Коли Мо Сі відкрив очі, першим, що він побачив, була темно-зелена завіса з пливучими хмарами. Штора м’яко тріпотіла, розсіюючи туманне сонячне світло ззовні.

На мить він розгубився. Де він?

Потім він збагнув, що їх з Ґу Маном затягнуло в Дзеркало Часу. Це було минуле, спроектоване Стародавнім Божественним Дзеркалом.

Хоча це була не справжня подорож у часі, але світ у Дзеркалі нічим не відрізнявся від реального. Мо Сі міг розмовляти з людьми минулого і змінювати минулі події… У певному сенсі він повернувся в минуле.

І це минуле було надзвичайно болісним для Ґу Мана.

Це усвідомлення змусило серце Мо Сі забитися швидше. Він негайно підвівся з ліжка, його чорне, як нефрит, волосся розсипалося по плечах. Підняв штору — це було його власне ліжко в маєтку Сіхе. Він озирнувся. Планування приміщення мало чим відрізнялося від того, що було зараз. Тільки на полиці для зброї бракувало кількох мечів, на стіні висіла картина із зображенням цвіту персика в Ґванліні*.

 

*Район в окрузі Янджов провінції Дзянсу

 

Він підійшов до сонячного годинника на підвіконні. Цей годинник був виготовлений в маєтку Юе. Золота духовна енергія в ньому струмилася цілий рік. За легким дотиком він показував, який зараз рік і котра година. Мо Сі підняв руку й легко торкнувся поверхні сонячного годинника. На ньому немов брижі, що розтікаються, з’явився маленький напис.

Мо Сі подивився на рік, вказаний в написі. Орган у його грудях стукав дедалі сильніше, а обличчя ставало дедалі блідішим...

Це справді був той рік...

Він повернувся у той рік…

Він різко заплющив очі. Його вії трохи тремтіли, а адамове яблуко підстрибувало вгору-вниз.

Цей рік він ніколи не зможе забути. Через поразку на горі Фен Мін Ґу Ман був понижений в посаді, Лу Джаньсіна обезголовили, а рештки Армії виродків були затримані.

Це був рік, коли Ґу Ман пішов на зраду.

І в цей день... бліді й тонкі пальці Мо Сі погладили бездоганний сонячний годинник і плавний напис на ньому. Гіркота в його серці була схожа на жовті хмари, що закривали сонце, тиснучи на нього так, що він не міг дихати.

Сьогодні був день, коли йому наказали виступити на північ і покинути столицю імперії.

У той час Ґу Ман уже зазнав утисків і цілі дні проводив в борделі, сміючись і жартуючи. Кілька разів Мо Сі намагався його відрадити, але марно, тож він міг лише чекати, щоб час зцілив біль Ґу Мана. У той час він був занадто наївним. Він думав, що Ґу Ман підніметься, як це бувало в минулому, і витримає ці злигодні і труднощі. Він думав, що такий день настане.

Але він помилився.

Ґу Ман не витримав. Коли він повернувся до столиці після завершення своєї місії, Ґу Ман уже залишив Чонхва, а через кілька місяців з передової прийшла звістка про його зраду.

Він навіть не помітив нелояльності Ґу Мана. Він не зрозумів намірів Ґу Мана і не поговорив з ним як слід.

Він не встиг сказати і кількох слів Ґу Манові, які б переконали його залишитися, як той потрапив у пекло.

Але зараз він повернувся в той день того року. Він повернувся в той час, в який повертався незліченну кількість разів у своїх опівнічних снах. Він повернувся… повернувся в той момент, коли міг би змінити свою долю.

Хоча він розумів, що Дзеркало Часу не може змінити минуле, серце Мо Сі все одно стиснулося, наче ошпарене. Він навіть не встиг як слід одягнутися, як рвучко штовхнув двері й вийшов. Яскраве сонце восьмирічної давнини раптом осяяло його обличчя, болісно засвітивши йому очі, але він не хотів заплющувати їх. Він стримував бажання заплакати, жадібно розглядаючи кожну травинку, кожне дерево, кожен камінь, кожен куточок подвір’я.

Раптом з кутка долинув тихий здивований вигук «о!», а потім голос швидко додав:

— Вітаю, пане господарю!

Мо Сі повернув голову і знову відчув, ніби у грудях щось упало.

Цього року в його маєтку ще не було Лі Вея. Людиною, яка зараз привітала його, була служниця на ім’я Шуан Цьов, яку він тоді прийняв в своїй резиденції. Цю дівчину Мо Сі побачив жалюгідною дитиною-жебраком на узбіччі дороги. Він не витримав того, як над нею знущаються чоловіки з поганими намірами, тому взяв її до себе. Мо Сі побачив, що вона розумна та кмітлива і колись у нього була ідея зробити її головною економкою в маєтку Сіхе. Але незабаром після цього він дізнався, що вона була шпигункою, яку підіслав Мужон Лянь, і мала намір спокусити і вбити його, тому вигнав її геть.

Шуан Цьов, тримаючи миску з водою, трохи зніяковіла:

- Господар прокинувся сьогодні рано. Я піду і попрошу когось приготувати для Вас чай і закуски.

Мо Сі співчував їй в минулому і завжди був з нею дуже ввічливим. Але зараз, коли він озирнувся на неї, то відчув неймовірну огиду. Тож він тріпнув рукавом і сказав:

- Не треба.

- Пане, у вас пропав апетит? Кілька днів тому я приготувала освіжаюче сливове вино. Якщо Ви не заперечуєте…

- Я сказав, що не потрібно, - холодно сказав Мо Сі.

Нарешті Шуан Цьов відчула, що стан Мо Сі був трохи дивним. Вона не наважилася продовжувати, тому опустила очі, зігнула коліна, вклонилася й тихо мовила:

- Так, - трохи помовчала, а тоді неохоче сказала: - Але я, я… я просто хвилююся за Вас. Сподіваюся, Ви не звинувачуєте мене.

Хоча вона сильно дратувала Мо Сі, він не хотів розбиратися з нею та й взагалі сваритися з жінкою, не кажучи вже про те, що зараз у нього були важливіші справи.

- Приготуй для мене комплект повсякденного одягу. Я йду.

- Господарю, ви їдете за місто?

Мо Сі помовчав і сказав:

- До палацу.

Відповідно до записів про Дзеркало Часу, що залишилися в стародавньому сувої, ті, хто входив у нього, повністю поверталися до свого тогочасного стану. Їх тіло, зовнішній вигляд і думки повністю відтворювалися. Причина, чому Мо Сі все ще мав спогади про теперішній світ, ймовірно, полягала в тому, що він потрапив в Дзеркало разом з Ґу Маном, помилково.

Що стосується Ґу Мана… він, ймовірно, був повністю повернутий до початкового стану. Він навіть не усвідомлював, що прийшов через Дзеркало Часу, не кажучи вже про пізніші події.

Іншими словами, якщо Мо Сі зараз піде у місто шукати його, то знайде лише тодішнього генерала Ґу — Ґу-шисьона, надзвичайно пригніченого, перебуваючого на самому дні свого життя.

Що це означало? Це означало, що він мав реальну можливість поговорити з Ґу Маном напередодні його зради!

При думці про це у Мо Сі злегка затремтіли кінчики пальців. Через вісім років він здійснив подорож у часі й збирався зустріти Ґу Мана того часу.

Він міг запитати Ґу Мана багато про що. Він міг чітко побачити душевний стан Ґу Мана напередодні того, як той вчинив зраду. Він міг дізнатися, який у той час був настрій Ґу Мана, конкретні подробиці передуючих зраді подій…

Він навіть мав можливість дізнатися, що він сам повинен був зробити тоді, щоб запобігти зраді Ґу Мана.

Незважаючи на те, що ця спроба буде марною і всі зміни зникнуть після того, як Дзян Єсюе витягне їх із Дзеркала Часу, Мо Сі принаймні відчував, що питання, труднощі, біль і плутанину, які турбували його протягом восьми років, можна прояснити за допомогою цієї розмови.

Але перед цим він мав відвідати імператорський палац.

- Сіхе-Дзюнь!

- Вітаю Сіхе-Дзюня!

Коли він зайшов до палацу, імператорські гвардійці схилили голови і з’єднали перед собою руки на знак привітання. Яскраво-червоне пір’я фазана на їхніх головах шелестіло, а від їхніх обладунків відбивалося сліпуче світло променів висхідного сонця. Це було дуже делікатне відчуття. Незважаючи на те, що голова Мо Сі була в безладі, він не міг не помітити знайомих обличь.

Солдат у кутку через вісім років став старійшиною Академії.

Правий генерал імператорської гвардії, що стояв поруч із кам’яним звіром, пізніше був переданий імператором маєтку Ваншу і став особистим охоронцем Мужон Ляня.

Молодий чоловік, на голові якого була червона китиця з сімома перлинами, пізніше загинув через демонську пожежу в столиці Чонхва. Мо Сі власноруч поклав стрічку героя в його домовину.

Було також кілька солдатів, яких він пізніше відібрав до складу Північної прикордонної армії.

У майбутньому ці люди будуть бідними чи багатими, живими чи мертвими. У той час вони не знали свого майбутнього, своєї долі. Тільки Мо Сі ходив серед цих живих старих друзів, ніби він йшов крізь сон, який повторювався протягом багатьох років. Він дивився на ці обличчя, одне за одним, ніби дивився на блукаючі душі восьми років тому. Це було так нереально.

Нарешті він дійшов до тронної зали.

Імператор, який нещодавно зійшов на трон, спирався на м’яку подушку, вишиту візерунками з драконами. Він підпер підборіддя однією рукою і заплющив очі, відпочиваючи. Підвіски корони злегка погойдувались перед його ніжним обличчям, через що важко було розгледіти, що воно виражало.

Імператор восьми років тому, порівняно з нинішнім днем, здавався худішим і більш роздратованим. В цьому не було нічого дивного. Коли помер попередній імператор, країна була в нестабільності. І внутрішні, і зовнішні негаразди були дуже клопітними. Природно, вираз обличчя імператора був набагато більш злісним, ніж пізніше.

- Вітаю, Ваша Величносте.

- О, прийшов Сіхе-Дзюнь, - повіки імператора ворухнулися, розплющилися, його глибокі й холодні очі зупинилися на Мо Сі, який стояв посеред зали.

Яким би стриманим не був його погляд, у ньому все одно відчувалася аура тигра й вовка, були приховані пильність, лютість і сила.

Цей дуже холодний погляд буквально пронизав Мо Сі. В нього раптом виникло давно забуте відчуття гніву і болю. У минулому Імператор - свідомо чи несвідомо - виявляв до нього таке ставлення. Пізніше він дав небесну клятву, що ніколи не зрадить Чонхва чи людину на його троні. Лише тоді Імператор поступово послабив свою пильність щодо нього.

Але зараз перед троном стояв Мо Сі, який ще клятви не давав.

Імператор подивився на нього так, ніби дивився на тигра чи вовка, якого ніколи не заковували в кайдани. В той час Мо Сі був ще молодим і не відчував цього так ясно. Але тепер, озираючись назад, настороженість у погляді Імператора змусила його похолонути.

- Сіхе-Дзюнь мав би сьогодні вирушити на північ з місією, - повільно промовив імператор. – Маєш якусь справу, що прийшов до палацу побачити мене в цей час?

Мо Сі вклонився і сказав:

- Так. Дещо справді є. Я хочу почекати кілька днів, перш ніж відправитися на північ.

- О? - Імператор звузив очі. - Чому?

- Тому що мені погано.

З Імператором, цією лисицею, жодна інша причина не спрацює. Тільки якщо він скаже, що почувається недобре, Імператору важко буде йому відмовити. Крім того, Мо Сі ніколи не брехав у минулому. Тому зараз сказати одну чи дві речі не було злочином і хвороба виглядала найбільш правдоподібно.

Як і очікувалося, Імператор був трохи збентежений. Через деякий час він випростався й подивився на Мо Сі зі свого високого місця та пробурмотів:

- Правда?… Це серйозно? Можливо варто вибрати чудового лікаря з тераси Шеннон, щоб той відправився до маєтку Сіхе і лікував там Сіхе-Дзюня?

- Я просто втомлений і сонний, не можу спати ні вдень, ні вночі, - сказав Мо Сі. – Медитацій протягом певного періоду часу буде достатньо. Немає потреби турбувати терасу Шеннон.

- Зрозуміло, - імператор задумливо подивився на нього і, здавалося б, безтурботно запитав: - Тоді на який час Сіхе-Дзюню потрібно відкласти від’їзд?

Мо Сі підрахував у своєму серці, що Ґу Ман покинув країну через сім днів після того, як він відбув із столиці імперії. Цього разу він не хотів, щоб все це сталося в його відсутність, тож сказав:

- Десять днів.

Імператор відповів не одразу. Він мовчки дивився в обличчя Мо Сі холодним поглядом.

Після довгого часу він м’яко посміхнувся і сказав:

- Сіхе-Дзюнь воює на полі бою стільки років. Скільки разів він отримував поранення і вступав у бій? Чому зараз через безсоння ви відкладаєте свої офіційні справи аж на десять днів? Цей термін справді занадто довгий.

Мо Сі не сперечався з ним і лише сказав:

- Якби не той факт, що я психічно виснажений, я б не прийшов просити Імператора відкласти це.

- Сіхе-Дзюнь воював на сході та на заході. Рідко траплялося, щоб він хотів відпочити. Якщо я не погоджусь, я буду занадто недобрим, - Імператор перебирав низку намистин на своєму зап’ястку й неквапливо сказав: - Однак, Сіхе-Дзюнь — важливий чиновник Чонхва і, звичайно, є багато відповідальних завдань, які я хочу, щоб він виконав особисто. Якщо відкласти твій від’їзд на десять днів, боюся, що наступні справи буде непросто організувати.

Після павзи він з посмішкою сказав:

- Три дні. Що скажеш?

- …

Три дні?

Через три дні на східному ринку буде страчено Лу Джаньсіна. Чому це мало бути саме в цей день? Після смерті Лу Джаньсіна реакція Ґу Мана була дуже гострою. Однак Імператор хотів, щоб він відбув у цей час…

- Ваша Величносте, - просив Мо Сі, - будь ласка, дайте мені ще два дні. Чи можна п’ять днів?

- Ні, - імператор ледь помітно всміхнувся. - Якщо більше, я не зможу врегулювати пізніші важливі справи.

- Ваша Величносте...

Імператор уже прийняв рішення. Він перервав Мо Сі:

- Сіхе-Дзюню, тобі не варто більше говорити. Оскільки ти почуваєшся погано, тобі слід повернутися до свого маєтку та відпочити.

Він замовк на мить, а тоді багатозначно сказав:

- При безсонні треба дбати про свій стан, а деякі люди можуть принести Сіхе-Дзюню неспокій, тож для Сіхе-Дзюня краще найближчим часом їх не бачити.

Мо Сі подивився на Імператора, що сидів на золотому троні. Імператор також дивився на нього крізь корону.

- Ваша Величність говорить про Ґу Мана? - тихо мовив Мо Сі.

 

Далі

Розділ 83 - Імператор вісім років тому

Він відразу перейшов до суті, і Імператор також не став ходити довкола та навколо. Він усміхнувся: - Як добре, що ти розумієш, що я маю на увазі. Мо Сі деякий час мовчав, а потім сказав: - Ґу Ман — мій близький друг. Якщо я покину його в його нинішньому стані, чи не принесе це гіркого розчарування? - Мм. Добре бути ласкавим і відданим. Я не просив тебе обірвати з ним усі зв’язки, — тонкі пальці Імператора перебирали намистини. - Однак тепер він грішник, а це дуже ненадійне становище. Чи Сіхе-Дзюнь розуміє, що він має робити, а що ні? - Чисте сумління не боїться кривих тіней. Я в боргу перед ним. Немає нічого поганого в тому, щоб спробувати з ним поговорити. Крім того, у Ґу Мана на душі зараз темно і похмуро. Якщо з ним нікого не буде поряд, я боюся... - Що буде? Мо Сі скрипнув зубами: - Серце може зрадити. В той час він не знав думок Ґу Мана, тому навіть не допускав, що у того може виникнути ідея про зраду. Однак зараз він уже знав наступну частину історії. Причина, чому він сказав це зараз, полягала в тому, щоб натякнути Імператору не тиснути на Ґу Мана надто сильно. Коли Імператор почув ці слова, його руки, що перебирали намистини, на мить завмерли, а потім він усміхнувся: - Сіхе-Дзюню, невже ти так слабко довіряєш своєму близькому другу? - Я лише сподіваюся, - сказав Мо Сі, - що Імператор не перекриє йому шлях повернення. - Шлях повернення? - Імператор пирхнув. - Шлях йому відкрив покійний Імператор. Інакше як такий раб, як він, міг очолити армію і досягти великих результатів? Сказати, що я відрізаю йому шлях до повернення… А він не думав про те, яким би шляхом він пішов у цьому житті, якби покійний Імператор не виявив до нього милосердя? Чи не залишався б він усе ще псом Мужон Ляня? - … Імператор небезпечно звузив очі, а потім продовжив: - Поки Ґу Ман має хоч трохи самосвідомості, він повинен знати, що вчорашня слава була дарована йому покійним Імператором. Тепер, коли він втратив свої війська, я покараю його по закону. На що скаржитися? Мо Сі спочатку прибув до палацу, щоб попросити Імператора дозволу відкласти свій від'їзд із міста. Він не очікував, що спровокує таку з ним розмову. Вісім років тому Імператор був схожий на лисицю, яка ще не піднялася. Він не зміг добре приховати своїх думок перед тим Мо Сі, що був старший на вісім років. Дивлячись на Мо Сі, він не міг навіть стримати пильність в своєму погляді. - Які у нього образи? Що тут є несправедливим? Яке він має право бунтувати? Кров Мо Сі похолола, коли він почув холодні слова Імператора. Ніколи раніше він не чув, щоб той говорив подібне. Тепер, коли такі слова дійшли до його вух, навіть він, нащадок знаті, був гірко розчарований, що вже говорити про Ґу Мана. Що вже казати про Ґу Мана, який втратив десятки тисяч офіцерів і воїнів, залишки армії якого були затримані, якому не вдалося добитися встановлення надгробків загиблим, і чийого брата збиралися стратити. У цей момент Мо Сі раптом зрозумів, що то були не імпульсивні викликані випивкою слова, коли Ґу Ман плакав, напившись, і казав, що не може більше терпіти це життя, що було гірше смерті. Того дня Ґу Ман справді зламався. Коли верхівка Чонхва відправила його на поле бою, вони не вважали, що Ґу Ман і його бідна армія захищають Чонхва. Натомість вважалося, що це була ласка, надана рабу знаттю. Тому його поразку було неможливо пробачити. В очах Імператора Ґу Ман був не доблесним генералом, що зазнав невдачі, а слугою, який отримав переваги, але не виконав волі господаря і підвів його довіру. Можливо, серце Ґу Мана було розбите, коли він це усвідомив. Він був розбитий зсередини на шматки і потроху розсипався в пил… Просто Мо Сі тоді цього не розумів. Він був настільки наївним, що пізніше повірив у бездушний сміх Ґу Мана. Зрештою, він не розумів Ґу Мана. Адамове яблуко Мо Сі підскочило. Придушуючи біль і тремтіння в серці, він хрипко сказав: - Ваша Величносте, Ви не він. Ви не знаєте, що він думає і в чому суть. Якщо одного разу він справді зрадить… Імператор перебив: - Він не посміє. - … Це було надто смішно. Стоячи перед Імператором, яким той був вісім років тому, він дійсно почув, як той самовдоволено сказав, що Ґу Ман не наважиться зрадити країну. — Не посміє, та й не буде, - сказав Імператор. – Чому Сіхе-Дзюнь думає, що він може зрадити? У минулому Хва По’ань зрадив Чонхва і створив країну Ляо, бо у нього була армія рабів. Але що є у Ґу Мана? Залишки його армії були мною ув’язнені. Скажи мені, що він може зробити один? — Ви думаєте, що він не втече сам? Імператор практично вищирив зуби і глузував: - Якщо він цього не розуміє, то може піти. - ...! - Він програв у битві біля гори Фен Мін. Я більше не можу його використовувати. Якщо у нього виникають думки про повстання, то це означає, що на території Чонхва рано чи пізно він стане лихом, — закінчив Імператор, дивлячись в обличчя Мо Сі, що поступово блідішало. – Сіхе-Дзюню, як ти вважаєш, чи варто тобі вмовляти його і бути поруч із ним? Якщо він має намір повстати, це означає, що він хоче занадто багато! Серце імператора було безжальним. Він зробив павзу і холодно сказав: - Я не можу цього дозволити. Мо Сі давалося, що його кров застигла, кінцівки й кістки замерзли. Він стиснув кулаки й холодно сказав: - Ваша Величносте, все, що він хоче – лише надгробки з іменами! - Це не лише надгробки, - сказав Імператор. – Сіхе-Дзюню, те, чого він просить — визнання статусу цієї групи людей. Мені шкода, я можу дати їм прощення, але я не можу віддавати їм честь. - То чому Імператор наполягає, щоб я відбув через три дні? - сердито мовив Мо Сі. - Через три дні буде страчено Лу Джаньсіна. Імператор хоче перевірити, чи може Ґу Ман залишатися вірним Чонхва після ще одного удару? Обличчя Імператора раптом потемніло: - Сіхе-Дзюню, не будь самовпевненим. - Він не витримає випробування Вашої Величності, - Мо Сі було байдуже, і він тремтячим голосом сказав: - … Я Вам зараз можу сказати. Якщо Імператор буде так тиснути, Ґу Ман … повстане. Імператор рвучко підвівся, оголив свій меч і сердито вдарив по столу: - Хіба важливо, повстане він чи ні?! Він просто собака! Навіть якщо він відплатить за добро ворожнечею і зрадить Чонхва, моя держава що, занепаде чи зникне?! Я просто хочу побачити, чи є у цієї людини якісь злі думки, чи є у неї непокірна кістка, як у Хва По’аня в минулому! Він був ще молодий. Якби це був нинішній Імператор, він би точно не проявляв злості так гостро. - Три дні. Ти маєш залишити столицю через три дні, - нарешті дихання Імператора сповільнилося, але його очі, що дивилися в обличчя Мо Сі, все ще були люті. - Відступись. Мо Сі ніколи раніше не мав з ним подібного протистояння. Ці слова були наче оголене лезо, що відбивало сніг, і що люто встромили йому в серце. Він більше не говорив, тільки мовчки дивився на особу на троні. Усі казали, що це в дусі імператора, але чому він завжди намагався влаштовувати перевірки своїм підлеглим? Особливо таким людям, як Ґу Ман, які не були в одному човні з дворянами. Ті, хто не належав до одного стану, мали інші наміри. Ось чому Імператор остерігався його, плів проти нього інтриги і навіть... Зачекайте! Серце Мо Сі закалатало. Він раптом дещо згадав — дещо, пов’язане зі стратою Лу Джаньсіна. Хоча він пообіцяв Імператору поїхати на північ навчати заклинанням, спочатку він призначив час свого повернення до міста перед обезголовленням Лу Джаньсіна. Іншими словами, згідно з його початковим планом, він мав достатньо часу, щоб востаннє побачити Ґу Мана, перш ніж той повстане. А що сталося? Що більше він думав про це, то холодніше йому ставало... Потім … на півночі стався інцидент: кордон був прорваний натовпом монстрів і йому довелося затриматись там ще на кілька днів, аби разом з гарнізоном відловити цих чудовиськ. Так його повернення було відкладено. Хоча він відчував, що в раптовій появі такої кількості чудовиськ є щось дивне, він не задумувався над цим. Тепер же здавалося… У цей момент у Мо Сі виникло якесь незрозуміле відчуття, яке наштовхнуло його на дуже страшну ідею, яка раніше не спадала йому на думку. Чи могло бути так, що Імператор навмисно відіслав його, бо хотів випробувати Ґу Мана? Ця здогадка змусила Мо Сі відчути, ніби шматок льоду впав йому в серце. Відголоски холоду відчувалися в його кінцівках та кістках. Він раптом зрозумів, що в цей час покинув імперську столицю, а потім час повернення в місто був перенесений. Все це навмисно зробив Імператор? Можливо, Імператор зовсім не хотів, щоб Ґу Ман залишався в Чонхва. Ось чому він не хотів, щоб той в стані найглибшого розчарування і глибокого болю мав когось поруч. Цей старий раб був непотрібний. Оскільки він не міг знайти відповідної причини, щоб убити його, то вирішив, що кращим виходом було змусити його зрадити країну? Чи могло бути так, що зрада Ґу Мана була спланована Імператором від самого початку? Мо Сі відчував холод по всьому тілу. Вийшовши з-під високих карнизів імператорського палацу, він довго заспокоювався, щоб позбавитись цього холоду. На якусь мить у нього промайнуло бажання, не дбаючи ні про що, відверто спитати і влаштувати сцену. Але він розумів, що якщо він хоче дізнатися більше таємниць, то повинен дозволити подіям іти так, як вони мали іти. У цьому світі Дзеркала він мав лише один шанс відкрити правду. Якщо він його упустить, другого не буде. Тож Мо Сі підвів голову й кліпнув своїми трохи почервонілими очима. Він зробив усе можливе, щоб повільно заспокоїтися і не бути таким імпульсивним. Лише тоді він рушив до борделю «Абрикосовий цвіт» у північній частині міста. Він знав, що Ґу Ман там. «Абрикосовий цвіт» останнім часом був його улюбленим місцем для відвідування. Будинок був повний перлів та нефриту, сопілок фенікса та флейт луан. Одного разу Ґу Ман з усмішкою сказав, що любить тутешніх красивих жінок, що лише теплий і запашний м’який нефрит міг зняти гіркоту й ненависть у його серці. Мо Сі зупинився перед «Абрикосовим цвітом», червоний шовк якого майорів на вітрі. Він підвів голову й подивився на червону табличку з золотими словами. Вісім років тому, коли він залишав імператорський палац, він також проходив повз це місце і зупинився перед павільйоном, повним квітів і дерев. Але тоді він не увійшов. Тоді він не міг терпіти розпусних дій Ґу Мана, не міг винести картини того, як людина, з якою він раніше спав, лежала в ліжку серед рум’ян і пудри. Йому стало боляче на серці, тому він не став прощатися з Ґу Маном перед тим, як рушити на північ. Так він пропустив останню можливість побачити Ґу Мана перед тим, як той зрадив Чонхва. Але цього разу він вчинить інакше. Цього разу він хотів щиро поговорити з Ґу Маном. Саме так, як він думав про це незліченну кількість разів, саме так, як він робив це незліченну кількість разів у своїх снах. Мо Сі налаштувався, його пальці стиснулися в долонях, і зайшов у це вітряне місячне поле, сповнене голосів ластівок та очеретянок. - Айо, Сіхе-Дзюнь, - побачивши його, пані не могла не бути вражена. Згадавши останній раз, коли Мо Сі приходив до павільйону шукати когось, вона поспішно сказала зі страхом: - Сіхе-Дзюню, чому ви прийшли сюди сьогодні? - Де Ґу Ман? - Генерала Ґу тут немає… - Я знаю, що він тут. В якій кімнаті? - … Коли пані зустріла його гострий погляд, то не змогла стримати тремтіння. Їй було шкода генерала Ґу, але її заклад був невеличким бізнесом і не міг витримати тиску Сіхе-Дзюня. Тож на її обличчі з’явилася широка посмішка: - Аха-ха-ха, Сіхе-Дзюню, погляньте на мою пам’ять. Так, так, зараз я згадала. Генерал Ґу нагорі. Пройдіть до кінця третього поверху та поверніть ліворуч. Це третя кімната, павільйон Ї Фан. Прошу, Сіхе-Дзюню. Мо Сі піднявся сходами, не озираючись. Перш ніж увійти до павільйону Ї Фан, Мо Сі почув звук піпи, низький і безперервний, що супроводжувався співом дівчини. - «Молодь, що давно вже пішла, підняла меч, кров їх в пісок пролилася, кістки їх повернутись не можуть. Минулого року ці кістки були цілі, минулої ночі це тіло сміятись могло. Я відплачу за вашу вірність, передам ваше благородство. Коли героїчні душі повернуться додому, усюди пануватиме мир». Це була пісня відспівування душ Чонхва. Співачка явно ніколи не грала і не співала такої тяжкої пісні в борделі. Хоча вона співала її слово в слово, її голос був нерішучим, а кожне речення м’яким. В її виконанні це була ніби пісня фенікса, що шукає партнера - надто відрізнялась манера. Мо Сі підійшов і став біля червоних лакованих дверей. Гра піпи добігала кінця. Нарешті впали останні звуки перлів та нефриту, а потім зсередини долинув лінивий сміх Ґу Мана. Це був лише тихий звук, але цього було достатньо, щоб серце Мо Сі пропустило кілька ударів. - Голос дзєдзє ніжний, як в іволги. Але є частина, де ти грала занадто швидко, і пісня звучала неправильно. Співачка мило сказала: - Я не співала цього раніше. Я не вмію добре грати. Ви можете посміятись з цього. Ґу Ман засміявся: - Що в цьому поганого? На весь великий Чонхва тільки ти готова пустувати зі мною і бути поруч, щоб співати цю пісню відспівування душ наодинці… Давай, я навчу тебе тієї частини, яку ти зіграла неправильно. - Ґу Ман теж вміє грати на піпі? - Я не можу вивчити таку складну техніку пальців, - сказав той. - Але я можу зіграти на іншому інструменті. Якийсь час у кімнаті панувала тиша. Ґу Ман різко сказав: - Фенбо*, явись.   *Шторм   Фенбо… Мо Сі перед дверима закрив очі, його пальці злегка тремтіли. Раптом із кімнати почувся чистий звук суони. Це було так незграбно, так кумедно … навіть смішно. Але в цей момент його вії були вологі. Це був звук духовної зброї, яку Ґу Ман більше не міг викликати — Фенбо Юхень. Мо Сі відчув надзвичайну сухість і гіркоту в горлі. Він довго мовчав. Його серце було збентежене, як у людини, що раптом відчула сум за домом. Нарешті він глибоко вдихнув і впорався з сильним запамороченням перед очима. Він підняв руку й обережно штовхнув червоні різьблені двері. Небо розсипалось. У цих сноподібних світлі й тінях він побачив Ґу Мана. Ґу Мана восьми років тому. Хоча він готувався до цього, та коли дійсно побачив цю людину, старий шрам на його серці ніби пронизали невидимим гострим ножем! Гострий біль швидко поширився від серця до кінцівок і кісток, вони заніміли й почали тремтіти. ...Він знову побачив свідомого Ґу Мана, в одязі Чонхва, з чорними очима. Того, хто був цільним, здоровим, ще не зрадив батьківщину і мав спільні з ним спогади… Генерала Ґу з Чонхва. Свого Ґу-шисьона.     Авторці є що сказати: Ґу Ман: Забирайся з дороги! Я онлайн!!! А-Лянь: Ні. Ґу Ман: Чому? А-Лянь: Ти використовуєш два сторонніх облікові записи, щоб фармити оснащення. Ти такий безсоромний! Яку чудову золоту команду створили ти та твій керівник Мо Сі? Це добре, що ти не привів мене в підземелля на острові кажанів, але, увійшовши в підземелля, ти відтягнув мене геть. Ви з Мо Сі увійшли в підземеллі у «Дзеркало часу», щоб знайти оснащення, залишивши Дзян Єсюе та Мужон Чуї приголомшеними зовні. Іменем місяця я збираюся донести, що ви граєте по-чорному!    

Читати

Відгуки

Наразі відгуки до цього розділу відсутні!

Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!