неї, то відчув неймовірну огиду. Тож він тріпнув рукавом і сказав:

- Не треба.

- Пане, у вас пропав апетит? Кілька днів тому я приготувала освіжаюче сливове вино. Якщо Ви не заперечуєте…

- Я сказав, що не потрібно, - холодно сказав Мо Сі.

Нарешті Шуан Цьов відчула, що стан Мо Сі був трохи дивним. Вона не наважилася продовжувати, тому опустила очі, зігнула коліна, вклонилася й тихо мовила:

- Так, - трохи помовчала, а тоді неохоче сказала: - Але я, я… я просто хвилююся за Вас. Сподіваюся, Ви не звинувачуєте мене.

Хоча вона сильно дратувала Мо Сі, він не хотів розбиратися з нею та й взагалі сваритися з жінкою, не кажучи вже про те, що зараз у нього були важливіші справи.

- Приготуй для мене комплект повсякденного одягу. Я йду.

- Господарю, ви їдете за місто?

Мо Сі помовчав і сказав:

- До палацу.

Відповідно до записів про Дзеркало Часу, що залишилися в стародавньому сувої, ті, хто входив у нього, повністю поверталися до свого тогочасного стану. Їх тіло, зовнішній вигляд і думки повністю відтворювалися. Причина, чому Мо Сі все ще мав спогади про теперішній світ, ймовірно, полягала в тому, що він потрапив в Дзеркало разом з Ґу Маном, помилково.

Що стосується Ґу Мана… він, ймовірно, був повністю повернутий до початкового стану. Він навіть не усвідомлював, що прийшов через Дзеркало Часу, не кажучи вже про пізніші події.

Іншими словами, якщо Мо Сі зараз піде у місто шукати його, то знайде лише тодішнього генерала Ґу — Ґу-шисьона, надзвичайно пригніченого, перебуваючого на самому дні свого життя.

Що це означало? Це означало, що він мав реальну можливість поговорити з Ґу Маном напередодні його зради!

При думці про це у Мо Сі злегка затремтіли кінчики пальців. Через вісім років він здійснив подорож у часі й збирався зустріти Ґу Мана того часу.

Він міг запитати Ґу Мана багато про що. Він міг чітко побачити душевний стан Ґу Мана напередодні того, як той вчинив зраду. Він міг дізнатися, який у той час був настрій Ґу Мана, конкретні подробиці передуючих зраді подій…

Він навіть мав можливість дізнатися, що він сам повинен був зробити тоді, щоб запобігти зраді Ґу Мана.

Незважаючи на те, що ця спроба буде марною і всі зміни зникнуть після того, як Дзян Єсюе витягне їх із Дзеркала Часу, Мо Сі принаймні відчував, що питання, труднощі, біль і плутанину, які турбували його протягом восьми років, можна прояснити за допомогою цієї розмови.

Але перед цим він мав відвідати імператорський палац.

- Сіхе-Дзюнь!

- Вітаю Сіхе-Дзюня!

Коли він зайшов до палацу, імператорські гвардійці схилили голови і з’єднали перед собою руки на знак привітання. Яскраво-червоне пір’я фазана на їхніх головах шелестіло, а від їхніх обладунків відбивалося сліпуче світло променів висхідного сонця. Це було дуже делікатне відчуття. Незважаючи на те, що голова Мо Сі була в безладі, він не міг не помітити знайомих обличь.

Солдат у кутку через вісім років став старійшиною Академії.

Правий генерал імператорської гвардії, що стояв поруч із кам’яним звіром, пізніше був переданий імператором маєтку Ваншу і став особистим охоронцем Мужон Ляня.

Молодий чоловік, на голові якого була червона китиця з сімома перлинами, пізніше загинув через демонську пожежу в столиці Чонхва. Мо Сі власноруч поклав стрічку героя в його домовину.

Було також кілька солдатів, яких він пізніше відібрав до складу Північної прикордонної армії.

У майбутньому ці люди будуть бідними чи багатими, живими чи мертвими. У той час вони не знали свого майбутнього, своєї долі. Тільки Мо Сі ходив серед цих живих старих друзів, ніби він йшов крізь сон, який повторювався протягом багатьох років. Він дивився на ці обличчя, одне за одним, ніби дивився на блукаючі душі восьми років тому. Це було так нереально.

Нарешті він дійшов до тронної зали.

Імператор, який нещодавно зійшов на трон, спирався на м’яку подушку, вишиту візерунками з драконами. Він підпер підборіддя однією рукою і заплющив очі, відпочиваючи. Підвіски корони злегка погойдувались перед його ніжним обличчям, через що важко було розгледіти, що воно виражало.

Імператор восьми років тому, порівняно з нинішнім днем, здавався худішим і більш роздратованим. В цьому не було нічого дивного. Коли помер попередній імператор, країна була в нестабільності. І внутрішні, і зовнішні негаразди були дуже клопітними. Природно, вираз обличчя імператора був набагато більш злісним, ніж пізніше.

- Вітаю, Ваша Величносте.

- О, прийшов Сіхе-Дзюнь, - повіки імператора ворухнулися, розплющилися, його глибокі й холодні очі зупинилися на Мо Сі, який стояв посеред зали.

Яким би стриманим не був його погляд, у ньому все одно відчувалася аура тигра й вовка, були приховані пильність, лютість і сила.

Цей дуже холодний погляд буквально пронизав Мо Сі. В нього раптом виникло давно забуте відчуття гніву і болю. У минулому Імператор - свідомо чи несвідомо - виявляв до нього таке ставлення. Пізніше він дав небесну клятву, що ніколи не зрадить Чонхва чи людину на його троні. Лише тоді Імператор поступово послабив свою пильність щодо нього.

Але зараз перед троном стояв Мо Сі, який ще клятви не давав.

Імператор подивився на нього так, ніби дивився на тигра чи вовка, якого ніколи не заковували в кайдани. В той час Мо Сі був ще молодим і не відчував цього так ясно. Але тепер, озираючись назад, настороженість у погляді Імператора змусила його похолонути.

- Сіхе-Дзюнь мав би сьогодні вирушити на північ з місією, - повільно промовив імператор. – Маєш якусь справу, що прийшов до палацу побачити мене в цей час?

Мо Сі вклонився і сказав:

- Так. Дещо справді є. Я хочу почекати кілька днів, перш ніж відправитися на північ.

- О? - Імператор звузив очі. - Чому?

- Тому що мені погано.

З Імператором, цією лисицею, жодна інша причина не спрацює. Тільки якщо він скаже, що почувається недобре, Імператору важко буде йому відмовити. Крім того, Мо Сі ніколи не брехав у минулому. Тому зараз сказати одну чи дві речі не було злочином і хвороба виглядала найбільш правдоподібно.

Як і очікувалося, Імператор був трохи збентежений. Через деякий час він випростався й подивився на Мо Сі зі свого високого місця та пробурмотів:

- Правда?… Це серйозно? Можливо варто вибрати чудового лікаря з тераси Шеннон, щоб той відправився до маєтку Сіхе і лікував там Сіхе-Дзюня?

- Я просто втомлений і сонний, не можу спати ні вдень, ні вночі, - сказав Мо Сі. – Медитацій протягом певного періоду часу буде достатньо. Немає потреби турбувати терасу Шеннон.

- Зрозуміло, - імператор задумливо подивився на нього і, здавалося б, безтурботно запитав: - Тоді на який час Сіхе-Дзюню потрібно відкласти від’їзд?

Мо Сі підрахував у своєму серці, що Ґу Ман покинув країну через сім днів після того, як він відбув із столиці імперії. Цього разу він не хотів, щоб все це сталося в його відсутність, тож сказав:

- Десять днів.

Імператор відповів не одразу. Він мовчки дивився в обличчя Мо Сі холодним поглядом.

Після довгого часу він м’яко посміхнувся і сказав:

- Сіхе-Дзюнь воює на полі бою стільки років. Скільки разів він отримував поранення і вступав у бій? Чому зараз через безсоння ви відкладаєте свої офіційні справи аж на десять днів? Цей термін справді занадто довгий.

Мо Сі не сперечався з ним і лише сказав:

- Якби не той факт, що я психічно виснажений, я б не прийшов просити Імператора відкласти це.

- Сіхе-Дзюнь воював на сході та на заході. Рідко траплялося, щоб він хотів відпочити. Якщо я не погоджусь, я буду занадто недобрим, - Імператор перебирав низку намистин на своєму зап’ястку й неквапливо сказав: - Однак, Сіхе-Дзюнь — важливий чиновник Чонхва і, звичайно, є багато відповідальних завдань, які я хочу, щоб він виконав особисто. Якщо відкласти твій від’їзд на десять днів, боюся, що наступні справи буде непросто організувати.

Після павзи він з посмішкою сказав:

- Три дні. Що скажеш?

- …

Три дні?

Через три дні на східному ринку буде страчено Лу Джаньсіна. Чому це мало бути саме в цей день? Після смерті Лу Джаньсіна реакція Ґу Мана була дуже гострою. Однак Імператор хотів, щоб він відбув у цей час…

- Ваша Величносте, - просив Мо Сі, - будь ласка, дайте мені ще два дні. Чи можна п’ять днів?

- Ні, - імператор ледь помітно всміхнувся. - Якщо більше, я не зможу врегулювати пізніші важливі справи.

- Ваша Величносте...

Імператор уже прийняв рішення. Він перервав Мо Сі:

- Сіхе-Дзюню, тобі не варто більше говорити. Оскільки ти почуваєшся погано, тобі слід повернутися до свого маєтку та відпочити.

Він замовк на мить, а тоді багатозначно сказав:

- При безсонні треба дбати про свій стан, а деякі люди можуть принести Сіхе-Дзюню неспокій, тож для Сіхе-Дзюня краще найближчим часом їх не бачити.

Мо Сі подивився на Імператора, що сидів на золотому троні. Імператор також дивився на нього крізь корону.

- Ваша Величність говорить про Ґу Мана? - тихо мовив Мо Сі.